| Сторінки (3/204): | « | 1 2 3 | » |
Срібним місячним пилом
покрилися стіни у спальні,
і казкова мозаїка враз
змалювалась на стелі.
Було тихо довкола, і тільки
фужери криштальні
несподівано й дзвінко
лунали, як грім у пустелі.
І малинові губи грайливо
напій скуштували,
і нектАровий відблиск на них
залишився миттєво...
Твої очі-смарагди солодкий
полон віщували,
тонка ніжка фужера тремтіла
між пальців чуттєво.
Врівноважено-чемний сьогодні,
мов той джентельмЕн.
Тільки погляд лукавий
так кличе, так манить на дно...
Ну а я, як не леді...
втікачка із диких племен,
поцілунок дарую, як
пристрасті перше зерно.
Я по атласній шкірі із
зЕрнят посію стежину...
І від вушка по шиї ось так
неквапливо мандрую...
Твоїх вуст, підкоривши
нарешті, найвищу вершину,
їхню палкість і ніжність
повільно, тихенько зцілую...
І зімкнеться довкола
із рук твоїх рідне кільце...
Я залИшусь у ньому
сьогодні до самого ранку.
Так п'янить мене, любий,
оте дивовижне слівце...
І "Кохаю" летить в темну ніч
вітерцем крізь фіранку...
І ми хочем забути,
що всюди володарем час.
Ми удвох тут назАвжди,
довіку... єдині...
Золотистим туманом
пробралося сонце до нас.
Заблистіли фужери,
покинуті на скатертині...
1.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527275
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.10.2014
Скільки слів...
недосказаних...
Скільки нОчей...
спустошених....
Злих думок -
їм нав'язаних....
Почуттів -
запорошених.
Скільки спогадів -
втоплено...
Власноруч...
у гордині.
" Я кохаю! " тоді...
так захоплено...
" НенавИджу " отруєно...
нині.
Скільки сліз...
марно пролитих...
Скільки крику у тиші
бУло....
Скільки лютого,
сірого холоду...
Там, де мало б
жевріти тепло.
Скільки чистих сторінок
по вітру...
Написали в романі -
пролог....
Одягнули у темне
палітру,
Що тоді змалював їм
сам Бог.
А сьогодні -
нав'язливі тіні...
Сотні тисяч
" якби... " і " чому?"
Їй - з подружками пити
мартіні.
І десятки безликих -
йому...
І зустрінуться десь...
випадково.
Его знову промовить:
" Іди"...
Розійдуться, не мовивши
й слова.
Лиш спитають у его:
" Куди?............"
26.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2014
Ой, у полі... Ой, у полі
червона калина.
Не діждалась, не діждалась
милого дівчина...
Ой, у полі... Ой, у полі
час врожай збирати.
Не діждалась, не діждалась
свого сина мати...
Ой, у полі... Ой, у полі
грім гуде луною.
Не вернулись, не вернулись
козаченьки з бою...
Ой, у полі... Ой, у полі
дощі і тумани.
Не гояться, не гояться
смертельнії рани...
Ой, над полем... Ой, над полем
вОрони усюди.
Погубились, розгубились
у тім полі люди...
Ой, над полем... Ой, над полем
чорніються хмари.
Прилетіли, закружляли
ворожі примари...
Ой, у полі... Ой, у полі
трава багряніє.
Обірвались, обірвались
літа молодії...
Ой, у небі... Ой, у небі
янголи кружляють.
Світлі душі, чисті душі
з поля забирають...
Ой, то поле... Ой, то поле
України - Неньки.
Затуляють Землю свою
юні козаченьки...
Захиляють Землю свою
юні козаченьки....
22.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525159
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 22.09.2014
Знаю, ти зараз один у порожній кімнаті,
лічиш яскраві зірниці за стінкою скла,
слухаєш музику стрілок на циферблаті,
марно вишукуєш в простинях білих тепла...
Ми із тобою на відстані синього неба,
кожен в своєму куточку з мережива мрій.
Та, щоб зустрітись, летіти далеко не треба...
Очі заплющ на секунду... й ти - мій...
Я вітерцем прослизну через ситець фіранки,
з ніжністю феї до тіла твого пригорнуся...
Грайливо розвію печалі похмурі останки,
Вустами гарячими вуст так блаженно торкнуся...
Можем відчути, як серце у грудях тріпоче,
б'ється шалено у ритмі гарячого танцю...
Розум відносить людину, куди вона хоче...
Бажань і фантазій своїх ми всього лишень бранці...
Знаєш, я зараз одна у порожній кімнаті,
але в уяві ми разом, бо я так бажаю.
Люди не птахи, та люди, насправді, крилаті...
Кожної ночі до тебе в обійми літаю...
16.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523931
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.09.2014
Ти навчив мене бути невільною.
І в неволі щасливою. Диво...
Була з духом твоїм нероздільною.
Так любила тебе... хворобливо.
Наче пташка з країни засліплених,
добровільно зачинена в грати.
Металевим коханням їх скріплював...
Та хіба ж я хотіла тікати?...
Ти навчив мене в'янути мовчки...
Коли з коренем вирвав з землі.
Лиш надії пожовклі листочки
ледь тримались на темнім стеблі.
Лились правди холодної грОзи,
я тонула в калюжах прозріння.
Вже забута тобою в дорозі,
полишала лиш болю насіння...
Ти навчив мене тихо скугліти,
як оте цуценя в пустім полі.
