Salvador

Сторінки (3/214):  « 1 2 3 »

Акин Таразі

                                               [i]Вір  не  вір,  а  не  кажи:  «брешеш».
                                                                                           Степан  Руданський[/i]

Як  Місяць  виходить  над  дивним  чужим  Мангишлаком,
Ще  можна  почути,  як  плачуть  далеко  сичі;
Як  пісня  акина  летить  над  розпеченим  злаком
І  давня  легенда  деінде  лунає  вночі

Про  те,  як  з’явився  колись  у  пісках  Казахстану
Бунтар  невиправний,  художник  і  просто  поет…
Вважав  імператор,  що  там  він  писать  перестане:
Не  надто  вподобав  Микола  тональність  «сонет»…

Забрили  в  солдати…  і  в  розквіті  сил  і  потуги
Щоденною  муштрою  мусів  займатись  Тарас.
Лиш  Небу  відомо,  якої  не  зніс  він  наруги,
Як  важко  страждав  і  за  домом  тужив  весь  той  час.

Та  Сонце  зі  сходу  завжди  повертало  на  захід,
І  в  снах  неспокійних  йому  щебетав  соловей.
Він  жити  навчився  у  диких  степах  між  казахів,
А  світ,  як  говориться,  є  не  без  добрих  людей.

…Уже  він  малює  у  свого  начальника  в  хаті  –
Сім’ю  його,  звісно,  та  пензель  в  руках  і  папір!
І  юна  Катира  –  казашка,  російською  Катя,
Колись  та  й  загляне,  збудивши  в  душі  його  вир.

Вона  в  коменданта  прислугою  вдома  робила:
Смішна  щебетуха,  хоч  мова  її  і  чудна.
Тож  в  серці  Тараса  вона  льодовик  розтопила
І  крихітку  щастя  принести  зуміла  вона…

Непросто  в  засланні:  вбивають  і  муштра,  й  погода,
Та  час  підійде  –  зацвіте  навесні  саксаул!
У  буднях  солдатських  кохання  –  не  просто  пригода:
Лиш  хвильку  знайде,  вже  біжить  у  сусідній  аул.

Кохану  провідає  й  вдячність  засвідчить  родині.
Старійшини  кличуть  –  то  й  з  ними  розмову  веде:
Уміє  сказати  і  правду  донести  людині,
Ще  й  віру  вселити,  що  час  колись  кращий  прийде!  

І  старці  поважні  його  розуміли,  і  діти
Та  й  бачили  добре,  що  він  не  звичайний  солдат…
Тому  й  дозволяли  йому  до  «Катрусі»  ходити
Й  не  надто  гнітив  їх  його  православний  обряд…

А  він  під  вербою  не  раз  обнімав  свою  милу,
(Під  тою,  що  сам  посадив,  як  приїхав  туди)…
І  чутка  ходила    –  синів  йому  двох  народила,
Та  губляться  в  дюнах  потомків  поета  сліди.

Піском  поміж  пальці  відміряні  роки  злетіли,
Тараса  рулади  цикад  провели    за  поріг.
Старійшини  ж  Катю  в  дорогу  за  ним  не  пустили:
Закон  мусульманський  на  їхній  землі  переміг…

Гірким  полином  відболіло,  а  пам’ять  лишилась:
Співають  акини  й  до  нині  Поету  пісні.
В  граніті  і  мармурі  постать  його  зупинилась,
А  шана  живе  Кобзареві  крізь  ночі  та  дні:

За  те,  що  «не  каявся»,  якби  життя  не  крутило,
За  те,  що  не  сходив  під  тиском  з  прямої  стезі,
За  щирість  і  правду,  любов  до  землі,  що  вродила,
Казахи  й  тепер  називають  –  Акин  Таразі.
15.03.2020
__________  
*  Аки́н  —  поет,  оповідач  у  казахського,  киргизького  та  ін.  народів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020


Не хились, калино, над водою

                                                                                         Бійцю  АТО  Столярову  Андрію

Ой,  калино,  калино,  не  хились  над  водою,
Не  губи  свого  цвіту:  попливе,  та  й  –  нема.
Моя  люба  дівчино,  розстаємось  з  тобою…
Ти  не  рви  мого  серця,  бо  ридати  –  дарма.


В  степ  широкий  піду  я,  поміж  гір-териконів,
Де  злетілися  круки,  де  кричить  вороння  –
Хай  візьмуть  побратими  до  геройських  загонів,
Що  наш  край  захищають  і  щоночі,  й  щодня.


Я  тебе  не  лишаю  –  ти  у  серці  моєму,
Ти  у  думах,  мій  Ангел,  не  сумуй  –  усміхнись.
Вражу  силу  здолаєм  і  додому  прийдемо:
Вір,  кохана,  у  краще  і  за  мене  молись.


А  коли  й  доведеться  Богу  душу  віддати,
Ти  пробач  мене,  мила,  цей  останній  мій  гріх.
Станем  ми  на  сторожі,  світла  й  правди  солдати,
Оберегом  для  краю  і  для  рідних  своїх.


Я  не  можу  інакше.  Хто  ж  заступить  собою
І  тебе,  й  Україну,  поки  скресне  пітьма?
Ой,  калино,  калино,  не  хились  над  водою,
Не  губи  свого  цвіту:  попливе,  та  й  –  нема…


18.09.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608036
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.09.2015


Люблю Її…

…  І  все  ж  люблю  Її,  розшарпану  віками,
Багату  всім  і  бідну  водночас,
Обмацану  нечистими  руками,
Убиту  і  воскреслу  стільки  раз.

Забракне  сил,  чорнила  і  паперу,
Щоб  описати  чорні  дні  Її.
З  часів  Трипільських  і  по  нашу  еру
Знаходились  на  неї  «хазяї»,

Яким  би  розділяти  й  керувати,
В  яких  у  кожнім  слові  –  лише  блуд;
Охочих  свитку  в  ближнього  зідрати  –
І  щоб  при  тім  терпів  усе  їм  люд!

Люблю  Її  –  прекрасну  і  убогу.
Не  гетьманів,  не  уряди  –  людей,
Що  здатні  ще,  торуючи  дорогу,
На  переможний  заклик  із  грудей;

Що  з  праці  рук  своє  життя  будують
І  «віз  з  бідою»  тягнуть,  мов  воли,
Та  в  час  навали  –  на  коні  гарцюють;
Яких  вбивали  й  вбити  не  змогли!

Люблю  Її  за  мову  солов’їну,
Що  ллється,  мов  в  струмку  жива  вода,
Що  в  пісні  славить  Бога  і  родину,
Й  до  бою  кличе,  коли  йде  біда.

Століттями  її  плекали  люди
В  вогні  татарськім,  в  лядському  ярмі,
Виносили  з  московської  облуди,
Краплинками  збирали  у  борні.

Люблю  Її  –  Шевченкову  й  Франкову,
Колисоньку  моїх  пра-,  прабатьків;
Джерельно-чисту,  світло-калинову,
Увінчану  стобарв’ям  рушників.

…Нехай  прийдеться  битись  до  загину,
За  світлий  день  онукам  і  синам  –
Люблю  свою  єдину  Україну
І  ворогу  ніколи  не  віддам!

10.09.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605784
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.09.2015


Зарядка для дитятка

Зайчик  ранньої  пори
Вниз  стрибав  і  догори,
Ручки  вгору  піднімав
І  додолу  опускав.

Взявся  Зайчик  до  гармошки  -
Ширше  ручки!  І  ще  трошки.
А  тепер  –  до  середини:
Буде  музика  в  дитини!

На  ровéрі  Зайчик  їде
Зранку  аж  і  до  обіду.
Крутить  ніжками  педалі:
Кожен  раз  –  все  далі  й  далі.

А  тепер  стомились  ніжки,
Та  не  хочуть  йти  до  ліжка.
Ніжки  –  вверх,  тепер  –  в  долину:
Виростай  здоровий,  сину!

День  за  днем  злітає  стрімко  –
Хоче  лікоть  до  колінка.
Ми  дотягнемось,  нівроку,
Зверху,  знизу,  навіть  збоку.

Зайчик  наш  росте  щоднини:
Ручки-ніжки,  мов  пружини,
Бо  він  робить  по-порядку
Цю  «Зарядку  для  дитятка».
-------------  
Ровер  –  (діал.)  велосипед

09.09.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605783
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.09.2015


Неймовірна зустріч


(такого  не  буває)

Давня  притча

…Авжеж,  не  буває!  Та,  може,  історія  ця,
Що  сталась  колись,  (чи  не  сталась  ніколи  –  не  знаю),
Примусить  поглянути  збоку  на  мудрість  Творця,
І  серце  відкрити  Йому  хоч  когось  спонукає.

…  Простий  чолов’яга,  що  дерево  зранку  рубав,
Присів  відпочити  від  болю  у  зігнутій  спині.
Аж  тут  його  Ангел  «відкрився»  й  розмову  почав,
Що  може  життя  показати:  з  початку  –  до  нині.

І  разом  піднеслись  вони,  і  полинули  в  світ,
Що  був  десь  далеко,  і  ясно  постали  картини:
Подвір’я  знайоме.  Батьки…  І  весни  первоцвіт…
Страшні  буревії  і  радість  погожої  днини.

-  А  що  за  сліди,  -  запитав  чоловік,  -  на  землі,
Що  майже  повсюди  відбилися  поруч  з  моїми?
-  Це  я  біля  тебе.  Я  вів  тебе,  друже,  в  імлі;
Шляхами  звитяг  і  шляхами,  на  жаль,  непростими.

-  Чому  ж  я  не  бачу  слідів  твоїх  в  розпачу  час,
В  часи  потрясінь  і  в  моменти  хвороби  важкої?  -
Із  докором  в  серці  питав  чоловік  кожен  раз,  -
Невже  ти  мене  залишав  сам  на  сам  із  бідою?

Ще  голос  зривався.  З’являвся  у  погляді  страх,
Ще  думка  «розносила»  мозок:  мені  того  треба?...

-  В  найважчі  часи  я  виносив  тебе  на  руках,  -
Сказав  його  Ангел  і  мовчки  піднявся  до  Неба…

03.09.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2015


Хочу Літа…


А  осінь  вже  скоро…  Осінь!..  
Вже  бачу  її  в  тумані...
(Лідія  Яр)

Мені  ще  до  Осені  жити,  і  жити,  і  жити…
Я  Літечка  хочу,  а  краще,  звичайно  -  Весни!
А  час  підганяти  не  хочу  –  ще  встигну  спожити
Осінніх  плодів.  Хай  поповняться  сонцем  вони.

Я  хочу  ще  бігти  босоніж  м’якими  лугами,
Збиваючи  роси,  вдихати  п’янкий  аромат
І  Небо  обняти,  й  не  чути  землі  під  ногами,
І  шкода  мені,  що  немає  дороги  назад.

Назад  у  Весну,  де  був  Рай  для  душі  і  для  тіла,
Де  серце  кохало  й  не  знала  душа  протиріч…
Назад  –  у  життя,  що  повз  мене,  мов  мить  пролетіло.
…  А  Осінь  прийде  сивиною  –  чи  клич,  чи  не  клич!

20.08.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2015


Чорний цвях



Чорний  цвях  ти  так  просто  вбиваєш  у  груди  –
Прямо  в  серце  моє.  Як  ти  можеш?  Ну,  як?..
По-звірячому  холодно.  Але  ж  ми  –  люди!
Ти  ж  був  добрим,  здавалося…  Що  ж  бо  не  так?

Стільки  років  разом  ми  долали  проблеми,
Розуміли  з  півслова.  Хто  ж  тебе  підмінив?
Де  взялася  стіна  непростої  дилеми,
Хто  між  нами  її  і  коли  спорудив?

І  невже  я  тебе  дотепер  не  пізнала?
Ти  ж  той  цвях  недовіри  таємно  ховав.
Я  відкрита  була  й  своє  серце  поклала
На  вівтар  того  щастя,  що  ти  розтоптав.

Так  не  можна!  –  кричу.  Так  не  чесно!  –  волаю…
Та  мій  голос  потоне  у  холодних  очах,
І  я,  вкотре  в  житті,  силу  волі  збираю,
Щоби  вирвати  з  серця  підло  загнаний  цвях…

03.08.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2015


Відпустка



Давно  забутий  запах  матіоли,
Домівка  рідна,  …  ями,  бур’яни  –
Відвик  від  цього  всього  я  відколи
Торую  шлях  стежками  чужини.

Відколи  повертаюся  на  хвилю  –
Бо  ж  місяць  той  у  клопотах  злетить  –
І  знову  десь  долатиму  я  милі,
Пригадуючи  все,  що  так  болить;

Усе,  що  програє  у  порівнянні:
Дороги,  і  зарплати,  і  мости…
І  втрачене  –  бо  ж  втрачене  –  кохання
І  все,  що  не  вдалося  віднайти.

І  клеїтиму  те,  що  не  пасує,  
Щоб  рухатися…  Рухатись  вперед,
Туди,  де  ще  мене  хтось  потребує,
Туди,  де  матіоли  пахне  мед…

20.07.13-01.08.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2015


Все буде

Все  ще  буде.  Неодмінно  буде…
Будуть  знижки  і  підвищення  ціни.
У  життя  ще  входитимуть  люди
І  зникатимуть  непрохано  вони.

Розійдуться  хмари  в  день  похмурий
Й  спеку  літній  дощик  переб’є,
І  наперекір  думкам  понурим
Щастя  посміхнеться  ще  моє.

І  зайде  колись  у  тиху  гавань
Мій  вітрильник  після  довгих  літ.
Все  ще  буде…  Тільки  б  не  проґавив
Час,  коли  мінятиметься  Світ…

25.06.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2015


Несказані слова


Другу  на  смерть  батька.

Це  ж,  напевно,  тобі  боліло…
Безпорадність  терзала  душу,
Неспроможність  ламала  тіло
І  кидала  з  води  на  сушу…

А  на  плечі  лягало  небо  –
Видавалося:  вже  не  встати…
Скільки  ще  розповісти  треба!..
Запізнився  –  немає  тата.

Ще  би  вчора…  А  нині  –  пустка.
Хоч  би  слово…  Та,  все  минає.
Віє  холодом…  Чорна  хустка
Люстро*)  вицвіле  прикриває.

…Ті  ж,  хто  йшли,  як  здавалось,  поруч
Не  дібрали  потрібних  слів:
Чи  ж  бо  душу  сталевий  обруч,
Обхопивши,  вже  не  пустив…

Чи  байдужість  заслала  очі,  
Чи  закляк  десь  у  горлі  плач?..

Помолімося  проти  ночі.
Вічна  пам'ять!..  І  ти  пробач…

-------  
*)  люстро  –  дзеркало

17.06.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590240
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.06.2015


Остання ніч



Пташка  вмостилась  на  гілці  оливковій  спати.
Стихнули  співи…  Замовкло  усе  навкруги.
Втома  даремно  старається  сон  подолати  –
Друзі  поснули…  Не  сплять  лише  десь  вороги.

Скрипнули  тихо  й  закрились  до  ранку  ворота.
Тиша  тривожна,  немов  на  грозу  чи  біду.
В  місячнім  сяйві  вслухається  в  неї  Голгота,
В  найважливіші  слова  в  Гетсиманськім  саду:

-  Отче  мій!  Прошу  щоб  чаша  мене  ця  минула…
(Звісно,  що  гинути  важко  у  юні  роки  –
Он  і  весна  до  життя  все  довкола  вернула.
Та,  разом  з  тим,  вже  криваві  дзвенять  срібняки…)

-  Отче,  ти  знаєш…  Я  стільки  ще  міг  би  зробити…
Та  розумію…  Хай  станеться  воля  Твоя!
Він  ще  продовжував  Бога  і  Батька  просити,
А  над  Ізраїлем  гасла  остання  зоря.

Всі  відступилися.  Брат  відрікається  вперто.
Юда  цілує  і  руки  вмиває  Пилат.
Зло  торжествує,  а  Він  все  ще  вірить  відверто
В  те,  що  повернеться,  навіть  померши,  назад.

…Як  же  це  треба  людей  недостойних  любити!
Як  пережити  свідомо  останню  цю  ніч,
Щоб  на  хресті  у  Отця  не  за  себе  просити  –
За  ворогів,  що  спіткали  Його  віч-на-віч?

Люди,  отямтеся!  Прошу  –  ну  що  ж  ви  за  люди?!
Він  в  вас  повірив,  то  ж  вірте  і  ви  у  Христа.
Помислом  кожним  і  рухом,  що  є  і  що  буде,
Хай  воскресає  в  серцях  Його  віра  свята!

10-13.04.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015


Прощання

–  То…  я  піду…  –
                                               Тремтячими  руками
Він  доторкався  нерозкритих  уст.
Не  міг  наважитись  образити  словами,
Ні  тишу  слухати  і  тихий  пальців  хруст.

–  Ти  ж  розумієш…  Ти  ж  бо  –  наймудріша…  –
Розтріпане  волосся  поправляв.
–  Я  не  на  довго.  Лиш  настане  тиша,
Я  повернуся…  Я  ж  пообіцяв!

А  їй  сльоза  збиралася  в  куточках
Таких  беззахисних  стривожених  очей.
Вві  сні  щось  тихо  бубоніла  дочка…
А  їй  хотілося  кричати  до  людей:

–  За  що  ж  ви  так!?  Чому  вам  не  сиділось
У  затишних  квартирах,  у  теплі?
Чи  ж  вам  насправді  так  війни  хотілось,
Щоб  щастя  поховати  у  імлі?

І  рвалось  серце,  і  душа  ридала  –
Так  важко  крок  зробити  за  поріг…
Коханого  дружина  проводжала
Й  просила  Бога,  щоб  його  беріг.

22.03.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015


Частина 30. Кумів «лікнеп»

Як  приїхали  ми  з  кумом  у  чужу  країну,
Тут  же  виникла  проблема  (ясно  –  не  єдина!):
Зрозуміли  на  кордоні,  що  мови  не  знали  –
Ми  й  англійську  чи  німецьку  аби  як  вивчали.

…  В  ті  часи  було  непросто  словника  придбати,  
Тож,  ми  слухати  старались  і  «на  вус  мотати».
Лиш  приїхали,  доїли  хліб  і  солонину
Та  й  подалися  купити  щось  до  магазину.

