| Сторінки (2/132): | « | 1 2 | » |
Ми невиправні мрійниці, жінки…
Не досить нам в руках тримать синицю.
Гортаємо життєві сторінки,
Обходячи увагою дрібниці.
Життя навідмах б’є в одну щоку,
А ми терпляче підставляєм другу.
В ту ж небезпечну воду,
– В ту ж ріку! –
Пірнаємо, ледь виплакавши тугу.
Рвемося через терни до зірок,
(Дарма, що серце ранимо до крові!)
Аби пізнати щастя, – хоч ковток! –
Щоб хоч на мить забутися в любові.
Ми невиправні мрійниці, жінки:
Здобудем крихту – прагнемо усього.
Тому, напевно, крізь усі віки
Нам стелиться надією дорога.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2015
Ти був, неначе сонця промінець,
Що пустував у стомленому листі.
Перехилявся жартів куманець –
І бризки сміху сипались іскристі.
А сині очі без хмарин були.
Без сивого осіннього туману.
Веселі дотепи, немов гриби, росли.
І щирий усміх на вустах не в’янув.
Хоч дощ краплини висівав рясні,
На них я, все забувши, не зважала.
Ти так тоді сподобався мені!
Таким тебе я вже давно не знала.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2015
Зіткалась у проталинах трава!
То правда, що кінець усе вінчає,
Мов сон, зникає ковдра снігова,
І теплий дотик весну провіщає.
Ще пройде заметілей караван.
Мороз іще не раз обпалить щоки.
Пусте!
Хай це лише самообман,
Але душа весни вже чує кроки.
І хоч печаль іще така жива,
А серце утомилось буть хоробрим, –
Зіткалась у проталинах трава!
І значить, у житті все буде добре.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Стою над урвищем – затягує безодня.
Аж мозок плавиться від стрімкості думок.
Тумани кубляться, засивлені, холодні,
У прірві, що розверзлася за крок.
Стою на краї. На крихкій основі.
На дні у серці – безліч почуттів.
Якщо униз – там палі пурпурові
І біль,що на вустах закам’янів.
А потім – тиша у туманах сірих
І вічний спокій серед чорних брил.
Злетить душа на вільних білих крилах
Над тілом тлінним, що не мало крил.
Ні! Не тепер! Не гоже гріх чинити!
Вже хай крізь терни, тільки б до зірок!
Є час для змін. І є бажання жити.
… Я в бік життя роблю зворотний крок.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
Наш прапор – миру й правди зоревід:
Безхмарне небо з сонцем на долоні.
Наш герб тризубий – волі гордий зліт.
Це не хижак пожадливий в короні.
Свого добра в нас вистача для всіх –
Чужих земель ми зроду не чіпали.
Бо кривда інших – то великий гріх.
Нас пращури лиш доброго навчали.
Ми вільні духом і тому – борці:
В кайдани нас повік не закувати.
Як не з гранатою, то з каменем в руці
Ми будем рідну землю захищати.
Ми переможемо! Бо правда в нас одна,
Нескорена, з надією святою:
Була б Вітчизна вільна і міцна!
І ми готові стати до двобою.
Та й не самотні ми: за нами – світ.
І у ворожих лавах маєм друзів.
Тож не зів’яне калиновий цвіт!
І кожний буде мати по заслузі.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2015
́ Народ мій є! Народ мій завжди буде
В.Симоненко
Свободи дух незламний зародився
В прадавніх вітром поєних степах.
Він, ніби дуб, нескорено розвився
Крислатим велетнем, зміцнілим у віках.
Той дуб сусіду – наче скабка в тілі,
Що кістка в горлі, мовби сіль в очах.
У величі своїй і гордій силі
Він, як титан, навіює їм страх.
Його залізом і вогнем долали,
Морили уподовж тисячоліть.
Його ятрили урагани й шквали,
А він камінним стоїком стоїть.
Могутній стовбур на друзки трощили,
Щоб непокорець той зі світу щез,
Аби упав, повержений, безсилий.
А він у юних пагонах воскрес!
Непоборимий, гордий подих волі
Народ мій з діда-прадіда несе.