Або вмерти, або - здичавіти...
загубивши себе в власній долі.
Заглядаючи людям у душі,
все шукала того, хто... не ти.
Хто не був би до мене байдужим,
хто зумів би любов вберегти...
Ти навчив мене бути обачною...
Скуштувала я вдосталь полИну.
Може, навіть, колись буду вдячною...
за той ніж... що так боляче... в спину....
15.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2014
Джерела мого натхнення:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522907
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522479
Місяць-маестро маревом
мовчки милується...
Мужність мужчини,
мрійливість мадемуазель...
Маслом миттєвості
милий малюнок малюється...
Майстром магічно милується
Маргарита - модель...
Музика мрій маскувала
мінливість майбутнього,
Морок минулого мирно,
манірно мовчав.
Милі мандрують мостами
моря могутнього...
Магія миті - мольберт...
Мужчина майстерно модель малював......
12.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523119
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.09.2014
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Прости... прости..."
Ми грішні... грішні...грішні люди...
Бо є Твої сини, а є - Іуди...
..................................................................................
І ми самі усе це натворили...
Що гірко жити на Землі, все говорили,
Що мало нам добра... Ну а тепер...
Щасливий той, хто пережив... і не помер...
Хіба ж ми цінували прості речі?
Хліб на столі, чи посмішку малечі...
Блакить небесну з спокоєм одвічним,
Чумацький шлях із сяєвом магічним...
Хіба ж ми цінували кожну днину?
Хто думав про життя? Про Батьківщину?
Занурені в рутину з головою,
Сердешним не ділилися з Тобою...
Але терпіння вічним не буває...
І мов Адам і Єва, вигнані із Раю,
Прозріли ми на цій Землі Гріхів,
Ми каємося... й тут... немає слів...
...............................................................................
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Пробач... прости..."
І мертві падають, мов листя восени...
І хай вже ми... Лиш тільки не вони...
Лишень не дітки... Бо не їх вина,
що стільки душ поглинула пітьма...
І що їм, янголяткам, треба?
Тепла, і сонячного неба...
Бо серце крається з жалю...
Пробач нас...
грішних...
я молю...
10.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014
Час втікає піском поміж пальці.
День нам змінює ніч. Круговерть...
Ну а ми по життю, мов скитальці,
Почуттями наповнені вщерть.
Нас тримає любов на цім світі,
Мов та квітка з нектаром для бджіл.
Ми аж сяєм в коханні софітах,
Й не втекти від Амурових стріл.
Коли знаєш, що десь є людина,
Задля тебе готова на все,
Цвіте щастя в душі, мов калина,
І веселкові барви несе...
Час спливає у далеч рікою.
Поки маєм можливість, любім...
І я хочу кохатись з тобою...
Тільки б ти повернувся в наш дім...
9.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2014
Самотній воїн плив на човні ДОЛІ по річці ЖИТТЯ...
Він вперто шукав острів під назвою "СПРАВЕДЛИВІСТЬ".
Молоді люди говорили, що такий можливо віднайти,
А старші зневірено хитали головами і бажали щастя...
Самотній воїн задрімав посеред довгої річки...
Та невдовзі прокинувся поблизу мальовничого острівця.
І, з відчуттям неймовірного душевного спокою, ступив на беріг.
Його одразу зустріли радісні та усміхнені малюки...
Молоді матусі спокійно возили у візочках немовлят...
Дужі чоловіки працювали, допомагаючи один одному...
Дівчина у світлому платті переводила через дорогу бабусю...
Молодий тато грав з щасливим сином у футбол...
Усі віталися до воїна, і Він бачив блиск у їхніх очах...
Він бачив однакові красиві будиночки вздовж дороги,
І біля цих будинків росли зелені дерева і квіти...
Тут не було жодної голодної нещасної собаки,
А тим більше жодної голодної нещасної людини...
Тут не було багатіїв та бідняків, усі однакові.
На кладовищі ж спочивали тільки старі люди.
Тут не помирали діти від страшних хвороб...
Тут воїни не вбивали один одного по чиємусь наказі...
Тут не плакали знедолені осиротілі жінки...
І Земля пахла солодким нектаром, а не кров'ю.
Тут було те, що молоді люди називали УТОПІЄЮ...
А потім воїн прокинувся у своєму човні посеред річки,
І усвідомив, що це було просто марення... тільки сон.
Але сон настільки прекрасний, що дає наснагу до життя...
Він розумів, що пливти ще довго і не знав, чи повернеться додому...
Але хто не шукає справедливості, той ніколи її не знайде.
І Він шукатиме те місце, де безтурботно сміються діти...
І Він знайде той острів, навіть якщо він на ІНШІЙ ПЛАНЕТІ...
А так, мабуть, і є.......................................
4.09.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521409
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.09.2014
Ти, мов фея казкова,
на мить прилітаєш у гості...
Своїм шармом, як шлейфом,
довкола усе огортаєш.
Розмовляєм з тобою
до втоми, дрімОти, до млості,
і коктейлем з емоцій
невпинно мене пригощаєш.
Коли очі заплющу,
то бачу тебе, моя люба...
Дивовижну красуню
із поглядом дикої мавки.
Моя пристрасть, жага,
рятівниця, й подекуди, згуба,
що мій час випиває
із впертістю чорної п'явки.
Непокірне дитя
мого настрою і сьогодення...