Так  як,  грошей  ми  не  мали,  щоб  придбати  м’яса,
Макаронів  накупили…  Вони  кажуть  –  «маса».
Наш  продукт  (!)  і  слово  гарне  –  будем  пам’ятати.
До  блокнота  записали,  щоб  не  забувати.

День  за  днем  –  знайшли  роботу.  Звісно,  на  будові…
Нові  люди,  нові  друзі  і  слова  –  теж  нові.
І,  як  кумові  сказали  «масу»  замісити,
То  не  зразу  він  второпав,  що  має  робити.

Підказали-роз’яснили:  це  не  макарони!
Цього  разу  маєш  розчин  робити  з  бетону.
І  пішла  робота  добре  до  пори,  до  часу  –
Як  велів  патрон  в  колеса  наповнити  «масу»!

-  Нащо  розчин  туди  пхати?  Воно  й  так  не  їде?!
Не  наважувався,  бідний,  чекав  до  обіду…
Як  спустився  поміж  люди  з  поверху  додолу,
Просвітлів  –  його  чекала  банка  солідолу.

Ще  раз  «маса»  -  до  блокноту.  (Теж  мені  –  лінгвісти!)
А  на  вечір  господиня  замісила  тісто…
Тільки  кум,  немов  той  учень  із  першого  класу,
Розгубився  не  на  жарти:  тісто  –  також  «маса»!?

Він  вже  спати  йшов  і  бачив,  що  та  «маса»  всюди:
Це  –  і  паста,  мити  руки…  Натовп,  (тобто  –  люди).
«Масу»  зважать  в  магазині;  «маса»  -  добрі  гроші.
«Маса»  в  голову  залізла,  як  в  волосся  –  воші!

А  «добив»  його  колега,  як  шукав  киянку,
І  казав,  що  хоче  «масу»,  на  роботі  зранку…
-  Не  подужаю  ту  мову,  -  дзвонить  кум  мій  жінці,  -
В  словнику  тих  «викрутасів»  -  кілька  на  сторінці!
-----------------
Лікнеп  –  Програма  ліквідації  неписьменності  на  початку  ХХ  століття  в  колишньому  СРСР
19.03.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567948
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.03.2015


Вже весна…

Вже  весна.  Вже  піднести  хотілося  руки,
Попросити  у  Сонечка  душу  зігріти,
Та  вчепилися  в  них  ненависні  окови  розлуки  –
І  несила  їх  нести,  і  сили  бракує  лишити.

Вже  весна.  Свіжий  вітер  прилине  здалека,
Розкуйовдить  й  без  того  думки  кучеряві.
Десь  над  рідною  хатою  знов  заклекоче  лелека
І  смарагдові  шати  одягнуть  дуби  величаві.

Вже  весна.  Скільки  їх  проминуло  в  розлуці!
І  чи  є  –  хто  не  збився  ще  їх  рахувати?..
Але  ж  вірити  хочу  –  шляхи  ще  колись  повернуться,
І  прилину  я  птахом  вечірнім  до  рідної  хати…

11.03.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2015


Кохаю тебе

в  співавторстві  з  Лідією  Яр

Відчуй  мій  коханий,  що  в  мить  оцю  я  із    тобою,
Дарма,  що  гармати  гуркочуть    на  клятій  війні…
Я  хочу,  щоб  ти,  перед  тим,  як  ітимеш  до  бою
Почув,  що  -  люблю  і  що  ти  найдорожчий  мені…

Кохаю  тебе!  Так,  як  тільки  можливо  кохати!
І  як  не  можливо,  кохаю    й  кохатиму  знов…
Почуй  же  мене,  найдорожчий  у  світі  солдате,
Хай  змовкнуть  гармати,  коли  заговорить  Любов!

*  *  *  *  *  

Кохана  моя,  не  повіриш,  та  я  відчуваю,
Що  десь  там  далеко  в  засніжених  білих  полях
Все  жевріє  вогник  кохання,  якого  не  знає,
Хто  в  тиші  живе,  а  не  гине  в  шалених  боях.

Кохаю  тебе!  Це  кохання  мене  рятувало,
Коли  вже,  здавалось,  у  жилах  зупиниться  кров…
Між  гуркотом  вражих  гармат  твоє  слово  звучало
Про  вірність  твою  і  про  нашу  безсмертну  Любов!


15.02.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015


Надія

[i]Українській  патріотці-льотчиці
Надії  Савченко,  підло  ув’язненій  в  
російській  катівні
[/i]
Ти  злітала  завжди  за  хмари  –
І  не  тільки  польотом  мрій.
Неба  синього  чисті  чари
Верх  у  долі  взяли  твоїй.

Ти  «хлопчиськом»  була  за  духом
І  бунтаркою  з  юних  літ,
А  приміщень  тісних  задуха
Спонукала  іти  у  Світ.

Ти  голубкою  в  небі  синім
Пильнувала  з  висот  міста  –
Прислужитися  Україні
Доля  випала  непроста.

Та,  ввірвалась  біда  зухвало:
В  пекло  враз  обернувся  рай.
Не  вагалася,  не  чекала  –
Ти  пішла  на  передній  край.

Ти  хотіла  крилом  закрити
Край,  де  мальви  в  саду  цвіли,
Та  підступністю  вражі  діти
В  чорну  клітку  тебе  «впекли»…

Не  здавайся,  тримайся,  пташко,  -
За  тобою  нас  –  тисячі.
Поміж  круків  безмежно  важко…
Не  дамо  загасить  свічі!!!

Не  дамо  роздушити  мрії
У  кривавих  руках  заброд.
Не  здолати  повік  Надії,
Яку  вільний  зростив  Народ!

14.01.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551660
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.01.2015


Ніч

Сумну  мелодію  виводить  саксофон
І  дощ  осінній  схлипує  надривно.
А  ніч  здивована:  куди  подівся  сон,
Чому  зітхаю  в  темряві    нерівно?

А  серце  крається  на  дольки,  на  шматки  –
Немає  поруч  милої  людини…
Здригаюсь  не  від  дотику  руки  –
Холодний  вітер  колихнув  гардини.

Химерні  хмари  впали  за  вікном
І  небо  притискають  до  бруківки.
Десь  розливається  невипитим  вином
Одвічний  сум  порожньої  домівки.

Руками  розпороти  хочу  ніч,
Щоб  випустити  сонечко  на  волю,
І  з  мрією  зустрітись  віч-на-віч,
Й  не  відпускати  із  обіймів  долю.

20.11.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014


Ангел


(Чи  може  горіти  метал?..)

Пригадуєш,  тату,  колись  ти  мені  говорив,
Як  дідо  мій  юним  під  Прагою  в  танку  горів?
Я  слухав  уважно,  як  кажуть,  «на  вуса  мотав»
Й  не  міг  уявити,  як  може  горіти  метал!

З  тих  пір  промайнуло  чимало,здавалося  б,  літ  –
І  ти  вже  посивів,  й  давно  спочиває  наш  дід,
А  я  аж  тепер  пригадав  твою  розповідь,  та’…
І  видно  напевно,  що  сталося  це  неспроста.

…Ми  вже  повертались.  Завдання  секретним  було,
Та  нас  «за  копійку»  здало  якесь  сите  «мурло».
Ми  просто  на  засідку  гнали  в  пітьмі  БТР,
А  там  же  все  чисто,  як  в  оці,  було  дотепер!

«Зеленка»  зустріла  вогнем  несподівано  нас.
Та  й  ми  не  мовчали…  Аж  –  світ  ніби  миттю  погас…
Таки  вцілювали!*)  Пристріляне  місце  було.
…Як  в  дивному  фільмі,  минуле  за  мить  перейшло.

Не  чув,  як  тягнули.  Не  чув,  як  кричали:  -  Живи!
Не  чув,  коли  тіло  до  свіжої  клали  трави.
Лиш,  всюди  –  вогонь,  що  на  серці  випалює  слід!
–  …Ще  рано  сюди!  –  Десь  з  Небес  –  мій  обпалений  дід,  –

Тримайся,  онучку!    Ти  людям  потрібен,  солдат!
Твої  побратими  женуть  ворогів  вже  назад…
Повір  мені,  тату,  –  це  Він  мені  очі  відкрив.
…А  стомлений  лікар  нервово  цигарку  палив.

Я  житиму,  чуєте!  Житиму  й  ще  повернусь
І  гнатиму  нечисть  –  за  край  свій,  за  Київську  Русь  –
Від  Сяну  до  Дону,  за  весь  український  загал!
Тепер  я  вже  знаю,  як  може  горіти  метал…

*)  Вцілювали  (діал.)  -  вцілили,  потрапили  в  ціль
17.12.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545703
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2014


Калина

На  стрімкому  березі  виросла  калина  –
Як  туди  потрапила,  люди  не  збагнуть.
Розцвіла  на  камені  в  тім  краю  –  єдина,
Хоч  вітри,  пустуючи,  руки-віти  гнуть.

Зустрічала  провесінь  ніжним  шлюбним  вельоном,
Проводжала  літечко  жаром  намистин,
Краєм  милувалася,  білим  снігом  встеленим…
Тішив  її  піснею  журавлиний  клин.

Та,  здалось  «господарю»,  -    потребує  помочі,
А  в  саду  розкішному  краще  буде  їй.
Взяв  він  ту  калиноньку  в  день  осінній  сонячний
Й  посадив,  шануючи,  на  землі  своїй.

Добра  справа  зроблена,  і  земля  підживлена,
Та  чомусь  калинонька  сохне  на  очах…
І  зів’яло  листячко,  і  стоїть  похилена  –
Видно,  що  бракує  їй  співу  в  небесах!

Все  не  призвичаїться  до  своєї  долі  –
У  саду  за  мурами  щастя  не  цвіте.

…Не  чіпайте  дерева,  що  зросло  на  волі,
Бо  на  новім  місці  корінь  не  росте.

9.12.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014


Кіборги


…  А  знаєте,  мамо,  як  важко  лежати  в  окопі
Під  гуркіт  снарядів,  під  куль  завиваючий  свист?
Стікають  краплини  чи  поту,  чи  крові  по  лобі,
І  сам  по  собі  в  голові  укладається  лист.

Паперу  немає,  тож  Ви  поштаря  не  турбуйте.
Замовк  телефон,  бо  бракує  тут  світла  також.
Та  Ви  не  турбуйтесь.  Ви  тільки  здоров’я  пильнуйте,
Довіртеся  Богу  й  не  слухайте  ситих  вельмож.

Ви  ж  знаєте  добре,  що  я  не  хотів  воювати  –
Який  з  тої  бійні  для  хлопа  простого  резон?
А  хто  ж,  як  не  ми,  буде  землю  свою  захищати?
Яка  в  тім  різниця  –  Дністер  перед  нами  чи  Дон?

Нас  «Кіборги»  кличуть…  Це,  ніби,  ми  –  люди  залізні,
За  те,  що  зубами  вгризаємось  в  кожен  стовпок.
Та,  мамо,  не  вірте  –  тут  всі  ми  прості,  хоч  і  різні:
Он  фізик  сидить,  журналіст,  навіть  чийсь  там  «синок»…

Які  ж  ми  залізні?  Нам  хочеться  жити  й  кохати,
І  тішитись  квітам,  й  на  сон  цілувати  дітей.
Нам  серце  болить,  коли  змушені  друзів  ховати,
І  сльози  скупі  крадькома  витирати  з  очей.

…  А  вчора  з  продуктами,  вірите,  пошту  прислали:
Дитячі  малюнки  –  наївні  такі  і  прості.
І  вижити  просьба…Ми  їх  біля  серця  ховали  –
Таких  я  не  мав  ще  ніколи  в  своєму  житті!

Скажу  я  Вам,  мамо,  не  треба  втрачати  надії.
Тримаємось  ми  попри  холод,  нестачі  і  смерть.
Ми  бачили  зраду!  Та  бачили  й  відданість  мрії  –
Тримає  нас  віра,  що  ворога  знищимо  вщерть!

Настане  ще  час,  що  прочиню  я  двері  до  хати,
Де  завжди  чекає  на  мене  світлиця  свята.
І  хочу  я,  мамо,  щоб  вийшли  мене  зустрічати.
Тоді  й  «прочитаю»  Вам  дивного  цього  листа…

29.10.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2014


Жоржини

Перший  морозець.  І  осінь  –  кинджалом  у  спину.
Падало  листя  повільно  в  моєму  саду.
Раптом  здалося,  це  плачуть  безслізно  жоржини,
Чуючи  зиму,  а  разом  із  нею  –  біду…

Буде  ще  сонце  і  буде  ще  бабине  літо,
Ще  прикрашатиме  золотом  осінь  відхід.
Тільки  промерзлі  листочки  уже  не  зігріти:
Зранив  пелюсточки  перший  негаданий  лід.

Чим  рятувати  вас,  чим  вас  потішити,  любі?
Як  розігнати  таку  не  властиву  печаль?
Як  не  віддати  зимовій  морозяній  згубі?  –
Руки  замерзли  і  серце  не  гріє  на  жаль.

Скроні  самому  вже  осінь  давно  посріблила,
Якось  незчувся,  як  літечко  тепле  пішло…
Інколи  хоче  душа  ще  розправити  крила,
А  в  голові:  все  було…  вже  було…  вже  було…

23.09.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2014


Лист солдату

Доброго  дня!  Я  не  знаю  Вас,  дядьку-солдате,
Та  запитати  хотіла  я  справу  одну:
Може,  хоч  Ви  зустрічали  десь  нашого  тата?
Він,  як  і  Ви,  добровольцем  пішов  на  війну.

Я  вже  писала…  А  тато  не  дзвонить,  не  пише.
Може,  мій  лист  загубився  десь  в  ваших  «котлах»?..
Чули  ми  з  мамою  –  в  вас  оголошена  «тиша»,
То  погукайте  за  татом,  будь  ласка,  в  полях.

Я  вже  велика,  я  знаю,  що  там  терористи
Можуть  застрілити,  можуть  забрати  в  полон…
Тільки  от  мама  не  хоче  ні  пити,  ні  їсти
І  засинає,  стискаючи  свій  телефон.

Молюся  зранку  за  вас,  хто  воює  на  Сході,
Хай  вам  поможе  розбити  бандитів  лихих.
Ви  переможете!  Ви  вже  -  Герої  в  народі!
Ми  вас  щохвилі  чекаємо  з  фронту  живих!

16.10.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.10.2014


Мама

=  Julio  Roberto.  MÃE  =(1929-2013)  португальський  поет.

Вільний  переклад  О.Бригаса

Привіт,  моя  мамо!  Не  думай,  що  я  вже  забув,
Що  пам'ять  про  Тебе  згубив  у  шаленому  вирі.
Я  все  пам’ятаю!  Коли  ще  школяриком  був,  -
Сніданок  мені  готувала  в  маленькій  квартирі.

Ти  все  турбувалася,  як  там  мій  день  промайне…
Чи  я  не  застуджусь,  чи  шапку,  бува,  не  скидаю…
І  свята  родинні,  коли  цілувала  мене
Та  щастя  бажала…  Багато  чого  пам’ятаю…

Сьогодні  ж,  коли  я  вже  виріс,  вже  –  батько  і  дід,
Не  часто  Ти  чуєш,  наскільки  тебе  я  кохаю.
А  знаєш  чому?  
Мабуть  швидко  міняється  Світ,
Черствіє  душа  й  моє  серце  за  ґрати  ховає.

…  Але  ж,  мамо  моя,  як  я  хочу  обняти  Тебе,
І  над  Світом  піднести,  як  Ти  підіймала  малого.
Знов  на  плечах  Твоїх  я  «на  конику»  бачу  себе;
І  у  «хованку»  бавимось,  сповнені  щастя  простого.

Та  мене  захопило  давно  це  доросле  життя,
І  байдужості  маскою  здавна  обличчя  прикрите.
Не  пускає  цей  «мотлох»  здійснити  хоч  раз  каяття
І  зробити  мені  не  дає  те,  що  мав  би  зробити.

Що  ж,  матусю,  так  є…  Але  саме  в  цей  день  і  в  цей  час,
Коли  ляжуть  слова  в  цей  рядок  в  сподіванні  надії,
Моя  щира  сльоза  ляже  поряд,  матусю,  для  Вас  –
Чоловіча  сльоза  за  минулим  моїм  ностальгії.

Так,  мій  борг  неоплатний  і,  поки  я  буду  живий,
Тобі  буду  я  винен  –  і  це  без  нагадувань  знаю.
Ну,  а  зараз  цілунок  я  прошу  прийняти  такий,
Що  такого  по  щирості  в  Світі  цілому  немає.

Отже,  бачите,  мамо,  як  легко  мені  це  вдалось:
Просто  бачити  Вас,  розмовляючи  подумки  з  Вами…
Ми  танцюємо  вальс  опівнічний  –  крізь  роки  збулось…
Ради  всього  святого,  пробачте…  
Цілую  Вас,  мамо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014


Товаришу Путіну

(відкритий  лист)

Товариш  Путін,  ви  мене  простіть,
Що  пхаюся  в  політику  високу,
Та  не  витримую,  що  жити  мене  вчить
Людина,  як  то  мовиться,  з  «заскоком».

Що  вам  зробилося,  який  туман  засів,
Що  ви  вриваєтесь  без  стуку  в  мою  хату?
Я  допомоги  точно  не  просив  –
Наразі  сам  умію  ґаздувати.

Хоч  не  розкішно,  може,  я  живу
Та  я  живу,  пардон,  у  себе  вдома
І  до  сусідів  «глотку  я  не  рву»,
Бо  мова  мені  їхня  невідома!

Не  пхаю  носа  я  ні  на  Кавказ,
Ні  в  Придністров’я  –  щоб  сто  років  жили.
Так  що  ж  за  мухи  покусали  вас,
Що  ви  на  мене  око  положили?

Я  міг  би  зрозуміти  Люксембург,
Де  місця  –  дрібка,  а  людей  –  нівроку.
Та  озирніться:  де  ваш  Петербург,
І  скільки  миль  аж  до  Владивостока!

Та  вам  ту  землю  пішки  обійти,
То  треба  цілих  два  життя  прожити!
А  тих  народів  різних  «до  біди»  -
Невже  вам  вдома  нічого  робити?!

Невже  у  вас,  звичайно,  крім  Москви,
Вже  все  блищить,  як  ті  котячі  …пальці?
Чомусь  же  не  додумалися  ви
Далекий  Схід  презентувать  …  китайцям!

