Лана Сянська

Сторінки (10/966):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

ТАБЛИЧКИ

Таблички:  «не  входить»,  «выхода  нет»,  «не  бросать»,  «не  курить»,
а  мне  надоело  это  читать,
странное    очень  стекловидное  тело,
в  мой  мозг  посылает  команды  запретов…
вот  корни  растут  -  туда,  куда  им  хочется,  
а  цветы  не  знают,  куда  расти,
они  просто  видят  небо,  оно  им  кажется  близким,
вот  и  хотят  к  нему  прикоснуться…
никто  их  не  спросит,  грешны  ли  они…
а    мы,  –  никуда  не  растем,
мы  просто  живем  по  табличкам,-
до  надписи  с  датами    на  кресте
после  которой,  вместо  точки  -    тоже  крестик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223197
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 19.11.2010


Разревусь… ( навеянное поэзией Сергея Ширчкова, который ушел с сайта

У  жизни  взять  кредит  опять,
И  ваучер  купить:  «все  включено»,
Лимит  превысить,  или  просто  перебрать,
С  друзьями,  за  упущенный    джекпот.

А  может,  просто,  опоздав  в  аэропорт,
С  улыбкой  наплевать  на  неудачу,
Что  снова  мне  поставила  рекорд,
Не  возвратив      обещанную  сдачу.

И  долго  ехать  на  ночном  такси,
Не  слушая  о  чем  шофер  судачит,
А    ты  на  стук  не  скажешь  мне:  «Войди!»,  -
И  я  от  этого,  наверно,  не  заплачу.

А  не  заплачу    я    теперь  не  потому,
Что  ты  ни    ждать,  ни  знать  меня  не  хочешь,
А  просто,  что  б  не  увлажнять  среду,
И  так,  уйти  без  лишних  заморочек.

Ведь  так  все  это  пролетело,  проплыло,
Ныряло  и  выныривало,  возвращаясь,
Любви  останки,  сладким      эскимо,
По    эрогенным  зонам  растекались.

Ну,  а  когда  до  дома  доберусь,
Смыв  весь  налет,  налеп  и  пудру,
Я,  знаешь,  очень  сильно  разревусь,  -
Зачем  тебе  любить  такую  дуру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223148
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2010


А МНЕ БЫ…

Вот    ноябрь,  обезумев  от  холода,  лезет  в  оконные  щели…
А  мне  бы  поведать  о  лете  знакомой  цыганке,  немой…
И  достать  бы  до  неба,  и  взмыть  на  скрипучих  качелях,
Либо,  просто  во    сне,  полететь  в  зазеркалье  слепого  трюмо.

Наспех  кофе  отпить  из  любимой  твоей  фиолетовой  чашки,
И  чесать  котофея,  и  «Приму»  "смакуя",  всё  ждать,  что  придет  почтальон,
Искать  под  кроватью  слетевшую  пуговку  с  мятой,  в  полоску,  рубашки,
Под  утро  балкон  распахнувши  в  церковный  малиновый  звон.

Устав  будоражить  гудками  искусственный  спутник  на  небе,
Умчаться  из  пыльного  города,  в  теплую  степь,  где  ячмень  и  горох,
И  ждать,  обалдев  от  жары,  что  приедешь  на  звездной  телеге...
Цыганка  не  верит...  А  память  все  дразнит  в  камине  огонь-скоморох.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223023
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 18.11.2010


Игра такая…

А  давайте,  ребята,  сыгрем    в  жмурки,  -
Все  по  каютам!  И  ну  их  придурков.
Прячьтесь  под    воду,  -  показался  противник,
Он  нам  не  враг,    но    (интер)активен.

Пошлите  их  в  жопу,  рулим  мы  на  ост,
В  море  уходим,  где  главный  матрос?
Пускай  накопает  в  ведро  червяков,
Гудбай,  довидзэня!  Страна  дураков!

Ну,  полный  вперед,  жмите  педали!
Чокнемся  чаем  в  граненом  стакане,
Давайте,  за  то,  -  что  бы  нас  не  достали!
Хватит  мозги  полоскать,  zajeбали!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222961
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 18.11.2010


За три мередіани

Сьогодні  ти  від  мене  так  далеко,
Занадто,  щоб  до  гробу  клястися  в  коханні,
Мене  від  холоду  рятує,  справді,  -
Твоя  невидима  рука,  і  ані
Гріх,  ні  каяття  уже  цього  не  варті.

А  в  ніч  оцю  нуртує  дивна  пристрасть,
Від  подихів  тремтить  вогонь  свічі,
На  стелі  тіні  бісяться...  І  місяць...
А  світ  прислухався,  мовчить…
Схрестили  ніч  і  день  свої  мечі.

Підемо  по  снігах,  по  білій,  зимній  ваті,
Рука  в  руці,  за  сотнями  шляхів…
Туди,  -  де  вже  весна  позначена  на  карті.
Підем,  погойдуючись,  наче  п’яні,
І  очі  в  очі...  У  печаль,  за  три  меридіани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222241
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.11.2010


КОМА (сьогоднішнє)

Зашторені  вікна,
заштопані  чорними  нитками  дні,
Сонячним  променем,  схожим  на  вістря  
ножа,  десь  із  неба,
"Завтра"  забуде  вдома  ключі,
це  відомо  тільки  мені,
Так  зазначено  зорями,  
їм  видніше,  сумніватись  не  треба.

Чиїсь  зруйновано  замки  з  піску,
лицемірства  гранями,
Поміж  двох  бід,  не  вагаючись  довго,
вибираю  більшу,
Промиваю  рану  слізьми,  -  пече,
вода  висохла  в  кранах  -
Хочете?  Для  себе
місця  під  сонцем,  чи  нішу?

Заходьте,  змінного  взуття  нема,
а  ви  давно  у  черзі?
Тільки,  знаєте,-
Його  не  буде  вдома,
Бачите,  -  тепло,
ватран  розпалила,
мерзнете?
ми  ж  не  мерзотники,
ми  ж  -  поети,
пам"ятайте,  -  "  КОМА"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222228
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 15.11.2010


Нікчемно замислені…

Нікчемно    замислені    помсти,
Мостів    підірвані    арки,
Криються    в    норах    сварки,-
Вони    ж    досягли    свого.
Зови-не-зови    допомогу,
Можеш    -    бери    тайм-аут,
Хочеш-  роби    ставки
На    чорне,    тільки    на    чорне,
Інакше-не    виграти    завтра,
Втрати    великі,-    бачиш,
За    нами    уже    не    плачуть,
Чуєш,  -    пора    збирати
Нажиті    усі    образи,
Раз,-    і    замкнеться    коло
Вписане    у    гіперболоїд.
Завтра  нас  тут    не    буде,
Сьогодні    вже    капає    з    даху,
Хандра    роздирає    вечір,
А    він    ще    не    йде,    не    хоче.
Залишить    нам    недопиту
Каву,    гірку    як,    розлука
І    більше    уже    не    попросить
Свічки    на    столі    запалити.
Нікчемно    замислені    помсти
Залишаться    тут    жити,
За    нами,    що    тут    були,
Ніхто    не    буде    жаліти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2010


В ЭТОТ САМЫЙ ВЕЧЕР…

Привет,    мой  старый  Лемберг,  я  пришла...
Ну,    неужели  ты  меня  не  встретишь?
Вот  видишь,  просто  осень  подвела,
И  ленты  черные  на  розовых  штиблетах.

Мой  дождь  не  помнишь?  Ну,  старик!
Ну  а  меня,  в  зеленом  легком  платье?
Ты    спрашивал  меня:  «А  что  под  ним?»
Зато  твоих  кормила  голубей  бесплатно.

Я,  стуком  каблучков    нарушив  твой  покой,
С  кошелкой  спелых  райских  яблок,
Неслась  по  городу  дарить  свою  любовь,
От  счастья  падала  на  клумбу  их  фиалок.

Да,  ты  забыл,  продрог,  замерз,  запИл,
Пока  в  отъезде  я  была  в  далеком  лете,
Ну,    доставай  свой  бромистый  этил,  -
И  по  сто  грамм,  и  успокоимся  на  этом.

Ведь  на  волынке  не  сыграешь  блюз,
И  не  засветишь  из  винила  свечи,
Остался  муж,  ушел  мой  Муз…
И  я  вернулась  в  этот  самый  вечер…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222009
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 14.11.2010


РОМАНС для шарманки и голоса

1.
Эй,  грустный  шарманщик,  кончай,
А  то  разобью  твою  «катаринку»,
Ну,  что  ты  заладил:  бемолят,  скрипят  жернова,  
Блин,  задолбал!
Регистр  переставь  на  другую  пластинку,
Давай,  уходи…
Хватит  время  молоть,
Ты  достал!
2.
Под  эту  шарманку  я  простужалась,  
Носилась  туда,  -  куда  ветер  рулил,
Плакала,  и  до  хрипа  смеялась,  
И  однажды    даже  упала  с  перил.  
Слышь,  отпускаю  с  добром…
Колени  разбила  и  все  перепутала,    
Давай,  откуплюсь  серебром.
3.
В  моем  теле  жила  то  гейша,  то  дева,
Остался  от  "облика"  один  силуэт,
По  лужам  скользила
И  падала  в  Облако,  
Сбивалась,  танцуя  свой  менуэт.
4.
Бывалый    шарманщик,  время    уж...
Стал  циферблат  восьмеркой  кривой,
И  Осень-поденщица    сварганила  ужин,
Рассчитай  ее  щедро,
Видишь?
Изорван  платок  кружевной.
5.
Банкуй,  -  я  шахидка,  раздев,  -  рассекретишь,
Добегу  и  допрыгаю,  и  доберусь,
Смотри  в  меня  глубже,  -
И  шрамы  заметишь,
По  нотам  их  выучи
Ты  наизусть.
6.
Ну,  ладно,  шарманщик,  я  же  шучу,
Снегом  зима  территорию  метит,  -
Заштопаю  шрамы,  глаза  просушу,-
Пора  нам…
«нас  с  тобой  никто-о    не  встретит»,
Проедемся  по    перилам…
«и    простиимся  по-о    утруу…»

P.S

В  подъезде  собаки  отогрелись,  обнюхались,
Потерлись  боками,  оглядевшись  вокруг,
Заскулили...  И  взвизгнули  
О  чем-то  собачьем…    
А  он  накормил  непородистых  сук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221847
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.11.2010


птичка дивная…

Птичка  дивная,  
                                 птичка  странная,
непонятная  дрожь  
                                 на  взмахе  крыла,  
от      странствий      
                                 своих    уставшая,-
спой,  
                                 я  тебе  написал  слова.


Птичка  дивная,
                                 птичка  странная,  
неужели  
                                 про  осень  не  знала?
Погоди    искать  землю  
                                 обетованную,
так  мало    меня  осталось.



Птичка  дивная,  
                                 птичка  странная,
вроде  жил  я  
                                 и  нЕжил,  
не  скопив  ни    гроша.
                               Твоя  песня  
такая  желанная,
                               но  в  моем  шалаше  -
тишина...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221407
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.11.2010


Зміни

Від  дощів  збожеволіло  невиспане  небо,
Сіре  і  гнівне,  напружено-хмарне,
В  стільниковому  зумер  словом:  "не  треба"…
Навіщо  шукати  пояснень  марних?

Зневоднені  очі,  сльозами  карі,
Розгніваний  голос  і  зашморг  печалі,
Я  одягну  на  душу  байдужість,  як  сарі,
Ти  ще  не  знаєш:    НЕ"буде  далі".

Перетягом  далей  застудились  вокзали,
Пахнуть  снігами  ці  зміни  локальні,
Тут  ми  проїздом...  Від'їзду  чекатимем
Кожен  в  своїй  пустій    почекальні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221192
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2010


Моя туребка (для цікавих)

Моя  «туребка-дурепка»-
Хтось  на  неї  цікаво  -  Глип!
І  роз’їхався  зипр  …
Викладаю  все  із  торбинки:
-    пакетик  цукру    з  кафе  «На  ринку»,
4  каштани,  2  «Піносоли»,
Ефективна  дієта  від  подруги  Олі,
3  гранадлі  ,  соломка,  пакетик  соку,
Календарик  з  минулого  року,
2  пачки  серветок  із  запахом  м’яти,  
Запасні  панчохи  зім’яті,
Запальничка,  флешка,  люстерко,
Копійками  жменя  дрібної  решти,  
Обцас  від  зеленого  мешта,
2  стільникових,  для    брів    пінцет,
"ob",  цигарки,  вітамін  С,
Ще  ключі,  а  я  їх  вчора  шукала,
Гаманець,  записник,  одноразова  кава,
Розчепірка,  квиток  з  клубу  «МЕтро»,
Рожевий  тоненький  шалик,
пудра,    талон  з  перукарні  «Ретро»,
5  карток  поповнення  МТС,
Вірша  недописаний  текст,  
Ґудзик  від  його  маринарки,
Корм  для  канарки,
ПерЕпис  пляцку  від  цьоці,
3  великі  аграфки  в  кишенці  на  боці,  
Кулькова  ручка,  пряжка,
Жовта  шовкова  стяжка
талон    авіа  рейсу  796,
Фотки  4  на  6
Лак  для  нігтів,  помада,    парфуми,
Дві  пачки  жувальної  гуми…
Я  точно  усе  описала,
Нічого  не  приховала…


Туребка*-  сумочка,  торбинка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221066
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.11.2010


Нелетная ночь…

Погода  нелетная
Вот…
Задержка  рейса,
Только  завтра  вылетит
мой  самолет…
А  последний  трамвай  -
В  парк  …
Холостой  по  рельсам:
«Прощай!»
на  холодном  сиденье
В  «рай»
Это  так…  Просто  сон…
О  стюардессе…
Куда  лететь?
Если  задержка
рейса…
Взлетная  полоса
Так  скользка…
Снег…
Осыпаются  небеса
На  грех…
А  мне  бы  вверх
Надо  же…  Нелетная  ночь
снов…
А  snow-феерверк  -
Мертвый,
нелепый  дождь.
На  третьей  полке  в  шкафу
стихи
С  помарками  из  первых  рук,-
Возьми...
Может  еще  поживут…
Еще  полчаса
ждать...
И  проснуться  за  полосой
жизни  на  сквозняке
врать.
Вот  поменяла  цвет
на  запястье  моя  бирюза
Привет!
Аэропорт-вокзал
Я  -  уже  снег…
Ну,  пока…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221000
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2010


В РОЗОВОМ МОРЕ (ихтиоЛОГИЧЕСКОЕ:)

Я  по  разным  морям  плавала,
В  Средиземном  любила  тунца,
В  Черном,  так  себе,  позабавилась,
Красноперого  обманув  окунца.

Да  забавы  мои  невинные,
Вот  вчера  вернулась  опять
Из  моря,  никем  невиданного…
Это  море  Розовым  звать.

Плавники  на  балконе  развесила,
И  вдохнула  осенний  озон,
Ну  и  вспомнила  все,  и  взвесила,-
Кто  кого,  и  когда,  и  в  чем.

В  этом  дивном  море  Розовом,
Под    планктоном    и  между  рифм,
Обитает  подвид  stervozovyh,
Вы  не  думайте,  это  не  миф.

Акулы  такие  психологи,
Изучают  анамнез  рыб,
Наблюдают,  прям,  как  экологи
Кашалота  с  фонтанчиком  брызг.

Ну,  бывают  и  ака-мурены,
Высматривающие  китов,
Им  же  в  падло  булькать  рефрены  
Для  простых  коньков-горбунков.

Богомольные  черепахи,
За  моральностью  рыб  следят,
Им  бы  тоже  …  Охи  и  ахи,
Только  панцирь  чуть  туповат.

«Это-рыбы-Ангелы»  -  за    дельфинами,
Рыбы-клоуны  -    стерегут  барракуд,
Плавниками  виляют  красивими,
И  мимо  проплыть  не  дают.

Климат  носит  муссонный  характер,
Море  волнуется  –  три!
Дайвинг  -  хорошее  дело,  ребята!
Морская  фигура  –  замри…

Кто  заволновался?-
Я  не  виновата…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220793
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.11.2010


дождь по субботам дождь по субботам дождь в воскресенье (переклад вірша автора С. В. )

ДОЖДЬ  ПО  СУББОТАМ  ДОЖДЬ  ПО  СУББОТАМ  ДОЖДЬ  В  ВОСКРЕСЕНЬЕ
Сид  Валерий
http://www.stihi.ru/2010/01/31/8597


дождь  по  субботам  дождь  по  субботам  дождь  в  воскресенье
вот  уж  недели  плывут  по  дождю  и  мелькают  в  воронках
где  оно  лето  куда  я  девал  его  может  посеял
или  украла  какая  сорока-воровка
энциклопедия  здесь  не  поможет  –  копаться  напрасно
лето!  ау!  на  каких  колокольнях  тебя  мне  вызванивать
может  в  трамвай  сумасшедший  и  мчаться  без  правил  на  красный
или  в  неонных  рекламах  выискивать  лета  названия
мимо  промчится  не  вспомнит  меня  не  услышит  за  галочьим  криком
с  ближней  церковки  давно  уже  колокола  поснимали
спрашивать  некого  что-то  невнятное  лишь  воробей  прочирикал
и  озабоченно  ласточки  нить  дождевую  сновали  
                                   ***
             
                         ПЕРЕКЛАД  УКРАЇНСЬКОЮ

Щосуботи    дощі,  щосуботи    дощі,    і  дощем    моросить  у  неділю,
Плинуть  тижні  тужливо  в  калюжах  і  спливають  в  рови,
Де  ж  воно,  літо,    де    подів    його,  може  посіяв?
А  що,  як    сорока-крадійка  віднЕсла  кудись  на  хвості...
В  енциклопедіях    марно  шукати,  і  до  уст  прикладаю  долоні:  
Літо,  агов!  На  дзвіницях  яких  по  тОбі  ударити  в  дзвін?
Влетіти  в  трамвай,  на  ходу,  божевільний,  що  мчить  на  червоний?
Чи  в  неонових  люстрах  вітрин  мого  літа  шукати  світлин?
Промайне,  не  пізнає  мене,  не  почує  за  воронячим  криком,
А  з  церковці  отої  уже  дзвони  давно  познімали,  
Спитати  у  нівкого,  щось  невиразне  лиш  горобець  процвірінькав  з-під  стріхи,
А  ластівкИ...  Дбайливо,  до  зречення,  нитки  дощу  снували...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220595
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.11.2010


Две души

Китайская  девушка  Сэйдзё,  —  заметил  Госо,  —  имела  две  души:  одна  все  время  болела  дома,  а  другая  была  в  городе  замужней  женщиной  с  двумя  детьми.  Какая  же  душа  была  настоящей?

Бездверная  дверь  (  ПЛОТЬ  И  КОСТЬ  ДЗЕН)    35.  Две  души
http://tm-sidhi.narod.ru/tm/library/zenflashbone/gateless/index.html
       

                       ***

Зачем  тебе  боль,  девушка  Сєйдзё?
Вот  дети  растут,  есть  муж  и  семья,
Она  удивилась  и  долго  молчала,-
Ответила  тихо:    «  Так  хочет  душа…»

Настоящая  та,  что  не  просто  -  была,
А  та,  что  болела  дома,
А  дом  -  ее  тело,    вот  в  этом  вина,-
Что  с  городом  она  не  знакома…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220167
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.11.2010


Купи мне любовь…

Шансоньетка  Жаклин,-
Купи  мне  любовь,
Не  жонглируй  своими  прихотями,
Ты  красива  в  прозрачном  своем  неглиже,
Убиваешь  на  «бис»
Осенним  капризным  выходом.

Спой:  «  Je  taime»*
Сомелье,  улыбнувшись  ,
Оценит  янтарный  вкус…
Ну  а  ты  -
Стриптиз  станцевав
И  охрипнув    на  «Je  ne  peux  pas**
На  груди  моей  –  хочешь,
Успокой  свои  чувства,
Хотя  это,  знаю,  нелепо.