То бунтуєш ображено,
то безпорадно ридаєш.
Вислуховуєш сповідь мою,
всі тяжкі одкровення,
у найважчі хвилини мене
до грудей пригортаєш.
Хоч сама така різна,
немов дві істоти в одній.
Твої крила фарбуються
барвами хамелеона...
Ти часОм замовкаєш
печально в тривозі німій,
мов богиня підземного царства,
мов та Персефона.
Ну а іноді сяєш теплом,
виграваєш на арфі,
ми співаємо разом про
радість життя на Землі.
І стають золотисто-медовими
крил ніжних барви,
і я пещусь під сонцем,
і гріюсь в натхнення теплі.
Ти буваєш святою,
як діва, безгрішно-цнотлива,
й безсоромно-звабливою,
наче схмеліла блудниця.
То чекаєш наївно
повік нездійсненного дива,
чи, стомившись, говориш,
що вірити в диво - дурниця...
Часом сильна і вперта,
а часом налякана й тиха...
Ми з тобою так схожі,
ти наче моє віддзеркалення.
Ти нашіптуєш рими
на вушко нав'язливо, стиха...
Моя Музо, царівна моя,
дивне марення...
Я вклоняюсь тобі,
рятівнице від сирості буднів,
за уміння витягувать з прірви
нездійснених мрій...
За уміння шукати людей
у куточку безлюднім,
за уміння в роздвоєнім серці
спинити двобій...
30.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520498
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.08.2014
Заховай мене в свОї долоні...
Як метелика, ніжно накрий...
Я згорнуся у тихім полоні,
І відІйде геть морок сирий...
Заховай мене десь під сорочку,
Щоб не бачити світу довкола...
Кам'янію самотньо в куточку,
Ця війна мені душу сколола...
Забери мене аж на край світу...
В площину, де немає людей.
Полетіти б на іншу орбіту...
На планету без болі й тіней...
Заховай мене в кокон безпеки,
Щоб цей хаос здавався лиш сном...
Скоро нас тут полишуть й лелеки...
Ураган за вікном... ураган за вікном...
20.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2014
Первоцвітом пахучим
на сході весняного дня
розквітало Кохання
у серці, неначе в саду,
не лякало його ані
сумнівів злих метушня,
і не вірило в зраду,
не чуло, невинне, біду.
Все тягнулось до сонця
засліплене сяйвом мінливим,
не бажаючи чути
як вітер хитає стеблом,
бо так легко, здавалось,
рости і сміятись щасливо,
просто дихати, жити,
під неба надійним крилом...
Та пролились дощі,
а за ними і люті морози,
загубило Кохання свою
неповторну весну,
полетіли додолу пелЮстки,
обсИпались сльози,
пробудилось Кохання
зі свого мрійливого сну...
Обламалось тендітне,
упало стеблом до землі,
а те небо у хмарах
лиш снігом його притрусило.
Цвіт пропав, загубивсь,
розчинивсь у холодній імлі...
Дивовижне Кохання бУло...
та так мало прожИло...
17.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2014
Красеню-вересню, чути здаля твої кроки,
Вже поспішаєш дбайливо у наші краї.
Кучері - золото, вени наповнені соком,
Тихо крокуєш по рідній коханій Землі.
Красеню-вересню, там, за спиною, пакунок...
Хочеться плакати, серце у грудях щемить...
Літо підступне нам смерть принесло в подарунок,
Тисячі душ відлетіли у неба блакить...
Красеню-вересню, як нам із цим примиритись?
Як втамувати нам горе засмучених вдів?
Як тепер діткам-сирОтам у вічі дивитись?
Як пояснити, що все це " по волі вождів"?
Скільки дітей ненароджених світ не побачать...
Скільки героїв лишились без зору, без ніг...
Скільки жінок ще не раз на Землі цій заплачуть,
Хто запросив до нас вбивцю-війну на поріг?
Красеню-вересню, будь милосердним, благаю...
Ріки багряні довкола невпинно течуть...
Знаю, на дУші відважніі чекають у Раю,
Герої живі!... Та батькам вже дітей не вернуть...
13.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516968
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.08.2014
Білі простині ліжка, самотність і ти...
Так тривожно, так холодно, дико...
Коридори, тумани, далекі світи...
І мовчання, тотожне із криком,..
Ніжні дотики пальців, і сяйво, і я...
Голос лагідний, атлас волосся...
Доторкнуся грудей... і промовлю ім'я...
Поруч тебе... я тут... не здалося...
І схрестилися пальці... тебе заберу
з лабіринту, де сни... мов мисливці...
І пограємо разом... у цю гарну гру,
в яку грають... одні лиш щасливці...
*******************************
Срібний місяць... на тілі... мереживом...
мої губи... малюють... нові...
Можна все... і по вітру... обмеження...
Легкість в тілі... туман в голові...
Гострі нігті... вп'ялИся у спину...
Не дивися у вічі... Згориш...
Протоптала з цілунків стежину...
Ти, як полум'я свічки, тремтиш...
Летимо... летимо тільки в небо...
у шаленому темпі сердець...
Все міцніше горнуся до тебе...
І самотність твоя - нанівець...
Ти живеш... я вдихнула життя...
Тож живи... до світанку є час...
Сну й реальності... дивне злиття...
Ясний ранок... лиш ворог для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516821
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.08.2014
Прокинулась серпневого світанку,
Грайливе сонце пестило вуста.
