Вітерець-пустун в гущі верховіть
Голосисту пташечку гойдає.
Я чекав дзвінка вже не першу ніч,
Та від тебе звісточок немає.
Чому в цім житті часто так бува
Чим дорожимо, те чомусь втрачаємо?
І стають порожні душі і слова…
Вічними в стосунках не буваємо.
Телефон дзвонив, телефон кричав,
Марно ніч тривожив та простори.
І лягла на серце німоти печаль
Та в думках лиш докори говорять…
Що таке зробив? Що не так сказав?
Чим тобі наніс душі образу?
Просто з плином часу непотрібним став.
Зрозумів цю істину не зразу.
Час своє зробив… із палацу мрій
Залишились лиш самі руїни.
Заблукала казка у печерах снів
До моєї не верне країни.
Принесе життя зустрічі нові.
Та колишнім я уже не стану.
Буде наче клин в сивій голові
Досвід пережитого обману.
21.06.2016
Я завжди шукаю Ваші твори, тільки-но заходжу на сайт, бо відчуваю: знову буде якась "ізюминка". І не помилилася і цього разу. Молодчина Ви! Обираю, бо вірш того вартий.
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та й мені кортить щоразу подивитися: чи пані Ганна Петрівна щось створила? І Ви мої сподівань ще не обманули жодного разу! Дякую Вам!
І мені дуже сподобався вірш,Dovdiy! В житті по-всякому буває,розчарування, звісно, є. А досвід нам допомагає, руку підтримки подає...З повагою Валентина.
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Валю! За експромт і за те, що читаєте! Радий Вам!
Петро.