Моя чорна зима не застелить сніги
І розкидає в небі тогорічні гріхи
і вони полетять в бездну вічних надій,
що розбились об камінь засніжених мрій.
Моя чорна зима як і чорна любов
роз'їдає всі жили, охолоджує кров
не пульсую - живу, не живу, а існую
я тобі цю зиму шрамами намалюю...
Моя чорна зима як одвічний той лід,
ти полишила в серці вогняний зради слід.
і тепер я боюсь, і тепер я не знаю,
як жити мені, бо тебе ще кохаю...
Моя чорна зима убиває мене
Біль на серці застигне, але не мине.
не пульсую - живу, не живу, а існую,
я тобі цю зиму на вікИ подарую...
Моя чорна зима не застелить сніги,
І розкидає в небі тогорічні гріхи...
Стану сірим, як сніг, і спущуся з небес,
вкрию губи твої я промінням чудес.
І холодний як сталь, я тебе обійму,
Та в обіймах твоїх я тепла не знайду...
В твої очі дивлюся, в них шукаю весну,
а вони, ніби мертві, все чекають зиму...
Оценка поэта: 5 Отак завжди. Шукаємо в них лише хороше, прощаємо недоліки… А що натомість?!..
LadyInRed відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вийшов специфічний віршик: потік моїх думок і фраз... просто, настрій видався таким і деякі передомуви... А життя, така дивна штука... одні живуть весною, інші прагнуть полону зими, хтось марить літонхолією.
А тут... ця ситуація жертовна та "мертва"...
Отак завжди. Шукаємо в них лише хороше, прощаємо недоліки… А що натомість?!..
Хоть и печально, но чуственно и красиво написано 