Міцної кави випивши на ганку,
Скотилася по тілу гіркота.
Срібляста чашка враз засумувала,
Покинули її на підвіконні...
Мене також печаль поцілувала,
Проснулися усі тривоги сонні.
Не чутно у вітальні любих кроків,
Лиш кошеня муркоче біля ніг.
Не стримую уже я сліз потоки,
Підкралася розпука на поріг.
Прогнулися тужливо мої плечі
Під тягарем болючої розлуки.
Вже не прогнати сонцю холоднечі,
Мене зігріють тільки Його руки
Та як картати ці тривожні дні?
Коли так мало залишилось сили...
Замовкли навіть тіні на стіні,
зі мною у самотності застигли.
Заснуло кошеня в гнітючій тиші,
Котились сльози краплями роси.
До зустрічі лічитиму я тижні,
і чутиму нечутні голоси...
8.08.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2014
ПОлудень. Час перетнув день екватором.
Гаряче повітря на груди камінням лягло.
А небо, схотівши побути актором-аматором,
саван із хмар темно-синіх на себе вдягло.
Сонце сховалось в кишені і ,мабуть, заснуло,
зморене довгим блуканням по видноколу.
Понад лісом, на сході, так дивовижно блиснуло...
Це панянка-гроза блискавиці скидає з подолу.
І від грому її каблуків затрусилась земля.
Схаменувшись, пташки поховалися десь по кутках.
Від обіймів спекотнього вітру хитнулось гілля,
потонула дорога в пилюці й зелених листках.
Тишина... Мов живі всі покинули світ.
Горобці не співають, собаки лякливо мовчать.
Тільки яструб самотньо продовжує в хмарах політ,
мов бажаючи сонце... не зливу... у небі стрічать...
На фото дивовижна картина " Тишина ",
художник Ісаак Левітан, 1898 р.
7.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516136
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.08.2014
Хочеш...
зроблю твій світанок іще яскравішим?
З першим промінням тебе поцілую у губи...
ПрошепОчу тобі: " Прокидайся... я поруч... любий..."
Що може бути більш гарним, і ще більш ніжнішим?..
Хочеш...
я буду твоєю м'ягкою периною?
Теплою, рідною, світлою... просто тебе накрию...
Вустами - струмками зацілую тебе, омию...
І сонце спекотнє прикрию собою - хмариною.
Хочеш...
руками мене обійми, як ти вмієш, коханий...
і я заспіваю так дзвінко, як той соловей...
не впАду... тримаюсь так міцно... завзято плечей...
і твОї долоні у мОїм волоссі, як в шати, убрані...
І твОї долоні дарують приємне тепло...
І ти, наче кішка, сметанки напившись, муркочеш...
Якби розбудила тебе, то так би було...
Зацілую тебе на світанку...
хочеш?
6.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515783
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.08.2014
Я знаю, що я глуха...
чи просто НЕ ХОЧУ чути...
Втікаючи від пастуха
прозріння не досягнути.
Я знаю, - сиджу на піску.
А ти завжди прагнеш вище...
Й не зрушити " на ручніку",
Й на ватрі зі знань - попелище...
І я рада б вчитись, але...
ти кажеш, що чорне - це біле.
Коло знань тут замкнуло "реле",
адже саме тут - наболіле...
Ти кажеш мені:" Вовки
насправді лишень овечки."
Заплутались мої думки...
Хіба ЦЕ до щастя "вуздечки"?
Адже вовк... він навіки звір.
І в кровІ його - вполювати...
Коли впустиш його у двір,
він ГОСПОДАРЕМ зАйде до хати.
І яка тут є "вища мета"?
Про нас влада і тут не дбає.
Ну а там нам" прищемлять хвоста",
панахида за нами там грає...
Я нікого не хочу судити.
Я лиш жінка, що прагне миру...
Та щоб волю свою відродити,
наш народ бере в руки "сокиру".
Це початок... або кінець...
Час розсудить, де правда бУла.
А сьогодні суддя - свинець...
його запах тут смерть вдихнула.
Я не вірю уже нікому...
Ні тобі, ані власним вухам.
Бо я ставлю всього лиш кому,
а хотіла би крапку... Послухай...
береги у нас - паралельні,
але річка у нас ОДНА...
Будьмо рідні... і дні пекельні
нам замінить квітуча весна.
5.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515770
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.08.2014
Коли ти стомився... стомилась душею...
Коли тобі важко... ти хочеш втекти
Від злості, тривоги або марноти...
Ти просто шукай до натхнення алею...
Крокуй по ній сміло, іди по ній гордо...
І скоро побачиш чарівний той сад,
Де квіти таланту посаджені в ряд...
З яких ти малюєш віршів натюрморти...
Між ними танцюєш віддушини "па"...
І кисень вдихаєш на повні легені
І радість черпаєш, і спокій у жмені...
Тут муза на арфі тобі виграва!
Прекрасні тут квіти... Хоча й повно пилу...
На ніжні пелЮстки той бруд осідає,
Навмисне паплюжить усе, набридає...
Ти думаєш: йти... чи зостатись на силу?..
Бо пил так дратує... Та що з ним робити?
Здуваєш... а вітер приносить новий...
Години летять, а ти - вартовий...
А час надто цінний... а нам би творити...
А ти - просто танцюй! У польоті натхнення!
А ти пил ігноруй... він розвіється сам...
