Лана Мащенко

Сторінки (4/328):  « 1 2 3 4»

Бреде Весна

Бреде  Весна  закутана  в  хустинку.                                                                                                                                      
Пухову  шаль  їй  видала  зима                                                                                                                                                                                
І  кинула  під  ноги  на  стежинку                                                                                                                                                
Холодний  лід,  такий  неначе  з  скла.                                                                                                                                                  
Іде  босоніж  згорблена  дівчина.                                                                                                                                                        
Від  болю  тільки  сльози  капотять.                                                                                                                    
Сповзла  вже  хустка  з  голови  на  спину,                                                                                                                                                        
І  рученята  стали  замерзать.                                                                                                                                                          
Аж  ось  снігур  завів  прощальну  пісню.                                                                                                                                          
Синичка  сіла  гості  на  плече                                                                                                                                                                    
І  одягла  із  котиків  намисто,                                                                                                                                                                                                                      
І  проясніло  у  Весни  лице.                                                                                                                                                                                                        
Вона  довкола  глянула  з-під  лоба,                                                                                                                                                                    
А  сніг  від  її  сліз  давно  розтав,                                                                                                                                                                              
І  у  мережку  вбралася  дорога,                                                                                                                                                        
Лиш  під  ногами  лід  хтось  притоптав.                                                                                                              
Всміхнулась  мило  і  пробивсь  підсніжник,                                                                                                                          
Березка  вмить  сережки  одягла,                                                                                                                                  
Заворкотав  малий  струмочок  ніжно,                                                                                                                    
Розколихав  шпачок  верби  гілля.                                                                                                                                            
Зазеленів  на  голові  віночок,                                                                                                                                                  
І  брошкою  засяяв  первоцвіт,                                                                                                                                                          
На  сукні  виріс  молодий  листочок  -                                                                                                                                      
Весна  радіє  і  радіє  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620746
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.11.2015


Кипів майдан

Кипів  майдан  народним,  чесним  гнівом  –  
Вставай,  країно,  захищай  себе.
Всіх  закликав  служить  державі  вірно,
І  будувати  в  ній    життя  нове.
Та  пролунали  вистріли  у  спину,
І  сотня  душ  торкнулася  небес.
Підступність  вкрай  стривожила  Людину,
Постав  до  правди  й  волі  інтерес.
Але  чесноти  важко  захищати,
Бо  правлять  світом  вади  і  гріхи.
Законність  треба  кров’ю  здобувати,
Життя  віддати  з  честю,  без  вини.
Давно  до  сотні  нулик  дописали,
Не  доведи,  Господь,  іще  один.
Всіх  тих,  що  свою  землю  захищали
Назвали  гордо  Батьківщини  син.
Не  треба  в  бурі  цій  шукати  винних,
Найперший  ворог  –  це  людський  порок:
Жадоба,  заздрість  і  користолюбство  –  
Вони  безжально  тиснуть  на  курок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620537
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.11.2015


Шануйте старість

Бреду  з  портфеликом  зі  школи.
Дорога  видалась  сумна,
Бо  тягне  двійка  аж  додолу.
Не  вивчив  вірш  –  моя  вина.
Аж  ось,  старесенька  бабуся
Біля  криниці  воду  п’є,
І  посміхається  до  мене:
«Сумне  дитятко,  ти  чиє?»  –
Так  лагідно  мене  питає,
Голівку  гладить:  «Не  сумуй!
Напевно  двійка  дошкуляє?
Нічого,  настрою  не  псуй,
Бо  двійку  виправити  можна,
Не  те,  що  старості  роки.
В  житті  завжди  помилка  кожна
Нас  вчить  змивать  її  сліди».
«То  ви,  бабусю,  наймудріша»  -
І  в  мить  дістав  відро  води,
І  вже  поглянув  веселіше  –
Є  план  позбавитись  біди.
«Я  вивчу  вірш  аж  на  п’ятірку,
І  завтра  в  школі  розкажу…
А  за  пораду  вам  спасибі.
Ну  все,  тепер  я  побіжу!»
«Біжи,  онучку,  гарно  вчися,  -
І  вже  до  себе  промовля,  -
Й  тобі  спасибі,  пригодився,
Відро  не  витягла  б  сама»…
Вбігає  син  мерщій  до  хати.
«Ти  що,  п’ятірку  заробив?  –  
Питає  ще  з  порогу  мати,  -
Чи  десь  на  шило  наступив?»
«Ні,  не  п’ятірку,  мамо,    -  двійку.
Та  це  я  виправлю  за  мить.
Мене  одна  бабуся  вчила,
Що  помилки  можливо  змить».
«Це  ж  як  то  змить?»  -  питає  мати,  -  
Водою,  милом,  порошком?
Не  дам  щоденника  псувати,
А  ти  посидиш  під  замком».
«Матусю,  мила,  та  не  треба,
Я  хочу  вивчити  цей  вірш,
І  двійку  справлю  на  п’ятірку.
Лінитися  не  буду  більш.
Я  буду  мудрим,  як  бабуся,
Яка  поради  роздає.
Комусь  знаннями  пригоджуся.
А  буть  ніким  –  це  не  моє.
Шануйте  старість  -  вона  мудра.
Роки  –  це  скарб  всього  життя.
Дитинство  –  щоб  з  маленьких  зернят
Зросло  щасливе  майбуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620532
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.11.2015


