Все в цьому світі має дві сторони - світлу та темну. З однією ми наче й знайомі, спробую вас налякати невідомою, таємною, окультною стороною підмінених свят, дерев, звичаїв.
https://www.youtube.com/watch?v=eqv0pdjl0Xo
Насправді, після приходу до влади більшовики заборонили новорічну ялинку.
В 1935 року Новий рік реабілітував перший секретар Київського обкому Павло ПОСТИШЕВ.
У давніх слов'ян ялинка вважалася символом смерті. Справа в тому, що ялинові ліси завжди були похмурими та темними. Більше того, ялинку заборонялося садити біля будинку. А ще самотні ялинки часто притягували блискавки, що не додавало репутації дереву.
А ось у давніх німецьких народів ялинці приносили людські жертвопринесення. Похмурої ночі до дерева приводили гарних дівчат і гартували їх, а внутрішні органи розвішували на гілках.
Прообразом Діда Мороза є Великий старець у кельтів, який приносить подарунки, але натомість вимагає жертвопринесення.
Дерева східні слов'яни шанували завжди, але головним культовим деревом у Стародавній Русі завжди була береза, ялина ж вважалася деревом смерті: невипадково до цього дня ялиновими гілками прийнято встеляти дорогу, якою йде похоронна процесія. На Русі слово «Йелс», що відбулося від їли, навіть стало одним з імен лісовика, чорта: «А якого тобі йелса треба?», а «ялиновою головою» прийнято називати дурну і безглузду людину.
Існував також звичай: задушених і взагалі самогубців закопувати між двома ялинками, повертаючи їх ниць. У деяких місцях була поширена заборона на посадку ялинки біля будинку через побоювання смерті члена сім'ї чоловічої статі. З ялини, як і з осики, заборонялося будувати будинки. Ялинові гілки використовувалися і досі широко використовуються під час похорону. Їх кладуть на підлогу у приміщенні, де лежить небіжчик. Смертна символіка ялини знайшла свій відбиток у прислів'ях, приказках, фразеологізмах:
"дивитися під ялинку" - важко хворіти;
«догодити під ялинку» – померти;
«ялинове село», «ялинова гробина» – труна;
«піти або прогулятися ялинковою доріжкою» – померти та ін.
https://www.youtube.com/watch?v=-oIgGzJPqlE
«Святкове» значення ялинка-смерть набула в Росії після повернення Петра I додому після своєї першої подорожі до Європи (1698-1699). Своїм указом від 20 грудня 1699 року, в якому «за прикладом усіх іудео-християнських народів» день «новоліття» (який раніше відзначався 1 вересня) переносився на 1 січня, Петро I «влаштував, – за словами О. М. Панченка, – екстралегальний переворот». День цей оголошувався святковим: наказувалося на будинках вішати «прикраси від дерев та гілок соснових, ялинових та ялівцевих».Примітно, що першими перед нав'язаним нам іудо-християнським Новим Роком почали прикрашати дахи питних закладів. Тому шинки отримали в народі назву «ялинки». Примітно, що у Західній Європі у XVIII столітті звичаю встановлювати новорічні ялинки у будинках ще був, виняток становила лише Німеччина XVI століття. Тільки на початку XIX століття новорічна ялинка стала завойовувати Європу (але в Росії Дерево Смерті вже з'явилося, і це суттєво прояснює незмінні сефардські цілі), залишаючись при цьому, висловлюючись словами Діккенса, «милою німецькою витівкою» (зазначимо відразу, що саме в Німеччині та Франції століттями мешкали саме сефарди).
У Росії ялинки першими почали ставити у своїх будинках петербурзькі «німці» (тобто це, як ми вже знаємо, були сефарди, яких було не менше третини населення Петербурга. Приплив німців до Петербурга, де їх було багато з самого його заснування, продовжувався та на початку XIX століття). Цей звичай у них перейняла московська знать (мімікрірующие під російських сефарди). Решта населення столиці до певного часу ставилося до неї або байдуже (у російських селах зі зрозумілої причини ялинка також не прижилася), або взагалі не знало про існування такого звичаю.
Проте помалу (а мляво послідовна тактика проти нас сефардами застосовується постійно) різдвяна перверсія (або збочення, що є улюбленою тактикою сефардських іудеїв), завойовувала й інші соціальні верстви Петербурга. У середині 1840-х років (завдяки непомітно-послідовному досягненню своєї мети) стався вибух – «німецьке звичай» починає стрімко поширюватися.Петербург був буквально охоплений «ялинковим ажіотажем»: про ялинку заговорили у пресі (хто їй володів на той момент?), почався продаж смерто-ялинок перед Різдвом (іудея Ісуса, до речі, Новий Рік святкується в день обрізання іудоіїсу і це, як і належить. за юдейськими законами, восьмий день після його народження), її стали влаштовувати у багатьох будинках північної столиці.
Звичай увійшов у моду, і вже до кінця 1840-х років різдвяна перверсія стає у столиці добре знайомим та звичним предметом «різдвяного інтер'єру». «У Петербурзі всі схиблені на ялинках, – іронізував із цього приводу І.І. Панаєв. – Починаючи від бідної кімнати чиновника до чудового салону, скрізь у Петербурзі горять, блищать, світяться та мерехтять ялинки у різдвяні вечори. Без ялинки тепер існувати не можна. Що й за свято, коли не було ялинки?
І справді, дивний народ, який щорічно святкує власне знищення, чи не так?
З настающим, зимою садити ялинки це круто,майже як племіниця від мера рекомендація отримала, не має світла, водоканал не працює - тому радимо під будинками викопувати ямки і туди ходити , коли прижме. Посміхніться, нехай новий рік принесе вам лише радість і гарні новини. Яблуні були колись новолітніми красунями і їх прикрашали наливні яблучка та це нікому не цікаво і не відомо, час такий і злі та самозакохані люди, всі тут пишуть як кохають, а краще б не писали , а прото щиро кохали, а то всім мало. Нам підмінили і символи і цінності, та навіть читати про це не бажають, лайки за якусь муть ставлять лише,за марення.
НЕ РУБАЛИ Б ЯЛИНОК А САДИЛИ О ЦЕ Б БУЛО ПО СВЯТКОВОМУ 