Лють під силу розвіяти тільки вітрам...
Розфарбуй своїм танцем сумне сіродення...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515326
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2014
НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим війну...
Малюємо її в своїй уяві...
потворну, грішну і страшну...
обличчя сіре, пальці всі кістляві...
В лахмітті чорному... як смерть... ще і з косою.
До сліз людських... до мук людських... сліпою...
НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим її...
Але вона... вона лишень дитя...
дитя, породжене не кимось, а людьми...
Амбіції людські далИ нове життя...
Якщо і винний хтось, то тільки ми...
то тільки ми... в усі часи війну творили люди!
Тож плачмо... каймось... биймося у груди...
НенАвидьмо..
ненАвидьмо...
ненАвидьмо себе...
Суспільство наше мохом поросло...
Це вправні руки викували зброю.
Щоб " Град" створити, морщилося не одне чоло...
кероване... звичайно... світлою і чистою метою...
І моляться... Бо " сильні світу цього" вірять в Бога...
Все моляться до золотих ікон... бо до простих... молитися убого.
НенАвидьмо...
ненАвидьмо...
ненАвидьмо гріхи...
Бажання бути кращому за всіх...
Війна - дитина скупості, і гонору, й пихи...
А ще... ненАвисть... найстрашніший гріх...
Отож...
любім!...
любім!..
любім весь білий світ...
І дасть Господь
голубки білої
побачити політ!
29.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514258
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.07.2014
Коли сутінки сірим туманом на землю лягають,
І на троні небеснім з'являється місяць-король...
Й милі дами, зірниці, коштовними перлами сяють,
і влаштовують бали на темних верхівках тополь
Покидає свій замок вампір в чоловічій подобі,
Одягнувшись у мантію шарму, харизми, краси,
Мов алмаз пурпуровий, в своїй неповторній оздобі,
Наче дивне творіння, омите в краплинах роси...
Під покровом вечірнього міста , вдихаючи спокій,
Він крокує асфальтом, шукаючи здобич невинну.
Як в пантери, - беззвучні, граційні і впевнені кроки...
Він іде... відчуваючи спрагу прадавню нестримну.
Серед сотні звичайних шукає дочку Афродіти
Замасковану лаву під виглядом річки простої.
В ніжнім погляді дами палають бажання софіти,
А із мрій потаємних давно вже міцніють настої.
Трішки злякані очі... тремтіння тендітного тіла...
І, прихований одягом, шкіри блідий оксамит.
І оманливим льодом вампіра лишень розігріла...
Одним поглядом свОїм мисливець пробив її щит.
І заплуталась мила в тенетах нектАрових слів,
Не побачила демонських крил за спиною мужчини.
І грайливо, в обійми, хижак свою здобич обплів.
З поцілунків вели в його замок таємний стежини.
Тільки зорі дивились на їх дивовижний тандем,
Де вампір випивав усю ніжність із дами до дна.
А, взамін, на руках відносив її просто в Едем...
Що залишиться там сподівалась наївно вона.
Але ранок раптово спалив сподівання мости...
Вполював свою здобич мисливець, отримав трофей.
Замість кави у ліжко сказав, їй потрібно іти...
Не світилось тепло в глибині його гарних очей.
І, по правилах гри, прийшов час для його відпочинку.
Його справжні кохані - самотність, свобода й життя.
І немає, насправді, причин у холодному вчинку...
Просто він є вампір... і заснули в душі почуття.
24.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2014
Згасають у небі останні вогні...
Усе в світанковім тумані.
Позолочене сяйво он там... в далині...
Де хмари блукають рум'яні.
В долонях у сонця уже новий день,
Прокинулись пташки співочі...
Посію їм смутку із повних кишень,
Якого лишилось ще з ночі...
Тривожно стрічати світанок одній,
В душі пустота й холоднеча.
Сховатись у світі, що створений з мрій?
Та що мені дасть така втеча?..
У ньому примарним є твій силует,
Не ти, а лишень відзеркалення...
Не теплО... лиш красу подарує портрет,
Не зігріє мене моє марення.
І лиш туга, гієна, все ходить довкола,
І мене, наче здобич, поглинути хоче.
Відчуває, - душа розтривожена й квола...
Підкрадається ближче... зубами скрегоче...
Ну а ти - десь далеко... наче в іншому світі...
Може також стрічаєш свій ранок.
Наше "сонце любові" сьогодні в зеніті
Біль розлуки приносить на ганок
Згасають у небі останні вогні...
Усе в світанковім тумані...
Я вірю у зустріч... я чую пісні...
Чекаю на тебе, коханий..
22.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2014
Бракує слів... Просто бракує слів...
Не висказати... Тільки закричати...
Струмки течуть щоками бідних вдів...
І на могилі сина гірко плаче мати...
І на могилі сина гірко плаче мати...
А чиїсь діти там... серед пустих полів...
Подались землю рідну захищати...
Де град... де лютий оскал злих вовків...
І скільки сліз... Пролитих марних сліз...
Кому схотілося погратись у війну?
Хто нам накреслив цей страшний ескіз?
За волю платимо таку смутну ціну?
За волю платимо таку смутну ціну...
Було ще мало мертвих? То тепер "на біс"...
Хто радий цьому всьому?.. Не збагну...
Сміється, дивлячись на все із-за куліс...
Хто сіє страх?.. Хто сіє нам цей страх?...
Чи знає він: відлунням все озветься?
