| Сторінки (3/214): | « | 1 2 3 | » |
Щоб сказав, що надоїло - було б дуже стисло,
Бо життя заробiтчанське в печiнки залiзло:
Коли кожен в тобi бачить робочу худобу,
Коли пнеться керувати - змалку твердолобе,
Коли, маючи три класи, рветься в iнженери,
Хоч не годне вiдрiзнити бляхи вiд фанери...
Кожен третiй називає сам себе патроном,
Хоч до цього керував лиш овечим загоном...
Кажу куму: -Надоїло! Вiдмовляють нерви!
Вже пiсна "дiстала" зупа й дешевi консерви,
Макарони, i квасоля, i щовечiр - яйця!
Забираюся додому - матерi їх трясця.
Тобi добре - маєш жiнку у себе пiд боком:
Приголубить, нагодує, випере, нiвроку,
А моїй нема на кого дiтей залишити,
Тож, вертаюся додому, якось будем жити.
Наперед, як i годиться, написав заяву.
Хлопцям, звiсно, при вiд'їздi "могорич" поставив.
Врахував, щоби попасти додому на свята,
Коли їздив до столицi квитка замовляти.
Ось i все... Прощаюсь з кумом, а також з кумою.
На прощання вiн звернувся з мовою такою:
- Ти, як ластiвка весною, вернешся до хати -
При нагодi можеш мiсце i менi шукати.
...Рiдний дiм. Дружина, дiти, свята на порозi!
Як приємно бути вдома, а не десь в дорозi.
Десь за тиждень встиг побачить всю свою родину,
У кафе дiтей зводити, у кiно - дружину.
Та святковi днi минули i питають дiти:
- То що, тату, вже до школи можна не ходити?
Скiльки коштує "наука", чи тобi вiдомо -
Де ти зможеш заробити такi грошi вдома?
Поки ти там намагався грошi заробляти
Цiни тут давно зарплату встигли обiгнати!
Кажу: - Дiти! Тато знає чоботарську справу,
З таким татом бiдувати не маєте права.
Грошi є, кiоск поставим на краю городу,
Бо взуття сучасне рветься, звiсно, у народу,
А село у нас велике, тож робота буде.
I подався я по службах оформляти "буду".
Та не так-то було просто папери зiбрати,
Щоб малий приватний бiзнес в селi розпочати.
Обiйшов я всi можливi районнi структури -
Накiнець мене послали ще й в "архiтектуру",
Щоби довiдку принiс я, що моя "споруда"
Не стоїть в мiсцях дозвiлля - там, де ходять люди,
"Iнтуристам" не пошкодить пейзаж оглядати,
Нiби я кiоск збирався в Лаврi будувати.
Промайнув квартал. Майстерня досi не готова,
Та з’явилась за податком служба податкова.
Вслiд за тим прийшли "братiшки" - "дах" пропонувати
I тодi й моя "дахiвка" стала вiд’їжджати.
Глянув нишком у "шухлядку" - пачка похудала -
Iз кiлькох "ненаших" тисяч сотнi двi зостало.
Вхо́пив голову у руки: -Люди, що робити?!
Добре ще, що встиг я термiн вiзи поновити.
Позбирав останнi грошi, попередив кума
I подався за квитками - лiпше не придумав.
Знов родина зi сльозами мене проводжає:
Будь здорова, Україно! Лiсабон, вiтаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180338
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Як робити - то робити. Тут питань немає.
Та мiсцевий люд, крiм того, ще й вiдпочиває.
Хто до церкви йде в недiлю, хто в кафе на каву.
Молодь бiльше полюбляє веселу забаву.
А футбол! - про нього можуть добу говорити:
Гру цю люблять у країнi i жiнки i дiти.
Та дiзналися ми з часом, як тут жити стали,
Що, крiм того, полювати люблять португали.
I у нас, звичайно, ходять на зайця, на лиса,
Можуть вовкiв поганяти, коли завелися...
Лиш одне я зауважу, що тут - не Карпати
Й особливостi мiсцевi треба добре знати.
Незаможного мисливця годi уявити,
Бо дешевше буде м’ясо в крамницi купити.
Це ж машину треба мати i якусь фузiю,
I собак - та чим побiльше - я так розумiю,
На колесах псячу будку, одяг, патронташi,
Бо ж не ходять тут на лижах, як мисливцi нашi.
Тут на "джипах" виїжджають звiра полювати
(Далi скажу я, навiщо псiв багато мати).
... З кумом нам патрон попався - мисливець затятий:
Захотiлось емiгрантам себе показати
I сказав: "Збирайтесь, хлопцi, у четвер поїдем -
Покажу, як добувають мужчини "кумiду"!
(А четвер тут - день мисливський, ми давно вже знали,
Бо нe раз ми з кумом чули: пострiли лунали).
Позбирались. Одягнули хто що мав на себе,
Лиш рушницi ми не мали - та нам i не треба!..
Щодо псiв - то це далеко не "руська борзая",
Хоч для них тут, прямо скажем, дичини немає.
Псiв з десяток мав господар, розмiром - щенята,
Але й зайцi в них не нашi, скорiше - зайчата.
Тож ми ту "брехливу" свору у причiп загнали,
Причепили до машини i вперед помчали.
В обумовленому мiсцi, серед косогорiв
Вже гудiло кiльканадцять iмпортних моторiв.
Позбиралися колеги, дiстали рушницi -
У надiї на удачу аж сiяють лиця!
Та, здалося нам iз кумом, що тут полювати
Все одно, що в лотерею з державою грати:
Промисловiсть наступає упевненим кроком -
Дичини стає в природi менше з кожним роком.
А мисливцям щодо цього - годi сумувати -
Стали в коло й план маневрiв давай укладати.
Хто - по флангах, хто - по центрi, кому наступати
I в який момент в атаку собак випускати.
Кожен хоче щось додати, пхає в мапу пальцi,
Аж забули про "дрiбницю" - ще немає зайця!
Нас пройняв азарт iз кумом - i ми захопились,
I з мисливцями шукати зайця заходились.
Розiйшлись по косогорах i давай стрiляти:
Йде "вiйна", немов в Iраку - Сполученi Штати.
З того всього бiдний зайчик скочив з переляку
I помчав вперед щодуху - в епiцентр атаки.
Як та братiя на полi "куеля" уздрiла,
То всi плани попереднi к бiсу полетiли.
Хтось пустив собак на здобич. Хтось схопив двостволку,
Лiвий фланг палить по правiм - не добереш толку.
Чую - десь над головою кулi засвистали,
А на полi пси пiдбитi дико заскавчали.
Кум злякався i зi страху впав в болото лобом,
А ватовану фуфайку понищило дробом...
Дим стояв стовпом довкола - годi розiбратись,
Лише зайцевi вдалося успiшно сховатись.
...Позбиралися докупи, пiдсумки пiдбили:
Всi живi! В однiй машинi шибу розвалили.
Трьох собак прийшлось на полi тут-же закопати
(Ось для чого їх багато все потрiбно мати!),
Задоволення дiстали, в кров адреналiну
I почали пакувати речi у машину.
... Кум же встиг штани попрати i "гризе" задачку -
На наступний тиждень кличуть полювать на качку!
-------------
Фузiя (Захiдно-українське) - рушниця.