То  що  ж  ви  так  вчепилися  у  Крим?  –
Його  ж  і  так  вам  віддали  задурно.
І  флот  ваш  там,  побив  би  його  грім,
Давно  здійснив  «експансію  культурну».

А  з  тими,  що  не  хочуть  в  «есесер»,
Що  ви,  скажіть,  надумали  робити?
Чи,  може,  їх  поставити  тепер
Попід  стіну  й  холоднокровно  вбити?..

Я  можу  зрозуміти  майже  все  –
Депресія,  покинула  дружина…
Та  чом  покуту  не  свою  несе
Цілком  спокійна  і  нейтральна  Україна?

Коли  причинне  місце  вам  болить
Й  похилий  вік  вже  не  дає  кохати,
До  лікаря  пристойного  сходіть
І  …вийдіть,  на  фіг,  геть  з  моєї  хати!

17.03.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486850
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2014


Брату по духу

Проснись,  мой  брат  с  далекого  востока,
Тебе  давно  пора  глаза  открыть
И  выбрать  из  словесного  потока
Классическое:  -  Быть  или  не  быть…

Ты,  как  и  я,  мечтаешь  быть  счастливым,
Иметь  доход  и  крепкую  семью.
Так  почему  ты  стал  таким  пугливым
И  кто  сказал,  что  я  тебя  убью?

Подумай  сам  –  я  церковь  посещаю,
Где  каждый  раз  я  слышу:  не  убей!
Неужто  веришь,  что  земля  чужая
Дороже  мира  для  моих  детей?

Ведь  я  за  то,  чтоб  ты,  вернувшись  с  шахты,
Принес  детишкам  лакомый  кусок,
А  не  считал  копейки  до  зарплаты,
Скрипя  зубами,  штопая  носок.

Я  против  тех,  кто  вылезли  «на  шею»,
За  наши  деньги  «поимели»  нас,
Тех,  кто  в  дворцах,  похожих  на  музеи,
Живут,  не  веря,  что  пробьет  их  час.

И  ты  поверь  –  язык  не  так  уж  важен,
Когда  мы  вместе  встанем  за  Страну
Плечом  к  плечу.  И  мафии  покажем,
Что  боремся  за  Родину  одну!

…А  переможем  –  приїжджай  в  Карпати,
Відчуй  гостинність  нашу  на  собі.
Буремні  дні  згадаєм  разом,  брате,
І  повернутися  захочеться  тобі!

28.02.14  
(в  підтримку  акції  «Львів  говорить  російською»)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485558
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2014


Небесна Сотня

                         «Якщо  мені  судилося  померти,
                           то  це  не  найгірша  смерть…»
                           Богдан  Сольчаник,  загинув  20.02.2014р.

На  межі  пекельного  вогню
Стали  Сотні  Самооборони,
Без  вагань  вступили  у  борню
Українських  Соколів  загони.

Кулі  зупиняючи  грудьми,
Гинучи  від  рук  кривавих  зграї,
Щоб  життям  могли  втішатись  ми
В  світлому,  оновленому  краї.

Юнь  повстала  і  немолоді,
Серце  несучи  на  барикади,
За  майбутнє  світло  у  житті,
Супротив  корупції  і  зради,

Щоб  здолати,  винищити  вщерть
Банду  межигірського  шакала
З  гаслом  вічним:  «Воля  або  смерть!»,
Щоб  нова  історія  настала.

Та  не  всім  судилося,  на  жаль,
В  переможний  день  тріумфувати:
Піднялась  «Небесна  Сотня»  вдаль
Спокій  наш  з  Небес  оберігати.

…Плачуть  гори,  сумно  на  морях
І  степи  в  жалобі  завмирають.
Ви  назавжди  лишитесь  в  серцях  –
Віримо:  Герої  не  вмирають!

24.02.14      День  жалоби
=Олекса  Бригас=

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481679
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.02.2014


Пророки

Потóнула  в  шумі  остання  до  Неба  мольба,
Безсмертна  Надія  поволі  в  очах  помирає…
-  Розп’яти  Його!!!  –  Біснувалася  дика  юрба.
-  Він  винен!  –  Кричала  засліплена  похіттю  зграя.

І,  ніби  ж,  святий…  І  відомо  було  –  не  грішив,
Та  завжди  знайдеться  до  золота  ласий  Іуда,
Що  просто  злочинця  ярлик  безпардонно  «пришив»…
Найгірше,  що  саме  такого  й  підтримують  люди.

До  чого  це  все?  Та  до  того,  що  всі  ми  живем
У  світі  складному  під  пильним  всевидячим  оком,
Та  часто  стається,  що  ми  не  за  тими  ідем:
Второпати  годі  –  нелегко  в  Вітчизні  пророкам!

І  хибимо  ми,  і  коліна  збиваємо  вщерть,
В  ідейних  двобоях  безжально  ламаємо  пера,
Та  гасло  одне  актуальне:  «Свобода  чи  смерть!»
І  прапор  звитяги,  освячений  ім’ям  –  Бандера!

Відходити  –  зась!  У  минуле  дороги  нема!
Невже  не  навчили  нічому  колишні  уроки?
Чи  доля  у  нас  –  дочекатись  нового  ярма
Й  публічно,  у  всіх  на  очах  розпинати  пророків!?..

22.01.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474351
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2014


Частина 29. Різдвяний подарунок

Скільки  в  світі  є  народів  –  стільки  є  традицій
І,  звичайно,  поважати  кожну  з  них  годиться.
Ось,  наприклад,  португальці:  у  свята  Різдвяні
Всім  дарують  подарунки  –  добрі,  чи  погані.

Та,  «коневі  дармовому»  в  зуби  не  дивитись  –
Кожна  річ  колись,  можливо,  може  пригодитись.
Пак  для  того,  аби  знову  передарувати  –
Як  клієнтів  є  багато,  хто  ж  то  буде  знати!

Ось  і  кум  дістав  дарунків  цьогоріч  чимало  –
І  чого  там,  як  то  кажуть,  лиш  не  бракувало:
Сувеніри  новорічні,  кульки  для  ялинки,
Вина,  солодощі  –  пачки  і  якісь  торбинки…

Тож,  кума,  йдучи  до  праці  –  прибирати  хату  –
Прихопила  звідти  пачку:  досить  купувати…
-  Занесу  старенькій,  -  дума,  -  пачечку  бомбонів  –
Нехай  знає,  не  існує  для  свята  кордонів.

…  Бом  Натал!  –  кладе  бабуся  ті  цукерки  збоку,
А  кума  на  етикетку  спрямувала  око…
Прочитала  –  остовпіла  й  мало  не  зімліла:
В  золоту  фольгу  «буржуї»  замотали  …мило!

Та  ж,  стара  недобре  бачить!..  Як  візьме  до  рота,
Полетить  кума  за  двері,  скінчиться  робота!
От  халепа…  Ту  коробку  –  тишком-нишком  в  сумку…
Як  тепер  їй  пояснити,  свердлить  мозок  думка?

Хоч  гріхом  таке  робити,  та  стару  здурила,
А  назавтра  вже  насправді  цукерок  купила.
Вибачаючись,  принесла,  а  вона  …радіє,
Що  її  склероз  старечий  ще  не  одоліє,

Бо  казав  вже  дід  до  неї:  -  Все  кудись  запхаєш,
Й  після  того  «день  вчорашній»  по  хаті  шукаєш…

Так  ось  можна  за  секунду  зіпсувати  свято,
Як  призначене  для  тебе  комусь  дарувати!

----------  
Бомбони  –    (діал.)  –    шоколадні  цукерки
Бом  Натал  –  Bom  Natal  (порт.)  –  гарного  Різдва
Одоліти  –  (діал.)  –  здолати

(Правдива  історія,  що  приключилася  із  однією  з  подруг  в  Різдвяні  свята)
29.12.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472008
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.01.2014


Жінка з України

У  велелюдді  сонячного  Риму,
Чи  в  Лісабоні,  може,  чи  в  Берліні
Вперед  іде  не  схильна  до  екстриму
Проста  і  щира  жінка  з  України.

Крокує,  придивляючись  до  Світу,
За  що  –  не  знає,  -  несучи  покуту…
Волоссям  хоче  бавитися  вітер,
А  у  очах  десь  причаївся  смуток.

Чому  й  за  що,  хто  може  відповісти,  
Покинула  свій  дім,  свою  родину?
Чому  у  грудях  незбагненно  тисне
При  згадці  про  залишену  дитину?

І  як  же  так  –  ніхто  не  потребує
Ні  знань  її,  ні  рук,  а  ні  уміння
В  країні,  за  якою  біль  нуртує
Й  забути  не  дає  її  сумління?

В  краях  чужих  не  солодко  буває  –
Прислугою  ходити  між  «панами»,
Де  хтивий  погляд  по  ногах  «стріляє».
…А  ніч  мине  в  сльозах  між  подушками.

Та  день  новий  до  справ  нових  закличе,
Й  во  ім’я  честі  й  гідності  Людини,
Мов  королева,  горда  і  велична,
Крокує  Світом  Жінка  з  України!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014


Португалка


(жарт)

Ось  і  ти  вже  тепер  -  portuguesa…
Вчора  лише  була  –  красота,
А  сьогодні  з’явилась    beleza  –
Все  те  саме,  а  жінка  не  та!..

Вже  до  тебе,  напевно,  не  смію
Говорити  я  ніжні  слова,
А  місцевих  я  так  і  не  вмію  –
Не  працює  уже  голова.

Ти  одягнеш  на  себе  «камізу»,
Mini  saia  прикрасить  твій  стан,
А  я  в  рамки  «буржуйські»  не  влізу  –
Мабуть,  треба  збирать  «чемайдан».

Поскладати  свої  шаровари,
Вишивані  свої  сорочки.
Я  тепер  не  підходжу  до  пари  –
В  вас  -  toalhas,  у  нас  –  рушники.

Тож,  назавжди  прощай,  моя  мила,
Слухай  свій  «Португалтелеком»!
Дуже  шкода,  що  ти  не  хотіла
Їсти  сало  моє  з  часником.

Bacalhau  покладеш  ти  на  mesa,
Слимаки  глянуть  в  очі  мої…
Ти,  нівроку,  тепер  –  portuguesa,
А  мені  до  вподоби  свої!

-----------  
Portuguesa  -  португалка
Beleza  -  краса
Каміза  -  сорочка
Mini  saia  –  міні-спідниця
Чемайдан  –  валіза  (простонародне)
Toalhas  -  рушники
Португалтелеком  –  Португальські  телекомунікаційні  системи
Bacalhau  –  тріска  (солена)  –  традиційний  національний  продукт
Mesa  –  стіл
Слимаки  –  мається  на  увазі  одна  з  національних  страв  -  caracois

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469068
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.12.2013


Зимовий цвіт

Багрянцем  захід  відгорів.
Ковтнула  ніч  осінній  слід,
А  зранку  інеєм  розцвів
Кохання  незвичайний  цвіт.

Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Чому  в  душі  моїй  розквіт?
Адже  ти  знаєш,  що  тепла
Забракне  –  юність  відбула.
Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Не  повернути  юних  літ!
І,  як  би  гарно  не  було,
Кохання  з  літом  відійшло.

Перед  очима  –  дивина,
Яку  іще  не  бачив  Світ!
Моя  душа,  немов  струна,
І  в  ній  бринить  зимовий  цвіт.


Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Чому  в  душі  моїй  розквіт?
Адже  ти  знаєш,  що  тепла
Забракне  –  юність  відбула.
Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Не  повернути  юних  літ!
І,  як  би  гарно  не  було,
Кохання  з  літом  відійшло.

Боюсь  до  нього  підійти,
Щоб  розтопити  серцем  лід,
А  раптом  зникне  назавжди
Останній  мій  зимовий  цвіт…


Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Чому  в  душі  моїй  розквіт?
Адже  ти  знаєш,  що  тепла
Забракне  –  юність  відбула.
Зимовий  цвіт.  Зимовий  цвіт  –
Не  повернути  юних  літ!
І,  як  би  гарно  не  було,
Кохання  з  літом  відійшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013


Чуже життя


Я  радію  з  чужого  щастя
І  сумую  з  чужого  горя…
Сподіваюся  –  може  вдасться
Половинки  розвести  моря,

Щоб  на  хвилю  створити  стежку,
По  якій  би  прийшов  додому,
Снів  примарних  дрібну  мережку
Залишивши  в  краю  чужому.

…Сподіваюся  все  на  диво,
На  якісь  невідомі  сили,
Що  іще  віднайти  можливо
Те,  що  в  юності  погубили.

Не  лишає  тривога  серця,  -
А  я  книгу  життя  гортаю.
Та,  чомусь  мені  все  здається  –
Шлях  чужий  я  весь  час  долаю.

Скільки  можна  себе  водити
По  пустелі  душі  своєї?
Як  я,  Господи,  маю  жити?  –
Підкажи,  як  колись  Мойсею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013


Материнський біль

[i](розпач  матері  після  розгону  
«Беркутом»  Майдану,  1  грудня  2013  р.)[/i]

Бодай  же  ви,  виродки,  дня  не  діждали!
Та,  що  ж  ви  за  люди?!  Лихий  би  вас  впік!
І  що  ви  тим  дітям  у  голови  вклали,
Що  годні  з  людей  поробити  калік?

Та  ж  я  споряджала  єдиного  сина,
Щоб  матір  і  батька  від  злого  беріг,
Щоб  в  мирі  і  спокої  спала  країна,
Щоб  духом  орлиним  гордитися  міг.

То,  що  ж  мало  статися,  хто  мені  скаже,
Щоб  мрія  моя  білим  димом  пішла?
Невже  сподівалась,  що  каменем  ляже,
Що  рідну  кровинку  на  вік  прокляла?...

…Ми  просто  стояли  під  прапором  миру  –
За  краще  життя,  за  майбутнє  дітей  –
Всі  ті,  хто  в  цім  світі  не  казяться  «з  жиру»,
По-людськи  просили  життя  для  людей.

Стояли  в  надії  під  стягом  Європи,
І  гріла  нас  пісня,  і  слово  вело  –
Аж  поки  з’явились  новітні  “циклопи”
Й  зі  скриньки  Пандори  не  вилізло  зло.

Під  крик  командирів  кийки  засвистали…
Упала  в  крові…  Наступали  вони!
І  враз  я  –  О  Господи!  –  сина  впізнала:
Латала  сама  осоружні  штани!

А  він  не  впізнав!  І  у  гаморі  тому
Не  чув,  як  волала  я:  -  Сину,  не  бий!!!...
І  погляд  його  крізь  забрало  шолому
Скляним  був,  і  сам  він  зробився  –  глухий.

…  Бодай  же  ви,  виродки,  щастя  не  знали  –
Цій  владі  звірячій  відміряно  час!
Ви  сина  єдиного  в  мене  забрали:
Прокляття  моє  материнське  –  на  вас!

2.12.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463783
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.12.2013


Поет


Він  не  писав.  Він  тими  жив  рядками!
Переживав  за  кожну  крапку  і  тире.
Йому  здавалось  –  під  його  руками
Народжувалось  те,  що  з  ним  помре:

Його  надія  на  життя  прекрасне,
На  райський  сад,  де  зáвжди  щастя  і  любов,
І  віра  в  те,  що  Зірка  не  погасне  –
Його  з  біди  виводитиме  знов.

Він  знав,  що  хтось,  бодай  один,  знайдеться,
Що,  ніби  в  книгу,  в  його  душу  зазирне
Й  розтопить  кригу,  що  скувала  серце,
Й  зима  дочасна  раптом  промайне.

…Його  пером  писала  чиста  Муза,
В  якій  ні  заздрощів,  ні  прикрості,  ні  зла.
Його  душі  були  відкриті  шлюзи
До  вищого  духовного  тепла…

І  він  писав.  Лягали  в  стіл  чернетки.
Замість  обіду  –  черговий  звучав  сонет.
А  вечорами  зашивав  шкарпетки
В  своїй  землі  не  признаний  поет…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013


Монолог Ангела

[i](уявна  розмова  з  суїцидально-налаштованим  юнаком)[/i]

Привіт,  мій  брате!  Що  ти  там  заліз
На  той  злощасний  тріснутий  карниз?
Кому  і  що  довести  хочеш  ти
І  так  безславно  із  життя  піти?

Чекай,  ось  я  присяду  біля  тебе,  -
Мені  не  страшно  –  щойно  я  із  Неба.
Ніхто  не  потурбує,  звісно,  нас,
Та  й  ти  нарешті  маєш  вільний  час…

Напевно  знаю,  втрачена  любов
Тебе  примусила  кидатись  стрімголов…
Ти  заявити  на  весь  Світ  хотів,
Який  ти  файний,  як  її  любив!..

Мовчиш?  Мовчи…  і  вислухай  мене  –
Можливо,  що  й  депресія  мине.
Я  був,  як  ти  –  продукт  своїх  часів  –
І  жив,  як  жив.  Займався,  чим  хотів.

У  праці  рівних  не  було  мені  –
Портрет  висів  поважно  на  стіні…
І  одружився  з  тою,  що  любив,
З  благословення  радісних  батьків.

Вже  й  дітки  щебетали…  Та  не  раз
З  колегами  я  пив,  і  то  –  не  квас…
А  потім  я  кохання  вимагав!
…Ось  пригадай,  коли  ти  дарував

Своїй  дружині  квіти  польові?
Коли  своїх  дітей  в  садок  відвів?
Чи,  може,  з  прибиранням  допоміг?
Ах,  ти  втомився  й  на  канапі  ліг…

На  квіти  в  тебе  грошей  не  було!?
То  про  яке  ти  «впарюєш»  тепло?..
І  чи  не  ти  в  скрутні  для  жінки  дні
Топив  в  коханках  розум  і  вині?

…Не  огризайся.  Я  вже  це  пройшов
Й  тоді  вини  своєї  не  знайшов.
Мені  здавалось  –  всім  даю  урок,
У  безвість  роблячи  в  житті  останній  крок.

Повір  мені.  Я  був  такий  самий,
І  «звідти»  лиш  второпав,  що  дурний:
Ніхто  не  плаче  –  сльози  напускні…
Тоді  ось  жити  захотілося  мені

Й  довести  дáрма  згубленим  життям,
Що  вартий  більшого!
Тож,  вип’єм    по  сто  грам  –
Останніх  –  це  «контрольний  мій  патрон»,
Й  забудем  все,  немов  жахливий  сон.

