Сонет 11 українською мовою, він про те певно, що я з ним зробив.
мій авторський переклад
Як швидко ти занепадаєш, так швидко ти і зростаєш.
В одному з двох, того, що ти покидаєш;
І того, кому вічну юність даруєш.
Ти можеш обізватись собою, коли з юнатва звернешся.
У цьому - мудрість, краса та зростання:
Без цього - безумство, старість і холодне тління.
Якби всі так думали, час зупинився б
І за триста років не стало б світу.
Нехай ті, кого природа не створила для накопичення добра,
Суворі, безликі й брутальні, безплідно згинуть.
Поглянь, кого вона щедро обдарувала, кому віддала найдорожче;
Який щедрий дар ти повинен в благодаті берегти.
Вона вирізьбила тебе для своєї печатки, і тим самим утвердилась.
Щоб ти друкував більше, не даючи загинути цьому примірнику.
Вільям Шекспір
As fast as thou shalt wane, so fast thou growest
In one of thine, from that which thou departest;
And that fresh blood which youngly thou bestowest
Thou mayst call thine when thou from youth convertest.
Herein lives wisdom, beauty and increase:
Without this, folly, age and cold decay:
If all were minded so, the times should cease
And threescore year would make the world away.
Let those whom Nature hath not made for store,
Harsh featureless and rude, barrenly perish:
Look, whom she best endow′d she gave the more;
Which bounteous gift thou shouldst in bounty cherish:
She carved thee for her seal, and meant thereby
Thou shouldst print more, not let that copy die.
William Shakespeare
Сонет,павших.
Неужто я писал сонет, которому так много лет.
Неужто то писание, души моей порыв, надновой яркий взрыв.
Неужто в новом свете нет места, нет рассвета.
Неужто тьма кругом, все сон, глубокий сон.
Неужто в том бутоне есть искра божества.
Неужто процветает душа в нем й красота.
Чего ж скажи холодным, как камень есть цветок,
И лилией прекрасной не светит нам росток.
А цвет души лишь алый, цветок в груди цветет.
В нем сердца воссияние, в нем радости исток.
Неужто во Вселенной есть множество планет.
Но для души свободной на них там места нет.
Кто не горел в Аду, кто боль не ощущал,
Тот без огня в груди, тот свет не излучал.
Алый цветок
Огонь в груди пылает как Солнце над Землей.
Душа в тебе сияет, блаженство отдает.
Неужто там внутри любви есть островок.
Неужто в той крови блаженства есть исток.
Неужто это звезды сияют в сердце том,
Неужто в нашем сердце любви безумной дом.
Как хочется увидеть, тот свет в твоей груди.
Как хочется коснуться той огненной зари.
Шепчу я полумраке: -Ты есть блаженства свет!
- Ты радость в это мраке, безгрешный человек.
-Ты аленький цветочек, ты компас всех чудес.
-Однажды умерев, в тебе душой воскрес.
-Внутри тебя живые, живые огоньки.
-Ты аленький цветочек, сияешь ты в груди.
Неужто
Неужто во Вселенной горит, горит она.
Неужто в моем сердце пылала та душа.
Неужто богоданным всегда внутри есть свет.
Неужто в это мире из сердца светит свет.
Когда же лунной ночью, найду, найду цветок.
Кто заселяет в небе души, души росток.
Когда пылает ярко души моей цветок.
Неужто и во мне есть аленький цветок.
В ночи ищу на небе в чем таинство души
И где плывут по небу за счастьем корабли.
Весь мир такой огромный, но тянет меня внутрь.
Неужто там внутри и есть Вселенной суть.
Есть океан безбрежный и мы в нем корабли.
Мытарства душ безгрешных к звезде вели любви.
Дякую та вчора мене достав цей сайт, якщо знаєте казку "Аленький цветочек", то вчора написав на цю тематику, але що робиться для людей, добавив, поки Вавичу писав коментар твору не стало, настрій впав, коментар видалив. Мені пишуть - то у вас інтернет пропав, який інтернет я в цей час коментар писав, як відчув, думаю гляну твір, виправлю опечатки, залипають клавіші - а пусте місце. Не має, щоб щось було для людей, раніше і вірші зберігались без назви і без цих віконець ви помились, ви ще не штучний, не поштучно? І все охайнов один стовпчик, а це як на кладовищі списки іконок навіть нема ні картинок ні звуків
та вчора мене достав цей сайт, якщо знаєте казку "Аленький цветочек", то вчора написав на цю тематику, але що робиться для людей, добавив, поки Вавичу писав коментар твору не стало, настрій впав, коментар видалив. Мені пишуть - то у вас інтернет пропав, який інтернет я в цей час коментар писав, як відчув, думаю гляну твір, виправлю опечатки, залипають клавіші - а пусте місце. Не має, щоб щось було для людей, раніше і вірші зберігались без назви і без цих віконець ви помились, ви ще не штучний, не поштучно? І все охайнов один стовпчик, а це як на кладовищі списки іконок навіть нема ні картинок ні звуків