Кумiда - Comida - їда (в нашому розумiннi - всi продукти харчування вцiлому)
Куельо - Coelho - мiсцевий заєць, вiн же крiлик, так як тут вони маленькi i рiзницi мiж ними не роблять
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Що було - те пережили. Розумнiшi стали,
Та на днях ми знову з кумом в халепу попали.
Хоч немало вже працюєм - досвiду набрались,
А отямитись не можем: з чого все почалось?!
Де помилку допустили до цих пiр не знаєм,
В тяжких роздумах iз кумом тиждень засинаєм.
Повертаємся думками до того моменту,
Коли цеглу волочили й дихали цементом.
На будовi нам в конвертах зарплату давали
I в той час ми про податки навiть не питали.
Та коли пiшли на фiрму, папери зробили -
До державної скарбницi вперше заплатили.
Нас ще вдома "пiдкувала" наша податкова,
Що держава без податкiв померти готова.
Навiть "Казку про податки" випустили в люди,
Пояснили - що! у разi неоплати буде.
А тим бiльше за кордоном, де ми - емiгранти!
Тож не дуже нам хотiлось в "кота й мишку" грати.
...Рiк минув. Колядки змовкли. Мiзки просвiтлiли.
Про доходи звiт в конторi кожному вручили:
- З цим пiдете у Фiнвiддiл, щоб вiдзвiтуватись,
Навiть можете на грошi з часом сподiватись.
Довго звiт той розглядали - бiльше, нiж пiв року,
Та у серпнi чек прислали кумовi нiвроку!
- Ти дивись,- мiй кум говорить,- що це за держава!
Сорок євро повернули - честь їм всiм i слава.
Хоч менi прийшов нейтральний, "нульовий" рахунок,
Тиждень в хатi плив рiкою виноградний трунок.
А коли зимовi свята знову вiдшумiли,
Ми iз кумом звiтуватись першими летiли.
Хто ж не хоче пару євро мати "на халяву",
Ще й коли тобi дає їх не хто-будь - держава!
Ми ж весь рiк робили добре, заробили досить,
Залишались додатково, якщо шеф попросить,
I податки, Бог нам свiдок, ми не приховали -
Кожен раз нам при зарплатi папiрчик давали.
Час iде. Ми прикидаєм: скiльки ж цього разу
Нам поверне "Мiськфiнвiддiл". Цiкаво до сказу!
Вже тi грошi бiльше-менше в думках подiлились -
Тiльки чек на круглу суму забрати лишилось.
...Грiм зненацька й мiцно вдарив, iз ясного неба,
Як папери нам прислали: доплатити треба!
Кум, як глянув, похрестився, картка з рук упала,
Та й менi здалось, що серце передчасно стало.
Кум за голову схопився: "Iродовi дiти -
За нещасних сорок евро - вiсiмсот сплатити!
Ще б твої п'ятсот до купи,- каже,- долучити,
Вже на пару ми могли би "Жигуля" купити!"
Де поради не питали - одне випливало:
- Заплатiть, бо вас засадять двох до кримiналу.
Кум задумався серйозно з країни тiкати:
- Як приїду в Україну, не ступлю й до хати.
Ще у лiсi є краївка вiд дiда Iвана,
Що нiякий Iнтерпол-ми звiдти не дiстане.
Вже натiшилися. Маєш - золота держава,
Навiть чесно заробити тут немає права.
Недаремно всi мiсцевi в п'ятiй йдуть додому,
Залишаючись, як кажуть, на "пайку сухому".
Це ж виходить, якщо грошей бiльше заробляєш,
Тих, що "байдики збиває" годувати маєш.
Не однi лиш ми купились на просту наживку -
Багатьох так пiдманули, нiби батяр - дiвку,
I тепер платити мусим пiвтори зарплати -
Хоч бери проси iз дому грошi висилати.
Але як я маю жiнцi все це пояснити
I з яких це заощаджень їсти накупити?
Та одне тепер я знаю: як звучать романси,
Тi, що, як говорять люди, "спiвають фiнанси"!
--------------
Краївка (Захiдно-українське) - землянка в лiсi, сховок партизанiв УПА.
Батяр (Захiдно-українське) - житель львiвських околиць, гультiпака i жартiвник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Час лiкує?! Добрий лiкар - нема що й казати!
Вже, здається, пiв столiття, як пiшли ми з хати.
Не кажу я про хвороби - мали, якi хочеш,
Та душi нема спокою - зубами скрегочеш.
Я терплю, а кум не годен - мiсця не знаходить:
- Буду жiнку викликати. Хай лиша городи,
За дiтьми, надiюсь, теща буде доглядати,
А вона сюди хай їде - грошi заробляти.
I його дружинi думка до душi припала:
Позбирала необхiдне, фiрму пiдшукала...
Там їй зразу ж розповiли про новi закони
I сказали, що непросто перетнуть кордони.
Вiза, звiсно, туристична, коштує двi двiстi,
Решту зробить чоловiк ваш (тобто - кум) на мiсцi.
Хто-би як не кляв кохання, та воно - це сила!
I кума, немов на крилах, вперед полетiла.
Лиш слова про небезпеку не взяла до тями:
Зникла фiрма-одноденка, колька їхнiй мамi.
Бус до Францiї доїхав, раптом "поламався"
I народ наш, в чому були, на полi зостався.
Добре ще - не курить снiгом i є якiсь грошi...
Телефон їй пiдказали французи хорошi:
- Приїжджай,- ридає в трубку,- я десь пiд Лiоном.
Вже два днi не їм, ночую в будцi з телефоном!..
Бачу, кумове волосся аж заворушилось!
Тiльки й випалив до когось:" Щоб вони сказились!"
Та немає що робити. Таксi винаймаєм
I мандруєм у Європу, кохану шукаєм.
Це ще добре, що жандарми її не впiймали,
Бо за грати посадили б геть до кримiналу,
I прийшлось би працювати на чужу державу,
Ще й в Європi заробити недобрую славу.
Де були i як зустрiлись - годi пригадати:
Кум вже має повне право "дорога" казати!
Хоч в кишенях вiтер свище i борги обсiли,
Та душа уже спокiйна - бiля нього мила.
Навела порядок в хатi. Кум причепурився,
(А бувало, раз на тиждень в недiлю голився).
Напекла i наварила - повний холодильник!
Звечора почав заводить кум тепер будильник...
Кум вiдтодi став робити по пiвтори змiни,
Пристарався вiн роботу навiть для дружини.
Щоб уникнути надалi рiзних iнцидентiв,
На возз’єднання сiмейства подав документи.
Назбирав паперiв в’язку, обiйшов контори,
Вiв у офiсах столичних вiн переговори
I в кiнцi-кiнцiв сказали:" Треба почекати,
Ми талончик вам направим поштою до хати.
Але так, як ви, шановна, стали нелегалом -
Справа ваша вже межує тiсно з кримiналом.
Отже, треба штраф сплатити, (чудовий початок!)
I тодi питання ваше будем розглядати".
Знов не шле додому грошей кум, лиш обiцяє
I з надiєю в поштову скриньку зазирає.
Мiсяць так пройшов i другий - може вже й забули...
Вiдпросились кум з кумою - в Лiсабон махнули.
Знов пiшли в знайомий офiс:" Добрий день - бон дiя ",
А дiвчина зуби шкiрить, як якась повiя:
- Вам не треба турбуватись. Все буде в порядку,
Пiдiйде ще й ваша черга ставити печатку.
Ще п’ять мiсяцiв злетiло вiд тої розмови.