Незламний він, неначе дуб у полі,
Бо нам земля й свобода – над усе.
Ні дуб не знищать жодні потрясіння,
Ані народ, що в бідах серце пік.
Глибоке і міцне його коріння.
Він є. Він буде. Нині і повік.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015
М’якою хустинкою сну огорнуся
І вії натомлені млосно зімкну.
В солодку безодню м’ячем покочуся.
У млявій знемозі безжурно засну.
Не знаю, як тіло, а мозок полине
(Лишивши реальності відгук лиш свій)
В магічно-незвідану дальню країну
Надій і бентеги, й нездійснених мрій.
Блукатиме довго в долинах незнаних,
Злітатиме птахом до самих зірок,
Сукатиме прядиво щемно-неждане
Принишклих у схованці грішних думок.
Чи сплю, а чи марю? Чи то спочиваю?
Згадати не можу побачених див.
Розплющую очі – видіння зникає.
А в серці – уламки розгублених снів.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015
Як довго треба буйний ряст топтати,
Наївно вірячи в казкову чистоту,
Аби колись змогла душа пізнати
Життя земного істину просту:
Що в світі є добро і є підлота;
Є щирість і обман, є сміх і глум.
Всі ідоли втрачають позолоту.
І радість часом переходить в сум.
Що справжня цінність часом непомітна,
Як золота піщинка у піску.
Стає лише з роками очевидним,
Що був ручай – а переріс в ріку;
Що був лиш пуп’янок – тепер розкішна квітка;
Що був алмаз, а діамантом став.
Із каченяти, що і глянуть гидко,
З’явився лебідь й крилами заграв.
Хай пізно, та приходить розуміння:
Не все вже ягода, що палко так цвіло,
Що ограноване і блискітне каміння –
То не коштовність, а звичайне скло.
Солодкі мрії мають гіркий присмак.
До зір дорога – марево пусте.
Світ у веселках – тільки через призму.
Лиш те, що поряд, справді золоте.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
Чужої армії солдате!
Ти любиш сторону свою?
Ту, де тебе ростила мати,
Де ти зустрів любов свою?
Чому ж не можеш зрозуміти,
Що в кожного своя земля,
Що й нам судилося любити
Оці ліси, оці поля?
Усе, без чого ми безплотні,
Життя без чого – пустоцвіт,
Те, що плюндруєш ти сьогодні,
Брудних не витерши чобіт.
Солдате армії чужої!
В своє майбутнє зазирни:
А чи назвуть тебе героєм
Колись твоїх дітей сини?
За потолочені надії
І за розкраяні серця
Тебе лавиною накриє
Й розчавить в часі дійсність ця!
За подвиги твої криваві
Твій рід в прокльонах пропаде.
Ім’я твоє не буде в славі,
І слід твій прахом припаде.
Душа не прощена покою
Шукатиме в усіх світах.
Чи ж хто заплаче за тобою?
Чи ти в чиїхсь воскреснеш снах?
Чужої армії солдате!
Своєї долі не гніви.
Йди, де тебе чекає мати.
Де народився – там живи.
Люби, кохай, твори. І радуй
Свою вітчизну, рідний край.
Цінуй життя. Живи по правді.
А на чуже не зазіхай!
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
У ті самотні весни, коли сум
Захмарював мій обрій без упину,
Я вірила, тамуючи сльозу,
Що я тебе колись таки зустріну.
Стихали ранки...
Догорали дні...
Пливли роки, мов тріпотливі хвилі.
Осіннім листом
Падали до ніг
Останки мрій...
Холодні і безкрилі...
А я чекала. Всім наперекір!
(Надія до останку не вмирає)
Гарячі очі зводила до зір:
«Чого ж мене так довго він шукає?»
І от...
Жаданим цвітом зайнялись
Сади весняні. І дві стежки в полі
Зійшлися і в одну переплелись.
Мене знайшов ти в лабіринтах долі!
Ти від самотності мене вберіг.
Сум розчинився в райдузі квітчастій!
Весняні зорі падають до ніг.
На щедру долю.
На любов.
На щастя.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
За що люблю?