Дідусь

Дідусю,  розкажи  мені  про  себе,
Про  те,  як  було  тяжко  на  війні.
А,  може,  про  це  згадувать  не  треба,  -
Дідусь  відповідає  дітворі.
Ні,  треба  діду,  про  твої  медалі,
Про  грамоти,  значки  та  ордени.
Ну,  добре…  керував  війною  Сталін,
А  от  наказ  виконували  ми.
Це  було  страшно:  бомби,  кулемети,
За  поясом  граната,  гострий  ніж,
З  «катюш»  летять  на  ворога  ракети…
Хотілось,  щоб  скінчилось  все  скоріш.
Війна  –  це  тільки  в  фільмах  романтично  -  
Насправді  –  це  розруха,  голод,  смерть,
Які  у  пам'ять  втерлися  навічно,
Їх  не  відгониш  як  примару  геть.
А  ордени  і  грамоти,  й  медалі?
Метал  –  ніщо  в  порівнянні  з  життям.
Ми  своїм  тілом  друзів  прикривали
І  вільну  долю  дарували  вам.
Свого  життя  для  вас  не  шкодували,
Відвагу  й  силу  ми  несли  у  бій.
Одні  вмирали,  інші  виживали…
І  я  ось  без  руки,  …але  живий.
Шануйте  діти  героїзм  та  старість
І  бережіть  країну  від  війни,
Бо  тільки  мир  приносить  людям  радість,
А  ще,  коли  живі  батьки  й  сини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620203
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.11.2015


Кряче сивий ворон над країною

Кряче  сивий  ворон  над  країною,  
Знову  він  приніс  невтішну  вість  –  
Повернувся  брат  до  брата  спиною,
Звідкись    узялась  нестримна  злість.
Брат  пішов  на  брата  –  так  писалося
У  пророчих  книгах  вікових.
Коло  дружби  кров’ю  розірвалося,
Потопає  люд  в  морях  біди.
То  не  дощ  пролився  над  державою,
То  гірке  ридання  матерів,
Тих  синів,  що  огорнулись  славою
І  пішли  у  спомини  віків.
Подвиг  їх  у  пам’яті  зостанеться  –
Віддали  життя  своє  вони
За  майбутнє    України-матінки,
Не  злякались  гострих  лез  війни.
Їх  серця  гарячі  обелісками
Проростуть    у  душах  земляків.
Полягли  синами  українськими,
Захистивши  землю  і  батьків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620198
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2015


Казочка "Тінь і Світло"

Я  Тінь!  –  сказала  тінь.
Я  можу  виростати!
Ч  можу  кого  хоч
зненацька  налякати!                                                                                                                                                          
Я  можу  спокій  дать.                                                                                                                                                      
Я  можу  бути  злою,                                                                                                                                                                
бо  я  сестриця  дню,                                                                                                                                                                  
але  дружу  із  тьмою.                                                                                                                                                          
І  швидкості  моїй                                                                                                                                                        
позаздрить  навіть  вітер.                                                                                                                                                
Могутніша  за  всіх                                                                                                                                                                                        
лиш  я  на  цьому  світі!                                                                                                                        
Послухав  День  ясний  і  їй  відповідає:                                                                                                
Без  світла  ти  –  ніщо,                                                                                                                                                                          
Тебе  зовсім  немає.                                                                                                                                                                              
Тебе  зупинить  тьма,                                                                                                                                                                                  
Без  сонця  пропадаєш.                                                                                                                                                                                  
Залежна  від  усіх,                                                                                                                                                                                                  
А  гордо  розмовляєш.                                                                                                                                                                        
Яке  з  тебе  добро?                                                                                                                                                                                                  
І  користі  немає.                                                                                                                                                                                          
Твій  темний  силует                                                                                                                                                                                
усім  лиш  заважає.                                                                                                                                                                
Задумалася  Тінь:                                                                                                                                                                                  
«Невже  я  непотрібна?                                                                                                                                                                    
Невже  це  справді  так?                                                                                                                                                                      
Невже  така  нездібна?                                                                                                                                                                                              
Але  ж  у  давнину,  -                                                                                                                                                                      
одразу  пригадала,  -                                                                                                                                                                                
години  визначать                                                                                                                                                                                                  
лиш  я  допомагала…                                                                                                                                                                                        
Так,  так,  хвали  себе,                                                                                                                                                                                        
Але  не  зазнавайся,                                                                                                                                                                                          
А  місце  своє  знай!                                                                                                                                                              
І  ближніх  не  цурайся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619944
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.11.2015


Все починається зі слова

Все  починається  зі  слова,
Із  того  світосприйняття,
Яке  опише  наша  мова,
Що  нам  полегшує  буття.