Ходить кум по Лiсабонi, як по центрi Львова -
Все вже знає. Вже почали його впiзнавати,
Лиш немає головного, тобто результату!
Вже б давно на все те плюнув - хай пропадуть грошi,
Та з дружиною додому навiдатись хоче.
Тож набрався кум вiдваги i разом з кумою
Подалися до столицi з цiллю непростою.
- Як не вдасться ще й на цей раз нiчого зробити,
Сам поїду я додому - будеш тут сидiти!
Ти не винна,- каже жiнцi,- їх тут не вговориш,
Але спробуймо, поїдем на Реставрадореш .
Офiс їх зустрiв привiтно. Усмiшки на лицях.
Ходять, пишуть, щось говорять - не спiшать дiвицi.
Пiв години на особу - це вважають швидко -
Бачить кум, що їм удачi знову тут не видко.
Каже:" Правда не поможе! Прийдеться брехати.
Забираймося, поїдем на Брасу де Прата ;
Скажем, звiдси нас послали. Справа термiнова.
Ти прикинешся, що нiби не зовсiм здорова...
На метро, на електричку - мiсто ж бо чимале -
В iнший офiс до обiда насилу попали.
Там послухали й рiшили свiй папiрчик дати
I сказали, що назад їм треба повертати.
Кум, скрегочучи зубами, глянув на годинник...
Взяв таксi i був на мiсцi десь за пiв години.
Як не дивно, їхня черга ще не проминула
I здалося, вся контора на цей час заснула.
Уявив мiй кум: цi люди трудяться ночами.
I зарухалась у нього земля пiд ногами.
"Я пiду,- говорить жiнцi,- прийму " Масiєру ",
Бо мене бере з тих нервiв вже якась холера."
Дочекались. Вже на той раз їх не виганяли,
Але майже триста євро знов нарахували.
I, здається, вони норму не в клiєнтах мають,
А у сумi - то й побiльше з кожного здирають.
Кум лиш двi отримав вiзи, бо пробув ще мало,
А кумi за цей перiод п’ять порахували...
Вiн руками лиш розводив i вiд злостi трясся:
Так ти скоро станеш,- каже,- ветераном працi."
Звав куму вiн "дорогою" - буде ще дорожча,
Лиш встигай на неї, куме, заробляти грошi.
...Та, надiюсь, походеньки їхнi закiнчились -
Якби так зачав спочатку, вже б дитя вродилось,
А мiсцевi бюрократи так хочуть робити:
Дев’ять мiсяцiв не можуть папiрчик вродити.
Та до них тут нерви мати треба iз залiза,
Тодi в паспортi, можливо, i з’явиться вiза!
-------------
Реставрадореш - Restaradores - станцiя метро, поруч з якою знаходився (ранiше) вiддiлок SEF
Брасу де Прата - Braço de prata - залiзнична станцiя, де знаходиться один з вiддiлкiв SEF
SEF, Servico Estrangeiros e Fronteiras - Служба емiгрантiв та кордонiв. Чи не найголовнiша державна установа, де вирiшуються долi емiгрантiв.
Масiєра - Macieira - португальський брендi, один iз найбiльш споживаємих напоїв серед схiдної дiаспори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180233
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Господь Бог старався дуже й з iмпортної глини
Вiн злiпив чудовий витвiр - пращура людини.
Надихнув життя до нього, дав йому дружину,
Лиш одна промашка вийшла - не дав запчастини.
I тепер, як починають люди слабувати,
Замiнить "деталь" не можна - треба лiкувати.
Тож ми з кумом взяли з дому мазiв, аспiрину,
Щоб не впасти тут зненацька у якусь ангiну,
Щоб достойно пережити холоди сiчневi,
Бо вже чули - у аптеках лiки недешевi.
Та й до того ж тi пiгулки, що тут споживають
Нашим людям дуже часто не допомагають.
Першим "здався" кум, раптово - як чогось об’ївся,
Так папером туалетним зранку обложився.
Коли ж болi вже не годен був перетерпiти,
То поплiвся до аптеки лiкiв попросити.
Аптекарка з мудрим видом кума розпитала
I пораду замiсть лiкiв запропонувала:
- Чай на травах треба пити й буде все в порядку.
Лiки можемо лиш дати в "крайньому" випадку.
I, якби не захотiлось патрону вмiшатись,
Довелося б куму скоро про той "край" дiзнатись.
Але то була аптека - що з них можна взяти,
А менi - так "пощастило" в лiкаря бувати.
Як ми з кумом не старались зиму обманути,
Але сирiсть у кiмнатi все ж далася чути.
Став я кашляти поволi, а потiм - сильнiше,
Ртутний стовпчик пiднiмався кожен день все вище,
I коли домашнi лiки вже не помагали -
В полiклiнiку подався, щоби рятували.
Доктор чемно привiтався, вислухав докладно,
Медсестра пiд мене дала нове простирадло,
Довго слухав у "слухавки", стукав пальцем груди,
Заглядав до горла й ока... - одним словом, всюди
I, коли не знав про що вже у мене питати,
На рентген грудної клiтки вирiшив послати.
Так, як їхати для цього треба в iнше мiсто,
То зробить цю процедуру - це морока чиста.
Разiв три прийшлось кататись, але все ж зробили.
Потiм мого ескулапа десь чорти носили...
П’ять чи шiсть злетiло тижнiв - вже не пам’ятаю,
Та от, дякувати Богу, якось не вмираю.
Я й забув вже про хворобу, ходжу працювати,
Але все-таки хотiлось дiагноз узнати!
...Нiби куля, час тiкає - не замiтиш лету -
Знову кум бере до себе хворiб естафету.
Серед ночi раз схопився, по хатi ганяє:
- В зубi дiрка, - каже, - з дому... Сильно допiкає!
Спирт, часник, солонi ванни - що ще прикладати?
Коли нiц не помагає - треба лiкувати.
Кум ще "носа дре": "В Європi iду до дантиста,
Буду зуби тепер мати, як в кiноартиста!"
Зустрiч радiсну пропустим - я вже це "проходив".
Бормашиною, звичайно, куму вiн догодив,
Та коли пiсля прийому сказав: "Сорок євро!"
В кума враз самi пропали в тому зубi нерви.
Ще пiшов вiн раз, поставив пломбу тимчасову
I не мрiє бiльше мати зуби гоноровi.
- Та, якби у себе вдома ми стiльки платили,
Нас, мабуть, по кабiнету на руках носили.
Це ж, щоб зуб один, виходить, до ладу зробити,
Треба майже двiстi євро лiкарю сплатити.
То не дарма люд мiсцевий, трясця їхнiй мамi,
Посмiхається до свiту гнилими зубами!
Впiзнають вiдразу наших - варто рот розкрити:
Хто ж бо може в драних споднiх в золотi ходити?
I малий сусiд двохрiчний вимовля старанно,
Тикнувши на кума пальцем: " Ору, украньяно !"
...Ми хоч з кумом були хворi, але все ж ходили,
А от нашому колезi "сильно пiдфортило":
Замiсть чесними трудами грошi заробляти,
Сталось ногу на будовi йому поламати.
Без проблем "швидка" примчала, в лiкарню забрали,
Iлiзарови мiсцевi ногу поскладали,
Повставляли шпицi-дроти i сказав умiлець:
- Через мiсяць будеш, хлопче, ходити без милиць.
День за днем проскочив мiсяць, другий i четвертий,
А колега все на лiжку лежить розпростертий.