Що кров пектиме вічно на руках?
Що біль невинних потім відгукнеться?
Що біль невинних потім відгукнеться...
Бо час всі війни перетворює на прах...
І Бог до кожного померлого торкнеться...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
16.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511701
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.07.2014
Опустилась на Землю красуня у чорному платті,
І по небу розкидала зорі яскраві між хмар...
Я не в силі втекти від її... та від твоїх чар...
Скільки ніжності в твоїх руках... і завзяття...
Я не в силі уже розімкнути свої обійми...
І тепер не збагнути хто кого у пастку злапав...
Дощ з щасливих сліз на щоках моїх накрапав...
Ти і я... так закохані ми... і так нероздільні...
Я не в силі тебе відпустити на долю секунди...
Твоє тіло - мій кисень... твоє тіло - живильна вода...
Кров кипить в наших венах... кров гаряча, і кров молода...
Я цілую тебе... ніжні губи - пелюстки троянди...
Дивна мить... ми уже летимо в площину паралельну...
Де салюти спалахують барвами диво-веселки...
Понад хмари несуть нас такі феєрверки...
І ці барви... втамовують спрагу пустельну.
Я не можу собі уявити той світ, що без тебе...
Ти цілуй... лиш цілуй... Ми ще тут політаєм...
В площині... між Землею і Раєм...
Де салюти спалахують в небі...
7.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509797
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.07.2014
Переболіло...
те, що колись завдалО стільки болю
більше не мучить.
те, що було в нас з тобою
здається гнітючим
Перетерпіла...
серцю властиво черствіти
від розчарувань.
Ранам уже не ятріти
від марних ридань
Бачиш, живу...
навіть без тебе - щаслива...
віриш, ні?..
Не сама... і для Нього я - особлива.
Ми із Ним тут одні.
І люблю...
Бо не має між нами її,
як було із тобою.
ВіднеслИ до небес журавлі
те, що звав ти любов'ю.
Забудь...
не булО "нас" ніколи й на мить,
булИ ви із нею.
Ти знаєш, уже не болить...
вже не раниш брехнею...
3.07.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2014
Надихнув вірш автора Сокольника
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507432
Не лий... не лий мені вина...
Я вже сп'яніла... від кохання.
В цю ніч я випила його до дна,
І ним наповнилось світання.
Туман сріблястий димкою в вікні...
І я, одягнута у твої руки...
Нашіптуєш мотиви чарівні...
Мелодією линуть тихі звуки...
Хмільний напій... що на вустах твоїх...
Лиш він погасить мою спрагу.
Мов яблуко спокуси... мов солодкий гріх...
Саме йому віддам я перевагу.
Солодкі вина... слабкість наша...
Бо хочеться їх знов, і знов...
І не пустує довго нашого бажання чаша.
Ми у полоні дій, а не розмов...
26.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507637
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.06.2014
Коли день добігає кінця
й простеляє перину природа,
я втому зітру із лиця
і вип'ю ковток прохолоди.
Вечірнє повітря цілюще,
неначе рослинний бальзам,
знеболить всі рани болючі,
не давши пролитись сльозам.
Бо краса життєдайна - довкола,-
на терЕнах зболілого світу,-
Ось Сонце, неначе палаюче коло,
і хмари багряні - його сателіти
супроводжують прямо до гір,
по одному і тому ж шляхУ.
На хвості - залишивши узір,
зупинившись у гір на даху,
затанцюють там вальс Мендельсона
під мелодію вітру примхливого.
І Сонце, немов чудотворна ікона,
під оплески крил пташа полохливого,
сховає свій лік за стіною Карпат,
розкидАвши по небу туман золотий...
Заколисують гави у гніздах пташат,
колискову співає пугач молодий
поміж кронами дуба могутнього,
що торкається листям хмарин.
Мов, чекаючи вітру попутнього,
виглядають жучки зі шпарин,
та ховаються знову лякливо...
Бо красуня - Земля задрімала,
огорнувшись у спокій сонливо.
Цвіркуни лиш зробили виставу...
Слухачі їх - це перші зірниці,
вже чекають на диво-концерт...
Не наслухатись, не надивитись...
взяти б фарби, папір і мольберт
і усю цю красу малювати!
Та немає у мене такої палітри
щоб усі відчуття передати...
гру ночі і дня...гру темряви й світла...
25.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507193
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2014
А хтось бажає пеститись на сонці,
А хтось бажає першою у парі йти...
А я, завжди, - із головою в ополонці...
Я не люблю когось " на повідку " вести.
А я люблю ховатися в тіні мужчини...
Там... за стіною мужності і сили.
Для мене жінка - сплетена з лозини...
А їх - неначе гравієм покрили.
А ми - малюємо сердечка на шпалерах...
Сімейне вогнище ми берегти охочі.
Коли ми сидимо в своїх " печерах",
Вони ідуть за спокоєм на зустріч ночі.
Минає час, та світ незмінний в цілому.
Не розірвати замкнутого кола.
В вечірньому саду, стемнілому,
На квіткаря чекає матіола.
22.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2014
Крокує дівчина по мокрому асфальті,
Тримає жовту парасольку у руці...
Світленька... наче викупана в молоці,
Криштальна... мов мозаїка із смальти.
Мов янгол на Землі: легка, тендітна...
Волосся в'ється по тонких плечах,
Сором'язлива посмішка у неї на вустах,
Летить на зустріч, наче птаха перелітна...