Сладкий  город  закружит  опять  
Любимую    Красную  мельницу,
Угостит    тебя  после  мягким  снегом
с  кофе-гляссе,
 И  останется    -
Вкус  каштанов  …  На  память,
Все  перемелется…
Жаклин,  купи  мне  любовь,
Если  даже:
«Еlle  tu  l'aimes»…***



Je  taime*-  (фр)-  я  люблю  тебя
Je  ne  peux  pas**-  я  не  могу  так
Еlle  tu  l'aimes***-  вы  любите  его

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220004
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2010


мои стихи как листья листопада (переклад українською вірша автора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/01/25/2745
мои  стихи  как  листья  листопада
Сид  Валерий
                   
                                   ***

мои  стихи  как  листья  листопада
всяк  сам  себе  и  я  здесь  ни  при  чём
как  в  октябре  лишь  декаданс-упадок
так  и  они  –  забудь  их  лишь  прочёл
да  и  сама  затея  –  фикс-идея
случайна  как  зачатие  и  жизнь
свой  личный  допинг  пользуешь  балдея
а  надышавшись  смолкни  и  ложись
сплети  предплечья  уложив  на  рёбрах
повспоминай  какую-нибудь  из...
кто  разумеет  в  кесаревых  родах
и  помнит  ваш  случайный  парадиз
не  знаю  как  она  но  ты  запомнишь
сорочку  мужа  влажную  слегка
/вы  ею  вытирались/  а  за  п́олночь
светились  два  расплавленных  белка
шрам  шириною  с  бинт  и  безобразен
не  краше  чем  подробности  твоей
бездарной  жизни  в  жалком  пересказе
/а  взгляд  мой  всё  не  сводится  с  дверей/
остатки  сил  и  воли  собираю
и  преодолеваю  этот  «ров»
мне  ад  неведом  но  уж  цену  «раю»
познал  с  лихвой!..  и  рад  что  жив-здоров!..
ни  мазоху  ни  саду  ни  бодлеру
свой  «поэтичный»  опыт  не  отдам!..

чуму  и  СПИД  проказу  и  холеру
мне  проще  описать  чем  Вас,  Мадам!..

                       ***


вірші  мої  як  листя  листопаду
собі  летять  і  я  тут  ні  при  чім
в  зеніті  осені  і  промінь  косо  пада
так  і  вони  –  занепаду  почин
така  собі  надумана  ідея
випадок  як  зачаття  і  життя
свою  наснагу  втамував  єлеєм
напившись  змовкни  і  собі  лягай
схрести  на  ребрах  передпліччя
і  пригадай  собі  якусь  із  най…
що  потугами  мучилася  ніччю
і  пам’ятає  те  що  ви  назвали  –  рай
у  пам’яті  залишиться  надовго
у  тебе…  хоч  не  знаю  чи  в  її
сорочка  чоловіка  ледь  волога
(ви  нею  витиралися)  вночі  
світились  вирячкуватих  два  білки
рубці  на  кшталт  і  ширину  бинта
жахливіші      заховстаних  пліток
як  белькотіння  про  життя-буття
(а  погляд  мій  прикутий  до  дверей)
із  сил  останніх  напинаю  волю
здолати  прагнучи  бездонний  "вир"
я  пекла  не  пізнав,-  лиш    присмак  "раю"!..
від  випитого  трунку  і  не  захлинувсь
живу  у  здравії!..  прямуючи  до  краю
талан  свій  поетичний  не  віддам  комусь
як  от  бодлеру  мазоху  і  саду(так  між  нами)

я  безпроблемно  опишу  чуму  холеру  снід
але  не  Вас,  шановна  Пані!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219960
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.11.2010


Депресивне

Континентальні  перетяги
зоряні  війни
циклони  і  смерчі
закодовані  смертю
циклопів  повстання
остання  надія
вмирає  останньою
а  небо  аж  піниться
хмарами  сірими
примарами-птахами
атаки  депресії
чудовисько-Нессі
втопилось  у  водах
Лохнеського  озера
на  зеро  ставлять
гравці  в  Лас-Вегасі
пегаси  втекли
лані  у  клітках
мітки  поставлені
на  картах  Конфуція
функції  не  відновлено
внутрішніх  органів
оргАни  вступають
реквієм...
пальці  кістляві
тільки  по  чорних
чорні  троянди
оплески…
приспів:    «назавжди»
ждати-не-  ждати?
шкода...
дихає  потяг
у  спину  дорогою
годі...
правду  не  можеш
мені  сказати
завтра  не  буде
днем  звичайним
ти  не  поставиш
на  кухні  чайник
зникне  світло

і  стане  у  світі
так  темно  і  тісно
а  в  місті
континентальні  перетяги
зоряні  війни
циклони  і  смерчі
закодовані  смертю
а  потім…
на  А-4  в  довбанім  Word(i)
смайлик  сумний
як  напис  на  мурі
«а  ми  тут  були…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219587
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.11.2010


Все по-старому…

Все  по-старому,  только  разбилася  чашка,
Из  которой  когда  –то    ты  пил  чай  каркаде,
И  в  стиральной  машине  полиняла  твоя  рубашка,
И  окурки    в  горшочке  с  фиалкой,    что  на  столе.

Все  по-старому,  только    пес  наш  стал    грустным,
И  пропали  записки:  «Не  забуть  в  химчистку  пиджак»,
И  вечером  просто    некому  вынести  мусор,
А  в  комоде  завелся  злой  таракан–прусак.

Все  по-старому,  знаешь  бывало  и  хуже,
Никто  не  храпит  теперь,  и  не  мешает  спать,
Только  память,  она  ведь  консерва  бомбажная,
Откроешь-и  сьешь,и  будешь  потом  умирать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219223
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2010


АНЕКДОТИК

Пьєнкна  панянка,  а  може  вже  й  пані,  
Та  хто  ж  її  знає…
Сиділа  за  столиком  в  «Елефані»,  
Двома  пальцИма  і  так  делікатно
Тримала  маленьке  горнятко,
Ой,  нє,  перепрошую,  то  була
Порцелянова  філіжанка,
А  на  столі  ще  в  келих  налите
Щось  міцніше  з  написом  «б’янко»,
А  коло  неї  її  колежанка,  
Музика  ретро,  грав  фортЕп’ян
І  ще  скрипка,
А  було  то  в  половині  квітня.

Звернув  увагу  на  гарну  панянку
Порядний,  пристійний  фАцет,
До  того  ще  й  вільний,
У  пошуках  своєї  пари  –  Яцек,
А  була  ж  весна,-
Сонце  свОє  робило…
Ріс  рівень  серотоніну,
Гормонально-екстрімний  період...
Бісилися  гени,  навіть  в  аборигенів,
Тріска  скакала  на  тріску...
І  зипр  в  спудеїв  на  джинсах
Час  від  часу  тріскав…

А  вона  ж  у  короткій  спідничці,
Виднілись  кругленькі  сідниці,
В  руках  тоненька  цигарка,
Волосся,-  як  пір’я  в  канарки.

Підсів  до  панянок  фАцет,
Запізнатися  хоче  дуже.
В  презенті  –  червону  ружу.
А  панянки  чутливий,  тоненький  пальчик
Ніжно  пестить  високий  бокальчик.
Хлопець  дуже  ніяковіє,-
Від  того  погляд  ховає  під  вії.

Називалася  Маґожата,
За  фахом  не  вагоновожата,
Рід  занять  її  невідомий,
Але  вночі  не  буває  вдома.

Отак  …Вона  дзиґар  курила,
ПерезОрий  колготик  спалила.

А  хлопець  її  за  колінце  помацав,
Попіл  здмухнув  гарячий,-
І  скзав  :«  А  пані  ся  палє!»,
А  вона  усміхнулась  учтиво
І  так  йому  відповіла:  «Алє…
яснє  же  так,  данкешан!
Пшецінь  нє  з  тАкім  ґувняжем  ,  як  пан»…

То  є  такий  анекдотик
І  бананик  вам  в  ротик…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218743
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.10.2010


Hasta la vista!

Жарко  и  голодно,  как  в  Сомали,
Сосет  под    серебряной  ложечкой…
Изжога…  «Осень,  слышь,-  отвали!
Или  уйди,  как    положено».

Фрэшем  тумана  не  искушай,
Ster(возность)  твоя,  конопляная,
Из  сметаны  просроченной  -  рай,
В  небе  жидкое:  «Аста  маньяна!»*

Смешно  и  накурено,  как  в  Амстердаме,
Митинг  геев  за  права    феминисток,-
Джон  любит  Клода,  Мария-Хуана,
Дым  коромыслом:  «Аста  ла  виста!»**

Осень,  милая,  не  надо  войны…
Чтобы  делать  любовь  под  снегом,
Нужно  просто  дождаться  зимы,
Слышишь,  любимый:  «Аста  луэго!»***



Аста  маньяна*-до  свидания
Аста  ла  виста**-до  завтра
Аста  луэго***-до  скорого…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218728
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.10.2010


ОНА…

На  запьястье  носила  она  бирюзу  и  курила    канабис,
Рулила  по  городу  в  час  пик,  оббивая  бамперы  «жигулям»,
Меняла  ники  на  сайтах  и  танцевала  в  клубах    брейк-  данс,
И  знала  почти  всех    диджеев    по  псевдо  и  именам.

Любила  кофе  без  сахара  и  чай  з  бергамотом  «ахмат»,
Знавала  юриста,    художника    и  оргенайзера,
И  знакомство  ее  начиналось  с  пива  «сармат»,
И  блин...всегда  комом  ,  и  напоследок  «холостой»  из  маузера.

Умирала,  меняла  платье  на  драные  джинсы,  а  туфли  -  на  кеды,
От  своей  нелюбви  и  любви  улетала    первым  чартерным  рейсом,
И  вспомнив  об  этом,-  в  истерике  называла  все  это  бредом,
По  утрам  макияжила  имидж  лица,  чтоб  никто  не  заметил  изьяна  на  фейсе.

Отсыпалась  за  сутки  и  опять  выбегала  на  свою    стометровку,
И  "пробежками",  ранне-экстримными,    за  вчерашнее  отдувалась  ,
«Отвалите  вы  все,  надоели,-  фармацевты,  гинекологи-монстры…",-
Телефон  отключала,    и  как      бабочка  в  кокон,    куталась  в  одеяло.

Ну  а    ночью,  как  доза,  нужна  ей  прогулка  в  черном  коктейльном  платье…
Пробиралась    из  надоевшего  быта  в    праздничний,  долбанный  город,
И  пройдясь    в  одиночку,  вдыхала    запахи,  звуки,  выдыхая    затхлую  плесень,
Забывая  себя,  ощутив    параллельность    рельсов,  рейсов  и  осени  холод.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218296
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 26.10.2010


Гостя з Парижу

Куртизанка  зваблива,
Осінь  рудоволоса,
Пильність  приспала
Гранітних  левів,
Містом  ходить
І  всім  перехожим
Тихо  шепоче:
"Се-ляві,  се-ляві".

Пиризькі  мадонни,
Львівські  красуні...
Хто  малював
Ваш  осінній  портрет?
Очі  зелені  і  небезпечні,
Чи  не  паризький  маестро  Лотрек?

Красуня  з  Монмартру
Навідалась  в  гості,
Пильність  приспала
Львівських  левів,
На  струнах  дощу
Грала  на  площі,
А  вітер  співав  :
"Се-ляві,  се-ляві"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218088
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.10.2010


Вірш про… щастя

Розхристане  хмарами  неба
Розбещене    і    роз'ятрене  
Заховстане    і  занедбане  
Замолене  наспіх  мантрами

Запродане  зрощене  ріками
ЦьогОріч  дощами    випавши
Завчасно    пролитими  прикрими
Зализану  осінь  накликавши

Зависло  на  злосному  зашморгу
Земне  знекровлене  зранене
Зозуленим  зойком  останнім
Щастя…    за  гріх  покаране

Затруєне  зібгане  збочене
Зґвалтоване  богами  в  етері  
Захлинається  злісно    регоче
Затраскує    підло    двері

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217283
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.10.2010


про зрадницю багатьох…

Ого,  скільком  би  зрадила  з  тобою!
Скількох  списала  б  у  колишні  та  минувші!
Інакше  б  не  могла...І  в  душу
Не  лізла  б  "кама-сутра!,  стопудово...

І  лізуть  вірші  піною  з  "Сармату",
І  я  вагітнюю...І  чую  -  "залетіла"...
І  жук  в  мені  джемелить  і  хоче  тіла,
І  ,  певно,  що  б  не  обійшлось  без  мату...

Зі  скількома  б  я  не  цідила  кави,
І  не  пішла  б  зі  скількома  в  балет!!!
Не  їхала  б  в  Париж...Забула  б  про  м......
І  не  дійшла  б  до  "сі"  останньої  октави...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217159
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.10.2010


СТРОКИ В СЕРОМ (поетичний переклад вірша втора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/10/20/1988

строки  в  сером
Сид  Валерий
                                         ***
краски  сливаются  в  сплошное  серое
сыплятся  сутки  листвою  с  дерева

гаснут  в  сером  дома  в  простое
мы  порожние  просеиваемся  в  пустое

в  серых  сумерках  слова  рассыпались
так  рассыпаются  песочные  замки
спрятаны  волосы  серой  косынкою
смотришь  северно  серыми  глазами  

                                         ***
кольори  розчинялись  до  відтінку  попелу
листя  зотліле  вітер  куйовдив  на  вітті

хололи  будинки...наші  тіні  зчезали  зопалу
ми  губилися  в  просторі  нашого  світу

у  попеляті  сутінки  вітер  слова  відносив
спопелялись  пісочні  замки  і  світ  німів  
попелята  хустинка  на  твоїм  золотім  волоссі
попелято  і  зимно  дивилися  очі  з-під  вій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217089
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.10.2010


Алоо! Привіт, привіт…

-Привіт,  привіт…  Алоо!
   Можеш?  Чуєш  ?  Я  тут,  я  тут…
-  А  в  мене  за  вікном  кіно...
-  Яке?
-  Не  знаю,-
   Доволі  дивне  і  німе  воно…

-А  знаєш,знаєш,-
 Дощі  (не  новина)…і    мерзнуть  руки,
 І  у  лице  мені  жбурляє
 Листи  пожовклі
 Осінь  -  сука…

-Ну  як  ти  ,  як  ти?
-Усе  нормально,  хіба  що-
 Знаєш,  ГНГ  і  ГРВІ…
 Без  змін…  на  краще…
 -А  на  душі?
 -:)Три  рази  натще…

-Ало,  алоо...Де  ти?
-Там,  де  зруйновано  мости,
 Немає  назви  в  мого  міста
 Сюди  доходять  тільки  сни,
 Аа...  На  ноуті  у  мене  -  Vista…

-А  знаш,  знаєш…  
 Вже  на  вулицях  зачинені  кафе,
 Моїх  дзвінків  ніхто  не  жде,
 І  не  сиджу  у  «Paradise»,
 І  більше  в  літо  вже  не  йде
 Щасливий,  сонячний  трамвай…

-А  що  тобі  сниться?
-Який  там  сон,
 Та  так…  якась  дурня…
 Як  смажила  картоплю,
 А  по    FM
 Візбор  співав:  "Ты  у  меня  одна…"

-А  що  ти  робиш  вечорами?
-Оце  питання  «на  засипку…»
-Чого  мовчиш?,
 Чого  принишкла?
-Бракує  речень,
 Слів  і  літер…

-Алоо…    Причулось...  Просто  вітер…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216902
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.10.2010


Це за мною…

Цівкою  зимною  дощ  цебенить
По  вікнах  кафешки  на  Митній,
У  склянку  0.З  глінтвейну  налить
Прошу  бармена  знайомого  Вітю...

Ну  що  ж  ти  хлопче,  не  треба  меню,
В  такий  дощ...  Принеси  попільничку,
Дай  послухати  осінь,  помолитися  дню,
І  як  є  -  яблучний  "кісс",  одиничку...

Циндрить  дощ,  Цельсій  на  поділці  зеро,
Цвібак  з  цукатами?  Що  ти...  не  їм,
А  в  вікні  пейзаж  -  акварель-пЕро...
І  обличчя  моє,  на  якому  зіпсований  грим.

Вимкни  цю  музику...Просто  благаю,
Хай  буде  тихо,  хай  душу  не  крає,
Перечекаю  цей  дощ,  перечекаю...
І  може  осінь  мине,  поки  в  карти  зіграєм.

Цюрчить  за  вікном,  стікає  патьоками,
По  склу...  Просто  з  неба  мертва    вода.
"Там  вас  чекають"-  і  очі  з  докором,
Це  за  мною,  іду...  Я  встигла...  До  дна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216695
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 18.10.2010


До Елізи…

Перетягом  наповнилась  пустка  
коридору  на  п'ятому  поверсі,
де  зелені  стіни  і  сходи  сірі,
які  ще  не  отямились  від  твоїх  кроків,
ще  мокрі  сліди  твоїх  підошв,
на  дворі  ж  сніг...
По  сходах  котяться  мя'чики-апельсини,
розсипані  з  розірваного  пакета,
скачуть  по  сходах,  неначе  біжать  за  тобою,
замість  мене...  
у  переповненому  сміттєпроводі
стирчить  троянда  догори  колючим  стеблом,
вийму,  подивлюсь  яка  вона?  Біла...
Я  не  відчинила  дверей  на  мелодію
"До  Елізи",  від  натиску  на  ґудзик  дзвінка,
він  ще  не  зрозумів,  не  ідентифікував
відбитку  твого  вказівного  пальця,
а  я  стою  в  коридорі  і  слухаю,
коли  рипнуть  двері  в  під"їзді?
Стара  іржава  пружина  дверей
дуже  напружилась,  хоче  зрозуміти,
чому  її  так  різко  розтягнули?
все,  вона  вже  стиснулась,  закриваючи  двері:
Рррип,  так  само  стиснулось  серце,
я  вже  зрозуміла,-  ти  більше  не  повернешся...
Помиють  сірі  сходи  сусіди  з  16  квартири,
сьогодні  їх  черга  за  графіком
змивати  сліди,  тих,  хто  сюди  приходив.
Діти  позбирають  апельсини,
радіючи...  І  більше  ніяких  ознак
твого  приходу,  себто  відходу,  не  буде.
Бетховен  писав  п"єсу  і  не  думав,
що  вона  стане  реквіємом
На  похороні  чийогось  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216501
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.10.2010


І манить, і тікає…

Прозорість  зосенілої  води,  а  мутність  синя...
А  млин  старий,  не  меле  ані  час,  ані  мукУ,
Лиш  мУка  наскрізь  скиглить  про  провину,
За  що  покуту  ми  несем  таку?

А  жовтість  ще  фланеллю  зігріва,
Той,  ледь  відчутний,  дотик  охололий,  літа,
Жаги  минулої  на  крильцях  вмерлого  жука,
І  сонцю  в  позі  лотоса  прийшла  пора  сидіти.

Я  так  боюся  люстр  води,  що  бачили  обличчя,
Того,  що  вже  лиш  в  снах  і  в  мареві  із  снів,
А  зорі  вже  у  в  змові  з  Терезами    й  ніччю,
І  вже  чекає  холоду  вода,  земля  -  снігів.

Як  швидкоплинні  ми...  Як  золотіє  горизонт,
Що  манить,  і  тікає,  і  за  нами  стежить,-
І  ми  йдемо,  вдихаючи  останніх  злив  озон,  
Іще  не  все…  Іще  наступить    нежить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216177
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.10.2010


Точний діагноз…

Віддаю  своє  місце  під  сонцем!  Може  хтось  хоче…
Купити..  Я  ж  на  стіні  малюватиму    синім  графіті
В  стилі  ню  .  Не  шкода?    Кидайте  монети  в  розбиті  ночви,
Я  ,бездомна  ,  і  подруга    Осінь    блукаєм  по    Лємберґ-сіті.

Ми  з  нею  в  волоссі  ховаєм  вмерлих  метеликів,
Збираєм  гербарій    із  подертого,  мокрого  листя,
І  дружим  з  лЕвами,  і  граємось  іноді  в  енеки-бенеки,
А  за  нами  полюють    хтиві,  занудні  дощі  у  місті.

Підзаробим,  як  нас  запросять…  І    в  нічнім  «Носорозі»
Покажем      осінній  white-лесбі-стриптиз,
А  як  ненароком  вночі    зустрінете  нас  на    розі,-
Не  судіть  дуже  строго.  Вам  –  уверх,  нам  -  униз!