Ногу двiчi ще ламали їхнi костоправи -
Чи в них руки обi лiвi, чи обидвi - правi?
Чи вони на тiм рентгенi "ганч" не замiчають,
Або ноги українськi iншу форму мають?
I чомусь оперували о четвертiй ночi,
Коли всiм нормальним людям злипаються очi...
Тяжко все це зрозумiти! Говорив з сусiдом,
То його синка зробили перше iнвалiдом,
А почали виправляти - взялася гангрена
I вiдкрилася на цвинтар "дорога зелена".
І тоді лиш зрозумів я, яке щастя маю,
Що донині білим світом якось шкандибаю.
...Я ж зумів одного разу за дріт зачепиться,
Що летів сторч-головою, аж "вибив" ключицю.
Та колеги підсобили, "швидку" погукали -
І мене за дві години... прооперували.
Під наркозом я не бачив, що мені зробили,
А вони діру "в долоню" на грудях відкрили.
Вивих вправили докладно, ніби так і було,
І, мов ватяну фуфайку, дратвою стягнули.
От тепер сорочку зкину - виступає рана,
Ніби я з Чечні вернувся, чи Афганістана...
Тож шануймось, любi браття, запчастин немає!
Пам’ятайте, що нас вдома родина чекає,
Щоби кожен з нас до хати приїхав здоровим,
Щоб "червоний хрест" мiсцевий нам не став дубовим!
-----------
Ору - ouro - золото.
Украньяно - Ucraniano - українець, хоча часто цим почесним званням нагороджують всiх вихiдцiв з колишнього СРСР i навiть "соцтабору".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180067
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2010
Людям годi догодити. Ще ся той не вродив,
Що всiм людям в цiлiм свiтi воднораз догодив!
Не буває, щоб довкола всi одне хотiли,
Бо не всiм пасує чорне, не кожному - бiле.
Коли влiтку ясне сонце в небi припiкало,
Не один хотiв, напевно, щоб зима настала.
Особливо - тi, хто вперше в цi краї попали,
Португальське лiто стиха не раз проклинали.
Ми ж бо з кумом тут не вперше - знаєм: що й до чого,
Та i ми не сподiвались вiд зими такого...
Починалось, як звичайно - день пiддався ночi
I, як сонце не старалось, все ставав коротший.
А дощi - ще так недавно милi й довгожданнi -
Стали лити вже щоденно вiд рання до рання.
Не встигав робочий одяг за нiч висихати -
От тодi зима почала i нас дратувати.
Так вже склалось в цьому краї - видно iсторично,
(А зима коротка й тепла - край же субтропiчний),
Що опалення в будинках нiхто не монтує -
Кожен сам себе як може в цю пору рятує.
Ще багатий собi купить якийсь калорифер,
А простого емiгранта заженуть пiд шифер
I дубiє вiн на лiжку, як той ненормальний,
Бо вино - його єдиний прилад нагрiвальний.
Ми вже з кумом були "битi" - вибирали хату,
Щоби жити було добре й платить небагато.
Цiлий мiсяць ми робили ремонт капiтальний:
Положили плитку в кухнi, побiлили в спальнi,
Пiдтягнули, пiдкрутили, помiняли шиби
I, здавалось, десять рокiв жити тут могли би.
Та зима у нашi плани внесла корективи
I позбавила зненацька тої перспективи.
Небо хмари затягнули, сонце вже не грiло,
I в квартирi стiни й стеля зразу почорнiли.
Наш ремонт шикарний стала плiснява з’їдати,
Що не знали, де ми маєм речi заховати.
Зрозумiли - по ремонтi. Не поможуть сльози.
Нам би тiльки не схопити їх туберкульозу,
Щоби тяжкими трудами зiбранi "зеленi"
Не пiшли на Українi лiкарям в кишенi.
Ми вже звикли, що у сiчнi тут трави буяють
I на клумбах рiзнi квiти саме розцвiтають,
А це, встали якось рано - мало не зомлiли:
За вiкном - очам не вiрим - все довкола бiле.
З кумом ми переглянулись: "Як у нас в Карпатах!
Ще прийдеться на роботi снiги вiдкидати."
Нам такi морози звичнi - чуємось, як вдома,
А мiсцевим - катастрофа, то справа вiдома:
Не заводяться машини, скла пообмерзали,
По примiщеннi у пальтах ходять португали;
А бразiльцi замотались разом з головою,
Виглядають так, як нiмцi колись пiд Москвою:
З-попiд шалiв свiтять очi, шапочки на вухах -
Таке враження, що зараз буде завiрюха,
Що галявини зеленi снiгом всi закида,
I тут буде, щонайменше, справжня Антарктида!
Та й нема що дивуватись, коли в них в квартирi,
Якщо грошi економлять, рано - плюс чотири.
I в обiд, коли присвiтить сонечко на небi,
Щоб погрiтись, на подвiр’я виходити треба.
Технологiї сучаснi - справа непогана,
Лиш бетон тепло не хоче тримати до рана.
I тут кожен персонально має подивитись:
Як, коли та чим i з ким вiн повинен нагрiтись.
I коли тече волога по стiнах струмками,
Не один свою обхопить голову руками
I, роздумуючи вкотре, - як це все нагрiти -
В думцi звернеться до неба: вже б скорiше - лiто!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180065
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2010
Живнiсть є на Українi - то справа вiдома:
Одна бiгає по лiсi, iншу держать вдома...
Iнколи нароблять шкоди вовчиська поганi -
Тут же йдуть на них мисливцi, дзеленчать капкани.
Лiквiдують термiново хлопцi вражу силу -
Шкiру кинуть на пiдлогу, решта йде на мило,
I спокiйно вже пасуться молодi ягнята,
Бо нема кому довкола на них зазiхати.
Є, щоправда, й iнша живнiсть, на менше вiдома,
Вiд малого до старого нам усiм знайома:
Лиш зiйдуть снiги веснянi - де не глянь зненацька -
Вилiзають хто-зна звiдки жуки колорадськi.
Цей буржуйський "подарунок" добре в нас прижився,
Не одному поколiнню в печiнки вiн в’ївся.
Хоч i прикре це створiння - та не лiзе в очi,
Лиш продукт народний в полi потихеньку точить.
От тодi народ хапає "Карате" в розчинi
I воює вiдчайдушно, як жид в Палестинi.
- А що, куме, помагає вся ота гидота,
Вже тепер загинуть жуки, чи марна робота?
- Чи загинуть в цьому роцi жуки всi - не знати,
Та здоров’я, точно знаю, вже не будуть мати!
Тої фауни i флори досить наплодилось,
Та ми вдома, що й казати, вже призвичаїлись.
В мiстi є самотнi панi, що однi скучають,
То тi песикiв у хатi, як дiтей тримають;
Замiсть курок - попугаї i рiзнi пернатi.
Черепахи, бiлки, змiї - є що хоч у хатi,
Та не те сказати хочу - як нема дiточок,
То нехай собi заводять той живий куточок.
Ми ж бо з кумом сподiвались, їдучи в Європу,
Що тут всюди автобани, пляжi, супершопи;
Все, що хочеш, випускають новi екстра-фiрми
I вiд живностi своєї хоч тут вiдпочинем.
Та, як виявилось потiм, дещо помилились
I знання "хiмiчних воєн" дуже пригодились.
