З України, із древнього Львова
До столиці швидкий поспішав.
У відрядження їхав я знову.
За розмовами час пролітав.
Говорили про новую пісню,
Що недавно облинула світ,
Про жнива, про погоду, що скисла,
Про останній космічний політ.
Про суспільні різкі переміни,
Від яких розвалилось усе.
І звичайно, про долю Вкраїни,
Про скалічене мови лице.
Тут нежданно в розмову включився
Чолов”яга, що мовчки сидів:
-Українская мова годіца
Для села і немудрственних діл,
Для пріхожей, столови, півнушкі,
Ну, іще для ватаги в бору.
От я сам харьковчанін, не рускій,
А по рускі, как счас, говорю.-
Заніміли ми з того брутальства,
Від наруги над власним єством.
Хто в тобі зле кубло яничарства
Звив гадючим манкуртовим сном?
Ми не стали йому дорікати.
Суперечить, доводить своє
Лиш пригоду одну розказати
Взявся інший сусід по купе.
Років з десять тому побувати
Довелось в заграницях отих.
Якось шеф в честь родинного свята
Запросив до покоїв своїх.
Вечір видався просто на-славу
У тісному родиннім гурті.
Розмовляли, дві доні співали.
Куштували плоди золоті.
Під закінчення менша сестричка
Попрохала, щоб вірш почитав.
А прецінь по-російськи незвично,
З „Кобзаря” кілька перлів згадав.
-По якому цей дядя говорить?-
Запитала мала татуся.
-По російськи,моя люба доню.-
-Ні, розмова ця зовсім не та,
На якій за столом гомоніли.-
Звісна річ, за послуг тлумача.
І руками, щоб всі зрозуміли
Дві криві змалювало дівча.
-За столом,- і пішла виводити
Рваним рухом шпилясту криву.
-А тепер,- синусоїду злиту
Повела, наче хвилю в ставку.
Не йняло те дівча ані слова
Ні з розмов, ні з почутих віршів.
В інтонаціях тільки чудово
Розібралось на подив усім.
З давнини знано: істину чесно
Промовляють дитячі вуста.
Хто посмів нашу мову небесну
Розіп”ять, як Ісуса Христа?!
Ну, а ви українські манкурти,
Іудеям прадавнім брати,
Рветесь мову в кайдани закути,
Зацькувати її, мов хорти.
Гей, нащадки козацького роду!
Що ви знаєте в рідній землі?
Зневажаєте власну породу,
Ладні п”яти лизать чужині.
Де ж то ваша козацькая гордість,
Хто з вас вивітрив вольності дух,
Звідки взяли, що наша народність
Здатна мати лиш робів і слуг?
За шматок ковбаси і пів-літру
Продаєтесь гуртом і вроздріб.
Україні своїй непривітні.
Хоч їсте український наш хліб.
Ви питаєте де наші вчені,
Де поети, всесвітні мужі?
Скільки раз нашу мудрість стражденну
Вирубали царі і вожді!
Нас навіки оділи у грати,
З нас творили безликих рабів.
Навіть те, що змогли врятувати,
Збагатило скарбницю богів.
Ви питаєте де партитури,
Цвіт-полотна, скульптура ясна?
Старовинна антична культура
Українській культурі сестра.
Ця родинність в піснях і билинах.
Були й світлі творіння митців.
Безконечних грабунків машина
Залишили нас без корінців.
Де Печерської Лаври багатства,
Де Софії із Умані цвіт,
Де церков наших гідне убранство,
Де знайти древніх книг наших слід?
Чи ж ти знаєш, російська письменність
Україні зросла завдяки?
Барчуків, духовенство, казенних
Вчили грамотів наші дяки.
Українська народная пісня
З найцінніших у світі перлин.
Українці в країнах новітніх
Досягли щонайвищих вершин.
То ж чому відвертаєш ти носа,
Чим смердить тобі нації дух?
Ти й російське виліплюєш косо.
Що, лакузтво – твій вищий порух?
Українці, звільніться від трунку,
Наша нація рівня другим,
Ми народ світового гатунку,
Піднімайтесь нарешті з колін!
1991
ID:
488484
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 27.03.2014 11:54:07
© дата внесення змiн: 27.03.2014 11:54:07
автор: Юрій Прозрівший
Вкажіть причину вашої скарги
|