Ми  бездомні,  із    часу  з  корінням  вирвані,
Туманом  обкурені,  та  у  крові  зашкалюють    еритроцити,
На  помешканні    нашім  хтось  встиг  написати:  «Продано»,
Психіатр  нам    поставив  точний  діагноз  -  манія  літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215954
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.10.2010


о погоде (перекдад вірша автора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/10/20/1908
Сид  Валерий
о  погоде…
                       ***
нечто  девочка  лепечет
чёт  ли  нечет  всё  равно

(рецидивный  дождь  калечит
гладь  прозрачную  -  окно)

девочке  всего  семнадцать
в  пол-лица  глаза  раскрыты

(дождь  сильнее  измываться
стал  над  святостью  стекла)

я  успел  узнать  подробно
(дождь  наполнил  все  корыта)

о  любви  её  "погробной"
всё  сжигающей  дотла!..

семь  любовнейших  историй
растекаются  по  стёклам

(быстрых  капель  метеоры
пролетают  по  стеклу)

девочка  ввергает  в  тайны
и  её  пронзает  током

(скоро  дождик  перестанет)
глаз  у  девочки  -  голУб

чист  и  ясен  цвета  неба!
-/не  видать  второго  мне.../

(дождик  кончился  как  небыль...)
тайны  тают  на  окне...

                   ***

що  ж  ти  дівчинко  лепечеш
ти  без  пари  –  все  одно

(рецидив  дощу  калічить
скла  прозорого  –  вікно)

юнці  тій  всього  сімнадцять
оченята  –  в  пів-лиця

(ну  а  дощ  сильніш  катує
святість    і  прозорість  скла)

встиг  довідатись    докладно
(дощ  наповнив  ночви  всі)

про  кохання  її  «вічне»
що  бува  лиш  увісні

сім  історій  полюбовних
розтікалися  по  склу

(крапель    з  неба  метеори
сліз  солені  ручаї)

жебонить  мені  про  тайни
і  по  тілу  наче  струм

(а  дощити  перестане
в  синіх  Очах  тільки  сум)

ясно-чистий  колір  висі!
(щемно  бачиться  мені…)

(дощик  пройде  слідом    істин…)
слідом  тайни  на  вікні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215270
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.10.2010


Лиш…

Міняються  будні  похмурими  днями,
І  побіжать  роки  за  роками,
Коли  почуття  ховаються  в  нори  -
Я    не  вірю  у  світло  к  кінці  коридору!
Дощі  і  тумани-хороша  погода,
Та  жити  із  болем-  моя  насолода,
Лишатись  минулому-більше  не  сила,
Та  в  душах  своїх  ми  не  грішили.
Пора,  прощавай,  минула  весна...
Яке  примітивне  тримірне  буття,
Ми  вже  не  підемо  ніколи  у  гори,
Світла  не  буде  в  кінці  коридору...
Над  вечір  не  будем  на  балконі  стояти
І  вітер  не  буде  фіранкою  гратись,
Того  що  не  було-ніколи  не  буде,
То,  що  ж  я  чогось  ніяк  не  забуду?
За  вікнами  сутінків  синіх  не  буде,
Не  будем  вдивлятися  ми  у  нікуди,
Дощу  не  почуєм  і  шелесту  листя,
І  ти  не  розірвеш  мого  намиста..
Я  скажу  коханню-віднині  ти  вільне,
Хоча  розумію-це  божевілля.
Хай  осінь  у  парку  нас  не  настигне,
Лиш  серце  від  болю  у  мене  застигне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2010


Сумне…

Сцена  на  цвинтарі,  вітер  в  оркестрі,-
Альт...  партія  перша.
Це  увертюра,  браво,  маєстро,
Час    вступати    помершим.

Вийшов  грабар  у  Гамлета  строї,
Падає  тінь,  так  раптово,-  квадратом,
Лиш  монолог...  немає  героїв,
Небо  і  липи  над  цвинтарним  театром.

Місце  отут  таки  найсумніше,
Правиця  Його  милосердна?...
Тут,  край    розлук  -  плаче  тиша,
Вітер    шумить  днем  посмертним...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2010


хтось каже комусь…

Хворобливо  спокійний  вечір,
Безвітряний  і  беззмістовний,
Приходить,  сідає  безмовно,
І  відбуваються  дивні  речі.

В  долоні  збираєш  зорі,
А  він,  може  думає  ,-  листя,
Курить  кальян  місто,
І  тоне  вечір  у  димі,  як  в  морі.

В  жовтім  вікні  світло  гасне,
А  він,  може  думає,-  місяць,
І  на  завтра  вже  день  місить
Як  тісто,  машина  часу.

За  півкроку  від  входу  до  раю,
Ніччю  пульсують  вени,
Інформацію  зчитують  гени,
Хтось  каже  комусь:  "  Кохаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2010


lovestory (я) у великому місті

Місто  жилО  автострадами-венами,
Пульсувало  натовпом  і  захлиналось,
Місто  спрагло  чекало  вечора.  А  ми-
загубились  у  часі  і  просторі,  бо  не  спалось.

Ніч  готувала  неонові  допінги,  а  ще
музику  звуками  дивними  розчиняла...
Доза  закінчилась,  місто  впивалось  дощем,
І  не  знало  -  ми  кохались...І  ми  помирали.

Густо  заселений,  брудний  мегаполіс,
Знов  наковтався  пального  і  гадки  не  мав,
Що  нашим  душам  дістався  виграшний  поліс,
Бо  йому  не  до  нас,  у  нього  багато  справ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2010


и вот уже повеяло повеяло (переклад вірша автора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/02/14/1133
и  вот  уже  повеяло  повеяло
Сид  Валерий
                   
                           ***

и  вот  уже  повеяло  повеяло
и  вот  уже  посыпало  посыпало
и  вот  опять  гляжу  осоловело  я
замру  застыну  смолкну  и  осипну  я

куда  ж  оно  повеяло-посыпало
нападало  бездонными  корзинами
то  сны  ли  стыли  тяжко-беспросыпные
то  свет  ли  плавил  листья  под  осинами

зачем  тогда  лилось  и  в  лужах  ёжилось
не  дорого  ли  плата  –  шлаком  золота
когда  уже  от  ржавчины  не  ожило
когда  уже  скорёжено  от  холода

но  веяло  и  сыпало  и  падало
и  плавилось  лилось  и  сонно  стынуло
и  взблёскивало  тусклыми  лампадами
и  падало  и  веяло  и  сыпало...

                                     ***

і  ось  уже  дмухнуло  і    повіяло
і  ось  уже  полинуло  посипало
і  ось  дивлюсь  осоловіло  я
замру  застигну  і  захрипну  я

куди  ж  воно  повіяло  посипало
і  кошики  наповнило  до  краю
і  обтяжіли  сни  якоюсь  безпросипністю
а    світло  розчинило    лист  осиковий

нащо  тоді  лилось    в  калюжах  ніжилось
чи  не  задорого  платить    черленим    золотом
якому    від  іржі  ожить    й  не  довелось  уже
коли    наїжилось    зіщулилось  від  холоду.

та  все    ж  бо  дмухало  і  сипало    і  падало
і  плавилось  лилось    і  сонно  стигло
і    мляво  блимав    гніт    лампади
і  падало  і  віяло  і  сипало

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214574
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.10.2010


Лист

А  ти  не  чуєш…  А  ти  не  знаєш…
А  сонце  тут  рано  сідає,
А  море  тут  тепле  і  слово  кохаю
Кажуть  інакше  …

Тут  спека  настояна  на  запаху  м’яти,
Тут  небо  вночі  чорне  і  зоряне
І  серпом  півмісяць,  і  серце  сум’яттям
Тремтить,  бо  щемом  зоране.

Ти  чуєш…  Ні,  ти  просто  не  слухаєш,
Я  просто  ще  трохи  простуджена,
Дощами  і  нежиттю  дихає  
Моя  пам’ять  і  тіло  збуджене.

А  ти  не  знаєш...  Я  просто  розтята
Між  ТИМ  і  між  ЦИМ,  
І  вже  не  бачу  початку  свята
Тут  хмари,  як  сніг,  як  біла  вата.

А  ти  не  бачиш…  Твої  ластівки
Прилетіли  сюди  ненадовго,  лише  зимувати
І  осінь  сюди  не  прийшла,  
Тут  літо…  Хоча  воно  не  винувате.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2010


прогноз

Дощ,    чи    сніг    з    дощем,
а    може    -    присмерк?  
на    завтра    знову    непогода,
і    в    мене    розкладу    немає,
прогноз    мене    в    заручницях    тримає,
але    не    метео,
а  інший,
він    же    зовсІм  не  втішний,
боюсь    сказати,    що    летальний,
той    осені  прихід    останній,
в    ній    нас    уже    нема,
там    курява    гуляє,    
пусто,
упали  зорі  і      згоріли,  траву    спалили,
там    згарище,    нудьга,    пуста    канва...
а    замість    них  у  небі    діри,
вони    не    світять,
з    них    тільки    срібно    сиплеться    зола.
Паде...
Не    дощ,    не    сніг    з    дощем,-
сльоза    
у    глеки    повні        тиші,
причина    зовсім    не    циклон...

а  холод  в  спину  дише.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2010


Все пройдет…

Все  пройдет  ,  и  с  дождями  и  солнцем    растает  лето,
Точно  так  быстротечно  цветенье  майських  ирисов,
Мы  заглянем  за  дверь,  а  там  уже  нас  нету,-
Мы  в  сободном  полете  упадем  иль  поднимемся  в  выси.

Мы  поймем  это  так  неожиданно  и  вдруг  станет  старанно,
На  губах,  что  коснулися  губ  -  только  тепкость,
Кровь  рябин  и  дрожание  тополиного  листья,-
Все  оставив  другим,  взяв  с  собой  неизвестность.

И  опять  будет  летнее,  зимнее  солнцестояние,
Индийское  лето  паутинкой  вплетется  в  синь,
Но  ничто  не  изменит  улыбки  Джоконды,  Осанна!
Только  нас  уж  не  будет,  понимаете,-  только  полынь.

А  на  землю  дугие  придут,  и  надеяться  будут  на  счастье,
Будут  место  под  солнцем  искать,  так  же  как  мы,
И  Вселенная  будет  Землю  крутить,  и  вечным  будет  Распьятье,
Чтобы  помнили  люди,  что  жизнь  им  досталась  взаймы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213747
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.10.2010


Осіння турбулентність

Турбулентно  стікає  проміння  з  дахів
Минанням  літа  протуберантно-спекотного,
І  листя  до  пекла  летить  за  спокуту  гріхів,
Бемолять  дощі  на  гітарному  стані  нотному.

Віртуального  простору    пурпурна  тінь,
Неопізнаних    бліків    жовті  клапті,  як  натяки
На    презумпцію  пам’яті  ,  що  не  стане  як  тлінь,
А  цвістиме      в    калюжах  кленовим  лататтям.
 
Вирулює  сонце  на  зиму,  чартер  уже  не  змінить,
І  ми    пред’являєм  квитки  на  ґейті,
І  проходим  крізь  рамку,  -  щось  під  серцем  джмелить,
Бо  там  тепло  ще...  Не  по  цельсію  і  фаренґейту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2010


об одном поэте, который… ( К. Е. )

Нафталиново  мысли    выпадают  в  осадок    на  дне,
Льются  тонко  из  горлышка,  оно  с  дозатором,
Лезвие  бритвы  луны  кто-то  к  горлу    подставил  тебе,
Кровь  твоя  донорская,  резус  фактор  с  катализатором.

НАдушу  крест  -  болит,  он  вместо  скальпеля,
Разрывает  ее,  а  там  еще  не    полиакрил,
И  роза  ветров  веет  сущностью    Отто  Апеля,
Тебе  холодно,  цельсий  ртутный  показывает  субфибрил.

Бес  в  ребро,  боль  в  брову  и  печет  под  лопаткой  «ить»,
Не  прогнется  вечер  под  ночь,а  утро  уже  не  поверит,
Прозрачность  испита  и  под  зубами  безысходность  скрипит,
Падшая  Муза  приходит  к  тебе,  несмело  стучась  в  двери.

А  ты  хочешь  ее...  И  не  можеш  сказать:  «сгинь»,
И  не  можешь  уйти,  потушив  сигаретой  все  фальши,
Потолок  -  не  небо,  а  так,  никотиново-дымная  синь,
Крикнуть  хочешь  им  :"да  пошли  бы,  вы  все,  подальше!"

Нафталиновый  снег  из  прошедшего  лета  лот,
Засыпает  по  окна  и  напрасно  на  что-то  надеяться,
Свечи  потухли,  а    нерв  -  отсыревший  гнот,
Ты  зажигаешь  его,  чтоб  на  бумаге  себе  исповедаться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213645
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 30.09.2010


НОЧНОЙ ПРОДРОМ

Все  равно  этим  звездам,  какие  у  них  названия,
Им  еще  долго  на  Землю  смотреть  из  вечности,
А  мне  бы  дожить  до  утрА  в  этом  безумном  молчании,
Дожидаясь  осеннего  утра  туманной  млечности.

Лечь  и  заснуть  бы,  выпив  пять  капель  снотворного,
Горстку  горошин  какого-нибуть  анальгетика,
И  что  б  не  смотрела  в  окно  чернота  бездонная,
И  что  б  Солнце  меж  звезд  быстрее  неслось  по  эклептике.

Лампа  в  прокуренной  спальне  и  мирный  покой,
Что  ж  я  пугаюсь,  что  счастье  станет  моим  палачем?
Почему-то  кажусь  я  себе  безнадежно  больной,
В  моем  мире  придуманном  и  совершенно  ином.

Дождь…  Наконец!..  Этот  спасительный  дождь…
Тучи  абайями*  звездное  небо  угрюмо  завешали,
И  тело  мое  пронимает  продромальная  дрожь,-
Вдруг  ты  здесь…  И  твой  плащ  в  коридоре,  на  вешалке.



Абайя*-черное  одеяние  женщин  востока

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213384
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.09.2010


ТАК КТО же ОН?

Называла  его  милым  мальчиком  Ромочкой...
Любила,  как  он  поправлял  ей  волосы,
Глядя  в  глаза,  и  без  заморочки
Плотно  заполнял  ее  влажные  полости...

Он  приходил,  без  стука  открывая  двери...
Иссиня  выбрит,  и  пьяный  не  сильно...
Он  умел  вызывать  у  женщин  доверие,
Когда  комплименты  сыпал  обильно...

Раздевал  ее  так  изощренно  быстро...
И  не  жалел  поцелуев  жгучих!..
В  кровати  он  был  волюнтаристом...
И  она  говорила:  «  Ты  лучший!…»

Кто  он?..  Врачеватель  женских  сердец?..
Лечащий  тело  Любаш  и  Наталий  Сергеевн...
Он  за  деньги  спасает  их  от  нудных  забот
А  за  большие  -  предлагает  услуги  геям...

Он  молод,  красив,  он  гламурный  подонок.
Работает  ночью,приходит  под  утро.
Зная  толк  в  эрогенных  зонах,
Изощренно  трахает  "по  Кама  Сутре"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213346
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.09.2010


хоть плачь…

Я  за  твое  здоровье  водку  пью  «арак»,
Но  лучше  бы,    конечно,  просто  водку,
И  сразу  что  б  -  стопарик-сотку!..
Но  здесь  ее  ведь  нету  ,  вот  как...

И  закусить  бы  просто  огурцом,
И  хлебом  черным,  сладковато-кислым,
Но  тут  его  не  купишь    днем  с  огнем,
И  плавятся    от  солнца  мысли.

В  тени  под  сорок,  ну  и  черт  бы  с  ним,
Да    вспормнилось  неузнаваемое  лето,
И  треснутый  асфальт,  и  захолустье  «где  -то»,
И  в  телефоне    вопль  гудка  вночи.

Да,  спать  пора  ,уже  давно  00.00,
И  вроде  засыпаю  понемножку,
Но  под  окном    проклятые  сверчки  
Остервенело  ноют  и      меня  тревожат.

А  где-  то  осыпаються  листы
С  твоей  рябины  ,кружевной,  осенней,
И  квас  из  бочки  наливает  тетя  Феня
И  «  осень  ,  очень  осень»  там  где  ты.

Вернулись  ласточки    сюда,в  не  свой,
Но    жаркий  край  ,где  пальмы  и  оливы,
А  над  твоей  рекою  опустили  косы  ивы,
И  я  тебя  хочу,  хоть  плачь,  хоть  вой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213167
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2010


Нетутешня

Я  нетутешня,  знайда,  прИйшла,  зАйшла,
Я  -  тінь,  а  може  відображення  когось,
І  глипа  ніч  на  мене:  "Хто  ти?  Айша?
Та    змили  хвилі  вже  сліди  твоїх  підошв".

Плаского  сонця  круг  одвічний
Малює  обриси  чужих  мені  облич,
У  очі  місяць  лезом  сталі  тицьнув-
Того  ,  кого  ти  хочеш,-  вже  не  клич.

І  десь  солодкість  на  устах  поділась,
І  в  груди  вп"ялося  гадючине  ікло,
Завмерло  і  спітніло  тіло,-
Завершилось...  зотліло...  запекло.

Вітрин  блищання  у  неону  світлі,
З  них  манекени  шкіряться  мені,
А  на  бруківці  розмивають  бліки
Осіннім  світлом  розпашілі  ліхтарі.

Я  тут.  Я  тут...  Вдягаю  знову  крила,
Прикріплюю  ґумкАми  до  спини,
І  вітер  з  весту  напина  свої  вітрила,
Я  полечу...  із  ним  туди,  де  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2010


Осеннее РЕТРО под кленами

Индийское  лето  в  гости  к  нашему  сентябрю
Забежало,  одетое  в  разноцветное  сари,
Мне  по  вкусу  не  хершис  теперь,  а  шампанское  брют,
И  не  персики,  а  кислые  сливы  ткемали.

Запахом  пыли  и  астр,и  свежего  кофе  из  баров
Пахнут  улицы  города  ,уставшего  от  дождей,
В  эту  пору  уютно  бродячим  поэтам-бардам,
И  музыка  льётся  с  самодельных  сцен-площадей.

Под  старыми  кленами  играли  джазмены,
Утомленные  солнцем  ,  утомленные  жизнью,
Под  вечер,  после  работы-  вторая  смена,
Нагоняли  печаль  звуковой  синкопической  синью.

Трубач  выдувал  рэгтайм  из  какого-то  прошлого  лета,
Душа  его  плакала  за  чем-то  грустно-давнишним,
Вдаль  смотрел  гитарист,  будто  всё  ему  фиолетово,
Время…  здесь  оно  казалось  им  просто  лишним.

В  шляпу  фетровую  бросали  мелочь  прохожие,
Я  подошла…  Улыбнулся  ударник  :  «  Рыжая,  как  пожар…
Смотри,-  Колян,  помнишь  Ритку?-  похожая,»-
И  ответил  трубач:«Ну…  тогда,  давай  «Риориту»,  жарь…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212697
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 25.09.2010


Ситуативна insomnia

безсоння  крильцями

бабки-вертухи

на  циферблаті  пласкатому

часу  

пунктирить  секунди  


химерний  метелик

пелюстками-крильцями

прилип  до  пляшечки

барбовалу

овал  спітнілий

блідолицього

цяткою  світла

на  люстрі

астральному

слинявить    тишу


в’язко  спливає

на    аорту  пульсуючу

хаосом    insomnia

квилять    зорі

журливо

журавликами-орігамі

паперових    бажань

жалюгідно  глипають

чогось  чекають

не  знають

спалах    сонця

їх  спалить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2010


сон отвратительней тёплого кофе (переклад вірша автора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/10/20/1977
сон  отвратительней  тёплого  кофе
Сид  Валерий

                         ***
сон  отвратительней  тёплого  кофе
липкий  и  сладкий
сон  -  доходяга-заморыш-дистрофик
дряблые  складки
что  ни  пригрезится  -  горше  бессонниц
сладость  обманна
выйдет  распущенною  и  босою
присная  панна...

белые  клавиши  -  злые  ступени
лопнули  струны
жалобно  блеющий  с  примесью  лени
агнц  тонкорунный...