Лиш приїхали, прийшлося жити у барацi -
Тут прищi якiсь з’явились у кума на ...тiлi.
Вiн щоранку прокидався з новими слiдами,
Що по плечах "розбiгались" цiлими рядами.
Та i я на собi бачу недобрi прикмети -
З невiдомої хвороби можна так i вмерти.
А коли не стало сили шкрябатись-чесатись,
Почали ми у сусiдiв поради питатись:
- Що за висипка по тiлi, може з вас хто знає?
- Португальська гордiсть,- кажуть,- вас вночi кусає!
I в матрацi мiж рубцями недовго шукали:
- Ось, дивiться, як нажерлась! - блоху показали.
Дома бачили блоху лиш, яку пiдкували -
На екскурсiї в музеї в лупу оглядали.
Виявляється тi блохи нам на експорт слали
Ще у тi часи далекi брати-португали!
Чим ми з кумом не мастились, що не лили в лiжко,
Та нiщо не помагало нам-бо анi трiшки.
Знов порадили сусiди: - Щоб спокiйно спати,
Треба з вечора червоне вино споживати.
Хай вино душа сприймає, як лiки - не п’янку,
I тодi дадуть вам "пулги" спокiй аж до ранку!
Iнтенсивна терапiя нiби помагала,
Тiльки грошей дуже швидко в кишенях не стало.
I тодi ми порiшили - з нової зарплати
У шикарному районi йдем житло шукати,
Бо ми чули - мiж панами нема того чуда,
Є в них служби спецiальнi i навченi люди,
Що ведуть "вiйну хiмiчну" супроти примари -
Навiть влiтку поливають в мiстах тротуари.
Хоч житло дорожче буде, але спокiйнiше
I здоров’я збережеться - це найголовнiше.
Стали жити у квартирi - чистота й порядок,
Вiддаємо з кумом двоє десять "двадцятьп’яток",
Перестали з кумом пити - бережем здоров’я.
...А на ранок простирадла вимащенi кров’ю!
Ми бiгом летим питати нашу патронесу,
А вона нам: - Ви, напевно, з’їли майонезу!
Вiн же має консерванти, рiзнi алергени...
Бо я твердо гарантую - "пулг" нема у мене!
- Тодi що по нас стрибає, наче конi, скачки?
Ми ж, здається, ще не маєм "бiлої гарячки"?
...Знов пiшли до магазину, хiмiю шукаєм
I шкодуєм, що з собою "Карате" не маєм.
Їхнi вченi також хитрi - звiдки "каса" буде,
Коли хiмiю не будуть купувати люди?
От i травлять, як ми жукiв - лиш одна з десяка,
Як нанюхається того - задирає лапки.
Тож i думаєм ми з кумом: коли повернемось,
Першим дiлом на порозi зовсiм розберемось -
Замiсть жiнку обнiмати i синiв, i дочок,
Щоб додому не привезти цей "живий куточок"!
-------------
Пулга - pulga - власне, блоха - справжня катастрофа для наших людей.
Патронша, патронеса - те ж, що i "Патрон", тiльки жiночого роду (або його дружина)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179882
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2010
Чим ми довше тут живемо, тим стаєм мудрiшi.
З кожним днем, який прожили, узнаєм все бiльше,
Хоч мiсцями забуваєм навiть те, що знали,
Та дурнiшi вже не будем, нiж тi португали.
Правду скажем, що й мiж ними є розумнi люди -
Хто ж тим стадом баранячим керувати буде?
Та, здається, їх в музеї якомусь тримають,
А, щоб "вроки не дiстали", на свiт не пускають.
Нам же поки-що траплялись лише "унiкали",
Якi з горем i бiдою лiтери читали.
Їм табличка додавання - це страшна наука,
А вже множити й дiлити - то смертельна мука.
На будовi "винахiдник" кумовi попався,
Що на два дiлив без ручки й рiдко помилявся.
"Фiта-метрiку" вiн завжди волочив з собою:
Вiдкладав число потрiбне i складав надвоє!
Не навчили рахувати ще за Салазара,
Тож i точнiсть розрахункiв дещо шкутильгала.
- Та, будова - не аптека,- каже будiвничий,-
Головне, щоб просувався процес виробничий.
Не кажу вже, що роботу роблять, як той "турок" -
Перше дах на хатi зводять, а потiм пiдмурок;
Кажуть рiзати "на око", потiм примiряють,
Далi ту саму роботу знов переробляють...
Лиш одне мене дивує: як при тих порядках
Вони всi живуть донинi, та ще i в достатках?
...В хiд ввели нову валюту й не розрахували,
Що її введуть у себе навiть португали.
Правда, вченi пристарались новий калькулятор,-
Бракло часу - не навчили на нiм рахувати.
От лежить тепер вiн збоку - тiшить людям очi,
Продавець же далi мусить додавати "в стовпчик".
Як дали нам на зарплату валюту єдину,
Ми ж оба подались з кумом враз до магазину.
Взяли пляшку - "замочити", пива взяли й м’яса,
Огiрка, хлiбину й бульби - i йдемо до каси.
Дiстаєм з кишенi Євро - новi та блискучi,
А мiж ними ще й ешкуди - старi, як онучi.
Ми ж не знали, що касирка в школi слабо вчилась,
А вона, лиш це побачить, на лицi змiнилась:
Засопiла, червонiє, грошi розкладає,
А за нами вже чимала черга ся збирає.
На шiсть євро накупили - їй десятку дали:
Здачу видала дрiбними - сiм нарахували!
Це такi спецiалiсти. А як уявити,
Що приходиться й з простими людьми щось робити!
...Кум на фабрицi працює, крани виробляє,
Акуратно, ряд до ряду, в ящики складає.
Пiдiйшов начальник, каже: "Будем рахувати
Скiльки ми тут наробили - "зверху" хочуть знати."
- П’ять по шiсть - виходить тридцять. Десять штук - то триста!
А в начальника щелепа до колiн вiдвисла:
- Як це ти отак рахуєш? Хочеш надурити!? -
I давай окремо кожен краничок значити.
Раз п’ятнадцять помилився, нiж дiйшов до триста,
Й подивився так на кума, нiби вiн - нечиста.
Як ревiзiю робили в складi- "армазеї" ,
То пiв-мiсяця ходили їхнi "грамотєї",
А дали там мого кума i його сусiда,
То вони порахували все те до обiда.
Скiльки випадкiв тих було - всiх не пригадати -
I не знаю, чи вдалось би комусь описати.
Лиш одне мене дивує - якi вони впертi -
Годi їх переконати до самої смертi!
Хоч незручно, довго й тяжко вiн буде робити,
Та поради не послуха - дарма говорити, -
Бо для нього українець - це тупе створiння,
Ну, а вiн - це свiт науки i вершина вмiння.
По три роки в школу ходять до одного класу,
Через те виходять з неї самi лоботряси.
Тато викупить машину, вдягне, нагодує,
А синок потiм на пальцях краники рахує.
Набере "мобiлок" в руки й бiгає, гвалтує...
Хто ж це їх, цiкаво знати, весь час консультує?
Може їх мiзки працюють вiд радiохвилi -
Так Європа пiднiмає нацiю дебiлiв?!
Тупо слухають наказу, як слухнянi зомбi,
Бо мiзкiв у них лишилось, як в дiрявiй торбi.
Може це тих кiлька мудрих, що сидять в музеї
Не дають чужим ганьбити нацiї своєї?..