Словами  кажуть  про  кохання,  
Словами  пишуть  про  життя,
Свої  висловлюють  бажання,
Думки,  промови,  почуття.

Без  слова  не  буває  мови,
Без  мови  –  нації  нема.
Вона  розірве  всі  окови,
Народ  підніме  свій  сама.

Вона  із  пекла  піднімалась,
Її  топтали  як  траву,
Вона  від  краху  відбивалась,
Свою  тримала  булаву.

О,  українське  рідне  слово  –  
Народу  подих  і  душа.
Моя  кохана  рідна  мово!
В  тобі  гармонія  й  краса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619914
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2015


Місяць лютий

Ображався  місяць  Лютий:                                                                  
- Чом  мені  так  мало  бути?                                                                          
Решті  тридцять,  ще  й  один,
А  мені  найменше  днин!                                                                                
Двадцять  вісім  –  це  ж  так  мало!
Хочу,  щоб  побільше  стало!
Став  він  Місяців  благати,
Хоч  деньок  подарувати.
Та  брати  йому  сказали:
- Не  самі  ми  обирали.
Так  назначив  дядько  Рік,
Не  вкоротимо  свій  вік!
Літні  місяці  сказали:
- Ми  б  тобі  подарували,
Та  зима  уб’є  травицю,
А  це  зовсім  не  годиться.
А  весняні  місяці,
Теж  знайшлися  –  молодці!
- Твій  мороз  загубить  цвіт.
Замість  квітів  буде  лід.
Грудень,  Січень  –  побратими,
Та  закон  керує  ними.
А  осінній  Листопад
Лютому  віддав  свій  град:
- Тридцять  перший  віддаю
В  бухгалтерію  твою.
Залишаю  собі  тридцять.
День  один  не  знадобиться.
Ми  з  тобою  трішки  схожі:  
Я  чекаю  злих  морозів
І,  прощаючись  з  теплом,
Засинаю  дивним  сном;
Ти  ж  завершуєш  морози,
Весняні  чекаєш  грози  –
Тож  тоненьку  цю  межу
Не  помітять,  я  кажу!
Помилився  Листопад.
Рік  помітив  цей  розклад.
Наказав  обох  за  змову.
Кару  вигадав  чудову  –  
День  назад  не  повернув,
Листопад  його  й  забув.
А  зимовий  місяць  Лютий,
Міг  узяти  день  набутий,
Але  щоб  було  нівроку,
Тільки  раз  в  чотири  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619664
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.11.2015


Жителі зими

Зібрались  на  узліссі  всі  жителі  зими:
Весела  Хуртовина  прийшла  через  яри,
Метелиця  стрибала,  мов  грала  у  квача,
І  Віхола  крутилась  на  місці,  мов  мітла,
Хурделиця  примчала  на  білому  коні,
І  баба  Завірюха  вмостилася  на  пні,
Поземкою  кульгає  старенька  Заметіль,
Пригнав  ліниву  Хугу  дубцями  Буревій,
Посвистує  Завія,  тупцюється  в  снігах,
А  Югу  малолітню  ніс  Вихор  на  руках.
Сьогодні  в  них  нарада  –  куди  кому  іти:
Одній  –  дорогу  вкрити,  а  іншій  –  підмести,  
Комусь  у  сад  гайнути  –  струсити  сніг  з  дерев,
Комусь  над  димарями  страшний  здійняти  рев,
Комусь  піти,  як  дівці,  з  Морозом  у  танок,
А  іншій  застелити  на  річці  килимок,
А  цій  –  запорошити  обличчя  дітлахам,  
Насипати  замети  під  двері  тут  і  там…
Засідання  тривало  б  до  ранньої  зорі,
Та  збори  розігнали  піснями  снігурі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619655
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2015


Главне - результат.

Вірш  написаний  розмовною  мовою.


Не  хотілось  дуже  Толі  вранці  йти  на  ФАП,
Бо  боїться  він  уколів,  як  зелених  жаб.
Але  все  ж  таки  з  плачами  Толік  зняв  штани:
- Не  махайте  тут  голками  –  коляться  вони!
- Та  прививка  діло  нужне,  -  каже  педіатр,-
Не  лякайтеся  ви  дуже,  лікар  я  –  не  кат.
Вдома  Толік  плаче  гірко:  «Діду,  подивись!
Чуєш  як  болить  ця  дірка,  ну  хіба  це  жизнь?»
Дід  онука  розуміє:  «Та,  переболить!»
Приголубить,  пожаліє,  але  це  лиш  мить.
Телевізор  він  вмикає,  клацає  канал
 І  одразу  попадає  прямо  в  карнавал.
Там  бразильські  гарні  тьоті  у  самих  боа,
Ні  кофтинки,  ні  колготів  –  одягу  нема.
- Діду,  діду,  подивися  красота  яка.
- На  такій  я  б  оженився,  талія  струнка.
- Одобряю,  славний  вибір,  -  тихо  каже  дід.
Тато  чмиха  під  дверима,  взявся  за  живіт.
Класна  тема  для  розмови  в  сім  і  в  шістдесят.
Вік  –  це  не  бар’єр  для  мови  ,  главне  -  результат!
Вже  забулось  про  уколи,  більше  не  болить,
Бо  онучок  про  цікаве  з  дідом  гомонить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619401
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.11.2015