Закінчуй  «цирк»  для  натовпу  роззяв,
Щоб  ти  до  ранку  сил  нових  набрав:
Не  в  смерті  вихід.  Вихід  в  боротьбі!
…Я  Ангелом  приставлений  тобі.

7.11.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459672
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.11.2013


Вітаю, осене…



Що  ж,  вітаю,  осене!  Вітаю!
Знову  ти  ввірвалася  дощами
У  життя,  наповнене  до  краю
Світлими  і  сонячними  днями.

Все-таки  ти  літо  поборола,
І  були  даремні  сподівання…
Та  скажу  «на  вушко»  -  ти  ніколи
Не  здолаєш  справжнього  кохання,

Бо  воно  цвістиме  теплим  літом,
Тихим  вітром,  співом  солов’їним;
В  серці  розпускатиметься  цвітом
І  не  зникне  з  клином  журавлиним.

А  ти  можеш,  осене,  вітрами
Завивати  скільки  заманеться  –
Веселковий  міст  поміж  серцями
Ні  на  мить  від  бурі  не  здригнеться.

Тож  вітаю,  осене…  Вітаю!..
Хоч  товаришуєш  ти  з  журбою,
Відкриваю  душу…  Я  ж  бо  знаю  –
Час  прийде  прощатися  з  тобою.

18.10.13
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013


Три любові

…  Той  перший  –  серйозний.  Кохала  його  до  безтями!
Умів  все,  що  треба  ,  своїми  зробити  руками.
…Готова  була  на  край  Світа!  Та,  що  там  –  ходила.
Синочків  йому,  як  належить,  у  строк  народила.

А  він  все  робив,  все  старався,  щоб  повнилась  хата;
І  друзів  мав  щирих,  які  не  могли  відмовляти.
Завжди  почувалась  при  ньому,  немов  за  стіною,  -
Та  доля  уже  готувала  свій  жарт  наді  мною…

…Той  другий  –  надійний.  І  старший.  І  досвід  чималий.
В  чужому  краю  випадково  нас  доля  зв’язала,
Коли  залишилась  одна,  ніби  біла  ворона,  -
Зустріла  його  –  і  товариша,  й  друга,  й  «патрона».

Він  мовчки  робив  те,  що  я  не  могла  поробити.
Він  завжди  був  поруч,  і  він  надихав  мене  жити!
Та  ж,  серце  –  не  камінь!  Як  можна  байдужість  вдавати,
Коли  воно  також,  згорьоване,  хоче  кохати…

…Той  третій  –  «пустий»…  Балаболка,  як  кажуть  в  народі:
Йому  б  говорити  –  чи  в  хаті,  а  чи  на  природі!
Годинами  може  «пусте  до  порожнього»  лити,
Та,  гріх  не  сказати,  уміє  таки  говорити!

І  байку  розкаже,  а  треба  –  серйозного  вірша  –
І  то,  не  чужого!  Так  інколи  гарно  напише,  
Що  –  сльози  з  очей,  а  душа  так  і  хоче  злетіти…
Тож,  спробуй  такого,  хоч  трішки,  та  не  полюбити…

Якби  ж  мені,  Господи,  всіх  їх  до  купи  змішати
І  все,  що  найкраще,  до  того  одного  зібрати,
Щоб  став  мені  другом,  коханцем  і  був    -  чоловіком  …
На  інших  не  глянула  б  –  цього  кохала  б  довіку!

02.07.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013


Що ти прощаєш….

Своєрідна  відповідь  на  запрошення  подумати  над  цим  питанням  (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409739#com1833128)  і  роздуми  з-за  "бугра".

Що  ти  прощаєш,  
коли  невимовної  туги  
народжене  в  серці  цунамі  
накриє  спустошену  душу;
Коли  тебе  вигнали  з  дому  
…не  родичі,  ні!  -
Лиш  обставин  перебіг
 і  шал  співпадінь  карколомних;  
Коли  ти,  виходячи  з  хати,
 лиш  двері  прикрив  на  хвилину  
і  …все  –  полетіло  у  безвість  
вже  стільки  змарнованих  років?

Що  ти  прощаєш,  
коли  твоя  люба-єдина  
для  ТЕБЕ    й  дітей  твоїх  
десь  подалася  до  Риму  
і  там  не  пропала  –  
напевно,  було  б  це  найкраще,  -  
а  просто  прислала  листівку  
і  просьбу  на  (жах  який!)  згоду…  
-  Погодься,  що  ти  непотрібний  
від  нині  вже  більше  ніколи  ?..

І  ти  відізвися,  
дружино  пропащого  мужа,  
що  з  наміром  чесним  і  добрим  
пішов  заробляти…  А  нині  
в  картонній  коробці  
лежить  на  решітці  метро,    -  
запльованій  всіми,  
обкаляній  «птахами  миру»,  
з  лицем,  що  давно  не  подібне  
до  фото  на  паспорті…  
Що  ти  прощаєш?

Що  ти  прощаєш,  
коли  чужиною  вже  ситий,  
приходячи  в  найняту  хату,  
ти  гроші  рахуєш  
не  хліба  і  масла  купити,  
а  просто  віддати  
таким  же,  як  ти  землякам,  
але  шустрим  і  наглим,  
що  «кришу»  тобі  пропонують  –  
як  захист  надійний  від  них  же?..

Що  ти  прощаєш,  
коли  тобі  вкажуть  на  двері  
й  потурять  з  роботи  
за  те  лиш,  
що  чесно  і  вправно  трудився  
на  благо  «патрона»  
і  раз,  тільки  раз,
спитав  обережно  
про  більшу  зарплату?..

Що  ти  прощаєш,  
коли  твоя  мила  дитина,  
кровинка  твоя,  що  лишила  
колись  своїй  мамі  
доглянути  трішки,  
в  підвалі  смердючому  
корчиться  в  купі  лахміття,  
стискаючи  шприц  
і  шукаючи  залишки  вени,  
щоб,  може,  в  останнє  загнати  
смертельну  отруту,  
на  гроші  твої  ж,  
у  безсонній  зароблені  праці,  
десь  придбану  в  когось,  
кому  заробітків  не  треба?..

За  що  ти  прощаєш,    
тих  виродків  з  серцем  іржавим,  
що  сина  твого  
без  страху  й  без  жалю  ґвалтували,  
бо  ти  не  зумів  захистити,  
в  далеких  краях  розчинившись,  
коли  ти  виймаєш  
із  зашморгу  тільце  –  
потіху  єдину,  
і  руки  холонуть  від  нього,  
і  враз  ціпеніє  свідомість?..

Ти  роки  повернеш?  
Ти  молодість  можеш  вернути,  
що  німо  заклякла  
у  просторі  десь  
і  тикає  пальцем  у  тебе,  
і  каже:  -  нікчема!

Що  ти  прощаєш,  
зронивши    в  пусту  безкінечність  
повторене  безліч  разів    
«Бог  простить….»?


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433633
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.06.2013


Частина 28. Загул (зальот)

-  Ну  ти,  куме,  «відморозив»!    -  Маю-ти  повісти,  -
Я,  що  хочеш,  сподівався,  та  не  в  «гречку»  ж  лізти!
Ти  ж  дружині  обіцявся,  коли  їхав  з  дому,
Що  спокусі  не  піддашся:  ніколи  й  нікому!

А  тепер,  коли    вже  й  сиве  вилізло  волосся,
Розгулявся  не  на  жарти  –  що  ж  ото  стряслося?
Та,  дівулі  всі  чудові  і  усі  хороші  –
Тільки  б  ти,  старе  й  немудре,  показав  їм  гроші.

Скажи,  куме,  де  ти  здибав  оте  дівчатисько  –
Вона  ж,  певно,  народилась,  як  ти  вийшов  з  Війська
І  цілком  могла  б  донькою  тобі,  куме,  стати,
А  ти  з  нею  попід  ручку  водишся  гуляти!

Ну,  а  в  ліжку…  -  то  я  бачив,  що  ви  витворяли:
Ми  тут  з  хлопцями  годину  животи  зривали!
Вийшов,  куме,  фільм  на  славу  –  ну,  чисто,  Фелліні!
Може  премію  дістанеш  в  Каннах,  чи  Берліні!

-  Що  ти  мелеш!?  Які  Канни?  Що  ти  причепився?  –
Кум  не  втримався,  -  я  з  нею  просто  подружився.
Перейшлись  колись  по  місту,  в  кафе  посиділи.
Лише  раз  мене  до  себе  в  гості  запросила…

Але  там  –  тобі  клянуся!  –  не  було  нічого:
Подивились  телевізор…  Випили  міцного…
-  Ти,  мій  куме,  точно  глупий?  Чи  здаватись  хочеш?
Я  ж  бо  бачив  все,  як  зараз,  ВСЕ  -    на  власні  очі!

Та  ж,  дівиця  все  знімала  в  себе  на  «Айфоні»  -
Це  та  штучка,  що  лежала  в  неї  на  долоні!
Й  те  ледащо  тепер  буде  «вишивати»  в  шубі,  
А  ти  маєш  три  мільйони  «лайків»  у  «Ютубі»!

18.06.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432894
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.06.2013


Зелені Свята

Наповнять  хату  липи  аромати,
Татарське  зілля*)  ляже  під  ногами…
Святої  Трійці  –  чи  Зелені  Свята  –
Місток  магічний  зводять  поміж  нами.

Проляже  він,  замаєний  святково,
З  країв  далеких  аж  до  мого  дому,
І  рушим  ми  у  подорож  чудову,
Щоб  подумки  зустрітися  на  ньому,

Щоб  доторкнутись,  подивитись  в  очі,
Щоб  за  дітей  молитву  скласти  щиру…
Моя  душа  в  такі  хвилини  хоче
Лишити  все  і  вирватися  з  виру

Постійних  мандрів,  сірості  і  згуби,
І  чужину  назавжди  залишити…
Та,  ще  не  час…  І,  затиснувши  зуби,
Чіпляю  липу  і  …стараюсь  жити!


*)  Татарське  зілля  -  Лепеха́,  аїр  тростиновий,  шувар,  шавар,  аїр  звичайний  або  болотяний  –  ним  здавна  встеляли  підлоги  на  Зелені  Свята.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013


Молитва за близьких



Небесний  Отче,  прошу,  збережи
Людей,  які  мені  близькі  та  рідні.
Їм  шлях  по  Правди,  Боже,  покажи,
Щоб  не  були  вони  душею  бідні.

Не  дай  зчерствіти,  Боже,  душам  їх.
Нехай  живуть,  твоїм  теплом  зігріті,
І  йдуть  шляхами  істин  прописних,
Щедротами  Твоїми  завжди  ситі.

Терпінням  їх,  Всевишній,  наділи,
Як  терпиш  Ти  усі  провини  наші,
І  Ангела-хранителя  зішли,
Щоб  вів  за  руку  крізь  життєві  хащі.

Пошли,  мій  Боже,  всім,  кого  люблю,
Щоб  старість  у  здоров’ї  зустрічали
І,  щоб  в  житті  земному,  як  в  Раю,
Були  кохані  і  самі  кохали.

Небесний  Отче,  прошу,  не  скупись  –
Щедрот  Твоїх  нікому  не  злічити!
І  за  гріхи  на  чад  своїх  не  злись
І,  грішним  нам,  дозволь  Тебе  любити…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2013


Пізнє кохання

Осінь,  зриваючи  листя  каштанів,
Сонячним  зайчиком  блиснула  стиха.
В  серці  посіяла  дрібку  кохання  –
Може  на  радість,  а  може,  й  на  лихо…

Пізнє  кохання,
Як  сповідь  остання.
Це  –  підсумок  років  і  вогник  життя.
Пізнє  кохання:
Дотик,  зітхання  –
Живе  в  моїм  серці  святе  почуття!

Інеєм  раннім  притрушені  скроні,
Зморщок  мереживо  час  розкидає,
А  на  душі  –  все  ще  юності  коні…
А  на  душі  –  все  ще  березень  грає!

Пізнє  кохання,
Як  сповідь  остання.
Це  –  підсумок  років  і  вогник  життя.
Пізнє  кохання:
Дотик,  зітхання  –
Живе  в  моїм  серці  святе  почуття!

Руку  твою  я  візьму  в  свою  руку,
 В  очі  небесні  погляну  жадані:
Вдячний  тобі  за  солодку  цю  муку,
За  подароване  пізнє  кохання…

Пізнє  кохання,
Як  сповідь  остання.
Це  –  підсумок  років  і  вогник  життя.
Пізнє  кохання:
Дотик,  зітхання  –
Живе  в  моїм  серці  святе  почуття!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429472
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 05.06.2013


Ти – мій …



Ти  –  мій,
-  шептали  квіти  запізнілої  весни.
Ввійди!
Ввійди  в  мій  дім,  а  не  лише  у  мої  сни.
Забудь
про  все  погане,  що  в  житті  твоїм  було,
Повір.
Повір,  що  щастя  у  твоє  життя  прийшло.

Ти  –  мій!
Мені  нашіптують  нестримно  небеса.
Ввійди,
Ввійди  у  серце,  хай  розквітне  в  нім  краса.
Забудь
перестороги  і  умовності  життя,
Повір,
крім  розрахунку  ще  існує  почуття…

Ти  –  мій!
Почуй,  тобі  шепочуть  спраглії  уста.
Ввійди…
в  моє  життя,  хоч  це  і  справа  не  проста.
Забудь,
забудь  про  зиму  –  відійде  колись  вона.
Повір,
що  й  після  осені  буває  ще  весна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013


Дідова війна

Світлої    пам’яті  
                               Балюку  Трифану  Дем’яновичу.


…  А  мого  діда  куля  наздогнала
Під  Збаражем.  Казали  –  розривна.
Не  вбила  –  руку  лиш  пошматувала:
На  тім  його  скінчилася  війна.

Махачкала:  шпиталі,  хірургії…
Складали  і  ламали,  хто  як  міг.
А  він,  хранимий  рештками  надії,
Все  мріяв,  як  повернеться  з  доріг.

І,  що  б  там  не  казали  супостати,
Та  Бог  таки  зберіг  тоді  бійця,
Й  за  образом  його  старої  хати
Не  впала  звістка  «чорного  гінця».

Така  неоднозначна  Перемога
Таки  прийшла!  Принесли  на  руках
Його  товариші,  що  вже  до  Бога
Зійшли,  тіла  лишивши  на  полях.

А  мій  дідусь,  колгоспним  ситий  раєм,
Лиш  того  світа  й  бачив,  що  в  вікні…
Й  донині,  мабуть,  так  ніхто  й  не  знає,
Як  все  ішов  в  атаку  уві  сні:

-  «За  Сталіна!»,  що    в  тридцять  другім  тата
В  Сибір  загнав,  щоб  він  тайгу  рубав,
Лише  за  те,  що  вмів  він  ґаздувати,
За  «Кобзаря»,  що  діточкам  читав…

-  «За  Родіну!»,  якій  він  був  потрібен
Допоки  біг  з  багнетом  у  руках,
Яка  у  тридцять  третім  рештки  хліба
Змела,  лишивши  лиш  голодний  страх…

-  «За  партію!»,  що  клялась  Ріббентропу,
Підписуючи  тишком  договір,
Що  мирно,  бач,  ділитимуть  Європу.
А  він  напав  –  такий  невдячний  звір!..

…  Та,  попри  все,  завжди  в  саду  шкільному
Сідали  ветерани  на  траві
Й  за  тих,  що  не  вернулися  додому,
Підносили  «100  грамів»  фронтових!

07.05.13

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423703
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.05.2013


Втома

Я  втомився  боятися  болю:
Болю  тіла  і  болю  душі.
Серце  рветься  нестримно  на  волю,
Розірвати  кайдани  спішить.

Я  втомився  чекати  удару:
Не  в  лице,  але  в  спину  –  ножа.
Слів  нещирих,  брехні  перегару,
З  медом  пряника,  з  ядом*)  коржа.

Я  втомився  ловити  удачу:
Підла  ящірка  –  лишить  лиш  хвіст.
Замість  «свята  життя»  тільки  й  бачу
До  безтями  затягнутий  піст.

Я  втомився  блукати  по  світі,
В  чистім  небі  шукать  журавля,
Навіть  в  тернях  синицю  ловити,
Де  обличчя  шмагає  гілля.

Від  гіркої  втомився  облуди,
Що  гуляє  у  ріднім  краю.
Я,  не  в  силі  зірвати  полуду,
Серед  поля  самотньо  стою.

Я  втомився…  Я  просто  втомився.
Я  вже  затишку  хочу  й  тепла.
Озирнуся  –  чого  я  добився?
Де  ж  ти  доленько-доля  була?..
21.10.2009

*)  Яд  (діал.)  -  отрута

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013


Непотрібний

-  Куди  ж  Ви,  тату?
                                             -  За  Дунай,  за  гори…
-  А  як  же  серце,  як  же  Ви  без  нас?
-  Нічого,  дітки,  подолаєм  горе
І  я  на  крилах  прилечу  до  вас!

…  В  густім  тумані  розчинилась  постать  –
Чужа  земля  в  обійми  прийняла.
Ніхто  не  знає,  як  було  непросто,
Та  вжився  якось,  туга  відійшла.

В  кулак  затис  усю  наявну  волю  –
Робив,  що  міг,  не  гребував  нічим.
Ішов  вперед,  не  нарікав  на  долю,
Хоч  роки  йшли  –  не  чув  себе  старим.

Складав  «копійку»,  надсилав  додому,
І  там  віджили…  Будувався  дім…
Уже  й  невістка,  і  внучата  в  ньому
Втішають  діда  сміхом  чарівним.

А  він  працює…  Вже  й  ослабли  руки,
І  повернутись  би  з  затоптаних  доріг,
Та  лиш  ніхто  –  ні  діти,  а  ні  внуки  –
Не  кличуть  більше  батька  на  поріг…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013


Молитва

Спокій  душевний  даруй  мені,  Боже,
Щоб  я  змирився  з  цим  світом  складним,
З  тим,  що  напевно  змінити  не  зможу,
Що  не  під  силу  потугам  слабким.