Хай там буде так, як буде - то не наше дiло.
Не за тим ми так далеко сюди прилетiли.
I вони, направду, можуть, як захочуть жити,
Тiльки б нам при тому всьому дали заробити.
-------------
Фiта-метрiку - Fita métrico - дуже необхiдний аксесуар для португальцiв - метр-рулетка, звичайно носиться поряд з мобiльним телефоном на поясi.
Ешкуди - escudo - португальська валюта до проведення загальноєвропейської реформи. 1 євро=200,482 ешкудо
Армазей - Armazem - склад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2010
Як я маю з кумом жити - я i сам не знаю,
Бо щомiсяця проблеми свiжi з кумом маю.
Заспокоївся з жiнками - iнше перемкнуло:
У полiтику дурного хлопа потягнуло.
Цiлий рiк робив на фiрмi i не мав гризоти,
Та йому зробилось мало важкої роботи.
Дома вiн сидiв тихенько, попивав горiлку,
А тут влився, як то кажуть, в ряди їх профспiлки.
Став ходити на роботу у сорочцi новiй,
А книжок нанiс до хати, як "Свiдок Єгови" -
Шкода лиш, що прочитати тих книжок не вмiє.
- Я,- говорить,- за трудящих душею "болiю";
I мене не переконуй: профспiлки - то сила!
Ми їм, гадам, ще покажем, заженем в могилу!
Профспiлки, звичайно, хочуть бiльшої зарплати,
Їх обов’язок, вiдомо, за трудящих дбати.
На буржуїв наступають, ставлять їм вимоги,
А патрони тiльки й хочуть їм "скрутити роги".
Кажу кумовi: "Спокiйно! Це патрона грошi.
Профспiлки ж тобi не платять, чим такi хорошi?"
А вiн слухати не хоче: "Будем воювати!
Завтра збори i обрали мене делегатом".
Переконувати - годi, дав я йому спокiй:
Я в полiтицi не тямлю, ще й такiй високiй.
Рано кум пiшов до працi, як стрик на весiлля:
Наложив на мешти крему мало не пiв-кiля,
Зпрасував штани робочi, взяв сорочку бiлу,
Поголився, надушився - аж в носi крутило.
Подивився я на нього - як Валєнса в Гданьську:
- Ти б ще доповiдь зготовив їм на португальськiй!..
Кум назвав мене вiдсталим i опортунiстом
I сказав, як добре пiде - стане комунiстом.
...День скотився по обiдi, час iти на збори.
Люди кинули роботу, вийшли в коридори,
Гомонять собi спокiйно, в зал iдуть, сiдають -
А патрон стоїть на дверях i на “вус мотає”.
Кум бере й свою машину гордо виключає
I на вихiд "при парадi" й собi поспiшає.
Тут патрон махнув рукою: "Ти куди це йдеш? -
I питає далi строго, - сабеш португеш ?"
Кум лиш рота встиг вiдкрити - зникли всi слова
I пустою, як макiтра, стала голова.
- То куди ж ти, дiдьку, сунеш? Я тебе питаю!
Ти ж зарплату кожен мiсяць справно забираєш.
Чи тобi вже надоїло в мене працювати?
То iди - дорога вiльна, можеш виїжджати!
Слина бризка, очi стали, як в бика червонi -
Ще такого вiн не бачив свойого патрона.
Зрозумiв не все, звичайно. Але вигляд шефа
Говорив вiдверто й чiтко - працювати треба.
Кум тихенько - задом, задом - у цех повернувся
I про збори анi словом вiн не заїкнувся...
До полiтики не стало в кума iнтересу,
До смiтярки полетiла вся iдейна преса.
За кутами, стороною патрона обходив...
Так собi "борець за правду" надовго дого́див.
----------------
Сабеш португеш - Sabes português - розумiєш (знаєш) португальську - питання, на яке непогано би вiдповiдати - "так".
Стрик (Захiдно-українське) - дядько, а точнiше - брат батька (брат мами - вуйко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179514
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2010
Куму твердо "перемкнуло", каже: "Хочу жiнку!"
Вже з тим "хочу" вечорами з’їв менi печiнку.
- Я ж бо грошей,- каже,- досить нiби заробляю
I щомiсяця додому чесно вiдправляю.
То невже терпiти мушу, бо моя десь в горах
На картоплi жукiв травить i на помiдорах.
Я б лиш раз пiшов, на пробу - як воно буває.
Ти ж як дома не розкажеш - нiхто не узнає.
Не на жарти "запалився" кум до тої справи,
Що я бачу - воювати з ним немає права,
Та й махнув собi рукою: "Йди, роби, що хочеш,
Бо менi вже цiлий мiсяць голову морочиш."
Збори йшли, як на весiлля. Прасувались споднi ,
Сорочки варив в крохмалi самi екстра-моднi,
Пiв години чистив зуби новим "Фтородентом",
Взяв таксi i мовив гордо: " Руа Iнтенденти!"
...Кум пiшов до господинi i довго шептався,
Поки смiлостi сказати конкретно набрався.
Щось молов про чорноброву, а мови ж не знає,
Але чує, господиня "о'кей" обiцяє.
Ключ вiд номера вручила, дверi показала,
Двадцять п'ять новеньких євро наперед забрала.
...Вимкнув свiтло, споднi - з себе, й - стриб пiд одiяло,
Щоб його вже чорноброва у лiжку застала.
Але щось там господиня не так зрозумiла
I не те прислала куму, що душа хотiла:
Кум як глянув - мало серце 'му не трiсло вночi -
З темноти на нього свiтять лише зуби й очi.
Думав кум, то вiдьма ходить, та як розкричиться;
Вискочив в трусах на сходи:" То не та дiвиця!
Я ж просив, щоб була бiла, струнка й чорноброва,
А не чорна, як холява й груба як корова!"
Якось кума вговорили, казали чекати,
Не робити дуже шуму - i все буде мати.
Сiв в кiмнатi, випив воду, прилiг на диванi,
Аж тут - рип - вона заходить в прозорiм убраннi.
" Боа нойти ! Каролiна", - випалила сходу.
Пiд шовковим пенюаром не сховаєш вроду!
Ноги десь вiд пiдборiддя, всюди пишнi форми,
Пiдмальованi повiки, крему в межах норми.
Кум, як добре придивився, зразу йому стало...
Не хватать повiтря в грудях, дихання пропало:
Це ж з його села Горпина - ген поза городи,
(I в селi не бракувало їй нiколи вроди!)
Вже три роки, як подалась десь на заробiтки,
I вiд тодi вiн не бачив своєї сусiдки.
Дома хлоп дiтей пильнує, землю обробляє
I казав, що його жiнка хати пiдмiтає.
- Та яка ж ти "Каролiна", невже не впiзнала! -
Тепер втратити свiдомiсть черга їй настала.
Дав води, поодягались, рядком посiдали,
Свою молодiсть далеку разом нагадали,
Про дiтей поговорили, про сiльськi новини
I домовились:" Не було тої Каролiни,
Не були ми тут нiколи i не зустрiчались".
По-сусiдськи обнялися та i розпрощались.
Кум зробився, як шовковий, хоч до ран лiпити,
А додому став до жiнки через день дзвонити,
I вiд тодi кум не хоче йти на "Iнтендента"
I не хоче бiльше мати того iнцидента!
----------------
Руа Iнтенденти - Rua Intendente - вулиця (хоч це не зовсiм вулиця, а швидше - квартал)Iнтенденти, аналог "вулицi червоних лiхтарiв" .