За ніжно-синю повінь,
Що струменить у віях-берегах.
І за весняний невгасимий пломінь,
Що ти для мене бережеш в очах.
За що люблю?
Нехай розкаже вітер,
Цілуючись із травами в полях.
Хай прошепочуть замість мене квіти,
Збираючи росу на пелюстках.
Тобою я наповнена до краю.
Без тебе я дорівнюю нулю.
Без тебе я життя не уявляю.
За що – не знаю.
Просто я люблю.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
Легендами оточений лихими,
Долає Всесвіту безмежний океан,
І м'язами хизуючись тугими,
Пливе крізь морок хвиль Левіафан.
Нещадний монстр, гривастий і голчастий.
Його подоба дика і страшна.
Він зло чаїть у щелепах ікластих
І на шляху нічого не мина.
В очах - ненависть і злоба холодна,
Бо зледеніли в нім душа і кров.
В могутнім тілі - сила надприродна.
Він всі громи і блискавки пройшов.
Пливе невідворотно, незворушно,
З пащеки полум' я навсібіч викида,
Хвостом зміїним все дощенту крушить.
Вирує і кипить під ним вода.
Левіафан отой, що горе сіє,
Постав із пекла і до нас доплив.
Він зветься нині «путінська росія»,
І дзвін на сполох на Землі пробив.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Сядь біля мене.
Не кажи ні слова.
Навіщо марно промовлять слова,
Коли по оксамиту вечоровім
Тремтливе сяйво місяць розлива?
Десь у безмежжі незбагненних далей,
Таких високих, що не сягне зір,
Як у намисто дорогі коралі,
Сплітаються у пісню ноти зір.
Поринь у тишу.
Дивною вуаллю
До нас вона спускається згори.
Ну хто сказав, що дихають печаллю
Притихлі в снах осінні вечори?
Над нами Всесвіт потопа в бездонні,
На щастя скибка місяця сія.
Гарячі й лагідні твої долоні.
Не треба слів –
Ми разом :
Ти і я.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015
Де відшукати слова таїну,
Аби ти знав, як я тебе кохаю?
Поему серця – пісню весняну –
Для тебе я давно уже складаю.
Зберу із книг добірні зерна слів
І висію квітучими рядками,
Щоб вимовити зливу почуттів,
Яка лише ряснішає з роками.
Шукатиму слова у глибині
Морів поезії та прози океану.
І десь, аж на самісінькому дні,
Для вірша перли сонячні дістану.
А може, взяти пензель чарівний
І щастя спалах ним намалювати,
Аби відчув ти дотик вогняний,
Якого у словах не передати?
Ні! Налаштую зоряну струну!
Як не знайду і там жадану риму,
Я таємницю серця мовчазну
Прошепочу закохано очима.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2015
Будеш вітром – стану я хмариною,
У твоєму подиху полину я.
Морем будеш, я – твоїм припливом,
Що здіймає хвилю гомінливу.
Попливеш над озером туманом –
У тобі росинкою розтану.
Затріпочеш листом – стану гілкою,
А у полі буду перепілкою.
Як засяєш сонячним промінням –
Я до тебе притулюся тінню.
Хочу до останньої хвилини
Із тобою бути, мій єдиний!
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015
А може, то лише пусті дрібниці? –
Зламали гілку…
Вим’яли траву…
Бджолу розчавили…
Убили птицю…
Звели тварину – завели нову…
Дрібниці?
Що жаліть одну комаху?
Трави й дерев – не встигнеш рахувать!
Куди не глянь – усюди бачиш птаха.
А вулиці тваринами кишать.
Оскал звіриний
У таких дрібницях.
Засохлий пагін…
Тиша нежива…
Застиглість у розширених зіницях…
Холодне тіло..
Мертва голова…
Все неповторне у своєму роді.
Мить існування в кожного одна.
Дрібниць нема й не буде у природі.
У цьому суть життя і глибина.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2015
Я українка. Я зернина роду,
Що крізь терни й каміння проросла.
Я паросток великого народу,
Що доля в бездоріжжя завела.
На землю цю постійно око клали.