І  не  лишай  мене  на  роздоріжжі,
Дай  мені  силу,  хай  в  жилах  бурлить,
Каменем  стань  мені,  Боже,  наріжним,
Щоб  я  змінив  те,  що  можу  змінить.

Господи,  бачиш,  багато  не  хочу  –
Каюсь  і  прошу,  як  ще  не  просив:
Мудрість  даруй  і  відкрий  мені  очі,
Перше  від  другого  щоб  відрізнив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013


Живу…

Я  не  стою.  Постійно  йду  вперед,
Живу  й  тоді,  коли  не  можна  жити.
…Хто  обіцяв  в  житті  суцільний  «мед»?  –
Ніхто  й  не  пробує  його  підсолодити!

Ніхто  мені  не  винен  в  цім  житті,
То  що  чекати?  Позбирати  б  сили,
І  хай  мені  позаздрять  хоч  би  ті,
Що  вже  свою  надію  полишили.

Хай  заздрять  ті,  що  втратили  любов,
Хто  віри  в  серці  відчува  нестачу.
…  А  я  позаздрю  тим,  хто  віднайшов
В  чужім  краю  хоч  крихітку  удачі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013


Частина 27. Кінець світу

-  Щось  ви,  куме,  зажурились  і  останнім  часом
Запасатись  стали  милом,  сіллю,  навіть  гасом.
Накупили,  бачу,  гречки,  сірки,  макаронів…
Навіть  чув,  як  ви  питались  за  місцем  у  схроні!

Що  ж  то  сталось?  Поділіться.  Що  за  «партизанка»?
Бачу,  вам  для  дій  військових  лиш  бракує  танка!  –
Так  питав  одного  разу  я  у  свого  кума,
Бо  ніяк  не  міг  второпать,  що  ж  то  він  надумав.

-  Ну,  ти  й  темний,  -  кум  сміється,  -  як  то  дике  Йєті!
Та  ж  статті  для  кого  пишуть  у  кожній  газеті?
Про  індійців  мексиканських,  про  культуру  Майя,
І  про  те,  що  календар  їх  біду  обіцяє.

Мудреці  колись  тамтешні  довго  рахували
Й  кінець  світа  в  цьому  році  всім  начаклували!
-  Чи  ж  ви,  куме,  з  глузду  з’їхав?!  Та,  то  все  –  реклама,
Щоб  товар  старий  зіпхати!  Теж,  знайшлася  драма…

Чим  вам,  куме,  допоможе  те  кіло  логази,*)
Коли  світ  направду  зникне,  та  ще  й  весь  одразу?
-  Смійся,  смійся!  Я  побачу,  коли  ТЕ  настане,
Як  сміятися  ти  будеш  на  Святої  Анни  .**)

Я  собі  вже  маю  місце  в  бункері  з  бетону,
Щось  не  хочеться  горіти  в  день  Армагеддону…
-    То  ви,  куме,  геть  даремно  викинули  гроші!
Обвели    вас  навкруг  пальця  люди  нехороші,

Бо  у  Франції,  наприклад,  цю  саму  задачу
Йдуть  вирішувати  люди  в  гору  Бугарачу.***)
Обіцяють  там  напевне  їхні  ворожбити
В  кораблі  інопланетнім  в  Космос  полетіти.

Ось,  де  вихід!  А  ви,  куме,  гречки  накупили…
Ще  є  час,  мо’  й  ви  за  ними  рванете  щосили?!
-  Замість,  з  мене  кепкувати  –  йди  до  гастроному,
Чи  не  чув,  що  говорили  знані  астрономи?

Хай,  не  віриш  ти,  що  пишуть  бульварні  газети,
Та,  шикуються  «парадом»  всі  наші  планети
І  вони  потягнуть  Землю  хтозна-де  щосили  –
Всі  загинуть,  хто  запасів  вчасно  не  зробили.

-  Добре,  добре,  -  кажу  куму,  -  лиш  хотів  би  знати:
Ми  загинем,  а  ви,  значить,  будете  літати?
Все  ж  забавна,  як  на  мене,  логіка  стареча…
І  навіщо  вам,  цікаво,  голова  на  плечах?

Он  вже  навіть  мексиканці  видали  закона
Й  офіційно  відмінили  факт  Армагеддона!
І  казав  один  знайомий:  -  То  дурні  дебати!
Хто  ж,  крім  нас,  зимові  свята  буде  відмічати!?

18.12.12
(За  чотири  дні  до  кінця  світу)

*)  логаза  -  ячна  каша  з  салом  чи  маслом
**)  День  Святої  Анни  –  22  грудня.  День,  наступний  за  т.зв.  кінцем  світу
***)  гора  Бугарач  -    Pic  de  Bugarach,  гора  у  Франції,  де  за  переказами  базуються  НЛО,  які  ніби  мають  врятувати  землян…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386483
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.12.2012


Столичні двірники

На  морозі  обпалені  лиця,
На  руках  –  мозолі  від  лопати:
Відпочинок  їм  навіть  не  сниться  –
Завтра  йтимуть  сюди  ДЕПУТАТИ!

Сніг  злітає  салютами  вгору  –
Геть  подалі,  набік  з  тротуару.
В  цю  холодну  засніжену  пору
Так  далекі  вони  від  «піару».

Їм  не  милий  вже  день,  що  зайнявся,
Все  це  панство  на  шпильках  точЕних…
За  квартиру  в  старій  комуналці
Мусять  нести  покуту  шалену.

Встати  вдосвіта,  впасти  за  північ
І  –  кидати,  кидати,  кидати…
Чом  циклон  не  відступить  за  Гринвіч,
Щоб  ці  люди  зуміли  поспати?

Чом  зима  так  безжально  лютує,
Чом  ділянки  їм  в  центрі  припали?

…А  з  екрану  МІНІСТР  відзвітує:
-  МИ(!)  столицю  від  снігу  прибрали!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384190
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2012


Колосочки

Йдучи́  якось  містом,  зустрів  я  жахливу  картину:
Дітиська  ганяли  ногами  зчерствілу  хлібину.
І  зойкнуло  серце,  і  день  став  темніше  від  ночі,
І  рік  тридцять  третій  одразу  повстав  перед  очі,

Де  круками  чорними  смерть  невблаганна  літала,
Де  в  дикому  голоді  нація  горда  згасала.
Не  був  я,  на  щастя,  у  тому  страшному  горнилі,
А  бачу,  немов  це  зі  мною  все  трапилось  нині:

...Жнива  в  тому  році  проходили  тяжко,  з  дощами,
Та  все  позбирали  -  старалися  днями  й  ночами.
Вже  повна  комора,  та  йде  рознарядка  з  району:
-  На  станцію  звозити  збіжжя  хутчіш  до  перону!

І  що  тут  подієш  -  порипують  зтиха  підводи,
І  -  зась  до  мішка:  це  зерно  "трудовому  народу".
Не  видно  крізь  сльози.  Над  фірами  прапор  червоний.
Прибули...  О,  жах!  -  проростає  зерно  під  вагоном!

Зібрати  б  його,  просушити  швиденько...  Та  де  там...
-  Геть!  Всі  за  ворота!  -  Вже  колють  у  спину  багнети.
...А  вдома  сім'я  не  діждеться  повернення  тата  -
Подався  синок  по  стерні  колосочки  збирати.

Йому  вже  за  десять.  Він  старший.  Він  всіх  нагодує.
Як  загнаний  заєць  безсило  хлопчина  рачкує.
Вже  три  колосочки  знайшов!  Ще  би  трішки  -  й  до  мами.
...Не  бачив,  як  "гицлі"  злетілися  враз  з  нагаями.

Голівонька  впала,  де  жито  буяло  зелене
За  три  колосочки!
                                                   ...Там  люди  посадять  три  клени.
І  виростуть  ті,  і  над  полем  похилиться  віття,
І  поруч  хто  йтиме,  згадає  часи  лихоліття.

...Я  хліб  той  підняв.  Дотулився  до  нього  губами.
Звичайно,  не  їв.  Розкришив  лиш  поміж  голубами,
Бо  так  уявляю  -  це  душі  між  нами  літають
Тих  діток,  що  й  досі  свої  колосочки  шукають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380041
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2012


Притча про душу

День  новий  загорався  на  Сході,  та  знов  не  для  нього.
Все  життя  –  шкереберть.  Вже  й  надія  згаса…  А  відтак
Непомітною  тінню  між  вілл  передмістя  «крутого»
Йшов,  шукаючи  «щастя»,  з  сумою  на  плечах  жебрак.

Несподівано  якось  одні  відчинились  ворота  –
В  ореолі  парфумів  і  в  шику  заморських  одеж
Чоловік  простягнув  повний  кошик  …лахміття  й  болота:
-  Забирай,  це  –  тобі!  Може  щось  там  собі  підбереш.

Не  знітився  жебрак,  все  забрав  до  своєї  хатини,
Вимив  кошик  начисто,  полагодив,  квітів  нарвав
Й  повернув,  попри  подив  не  надто  м’якої  людини…
А  господар  закляк,  та  старого  таки  запитав:

-  Тож,  навіщо  приніс  мені  квіти  й  оновлений  кошик,
Адже  знаєш  чудово  –  не  дам  я  за  це  ні  гроша?
-  Не  за  грішми  я  тут,  лиш  скажу,  чоловіче  хороший,  -
Кожен  те  віддає,  чим  наповнена  власна  душа.
02.10.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376923
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.11.2012


Частина 26. High tech – Високі технології

Чи  ж  ви,  куме,  не  забули  ту  лиху  годину,
Як  ми  з  вами  покидали  сплакану  родину,
Як  блукали  чужиною  в  пошуках  роботи
Й  не  було  з  ким  розділити  щоденні  турботи?

Як  купляли  телефони  зовсім  несвідомі,
Як  ми  маєм  додзвонитись  в  рідний  край  додому?..
Не  забули,  як  знущались  медіа  магнати:
«За  вхідні  дзвінки,  -  кричали,  -  треба  брати  плату!»

І  платили  на  всі  боки,  тільки  б  додзвонитись,
Щоби  радістю  чи  горем  з  кимось  поділитись,
Щоб  дітей  своїх  почути,  почути  дружину
Та  щасливо  дочекати  повернення  днину…

Але,  хто  ж  напевне  знає,  ставши  на  дорогу,
Чим  закінчиться  мандрівка?  Лиш  відомо  Богу
Скільки  метрів  він  наміряв,  а  можливо  -  кроків,
От  і  «тягнемо  ми  лямку»  більш,  ніж  десять  років.

І  вчимося!..  Осягаєм  мудрості  всесвітні  –
Майже  кожен  тепер  має  комп’ютер  новітній.
Тепер  наших  не  зустрінеш  по  роботі  в  кнайпі  –
Їв-не  їв,  вмика  комп’ютер,  щоб  засісти  в  «Скайпі».

Це  ж  безплатно  говорити  можна  з  ким  захочеш,
Ще  й  з  екрана  споглядати  все  на  власні  очі!
Тож,  розмова  вже  триває  не  якусь  хвилину,
А  годинами,  аж  поки  не  посне  родина.

Захопившись  не  на  жарти,  кум  тепер  на  злеті:
Реєструється  старанно  всюди  в  Інтернеті.
Є  сторінка  у  «Контактах»,  є  у  «Колі  Друзів»,
«Однокласників»  збирає  в  колишнім  Союзі…

Віднайшлись  однополчани,  колеги,  студенти,
Свіжі  відео  сюжети  і  фото-моменти.
По  п’ятсот  так  званих  «друзів»  спілкуватись  хоче,
Тож  на  ранок  кум  насилу  відкриває  очі.

Все  б  не  зле,  якби  не  вскочив  мій  кум  у  халепу,
Коли  мав  «концерт»  від  жінки  не  гірше  Вертепу:
Задрімав  біля  екрану,  бідний,  на  світанку,
А  дружина  нагодилась  –  віднайшла  коханку!..

Та,  при  всьому  негативі,  Інтернет  –  це  сила!
Вже  й  не  знаю,  що  б  без  нього  ми  тепер  робили.
Ми  ж  просиджуєм  не  тільки  днями  у  «Фейсбуку»  -
Осягаємо,  буває,  й  складнішу  науку:

Як  знайти  квитки  потрібні  на  літак,  чи  потяг;
Що  робити,  коли  горло  враз  пошкодив  протяг;
Не  виходячи  з  квартири  переслати  гроші;
На  обід  знайти  рецепти  –  смачні  та  хороші;

Записатися  на  «візу»,  здати  звіт  «Фінансам»;
Вести  банківський  рахунок…  Скільки  ще  нюансів
Нам  приніс  тепер  комп’ютер!  Не  могло  й  приснитись,
Що  нам  вдасться  до  «Хай  Теку»  з  кумом  дотулитись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376922
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 11.11.2012


Байка про вибори

Демократія  сягнула  вже  давно  таких  висот,
Що  й  у  Лісі  по-старому  вже  не  хоче  жить  народ.
Вже  багато  мандрувало  поза  гори,  за  моря,
Тож  сказали:  «Будь,  що  буде!  ВИБИРАТИМЕМ  Царя!

Годі  думати,  що  в  Лісі  всі  немудрі  та  дурні,  
Перемогу  хай  здобудуть  кандидати  у  борні.»
Лев  недовго  сперечався  і  нікого  не  просив  –
Враз  про  вибори  Указом  на  весь  Ліс  оголосив.

Позбиралася  громада  –  звірі,  птахи  і  жуки:
-  Це  ж  тепер  у  нас  не  буде  більше  «владної  руки»!
Буде  Цар  у  нас  народний  –  Конституції  гарант:
Справедливий,  чесний,  гордий  –  просто  чистий  діамант!

За  фасоном  іноземним  призначають  ЦВК.
Головою  одностайно  було  обрано  Бика.
І  –  пішов  процес!..  Віднині  бідний  може  мати  все  –
Дух  новий  з-за  океану  демократію  несе.

ЦВК  працює  справно  –  кандидати  йдуть  щодень:
Від  тварин  парнокопитних  висувається  Олень;
Від  курей  і  перепілок  йде  Лисиця  в  боротьбу;
А  від  Партії  Вухастих  …йде  Осел,  хоч  ні  «бу-бу»

Він  в  політиці  не  тямить,  та  моста  побудував.
Йде  від  Спілки  Медоносів  сам  Ведмідь…  Він  там  бував
І,  вивчаючи  цю  галузь,  досягав  вершин  дерев.
…  Тихо,  скромно,  без  реклами  самовисунувся  Лев.

Був  там  Півень  голосистий  і  Бобри,  і  Барани…
Та,  серйозних  кандидатів  не  могли  здолать  вони.

Досить!  Все  –  підбито  риску.  Агітація  пішла  –
І  реклама  всюди  в  Лісі  буйним  цвітом  розцвіла.

Хтось  старається  щосили  –  вихваля,  чого  нема.
Іншим  зразу  «пояснили»:  -  Тихо.  Ша!  Твій  дім  –  тюрма.
Є  й  такі,  що  ганять  ближніх:  що  не  робить,  все  не  так.
Є  й  «артисти»,  що  «втинають»  хто  на  чому  грать  мастак…

З  ходу  стали  будувати  дім  для  сиріт-зозулят.
Притягнули  бочку  меду,  щоб  задобрити  звірят.
Лось  в  кормушки  замість  сіна  комбікорму  навалив,
А  Баран  у  «Дім  незрячих»  …телевізори  купив…

Йшла  кампанія  серйозна  –  це  вам,  звірі,  не  базар!
Хто  ж  то  буде?  Чим  потішить  нас  новий  НАРОДНИЙ    Цар?!
І  старались  кандидати.  Кожен  вище  віт  скакав.
Всім  покращення  від  завтра  Лев  спокійно  обіцяв…

День  настав  і  на  дільницях  почалися  чудеса!
«Працювати»  стала  гречка  і  дешева  ковбаса.
Десь  купляли  бюлетені.  Хтось  готівкою  платив,
А  до  чесних  і  порядних  Беркут  «в  гості»  прилетів.

Назбирали  у  автобус  кілька  виводків  Тхорів
І  кружляли  по  дільницях  –  люд  від  смороду  дурів.
Переписували  звіти  на  шляху  до  ЦВК
І  здавали…  І  хвалили  дружно  голову  –  Бика.

Невдоволені  шукали  справедливості    в  судів,
Та  лягали  «в  ящик»  справи  –  в  кріслі  сам  Шакал  сидів.
Тож,  коли  вже  звів  нарешті  Бик  рахунки  до  кінця,
В  результатах  сумніватись  десь  могла  лише  Вівця.

На  весь  Ліс  оголосили,  (тут  відсутній  коментар):
-  Приступає  до  роботи  Лев  –  новий  народний  Цар!
Ось  і  все.  З  тих  пір  злетіла  не  одна  вже  голова,
А  плакатики    чудові  в  лісі  вітер  обрива…
-  -  -  -  -  
Байку  цю  в  Чужому  Лісі  від  Сороки  я  почув,
Але  істину  глибоку  у  простих  словах  збагнув:
Як  би  ми  і  де  шукали  –  в  гори  йшли,  чи  за  моря,  
Не  знайти,  бо  не  буває  в  світі  доброго  Царя!

7.11.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376249
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 08.11.2012


Хліб

Злітають  дні,  не  знаючи  спочинку,  -
У  мандри  син  рушатиме  за  мить.
Окрайчиком,  завиненим  в  хустинку,
Його  матуся  в  путь  благословить:

             Хліба  Святого  візьми  собі,  сину,
             В  нім  сила  й  багатство  у  нім.
             Сили  Небесні  в  недобру  годину
             Нехай  захищають  твій  дім.

В  краях  незнаних  юнь  лише  міцніє,
А  Хліб  свячений  душу  зігріва.
В  спекотний  день,  а  чи  в  лиху  завію
Летять  до  сина  мамині  слова:

             Хліба  Святого  візьми  собі,  сину,
             В  нім  сила  й  багатство  у  нім.
             Сили  Небесні  в  недобру  годину
             Нехай  захищають  твій  дім.