Лиш з вигляду вона, мов всі дівчата,
Але, насправді, в серці - таємниця...
Тепер життя її - яскраве, мов зірниця,
І щастям світяться блакитні оченята.
А ще недавно в них була одна печаль,-
Важка хвороба зачинила її в клітку,
Тривожив, мучив біль... чекалося просвітку,
І серце виїдав і свій, і чужий жаль...
Та Бог їй дав безмежний океан терпіння,
Вона знайшла у собі море сили...
І, врешті, сонцем засіяли небосхили,
Цвітом надії зацвіли нові пагіння...
Вона уміє щиро цінувати кожну мить.
І мокрий дощ для неї - це роси краплини,
А град холодний - мов морські перлини,
Довкола - музикою світу все бринить...
І вітерець - цілує у рум'яні щоки,
І у калюжах - відображення небес...
Мале село - мов цілий Херсонес...
Наповнені упевненістю кроки...
Відомо цій красуні, що життя - це дар!
Це саме найдорожче, що ми маєм...
Здоров'я їй міцного побажаєм!
І щоб на плечі більш ніколи не лягав тягар!...
ХАЙ УСІМ ДІТЯМ СОНЦЕ СВІТИТЬ ОДНАКОВО!
20.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506305
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.06.2014
Знаю...
зовсім близько та мить,
коли твОї долоні торкнуться моїх плечей...
Відчуваю...
...і це відчуття п'янить...
про любов заспіває над нами Орфей.
Наше ложе
стане знову квітучим садом,
у якому ховатись від світу приємно...
Допоможе
любуватись із пристрасті зорепадом
на який ми чекали в думках потаємно...
У долонях
буде затишно, наче в крилах...
...і свічадо, - як свідок,- прозоре і мовчазне.
І у скронях
завирує шалено кров... Я не в силі
мовчати... ПрошепОчу: " Поцілуй... поцілуй мене..."
17.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2014
Я буваю закохана в голос...
У твій тембр м'ягкий,
що вплітається, наче колос
в тонкий слух...
Як шепочеш ти... біля вух...
То солодкий він, то терпкий...
як нектар... і як терен...
проростає із зерен
ніжності...
Я буваю закохана в очі..
бо безодня їх - неосяжна...
То світло дня, то темінь ночі
в їх глибині...
там палають вогні...
але ж я - відважна...
я лечу в саме вогнище!
Я згораю і... хочу ще...
твого сонця...
Я буваю закохана у твій сміх...
Він для мене - мелодія...
До життя повернути б - зміг...
Чудодійний...
дзвінкий, мелодійний...
Зачаровує, мов рапсодія...
Твоя посмішка - мої ліки...
Я в полоні у неї - навіки...
я рабиня...
Я буваю закохана в дотики...
Твої руки - моя слабкість...
Мій дурман, і мої наркотики...
маків цвіт...
твої дотики - мій політ!
в них - і сила, і легкість...
в них - усе, чого так бажаю...
в них спасіння шукаю...
від самотності...
Я сьогодні закохана в спогади...
бо вони - це мій рай.
Бо не гріють чужі погляди...
все не те...
лиш звучання твого голосу - золоте...
лиш в твоїх обіймах - за небокрай!
мої спогади - це моє спасіння...
а любов моя - це моє коріння...
Ти - земля.
15.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2014
Хто ти?
Так упевнено, вільно підходиш до мене...
Тонкі пальці торкаються ніжно щоки...
Дивний легкості струм... від твоєї руки...
Серце б'ється, мов впійманий птах, - шалено...
Хто ти?
У цій таємничій кімнаті з тобою одні.
І уже не втекти... за спиною - стіна.
І заграла десь в тілі чарівна струна...
Не чекала на гОстей сьогодні ввісні...
Та ти, незнайомцю, - моє сновидіння...
Міцний та хмільний, мов багряне вино.
Заманюєш, кличеш мене... на дно?
Неба ясного... а може, безодні, творіння?
Хто ти?
Минуле? Майбутнє? Чи витвір уяви?
Ці очі красиві... кольору стиглих слив.
Твій погляд блудний... іскру запалив...
Стільки сили, і мужності в твоїй поставі...
Хто ти?
І я хочу втекти... Але тіло мені не кориться.
Змішалося разом грішне із праведним...
Ти просто прийшов до мене маревом...
І це тільки сон... а що зі мною твориться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504892
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.06.2014
( для поетичної подружки)
Веселково-прекрасним життя буває тільки в казках...
У цих видумках принц повертає до тями цілунком одним.
На дороговказах там завжди вказаний вірний шлях,
А сім гномів розвіють проблеми принцеси, як дим.
Але наша реальність від казки на відстані зорів,
Негаразди крадуться сюди із сотень маленьких щілин.
І серед знайомих людей, насправді, багато "акторів",
Знімаються маски, вдягаються нові... такий часоплин.
І це дар - серед цього усього лишатися світлою,
І літати голубкою, даруючи людям таланту плоди.
Пливти по глибокому сірому озері білою лебідкою...
Тож як би прикро, часом, не було, ти все одно - лети!
Лети!.. на зустріч сонцю, оминаючи темні хмари!
Шукай своє щастя й призначення в цьому житті!
Якщо вірити в диво, то будемо здатні на чари!
І хай доля тобі подарує із радості конфетті!