                       ***

гидкіший  від  теплої  кави  сон
солодкаво-липкий
сон-недолугий  і  чахлий  дистрофік
зморшкувато-зів'ялий
що  не  примариться  гірше  безсоння
солодкість  оманлива
вийде  роз’ятреною  і  неозутою
з  зашитою  піхвою  панна

сходинок  злих  -  клавіатура
луснули  струни
жалібно  скиглить
агнця  сопрано-колоратура...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211929
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.09.2010


vita brevis ( а Килина любить Пилипа)

з  того  липня  тепло
лимонно  –цеглисте
до  вилиць  «лисичок»  залипло
сонце  хилиться  низько
либонь  цілувати
листя

полиняле  втомлене    літо
на  летовищі-небі  
відлетів  пташиних
плаче  дощем
волає  надривно
як  звірина
в  ожинах


то  прозорими  линвами  ллються
кволі  сонячні  бліки
то  небо  сльотою  рветься
скиглить  
очима  глипа
vita  brevis
dolce  vita

а  Килина  любить  Пилипа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211896
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2010


ОС-інь-Є

Насторожилось  синню  небо,
Обрії  осені,  он,-  дивись,
Я  знаю,  так  буде,  так  треба-
Печаль  моя  впаде  ввись.

Ще  день,  іще  ніч,  і  скоро
Бабине  Літо  -  ЯНЬ,
І  ранок,  і  вечір,  і  морок
В  моїх  лабіринтах  чекань.

У  двері  постукає  О-СІнь,
Боязко  вийду  на  ґанок  -
А  там-    розлучниця  -  ІНЬ
Народжує  в  потугах  ранок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211728
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2010


А ночь, как ложь…

А  ночь  ,  как  ложь,  меняея  правду  дня,
Она  приходит  и  горячо  меня  утюжит,
Я  отправляюсь  в  сон,  я  не  одна,
И  растсворяюсь  в  таинстве  ночном,  как  небо  в  лужах.

Я  вижу  дивный  сон,  такой  цветной,
Там  листья  падают  осенние  с  осин,
А  я  лечу  по  небу  над  своею  головой,
Меня  несет  к  тебе  навстречу  птичий  клин.

Лови  меня,  я  сорвалась,  я  горяча,
Смотри  в  глаза,  пока  я  не  проснулась,
И  в  волосах  моих,  что  цвета  кирпича,
Мы  будто-бы  от  счастья  захлебнулись.

Взахлеб  целуй,  быстрей,на  «раз,  два,  три…»
Лети    со  мной  ,    и  остальное  все  забудь
Мы  долетим,  еще,  еще  ,  еще…  вот  посмотри-
Уже  совсем    недалеко  и  запылился    Млечный  путь.

Проснулась…  Жаль…  И  нет  тебя…
Зачем  меня  ты  ,  утро,  разбудило?
Вдыхаю  запах  кофе,  привкус  миндаля,
Или  знакомой  мне  до  боли  трынь-полыни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211719
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2010


Чуєш…

Місто  .  Я.  Ліхтарі.  
Реальність.  Вечір.
Зорі  там  у  горі
Спогад  паде  на  плечі.

Музика.  Рейки  .  Трамвай.
Вулиця  .  Місяц.  Осінь.
Давай  поговорим,  давай.
Хіба  ж  нам  цього  не  досить...

Ранок.  Туман.  Літак.
Завтра.  Реальність.  Розлука.
Хай  все  залишиться  так...
Дай  на  прощання  руку.

Небо.  Блакить.  Висота.
Відстань.  Тривога.  Літо.
Чуєш,  повернусь  я
І  осінь  навчусь  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2010


украинское (переклад вірша автора С. В. )

http://www.stihi.ru/2010/10/21/2908
украинское
Сид  Валерий

                                           ***
...и    так    естественно    погрязнуть  в  мелочах
молекулах    мелькающего    быта
значителен    бытиен    молочай
возросший    наспех    в    следе    от    копыта

раскрыта    всем    гаданьям    пятерня
кленовая    в    морщинках    человечьих
возьми    её    в    ладонь    и    подтруня
вдруг    нагадай    не    менее    чем    вечность

травой    заросшие    трамвайные    пути
окрест    уже    не    город    -    городище
и    штрих    травы    эпох    дорельсовых    бытий
пустяк    сей    сущий    город    зародивший

кротовьи    детские    замашки    печерИц
/глазел    на    тын    лазорево    цикорий/
в    застрехе    дул    в    свои    сопелки    очерет
и    солнце    прыгало    в    верхушках    осокорей

вода    прогорклая    в    покинутом    дупле
рассвет    с    неприхотливыми    дождями...
знакомцы-знаки    -    и    душе    теплей
от    не    предавших    давних    ожиданий...  

                                             ***

 ...як  часто  поринаючи  в  дрібне
не  маємо  часУ  поміркувати
обабіч  шляху  молочай  росте
його  призначення  то  рани  лікувати

мала  долонька  наче  у  дитя
кленового  листочка  таємнича
по  ній  читаєм  в  прожилках  життя
тепер…  колись…  і  те  що  буде  вічно

трамвайні  паралелі  заросли
що  було  наоколо  –  городище
пунктиром  трав  в  дорейкові  часи
людей  осілих  звилось  гніздовище

вродились  кротики  біленькі  печериць
заґапився  на  тин  блават-цикорій
в  сопілку  скиглив  очерет  і  більше  ніц
лиш  гралось  сонце  у  верхів’ях  осокорів

вода  гіркава  у  покинутім  дуплі
світанок  із  потішними  дощами
знайомі  знаки  -  і  душі  тепліш
від  сподівань  що  залишились  з  нами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210516
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.09.2010


На згадку… Львівське

Я  роздам  Вам  на  згадку:

Нитки  дощу  –  тонкі  павутинки,
Білі  з  шифону-туману  хустинки,
Клаптики  неба  і  спалахи  літа,
Каву  без  цукру,  в  філіжанку  налиту.

Вулиць  вузьких  веснянІ  акварелі,
Світло  ліхтарне,  вечірні  пастелі,
Музику  площ  осіннього  джазу,
Що  доводИла  мене  до  сказу.

Листя  пожовкле  липи  і  клена,
Теплі  газони,  ще  досі  зелені,
Зойки  трамваїв    і  блискітки  свята,
Струдля  кавальчик  і  прецлів  багато.

Вітру  залітного  струни  сріблисті,
Ехо  у  брамах  ранком  імлистим,
Львівських  левІв  таємниче  мовчання,
Першого  снігу  біле  кружляння.

Мурів  старих  пам'ять    столітню,
Запах  кав'ярень,  завше    привітних,
Затишок  скверів  і  парків  тишу,
Гомін  на  на  Ринку,  якого  не  лишу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2010


КАВА

Ще  ранок  не  побілів,
а  стрілки  годинника  мелять  хвилини,
Метуть  двірники  вчорашній  сніг,
Вивозять  сміття  новорічне  машини,
відпочили    супутники  
від  дзвінків  стільникових.
Ще  ранок  не  побілів,  а  я  мелю  каву,
В  старій  ручній  кавомолці,
Тій,  що  від  бабці  дісталась  у  спадок,
Мелю  арабіку,  пахучу,  куплену  вчора,
Коли  ще    рік  був    старий,  
щоб  варити  її  у  новому.
Отак  хтось  давно  каву  молов,  
як  годинник  хвилини,
Спопеляв  їх  на  порох,  
що  відносився  вітром,
І  пахнув  минулим,  сонячним  теплим,
Як  кава  арабіка...  
Давня,  як  історія
дрібно  меленого  часу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210218
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 10.09.2010


Ну, поплач…

Чому  ця  дівчинка  плакала  під  креслатим  осіннім  кленом?
Схлипував  дощ…  І  вона  …  Сумувала  алея  у  парку,
І  лунав  із  пустої  кафешки    хриплий  голос  забутого  Джо  Дассена,
DEJA  VU  із  минулого,  і  стало  за  коміром  куртки  парко.

Розчиняться  роки  в  турботах  і  вранішніх  мелених  кавах,
Поцукроване  небо  нічне  залишиться  потім  комусь,
Дні  бомжами  роз’їдуться  у  тролейбусах  і  трамваях,
Я  помічу,  що  частіш  за  здоров’я,    не  за  кохання  молюсь.

І  все  рідше    на  вікнах  чомусь  скакатимуть  сонячні  зайчики,
Перший  сніг  не  здивує,  на  жаль,  –  не  запахне  новорічними  святами,
Зрозумію,  що  метеозміни    набули      іншого  значення,
І  ночі  роздерті  безсонням  заштопаю  чорними  латами.

Мо’  поплакать  з  тобою,  дівчинко,  в  джинсовій  курточці,
Про  те  сАме,  що  й  ти,  і  за  тим,  що  у  вчора  перекриті  назавжди  шляхи,
Доведеться  у  косах  знаходити  павутинок  білі  блискучі  ниточки,
Ну,  поплач…  Синьока  і  вертай  до  своєї  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2010


Скрипкове…

Гіпнотично  тобі  піддаюся,
Патетично  звучу  у  тобі,
Симфонічно  тобою  проллюся,
Розчинись  ораторно  в  мені.

Зазвучали  мінорні  бемолі,
Зупинила  їх  пауза  враз,
Тіло  скрипки  аж  плаче  од  болю,
А  скрипаль  впав  неначе  у  транс.

Замажорило  і  закрутило,
Алегретто,  адажіо,  престо,
Засонатило,  заворожило,
І  на  хвилях  октав  понесло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209878
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.09.2010


Кінець спокою

Заспокійливі  ліки
З  вечірніх  сутінків
Снодіного  сяйва
Круглоликого  місця
Приготовані
Пий  і  дивися
На  купол  неба  нічного
В  шатрі  сну
Повіки  стули
Тихо
Аорта  пульсує
В  такт  мерехтіння
Зірок
Маятник  часу
Над  нами  маячить
Невпинно
А  ми
Забуваєм
Що  завтра
Годинник  зм'якне
Перетече  в
Ранок
Триклятим  півнем
Клюне  в  очі
Невідворотністю
Кінця  спокою

А  може  ,
Просто  кінця.





Ілюстрація:  С.  Дали  "Мягкие  часы"  http://daliworld.narod.ru/index.htm

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209687
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.09.2010


Чорно-біле

Чорно-біла  дорога  у  безвість,
Прокладена  колесами  колісниць
Що  з  неба  ненароком  з"їхали,
Слизько  було...Гололід.
Я  їх  переймаю  на  незнайомім  шляху,
Та  вони  пролітають,  коні  оскаженіли,
Зривають  гриви  хмарами  чорними,
Мене  обливають  густим  болотом,
Зітлілого  снігу  вчорашньої  хуртовини.
Вино  закипає  у  венах,
Я  вчора  була  в  сповідальниці,
Сьогодні  зачинено...

Продаю  своє  місце  під  сонцем,
Купуйте,  як  кажуть:  "good  price",
В  літньому  місті  "Sun  Rice",
В  якому  є  простір,  немає  часу
Я  з  нього  тікаю,  ламаю  обцаси,
Хочу  в  новий    paradise.

Вчора  було  біло  і  все  зрозуміло,
Сьогодні  змішалося  з  протягом
Відкритого  хаосу  закритого  простору.
Торувати  дорогу?
Вибираю,-  там  чорно,  там-біло,
Мені  кольорово-  куди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2010


РОЗКЛАД

Тихо  танув  останній  день  літа.  Сонце,  ще  сліпучо-жовте,  лило  свої  надвечірні  промені  на  Львівські  вулиці  і  будинки.  Дерева  у  цьому  світлі  були  акварельно  -  червонавими,  листя  злітало  з  них  нечутно  кружляючи    в  осінньому  вальсі  і  лягало  на  теплу  бруківку.
                         У  її  помешканні  також  вже  пахло  осінню.  Про  її  прихід  красномовно  свідчили  медові  грушки  та  сливи-угорки,що  лежали  на  столі.  Вони  нагадували  Зої  про  її  студентське  життя,  про  перше  вересня.  Вона,  як  і  раніше,  в  останній  день  перед  початком  занять  перебирала  книжки  у  шафі,  щоб  підготуватися  до  завтрашньої  лекції.  Вже  вкотре  почнеться  навчальний  рік  в  медуніверситеті.  Для  студентів  і  для  викладачів  перегорталась  нова  сторінка.  Але  вони  так  по-різному  заповнять  її.  Зоя  по-доброму,  але  дуже-дуже  заздрила  цим  безтурботним    першокурсникам.
                     В  кімнаті  тихо  і  задушливо.  «За  ціле  літо  навіть  не  зробила  генерального  прибирання»,  -  подумала,  «А  коли  на  це  був  час?»,-
спробувала  себе  втішити.  Відчинила  вікно.  Запахло  сухим  листям,              
пальним  від  авто  і  ще  чимось  осіннім.  Теплий  вітер  грав  фіранкою,  і  вона  напиналась  неначе  вітрило,  біле,  прозоре.  Вона  ввімкнула  музику.  Якийсь  диск  випав  із  коробки,  в  якій  лежали  конспекти  ще  студентських  часів.  Мелодія  була  зовсім  забутою,  але  водночас  знайомою  до  болю.  Це  хіт    Кхаледа  «Аіша»  -  без  якого  не  відбувалася  жодна  дискотека  у  клубі  «  Сан-ремо  »  у  студентські  роки.  Їй  раптом  захотілось  поплисти  на  хвилях  пам’яті  ,  під  вітрилом  білої  фіранки  у  ті  дні,  які  загубилися  у  вирі  подій  її  життя,  які  вона  намагалась  забути  і  вже  майже  забула.  Вона  дотягнулась  до  верхньої  полиці  і  з  неї  посипались  старі  зошити,  методички  ,  реферати.    
                           Сьогодні  в  неї  був  важкий  день.  На  прийомі  як  завжди  багато  хворих  ,  а  потім  засідання  кафедри.  Вже  шоста  ,  а  ще  так  багато  треба  зробити.  Скоро  повернеться  чоловік,  телефонував  син,  що  затримується  у  школі.  Ось  знову  дзвонить  телефон.
«Не  відповім»,  -  подумала  ,  і  поспіхом  стала  збирати  все  до  тієї  ж  коробки  .  Конспекти  студентки  другого,  третього  курсу…Ось  з  фізіології,  пат.анатомії,  ось  з  біохімії.  Але  це  не  її  почерк  .  Із  зошита  випала  сторінка  ,  на  якій  був  розклад  ,  написаний  нерозбірливим  почерком:  хірургія  ,  інформатика  ,  біохімія  …
                       Так  ,  вона  легко  могла  прочитати  цей  почерк    .  Колись  вона  знала  напам’ять  цей  розклад  .    Він  написаний  рукою  Ваеля  .  І  було  це  на  третьому  курсі  .  
                 Чомусь  згадалась  назва  одного  фільму  ще  з  радянських  часів  .  Фільм  називався  «  Моя  любов  на  третьому  курсі»  .  Фільм  забувся  ,  але  пісня  з  нього  ,  яку  співав  Олександр  Градський  залишилася:  «  Ничто  на  земле  не  проходит  бесследно  ,  и  юность  ушедшая  все  же  безсмертна…»  .  Ніколи  не  вдумувалась  у  ці  слова  .  «  А  це  ,  мабуть  ,  правда»  .  Двадцять  років  тому  вона  була  другокурсницею.  За  розкладом  у  четвер  заняття  закінчувалися  о  13.05  і  вони  зустрічалися  біля  фонтану  .  А  у  понеділок  між  другою  і  третьою  парою  –  на  перерві  ,  а  у  п’ятницю  Ваель  виходив  з  біохімії    завжди  не  в  настрої  і  казав  :  «Двійка».
                 Їй  не  хотілося  більше  нічого  шукати  і  готуватися  до  завтрашньої  лекції  ,  не  хотілося  бути  вдома  .  Вирішила  поїхати  до  фонтану  ,  що  біля  університету  ,  як  тоді  .  Вона  ішла  сходами  ,  а  їй  здавалось  неначе  вона  спішить  на  побачення  до  того  заповітного  місця  їх  зустрічі  –  до  фонтану.  
                       Поміж  зелених  вулиць  середньовічного  королівського    міста  Лева  ,  поміж  шуму  трамваїв  ,  міської  метушні  ,  пам’яток  архітектури  минулих  століть  ,-  є  фонтан  .  На  ньому  нема  відбитку  епохи  Відродження  ані  модернізму.  В  медуніверситеті  вже  понад  двісті  років  ідуть  лекції  ,  а  тут  біля  цього  фонтану  із  статуєю  лікаря  ,  що  тримає    в  руках  серце  ,  посвячують  у  студенти  і  дають  клятву  Гіпократа.  Його  наповнюють  водою  в  свята  :  першого  вересня  ,  коли  першокурсників  посвячують  у  студенти    та  в  останній  день  червня  ,  коли  випускникам  вручають  дипломи  .  
               Зупинила  своє  авто  біля  юрби  студентів  ,  що  саме  зустрілися  біля  фонтану,  відчинила  вікно  і  вдивлялася  у  їхні  обличчя  .  Чує  розмову  :
- Юра  ,  ти  вже  переписав  розклад?
- А  яка  завтра  перша  пара?
- Дай  переписати  .
   Підбігли  ще  дві  дівчини  і  стали  захоплено  розповідати  про  канікули  .  
                 Вона  спіймала  себе  на  тому  ,  що  вдивляючись  в  постаті  цих  студентів  ,  мимоволі  шукала  знайомі  обличчя    своїх  одногрупників  .  «  Де  Галя  ,  Іра,  Діма,  Наталя?…  Їй  раптом  здалось  ,  що  треба  бігти  в  деканат  за  розкладом  .  Як  тоді  ,  адже  завтра  перше  вересня  .  А  завтра  вона  побачить  його  ,  смаглявого  хлопчика  з  Тунісу  .  Ні  ,  вона  його  не  побачить  .  Тут  нема  її  друзів-одногрупників  ,  не  буде  і  його  ,  тут  вже  інше  покоління  .  Але  так  само  падають  на  тротуар  каштани  ,  ті  ж  запахи    і  звуки  повертають  час  назад  .  І  фонтан  починає  жити  своїм  життям  .  
 Чого  тільки  не  бачив  цей  фонтан  ,  чого  не  чув  ,  від  чого  не  хвилювався  ?  Його  оточують  три  великі  університетські  будівлі-  «кити»,  на  яких  стоїть  медицина:  Анатомія  ,  Фізіологія  ,  Хімія-Фармація  .  Блискучі  вікна  аудиторій  дивляться  на  фонтан  .  І  коли  там  ідуть  лекції  ,  практичні  ,  іспити  ,-  тут  під  високими  каштанами,  яким  невідомо  скільки  років  ,  іде  своє  ,  зрозуміле  тільки  цьому  фонтану  ,  життя  .  І  йому  здається  ,  що  крім  «  китів»  медицини  тут  ,  існують  ще  інші  :  Любов  ,  Дружба  ,  Розлука  .  Так  ,  тут  сидять  на  лавочках  ,  коли  білий  цвіт  з  дерев  зриває  травневий  вітер  ,  бо  пропускають  пари  ,  коли  зустрічаються  вперше  ,  коли  зустрічаються  востаннє  ,  коли  треба  серйозно  поговорити  ,    або  просто  поділитись  секретами  і  домовитись  про  дискотеку  .  Вона  подумала  ,  що  ніколи  не  буде  кривити  душею  і  говорити  студентам  ,  що  в  її  студентські  роки  все  було  інакше,  що  вони  були  дуже  серйозними  ,  відповідальними  і  не  пропускали  занять  .  Ні  вони  були  такими  ж  .  І  фонтан  добре  все  пам’ятає  ,  як  і  вона  .  Тут  будують  плани  і  руйнують  їх  ,  сподіваються  і  розчаровуються  ,  тут  плачуть  через  не  складений  іспит  і  через  втрату  кохання  ,  радіють  п’ятіркам  і  першому  побаченню  .  А  роки  все  ідуть.