Віддзвонять  дзвони.  Защебечуть  діти.
Настане  час  зірковий  пташенят,
В  бабусиній  хустині  Хліба  крихти
Вже  поведуть  в  дорогу  онучат:

             Хліба  Святого  візьми  собі,  сину,
             В  нім  сила  й  багатство  у  нім.
             Сили  Небесні  в  недобру  годину
             Нехай  захищають  твій  дім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012


ЗБІРКА

Шановні  одноклубники!
Хочеться  поділитися  з  вами  доброю  новиною:  мрії  інколи  збуваються  -  у  мене  "народився"  первісток.
16  жовтня  2012  року  побачила  світ  авторська  збірка  Олекси  Бригаса  "50  кроків  до  серця".  
Збірка  поезій,  створених  в  різні  часи,  далеко  від  рідного  дому  і  присвячених  одній-єдиній…  

Формат  60х84  1/16  
Ум.друк.арк.3,26  
Папір  офсетний,  
Титулка  м’яка,  56  стор.  
ISBN  978-966-2758-18-4

Щиро  вдячний  всім,  хто  заходив  до  мене  в  гості  і  висловлювався  щодо  творів.  Окрема  ВЕЛИЧЕЗНА  подяка  Хмельницькому  видавництву  "Лілія",  його  керманичу  -  Лілії  Стасюк  за  чудову  оперативну  роботу,  чуйне  ставлення  і  подаровану  радість!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373392
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 26.10.2012


Хто?…

В  терновім  вінці  із  хрестом  на  змордованих  плечах
Ішов  Чоловік,  а  за  ним  викрикала  юрба…
Він  все  знав  напевно  –  недарма  старався  Предтеча,
Та  в  тому  й  була  Його  доля  й  Його  боротьба.

Історію  цю  знають  зараз  дорослі  і  діти  –
Не  те,  що  колись:  ні  газет  не  було,  ні  кіно,
Та,  хто  є  тепер,  що  спромігся  б  Його  повторити  –
З  води  марнослів’я  достойне  зробити  вино?

Хто  може  свідомо  піти  за  людей  незнайомих
Без  жодних  умов  -  лише  свитка  на  плечах  проста?
Чи  є  хтось  такий  поміж  «лідерів»  нині  відомих,
Хто  знехтує  болем  і  нестиме  вперто  Хреста?

Чому  я  не  бачу  у  рідному  краю  Пророка
Й  мої  сподівання  зникають,  як  вранішні  сни?
Коли  вже  спаде  нашим  людям  з  очей  поволока
І  стануть  попереду  Нації  кращі  сини?...
3.02.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371382
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2012


Осіннє тепло

Я  приношу  тобі  на  долонях
Днів  осінніх  останнє  тепло,
Й  не  важливо,  що  снігом  по  скронях
Неспокійне  життя  замело.

Не  важливо,  що  в  відстані  й  часі
Доля  нас  по  світах  розвела.
Тільки  хочу,  щоб  мрія  збулася
Й  не  забракло  для  тебе  тепла.

Хочу  бути  душею  і  тілом
Завжди  поруч  –  у  щасті  й  журбі,
І  не  словом,  хоч  раз,  але  ділом
Це  тепло  все  ж  донести  тобі.

Перетнути  поріг  свого  дому
І  забути  про  час,  що  тече  –
Перебрати  собі  твою  втому
І  підставити  вчасно  плече…

25.09.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2012


Трансформації свідомості

Знову  –  серце  надвоє,
Знову  –  навпіл  душа.
…  Ось  я  перед  юрбою
Вже  читаю  вірша:

Ніби  віхола  крутить,
Шаленіючи  десь…
І,  здається,  так  круто  –
Скільки  в  мене  сердець!

Я  щороку  їх  множу:
По-живому,  в  шматки…
Свою  волю  триножу,
Пишу  кров’ю  рядки

І  стікає  між  пальців
День,  що  в  безвість  пішов.
Шал  диявольських  танців
Гасне  в  іскрах  підков.

Я  народжуюсь  знову  –
Той  ще  хамелеон  –
І  зернятко  любови
Засіваю  в  вазон,

Де  йому  проростати
У  чужій  стороні
І  по  крихтах  складати
Знову  серце  мені…

16.08.12
Поїзд  №50  «Кобзар»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012


На межі [не]розуміння

Уже  й  відвикла…  Пестощі  незграбні
тебе  не  тішать.  Через  стільки  літ
пройшли  принади  сховані  й  незвабні,
що  зміст  втрачає  про  минуле  звіт.

І  жити  б  ще,  та  якось  не  виходить.
Кохатися  б,  та  все  чомусь  не  так…
І  всупереч  обманутій  природі
чіпляюсь  за  стеблинку.  А  відтак

плачý  данину  прóклятій  розлуці
та,  зуби  стиснувши,  прямую  у  світи.
І  хто  мені  повість,  коли  минуться
часи  незгод?  І  скільки  ще  води

стече  в  моря?  А  скільки  ще  сльозами
спливе  вночі  нечутно  в  подушки?!
…А  міст  напівзруйнований  між  нами
так  потребує  сильної  руки!

29.08.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012


З останніх сил

Ніхто  не  вдя́гне  чорний  фрак,
Оркестр  печально  не  заграє…
Лиш  завиваючих  собак
Все  більшає.  Село  вмирає…

Уже  не  зводяться  хати,
Ще  гірше  –  зведені  зникають.
І  тяжко  так  селом  іти,  
Коли  ще  в  пам’яті  лунають

Часів  недавніх  голоси:
Дитячий  сміх  і  марш  весільний…
Де  первородної  краси
Стоять  сади.  Де  в  день  недільний

Людей  збирає  толока,
Щоб  працювати  заповзято…
Де  влітку  верби  до  ставка
Збігають  коси  розчесати…

Минулось.  Тихо  відцвіло
Не  короноване  царями
Нічим  не  визначне  село
Вже  ледве  «рухає  ногами».

Та  погляд  кинь  на  небосхил:
Його  ще  зірочка  жевріє  –
Старе  село  з  останніх  сил
Таки  не  втратило  надії…

27.04.12
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341143
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2012


Забий свій гол!

Ця  пісенька  мала  шанс  стати  неофіційним  гімном  українських  фанів  на  Чемпіонаті  з  футболу  2012  року  (принаймні  в  конкурсі  участь  приймала).  Та,  не  судилося...  Хоча,  ми  продовжуємо  закликати  нашу  збірну:  

Забий  свій  гол!

Де  вільний  дух  козацький
колись  давно  повстав,
Вогонь  Чемпіонату
сьогодні  запалав.
З  усіх  кінців  Європи
з’їжджаються  гравці,
щоб  на  полях  футбольних
слова  почути  ці:

Забий,  
                   забий,
                                       забий,
                                                           забий
свій  гол  золотий!
Між  кращих
                           першим  будь  завжди!
Вперед  –  до  мети!!!

Усіх  приймемо  з  миром  –
щаслива  йде  пора,
Та  Кубок  мусить  бути  
на  берегах  Дніпра!
Вперед!  Не  стій  на  полі  –
хай  м’яч  розсудить  нас.
В  кулак  збираймо  волю,
не  втратимо  свій  шанс!

Забий,  
                   забий,
                                       забий,
                                                           забий
свій  гол  золотий!
Між  кращих
                           першим  будь  завжди!
Вперед  –  до  мети!!!

Дві  тисячі  дванадцять  –
рік  звершень  і  звитяг,
тож  піднімаймо,  браття,
жовто-блакитний  стяг.
Ми  віримо  у  тебе,
командо  наших  мрій!
Іди  вперед  сміливо
і  програвать  не  смій!

Забий,  
                   забий,
                                       забий,
                                                           забий
свій  гол  золотий!
Між  кращих
                           першим  будь  завжди!
Вперед  –  до  мети!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339899
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 25.05.2012


В соборі Святого Петра

В  Соборі  «San  Pietro»  молитва  злітає  до  Неба…
Та,  що  ж  мені,  Господи,  треба  у  цьому  житті,
Чого  я  проситиму,  очі  здійнявши  до  Тебе?
Не  так  вже  й  багато  і  речі,  здається,  прості:

Очисти  гріхи  мої,  -  знаєш,  вони  не  навмисні,
І  спокій  зішли,  і  терпіння,  як  Сам  Ти  терпів.
Даруй  мені  мудрість  -    збери  розпорошені  мислі  –
І  дрібочку  щастя,  щоб  я  в  чужині  не  зотлів.

А  ще,  будь  ласкавий,  додавши  батькам  моїм  віку  –
Покуту  свою  вони  чесно  з  дитинства  несуть.
Зроби  їм  цю  послугу,  в  справах  Твоїх  невелику,  -
Нехай  хоч  на  старість  у  серці  розраду  знайдуть.

Настав  моїх  діток  на  праведну  світлу  дорогу,
Щоб  їм  для  тривоги  забракло  в  цім  світі  причин.
…  Завмерши  в  куточку,  безмовно  звертаюсь  до    Бога
В  Соборі  «San  Pietro»    не  в  силі  піднятись  з  колін…

15.05.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012


Німий свідок

…  Ну  як,  скажіть,  мені  розговорити
Німого  свідка?  Що  мені  зробити,
Щоб  дав  Господь  такий  чарівний  дар,
Який  Йому  ж  і  ліг  би  на  вівтар,
Бо  прислужитись  хочеться  добру
І  розповісти,  перше    ніж  помру,
Як  там  було?..  Як  в  Кова  да  Ірія  *)
Відкрилось  диво:  Пресвята  Марія,
Зробивши  вибір  (не  вельмож-панів),
До  трьох  побожних  діток-пастушків
Зійшла  з  Небес,  щоб  врятувати  Світ
І  юних  душ  незайманий  ще  цвіт
Своїм  пророчим  словом  освятити.
Як  вчила  Богородиця  любити
Всевишнього.  В  молитві  каяття
Просити  дар  безгрішного  життя.
Якби  я  міг…  Якби  я  відчував
У  шелесті  листочків  ті  слова,
То  міг  би  всьому  Світові  сказати:
Моліться,  люди!  Годі  воювати!
Якби  я  міг,  то  обійняв  би  всіх,
І  линув  би  дитячий  щирий  сміх,
Щоб  мир  і  щастя  сповнили  серця
На  славу  вічну  Господа-Творця.
…  Та  свідок  цей,  що  говорить  не  вміє,  -
Стара  маслина  в  Кова  да  Ірія,
Що  тут  росте  вже  більше  сотні  літ,
Ховаючи  в  тіні  розлогих  віт
І  божу  пташку,  й  діток-пастушків…
Тому  я  свідка  й  не  розговорив…

12.04.12

*)  Cova  da  Iria  -  на  початку  минулого  століття  -  долина  біля  поселення  Fátima,  де  випасали  худобу  і  де  в  1917  році  відбулась  серія  з'яв  Матері  Божої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012


Смолоскип

(Йому  виповнилося  100  і  Він  міг  теоретично  дожити  до  цієї  дати.  Та  віддав  життя  за  нас,  нині  живущих....)

                                                                                               Світлій  пам’яті
                                                                                               Олекси  Гірника
Смолоскипом  горіла  незрима  душа,
Відчуваючи  кривду  народу,
І  рядки  «Заповіту»  -  святого  вірша  –
Його  кликали  в  бій  за  Свободу.

Підніматися…  Як?  Гуртуватися  –  з  ким?!
Коли  влада  розлюченим  змієм
Нищить  все  українське…  І  списом  своїм
Він  обрав  те  єдине,  що  вміє:

Всю  наругу  підносив  на  вістрі  пера,
Відкриваючи  очі  міщанам,
І  з  надією  жив,  що  настане  пора
Дати  бій  новоявленим  «ханам».

Що,  коли  вже  не  він,  то  хоч  діти  малі
Заживуть  в  незалежному  краї.
Вільні  люди  воскреснуть  на  вільній  землі,
Подолають  «опричників»  зграї.

Він  поклав  на  вівтар  все,  що  мав  –  до  гроша.
Вмить  Зоря  його  світ  освітила:
Смолоскипом  для  інших  горіла  душа,
Смолоскипом  і  тіло  згоріло…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325912
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2012


Я ще прийду…

З  розлогих  пут  примарного  Едему
Не  вишпортаюсь.  Ніби  павуки,
Плетуть  їх  зваби.  І  ніхто  руки
Не  простягне  і  не  покличе:  -  Йдéмо…

І  день  пройде,  і  ніч  мине.  За  ними
Ще  буде  днів  –  не  в  силі  полічить,
Та  хто  ж-бо  знає,  де  мені  болить,
І  як  живу  я  з  думами  своїми.

Не  гріє  душу  райський  спів  пташиний,
Не  тішить  око  квітів  дивних  цвіт
В  краю  чужому.  Через  стільки  літ
Я  так  і  не  знайшов  той  шлях  єдиний.

Не  назбирав  каміння  дорогого,
Усе,  що  мав,  не  втрималось  в  руках.
Моє  багатство  тільки  в  цих  рядках
І  в  серці,  що  не  зрадило  святого…

Я  ще  прийду.  Стікатиму  по  шибах
Сльозинками  осіннього  дощу
І,  прощений,  суперникам  прощу,
Щоб  прорости  в  весінніх  теплих  скибах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012


Автотренінг

Невдала  спроба?..  Все!  Забудь,  закресли,
Порви  папір  і  викинь  без  вагань,
Та  віру  не  втрачай.  Нехай  воскресне
Жага  життя,  надій  і  сподівань.

Поглянь  на  небо.  Не  приховуй  очі.
Повір  в  життя  і  магію  весни.
Повір  хоч  раз,  що  можуть  сни  пророчі
Збуватися,  хоча  й  вони  і  сни…

І  душу  відкривай  назустріч  людям  –
Дістань  зі  сховку  висохле  перо.
Збагни  для  себе:  краще  таки  БУДЕ!  
Й  заради  цього  сам  твори  добро.

У  відчай  не  впадай.  Розправ-бо  плечі!
Де  оптимізм?!  Куди  і  як  пішов?..
…Не  зникне  світ,  допоки  є  три  речі:
Надія,  Віра  і  свята  Любов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2012


Бажання

(Після  розмови  через  Skype)

Ти  дивилась  на  мене  з  екрану  сумними  очима
Попри  радісний  сміх  і  веселі,  здавалось,  слова,
Спонукаючи  біль  твій  відвести  руками  своїми,
Щоб  легкою  і  світлою  стала  твоя  голова.

Захотів  я  слова  відшукати  у  світі  єдині,
Щоб  війнуло  від  них  тобі  свіжим  душевним  теплом,
Щоб  ти  знала  напевно,  що  є  у  далекій  країні
Хтось,  хто  зможе  від    бурі  тебе  захистити  крилом.

Щоб  було  тобі  тепло  в  холодний  морозяний  ранок,
Щоб  війнув  прохолодою  вітер  спекотного  дня,
Щоби  радість  до  серця  приносив  прийдешній  світанок
І  щоб  душу  не  шарпало  вічних  проблем  вороння.

Я  вдивляюся  пильно  в  холодне  бездушшя  екрану  –
Ти  десь  там…  А  бажання  не  варті  пустого  яйця  –  
Тільки  слово  лишилось,  щоб  серця  загоїти  рани,
І  свій  Хрест,  що  донести  потрібно-таки  до  кінця…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2012


Святкове привітання

(Лист  безпритульного  з-за  кордону)

…Вже  Свята  надходять.  Вітаю  Вас,  мамо  рідненька!
Давно  не  писав.  Вибачайте  –  все  якось  «не  йшло»…
Та,  Ви  не  турбуйтесь  –  тут  зовсім  не  зле,  моя  ненько.
Вже  скоро  приїду.  Лиш  Вам  би  там  добре  було!

(А  як  же  повім  я,  що  зовсім  не  тішуся  святом,
Що  я  –  безпритульний,  (чи  –  бомж),  як  говорять  у  нас,
Що  гарне  життя  шкереберть  покотилося  градом,
Тому  і  пишу  я,  що  вже  телефон  свій  «відпас».)

Робота  моя  не  важка,  хоч  платня  невелика  –
Все  більше  з  людьми,  як  приїду  колись  –  розповім.
І  спортом  займаюсь…  Недавно  зустрів  чоловіка,
То  бігали  разом.  Тепер  подружилися  з  ним.

(Ох,  бачили  б  Ви,  як  стою  я  –  жебрак  –  попід  плотом,
Як  з  сорому  б  зразу  під  землю  пішов,  якби  зміг.
А  бігали…  Так!  Не  хотілось  сидіти  за  дротом,
То  «дерли»  обоє,  що  порох  курився  з-під  ніг.)

Помешкання  маю,  наразі  не  дуже  просторе,
Та  –  свіже  повітря,  опалення…  Й  все  це  –  моє.
А  ввечері  часто  я  бачу  розкішнії  зорі,
Такі  ж,  як  у  Вас  там,  напевно,  над  хатою  є.

(А  що  –  написати,  як  рік  вже  в  коробці  з  картону
Живу  під  мостом  на  решітці,  здається,  з  метро?
Що  вигнали  з  хати,  коли  не  платив  я  «патрону»,
Щоб  серце  боліло?..  Та,  краще  зламаю  перо!)

Тож,  Ви  не  журіться,  себе  бережіть,  моя  нене.
Я  звик  вже  до  всього  і  всього  тут  є  досхочу!
Ще  трішки  побуду  –  не  думайте  часто  про  мене  –
Придбаю  квитка  на  літак  і  до  Вас  прилечу.

(Придбаю,  еге  ж!..  Коли  я  й  на  автобус  не  маю.
Коли  намагаюся  встати,  та,  мабуть,  дарма…
Чому  ж  ти,  життя,  мене  кинуло  в  пекло  із  раю,
Коли  я  спіткнувся?..    Невже  звідси  шляху  нема?..)

03.01.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304329
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.01.2012


З новим 2012 Роком!

Були  негаразди?
Бували…  І  що  ж…
Та  ми  їх  сміливо  долали.  
Отож!
Вперед  крокували,  піднявши  чоло,
Щоб  щастя  у  кожному  домі  було.

Долали  незгоди,  і  кризу,  і  дощ,
Сварливих  сусідів,  несолений  борщ,
Задимлені  гори,  тайфуни  і  штиль,
І  тугу  за  домом  за  тисячі  миль…

І  купу  дрібниць,  чому  втрачено  лік,
Щоб  все  це  забув  наступаючий  рік.
Натомість  же  нам  тільки  щастя  давав,
У  вірі  й  любові  серця  укріпляв,

Роботу  постійну,  але  не  складну,
Кохану  людину  –  до  смерті  одну,
Щоб  все,  що  бажаєм,  було  на  столі,
Щоб  славно  родив  урожай  на  землі,

Щоб  друзі  були  тільки  щирі  у  нас,
Щоб  зранку  холодний  очікував  квас,
Щоб  оком  недобрим  ніхто  нас  не  врік,
Щоб  кращим  за  інші  був  цей  Новий  Рік!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303345
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 31.12.2011


Вододіл

Ще  сьогодні  сорок  з  лишнім.
Старість  ще  якась  безлика.
Між  прийдешнім  і  колишнім
Ніби  відстань  невелика.