Кетяги червоної калини

Кетяги  червоної  калини                                                                                                                                                                                      
Одягли  біленькі  шапочки.                                                                                                                                                                        
Заховалось  щастя  горобине                                                                                                                                                                  
Під,  зимою  створені,  дашки.                                                                                                                                                    
Ягідки  відкрили  оченята,                                                                                                                                                                          
Кличуть  зголоднілих  пташенят.                                                                                                                                                      
Та  для  них  все  зверху  білувате  –                                                                                                                                                                            
Вкрив  дерева  вправний  снігопад.                                                                                                                                                                        
А  калина  знову  семафорить,                                                                                                                                                                                      
Просить  вітер  гратися  з  гіллям,                                                                                                                                                  
Щоб  від  снігу  були  вільні  грона,                                                                                                                                                          
Щоб  в  пригоді  стати  снігурам.                                                                                                                                                        
Ціла  зграя  вихром  налетіла,                                                                                                                                                          
Поживилась,  пісню  завела.                                                                                                                                                    
Радістю  наповнилась  калина,                                                                                                                                                                          
У  душі  весною  зацвіла.                                                                                                                                                                                  
Кожен  день  разки  її  намиста                                                                                                                                                      
Одягає  сніг  у  фартушки.                                                                                                                                                                
Горобці  ж  вертають  їй  величність  –                                                                                                                                                                      
З  білих  китиць  струшують  дашки.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619398
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2015


Криниця

Збігла  вулиця  хатками  на  край  лісу,
У  тинки  закутані    двори                                                                                                                                                                
Слухають  зими  холодну  пісню  
Що  розносять  поштою  вітри.
Спить  під  дубом  грішниця-криниця,                                                                                                                                                        
Сніг  прикрив  гниленькі  короби.                                                                                                                                                                                  
Від  зими  сховалася  водиця,                                                                                                                                                                                
До  весни  замерзли  і  струмки.                                                                                                                                                      
Що  їй  сниться?  Молодість?  Кохання?                                                                                                                                                        
Промінь  сонця  чи  вбрання  нове?                                                                                                                                                                
Що  її  здійснилися  бажання,                                                                                                                                                                    
І  її  рукав  в  ріку  тече.                                                                                                                                                                      
Може,  сниться  молода  дівчина,                                                                                                                                                              
Що  прийшла  уранці  воду  брать…                                                                                                                                                                                    
В  чому  гріх  мій,  ти  скажи,  калино?                                                                                                                                        
Чому  люди  стали  обминать?                                                                                                                                                                      
Я  давала  ліки  їм  від  спраги,                                                                                                                                                                
Напувала  вулицю,  село.
Та  невже  не  варта  я  уваги?  –                                                                                                                                                                                                                
Пропадає  чисте  джерело.                                                                                                                                                                                        
Дуб  мене  засипав  своїм  листям,                                                                                                                                                              
Зруб  ховає  зломлене  гілля.                                                                                                                                                                                                              
І  моя  сльоза  прозора,  чиста                                                                                                                                                      
Пригощає  тільки  солов’я.                                                                                                                                                                          
Як  душа  вкраїнського  народу,                                                                                                                            
Приспана,  занедбана,  в  смітті,                                                                                                                                                        
Так  і  я  отримала  свободу.                                                                                                                                                                                  
Та  вона  навіщо  в  самоті?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2015


Я думав, що боровся за життя

Я  думав,  що  боровся  за  життя.
На  гору  щастя  дертись  намагався.
Ішов  крізь  терни,  бурі  і  сміття.
Від  злого  вітру,  як  дубець  ламався.

Мене  хвороби  били  батогом,
Смоктали  соки  і  у  ліжко  клали.
Я  їв  скоринку  за  пустим  столом.
Мій  заробіток  ціни  відбирали.

А  я  вставав  і  знову  йшов  у  бій
З  самим  собою,  з  долею,  з  суспільством,
І  опинявся  в  ямі  борговій.
Займався  я  своїм  повільним  вбивством.