Цей ласий шмат завжди комусь свербів.
І дух наш гордий нищили, ламали,
Щоб мати вірних, відданих рабів.
Чужі вітри над нашим полем дули.
Чужі рої гніздилися в садах.
Не згледілися ми і не збагнули,
Що замість неба вже чужинський дахю
Важкмй одвічний хрест цього народу-
Здирати пута, рватися з ярма,
Бо нам святіше за свою свободу
Нічого в світі не було й нема.
І знов незвані гості в нашій хаті.
В брудних чоботях, з тесаком в руках,
Безжалісні, нахабні і пихаті,
З жагою крові у пустих очах.
Ми ж прозріваємо. Ми зводимось на ноги.
Своїм стражданням підбиваєм лік.
Усі чужинські корчі й перелоги
Ми переборемо і звільнимось навік.
Я – українка. Я землі частина,
Де тчеться правди нитка золота.
Ти здіймешся у славі, Україно!
Твоє коріння в вічність пророста.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2015
Розплету косу
Призабутих мрій.
Згадок розтрясу
Напівсонний рій.
Захмелію знов
Пристрастю ночей,
Солодом дібров.
Ніжністю очей.
На добро мигтить
Сполох блискавиць.
Буду щастя пить
Із дзвінких криниць.
Зоряну канву
В пісню переллю.
Я іще живу.
Я іще люблю.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015
Неждано як оця зима настала!
Безсніжна і невпинна, як біда.
Усе морозним панциром скувала.
Земля у нім приречено бліда,
В полоні, у смертельній небезпеці –
Мороз тугіше зашморг затиска.
Ще яриною пульс у полі б’ється,
Та в холоду безжалісна рука!..
…І раптом – сніг!
Омріяне спасіння!
Небесне диво! Білокрилий птах!
Із Божого Всевишнього веління
Рятує ніжні сходи на полях!
Так і між нас:
Бува нещастя вдарить,
Затисне серце холодом незгод;
Як подих дзеркало, життя потьмарить,
Жбурнувши каменем тебе з висот.
І щастя, як у час такий зігріють
Любові ковдра й промені добра.
Бо тільки в них знайдеш ковток надії,
Яка завжди останньою вмира.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Моя любов – натягнута струна.
Не обірви, сіпнувши ненароком.
Моє кохання – квітка чарівна.
Не розтопчи необережним кроком.
Міняємо усе ми в одну мить:
Учора – біле, а сьогодні – чорне;
Недавно – радість, нині – біль щемить;
І губимо хвилини неповторні.
Ріка тече.
Назавтра вже не та
Вода омиє прибережні лози.
Життя назад нічого не верта,
Лише образ печуть безсилі сльози.
Отож, не рви натягнуту струну,
Що чисто й ніжно про любов співає.
І збережи ту квітку весняну,
Яка лише для тебе розцвітає.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014
Ніч так натхненно зорі висіває,
Торуючи вікам Чумацький шлях!
...Жіноча доля навмання блукає
По незбагненних зоряних полях.
На небі зір!
Мільйони? Міріади?
Хіба злічити скільки їх сія?
Так і жінок...
Усіх і не згадати...
А доля
кожній
випада своя.
Ота зоря – напевно, щасна доля:
Поглянь, як сяє крізь туман століть!
А та ...
Ввібрала і жалі ,
і болі...
Немовби сил забракло їй мигтіть.
...Зір міріади...
Стільки ж доль жіночих...
І в кожній,
як основа всіх основ, –
Надія, що зірвать кайдани хоче...
Жадання щастя...
Віра...
І любов!
...Жіночі долі – зоряні дороги.
Їх омивають зоряні моря,
Ховаючи і радощі, й тривоги...
Там, серед інших,
і моя зоря.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2014
Питаєш, чи змогла б я з України
В чужі краї полинуть назавжди.
Залишить іншим сторону єдину,
Її вишнево-сонячні сади...
Залишити замріяне Полісся...
Коханий Ніжин...
Сивий наш Остер,
Де вітер перемін уже пронісся,
Та пил віків із пам’яті не стер...
