Чи сподівавсь колись на це
Філософ, мандрівник, поет…
На грошах вздріть своє лице:
На гривні — власний свій портрет?
Із грішми у світах — біда,
На них там білки і зайці…
У нас — Тарас, Сковорода…,
Приємно брати гроші ці!
От віддавати — навпаки,
Важкий для люду цей процес,
Неначе липнуть до руки,
Позбутись їх — глибокий стрес.
Такий у нас менталітет —
Романтика й меланхолізм…
Тож на купюрах в нас — поет,
А не якийсь соцреалізм.
Григорій Савич утікав
Від світу, наче від вогню,
Об'їздив безліч він держав,
З життя гнав примус і брехню.
Неординарним був завжди,
Таких сприймають не усі,
Губилися його сліди
У чистій вранішній росі.
Такий він, НАШ Сковорода, —
"Зручним" ніколи він не був.
Зате був чистим, як вода,
І розігнати вмів журбу.
Поет, філософ, поліглот...
Поради досі нам дає...
Його шанує мій народ,
Бо шанувати привід є!
Не мала зовсім на меті філософа піймати,
Немає жодного пера в моїй родинній хаті.
Мордую час-від-часу я свою клавіатуру,
І намагаюсь з усіх сил не витворить халтуру
Гарно. От тільки мені здається, Сковорода не дуже б зрадів своєму зображенню на грошах, бо був людиною абсолютно вільною, біблійно безкорисною і зміг сказати чи не найгордіші у світі слова: "Світ ловив мене - та не спіймав".
Можливо так, але... хто може пригальмувати фантазію жінки?.. В голову збрело і вже нічого не вдієш. Дякую, пані Світлано, за коментар і за те, що рипнули фірткою на моїй сторінці.