У  відчаї  я  плакав  як  дитя,
А  інколи  хотів  себе  роздерти…
Я  думав,  що  боровся  за  життя,  
Але  насправді,  бивсь  зі  страхом  вмерти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619139
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2015


Очищайте душу добрими ділами

Очищайте  душу  добрими  ділами                                                                                                                                                                  
І  носіть  у  серці  радості  квітки.                                                                                                                                                
Користуйтесь  в  мові  чесними  словами,                                                                                                                                  
 Вибіліть  свій  розум  і  свої  думки.
Утамуйте  спрагу  честю  і  сумлінням,                                                                                                                                                            
 Обігрійте  серце  світлим  почуттям                                                                                                                                                                              
І  посійте  в  дітях  співчуття  насіння,                                                                                                                                                                                                        
 З  нього  милосердя  виросте  віття.
На  своїй  дорозі  поміч  роздавайте                                                                                                                                                                            
І  женіть  від  себе  відчай  і  журбу.                                                                                                                                                        
Досвід  і  подяку  у  душі  збирайте.                                                                                                                                                        
Дайте  подорожнім  радощів  юрбу.
І  тоді  у  серці  розцвіте  надія,                                                                                                                                                                                                              
І  не  буде  місця  ненависті  злій.                                                                                                                                                                                                                            
У  реальний  всесвіт  пробереться  мрія                                                                                                                                                                  
І  закінчать  люди  з  долею  двобій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2015


Ярина

Навіяне  творчістю  Тараса  Шевченка

По  дібровах  і  по  полю  вітерець  гуляє.
Як  же  тяжко  сиротині,  то  ніхто  не  знає.

Як  нема  святого  хліба  і  своєї  хати,
То  не  зможе  годувати  немовлятко  мати.

Окропила  гріх  сльозами  сердешна  Ярина
Та  й  поклала  біля  церкви  коханого  сина.

Добрі  люди  підібрали,  назвали  Іваном.
Виріс  хлопець  чорнобровий  і  кремезний  станом.

Служить  в  церкві  вправно  й  чинно  -  грішних  сповідає,  
Та  ні  матері  ні  батька  до  сих  пір  не  знає.

Всіх  учить  в  біді  триматись,  навіть  дасть  пораду  –  
Не  грішити,  біль  терпіти  і  прощати  зраду.

А  Ярина  ходить  в  церкву  та  й  синочка  бачить.
Хоч  голодна,  гола  й  боса,  не  об  цім  лиш  плаче.

Як  же  сина  пригорнути,  як  заговорити?
Коли  він  забороняє  на  землі  грішити.

Та  й  прийшла  у  сповідальню  –  «Та  нехай  що  буде!
Нехай  краще  син  прогонить  ніж  лихії  люди».

Утирає  сльози  мати,  наче  оніміла.
Все  хотіла  розказати  –  перед  ним  зомліла.

А  священник  із  долівки  жінку  підіймає:  
-  Чого  падаєш,  старенька?  –  лагідно  питає.

-  Та  невже  в  твоєму  віці  гріх  взяла  на  душу
Сповідайся,  Бог  прощає  й  я  простити  мушу.

Сповідається  Ярина  гіркими  сльозами,
Як  у  молодості  страшно  скривджена  панами.

Як  порядність  зберігала,  славила  чесноту,
Та  зростала  сиротою  –  віддали  в  роботу.

Тяжко,  тяжко  працювала  не  знавши  спочинку.
Зґвалтували  пани  люті  –  привела  дитинку.
Та  нікому  не  потрібна  бідна  сиротина.
Попід  тином  ночувала,  з  нею  і  дитина.

Ось  зима  настала  люта,  холод  пробирає.
Сина  нічим  обігріти,  силоньки  немає.

Та  й  поклала  коло  церкви  прямо  на  порозі,
А  сама  з  плачем  і  болем  стала  при  дорозі.

Хтось  жалів,  давав  копійку,  хтось  штурляв  ногою,
Хтось  сміявся  над  моєю  долею-бідою.

То  ж  прийшла  сюди  я  знову.  –  Мамо,  моя  мати!
Дайте  руки  ваші  милі  хоч  поцілувати.

Кинувсь  син  в  обійми  неньці,  сльози  утирає:
-Сину,  сину,  любий  сину,  -  матінка  гукає.

-  Не  з  своєї  волі,  сину,  покриткою  стала  -  
Так  віддячили  за  службу,  що  і  не  гадала.

Інша  може  б  свою  долю  у  ріці  втопила,
А  я  життя  своє  недолуге  муками  згубила.

Не  цурайся  сину  неньки,  я  свій  гріх  носила,
Від  людей  його  ховала  і  Бога  просила

Дати  долю  щасливішу  рідній  моїй  крові,
Дарувать  душі  свободи,  серцю  дать  любові.

-Мамо,  снився  день  щасливий,  навіть  в  мріях  бачив.
І  за  все,  чого  не  знав  я,  я  тебе  пробачив.

Лихо  в  радість  обернулось,  мати  сльози  втерла.
Довго  мріяла  про  щастя,  в  щасті  і  померла.
                                                                                                                                                                                                                 


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618861
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.11.2015


Моя країно дорога!