                             Вона  пам’ятала  той  день  ,  коли    червневого  сонячного  дня  ,  фонтан  знову  заповнювали  водою  ,  і  їм  ,  враз  подорослішалим  студентам  ,  вручали  дипломи  ,  вони  ще  достеменно  не  усвідомивши  цієї  події  ,  прощалися  і  обіцяли  ,  що  скоро  зустрінуться  знову  .  А  на  них  із  вікон  корпусу  дивилися  заздрісно  студенти  ,  що  саме  складали  іспит  .  Зоя  тоді  ловила  їх  погляди  на  собі  ,  вона  була  сліпучо  красивою  .  Її  руде  волосся  блискучими  сруменями  лилося  на  плечі  і  атласну  зелену  сукню  ,  а  очі  здавалися  смарагдовими  .  Здавалось  ,  що  сам  маестро  Червень  одягнув  її  у  свої  шати.  Довкола  були  такі  знайомі  усміхнені  обличчя,  все  вирувало  ,  звучало,  і  раділо  .  А  фонтан  також  радів  ,  сотнями  кольорових  ,  кришталевих  струменів  .  Зоя  думала,-  він  все  знає  ,  все  пам’ятає  .  Вона  шукала  серед  знайомих  і  не  знайомих  облич,  того  кого  найбільше  хотіла  бачити  саме  зараз.  Вона  так  хотіла  ,  щоб  він  бачив  її  саме  зараз  ,  таку  сяючо-щасливу  ,  радісну  .  «Де  ж  він»,-  поглядом  кілька  разів  перебігала  по  обличчях,  а  думками  поверталася  в  минулі  роки  ,  в  таємничі  закутки  її  душі  ,  в  яких  ностальгічні  нотки  спогадів  озвучували  відривки  пережитого.  
                               А  він  таки  був  там.  Стояв  біля  вікна  на  третьому  поверсі  адмінкорпусу  ,  що  навпроти  фонтану  .  Він  закінчував  п’ятий  курс  Попереду  були  ще  іспити  ,  а  потім  –  додому    ,  в  Туніс  ,  де  мав  проходити  практику  .  
                         Він  бачив  все,  як  на  долоні  .  Власне,  нічого  не  бачив  тільки  її,  таку  знайому  і  чужу,  таку  близьку  і  далеку  .  Він  ,  Ваель  розумів,  що    все  ж  впродовж  років  ,  проведених  разом,  він  не  розгадав  її  таємничої  душі,  її  непередбачуваного  характеру.  І  він  мимоволі  знайшов  порівняння  :  вона  наче  марево  у  пустелі,яке  манить,заворожує  і  кличе,  але  якого  ніколи  не  торкнешся.
                         Зоя  тоді  зустрілася  з  ним  поглядом  .  Він  усміхався  але  вона  знала  ,  що  це  удавана  усмішка.  Вона  вміла  прочитати  на  його  обличчі  все  без  слів.  Цей  погляд  його  великих  чорних  очей  був  прощальним,  а
за  усмішкою  ховалося  вагання  і  внутрішня  невизначеність.
                           Вона  тоді  не  почула  як  назвали  її  прізвище  ,  ректор  саме  вручав  випускникам  дипломи.  Її  одногрупники  підштовхнули  її  до  сцени  і  вона  повернулася  в  сьогоднішню  святкову  дійсність.
                         Чому  вона  згадує  все  це  зараз?  Якась  несподівана  підступна    ностальгія  заволоділа  нею  ,  роз’ятрила  душу  і  досягла  тих  таємних  лабіринтів  ,  де  забальзамовано  те  чого  вона  не  хотіла  ворушити.
Але  ,  мабуть  ,  її  серце  ще  не  перетворилося  на  кам’яну  брилу  ,  хоча  в  ньому  було  ,  досить  таки  ,  лабіринтів  .  А  душа  була  такою  ж  вразливою  і  прозорою,  як  колись  ,  здатною  птахом  злітати  від  кохання  і  тріпотіти  від  тривожного  передчуття  щастя  .  Певно  тому  вона  зараз  тут  ,  на  одинці  з  собою  і  фонтаном  .
           Зоя  сиділа  в  авто  з  відчиненими  дверцятами.  Було  враження  що  вона  приїхала  на  побачення  .  Але  з  чим,  чи  ким?            
Почав  накрапати  дрібний  і  теплий  дощик  ,  хоч  світило  ще  надвечірнє  передосіннє  сонце.  Запахло  пилом  і  зів’ялим  каштановим  листям.  «Завтра  осінь.  Вона  вже  сьогодні  нагадує  про  себе  ,  запановує  душею»,  -  думала  Зоя  .  Студентів  біля  фонтану  поменшало  .  Розходились  святкувати  зустріч.  Їй  ще  не  хотілось  їхати  додому:  «Завтра  на  занятті  якось  викручусь.»  і  сама  собі  усміхнулась,  адже  вона  вже  не  студентка  .  
                     Зайшла  у  кафе  під  парасольками  навпроти  інституту  ,  яке  тут  вже  віддавна  .  Це  кафе  було  ідеальною  схованкою  для  студентів,  які  пропускали  пари  чи  чекали  результатів  іспиту,  призначали  побачення,  чи  хотіли  просто  «випадково»  когось  зустріти.  Тут  можна  було  сховатися  від  дощу  і  спеки  ,  від  депресії  і  забути  про  неприємності.  Тут  майже  всі  знали  один  одного  ,  дізнавалися  новини  :  хто  з  ким  зустрічається,  і  хто  з  ким  вже  ні  .  Сьогодні  тут  як  завджи  смачно  пахло  кавою  і  пахлавою  з  мелом  і  горішками  ,  а  ще  вином  ,  солодкуватим  сигаретним  димом  і  ще  чимось  осіннім  ,  від  чого  паморочилось  у  голові  ,  і  це  «щось»  повертало  знову  у  минуле  .
                         Зоя  сиділа  за  столиком  під  зеленою  парасолькою  з  рекламним  написом  якоїсь  фірми  «PARADISЕ»,що  означає  «РАЙ»  ,  і  тут  їй  було  затишно  і  приємно  ,  тут  було  комфортно  її  душі,серед  гомінких  студентів  ,  музики,  каштанів  ,  шуму  авто  ,  що  проїжджали  поруч  по  мокрій  блискучій  бруківці.  Вона,    доросла  сорокарічна  жінка,  доцент  ,  лікар  -  почувалась  тут  студенткою  .      

           «Невже  так  мало  потрібно  ,  щоб  повернутися  у  минуле:  опинитися  в  певний  час  ,  в  певному  місці  ?Подивитися  уважно  на  все  очима  юнки  ,  наладнати  струни  душі  на  стару  забуту  мелодію?»,-  сама  запитувала  у  себе  ,  а  відповіді  у  неї  не  було.
                                   Вже  майже  смерклося  .  Але  додому  ще  повертатися  не  хотілося  .  Тихий  вечір  вкрадався  у  місто  ,  а  може  це      Осінь,  обережно  вистукуючи  тонкими  підборами  ,  прикриваючись  вуаллю  дрібного  дощу  ,  шепотіла  тихо  :  «Се  ля  ві  …».  Та  ні  ,  це  їй  здавалось  .  Це  просто  падали  каштани  ,  і  дощ  …  
                                     Раптом  її  летаргічно-солодкий  спокій  порушив  мобільний  телефон  .  Вона  здригнулась  неначе  від  грому  серед  ясного  неба  ,  вихопила  телефон  із  сумочки,  що  лежала  на  столі  .  Дзвонив  чоловік.  Вона  сказала  перше  ,  що  спало  на  думку  ,  що  вона  на  терміновому  виклику  і  вимкнула  телефон.  
                 Озирнулась  довкола.  За  сусіднім  столиком  сиділи  дівчата  і  жваво  говорити  про  свої  літні  пригоди  ,  про  різні  «приколи»  ,  які  були  на  дискотеці  ,  а  за  іншим  хлопці-іноземці.  Вони  говорили  арабською.  До  неї  долітали  окремі  фрази  .  Зоя  знала  цю  мову  досконало  і  вслухалась  в  їх  розмову.  Один  з  них  ,  Мегді  ,  приїхав  в  Україну  на  навчання  вперше,  інші  вважали  себе  ветеранами  ,  бо  навчалися  на  третьому  курсі  ,  вони  навипередки  повчали  новачка,-смаглявого,  худенького  туніського  юнака  ,  який  дивився  на  старших  друзів  широко  відкритими  ,  великими    чорними  очима  .  Вони  обіцяли  йому  допомогти  обладнати  кімнату  у  гуртожитку  ,  повести  на  дискотеку  ,  познайомити  з  дівчатами.  
           «  А  про  що  ж  ще  можуть  говорити  хлопці  ,  за  всіх  часів  і  народів  ?  Звичайно  ж  про  дівчат.»-  подумала    вона.  Потім  ,  один  з  хлопців  на  ім’я  Гійшем  ,  подивившись  в  її  бік  ,  сказав:  
                           -  Он    за  тим  столиком  сидить  жінка  ,  озирнись  .  Та  ,  в  якої  гарне  руде  волосся  .  Вона  викладачка  .  
                               -  Там  така  кафедра  …  Просто  завал  –  додав  його  друг  .
                               -  Але  якщо  ти  потрапиш  в  групу  до  Зосі  ,    то  все  буде  о’кей,  вона  класна  .
                           «Ось  як  вони  мене  називають  ,  але  добре  ,  що  хоч  позитивно  характеризують.»-  подумала  і  злегка  усміхнулася  .
                               Треба  було  таки  повертатися  додому  .  Стемніло  ,  а  теплий  дощ  все  сіявся  .  Чомусь  ,  як  завжди  ,  перше  вересня  обіцяло  бути  дощовим  .  Так  було  і  на  її  найперше  перше  вересня  .
                 Їхала  додому  повз  гуртожитки  університету  ,  де  вже  світилися  всі  вікна  ,  якимсь  знайомим  особливим  світлом  ,  з  вікон  лунала  музика  ,  голоси  ,  сміх  .  Коли  такий  тихий  дощ  ,  звуки  набувають  особливої  чіткості.                                                                                                                                                                                                            Десь  там  ,  на  четвертому  поверсі  ось  у  цьому  гуртожитку  є  409-та    кімната  ,  в  яку  приходила  вона  до  Ваеля  ,  а  вахтер  дядя  Славік  ,  що  завжди  на  чергуванні  їв  борщ  із  банки  ,  вже  добре  її  знав  і  охоче  пропускав  ,  приговорюючи  :  «  От  яку  собі  рудоволосу  відшукав  !»  .  А  інший  вахтер  ,  дядя  Роман  ,  був  завжди  чимось  незадоволений  і  коли  він  чергував  ,  то  пропускав  її  тільки  після  того  ,  як  йому  Ваель  давав  хабар  –  пляшку  пива  .«Хто  тепер  працює  вахтером  у  цьому    гуртожитку  ,  який  добудували  за  ці  роки  і  він  тепер  був  дев’ятиповерховим  ?  Проїжджаючи  поруч    ,  сповільнила  швидкість  і  вдивлялась  ,  вдивлялась  у  його  вікна  .  

           «Ось  четверте  вікно  зліва  –  це  вікно  його  кімнати  ,  а  он  там  ,  на  п’ятому  поверсі  ,  шосте  зліва  –  це  вікно  Мегера  ,  а  правіше  сьоме  вікно  кімнати  Гійшема  .  Де  ви  зараз  ,  як  живете  там  у  своїй  теплій  Африці  ?  Мабуть  тепер  ви  поважні  ,  серйозні  лікарі  ,  маєте  дружин  ,  дітей  .  Але  чи  пам’ятаєте    Львів  і    цей  свій  студентський  дім  .  Чи  пам’ятаєте  про  українську  дівчину  Зою  та  вашого  друга  Ваеля  ,  про  їх  студентське  кохання?»  ,  думки  про  минуле  все  напливали  і  напливали  ,  неначе  хвилі  ,  одна  за  одною,  відновлюючи  у  пам’яті  події  двадцятирічної  давнини  ,  а  може  дивини  .    
                           Їх  бачили  разом  тут  під  цим  розлогим  кленом  біля  гуртожитку  ,  а  там  на  поруччі  сходів  вони  сиділи  ,  а  ось  цією  вуличкою  ішли  на  заняття.
                         У  четвертому  вікні  зліва  засвітилося  світло    .  Там  вже  хтось  поселився  з  іноземців  .  Вікно  відчинилось  і  у  ньому  Зоя  побачила  силует  хлопця  ,  що  курив  ,  спершись  на  підвіконня,            
і  визираючи  вниз  на  сходи  біля  входу.    «Хто  це  ?  І  як  звати  цього  хлопця  ?  Кого  він  чекає  ?»  Питання  роїлися  у  її  голові  ,  а  на  них  не  було  відповіді  .  
                           Скільки  часу  минуло  ,  скільки  подій  відбулося  у  її  житті  ,  а  вона  пам’ятала  все    до  дрібниць  :  пам’ятала  його  обличчя  до  найменшої  рисочки  ,  його  манеру  говорити  і  сміятись  ,  а  ще  достеменно  пам’ятала  штори  на  вікні  тої  кімнати  на  четвертому  поверсі  .  Вони  були  атласні  ,бежевого  кольору  ,  а  килимок  був  коричневий  з  трикутничками  .  
                                   Він  поїхав  назавжди  ,  спекотним  липневим  днем  ,  сказавши  ,  що  так  треба  ,  так  хоче  Бог  ,  і  так  вирішив  його  «його  залізний  мозок»  ,  взявши  з  собою  альбом  з  фотографіями    ,  в  який  вмістився  шмат  їх  життя,  на  яких  зупинилися  моменти  щастя  ,  коли  вони  були  молодими  і  безтурботними  .  А  ще  він  говорив:  «Або  буде  так  ,  як  я  кажу  ,  або  не  буде  ніяк  ,  ніхто  не  знає  свого  майбутнього».  Це  бісило  її  найбільше.  І  тоді  по  кімнаті  з  бежевими  атласними  шторами  і  з  коричневим  килимком  літали  книжки  і  подушки  ,і    вона  зчиняла  скандал  такий  ,  що  із  сусідньої  кімнати  прилітав  його  друг  Адам  і  заглядав  через  ледь  прочинені  двері,  його  очі  через  грубі  скельця  окулярів  виглядали  страшенно  наляканими.  А  Ваель  був  спокійним  наче  скеля  і  лише  трішки  підсміхався  кінчиками  губ  і  робив  вигляд  ,  що  він  дивиться  телевізор.
                       Він  був  Дівою.  Практичний  і  непохитний  у  своїх  рішеннях.  А  вона  Риба  ,  романтична  і  непередбачувано-мрійлива.  Мабуть  зірки  не  віщували  їм  бути  разом.  Вони  сварились  і  знову  мирились  .  Скільки  разів  вони  вирішували  складне  питання  :  бути  чи  не  бути  разом  .  Його  друзі  любили  Зою  ,  яка  завжди  приходила  на  допомогу  ,  переживали  коли  вони  розходились  і  всіляко  хотіли  допомогти  .  Але  справді  ,  ніхто  не  знає  свого  майбутнього  …  Не  знали  і  вони.
                         Вже  було  пів  на  одинадцяту  ,  коли  Зоя  повернулася  до  дому.    Клацнув  ключ  у  замку  ,  ніби  відчиняла  двері  у  теперішній  час  .  Зайшла  до  помешкання  і  знімаючи  мокрий  плащ  глянула  у  дзеркало  .  Ось  вона  ,  теперішня  ,  їй  сорок  .  Руде  волосся  ,  гарна  стрижка  ,  ледь  підпухлі  ,  невиспані  очі  ,  висока  ,  струнка  ,  виглядає  молодшою  на  свої  роки.  До  її  очей  так  пасує  цей  зелений  улюблений  костюм  .  Але    ,  на  жаль  вже  не  студентка  ,  лікар  ,  викладач  ,  заміжня  ,  мати…      
                                     Син  вже  спав  .  В  коридорі  стояв    приготований  на  завтра  до  школи    наплечник  .  Завтра  він  іде  у  другий  клас.  Чоловік  дивився  телевізор  ,  пив  чай  і  розглядав  газети.  «  Я  вдома»  ,  -сказала  пошепки  зазирнувши  до  напівтемної  кімнати  .
                                       Вона  забула  поскладати  книжки  і  зошити  що  випали  із  шафи  .  І  на  письмовому  столі  був  безлад  ,  а  зверху  лежав  пожовклий      листок  з  учнівського  зошита  у  клітинку  ,  на  якому  рукою  Ваеля  був  написаний  розклад  занять  на  другому  курсі  .  
         «  Я  не  хотів  тут  нічого  прибирати  на  столі  ,  може    тут  щось  важливе  і  потрібне  ?»-  сказав  чоловік  і  не  знав  ,  що  цей  розклад  і  купа  зошитів  для  неї  все  ще  важливі  ,  і  вона  не  знала  до  сьогодні.                                
                     «  В  мене  завтра  о  дев’ятій  п’ятнадцять  заняття  ,  я  не  підготувалась  ,  а  вже  пізно    ,  треба  виспатись».  –  чомусь  мимоволі  взяла  зі  столу  розклад  і  поклала  до  сумки  .
                               Все  ж  ніч  минула  без  сну  ,  не  допомогли  краплі    .  Дощ  за  вікном  не  заколисував  ,  як  колись  .  Вона  подумала  ,  що  спогади    і  ці  сантименти  ,  породжені  непроханою  ностальгією  ,  не  варто  впускати  в  душу  .  Адже  вони  її  ятрять  ,  розбурхують  думки  ,  паралізують  активність  і  відривають  від  дійсності  :  «Для  чого  це  ?  Тепер  я  не  засну  .  Краще  б  за  цей  час  зробила  щось  корисного  .  Просто  смішно  ,  пів  дня  як  дівчисько,  протинялася  без  діла  .  Так  ,  було  ,  і  багато  чого  було    і  ще  буде.  Життя  іде  за  своїм  розкладом,  і  ніхто  не  знає  майбутнього».                                                                                                                              