Свіжі  в  пам’яті  ще  зорі
Невгамовно-солов’їні
І  -    дурниця,  що  надворі
Жовтий  лист  скида  калина.

Все  ще  хочеться  кохати
І  злітати  в  небо  просто!..

Це    -  сьогодні.  
                                 А  від  завтра
Піде  вже  десяток  шостий…

30.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2011


Незалежність.

Бокал  хорошого  заморського  вина
Я  підніму  за  Незалежність  України,
Та  не  спішитиму,  не  питиму  до  дна  -
Нехай  до  Краю  моя  думка  лине.

Ковток  за  тих,  хто  волю  здобував,
Із  різношерстною  воюючи  чумою,
Й  на  полі  битви  голову  поклав,
Щоб  святкували  нині  ми  в  спокою.

Ковток  за  тих,  хто  нас  чекає  там,
За  їх  терпіння,  віру  і  надію.
Коханим  наша  вдячність  і  батькам:
За  їх  молитвами  ми  скруту  одолієм.

Згадаєм  тих,  що  до  керма  прийшли,
З  чиєї  ласки  в  чужині  блукаєм.
За  тих,  що  Край  "до  ручки"  довели...
Ми  чергу  цю,  напевно,  пропускаєм.

...А  третій  раз,  звичайно,  за  любов,
Щоб  ми  додому  швидше  ся  вертали,
Щоб  Україна  розцвітала  знов
І  ворогів  навіки  поконала!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276836
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2011


Заклик

Ще  рік  і  ще...  І  скільки  їх  ще  буде
На  відстані  від  рідної  землі?
І  скільки  з  нас  зворотній  шлях  забуде  -
Не  всі  злетяться  в  гнізда  журавлі.

Когось  в  дорозі  блискавка  накриє,
Котрийсь  не  зможе  бурю  подолать...
А  іншого  солодкі  зваблять  мрії
І  крила  не  подужають  літать.

Не  всі,  напевно,  шлях  цей  подолають,
А  ті,  що  все  ж  дістануться  мети,
Чи  батьківське  гніздо  вони  впізнають,
Чи  рідних  всіх  зуміють  віднайти?

І  чим  тоді  безпечність  оправдати,
Чим  тугу  нездоланну  вгамувать,
Коли  назустріч  вам  не  вийде  мати,
Коли  не  зможе  батько  обійнять?

Коли  за  недосяжним  небокраєм
Опиняться  дитинства  береги,
Тоді  не  видаватимуться  раєм
Чужих  країн  протоптані  шляхи.

Тож,  не  чекай  останньої  хвилини,
Коли  вже  пізно  й  спалені  мости  -
Додому  повернись  хоч  на  хвилину,
Одвічну  шану  в  серце  допусти.

Прилинь  до  матері  і  прихили  коліна,
За  всі  гріхи  прощення  попроси.
Хоч  це  банально,  та  вона  -  єдина:
Тепло  їй  свого  серця  принеси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2011


Купальські мотиви

Я  стрибав  через  ватру,  з  коханою  взявшись  за  руки,
В  ніч  купальську  чарівну…  -  на  жаль,  в  чудернацькому  сні,  –
Диво-зілля  вплітали  в  вінок  її  вправнії  рухи
І  так  легко  на  серці  від  того  робилось  мені.

Ми  ж  бо  знали  тоді,  якщо  руки  вогонь  не  розлучить,
Будем  разом  довіку  шляхи  торувати  в  житті.
Плив  рікою  вінок,  оминаючи  вири  і  кручі.
Шепотів  я  слова  –  такі  давні,  жадані  й  прості.

Вже  віднесла  ріка  і  вінків  тих,  і  років  чимало,
А  ми  разом  йдемо,  оминаючи  гать  перепон.
Наші  діти  шукають  тепер  дивоцвіт  на  Купала.
…  І  не  впевнений  я,  чи  то  дійсність  була,  а  чи  сон.

7.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2011


Канцелярська душа

Спересердя  мені  відпалив:    -  Канцелярська  душа,  –
І  подався  шукати  екзотики  десь  у  Брунеї…
А  чи  ти  хоч  би  раз  намагався  заглянути  в  неї,
Де  між  стовпчиків  цифр  зріють  рими  нового  вірша?

Я  втішаю  себе:  ти  напевне  побачиш  колись:
Моє  серце  злітає  з  лелеками  в  вирій  до  тебе,
А  веселка  тебе  огортає  й  підносить  до  неба…
Без  надії  благаю  і  молюсь  за  тебе:  -  Проснись!

Вийди  враз  з  моїх  снів.  Повернися  у  вир  моїх  мрій  –
Там,  де  пристрасті  жар,  де  купальські  відсвічують  чари…
Ти  не  прагнеш  очей  моїх  –  бачиш  лише  окуляри,
Та  душа  канцелярська  все  вірить,  що  ти  будеш  мій.

6.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268957
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2011


Аромат минулих днів

На  острівці  між  джунглів  кам’яних,
Де  всі  шукають  вигоди  й  резону,
Гуде  косарка.  В  вихлопах  чадних
Чужі  дядьки  стрижуть  чужі  газони.

Здавалось,  що  мені  до  праці  їх?
Та,  запах  рветься  з-під  ножів  на  волю  –
Знайомий  запах  стебел  трав’яних;
І  серце  враз  стискається  до  болю.

Й  летить  душа  крізь  простори  й  часи
В  луги  дитинства,  де  ганяли  босі,
Де  жайворонка  спів  під  свист  коси
Лягав  спочити  у  пружні  покоси

І  де,  лиш  Сонце  визирне  на  мить,
Луги  тонули  в  ароматі  сіна…

Іду  бруківкою,  а  в  грудях  так  щемить
За  часом,  де  збивалися  коліна.

04.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2011


Любов, що призначалася тобі…

Слова,  що  призначалися  тобі,
Злітають  з  уст,  щоб  розчинитись  в  часі,
І  вкотре  у  абсурдній  боротьбі
Моя  душа  сама  собі  здалася.

Ніхто  не  впав.  Ніхто  не  переміг.
Фортеці  залишилися  стояти.
Я  ж  відступив.  Хоча,  напевне,  міг  –
Повинен  був  бажання  подолати.

Немає  переможців  у  війні,
Де  Ангели  свої  ламають  стріли.
Де  Змій-спокусник  серце  рве  мені,
Не  вірю,  щоб  у  тебе  не  боліло.

І  з  часом  будуть  спалені  мости,
Проявляться  з  пітьми  бетонні  мури.
Поблідне  давній  надпис  «Я  +  ТИ»,
Дощем  осіннім  сплачуться  скульптури.

…Любов,  що  призначалася  тобі,
Краплинами  на  інших  розтрачаю.
І  серце  –  на  шматки…  Та,  далебі,
Я  сам  в  собі  повільно  догораю.

24.06.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2011


Тих у Рай не пускають…

(притча)
Сергій  Курдюков.  
http://www.stihi.ru/2009/11/21/3122


В  пекельній  пустелі,  де  жарко  й  вночі
Йшов  старець  насилу.  Сума  на  плечі.
Дружина  сліпа…  А  у  горлі  –  пісок
І  мрія  примарна:  води  би  ковток!

Та  ось  –  що  за  диво!  Як  райські  кущі,
Оазис  небесний  -  весняні  дощі!
На  різьбленій  брамі  прикажчик  сидить,
А  в  голосі  млоснім  насмішка  бринить:

-  Заходь,  сивий  старче,  за  брамою  –  Рай,
Що  тільки  бажаєш  собі  вибирай.
От  лише  жінкам  тут  заходити  зась,  -
І  хтива  іскринка  в  очах  зайнялась…

Обтерши  сльозу  на  незрячих  очах,
Розраду  знайшов  у  звичайних  словах,
Що  був  то  міраж,  все  несправжнє  було.
-  Ходімо,  кохана,  знайдем  джерело.

А  далі  дорога  його  привела
До  бідних  людей  -  «ні  двора,  ні  кола».
Господар  привітний  гостей  напоїв,
Дав  хліба  зі  столу  й  на  сон  постелив…

-  Спокійно  лягайте,  -  сказав,  -  ви  в  Раю,
Раз  ти  не  покинув  дружину  свою.
Вам  –  Царство  Одвічне  й  прощається  гріх!
У  Рай  не  пускають,  хто  зрадив  своїх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265964
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.06.2011


Прокляття

В  житті,  як  на  ниві:  осот  і  пшениця
Одвічно  воюють  за  сонця  тепло.
Буває,  в  жахливому  сні  не  присниться
Картина  прo  те,  що  насправді  було.

…Стояв  у  Михайла  паркан  при  дорозі,
Та  час  невблаганний  його  похилив.
І  він,  ремонтуючи,  стовпчик  на  розі
Про  всякий  випадок  маленький  лишив.

Стояв  би  той  стовпчик,  нічим  не  примітний,
Ще  сто,  а  можливо,  і  тисячу  літ,
Якби  не  був  “празник”  добряче  “підлитий”,
Якби  не  над’їхав  Михайлів  сусід.

По  суті,  історія  ця  почалася
Задовго  до  того  злощасного  дня  –
Коли  по  весіллі  щасливий  Івасьо
Покинув  село,  де  жила  вся  рідня.

Він  був  працьовитий,  нівроку,  старався,
Хоч  випити  інколи  лишнє  любив
І  з  тещею  часто  тоді  заїдався,
І  міг  покричати,  та,  біг’ме,  не  бив.

На  храмовий  празник  –  колеги,  родина:
Він  сам  запримітив  –  вже  лишнє  було,
Тож  коней  запріг,  застеливши  ряднину,
І  в  гості  подався  в  родинне  село.

Там  нічка  накрила.  Пора  би  й  додому:
Тварини  розумні  –  дорогу  знайдуть.
…Звалили  на  фіру  і  чарка,  і  втома  –
Проснувся  ж  від  того,  що  коні  не  йдуть.

Спочатку  Іван  батогом  замахнувся,
А  потім  просив,  та  худоба  не  йшла.
Весь  хміль  в  голові  за  хвилину  минувся:
-  Це  теща,  напевно,  мене  прокляла!

Та  й,  рад  чи  не  рад,  приступає  до  хати
І  –  впав  на  коліна:  “Ой,  мамо,  простіть!
Клянусь,  що  не  буду  тепер  зловживати,
Лиш  з  коней  прокляття,  я  прошу,  зніміть!”

Вернулись  до  фіри.  Михайла  збудили:
Він  вмить  здогадався  у  чому  тут  річ,
Підставив  плече,  коні  тут  же  “ожили”,
А  стовпчик  сховала  стривожена  ніч.

…В  житті,  як  на  ниві  –  збиваємо  ноги,
Та  часто  нічого  нам  це  не  дає,
А  стовпчик,  закопаний  біля  дороги,
Зробив,  що  Іван  і  понині  не  п’є.
05.07.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265335
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 16.06.2011


Намалюй…

Намалюй  мені  сніг.  Так  давно  я  не  бачив  зими.
Зобрази  завірюху,  а  може  й  окремі  сніжинки.
Намалюй  мені  день,  де  щасливі  й  окрилені  ми,
Де  в  пориві  шаленому  не  контролюємо  вчинки.

Натягни  полотно  на  мольберті  близької  весни,
В  руки  пензель  візьми  і  пройдися  по  ньому  мазками.
Ти  зумієш,  мабуть,  -  лиш  не  бійся,  лишень  розпочни:
Намалюй  той  місток,  що  проляже  у  часі  між  нами.

Я  по  ньому  прийду  у  весну  крізь  зими  заметіль
І  тебе  обійму,  залишивши  образи  позаду.
Біля  твого  тепла  я  забуду  і  холод,  і  біль…
Намалюй  ту  зорю,  що  до  тебе  мене  запровадить.

18.01.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2011


Стара криниця

Стара  криниця.  Зруб  на  три  колоди,
А  біля  неї  –  мальви  і  майори.
В  спекотний  день  –  краплинка  прохолоди
Втамує  спрагу…  Все,  неначе  вчора:

…Ковзне  промінчик  по  верхів’ї  груші,
А  вже  дідусь  з  коровою  –  на  полі.
Грайливі  горобці  серед  калюжі
Купаються…  Заходить  день  поволі.

Повзе  димок  по  хаті  так  звабливо
Й  лоскоче  ніздрі.  Відкриваю  очі
І  вкотре  бачу  незбагненне  диво:
До  печі  садять  хліб,  підрослий  з  ночі.

Клопочеться  бабуся  між  горняток.
А  я  вже  –  шмиг:  на  вулицю.  На  волю!
Оброшена  іде  з  городу  мати,
Несе  до  столу  свіжу  бараболю.

І  по  дорозі  зачерпне  водиці:
«  А  злий-но,  сину,  мамі  руки  вмити!»
Уже  ми  двоє  тут,  біля  криниці
Вмиваємось…  Так  добре!  Тільки  жити!..

Нестримне  Сонце.  Ось  уже  й  в  зеніті.
…  В  зеніті  літ.  Вже  й  скроні  засніжило
І  неможливо  опинитись  в  літі,
Де  біг  босоніж  зустрічать  Світило.

Ніщо  не  вічне.  Замість  хати  –  глина.
Лише  криниця  спраглих  напуває,
А  біля  неї  –  з  добрих  рук  –  калина,
Як  пам'ять  серця,  щовесни  буяє…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2011


Асоціації

Тут  є  все  і  воднóчас  –  нічого!
Гроші  є,  але  щастя  нема…
І,  звертаючись  часто  до  Бога,
Дива  жду,  та,  напевне,  дарма.

Навіть  Сонце  не  гріє,  а  палить.
Досягаючи  десь  до  душі.
Не  чекають,  щоб  листя  опало,
Нескінченні  зимові  дощі.

Між  чужих  берегів  рік  за  роком
Пропливають  найкращі  літа
І  не  знаю,  за  що  можу  оком
«Зачепитись»  -  природа  не  та…

Годі  тут  чорнобривців  шукати,
А  чи  квіточку-щастя  бузку.
І  не  скаже:  -  Вертайся  до  хати,  -
Десь  у  лісі  знайоме  «ку-ку».

Соловей  не  сміється  й  не  плаче,
Тут  звичайних  немає  хрущів!…
Та  й  вишéнь    у  садку  ще  не  бачив,  
Лиш  цитрини  злітають  долів.  *)

І,  виходить,  живу,  наче  в  Рáю,
Між  бананів,  папуг  і  цикад,
А  душа  неспокійна  шукає
Ту  єдину  дорогу  назад…

*)  долíв  (діал.зах.)  –  вниз

23.05.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261326
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2011


Погана мати

З  тяжкою  душею  відправила  мати  дитину
В  далекі  краї,  де  забракне  їй  ласки  й  тепла.
В  далекі  краї  заробить  на  життя  копійчину,
А  в  серці  тривога  підступна  змією  лягла...  

Вже  Сонце  не  раз  над  Землею  свій  шлях  описало.
Від  сина  листи  йдуть:  -  Робота  моя  неважка...
Та  чула  душа  її  й  серце  з  грудей  вилітало:
Нещирі  слова,  неправдива  у  сина  рука.  

...У  світ  подалася  -  хотіла  сама  запитати,
У  очі  поглянути,  біль  назавжди  втамувать.
А  син:  -  О  нещастя!  -  подібним  зробився  пірату:
Рука  піднялася  таких  же,  як  сам,  оббирать.  

І  зойкнуло  серце:  -  Для  чого  тебе  народила?
Чого  недовклала  у  душу  дитячу  твою?
Погана  я  мати!  -  вервечку  в  руках  теребила,  -
Чи  здужу  я,  Боже,  спокуту  відбути  свою?..  

Заплакані  очі  підносяться  вкотре  до  Неба:
-  Чи  сльози  й  страждання  відмолю  чужих  матерів?
Я  душу  віддам  Тобі,  Боже,  коли  цього  треба,
Лиш  тільки  б  мій  син  материнську  печаль  зрозумів.  

Мені  ще  недовго  лишилось  цю  землю  топтати,
А  син  іще  юний...  Всевишній,  його  просвіти.
Карай  же  мене,  раз  так  вийшло  -  погана  я  мати!
Прости  мене,  Господи,  й  ти  мене,  сину,  прости...

18.05.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260249
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.05.2011


Ідеш - іди…

Це  не  зима  ввірвалася  у  літо,
Це  не  гроза  з  безхмарних  височин...
Це  зради  ніж  мені  у  серце  вбито
І  я  стою  між  натовпом  -  один.

Скажи,  чого  тобі  не  вистачало?
Скажи,  чому?..  Та  краще  -  промовчи.
Ще  вчора  сонце  для  обох  вставало,
А  нині  -  морок  вдень,  як  уночі.

Ти,  просто  так,  мене  штовхаєш  в  прірву,
Ногами  топчеш  світлі  почуття;
І  я  не  знаю,  як  із  серця  вирву
Частинку  віри,  часточку  життя...

Ідеш  -  іди!  Іди  й  не  озирайся.
Затисну  серце  -  мусить  перейти.
Лиш  потім  не  шкодуй,  не  плач,  не  кайся,
Не  нарікай  -  вже  спалено  мости...
17.11.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2011


Провідна Неділя

Заворожить  мене  таїна  Провідної  Неділі,
Її  дух  споконвічний  й  сакрального  значення  зміст,
Коли  душі  нас  кличуть,  а  ми  відмовляти  не  в  силі
І  до  праху  йдемо,  не  важливо  –  чи  з  сіл,  а  чи  з  міст.

На  холодному  камені  ранні  опиняться  квіти
Ті,  що,  мабуть,  доречніші  в  цьому  –  живому  житті.
І  заплаче  свіча,  і  прихилить  калинонька  віти,
І  молитва  полине  кудись  до  далеких  світів.