Моя  країно  дорога!  
Тебе  держава  загубила!
Твої  родючії  поля
Вогнем  пекельним  запалила.
Твої  сади,  гаї,  ліси
Накрила  горе-пеленою
Твоєї,  матінко,  краси
Не  вмиє  чистою  росою.
Вже  стогнуть  села  і  міста,
Земля  змішалася  із  кров’ю…
Нажаль,  серця  твоїх  дітей
Уже  не  дихають  любов’ю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618615
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.11.2015


Галочка

Нашу  Галочку  маленьку                                                                                                            
Дуже  часто  сварить  ненька.                                                                                                                      
За  маленькії  провини,                                                                                                                                                
За  чудні  діла  дитини.
Мама  сварить,  та  не  б’ється,                                                                                                                                                  
А  як  піде  –  засміється.                                                                                                                                          
Треба  ж  Галочку  навчити,                                                                                                                            
Що  не  слід  бо  їй  робити.
Одягає  киці  хустку,                                                                                                                                  
Не  дає  й  хвилинки  спуску.                                                                                                                
Прориває  огірочки                                                                                                                                                              
І  несе  в  уявну  бочку.
Півника  дрючком  ганяє,                                                                                                                                                                                  
Бо  він  голосно  співає.                                                                                                                              
Нумо  в  схованочки  грати  –                                                                                                      
Заблудилась  коло  хати.
Як  кораблик  на  водичку                                                                                                                            
Попускала  черевички.                                                                                                                              
Квіточки  росли  в  садочку,                                                                                                                                    
А  тепер  одні  листочки.
Ні,  не  можна  жити  мляво,                                                                                                                          
Бо  усе  ж  таке  цікаве.                                                                                                                                            
Нашу  Галочку  маленьку                                                                                                                                
Дуже  часто  сварить  ненька.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618608
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.11.2015


Засмутився їжачок

Засмутився  їжачок,
Бо  багато  колючок.
Гратись  з  ним  ніхто  не  хоче,
Доторкнеться  і  відскочить.
Безліч  гострих  колючок
З  носа  витіг  борсучок.
Зайченя  вкололо  лапку,
Накотився  він  на  жабку.
Плаче,  плаче  їжачок,
Бо  багато  колючок.
Прибігає  він  до  тата,
Каже:  \"Хочу  шубку  зняти!\"
Зняв,  повісив  на  гачок,
Подивився  на  бочок
І  подався  десь  із  хати
З  друзями  у  ігри  грати.
Бігіє  наш  голопуз,
Він  у  гурті,  наче  туз.
Але  ось  тріщить  ліщина.
Що  ж  це  за  лиха  година?
З-за  кущів  виходить  лис.
Пролунав  у  лісі  писк.
Ніде  їжачку  сховатись,
Він  мерщій  біжить  до  хати.
Одягає  шубку  вмить
І  до  друзів  хутко  мчить.
Лиса  він  відволікає,
Друзів  за  горбок  ховає.
Поколовся  хитрий  лис
І  подався  геть  у  ліс.
Всі  хороброго  вітають,
Силу  шубки  прославляють.
Дуже  радий  їжачок,
Що  багато  колючок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618392
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.11.2015


Достиглим колосом Вкраїну обійму

Достиглим  колосом  Вкраїну  обійму,
Вплету  їй  в  коси  ягідку  калини,
У  вишиванку  неньку  одягну
І  журавлем  у  душу  їй  полину.
Країні  дам  у  руки  коровай  –  
Найбільше  для  робітника  багатство.
Палкою  піснею    зігрію  рідний  край,
Прославлю  рід  свій,  звичаї,  козацтво.
Утру  печалі  білим  рушником,
Із    хлібом-сіллю  запрошу  до  столу,
Прикрашу  їй  голівоньку  вінком
І  прив’яжу  до  нього  стрічку-долю.
Рядком  шевченківським  розмову  поведу
З  тобою,  незалежная  державо.
Про  радощі  твої  й  твою  біду,
Про  перемогу  й  незгасиму  славу.
Тебе  любов'ю  радо  пригощу,
Наллю  у  келих  я  вина  надії.
За  тебе  кубок  повний  підійму
І  вірою  святою  обігрію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618384
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.11.2015


Наталочка


Мала  Наталочка  сховалась  
В  кущах  духмяного  бузку.
І  там  собі  тихенько  гралась  -
Давила  крейду  на  муку.
А  із  садочка  долітали  
Чудні  для  Наточки  слова.
Бабуся  й  мама  розмовляли,  
А    в  неї  пухла  голова.

- Я  тут  іриси  прикопаю,
А  то  щось  клумба  запуста.

- Та  це  ж  від  мене    їх  ховають,
Як  ту  сметану  від  кота.
Мої  улюблені  цукерки,
Мої  іриски  прикопать?
Але  ж  я  зможу  їх  відтерти,
Пофукать,  потім  розмотать…
Відрила  бабині  іриси
Мала  Наталочка  в  садку.
А  де  ж  цукерочки?  –  немає!,
Чи,  може,  сховані  не  тут?
Бабуся  стежить  із  віконця:
- Ой,  лишенько,  що  за  біда.
Онучка  грається  на  сонці
І  квіти  з  клумби  вигріба.
- Онучко,    що  ти  наробила?
Я  ж  посалила  тут  квітки!

- Ага,  я  знаю,  ти  садила
Мої  цукерки  у  ямки.
Бабусю,  ти  хіба  не  знаєш  –
Ірисики  не  проростуть.
Чи  їх  від  мене  ти  ховаєш,
Бо  в  мене  зубки  попадуть?