               Останній  день  літа  минув  .  Вона  не  любила  осені  ,  хоча  сама  була  схожою  на  неї  ,  через  своє  руде  волосся  .  Вона  любила  літо  і  спеку  ,  море  і  пальми  .  Але  про  це  вона  зараз  вже  не  буде  згадувати  .  Це  інший  етап  її  життя  .  Це  окрема  тема  її  роздумів  .
                                   Ранок…Він  почався      бадьорою  і  світлою  музикою  Моцарта  з  мобільного  ,  що  наповнила  кімнату.  За  вікном  молочно  -  сивий  туман  замаскував  будинки  і  дерева.  Добре  ,  що  немає  вже  дощу.  Зараз  у  її  голові  роїлось  стільки  думок,чомусь  зранку  виринали  всі  проблеми  і  докори  сумління  ,  що  вона  так  мало  часу  тепер  приділяє  сім’ї  ,  а  ще  плани  на  сьогоднішній  день.    Але  так  їй  було  легше  прокинутися  і  запрограмувати  себе  на  сьогодні  .  Вона  швидко  прошмигнула  до  ванної  кімнати  ,  де  голився  чоловік.
- Ти  так  скоро  прокинувся  ,-  сказала  і  поцілувала  як  завжди  у  гладеньку  мокру  щоку  ,  що  пахла  гелем  до  гоління.
- Я  і  не  лягав  ,  мав  багато  роботи  ,  ти  ж  знаєш  ,  що  я  люблю  працювати  вночі  ,  я  ж  сова.  А  чому  ти  не  спала?  
Вона  не  могла  йому  сказати  чому  .  
- Ти  знаєш  ,  зі  мною  так  завжди  в  останній  день  літа  ,  а  може  зміна  погоди  так  подіяла  .
           Він  трохи  здивовано  дивився  на  неї  ,  у  дзеркалі  були  їх  обличчя  .  
                         Її  чоловіка  звали  Фарідом  .  Він  також  з  країни  де  пальми  і  море.  А  сина  Марком  .  І  він  був  такий  схожий  на  батька  .  
                           Нарешті  всі  позбиралися  ,  поснідали  і  чоловік  повіз  до  школи  Марка  .  Тепер  вона  має  ще  двадцять  хвилин  ,  щоб  одягнутися  .
Біла  блуза  ,  улюблений  зелений  костюм  ,  бежеві  туфлі  на  високих  підборах  .  Дивилась  у  дзеркало  і    нашвидку  блідість  невиспаного  обличчя  коректувала  тональним  кремом  і  рум’янами  ,  а  ще  трохи  персикового  кольору  помади  на  уста,  туш  на  вії  –  і  вона  вже  цілком  задоволена  своєю  зовнішністю.
                           Ось  вона  вже  біля  фонтану  .  Тут  якраз  збираються  першокурсники  на  урочисте  посвячення  у  студенти  .  І  фонтан  ожив  ,  його  струмені  наповнили  свіжістю  повітря  .  Вона  пробиралася  до  навчального  корпусу  через  галасливий  натовп  студентів  ,  схвильованих  батьків  і  тих  ,  хто  сьогодні  почне  своє  студентське  життя.  Квіти  ,  музика  ,  святковий  настрій  .  Туман  розсіявся    ,  вже  ласкаві  промені  осіннього  сонця  ,  щедро  золотили    все  навколо  .  
                               На  кафедрі  пахло  ,  як  після  ремонту  .  Свіжополакована  підлога  ,  нові  столи  ,  на  сліпучо-білих  підвіконниках  квіти  в  білих  вазонах  .  І  вона    ,  у  новому  білому  лікарському  халаті  .
           Відчинила  свій  кабінет  .  На  кафедрі  ще  не  було  її  колег  .  Всі  ,  мабуть  ,  пішли  на  урочистості  біля  фонтану  .  У  неї  зараз  заняття  з  іноземною  групою  .  Взяла  новий  журнал    ,  шукала    ручку  і  знову  натрапила  на  листок  з  розкладом  двадцятирічної  давності  ,  який  вчора  заховала    у  сумці  .«  Сьогодні  четвер  ,  друга  пара  –  фізіологія      
і  він  має  бути  біля  фонтану  .  Ні  ,  що  за  дурня».
                       У  коридорі  почувся  шум  і  тупіт  ,  розмова  ,  що  переривалася  сміхом.  Галасливою  юрбою  ввійшли  до  аудиторії  студенти  .  Вже  тут  вони  притихли,  віталися,  розсідалися  за  столами  ,  переглядаючись  між  собою  і  роблячи  серйозні  обличчя  ,  хоча  сьогодні  їм  зовсім  не  хотілося  бути  серйозними  і  сидіти  на  занятті  .  
                   З  вікна  долинала  музика  ,  виступ  ректора  ,  який  вручав  першокурсникам  студентські  квитки  .  Вона  знала  ,  що  вчора  вони  зустрічалися  з  друзями  в  гуртожитку  і  ходили  на  дискотеку  .            
                   Вона  достеменно  пам’ятала  розклад  того  дня  ,  що  передував  першому  вересню.  З  того  часу  нічого  не  змінилося  .  Світ  не  змінюється  ,  змінюємось  ми.
                                 Так  ,  от    ,  іноземна  група  ,  англомовна  .
                       -      Будемо  знайомитись?-  сказала  і  взяла  надрукований  у  деканаті  список.
                               Їх  чотирнадцять:  з  Лівану  ,  Йорданії,  Нігерії  і  Тунісу…
                     -  Алі  Мек  ,  Хадіжа  Ребеш  ,  -  вона  називало  імена  та  прізвища  і  студенти  вставали  казали  :  «  Я».
                       -  Весім  Халді,  -  вона  вдивлялась  в  обличчя  але  ніхто  з  студентів  не  піднявся  .  
                           Ще  раз  пробігла  очима  по  рядку  передостанньому  у  списку.  Це  знайоме  прізвище  та  ім’я  збило  її  з  пантелику  .  Невже  далась  взнаки  безсонна  ніч  ?  Настала  пауза  .  Один  з  студентів  виручив  друга:  
                           -Він  пішов  за  розкладом  в  деканат  ,  трохи  запізнюється.
                             Вона  почала  заняття  і  дала  писати  тести  .  Запанувала  тиша.
                     У  двері  хтось  постукав  ,  увійшов  невисокий  хлопець  у  бежевій  вітрівці  поверх  червоної  футболки  з  чорним  наплечником  за  спиною  ,  він  зачинив  за  собою  двері  і  вибачившись  пояснював  причину  свого  запізнення  .  Але  вона  ,  Зоя,  від  несподіванки  нічого  не  слухала  .  Вона  була  вражена  і  спантеличена  .  Хлопець  був  як  дві  краплі  води  схожий  на  Ваеля  ,    на  того  Ваеля  ,  з  яким  вона  познайомилась  на  другому  курсі.  І  голос  у  нього  був  такий  самий  і  манера  говорити  і  рухи…  Вона  мовчала  і  думала    аж  поки  він  не  запитав  ,  чи  можна  сісти  .  Кивнула  у  відповідь  головою  і  протягнула  йому  листок  з  тестовим  завданням  .  Він  слухняно  взяв  і  сів  на  останній  стіл.                        
                             Незчулася,  як  пролунав  дзвоник  .
Підійшов  здавати  Весім.  Подивилась  :  «  Перше  питання  –  нема  ,  друге  –  нема  ,  третє  –  нема».  Хлопець  винувато  подивився  на  неї  і  опустив  очі.  Ні,  вона  не  поставить  йому  двійку.  Вона  ще  має  задати  йому  своє  особисте  питання  .  Зоя  старалась  опанувати  свою  розгубленість  .  Запитала  чомусь  арабською:
                         -Твій  батько  Ваель  Халді  з  Тунісу  ?  
                         -  Так,  він  тут  вчився,-  сказав  тихо  і  так  здивовано  закліпав  очима  ,-  а  ви  знали  його?  Ви  говорите  арабською?  
                           Вона  не  чула  його  запитань  ,  лише  вдивлялася  у  таке  знайоме  обличчя  .  Ті  ж  великі  чорні  очі  ,  обрамлені  довгими  густими  віями,  смагляве  обличчя  ,  високе  опукле  чоло  ,  на  яке  спадають  дрібні  смолянисто-блискучого  кольору  кучері,  такі  ж  губи  ,  як  у  Ваеля  .  Але  цього  хлопця  звати  Весім  ,  що  в  первладі  означає  «  усміхнений»  .  Так  ,  гарне  ім’я  дав  своєму  сину  Ваель.  Тепер  вона  вже  розуміла  ,    –  це  його  син.
- А  ви  знали  мого  батька  ?  –ще  раз  перепитав  хлопець.
- Ми  вчились  разом  ,-  відповіла  .          
- Зрозуміло  ,-  сказав  багатозначно  Весім  ,  і  якісь  таємничі  бісики  засвітилися  у  його  чорних  очах.
Студенти  вже  вийшли  з  аудиторії  ,  вирішивши  ,  що  викла-  
 дачка  прискіпливо  докоряє  Весіму  за  запізнення  і  невиконане  завдання  .  Лише  його  друг  нетерпеливо  зазирав  з  дверей  :
- Ми  чекаємо  тебе  біля  фонтану  ,-  сказав  і  широко  усміхнувшись  та  хитро  підморгнувши  ,  зчез  та  зачинив  двері  .    
В  аудиторії  запанувала  тиша  .                    
- А  знаєте  ,  -  першим  несміливо  заговорив  Весім  ,  -  я  знав  про  ваше  існування  ,  ну  ,  тобто    ,  що  ви  вчилися  з  моїм  батьком  уЛьвові.                                                                                                                                                                                                                  

                   Він  говорив  і  уважно  дивився  на  її  реакцію  ,  як  колись                                      Ваель  ,  мабуть  побачив  на  її  обличчі  подив  і    закліпавши    довгими  віями  ,  трішки  скривив  нижню  губу  ,  ніби  хотів  щось  приховати  .
- Одного  разу  ,  я  перебираючи  деякі  батькові  речі  ,  книжки  ,    знайшов  альбом  з  фотографіями  .  На  них  він  був  з  гарною  дівчиною  .  Тепер  я  вас  впізнав  ,  це  були  ви  .  Але  ,  що  ви  досі  тут  ,  у  Львові  ,    я  не  знав  .  А  коли  я  їхав  на  Україну  мій  батько  ,  а  він  дуже  строгий  ,  казав  мені  :«  Будь  обережний  з  дискотекою  ,  дівчатами  і  алкоголем».
Вона  слухала  і  в  її  пам’яті  виринали  спогади  про  те  ,  що  ті  ж  самі  слова  про  настанови  свого  строгого  батька  говорив  колись  Ваель.
- Наступного  разу  я  принесу  вам  показати  фотографії  моєї  сім’ї  .  Мій  батько  працює  анастазіологом  у  місті  Тузір  ,  а  ми  живемо  у  Дгеш  .  Це  маленьке  місто  ,  там  вже  пустеля  .
- А  ви  живете  з  твоєю  бабцею  Жанет?                                                                          
- Так  ,  а  ви  знаєте  ?                                                                                                                                                                                                                                                                                              
           Він  навіть  не  здогадувався  ,  як  багато  вона  знає  про  його  сім’ю  .        У  Весіма  задзвонив  мобільний  телефон  ,  але  він  не  витягнув  його  з  кишені  і  продовжував  говорити  ,  ніби  відчуваючи  якийсь  обов’язок  .
                   -У  мене  є  ще  два  брати  ,  вони  молодші  .                                                
                             Знову  настирливо  дзвонив  телефон.
- Добре,  наступного  четверга  я  принесу  на  заняття  фотографії  .  До  побачення  .  Було  приємно  познайомитись  з  вами  ,-  говорив  і  вже  тримав  біля  вуха  телефон  .
                   Зоя  підійшла  до  вікна  ,  через  яке  було  видно  сквер  біля  фонтану,  як  на  долоні  .  Урочистість  вже  закінчилась  .На    гранітному  бордюрі  біля  фонтану  сиділи  студенти  і  довкола    яблуку  не  було  де  впасти  .  Ось  із  корпусу  вийшов  Весім  ,  він  підійшов  до  друзів  .  До  нього  підбігла  білява  дівчина  з  довгим  до  плечей  волоссям  ,  у  голубому  светрі.  Вони  взялися  за  руки  і  пішли  до  лавочки  ,  просиліли  цілу  перерву  .  Все  як  тоді  …                            Другокурсницю–білявку    звали  Уляною  .                                  
               А  наступного  тижня  у  четвер  після  заняття  Весім  знову  затримався  в  аудиторії  ,  таки  приніс  обіцяні  фотографії  .  Він  сів  навпроти  неї  і  розклав  їх  на  столі  .  
             -    Це  моя  сім’я  ,  -  сказав  ,-  ось  батько  ,  мама  ,  мої  брати  .                                                          
 З  фотографії  на  неї  дивився  повний,  солідний  чоловік  в  окулярах,  лисуватий  ,  із  сивиною  на  скронях  ,  він  усміхався  ,  а  від  того  колишнього  Ваеля  в  ньому  залишилась  тільки  усмішка  .  Його  дружина  ,  маленька  ,  дрібна  жінка  з  великими  чорними  очима  ,  смаглява  і  вродлива  ,  у  довгій  ,  до  кісток  ,синій  сукні  і  шалі  на  голові  з  золотистим  арабським  орнаментом  ,  тримала  за  руки  двох  хлопчиків  ,  братів  Весіма  ,  років  десяти  і  дванадцяти  .
                 -  А  це  ваша  фотографія  ,  весною  ,  мабуть  ,  коли  цвіли  дерева  ,  дивіться  ,  пам’ятаєте  ,  -  зробив  паузу  і  подивився  в  очі  ,  -  тут  тато  такий  молодий  ,  правда  ?  -усміхнувся  ,  -  молодший  за  мене  ,  а  ви  також  .  
                 -  Так  ,  це  було  коли  він  був  на  першому  курсі    ,  а  я  на  другому…                                                                                                                                                                                                                                          
                   Між  ними  налагодився  якийсь  невидимий  контакт  .  Здавалось  ,    їх  пов’язувало  те  ,  що  не  збулося  ,  але  було  цікаво  обом  :  чому  ?
                         А  ось  ще  старі  знімки  :  Львів  ,  квітучі    та  осінні  каштани  ,  дискотека  ,  вона  і  Ваель  .  
                           До  аудиторіі  нетерпляче  зазирали  друзі  Весіма.  Перерва  закінчувалась.  Вона  подумала  :  «  Сьогодні  четвер  ,  за  розкладом  мало  занять  ,  і  ми  таки  зустрілись»  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209035
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.09.2010


ВІДЛУННЯ ЗОЙКУ ЛІТА

Рвались  струни  дощу  звуками  Паганіні,
Неспокоєм  пінно  варилось  небо,
Вітер  оскаженілий  бився  у  брудні  вітрини,
Я  знала,  розуміла  -  озиратись  не  треба.

Бо  там  горить  ще  каганець  розлуки,
Чатує  хвора  ніч  з  обличчям  Будди,
Там  ще  витають  запахи  і  звуки,
Нас  там  нема  і  відтепер  не  буде.

Дощі  по  нас,  в  відлунні  зойку  літа,
Зазвичай  так  кричить  стара  сова,
Самотня  і  сліпа  в  застудженому  місті,
Я  розумію,  нас  тримає  тільки  нитка  дощова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2010


Загадка без конца

был    обещан    праздник
но    любить    видно    вредно
и    в    глазах    на    краю    бездна
не    остыв    от    жары
скачет    в    осень
бронзовый    всадник...

Гвоздь    забью    в    потолок
черный    аист    умрет    на    руках
его    тень    скользнет    в    облаках
ужас    прийдет    волком
не    до    слов    
ведь    никто    не    поймет
толком

на    часах    протекли    стрелки
улыбается    сонный    клоун
полночью    видно    сладко
крикну    ему    вдогонку
изомну        одеяло    нервно
спрятав    стон
в    складки




Илюстрация  к  стихотворению:  картина  С.  Дали  "Загадка  без  конца"http://daliworld.narod.ru/index.htm

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208873
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 01.09.2010


ОСЕННЯЯ АНТИТЕЗА

Старая  осень    походкой    Гетеры
Под  окнами  бродит  
На  саксе  играет,  стерва
Сжимается  память
С  ума  меня  ночь  сводит

Сбываться  пророчьям
Пора  наступает
Клочьями  мыслей
Секунды  тают
Что  знает  ВселЕнная
Бог  не  знает
Обречнная  я,  теперь  в  аут.

Требует    подписи
Ангел  с  крылАми  фламинго
На  каком-то  листике-счете
За  лета  поминки,
В  меню  было  три  блюда
Но  у  меня  нет  денег
Заплатить  даже
За  разбитую  посуду
Подпись  моя  недействительна
Я  умерший  хлоропласт
Окончившегося  фото
синтеза

Все  это  лажа
Осенняя  антитеза

P.S.  А  Гетера    приходила
С    протезом….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208302
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 29.08.2010


БЛЮЗ і МІСТО

Замінорився  непогідно  вечір,
Забілив  порцеляною  небо,
Загубив  перехожий  предтеча,
Саквояж  з  партитурами  Кеба.

Блюзом  взявся  усіх  скликати,
Сквер  дощовий  і  вколений,
І  на  нього  здивовано  гапились,
Жовті  вікна,  лицемірно  зашторені  .

Небо  сипало  сніжні  оплески,
Голуби  під  блюз  цілувалися,
На  горищі  поет  писав  опуси,
Хмари  в  коктейль  збивалися.

Вітрини  неоном  глипали,
Забемолені  звуки  спливали,
А  там,  під  старими  липами,
Блюз  і  місто  таємно  кохались...




P/S  ілюстрація  до  вірша-  картина  художника  Богуцького

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207948
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.08.2010


Акбар!

Герметичність  буденності
Закоркрвана  відчаем
Чаєм  з  мелісою  
Напоєний  спокій
Іньєкція-допінг
Очікувана  як
Пересвятковий  шопінг...

П"яний  місяць  
Далі  тягнутиме  воза
Розсипаючи  зоряну  сіль
І  вожжі  порве
На  ноті  моїй-  СІ.

Носами  обнюхались
Бродячі  собаки
В  небі  плив  жовтий  ліхтар
Креслив  невидимі  знаки
Хтось  кричав  надривно
Акбар!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207882
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.08.2010


ОСІНЬ, ОСАННА…*

Клапті  днів  опадають  із  якогось  там    баобаба**,
Що  вічність  простояв  під  небом,  вітром  розтрощеним,
Одягається  Осінь  у  дьявольську  камідь  від  Prada,
Беладонну  заварює  в  глеку  старім  чорнолощенім  ...

Роздуває  Мольфар  свою    ватру,  читає  безодню  ,  
Стелить  килим  для  оргій,  обкурює  ніч    полинОм,
А  у  скелях  ховаються  дикі  шакали  голодні,
Одкровення  приходить,  як  усміхнений,  кволий  Гном***.

Свою  шкіру  міняє  Жаба-Царівна,  коханка  Хамелеона,
Заспокійливо  дмухає  в  душі  пріла  липка  омана,
А  Матильда  доросліша  стала,  та  що  любила    Леона.
З  зосенілих  шовкових  небес  почулось:  "Осанна".

Відкриваються  ржаві  гаки  на  двостУлкових  брамах,
Курить  люльку  старий  вартовий  на  вежі,
Соннце  -  яйце  золоте    і  чотирирукий  Брахма,
Принишкли,-  шлях  Молочний  виходить  за  межі.




Оса́нна  *(гебр.  הושענות  —  спаси,  ми  молимо

баобаб**-дерево  життя,  що  расте  корінням  догори.  Найбільш  долгоживуче  дерево,  тисячолітній  символ  долголіття  і  силы.  У  нього  нема  кілець  на  зрізі,  які  б  вказувати  на  роки.


гном  ***-в  алхімії  і  оккультизмі  гном  —  дух  земли  ,земна  елементаль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207788
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2010


То що?

То  що?  Я  піду...
В  ранок  зашторений  фіранкою  з  туману..
За  яким  вже  не  видно  нічого,
Хочеш,  допий  з  моєї  скланки  оману,
Хочеш  попрощаемось  ще  за  рогом.

Я  піду...  А  ти  залишайся...
В  літі,  чи  в  осені,  там  де  хочеш..
Ти  не  чекай  мене,  лиш  здогадайся
Що  буде  потім?  

В  калюжах  з  наших  хмар  вода,
На  бруківці  тепло  нашого  сонця,
Ти  постарієш  на  день,  на  два...
А  вона-
Буде  просто  дивитись  з  віконця...



Ілюстрація  до  вірша-  картина  худ.  Богомольцева,  з  Львівського  вернісажу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207639
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2010


Live fast -die young!

1.
Вот  Ночь,  наложница  Греха,
Пришла...Повесив  арбалет  на  двери,
Вот,  подняла  вуаль  слегка,
И  ложью  обняла  тебя,  а  ты  поверил.

Вчера  Принцесса  боли  в  Мазоха  покоях,
Иль  королева  оргий  в  замке  Дракулы,
Гетера  из  Царства  самого  Соломона,
Иль  куртизанка  из  полузимнего  Парижа,
слякотного.

Тебе  уже  не  важно,  кем  была  Она,
С  кем  делала  любовь  в  своей  минувшей  жизни,
Она  безумна,  бешена  и  горяча,
Ты  ее  хочешь  здесь,  тогда  и  после  тризны.

И  в  ритме  босановы  слившись  в  дикий  танец,
Поэты  ведь  всегда  кончают  в  рифму,
Она,распятая  тобой,сгорает  как  протуберанец,
А  ты  с  ней  Бог,  и  Заратустра  и  властитель  Рима...



2.
Родится  утро  и  разбавит  светом  синь,
И  струйно-капельно  прольет  ее  по  венам,
Ты  вспомнишь:  "А  об  этом  же  писал  Ву  Синь,"
Так  ощутима  влага  по  постели  и  коленям...

Она  же,  возведя  тебя  в  любовников  наивысший  ранг,
Изчезнет,  за  собой  захлопнув  те  же  двери,
И  на  прощание  сказав:  "  Live  fast  -die  young!",
Ты  удивленно  улыбнешься,  снова  ей  поверив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207608
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.08.2010


ПОД ЛЬВОВСКОЙ БРАМОЙ ( посвящение)

Ну,  вот…
Еще  комедия  не  ля  финита,
О,  мамочки!
Да  я  дожив  до  зрелых    лет,
Как  все  они
Писала  б  лучше,
Вот  те  на!
«Стежком»  опрятным,
Стих  за  стИхом
Сливают    боль
На  Твой  мозоль
И  на  мошонку,
И    не  для  скрипки
А      прочной  пайки,  аккуратно
 Расплавляют    канифоль,
Азмолом    смазывает    шестеренки.