Боа нойти - Boa noite (порт.)- добрий вечiр (а також - доброї ночi, так, як поняття цi не дуже класифiкуються).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2010
Як ми з кумом ждали лiта в лютому i сiчнi,
Коли можна мiж зубами нарубати сiчки!
Та прийшло воно поволi - буржуї гуляють,
Бiля моря-океану грiються на "праї",
А робоча чорна сила мусить гарувати,
Бо свiй вiдпуск прогуляли - їздили до хати.
Сонце в небi зупинилось - де йому спiшити,
А ми з кумом за п’ятерох мусимо робити.
Дай'ми, Боже, трохи сили те перетерпiти,
Бо я бачу, що на сонце буду вовком вити.
Як той пес на мiсяць виє, стану навкарачки,
Бо не можу вже терпiти, доходить до плачки.
Нам на фабрицi робити, нiби, дуже добре:
Дах вiд сонця нас ховає - це краще вiд "обри".
Але їхнi iнженери не дали повали,
Замiсть стiн довкола бляху звичайну поклали.
На обiд нам до їдальнi можна не ходити:
На стiнi яйце засмажить, на даху зварити;
I на чай нам тратить грошi зовсiм не потрiбно,
Бо тече вода iз крана на узвар подiбна.
I попробуйте напитись такою водою,
Коли шклянки неможливо утримать рукою.
Сонце шкварить, як сказилось вiд Фару до Порту,
А ми тут давно вже хочем все послати "к чорту".
Лиш одне тримає твердо - дома треба грошей,
От i мусимо робити, не шукать розкошiв.
Тиждень збiгне, знов субота - радi чи не радi -
Треба йти пiдзаробляти ще й на виноградi.
Ну, а там немає даxу, бодай би вже й з бляхи,
Та ще й лiзуть, куди бачать заморськi комахи.
Як якась оса угризла кума попiд вухо,
То йому за двi години цiле тiло спухло.
Обкидали його плями, поспухали очi -
Ледве встигли до лiкарнi його приволочи.
Випив кум таблеток жменю, отримав укола
I казав, що бiльш на грядку не пiде нiколи.
Але де ти ще заробиш? В тiм то вся задача!
Кiнець лiта, одним словом, то пора гаряча,
Тож бо мусим "обертатись" i момент ловити,
Щоб без сонячних ударiв грошей заробити.
Добре ще, що їхнi кобри не завжди кусають -
Нас бояться, як i ми їх, та й собi тiкають.
Бо iнакше i не знаю, хто б мiг врятувати -
В "дерев’янiм макiнтошi" не хочу до хати.
А тут клiмат - не дай Боже - треба шануваться:
Вдень пiд сорок "витискає", а вночi - п’ятнадцять.
Попадеш до океану (рiдко, та буває) -
На пiску шкварчать пiдошви, а в водi змерзаєш.
Лиш за день тут i без сонця можна обпалиться,
Як ми з кумом, що не знали, чим мастити лиця.
А на плечах пухирями шкiра поздувалась,
Цiлий мiсяць пiсля того пасмами знiмалась.
Скiльки ми не виглядали за сусiдню гору,
Так дощу i не дiждались у цю лiтню пору
Й помiж трави, що всихають, витоптали стежку:
Грошi йдуть на зимну воду i "сервежу фрешку ".
Але лiто - це є лiто! Коли ж бо ще грiтись?
На серпневi зорепади коли подивитись?
Як там є, але немає Бога що гнiвити...
Казав циган, що мiняє двi зими за лiто!
---------------------
Прая - praia - мiсце, набагато краще вiд робочого - пляж на березi океану.
Обра - obra - будова - не найкращий спосiб вирiшення фiнансових проблем, хоча досить ефективний (якщо виживеш)
Повала - (Захiдно-українське) - стеля (хто i цього не знає - "потолок"), але нi в якому разi не "криша".
Сервежа фрешку - Cerveja fresco - дар цивiлiзацiї спраглим народам - пиво прохолодне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179291
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Доробилися ми з кумом - нема що й казати:
Рiк працюємо на фiрмi за копiйки клятi.
Та зробив патрон*) папери, пiдписав в столицi, -
Нема що гнiвити Бога, - мусимо трудиться.
Хоч зарплата невелика, але регулярна,
I здається вже нам з кумом, що живем ми гарно.
Вже ми грошi посилаєм дорогiй родинi:
«"Western Union" поможе будь-якiй людинi!»
П’ятдесятку вислав сину кум на iменини,
То стягнули за оплату бiльш, як двi третини.
Мало того, майже мiсяць грошi десь гуляли -
Так умiють помагати тiльки португали.
Та ми все те пережили, що там i казати,
Час прийшов iти в вiдпустку - їхати до хати.
Нас давно вже зачекались дiти i дружина,
Та й, надiємось, напевно, вся наша родина.
В "бусi" їхать не хотiли - раз вже прокатались,
Тож за авiаквитками в Лiсабон подались.
- Як летiти собi хочте - то вашi проблеми,
Та на Лондон українцям квиткiв не даємо!
От i маєш рiвноправ’я - "свобiдна" Європа,
А виходить, що на дiлi - то велика ...булька.
I продали нам квиточки, якi найдорожчi,
Але хочемо додому - не рахуєм грошi.
На лiтак нас проводжали двома машинами,
Бо iнакше довелося б зустрiтись з "братками".
Проводжали ж бо нас "твердо" - зо три днi гуляли:
Слава Богу, що до свого лiтака попали.
Прилетiли у Бориспiль - тiшимось, як дiти,
Але тут шпана столична хоче заробити.
Ми вже з кумом - там i звiдтам - якось повтiкали,
Та вони аж до вокзалу вiд нас не вiдстали.
Нас мiлiцiя прийняла пiд свою опiку
I не дорого з нас взяли - тридцять з чоловiка.
В поїзд чемно посадили - чуть не цiлували,
I помчали ми додому, де нас вже чекали.
Я - гуцул i ти - гуцул. Оба ми гуцули -
У Карпатський край нарештi додому прибули.
Як нас вийшла зустрiчати дорога родина,
То два днi в стайнях "ричала" голодна скотина.
В три ряди столи стояли на цiле подвiр’я;
Йшла пiд нiж домашня птиця, аж летiло пiр’я.
Грала музика з району i днями й ночами -
Танцювали, аж курилось в людей пiд ногами.
Тиждень все село гуляло: наїлись-напились,
Поки нашi з кумом грошi раптом не скiнчились.
Всю горiлку осушили з сiльської крамницi,
I цистерна самогону пiшла, як водиця.
Коли з кумом ми проспались, вiдiйшли з похмiлля,
То здалося, що зробили чотири весiлля:
Iз подвiр’я зникла живнiсть, а було ж бо повно,
Нiби вибухнула поруч десь нейтронна бомба!
Добре дома, що й казати, всюди рiдна мова,
Всiх навколо добре знаєм - старого й малого...
Тож ми з кумом встигли швидко грошi прогуляти -
Мусим знову вiдлiтати, новi заробляти.
...Проводжали дуже скромно - лиш жiнки i дiти.
Дали, правда, на дорогу випить-закусити.
Знову Київ, знов Бориспiль, митниця знайома,
Та не так, виходить, просто виїхати з дому.
Митник тiльки глянув в паспорт, каже: "Непорядок!