- Іриси  –  це,  Наталю,  квіти,
І  їх  ще  півниками  звуть.
І  ними  не  смакують  діти,
Вони  напровесні  цвітуть.
- Як  я,  бабусю,  мало  знаю!
Та  ти  мене  всьому  навчи,
А  то  б  я  півника  шукала,  
До  рук  лопату  беручи.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618166
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.11.2015


Рідне слово

 Мовчання  вимірять  словами,                                                                                                                                                                                                      
А  потім  в  рими  одягнуть,                                                                                                                                                                                                              
З’єднать  ритмічними  рядками,                                                                                                                                                                                                                                                  
Це  –  нелегка,  скажу  вам,  путь.                                                                                                                                                                                                                                                                                  
Барвисте  розмаїття  мови                                                                                                                                                                                                                                      
У  думку  скласти,  ще  й  у  вірш,                                                                                                                                                                                                                
Це  труд  душевно-розумовий,                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
І  за  фізичний  він  не  гірш.                                                                                                                                                                                                                                                  
Він  схожий  на  буяння  саду,                                                                                                                                                                                                                                  
Не  кане  зроду  у  віках,                                                                                                                                                                                                                                                                            
Бо  закарбовує  свій  спадок                                                                                                                                                                                                                                                      
На  історичних  сторінках.                                                                                                                                                                                                                                
О,  мово,  рідна,  величава!                                                                                                                                                                                                                                    
Дорогоцінний  інструмент                                                                                                                                                                                                                          
Свого  народу,  його  слава.                                                                                                                                                                                                                                          
Тебе  плекає  лиш  поет,                                                                                                                                                                                                                                                                                          
Що  не  продасть  тебе  й  не  купить,                                                                                                                                                                                                    
Бо  він  існує  лиш  в  тобі,                                                                                                                                                                                                                                                
І,  як  життя,  безмежно  любить                                                                                                                                                                                                        
У  радощах  і  у  журбі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      
І  ти  живеш  його  словами.                                                                                                                                                                                                                                                
Ви,  наче  скрипка  й  музикант.                                                                                                                                                                                                              
Ти,  мово,  робиш  їх  майстрами,                                                                                                                                                                                                          
Старанно  зрощуєш  талант.                                                                                                                                                                                                                                                                      
Поети  з  тебе  роблять  казку,                                                                                                                                                                                                              
Поему,  оду  чи  памфлет.                                                                                                                                                                                                                                          
Увіковічують  прекрасне,                                                                                                                                                                                                                                                                    
Сплітають  літери  в  букет.                                                                                                                                                                                                                                                                                                
О,  неповторне,  рідне  слово  -                                                                                                                                                                                                                                                            
Душі  криниченька  жива.                                                                                                                                                                                                                                                
Із  тебе  пити  я  готова  –                                                                                                                                                                                                                                                                  
В  тобі  освячена  вода.                                                                                                                                                                                                                                                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618139
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2015


Безчинство сильних

Безчинство  сильних  сходить  їм  із  рук.
Для  тих  права,  хто  голос  свій  підвищив,  
Для  тих,  хто    мучить  і  не  бачить  мук,
Для  тих,  хто  правду  лестощами  знищив.

Ніхто  підлоті  волю  не  давав,
Але  вона  безсовісно  гуляє.
Завжди  сильніший  у  слабкого  крав
Не  дивлячись  на  те,  що  той  ридає.

Стомився  вже  затоптаний  народ
Носити  бруд  чужий    на  власних  плечах,
І  класти  обіцяночки  у  рот,
Шукати  зміст  в  душевних  кровотечах.

А  зміст  у  тім,  щоб  знищити  себе
Заради  тих,  хто  честь  забув  і  совість,
Хто  сам  піднявся,  а  спихнув  тебе
В  ріку  принижень  і  у  сіру  вбогість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617910
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2015


Все добре те, що вчасно у житті

Бліде  створіння  в  клітці  золотій
Вважає  щастям  дихати  та  їсти.
Але  ніхто  не  чув  пташини  спів,
І  голос  є,  тане  навчилась  пісні.
У  рамках  долі  в  смуток  одяглась  –  
Навіщо  пнутись,  як  ніхто  не  чує.
Нудьзі  скорилась,  тузі  піддалась,
Нема  емоцій,  спокій  лиш  панує.
А  в  ньому  пасма  вплетених  дощів,
Важкі  сліпучі  розсипи  туманів,
Сміття,  що  лиже  кромку  берегів
І  тиша,  що  не  будить  на  світанні.
Не  знала  пташка  іншого  буття,
Вона  не  вміла,  мабуть,  і  літати,
Не  чула,  як  колишуться  жита,
Як  мчить  ріка  –  уміла  тільки  спати.
Відкрилась  клітка  –  пташечко,  лети!
Пробачте,  та  не  вмію  я  літати,
Не  можу,  бо  не  знаю  ті  світи,
Стара  я  вже,  щоб  жити  починати.
Все  добре  те,  що  вчасно  у  житті.
Боротись  треба,  коли  в  жилах  сила,
Літати  треба  в  роки  молоді,
А  не  тоді,  коли  слабі  вже  крила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2015


Україно! Доля твоя безталанна!

