|
Прокидалося село, впали роси ранні,
Розлетілися чутки, приїхала пані,
На крутезній машині, до баби Килини,
На всі боки форкалась, поблизу калини.
Гомонять - гонорова, то ж була в Європі,
Одягла круті шорти емблема на * опі,
І сама, мов краля, струнка синьоока,
Багатенька, хоча кажуть і одинока.
Й до Сашка долетіла, оця звістка нині,
Чого ждати, поспішив, їхав на машині,
Але в нього, що правда, біленька, старенька,
Для села, ця підійде, втішалася ненька,
Тож високі колеса, горда назва «Нива»,
Давно вийшла із моди та сім`я щаслива.
Йому тридцять минуло, а дівки немає,
Тож дрова рубає, бо в судинах кров грає,
Одруживсь, певно б давно та вибрать не в змозі,
Як додому приведе, зразу ж на порозі,
Мати зміряє до ніг, каже не підходить,
То худа, то пишна, ніяк не угодить.
Її гордість розпира, пишалася сином,
Посудачить вечором, любила під тином,
Все тлумачить, молодий, куди поспішати?
Щоб була гарна й гідна, треба вибирати,
Щоб і хата, і в хаті й машина крутіше,
Ти у мене красунчик, роздивляйся ліпше.
Ось так і цього разу, коли проводжала,
Придивися синочку,, щоб всім догоджала,
Їхав й чув Винника, пісні линуть далеко,
Бубонів, - Їй все просто, а мені ж нелегко.
Вже напевно зо двадцять, водив красунь сміло,
Як остання була, все село гуділо,
Сам директор колгоспу, пропонував доньку,
Аж до річки линуло, - Я не хочу Соньку.
І за серце хапалась, його ненька знову,
Як без тями волала - Повівся на змову,
Батько хоче прийняти, бо знає надійно,
Більш менш дівка порядна, хоче спать спокійно.
Мені ж зачіска «каскад» й русяве волосся,
Невподобав зовсім! Й на очі наче коса,
Коли зирить з - під тишка й усмішка, аж до вух,
Ну жирафа здалеку, як вдягне капелюх.
Він під`їхав до хати, де музика грала,
На подвір`ї Килина в мішки траву клала,
ФІАТ, машина поруч, колір синій - синій,
- Добрий день, зразу чемно сказав господині.
Та привітно за хвіртку, взялася руками,
Що Сашко, напевно зустрічать з рушниками,
І хліб - сіль подавати, уже скажеш нині,
Прийшов руку просити? Вмить, гукну Христині.
- Я оце, - переминавсь із ноги на ногу,
- Щось машина затихла, - утратив відвагу,
Аж у дверях Христина, - фарбована лялька,
-О, Сашко… сонце моє. Голівка біленька,
У веснянках, казав, може годі брехати.
Ну, давай, не соромся, то ж заходь до хати.
Пора знову відновить приємні стосунки,
Не забула про тебе, привезла дарунки,
А Килина за вила, - А я спішу в поле,
Підморгнула онучці, обличчя веселе,
Танцювати хотілось, значить погуляєм,
На весіллі вже скоро, молодість згадаєм.
В хаті тихо, привітно, штори опустила,
Плглядає у очі, губу закусила,
- Приміряєш сорочку? Відразу обмиєм,
Чи за зустріч нині? Шампанське відкоркуєм?
Христя сіла, на ліжко, позирає скоса,
Наливай, не соромся, ледь зморщила носа,
Мов туман у голові, пригадав той вечір,
Ой, та я ж, ще і не пив, той згадав, чай - чифір,
Після гульки пили, як на ліжко розлили,
Як в гріхові горіли і свічки палили,
Пусті келихи вина, солодкі цілунки,
Вже світало надворі. Нащо обіцянки.
Прокидалося село, корова ревіла,
Гавкав пес, чиясь постать, хвіртка заскрипіла,
бурмотів, Сашко під ніс, у обіймах Христі,
- І кого, це біс приніс, - не ховав лютості,
Нишком зирив до вікна, то ж здається ненька?!
- Полежи, зараз прийду, моя дорогенька.
Швидко вскочив у штани, виходив із хати,
Що це в мене за життя, досить чатувати,
Тут Килина курей, голосно зазивала,
А знервована мати, руками махала,
- Ходім синку додому, чому забарився?
Та я це, ну матусю, вчора одружився.
****
Ой, як часто буває, любов материнська,
Завжає так жити її гордість панська,
Для двох шастю радіти, наче перешкода,
А роки, вони ж біжать й відцвіта природа.
26.03.2019р
ID:
830549
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 26.03.2019 14:45:58
© дата внесення змiн: 31.05.2024 19:57:08
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|