Ви ж не маєте з Посольства потрiбних печаток!"
Ми тут з кумом були трохи справдi розгубились,
Та останнi двадцять євро дуже пригодились.
Митник теж жива людина, жiнку має й хату,
Де б вiн змiг це все утримать на одну зарплату.
- Там печатка,- кажем,- ззаду, на iншiй сторiнцi! -
I в кишенi опинились нашi два червiнцi.
Вже летим ми, як годиться. Стюардеса ходить,
Лиш по-нашому не знає - руками розводить.
Хочем ми скропити душу якоюсь водою -
Нам горять, як кажуть "труби" пiсля перепою.
Та, нiчого не добившись, так позасинали.
Як летiли - так летiли: в Лiсабон попали.
На кiнець тої мандрiвки нас таксист "потiшив":
Ми не встигли оглянутись, як "лапшi" навiшав.
Замiсть взяти з нас десятку разом з "чайовими",
Вiн нам мало що не сотню оплати загилив!
Добре - хлопцi нас чекали, виручили з грiшми,
Бо були б пiд парканами спали цiлу нiч ми.
...Нелегка копiйка наша - тяжко заробити,
Так ще й хоче тебе кожен всюди надурити.
Та нема нам куди дiтись - мусим рятуватись;
Завтра знову на роботу, треба готуватись.
-----------
*)Патрон - Patrão - господар, власник. Зазвичай - власник фiрми, наймач робочої сили (вiн же оплачує працю)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179289
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Нам чудово тут живеться, що i говорити -
Тут не треба ж по хазяйству нiчого робити.
Тут не плачуть дрiбнi дiти, тут немає тещi,
Тут на мiсяць по три свята i чотири "фешти".
Тут по фабриках гуляють, заложивши руки.
Школи нам повiдкривали - рiзнi вчать науки,
Навiть танцiв обiцяли мiсцевих навчити,
I при тому нам не кажуть за це все платити!
Чи пiдеш собi на грядку бур’ян обсiкати -
Дома ж бо робив те саме в себе бiля хати.
Але дома ти задурно човпся на городi,
А тут платять непогано, ще й обiдать зводять.
На будовах бетонують всюди машинами -
Тiльки стiй собi, командуй, розмахуй руками:
- Майна, вiра, влiво, вправо,- добре так робити.
Тут стiну - i ту в пiв-цегли кажуть нам ложити.
Де не глянеш по базарi - фрукти екзотичнi.
Є мiж ними i мiсцевi, є i заграничнi.
А що краму в магазинах - перечислить важко!
Лиш бракує, як то кажуть, молока вiд пташки.
Тут нема морозу взимку. Влiтку всюди пляжi -
Загоряй собi на полi - хто тобi що скаже.
Цiлий рiк ростуть лимони - всюди вiтамiни,
При такому харчуваннi робив би в три змiни.
Та чомусь нам не смакують їхнi апельсини.
З’їли б квашену капусту, бульби, солонини,
Перейшлись хоч раз на тиждень по своїм болотi -
На чуже добро не хочем роззявляти рота.
Португальськi викрутаси ми вже добре знаєм
I з думками нелегкими встаєм i лягаєм:
До людей пора би владi вдома розвернутись,
Щоб i ми могли до хати скорiш повернутись!
----------
Фешта - свято (з порт.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179077
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Я - гуцул i ти - гуцул, оба ми гуцули:
В Португалiю подались, бо ще там не були.
Заробити захотiли на коня та бричку.
Кум купити собi хоче молоду теличку.
Нас туристами зробили в Києвi-столицi
I сказали, що у Мюнхен веземо гузицi.
Та й недорого з нас взяли: по "штуцi зелених" -
Тут же кум розрахувався й заплатив за мене.
Посадили нас до буса - хлоп сидiв на хлопi,
Та й повезли мандрувати по цiлiй Європi.
Лиш доїхали до Нiмцiв - казали платити,
Щоб щасливо в ту шенгенську зону приступити.
Позбирали, заплатили - їдемо, як в казцi:
Що нам долар, два чи "штири" - маємо їх в ...носi.
Ми ж бо їдем заробляти грошi тисячами -
Хто ж бо мав тут рахуватись з тими копiйками.
Їдем далi, п’єм з сусiдом, салом заїдаєм,
Аж тут хлопцi пiд Мадридом нас перестрiчають:
- Ми вас радi всiх вiтати,- кажуть нiби щиро,-
По сто "баксiв" треба дати для пiдтримки миру.
Нам дiватись було нiде - ми ж вiйни не хочем:
Здарували хлопцям грошi за красивi очi.
Вже не п’єм i не спiваєм, їдем засмученi,
Бо воднораз спорожнiли всi нашi кишенi.
Лiсабон зустрiв нас радо, знов прийшли "ребята",
Та у нас до того часу не було що брати.
Потрясли зо двi години, далi вiдпустили:
Дали куму шпiца в дупу, й менi “доложили”.
В турбюро нам обiцяли квартиру й роботу -
Та ми з мiсяць ночували обоє пiд плотом.
Харчувались разом з псами на сусiднiй звалцi -
Поки хату не найняли у якоїсь бабцi.
В тiм хлiвi тримала свинi, але всi побила,
Гнiй мiтлою позгрiбала - зробила квартиру.
Ми ся з кумом дуже тiшим - дощ не йде за комiр,
Тай шукаємо роботу на кожнiй будовi.
Я ж назичив в кума грошей - треба їх вiддати,
Та i тут хоч раз на тиждень треба поснiдати.
Знов знайшлися добрi люди: - Будете робити,
Тiльки знов по триста "баксiв" треба заплатити.
Влаштували нас чудово, що там i казати:
Кум працює на будовi, а я - "на iншадi".
Кум бетони так тягає iз ранку до ночi,
Що йому аж, бiдаковi, повилазять очi.
Дав патрон менi мотику негострену зроду
I казав мiж виноградом бур’яни полоти.
Сонце пражить, як скажене, - шкiра облiзає:
Так чужую ми державу з кумом "дорабляєм".
...Як ми тiшилися з кумом з першої зарплати,
Що не знали, де тi грошi маєм заховати.
Та борги пороздавали, їсти накупили -
I наступний цiлий мiсяць без грошей сидiли.
Мiсяць так пройшов i другий - вже й призвичаїлись,
Але тут бiда ще iнша з нами приключилась:
Напечемось на тiм сонцi, як чорти у пеклi,
Та й приходимо додому з кумом ледве теплi.
Гляну я на кума й бачу - треба рятувати,
Та й питаю: - Може треба "швидку" викликати?
- Та яку "швидку", дубина,- кум вiдповiдає,-
Лети вже до магазину, бо я догораю.
Хоч вино у них дешеве, i дуже не брали,
Але знову ми додому нiц не посилали.
Шляк би впiк тi заробiтки i їхнi мiльйони -
Бачу, що не розрахуюсь з кумом я нiколи.
Це ж, щоб дома добре жили на мою зарплату,
Мушу я тут двiстi рокiв тяжко гарувати.
В Португалiї, я бачу, мушу помирати -
Як помру, то закопайте зi мною iшаду.
Хай усi тепер почують - не вiрте рекламi,
Бо ми з кумом пiддалися, колька їхнiй мамi.
I не знаю, чи прийдеться додому вертати...
Жаль до горла пiдпирає - кiнчаю спiвати.
-----------
iншада - мотика, сапка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010