Мені років багатенько, кажуть баби, « Бабник»
Маю хату, не бідненький, чую вслід, -«Похабник»
Ну ото діло таке-то, їм поговорити
А я відверто скажу, тож треба ж якось жити.
У сім`ї чотири брати, троє одружились
Теж наміривсь посватати, думки розгубились
По селі дівчат багато, я відростив вуса
Ну, оце зробив для того, щоб була спокуса
Себе самому хвалити, якось не годиться
До жінки жодної, я щось не зміг наважиться
Своє сердечко відкрити, ті почуття ніжні
Котрусь хочу обійняти, вмить погляди грізні
Мужики правда зирять, тільки усміхаються
До молодиць, прямо на очах залицяються
Зізнаюсь з мене, дуже частенько всі кепкують
Поцілувати намірюсь, зразу відскакують
Кажуть, бояться згоріти, бо схожий на сонце
Я народився у жовто - гарячій сорочці
В сині джинси одягнуся , взяв самий модний стиль
Ще волосся приховаю, одяг крислатий бриль
Чуб мов сонячне проміння, добре кучерявий
Ну, а вуса - сніп соломи, на лиці смуглявий
Отак з молоду ведеться, як треба зробити
Нову хвіртку, чи то паркан. Мене полюбити
Обіцяють і все хвалять - майстер на всі руки
А мені, то все образа, щиро скажу, муки
Чому ж тільки обіцянки? Нащо травить душу?
І скажіть заради чого, я терпіти мушу
Не брехатиму, стіл накриють і сто грам наллють
Тож самі мене гукають, потім в душу плюють
Прислів`я прийшло на думку - «Не плюй у криницю»
Як далі? А пригадав - « Бо прийдеш по водицю»
І обзивати людину, зовсім не годиться
Рахую зорі щоночі, бо зовсім не спиться
Вони мов цілують хмари - і я теж так хочу
Щоб й мене хтось обцілував…. Дуже довгі ночі …
Що ж робити, ото біда, як руді не в моді
Подивлюся на курочок, півень на городі
Підхід до кожної знайде і всі його люблять
Який же тут мати вихід, за що мене ( чублять)?
Як розізлюся, буває, сокира, аж гуде
За кілометр летять дрова, поки гнів пропаде
Лиш одну розраду маю, все піду до річки
Як рум`янеє літечко, ліг біля вербички
Подивлюся на сонечко, я на нього схожий
І чому народ до мене отакий ворожий?
Мабуть буду….. Як те сонце, завжди одиноким..
Скажіть, винен? Шкода, життя, не вдалося легким?
Вечір, думки спокусливі, плетуся додому
Та про печалі свої не розкажу нікому….
Всміхався місяць ясний, зорі мов намистечко
Вкотре журюся, іду….. Ох, де ж моє щастячко…..
Червень2013р
Удивленью нет предела!
Лучший парень - то, что надо!
Не сидит ведь он без дела!?
Этот стих - ЕМУ РЕКЛАМА!!!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо Тая! Рада,что навестили.Кто-то любит тёмных,а кто-то светлых...А самое главное встретить любимых, красивых и чуть-чуть смелых.
Ведь тогда бы в холостяках не ходили
Шкода, що смуток в рудого закрався, адже він до нього й підходити не повинен - як дощ до сонця.........хоча:
Нехай на тім от небокраї
Веселка все ж таки засяє!!!!!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Десь його половинка блукає...
Хай но ще трішечки він почекає.
Доля, обов*язково, йому посміхнеться-
Щастя його, обов*язково, знайдеться... Гарно.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Анфісочко! Теж так гадаю. Т з життєвого досвіду знаю,не хтять дівчата йти за рудих,бояться ,бо мов сонячний подих,часом гріє,але й може спалити....