2.
О,  видно  хочется
На  «секЕнд  хенде»
Порыться  им  в  чужом  белье
Примерить  на  себя
Поношеньіе  шмотки
Когда-то  дорогие  ,-
от  Преда  Порте.
3.
Ну  вот
Так  флаг  вам  в    руки!
Вперед  ,
Дерзайте,  смейтесь  и  пишите,
О  меде,  и  о  золоте,  и  «браме»,
Пока  ж  я  пережду    свои  дожди,
И  выучусь  ,  и  стану  сукой,
Да,  нет,  не  стану  ею  я,-
Не  ждите.

 3.
Сегодня  я  Его  стихи  читала,
И  слушал  Львов,
И  львы  притихли,
А  публика  Ему  рукоплескала,-
ПОЕТУ,
Ведь  Он  от  Бога,
Его  "стихи  как  листья  листопада"
Помолчите...  
Он  вечен,  слышите!

А  те  кто    любит  его-
За  ним  не  ходите!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207597
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 24.08.2010


ОТ БАЧИШ?

Пролиюсь    пилом,    висохну    дощем,
На    місяць    закину    украдений    невід,
Не    знайдеш    доведення    моїх    дилем,
Блазнів    почую    за    спиною    регіт.

Нехай    сміються,    вони    праві-
Не    буде    того    ,    чого    бути    не    може,
Але    я    нагадала    на    чорній    каві,
Що    хмари    білі    будуть    нам    ложем.

Проникну    світлом,    просочуся    звуком,
В    чотирьохкамерне    серце    твоє,
І    в    ньому    залишусь    інфарктним    згустком-
От    бачиш,    пече    ?    Значить    я    вже    там    є.
.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2010


ПРИРЕЧЕНІ ДО НЕЗГАСАННЯ

Ловити    хвилини,    що    падають    з    швидкістю    світла,
Ходити    по    краю    Молочного    шляху    в    безодні,
Ми    ж    бо    -    живі    ембріони    у    віртуальному    світі,
І    жити    у    капсулі    сплюнутій    виміром    часу    не    згодні.

Народившись      в    сузір’ї  оснньо-зимового    сонцестояння,
Щоб    залишитись    в  Галактиці    знаками    Ваг  і  Козерога,
В    дотичних    екліптиках    жити    приречено,    до    незгасання,
І    знати  -  вершить  нашу  долю  правиця  мегавічного  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2010


ПРЕДОСЕННИЕ МЕТАМОРФОЗЫ

Снова    дождь,    так,    наверное,    прощается    август,
С    львовских    улочек    узких    смывая    летнюю    пыль,
И    часы  -    свою  -    все    отчетливей    будут    показывать    важность,
Отбивая    на    ратуше    время    всего    уходящего    -    сплин*.

За    стеклом    на    витринах    меняются    летние    цены,
Распродажа    "некупленных"    внесезонных    вещей,
В    аптеках    развешаны    постеры    изречений    самого    Авиценны,
Обостряются    чувства    и    звуки        и    банальные    запахи    щей.

Но    оно,    это    лето,    еще    не    ушло,    только    чуть    подустало,
И    мы    только    теперь    начинаем    о    нем    сожалеть    всерьез,
Красим    волосы    в    облепиховый    яркий    цвет    от    "Вэлла",
И    все    чаще    цветочницы    продают    букеты    из    чайных    роз.

Мне    бы    день    пережить,    а    потом    только    ночь    продержаться,
И    проснуться    ,    и    крепко    держаться    за    руку    твою,
Я    видела    сон    о    стрекозах,    которые    над    водою    кружатся
Я    за    ними    по    летнему    полю    в    ромашках    вдогонку    бегу...



сплин*-от  англ.  spleen  —  хандра

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206866
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.08.2010


РЕАЛЬНІСТЬ-ІРРЕАЛЬНІСТЬ

РЕАЛЬНІСТЬ
Стікала    ніч  гарячою  патокою,  замішаною  на  звуках    і  запахах  минання  літа.  А  що  воно,  хіба  минає?  Подумала  я…  Та  ні  ж.  Треба  до  вікна.  Тут  пахне    травою,  трохи  бензином,  трохи  теплими  кам’яними  мурами.  Але  ж…  Чомусь  прілим  листям  каштану.?Та  ж  каштан  ще  в  липні  зіжовк,  себто  побурів,  листя  його  скрутилося.    Кажуть,  всі  каштани  тепер  хворі.    Ні,  ще  літо…  Ще  спекотно.  День  бомжує  у  прохолодних  під’здах,  криючись    від  сонця,  поки  повернуться  з  роботи  господарі  домівок  і  він  безперешкодно  входитиме  до  квартир,  ховатиметься  під  ліжка  наніч.  А  вони,  люди,  і  не  знатимуть,  що  в  них  під  ліжком  народжується  інший  ,  новий  день.  Він  вилазитиме  з-під  зранку,  коли  продзвенить  будильник  …  І  знову  бомжуватиме  на    вулицях,  у  пішохідниї  переходах,  в  скверах,  в  трамваях.  
От  так  і  я  бомжую  кожного  дня…  Чекаючи,  коли  прийде  моя  ніч,  в  моє  помешкання.  Я  ховаюся  від  світу  під  простирало  …  і  чекаю,  коли  прийде  Він,  Твій  Голос.  Теплий,  ніжний,  оксамитно-хриплий,  з  нотами    шаленої  пристрасті,  з  тембром  хіті,  з  жагою,  яка  вливатиметься  в  мої  спустошені  за  день  вени,  обезкровлені  моїм  бомжуванням  в  реальному  світі  серед  людей,  вулиць,  гуркоту,  брязкоту,  миготіння  облич,    світу,  який  мені  набрид.  Я  хочу  ночі  і  Твого  Голосу.  

ІРРЕАЛЬНІСТЬ  
Він  -  метеоритний  дощ,  що  обливає  моє  тіло  спекою,  огортає    сутаною  жаги,  мучить  мене  насолодою  ,  болем,  розпинає,  розколює  навпіл  Танець  в  електромагнітному  полі  ,  торкання  Космосу,  відчуття  невагомості  у  Всесвіті.  Політ.  Тантра  відкриває  нам  шлях  від  третього  виміру  туди    ,  де  Вічність.  Де  ми  -  поза  часом  і  простором.
 Вимкнути  розум.  Зануритися  в  своє  тіло  і  тільки  воно  думає,  кожною  клітинкою,  кожною  молекулою,    відчуває  Його.    Воно  само  знає,  що  хоче.    Тіло  -  мій  Космос.    "Пінде  Со  Брахаманде".  Царстово  Бога  в  нашому  тілі.
Я  лечу…  А  ти  тримай  мене  і  лети  зі  мною.  В  одній  оболонці,  згустку  енергії,  на  одному  вдиху,  довгому,  майже  нечутному….  Чекай…  Ще…  ще…  Ти  тут?    Я  не  знаю…  Я  там  де  ти…  А  де  це?…  Я  не  знаю…  Я  нічого  не  знаю...Там  пусто,  легко,  хвилі,  хвилі  ....  Прана…Тече  по  каналах  наді.  Матриця…  Ми    є,  але  нас  нема.  Ми  померли  на  мить,  чи  дві,  чи  нескінченність  .  Летальність  наша  невідворотна.  А  зараз  лише  її  мить.  А  хто  знає,  що  таке  мить,  а  що  Вічність?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206854
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2010


Буде чи не буде?

коли  буде  ранок?
і  взагалі  чи  він  буде?
для  когось  так
а  для  когось  був...
і  перетік  у  вічність




P.S.  Картина  Сальвадора  Далі  http://daliworld.narod.ru/index.htm

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206681
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2010


ХОККУ*

рахуєш  зорі
даремне  це  заняття
світитимуть  і  так

***

народить  літо
насінину  квіту
і  буде  весна

***

минається  день
з  твоїм  життя  минанням
а  потім  із  чиїмсь

***

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206661
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 18.08.2010


одКРОВення

прикро  реалії  
прориваються  в  ритми
аритміями
зривають  дахи
як  з  ран  бинти
джґут  рудий
ґумовий  на  руку
спинити  кров
чорну  венозну    густу
скраплену  тугу  
наклади  туго
а  потім  зірви  так
як  стоп-кран
щоб    вирвався  крик  
рикошетом
відбився  від  неба
треба  читати  Требник
вкрий  мене  карміновим
новим  покривалом
на  останнім  привалі
перед  проваллям  
коротко-термінових  падінь  
просто  приходить
рідкісне  одкровення
в  пульсуючі    артерії
і  проливається
в  твою

праву  коронарну  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2010


В СИНЕМ ЦВЕТЕ ( портрет)

Слепок  из  клеток    в  бронзе  иль  в  глине  выжженой,
Tвои    руки  знают    мое  тело    в  точности  с  акупунктрурой,
Я  как    статуя,    замираю  до  одури    обездвиженно,
Не      лепи  меня  слышишь,    я  боюсь  остаться    просто  скульптурой.

Растяни  мое  тело,  как  полотно,  на  подрамнике,
Только  нежно,  ты  знаєшь  как,  холст    загрунтуй  белилами  ,
Когда  я  перестану  дышать,  превратившись  в    подранок,
Оживи  меня  кистью,  проливая  оттенки  густо,  цвета  синего.

Нарисуй  меня  заново,  только  тебе  одному  знакомую,
Разбавляя  белилами  синь,  обалденно  глубокую,
И  обрамь    меня  в  страсть  скользко  стянутой    рамою,
А  глаза  мои  нарисуй  будто  море,  и  чтоб  с  поволокою.

Кистью  нежно  пройдись,    окунувши  ее  в  бирюзовую  краску,
По  изгибам  дрожащим,  и  впадинам,  и  возвышениям,
Нарисуй  на  губах  поцелуй,  родинку  на  бедре  и  запястье,
Блики  светлые  на  груди  и  голубые  врата  в  рай    вознесения

Ты  рисуй  меня  долго,  и  так  чтобы  краски  не  высохли,
Ты    кистью  касайся  меня,    наслоений  мазков    я    хочу,
Свет  сменяется    тенью,  в  такт  движений    на  вздохе  и  выдохе,
Я  заплачу,  затихну,  а  потом    неистово  так    закричу.


Синева…Синева,  только  отблиски  светло-  зеленого,
Я  и  Тень  моя,  неподвижная...  И  распятая  плоть  моя...
Кто-то  скажет:  «Не  бывает    цвета  такого  неровного»,
А  масло  долго    не  сохнет  на  полотне,  ибо  тело  мое  потное.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.08.2010


Л…

Ти  так  далеко
Летом  літа  спливає
Моя  летальність
Ти  так  далеко
І  дихати  відстанню
так  не  легко.

Я  лину  за  плином
Миттєвих  ілюзій
Юзом  колеса  
По  льоду  
Зливи  линвами
Мене  тримають
Над  плаєм.


Караюсь,листаю  
Линяю  
Знаю    не  легко
Чуєш  
Лаюсь  ламаюсь
але
Лишаюсь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2010


allusio

судомить  
стікає  росою
солено  патьоками
ночі  густої
малої  нікчемно

навіжено
атрофована  пристрастю
збочена  і  розхристана
заніжена  
нестямою
пройнята  мука

ще...
pas  de  deux,*  
 і  падає

ступор...



*pas  de  deux  -  фр.  pas  de  deux,  букв.  —  танок  удвох

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205446
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.08.2010


СИНДРОМ

Кривизна  затуляє  обрій
Тікає  заїждженим  трафіком
Продром  навіжених  оргій
Синусоїди  пульсу  графіком

Синдромом  дихає  ампула
Розтріснуте  тіло  сновиди
Сподівайся  тепер  оракула
Кульгавить  єство  огидне

Не  хочеш  того  що  низько?  
Цураєшся    рваного  болю?
Тавро  на  гранчатім  блиску
Роз"ятрене  глибше  споду

Береш  заховстану  звичку
Кричати    навіяну  правду
Задихаючиcь  астматично
Руками  впершись  на  ляду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205279
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2010


СОН

Пустелі  білої  сніги  і  марево  далеке  лісу,
Підступні  скорпіони  криються  в  норі,
Мороз  пече,  та  ну  його  до  бісу,
Тут  тепло  нам  від  сонця  угорі.

Та  що  це  я,  це  не  пустеля,  степ,
Не  піраміди  це,  лише  замети,
І  фараони  не  танцюють  реп,
І  не  тримають  за  хвости  комети.

А  сон  мене  несе  кудись,  в  оазу,
Де  вже  не  знаєш  звідки  ти  і  де?
І  переходиш  непомітно  в  метафазу,-
Зупинишся,  і  хтось  тебе  вкраде.

І  понесе  в  розпечені  руді  піски,
На  дикій  розпашілій  антилопі,
Подивишся  угору  -  там  колісниці  золоті
Рамзеса  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205269
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2010


КОЛИ ЗАБРАКНЕ РЕЧЕНЬ, СЛІВ І ЛІТЕР

Коли  затихне  листя  на  землі  і  тільки  вітер,
А  ще  -  двірник,  із  купи  міді  розпалить  вогонь,
Коли  забракне  речень,  слів  і  літер-
Я  доторкнусь  устами  до  твоїх    долонь  .

Як  сонце  змучиться  іще  до  надвечір'я,
Не  дочекається…  Його  здолає    сон,
Я  буду  ніжною,  м’якою  і    покірною,
Тулитимусь  щокою  твоїх    сивих  скронь.

Не  бійся  осені…  Вона  лишень  початок
Чекань  нового  літа,  підрахунку  зим,
Каштани  падають…  Розмиті  циферблати
з  дахів  стікають  поза  часом  змін.

В  цій  зависі,  у  рівноваги    позолоті  ,
Порі  прощань,  і  прощень,  і  зізнань,
Коли  душі  так  сутужно  у  плоті,
Такі  жадані  ці  недоторки  торкань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2010


ЦЯ НІЧ ДЛЯ НИХ (спека)

А  спека  тулиться  до  тіла,
І  липне  липень  до  грудей,
Така  п’янка  і  густоплинна
Жага  скуйовджених  ночей.

Від  слова  «так»  до  слова  «хочу»
Коротка  мить-лиш  блиск  зіниць,
Несамовить  палка    тріпоче
По  тілу…  Струмінь  блискавиць.

А    спориші  п’янять  медами,
Сягають  неба  биті    манівці,
Цвіркун  шаліє  поза  стодолами,
Пахучий  килим  стелять  чебреці.

Ця  ніч  для  них  -    склепіння    марив,
Двох  душ  і  тіл,    по  вінця  із  жаги,
Вологістю  стікали,  -    тамували
Хіть  …    А  небо  напинало  хорогви.

Розніжена    на  видиху:  «моя»,
Роз'ятрений  на  стогону:  «коханий»,
Огохла  ніч,  й  тремтіла  ковила,
І  захлинався  обрій,  ледь  багряний.

По  небу  липень  зоряного  воза
Тягнув…    І  млів  від  стогонів  земних,
Схилялися  у  воду  пружні    лози,
Гарячкувато  вітер  дихав  в  них.

Світ  спав,  не  помічав  того  і    досі,
Як  з  місячного  сита  синій  пил  тече,
Заплутавсь    бедрик*  у    Її    волоссі,
Що  розіллялось  на  Його  плече.


*бедрик-  божа  корівка,  сонечко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2010


ФОТОСИНТЕЗ і ФАРБИ (ІМХО)

На  мій  скромний  погляд,  ми  -  фарби,  прості  акварелі,
Що  жили  у  тісній  картонній  коробці,  як  люди  у  місті,
Серед  інших  таких  фарб:  лілово-рожевих,  похмуро-сірих,
Аж  поки...  Бородатий  маестро  згадав  про  нас,  він  великий  маг,
Бо  вміє  змішувати  різні  відтінки.
Він  торкнувся  наших  сухих  душ  пензликом  м'яким  із  хвостика  рудої  білочки:
Синя  і  жовта  плюс  вода  і  закон  дифузії  -  нас  змішав  у  зелений.
До  слова,  тоді  була  весна.
Ми  стали  стеблами  квітів  і  бруньками,
З  яких  пробивалися  липкі  перші  листочки.
Але  нам  не  світило  сонце,  а  просто  лампа,  настільна…
Була  ніч.  ..І,  о  Боже!  Я  зрозуміла-ми  Не  СПРАВЖНІ,
Ми  зелені,  але  штучні,  у  наших  клітинах  не  відбудеться  фотосинтез,
Бо  нема  хлорофілу-лише  фарба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204053
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 03.08.2010


СЬОГОДНІШНЄ

У  маршрутці    було  парко.  Пасажири  витирали  піт  з  облич.  Відчинені  люки  і  вікна.  А  вітер,  що  вривався  в  бумбажний,  переповнений  салон  –  був  гарячим,  як  і  все  навколо.  «От,  душегубка»-  сказала  повновидна  жінка  в  яскраво-жовтій  сукні,  що  майже  прилипла  до  її  огрядної  фігури.  На  руках  молодої  ,вродливої    жінки    плакав  білявий  хлопчик.  Його  щічки  були  червоними,  а  голубі  очка  були  в  сльозах  .  Мама,  яка  тримала  його  на  колінах  ,  махала  над  ним  журналом  «Даша»,  на  обкладинці,  якого  усміхалась  у  всій  своїй  красі,  Ані  Лорак.  Молодий  хлопець  з  зав’язаним  на  гумку  хвостиком  русявого  волосся  слухав  у  навушниках  музику,  тупаючи  в  такт  ногою.  Інший,  у  камуфляжній  формі,  з  надписом  «Охорона»,  кремезний,  тримаючись  за  поручень,  голосно  говорив  по  телефону    з  якоюсь  Каріною.  Бабуся,  сивенька,  маленька  ,з  вицвілими  світло-голубими  очима,  у  білій  блузочці,  акуратній  плісованій  спідничці,  дивилась  у  вікно,  тримаючи  на  колінах  велику  кратчасту  червоно-білу  торбу,  з  якої  пахло  свіжими  пиріжками.  Мабуть,  їхала  до  внуків  з  гостинцем.  А  поряд  дві  дівчини-блондинки  весь  час  хіхіками  і  роздивлялись  фотографії  на  стільниковому:  «  Класний,  ой  дивись,  ой,  який  прікол.  Ну,  ну,  чекай,  а…  то  Ленка?  А,  дивись  ,  а  Юрка  вчора  мені  каже….»  Статечний  і  правильний  дядечко    у  позолоченій  металевій    оправі  окулярів,  у  випрасованих  на  кант  бежевих  штанах  і  голубій  сорочці,  -  сперечався  з  дружиною,  високою,  гарною  жінкою-брюнеткою,  з  зачіскою  ,  наче  щойно  з  перукарні,  з  філігранним    грецьким  профілем  обличчя.  Доносилися  слова  :  «  Навіщо  йому  вона,    він  ще  має  закінчити  університет.  ..  Невідомо  яка…  Якась  лоботряска…»
Певно  йшлося  про  їх  сина,  який,  мабуть  мав  дівчину,  котра  не  подобалась  їм,  батькам.  
До  всього  того  ,  в  маршрутці  грала  весільна    музика…  «  Білі  квіти,  білі  квіти,  білі  квіти,  не  ламай  у  чистім  полі  сильний  вітер…»  За  вікнами  відривалося  назад  розпечене  сонцем  місто  ,  з  магазинами,  базарами,  скверами,  корками  на  перехрестях,  дзвоном  трамваїв…  Все  копошилося,  спішило,  рухалося.  Година  пік,  вівторок…  Закінчився  ще  один  робочий  день.
Через  прохід  -    майже  навпроти  мене  сидів  сивуватий  чоловік,  з  засмаглим  обличчям,  на  яке  вже  час  наклав  свій  відбиток.  Зморшки  вирізблювали  його  характер.  Від  видався  мені  доброю  і  вольовою  людиною.  Одягнений  у    чорну  футболку,  а  поверх  джинсова  камезелька.  У  нього  були  спрацьовані  робочі  руки.  На  колінах  тримав  невелику  чорну  спортивну  сумку.  Він  був  сумним  і  задуманим.  По  сивій    скроні  стікали  краплі    поту.  Чоловік  відкрив  сумку  і  вийняв  з  неї  надпиту  пляшку  горілки  «Володар».  Відкрутив  корок  і  ковтнув  просто  з  неї  кілька  ковтків.  Не  скривився.  Лишень  обтер  уста  кулаком,  так  якось  рвучко.  Потім  відпив  ще.
Огрядна  жінка,  та  що    в  яскраво-жовтій  сукні  ,  помітивши  це  сказала:  «  Так…  то  ще  в  таку  спеку  треба  напитися!  От  мужики.  Вже  навіть  не  доїде  до  своїх  дружків,а    в  маршрутці,  привселюдно  з  горлА  п’є.    Ви  б  повстидалися,  от…»  Водій  глянув  в  дзеркало  на  чоловіка  і  притишивши  музику,  сказав:  «  Мужчина,  зараз  висаджу,  в  салоні  не  можна  розпивати  спиртні  напої».  
Чоловік  цього  наче  і  не  почув.  Він  опустив  очі  і  думав  про  щось  своє.  Він  не  був  п’яний,  а  якийсь    зосереджений,  тужливо-спокійний,  наче  десь,  не  тут.
 Я  чомусь  уважно  вдивлялася  в  нього.  Чоловік  не  видавався  мені  пияком.  Я  побачила,  що  його  очі  були  вологими,  він  закліпав  повіками,  кашлянув,  мабуть  в  горлі  став  клубок.  Витер  долонею  обличчя,  провівши    нею  від  чола  до  підборіддя,наче  хотів  привести  себе  до  тями  .Він  відкинув  голову  назад  на  спинку  сидіння  і  дивився  в  одну  точку,  на  відкритий  люк,  з  якого  віяло  гарячим  вітром,  в  якому  нічого  не  миготіло  -  там    тільки  було  небо.
А  люди  звернувши  на  чоловіка  увагу,  почали    давати  йому  поради:  що  треба  поважати  пасажирів,  які  тут  їдуть,  що  для  розпивання  спиртних  напоїв  є  спеціальні  місця.  Вони  шкодували  його  дружину  і    дітей.  Вони  були  певні  того,  що  такі,  як  він,  не  дбають  про  сім’ю,  їм  би  тільки  напитися.
Мені  було  жаль  цього  чоловіка.  Я  розуміла,  що  ,мабуть,  у  нього  щось  сталося  певно    якесь  горе.  Людині  було      зараз  дуже  важко.  Всім  жарко,  а  йому  важко.  Я  дивилася  на  нього,    я    відчувала,що  йому    нестерпно  все  це  чути.  Але  він  мусив  це  слухати,  бо  йому  треба  доїхати  кудись.
Через  дві  зупинки  на  вулиці  Гашека,  біля  онкодиспансеру  ,  чоловік  підвівся  і  пішов  до  виходу.  Двері  відчинилися.  Він  сказав:  «  Люди,  пробачте,    годину  тому,  тут,  помер  мій  друг,  я  не  встиг  до  нього  доїхати»,-  і  подивився  на  всіх  блискучими  карими  очима,  з  такою  тугою  і  так  винувато.  Вийшов  з  маршрутки,  вдихнув  на  повні  груди  повітря,  пішов  до  воріт  лікарні,  на  яких  були  надписи  «В’їзд»,  «  Виїзд».  Пасажири  притихли  .  Водій  вимкнув  музику.  Всім  стало  соромно.  Кожен  думав  про  своє.  Гарячий    літній  вітер  вривався  в  салон  через  прочинені  люки  і  вікна,  напинаючи  сині  фіранки.  Маршрутка  їхала  далі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204049
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.08.2010


