Оповідання
«Мене звуть Отак»
Автор: Є.Дерев’янко
Звичний світ. Таким називаємо світ, в якому прожили життя, ніколи не замислюючись над тим, що він може бути якимось інакшим. Його минуле ще до твого народження було таким самим. А яким ще воно могло бути? Що таке реальність? Це те, що ти пам’ятаєш і те, що ти знаєш. А знання… хіба це не є – масивні брили переказаного минулого, переказаного кимось авторитетним і «небайдужим»? Вони ущільнилися під ґнітом нашарувань поколінь у могутні мегалітичні плити.
Саме на них вибудуваний і невпинно добудовується цей світ. Він звичайний, бо звичний, але непростий. Варто лишень замислитись над питанням власного існування.
Все навкруги – є дія. Все має сенс і значення. Взаємозалежність – запорука безперервного розвитку, розширення, спрямування і прагнення.
Споглядаючи за цим всесвітнім дійством, кожен з нас знаходить необхідний спокій і угамування незрозумілих , слава Богу, що не дуже частих, думок про «питання». Ніхто не знає про що вони і звідкіля беруться. В минулому їх не було, про них ніхто ніколи не згадував, їх ніхто не переказував. Та й зараз про них не розмовляють, отже нема про що.
Мене звуть Отак. Вік мій недитячий, хоча значення часу у вимірі довжини окремого життя не є суттєвим. Я таким, який є. Моє значення достатнє. Ступінь необхідності –незамінний, що є стандартним поняттям цінності кожного і величі загального.
Наша колективна здатність до самоконтролю, самовдосконалення і саморозвитку є запорукою глобального й нестримного руху нашої цивілізації. Фізичні і емоційні навантаження в нас саморегульовані. Кожен, обираючи конкретну ціль для виконання «завдання», усвідомлює необхідний об’єм ресурсу, у цьому випадку час набуває цінності як складова ресурсу. Спосіб виконання «завдання» враховує необхідну і достатню компенсацію. Компенсацію у вигляді повернення частини застосованого для відновлення втраченого. Цю компенсацію ми називаємо «порцією».
Всі складові «порції» однакові. Індивідуальне їхнє пропорційне відношення. Пропорційна частка кожної складової збільшується чи зменшується залежно від поповнення «втраченого необхідного» і «необхідного накопичуваного» для виконання наступного «завдання».
Плануючи майбутню ціль, кожен з нас знає відсоткове відношення складових «порції».
Змінюючи цілі, виконуючи завдання, ми переміщуємося у просторі нашого світу. Створюємо нове оточення, звільнюємо від себе і свого впливу місця виконання минулих «завдань». З деякими співвиконавцями, можливо, ми зустрінемося знов, може й не раз. Деяких не побачимо більше ніколи. Це залежить від ефективності співвиконання. Мені важко зрозуміти нашу відмінність. Ми є спільне, єдине. Наша несхожість зумовлена ціллю. Ми такі, якими повинні стати для виконання. Наше майбутнє «завдання» змінює нас, ми трансформуємося, готуємо себе до ефективного продовження існування.
У кожній моїй «порції» я отримую близько 20% щирої радості. Радості за виконання «завдання». Це мене надихає. Зменшується час відпочинку (відновлення ресурсу). Скорочується час виконання наступного «завдання», після якого, поповнивши порцію щирої радості за досягнення, мій ресурс знову в нормі. Я знову готовий.
На творчість я потребую від 25% до 30%. Небажання повторювати щоразу одне й теж саме, шукати нові оптимальні шляхи виконання, захоплюють мене й тішать.
Для підтримки постійно достатнього, ще плюс трохи резервного (про всяк випадок) фізичного необхідного, достатньо 20%. Звісно ця процентна частка «порції» буде незмінною у разі раціонального ставлення до себе як до досконалої складової, частини досконалоцілого.
Самозбереження зобов’язує до невідкладної, негайної відмови від продовження виконання, у разі несприятливих умов. Несприятливі умови - це умови, які статися не повинні. Сама наявність такої ситуації неможлива, адже досконале ціле складається з досконало індивідуального. Я це знаю, і не чув про інакший стан речей, але у кожного на самозбереження відводиться 2%. Для реалізації цих 2% завжди є забезпечення необхідної кількості енергії. Навіть при виконанні складних і тривалих «завдань», коли доводилося приходити майже з порожнім ресурсом, розрахунки завжди правильні, результат в будь-якому разі позитивний, а невідома кількість енергії, що забезпечує 2% від «порції» на самозбереження, завжди залишається недоторкана.
До речі, щодо складової часу. Взагалі не має значення тривалість «завдання» з огляду на енергетичне забезпечення. 4% завжди достатньо для встановлення параметру часового відрізку, або часової площини, або ж простору часу. Необхідно лише зусилля на першому етапі усвідомлення потрібних умов часу і їхнього формування. Час – це єдина незмінна складова у «порції». Пояснення дуже просте. Час не є тим, що закінчується чи зменшується, чи змінює свою форму. Він не є середовищем, що нам опирається. Він просто є і був, і буде, і співіснує незалежно.
Основна і найбільша частина «порції» називається «стабілізаційною». Як правило при не надмірних цілях, вона становить близько 25%. Проте у неї є особливість. Ця частка завжди залишкова. Як я вже згадував, інколи цілі – надскладні, й для їхньої реалізації ресурс, буває, вичерпується до останку. Все ж повторюсь: розрахунок завжди єдино правильний. У такому разі «стабілізаційна» складова мізерна. Її структурна організація – незбагненна, багатошарова. Вона постійно перебуває у стані трансформації та саморегуляції. Залишкової енергії їй достатньо для набуття надреальних і несподіваних форм, вона сама себе живить і змінює. Інколи мені вона здається цілком незалежною від мене, а ще, найдивніше, незалежною від самого цілого, винятковою частиною якого є я сам. А іноді мені ввижається, що я бачу її у своєму віддзеркаленні. Може, моє єдине я – це вона.
Походження таких думок – незрозуміле. Навіщо вони? Про що вони? І для кого? Загадка. Вони не мої, але і ззовні я їх не отримував. Стабілізаційна зона – єдине місце, спроможне народити подібне.
09.12.2014
ID:
542598
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.12.2014 17:46:36
© дата внесення змiн: 12.12.2014 20:35:18
автор: Pilgrim
Вкажіть причину вашої скарги
|