Україно!  Доля  твоя  безталанна!
Ти  наругу  терпіла  повік.
Для  народу  свого  ти  кохана,
Хоч  народ  –  це  твій  злий  чоловік.
Він  за  тебе  постане  горою,
Але  кров  з  під  тишка  твою  п’є,
Захищає  словесно,  рукою  ж
По  обличчю  безсовісно  б’є.
Ти  благаєш  його  на  колінах
Твою  честь  для  дітей  зберегти.
Він  тобі  обіцяє,  і  сміло
Обіцянок  руйнує  мости.
Ріки  сліз  лицемірством  втирає,
Щоб  любов  показати  тобі,
І  одразу  ж  одну  залишає,
Віддає  одинокій  журбі.
Він  кохається  в  морі  амбіцій,
Забуває,  що  ти  ще  жива,
Подає  тобі  наче  каліці
Із  тих  крихт,  що  топтала  нога.
Я  дивуюсь  тобі,  Україно!
Де  ти  сили  знаходиш  щоб  жить?
Серед  інших  держав,    ти  –  дружина,
Яка  вірно  уміє  любить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617700
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2015


Хто це плаче моїми очима?

Хто  це  плаче  моїми  очима?
Біль  народу  у  серці  заліг.
І  надії  жадана  тривога
Опадає  як  листя  до  ніг.

Кожен  погляд  у  світле  майбутнє
Застелила  палюча  сльоза.
Нас  товчуть  і  уже  не  народ  ми,
І  придушена  наша  мольба.

А  ми  просто  бажаємо  жити
Без  чужих  непотрібних  ідей,
Які  виснуть  в  повітрі  й  сміються
З  стариків  і  заслаблих  дітей.

Скільки  горя  на  плечах  народних?!
Скільки  згублено  дочок,  синів?!
Та  регочеться  влада  країни
Із  історії  наших  дідів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617681
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2015


Ліки від гріха

Ми  всі  хворіємо  гріхами.  
А  може  є  від  них  рецепт?
Є  ліки,  та  забуті  нами!  
Я  вам  розкрию  цей  секрет.
Нарий  слухняності  коріння,
збери  від  щирості  квіток,
Нарви  листочків  від  терпіння  
і  чистоти  твоїх  думок.
Усі  ці  названі  чесноти  
постом  утримання  суши,
І  по  завершенню  роботи  
в  каструлю  добрих  справ  клади.
Додай  водиці  покаяння  
і  братолюбством  посоли,
Додай  щедрот  від  подаяння,
пилок  покірності  збери.
Примиренням  приправ  цю  страву,
і  Божий  страх  приймай  щодня.
Іди  із  ним  на  кожну  справу,  
будь  духом  чистий  як  дитя.
Не  пий  вина  прелюбодійства
і  справедливість  одягай,
Тримайся  осторонь  від  вбивства,  
і  марнослів’я  оминай.
А  ні,  то  знову  захворієш  
брудним,  оманливим  гріхом.
Впадеш  у  відчай  і  зотлієш,  
напоєний  гірким  вином.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617444
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2015


Сховище надій

Схаменіться  люди!  Сонця  вже  не  видно!
Вже  у  синє  небо  мрії  не  летять.
Не  летять  молитви,  крізь  потворні  хмари.
Небеса  не  чують,  небеса  мовчать.

Бродить  підлий  демон  з  лютими  вітрами,
І  земля  ховає  теплий  подих  свій.
Як  його  спинити?  Як  його  вернути?
Відновити  в  серці  сховище  надій.

Чом  в  своїх  турботах  бачимо  ми  користь?
Чому    не  уміємо    просто  так  любить?
Адже  всі  ми  діти  й  мати  в  нас  єдина.
Так  невже  ми  здатні  матір  загубить?

Схаменіться  люди!  Небо  вже  палає
Гнівом  незбагненних  ангельських  сердець,
Що  рятують  з  прірви  наші  грішні  душі,
Бо  жива  надія,  що  спасе  Творець.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617443
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2015


Моє кредо

Дивлюся  в  майбутнє.
Воно  –  це  сьогодні.
Його  я  будую  вже  зараз  собі,
І  сходинку  кожну
Сама  я  малюю,
Долаю  в  житті  перешкоди  любі.
Живу  я  мистецтвом,
Люблю  я  творити,
Бо  хочу  я  втіху  і  радість  нести,
Бо  лиш  наполегливість,
Впертість  і  сила
Примусять  талант  мій  на  повну  цвісти.
Тому  вимагаю
Від  себе  терпіння,
Щоб  успіх  піймати
У  сітку  надій.
Я  ставлю  реальні
Завдання  і  цілі,
Тому  не  далека  від  здійснення  мрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2015