Лишить на когось дорогі могили,
Що у собі тримають роду прах...
Простори,
Що тебе й мене зростили...
І небо це
Із сонцем на вустах...
Душа зітліє у чужих покровах
Далеких і оманливих країв
Без рідних звуків батьківської мови,
Без наших, українських, солов’їв!
Одна земля нам дана в світі цьому.
Її звеличувать. Її любить.
Тут – серця дім.
Воно навіки в ньому.
А чи без серця може хто прожить?
Тож, чи назавжди зможу з України
Полинути,
І не запитуй ти –
Я синьооке небо батьківщини
Не проміняю на чужі світи.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014
Там, де ранки духмяно-свіжі
Й сонце мружиться в хвильках Остра,
Юно плечі розправив Ніжин –
Тихий острів любові й добра.
Моє серце навік зчарували
Тиша парків і спокій садів.
Задивилося небо в дзеркала
Золотавих святих куполів.
Дух історії праведно-чистий
Теплим вітром над ними вита.
Розпитайте прославлене місто
Про минулі звитяжні літа.
Пил віків із плечей не струсити –
Усього довелось пережить.
Людям дано з роками старіти.
А містам – розквітать, молодіть,
Розсипатися вулиць промінням,
Сонця усміх у вікна ловить.
Проростати глибоким корінням
Не губитися в плині століть.
Я навіки закохана в Ніжин,
В синю стрічку старого Остра,
Де обабіч по-юному дише
Тихий острів любові й добра.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014
Втечімо вдвох у тишу заміську,
Де ще квітує літо без упину,
Бджола бринить, не замовка цвіркун,
Та вже червоно зблискує калина.
Ще розімліло дихають луги,
А вітер квітам ніжності шепоче…
Тож, поки осінь криє береги,
В шаленстві літа заховатись хочу.
Де млосно пахне медом і теплом,
Не затихають наспіви пташині!
Нехай огорне літо нас крилом,
Під ноги кинувши тумани сині.
Занурмося в духмяний спокій трав –
Я хочу літо в серце увібрати,
Щоб казку цю, що липень розказав,
В осінній дощ, як пісню, пригадати.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Я до серця твого притулюсь,
Струсять вії сльозу мимовільну.
...Ми з тобою – як мінус і плюс:
Різнополюсні, та
Неподільні.
Де б не був ти
І що б не робив,
У думках ти завжди біля мене.
Дана Богом, як диво із див,
Почуттів глибина сокровенна.
Пролягали навсібіч стежки.
Я на кожну потроху ступала.
Але наче струмки до ріки,
Всі дороги до тебе вертали.
Я без тебе – незораний лан,
Пустоцвітом заквітчана вишня.
Ти один – мій одвічний талан.
Так вирішує воля Всевишня.
...В синю повінь очей задивлюсь,
Геть відкинувши пута рутинні.
Різні ми, наче мінус і плюс,
Та, як сонце і небо, єдині.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2014
Упала навзнак стежка лугова.
Схиляє вітер квітів ніжні стебла.
Де ми любили – стоптана трава,
Лише земля
Іще на дотик тепла.
Куди не глянь, куди не підійди –
Усе іще нагадує про літо.
Але дощі змивають всі сліди,
І вже стернею стало стигле жито.
Моя любов ще болісно жива!
Вона до щастя рветься із розпуки!
Але чому потоптана трава,
А дощ осінній так холодить руки?..
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2014
Вітчизно люба, нене Україно!
У хмарах грозових твоя весна.
Орлом двоглавим тишу солов’їну
Розкраяла неправедна війна.
Травневий вітер ніс добро й свободу
Десятки літ через кордон століть,
А нині тягне він біду зі Сходу.
І над садами чорний дим стоїть.
Чи ж знала ти, сумирна, миролюбна,
Що, як століття перетне рубіж,
Близький сусід цинічно і підступно
Тобі між плечі встромить підлий ніж?
Чатують круки здобич на узбіччі,
Смакуючи в думках застиглу плоть;
Дзюби зухвало ціляться у вічі.
Як хижу зграю цю перебороть?
