Смородини гілочку садила,
Хотіла дарити нове життя,
Хай корінь пустить, має майбуття.
Водичку із добривом мішала,
Частенько, підливала я її.
Земельку, ще кругом підсапала,
Щоб добре і пухкенько було їй.
Дивилась, біля неї співала,
Щоб легко було мені на душі,
Та й щоби, червота не чіпала,
І завжди тішилася цій весні.
Яскраве сонце, добре пригріло,
Веселий погляд, рада, бачу я,
Набухли пуп’янки несміливо,
Листки деінде вже з`являються.
Напевно, вже корінці пустила,
Бруньки ротики порозкривали,
Тепер у неї, точно є сила,
Усі листкочки зелені стали.
Цей рік – вона іще не зацвіте,
Бо зовсім - зовсім молодесенька,
Коли, може часу більше пройде,
Достигне ягідка, ця наливна.
Тож ти, моя смородинко рости,
Пишненьким кущиком тай підростай,
І добре, ти набирайся сили,
Прошу, мою душеньку звеселяй.
Квітень 2016
ID:
658276
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.04.2016 08:26:48
© дата внесення змiн: 17.04.2024 14:09:14
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