Ми  благатимем  Бога  про  Царство  Небесне  для  близьких,
Пригадаємо  навіть  свої  перед  ними  гріхи…
Але,  як  же  зробити,  щоб  наші  бажання  збулися,
Щоби  ми  при  житті  не  ставали  до  рідних  –  глухі?

І,  щоб  ми  віддавали  батькам  всю  належну  їм  шану,
А  у  душі  дитячі,  щоб  кожен  зернину  заклав
Доброти  і  любови…  Щоб  в  час,  коли  нас  вже  не  стане,
На  біленькій  хустинці  і  нам  хтось  окрайчик  поклав.

7.02.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2011


Гроші повернуть…

(З  народного  гумору)

«Життя  вдалось!  Усе,  здається,  є!
Є  «Лексус»,  фірма,  гроші,  навіть  влада.
І,  що  захочу,  буде  все  моє  –
Усі  можливі  в  цім  житті  принади…»  -

Захоплений  думками  молодик
Щодуху  мчав  з  крутої  дискотеки.
Аж  раптом  виник  стовп…  І  все…  «Кирдик!»  -
Не  врятували  й  пóдушки  безпеки.

І  вже  душа  у  черзі  до  дверей
У  рай  спішить  ввійти,  заледве  тепла,
Та  Ангел,  не  підводячи  очей:
-    А  вам,  шановний,  ось  сюди  –  до  пекла!

«Та,  як  же  так?!  Уважно  почитай!
Я  власним  коштом  збудував  два  храми.
При  святі  бідним  гроші,  коровай
Я  роздавав  оцими  ось  руками…»

Недовго  Ангел  аркуші  гортав,
Між  темних  справ  шукаючи  хороші:
«Нема  помилки.  В  пекло!  –  І  додав,  -
І,  не  хвилюйтесь  –  вам  повернуть  гроші.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256457
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.04.2011


Не шкодуй за минулим

Не  шукай  дороги  у  минуле.
У  житті  так  інколи  бува:
Солов’ї  уже  й  пісні  забули
І  засохла  вим’ята  трава,

Де  сидів  колись  ти  до  світанку,
Обійнявши  щастя  за  плече;
Та  твоє  омріяне  кохання
З  плином  хвиль  у  океан  тече.

Стільки  раз  уже  цвіла  калина,
Стільки  мрій  згубилося  в  ріці…
Не  спроможна  будь-яка  людина
Журавля  утримати  в  руці.

Тож  тримай  міцніш  свою  синицю:
Що  від  Бога  маєш  –  не  змарнуй,
Й  за  минулим,  що  колись  насниться,
Не  женись,  не  плач  і  не  шкодуй.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2011


Кохання невмируще… (*)

Я.Н.

Тебе  вже  давно  не  цікавить,  які  в  мене  плани  на  вечір.
Мене  ти  обходиш,  мов  меблі,  у  нашій  квартирі  тісній.
Ти  навіть  не  зможеш  згадати,  коли,  обнімаючи  плечі,
Банальності  плів  безрозсудні  і  клявся  в  любові  святій.

Весна  тебе  вже  не  турбує:    хіба  що  –  відсутністю  снігу…
Про  те,  що  дороги  розбиті,  ти  можеш  бурчати  під  ніс.
Ти  здатен  вже  не  помічати  дзвінкого  дитячого  сміху  –
Було  б  на  столі  що  поїсти,  та  швидше  б  під  ковдру  заліз.

Ти  серце  моє  розриваєш.  Та,  серце  для  тебе  –  лиш  м’язи.
Вважаєш,  мої  сентименти  не  варті  високих  ідей.
Чому  ж  не  змогла  розпізнати  цей  холод  в  тобі  я  відразу,
Чом  вибір  мій  випав  на  тебе  між  сотень  і  тисяч  людей?

Живу  я…    Та  жити  не  можу  і  вирватись  сили  не  маю,
А  вільна  душа  моя  стогне  у  клітці  твоїй  золотій.
Повіриш  чи  ні  –  не  цікаво,  та  я  ще  й  донині  кохаю,
Хоч  ти  вже  давно  «не  при  справах»  у  дивній  історії  цій…

----------------------
(*)  Поставити  знак  оклику  чи  знак  запитання  замість  крапок  –
вирішувати  літературному  герою,  яким  може  бути  кожен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251927
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.04.2011


Здрастуй, жінко…

Славно  з  братом  погуляли.  Вже  й  не  пам’ятаю,
Як  добралися  додому,  як  вийшли  з  трамваю,
Як  понесло  на  дорогу  нас  якогось  біса…
Світло  фар.  Скрипучі  гальма.  Все!  Гаплик…  Завіса.

Брат  очухався  на  місці,  як  швидка  примчала.
Мій  же  пульс  затих  невтішно  і  уста  мовчали,
Тож  вхопили  санітари  без  всякого  торгу
Моє  тіло,  та  й  повезли  напряму  до  моргу.

…Серед  ночі  я  проснувся  –  дуже  змерз  у  ноги!
Весь  повитий  в  простирадло,  ніби  грек  у  тогу.
На  мені  –  ані  шматини,  далі    –  силуети.
-  Якийсь  дивний  витверезник…  Де  тут  туалети?..

Поруч  хлопці  спали  міцно  –  ні  в  кого  питати,
І  подався  до  дверей  я,  почав  викрикати.
Там  бабуся  чергувала,  та  й  мотала  нитки:
Як  почула  голос  «мертвих»  -  гепнулась  до  плитки.

Ледве  бабцю  відкачали,  а  я  скористався
І,  в  чім  мати  народила,  додому  подався.
Пощастило  –  темінь  вкрила:  пів  на  третю  ночі,  -
Тож  швиденько,  тишком-нишком,  вулиці  проскочив.

…А  тим  часом  на  квартирі  йдуть  приготування:
Всі  в  сльозах,  дружина  в  чорнім,  в  голосі  –  ридання.
Вже  родину  обдзвонили,  визначили  дату…
Аж  тут  –  раз!  Дзвінок  у  двері.  Пішли  відкривати…

-  Здрастуй,  жінко,  муж  вернувся!  –  стою  на  порозі,
А  вона,  мов  з-під  обуха,  впала  на  підлозі.
Поки  жінку  «відливали»  -  розжився  штанами.
…Потім  взявся  десь  дільничний  разом  з  лікарями.

А  мені  вже  хміль  весь  вийшов.  Ще  б  –  такі  пригоди!
Та  «мораль»  мені  читали  дружно  всім    народом,
Написали  на  роботу,  ще  й  оштрафували.
Одним  словом,  що  казати:  Славно  погуляли!...

--------------

Невірогідна  історія,  що  сталася  у  Львові  багато  років  тому
після  завершення  одного  будівництва  ,  записана  з  розповіді  
М.  Зайця

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250733
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 31.03.2011


Лелеки повертаються

Знялись  лелеки  в  небеса  –
Пора  додому.
Їх  проводжаю  в  котрий  раз
Цілком  свідомо.
Печаль  від  серця  віджену
В  краю  чужому
І  йтиму  вперто  навпростець,
Забувши  втому.

Немила  птахам  ця  земля,
Тепло  не  гріє  –
Ось  і  знімаються  щораз
Назустріч  мрії.
Назустріч  грозам  і  дощам,
І  буревіям
Летять  до  рідного  гнізда
В  свою  стихію.

Лиш  я  не  вирвуся  ніяк.
Махне  правиця
Услід  лелечому  «Прощай!»
…І  знов  присниться
Мій  дім  і  мама  у  саду
Біля  криниці.
Чому  ж  бо  сльози  на  щоках,
Немов  живиця?..

24.03.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2011


Відповідь… собі

Так,  я  не  класик.  Я  не  знаю  правил.
Не  відрізняю  ямбу  від  хорею,
Та  я  не  прагну  світової  слави  –
Лишень  пишу.  Здебільшого,  душею.

Не  хочеться  здаватись  графоманом
Й  забруднювачем  чистого  паперу;
В  наївні  душі  влазити  обманом,
Зі  слів  облесливих  сплітаючи  химеру.

Мої  слова  прості  і  зрозумілі
І  образи,  що  поруч,  поміж  нами  –
Знайомі,  мов  світлини  чорно-білі,
Хоч,  може,  й  пожовтілі  вже  з  роками.

Я  інколи  візьму  перо  у  руки,
Наповню  каламар  журби  чорнилом
І,  намагаючись  позбутися  розлуки,
З  папером  поділюся  наболілим…

15.03.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2011


Прощена неділя

Сьогодні  Прощена  Неділя
І  я  прошу  тебе  -  пробач!
За  те,  що  кращі  дні  злетіли,
Що  замість  сміху  -  тільки  плач.

За  мрії  -  ті,  що  не  збулися,
За  смуток  втрачених  надій,
За  ранній  шепіт  падолисту,
За  срібло  в  зачісці  твоїй...

За  все,  що  зроблено  лихого,
За  все,  що  добре  не  зробив,
Ти  не  тримай  на  серці  злого,
Адже  одну  тебе  любив.

Адже  одну  тебе  кохаю
Й  кохатиму  по  крайню  мить.
Пробач,  як  я  всім  пробачаю,  
Хай  моє  серце  не  болить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011


Марви

Ви  їли  марви  в  середині  літа,
Що  сонцем  виплекані  в  пасіці  ростуть,
Коли  земля  довкола  ними  вкрита
І  бджоли  поруч  заклопотано  гудуть?

…Під  півня  спів  прокинетеся  вранці.
Сінешні  двері  тихо  скрипнуть  вам:  «Привіт»
І  з  ягід  тих  нектар  тече  на  пальці  –
Не  в  силі  втриматися,  покидає  плід.

А  ви  устами  доторкнетесь  ягід,
І  сила  Сонця  крадькома  ввійде  у  вас,
І  мить  настане  втамування  спраги,
Умиротворення  й  блаженства  водночас.

Цей  ніжний  смак,  замішаний  на  меді  –
Далека  згадка  про  моє  старе  село.
…Вже  бабця  з  дідом  десь  високо  в  небі,
Й  дитинства  дерево  неспішно  відцвіло.

------------
Марви,  марва  –  діалектична  назва  шовковиці  (морва  –  Morus),    прийнята  в  родинному  селі  Чеснівка  на  Вінниччині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011


Не підганяйте часу

З  нетерпінням  чекаємо  п’ятої,
На  годинник  щораз  позираємо,
Щоб  з  роботи  накивати  п’ятами,
Ніби,  дійсно  кудись  не  встигаємо.

Ніби  щось  нас  насправді  очікує…
А  в  квартирі  –  диван  з  телевізором,
І  годинник  невтомно  «потікує»,
І  зозулька  допитливо  визирне.

Наче  діти,  радіємо  п’ятниці,
З  прохідної  розсипавшись  зграями,
Ніби  наші  бажання  посвятяться
І  ми  зробимо  все,  як  гадаємо.

День  мине,  почорнівши  за  шторами,
З  ним  погасне  життя  обезкровлено.
Не  спішіть.  Вже  зима  не  за  горами.
Озирніться  –  що  доброго  зроблено?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238507
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2011


Над Крутами ворон кружляє…

Над  Крутами  ворон  кружляє,
Родину  скликає  свою.
Там  юний  герой  помирає,
Убитий  в  нерівнім  бою.

Ішов  він  за  покликом  серця,
Любов'ю  наповненим  вщерть,
Він  знав,  що  назад  не  вернеться  -
Здобуде  чи  волю,  чи  смерть.

Він  рвався  нестримно  до  бою
За  рідну  Вкраїну  свою
І  разом  з  братами  по  зброї
Поліг  у  пекельнім  бою.

А  матінка  вдома  заплаче,
Зів'яне  в  руках  її  цвіт,
І  очі  її  не  побачать
Вже  розквіту  синових  літ.

Не  гнівайтесь,  мамо,  на  долю
І,  вороне,  ти  не  кружляй.
Загинули  хлопці  за  волю,
За  рідний  омріяний  край.

Загинули  соколи  юні  -
Не  згасне  їх  подвиг  в  віках;
І  пам'ять  про  них  жити  буде
У  вдячних  потомків  серцях!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237753
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.01.2011


Селянські діти (Майже за М. Некрасовим)

Колись  у  холодну  засніжену  пору,
Я  вийшов  із  лісу.  Мороз  –  аж  до  сліз.
Дивлюся  –  прямує  неспішно  під  гору
Конячка  і  хмизом  наповнений  віз.

А  поруч  поважно  (без  плейєра  в  вусі)
Конячку  за  ліци  веде  мужичок
В  великих  чоботях,  в  овечім  кожусі,
А  сам  –  що  мізинчик!  Мені  по  пупок.

-І  звідки  ці  дрова?  –  А  то,  ти  не  знаєш!
Некрасова,  мабуть,  у  школі  читав?
Дивлюсь  по  одежі  –  не  тут  проживаєш,
В  столиці  давно  від  реалій  відстав.

У  нас,  як  по  книзі,  -  сім’я  чималенька,
А  хочеться  їсти  і  жити  в  теплі,
Та  в  хаті  –  сестрички  і  немічна  ненька,
І,  знову  ж,  немає  зарібку  в  селі:

Розпродали  землі,  понищили  ферми,
Останній  в  районі  закрили  завод.
То,  може,  підкажеш  –  за  що  ж  бо  тепер  ми
Прожити  повинні?..  Бідує  народ.

Ти,  пане,  я  бачу,  мабуть,  депутатом
Працюєш  в  столиці,  чи  шефом  якимсь,
А  нам  обидвом  ось  доводиться  з  татом
В  мороз  і  в  негоду  «прочісувать»  ліс…

-    То,  що  ж  –  ви  у  розквіт  технічного  віку
Не  маєте  газу  донині  в  селі?
-  Та,  газ  у  нас  був,  але  гроші  на  ліки
Для  мами  ідуть…  А  ще  –  сестри  малі…

От  влітку  приїхав  інспектор  з  району
І  нашу  трубу  за  борги  перекрив.
А  тато  ще  думав,  якісь  «Регіони…»
Йому  допоможуть…  Та,  рано  радів!

-  А  в  школу  ти  ходиш?  –  А  що  тобі  з  того?
Ходив,  поки  тепло  було,  а  тепер
Навкруг  замело…  І,  хоч  там  у  нас  строго,
Іду,  як  автобус:  вівторок,  четвер…

-  Та,  як  же  так  можна?!  –  У  нас  не  столиця,
І  наші  проблеми  далеко  від  вух…
Ну,  мертва!  Заслухалась…  -  смикнув  за  ліци,
Рукою  махнув  і  прискорив  свій  рух.

26.01.11
́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237158
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.01.2011


Життя чудове. Не для всіх…

…Хто  називає  ЦЕ  життям,
Життя,  напевно,  ще  не  бачив:
Коли  без  матері  дитя
Біля  бабусі  тихо  плаче.

А  ненька  зранку  й  до  зорі
Прасує,  миє,  підтирає…
Й  за  північ  десь  в  календарі
День  заповітний  відмічає.

Не  краще  й  татові,  мабуть,
На  пана  в  полі  гнути  спину,
Чи  сонце  б’є,  чи  зливи  йдуть  –
Лиш  тільки  б  вивчити  дитину…

Чи,  може,  краще  молодим,
Що  так  розжитися  хотіли.
Літа  злетять,  неначе  дим,
А  з  ними  і  юнацькі  сили.

…Вже  й  наречена  не  твоя,
Й  батьків  сусіди  поховали,
І  грошей  катма.  Лиш  буя
Бур’ян,  де  квіти  розцвітали.

Немає  меду  в  чужині:
Гіркий  полин  –  здобутки  наші.
Не  заздріть,  люди,  й  не  кляніть
Того,  хто  п’є  з  цієї  чаші…

19.01.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235854
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2011


Тепло долонь моїх

Простягну  тобі  свої  долоні,
Щоб  відчула  ти  моє  тепло,
І,  хоч  снігом  притрусило  скроні,  -
Довгих  років  ніби  не  було.

В  погляді  твоєму  бачу  ласку,
Ваблять,  як  колись,  твої  уста.
Все  ще  хочу  вірити  у  казку,
Хоч  веде  нас  доля  непроста.

Не  здобув  я  золотих  палаців,
Не  досяг  небачених  вершин,
Та  у  серці  вірність  збереглася  –
Між  спокус  я  вистояв  один…

Де  б  не  був,  я  все  ж  прийду  до  хати  –
Не  сумуй,  а  щиро  посміхнись!
Просто,  ще  раз  хочеться  сказати:
Я  тебе  кохаю,  як  колись!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2011


Щедрий вечiр

Водоспадом  думок  час  злiтає  на  млин  почуттiв,
Нiч  поглине  мене  -  непривiтна,  холодна  i  чорна,
Перемелють  печаль  мою  й  смуток  самотностi  днiв,
Котрий  раз  перетруть  мого  серця  невидимi  жорна.

Тож,  запалю  свiчу,  щоб  прорiзати  темряву  ночi,
Щоб  принесла  вона  твого  серця  далеке  тепло,
Щоб  свiтила  менi,  як  твої  волошковiї  очi,
Щоб  не  так  одиноко  менi  в  цьому  свiтi  було.

Хай  прозорий  димок,  як  душa  моя,  здiйметься  вгору
I  до  тебе  летить  через  безлiч  важких  перепон,
Хай  зiгрiє  тебе  в  цю  холодну,  заснiжену  пору,
Хай  тебе  береже  i  солодкий  навiює  сон,

Де  ми  разом  удвох  -  ти  торнешся  моєї  руки,
I  в  обiймах  моїх  твої  нiжнi  опиняться  плечi
В  цю  чаруючу  нiч,  що  буває  одна  на  вiки  -
Адже  йде  Новий  Рiк  i  провiсник  його  -  Щедрий  вечiр!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2011


Біг

Як  добре  бігти  босим  по  росі,
В  промінні  сонця  крапельки  збивати,
Коли  стеблинки  залоскочуть  п’яти,
Й  довкола  враз  сміятимуться  всі.

А  як  чудово  бігти  по  снігу,
Що  хрумкотом  своїм  немов  співає.
Враз  снігурів  злетить  яскрава  зграя
І  розжене  раптовий  сум-нудьгу.

Не  гірше  бігти  по  гарячому  піску
Назустріч  хвилі,  що  жонглює  бурунами…
Будь-де  й  будь-як  я  ладен  бігати  ногами,
Лиш  не  сидіти  в  інвалідному  візку…

29.12.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2011