ЧУЖА КОХАНА

Того,  що  назавджи  минуло  наше  літо,
Ніхто  не  розумів  ще  до  кінця,
Летиш?  А  як  мені  без  тебе  жити-
Прощай,  -  на  небі  білий  слід  від  літака.

Прощай,  прощай,  чужа,  жагуча  і  кохана,
Мої  цілунки  твоє  тіло  обпекли,
У  серці  з  часом  роз'ятриться  рана,
І  вже  тоді  від  себе  не  втекти.

Хотіла  щастя  і  боялась  зречень,
Ти  боязко  ступала  в  тиху  ніч,
Той,  інший,  руки  покладе  на  плечі,
Ти    ж  потайки  сльозу  змахнеш  із  віч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2010


ОСТАННІЙ ПОДАРУНОК

Він  подарував  їй  перстень  з  авантюрином.  На  Миколая  поклав  під  подушку.  І  вже  не  спав.  Чекав  ранку,  він  взагалі-то,  сова.  Вона  зраділа,  одягнула  перстень  на  вказівний  палець  правої  руки.  Камінь  був  цеглисто-гарячим  із  маленькими  лукавими  блискітками,  такими  ж,  як  у  її  світло-бронзових  очах.  Пішла  на  роботу.
Він  знайшов  під  подушкою  подарунок  від  неї,  для  нього.  Це  була  дорогезна  туалетна  вода  для  чоловіків  "Вue"  ("прощай"),  від  Тері  Муглера.  Який  це  був  запах!
Ввечері  вона  не  прийшла  і  не  подзвонила.  Він  десяток  разів  чув  у  телефоні  ненависну  фразу:"  Ваш  абонент  знаходиться  поза  межами  досяжності".
Не  спав.  Думав:  "  Не  треба  було  дарувати  цей  перстень  з  авантюрином,  казала    ж  продавчиня  на  Вернісажі,  що  каміння  мають  певну  енергетику."  А  він  не  повірив.  Авантюрин  так  пасував  до  кольору  її  очей...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203892
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.08.2010


ПРОБАЧ…

Пробач,  так  зненацька  і  якось,  мабУть,  необачно,
Я  потривожила  твій  спокій,  і  твОю  печаль,
І  що  була  нестримана  і  незаввбАчлива,
Пробач,  і  не  суди,  і  сповідатись  дай.

Все  було  ейфорично-ілюзорно
Навіщо  я  тобі  ?  Ефірно  вітряна  і  не  тривка?
АджЕ  на  теплу  і  міцну  твою  долоню
Ще  не  лягла  моя  тремтяча  і  легка  рука.

Пробач,  що  я  своїм  невмілим  пензлем
Так  рвучко-накладала  згустки  фарб,
І  вигини  дерев,  які  сплелись  у  вензель,
І  той  рожево-голубий  туман,  і  сад.

Пробач,  я  рвала  дрОти,  зупиняючи  тролейбус,
Той  що  з  минулого,  в  який  ти  так  поспішно  сів,
По  завитках,  по  колу,  по  спіралі,  -  підіймалась,
В  твоє  спекотне  літо  із  пори  кимсь  закодовиних  дощів.

Хтось  правив  балом  і  палив  свічки  отруйні  ,-
Противник  наш,  із  протилежного  від  неба  дна,
Мене  заманював  на  крильця  лускокрилих,
Я  ж  так  хотіла  твого  хліба  і  кривавого  вина.

Пробач,  не  стану  я  тобі  єдиною  коханою,  ти  мав  її,-
Тому  ,  і  не  колишньою,  і  не  наступною,  але  зажди-
Я  буду  в  мушлі  поміж  рифами  –  перлиною
Цнотливістю  солених  сліз,  або  лише  прозорої  води.

Пробач  уявну  мрію  і  напівнадію,
Яка  в  Шопена  вальсі  і  в  очах  Мадонн,
Пробач,  прости  за  щастя  безнадійну  правду,
І  за  безвихідь,  і  у  зашторених  вікон  полон.

Пробач  за  кольорів  нерозуміння,
І  фотосинтез,  і  мейоз,  і  зелень  райдужок  очей,
А  ти  казав,  що  я  була  відмінниця,
Так,  я  була…  І  зараз  я  відмінна  –  від  днів  і  від  усіх  ночей.

А  пам’ятаєш  ?  Віри  руки  пахли  ладаном,
І  в  мене  пахнуть  ,  ти  лиш  прихились,-
Пробач,  ще  досі  на  руці  пульсує  вена,  наче  гадина,
Мав  стиснена  жгутом  і  хоче  знову  доз,  дивись.

Я  засинала  в  голос  твій  вслухаючись,
І  в  ньому  ніжилась,  і  падала  до  хмар,
Пробач,  я  віддавалась  червню  не  пручаючись,
Я  не  варила  зілля,  і  не  робила  чар.

Прости  за  те  «пробач»,  і  за  вологість  після  злив,
За  дихання  озоном  і  надто  ранню  вишень  спілість,  
Прости  і  відпусти,  бо  твоє  серце  міддю  роз’ятрила,
Поїла  звабою  і  мучила,  і  віддавалась  випадку  на  милість.

Я  полечу,  перетворившись  з  лялечки  в  імаго,
В  байдужий  світ,  що  дихає  одним  лиш  СО  2,
Пробач,  та  я  повернуся  на  твоє  світло,  голос  твій  і  танго,
Бо  знаю  ,  -  ти  ж  його  дограєш  

і  як  порвуться  жили,
і  як  навіть  лишиться  лише  одна.


.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203806
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.08.2010


ГЕОМЕТРИЧЕСКОЕ НАСТРОЕНИЕ (параллельное)

Я  не  хочу  видеть  стен,  они  слишком  реально-перпендикулярны
Я  хочу  смотреть  в  потолок,  он  как  экран,  такой  же  прямоугольный
Но  все  же  шар  –  это  то  что  мне  надо  сейчас  –  он  же  полярный-
Не  люблю  карусель,  у  меня  не  развит  аппарат  вестибюлярный

Всё  -  по  кругу...  по  кругу,  мы  в  трехмерных  живем  плоскостях  -
А  хочется  просто  так,  на  шару  ,  иногда  прокатиться...
На  американских  горках,  что-ли,  или  где-то  в  гостях  -
Болтать  ни  о  чем,  сплетничать  и  за  компанию  просто  так  напиться…

Потолок  мой  сегодня  промок,  у  соседей  испортился  в  ванной  кран,
Воскресенье,  и  сантехник  запил,  у  него  как  всегда  день  рожденья,
А  я  ничего  не  делаю,просто  лежу  и  смотрю  себе  вверх  на  экран,
На  желтую  карту  мира  на  потолке,  в  неподвижном  своем  положеньи.

А  шар  меня  кружит,  бесплатно,  на  шАру,  я  этого  не  замечаю,
Сколько  там  этих  моих  Америк?  И  старая  проститутка  -  Европа,
Я  на  карте,  размером  3  на  4,  города  наши  мысленно  отмечаю-
Там  есть  ты  и  есть  я,..  профиль  -  к  профилю...
а  все  остальное  -  в  жопу!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203752
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2010


ЧУДЕРНАЦЬКИЙ ДІМ ПОРОЛОНОВИХ РИМ

Ввімкніть      мені      ніч,  
     бо      інакше    я    збожеволію
я    заплачУ      своє        мито
     вимкніть        світило-
на      рубильнику        1000          вольт
     велике      теракотове      сито
волію      без      нього
     хай        буде      темно  
щоб      не      вистрілив    мій    кольт.

Я  торкнусь      мовчАзного      космосу
     розхристаною      душею
я  дотулюсь    щокою
     пилу      на    моєму      Місяці    
а  ви  ж      побудьте        осторонь
     поки              я                перевтілююсь
і      стану      такою
     як          сузір’я    Касіопеї
народжена        ним
     в    зимному    місяці

Відчиніть    мені,    прошу
     шлях    Чумацький
я    по    ньому    піду
     хоча    ненадовго
     до    речі
я  полишу    свій    дім  чудернацький
     поролонових    рим
я  накину  светер  на  плечі  
   а    за    мною  ніхто  хай    не    човгає
я    піду…    до  Тебе,  мій    Вічний
   всі      дороги    тепер,  як  в    Рим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2010


ПРОКОВТУЮ ІЗ ВИШЕНЬ КІСТОЧКИ…

Брадикардійна
 І  майже  безнадійна
   Бере  і  бавиться
     Зі  мною
         злодійка-тиша
           І  бореться  насмішкувато
 Проковтую  із  вишень
   Кісточки  і  застрягають  в  горлі
     Надумані  і  горді
       Фрази  в  сто  раз  
           Вразливіші  від  всіх
             ЗарАз  разові  зовнішні
                 Подразники
 Зниклі  промоклі  
   Смакові  якості  
     Стократ  рапатіші  від  тих
         Що  мають  панцир  із  хітину
           І  можуть  в  ньому  заховатись
             Від  сонця  зникнувши  
                 З  головою  в  своєму  твердому
                   Домі
                       Не  дихати  
Не  відчувати  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2010


МОЮ ТІНЬ ПЕРЕЇХАВ ЧЕРВОНИЙ ТРАМВАЙ

Мою  тінь  переїхав  червоний  трамвай,
Мій  голос  повісився  на  стільниковій  вежі,
Мій  погляд  зайшов  за  дозволені    межі  ,
Де  я?  Не  знаю,  довкола  мене  -  Шанхай…

Мої  руки  торкаються  мокрого  даху,
Мої  ноги  ступають  по  вузькому  карнизу,
У  волоссі  заплутались  отруйні  комахи,
Я  здираю  із  місяця  ненависні  срібні  ризи.

Я  мовчу,  обіймаючи  тони  легкого  повітря,
Я  тримаюся  звуків  камінних  стін,
Я  дивлюся  на  чорне  холодне  віття,
Я  чую  по  собі  бронзовий  дзвін.

Мою  тінь  переїхав  червоний  трамвай…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203442
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.07.2010


РОЗТИН

Розтин  готую  на  нині,
Скальпель  в  руці    тремтить,
Простирало  біле  скину!
Ця  пізнання  солодка  мить-
Не  кожному  випаде  -
АнатомУю  випадок.

Розтинаю…
Свіже,  не  в    формаліні,
Пінцетом  відхиляю  час,-
Чорно-біле  усе,
Як  в  перших  фільмах  Фелліні
А  там  –  там  усе  про  нас.

Знімаю  фасції  з  простору,
Проколюю  давню  мить,
Я  схожа  на  дивного  монстра,
Ось  криваві  троянди  Далі,
Розтинаю  себе-
Хай  болить…


P.S.  до  вірша  долучена  репродукція  картини  Сальвадора  Далі  "Кровоточащие  розьі"  з  сайту  про  художника  http://daliworld.narod.ru/index.htm

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203311
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.07.2010


КОЛИ НІЧОГО ЗОВСІМ НЕ ОБХОДИТЬ (двоє в ліжку)

Коли  нічого  зовсім  не  обходить,
Ні  грип  свинячий  ,  ані  криза,
Ні  там  якісь  теракти,  ані  мода,
Ні  катастрофи,  ані  катаклізми.

Коли  їх,  на  х  …  (зовсім)  не  обходить,
Що  скажуть  бабки,  президенти,
Чи    буде  дощ,    чи  помідори  вродять?
Що  там  колайдер,    і  хімічні  елементи?

До  фені  їм  години,  і  новини,
Їх  світ-  вони  самі  ,  у  оболонці  сЕбе,
Їм  не  до  нас,  у  ці  хвилини  -
Вони  прості  одноклітинні  ,  як  амеби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2010


НЕ ТРЕБА ТРИЗНИ…

Ну  от,  тепер  я  бачу  посадкову  смугу-
Лечу  …  Ще  мить,  ще  тільки  мить,
І  от  земля,  та  ні…  та  це  ж  калюжа…
І  біль  такий,  що  тільки  ниє  й  більше  не  щемить.

Я  боса,  тепер,  я  на  твердому  ґрунті,-
І  вже  усе  земне,  і  все  уже  тримірне,
І  цвілість  нескінченних  буднів,
І  цельсій  на  термометрі,  і    дощ  помірний.

А  я  -  уже  не  та,  тепер  така  ж  як  була…
Я  вже  не  літо,  ні,  я  ,певно,  пізня  осінь…
Нащо  тобі  оці  пожовклі  очі,
І  досвіткова  мжичка    у  волоссі?

Піду…  по  прілому,  гнилому  листі,
Зітліло…  Вже  не  має  хлорофілу,
І  стогне  без  озону  чужорідне  місто,
Вливає  чорну  кров  в  розтяте  тіло.

Я  вже  не  я…  Яка  жорстока  справжність!
Я  тінь  себе…  Вітайте,  повернулась!
І  все  мине,  вкладеться  в  свою  давність,
Між  тим,  що  є,  і  тим,  що    було...

А  що  це  бУло?  Того  ніхто  не  знає,
Так…  Ехо…  Пролетіло,  загуло,-
Жоржини  пахнуть  ,  літа  вже  немає,
Не  треба  тризни,    бо  прощання    не  було…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2010


КЛАПТІ НЕБА

На  капищі  ночі  жертва,
Залита  галактики  гелем,
На  теплій  землі  роздерта,
Модифікована  жаданим  геном.

На  тілі  її  роз'ятрені  стигми
Недотичних  уст  поцілунків,
Тортури  вчиняють  рими,
Кнутами  хляскають  лунко.

Жадає  жертва  жорстокої,
Безжальної  гідної  страти,
Відлік  часу  міряє  зорями-
Бо  їй  іншого  вже  не  знати.

В  очах  її  світло  сказилося,
По  тілу  стогін  пробіг,
Серце  уже  не  билося,-
З  нього  виріс  Петрів  батіг*.

Не  топчіть  його,  чуєте,чуєте!
Дайте  спокій  її  душі,
Постолами  ноги  узуєте,-
Так  легше  із  світу  іти.

А  на  ранок  -  як  клапті  неба  -
Край  дороги  і  по  ровах,
Цим  квітам    нічого  не  треба,-
Лиш  цвісти  на  Його  слідах...


Петрів  батіг*  -  цикорій  звичаний,  квіти  -синьо-блакитного  кольору.  Зацвітає  переважено  до  Дня  Апостола  Петра,  12  липня,  за  легендою  -  там  де  проходив  Святий  Петро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2010


В РИТМІ ФАЛЛАХИ

Вливалися  сутінки  в  вулиці,
Провулки  стогнали  від  спеки,
Блищали  площі,  як  вилиці,
Чекаючи  небезпеки.

Жовте  світло  бруківки  торкалося,
Натягались  рейкові  жили,
Старі  липи  тіней  боялися,
Світло  місяця  спрагло  пили.

Рятувалося  місто  неоном,
Бо  йому  бракувало  кисню,
Своїм  синьо-нічним  фоном
Літня  ніч  починала  пісню.

ПеркутОрні  звуки  притуплені,
Як  чекання  солодкої  муки,
Здалося  -  місто  у  ступорі,-
Раптом  в  тишу  ввірвались  дербуки**.

Бубнявіли  пульсом  артерії,
Ритм  фаллахи*  -  дивний  володар,
Він  творив  незбагненну  містерію,
Розкривав  таємничі  коди.

Нуртувало  шаленство  у  скронях,
За  півкроку  від  входу  до  раю,
Моє  серце  -  в  твоїх  долонях  -
І  тепер  ти  про  це  вже  знаєш...


*  Фаллахи  -  швидкий  ,  наповнений  ритм  в  барабанному  виконанні.

Дербука**  (думбек)  —  старовинний  ударний  музичний  інструмент  (  барабан),  широко  розповсюджений  на  Близькому  сході,  в  Єгипті.
(У  Львові  на  площі  Галицькій  щовечора  група  аматорів  виконує  фолькльорну  музику  на  дербуках)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2010


СУТІНКИ СУТЕНИЛИ…

Сутінки  сутенили,  стелили  лоно,
Тінили  тінями,  тіла  тінявили,
Лили  жагу  ,  а  хтось  кривився,
Остовпіло  в  шпарину  дивився.

Ніч  ночувала-чатувала  на  горищі,
А  сонце  руде  –  все  ж  вище,
Вона  ж  боялась  ,  про  себе  лаялась
І  гадиною  від  хіті  звивалась.

Не  барися  !  Борися  з  брамою,
Тору  відкрий,  тайну  про  Авраама
Хмари  знову  над  входом  брами  відкриті
Напоєні  ті,  що  говорить  на  івриті.

Сутінки  проливались  ринвою  литою,-
Латунною  з  Храму  Первозванного  ,-  линвою
І  не  стане  попелом  черлене  злото,
Тут  часті  дощі,  змивають  брудне  болото.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2010