Не буде ниций зайда плюндрувати
Твоєї долі руно золоте,
Бо неможливо при житті віддати
Те, що від лона матері святе.
Під синьо-жовтим прапором стіною
Постанемо за вільний подих твій,
І кату стане карою страшною
Останній наш, хай і смертельний, бій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2014
Я так окрилено, натхненно, кольорово,
Немов барвисті квіти у садах,
Плекаю рідне материнське слово,
Ношу його, як усміх, на вустах.
Вбираю солов’їні переливи
Народним серцем витканих пісень.
І мов коштовні сяючі перлини,
Їх по життю душа моя несе.
Занурившись у мудрість вічних творів,
Втрапляю у глибокий мови вир.
І падають у серце срібні зорі,
Як чую майстра пристрасний клавір.
Звучить в душі оця велична пісня,
Що я ношу, як усміх на вустах.
Стражденна й горда мово українська,
Тобі цвісти і жити у віках!
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2014
Омиє душу праведна сльоза,
Жага скипить на клавішах роялю,
Перемішає святість із печаллю,
І, як травнева молода гроза,
Омиє душу праведна сльоза.
Із пам’яті збентежених глибин
Здійметься вихор спогадів нестримний,
Помчуся птахом я
Услід за ними.
І обпече думок шалений плин
Із пам’яті збентежених глибин.
Як полотно з прядильного верстата,
Зітчеться згадок плетиво міцне,
І в давні роки понесе мене,
Де ще усі живі...
Де батько й мати...
Лиш пам’ять
Час уміє повертати.
Звучи, рояль!
Хай пам’ять наниза
На струни серця спогади гарячі!
І не біда, якщо воно заплаче –
Неначе юна весняна гроза,
Омиє душу праведна сльоза
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Немов коралове намисто,
Я тугу навпіл розірву.
І полетять червоні бризки
Болючим спомином в траву.
Впадуть, неначе сум одвічний,
Розтануть в крапельках роси.
І переллється туги відчай
У святість чистої сльози.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2014
Життя зринає тільки із любові,
У ній одній – всесвітня благодать.
Якщо й не можна обійтись без крові –
То лиш аби у жилах пульсувать.
Хто не давав – не в праві забирати,
Життя святе. Тому воно й одне.
Таке коротке...
І на все багате:
На добре й зле,
На радісне й сумне.
Життя – то скарб, який не оцінити,
Його прожить –
не поле перейти:
Як у дорогах бруду не змісити?
Не втратити – і крихти! – чистоти?
Одні свій шлях барвінками квітчають,
Від них – як ніби сонячне, тепло.
А інші...
Усе людське забувають ...
Чортополохом висівають зло.
І страшно думать,
що тоді буває,
Коли зійдуться на тісній межі
Той,
хто долоні світлу
підставляє,
І той,
що хижо черствіє в іржі.
О Всемогутній, Усевладний Боже!
Сипни у душі – хоч на гріш! – добра.
Скажи, скажи їм,
– ти один лиш можеш! –
Хто не давав,
щоб той не забирав!
Сипни у душі щедрої любові,
Вона єдина – джерело життя.
Скажи їм:
«Що замішане на крові,
Не матиме прощення й забуття!»
При сонці –
усі квіти кольорові,
Від нього
кожне зерня проросло.
Життя зринає тільки із любові.
Його нема,
коли панує зло.
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542763
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2014
[b]Зоряна казка[/b]
[i]О .Т.[/i]
Красуня-ніч
на вечір задивилась,
Що у весняних сутінках згасав.
На захід сонце яблуком скотилось.
Обличчя сонне місяць показав.
Ніч вигравала зорями-очима,
Щасливим сяйвом сповнювала вись.
Один лиш порух ніжними плечима –
І дивні коси чорно розплелись!
В них – таїна…
Глибока…Незбагненна…
І ворожіння сила неземна!
А вечір збіг…За обрій…
І даремно
Його манила чарами вона.
До ранку блимав місяць,
брови звівши.
А зорі
потьмяніли
і стекли
сльозами
в трави,
в солов’їну тишу…
Чим-бо вони зарадити могли?
© Ірина Васильківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014