12.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504785
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.06.2014
Жінки-поетеси, талант наш - це дар?..
Бо, зрідка, здається, що... наче тягар.
Немов саранИ, налетів рій вагань...
Чи комусь є діло до наших волань?
Чи хтось розуміє, що наші вірші -
Хвилинна розрада для серця й душі?
Що так від конвеєра буднів втікаєм?
Що біль свій римуємо, і - відпускаєм?
Бо так повелося із давніх-давен,
Що ми для сім'ї в цьому світі живем.
Буває, здається, що ти - як раба...
І в тіла з душею іде боротьба...
А кохАні, нерідко, у вільні хвилинки
Бажають, щоб ми з них" здували пилинки",
І тістечка свіжі пекли кожен день...
Не заснути і діткам без наших пісень...
І так - з ранку до ночі. Цікаво? Чи ні?
А тИ часто чуєш натхнення пісні...
А муза сидить на плечі і шепоче...
Ніхто більш не чує. І кожен щось хоче...
Чи комусь потрібен наш "внутрішній світ"?
Чи комусь цікавий "душевний політ"?..
*******************
І поетів, мабуть, розуміють одні лиш поети...
Зате ми тепер, всі разОм, сидимо в інтернеті.
10.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504434
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.06.2014
Як неквапливо... як гарно, не поспішаючи
місяць містично пливе по видноколу...
Так пурпурове плаття, стрункий стан огортаючи
повільно, грайливо сповзає додолу...
Чуєш цю пісню... цей голос дівочий...
"...перед тим, як піти, поцілуй..."
Як я люблю цей чаруючий погляд... ці очі...
Що твориться в серці у мене, відчуй...
Як не задумуючись, як захопившись
потрапила в пастку до тебе, коханий...
Почуттю неземному піддавшись, скорившись...
став для мене найкращим, жаданим...
Під музику ночі сьогодні танцюю для тебе.
Це мій подарунок... за щиру любов...
Не маю ж нічого я більше, мій милий, крім себе,
Тож тепло своїх рук подарую я знов...
Закінчиться пісня і стане так тихо в кімнаті...
Ти візьмеш за руку і ніжно мене поцілуєш.
Напевно, це час, коли треба мовчати...
Та скажу тобі: " Кохаю"... Хоч ти і без слів відчуєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504060
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.06.2014
Те, чого ми не бачим... але ВОНО усюди...
В кожному атомі... в кожному подиху...
Страшенна тривога... ні миті продиху
Невідомість із силою тисне на груди...
Довкола - інакше... в повітрі - лиш струм...
Тріщить все, ламається... БОЛЯЧЕ дуже
Хоч знайдуться й ті, кому це байдуже...
Пливемо по річці із назвою "сум"...
І є відчуття, ніби щось наближається...
Що ніби ЕКВАТОР у нас під ногами
Наче гостя іде... відчиняються брами...
Це світло?.. Чи пітьма прикидається?..
Вдивлятися марно. Це все ЗА МЕЖЕЮ...
І важко тут розумом щось осягнути,
А хочеться ВІЛЬНЕ повітря вдихнути...
Так хочеться миру... та не з брехнею...
І люди чекають на нього... Скоріше, якби...
Бо ІСТИНА дійсна була і буде довіку:
Хто не чує шепіт одного чоловіка,
Той, напевне, почує волання юрби...
Та б'ється сьогодні із новою силою
Те серце, що зветься... " НАДІЯ "...
Відпусти нас нарешті, Росія...
Бо НАША ДЕРЖАВА всерівно не буде безкрилою...
8.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503851
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2014
Дивним маревом, п'янким видінням
через прозору вуаль твоєї уяви
Я завітаю тихенько в твоє сновидіння,
бо ти ж так чекав моєї появи...
Я відхилю краєчок твогО покривала,
мов промінь, поділюсь теплом...
Його я для тебе в долоньках ховала
і зараз відпущу під любим крилом
Очі розплющив... І все... ми милуємось...
вічно б тривала ця радості мить.
Красі, тій, що бачим, як діти, дивуємось,
і в грудях кохання... чи туга щемить...
Що нам реальність?.. Ми - там, де щастя
голубом білим літає між нами.
Затримати птаха на довго не вдасться,
але, хоч на мить, торкнемось вустами...
Але, хоч на мить... на мить невагомості
ми разом у світі ілюзій мінливих.
Удвох сновигаєм в тунелях свідомості...
в тунелях кохання мрійливих...
6.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2014
Я виглядаю між хмарами в небі веселку,
Ніби надію на те, що ще не все втрачено.
ОбІцянка Бога відклалася в пам'яті змалку:
Не знищить Він світу, поки її ми ще бачимо.
Та в тім... зачекайте... усе ж бо змінилося...
Поглинула Землю епоха такого прогресу,
Що саме від нього, напевне, померти судилося.
І Господу нищити світ вже нема інтересу.
Навіщо потоп? Коли ядерні бомби уже наготові?
Хтось пальцем натисне на кнопку і ... бах!
Бо люди так часто лиш ззовні здаються чудові,
Бувають страшніші за звірів... Це жах.
Те, що твориться зараз довкола всіх нас
Не вкладається в рамки розумного і... людського.
В епоху прогресу промінь добра майже згас...
Папірці правлять світом... І мало лишилось святого.
Недавно я бачила в небі веселку... О, Боже..
Шепочуть молитву нещасні сумні матері...
Не веселка барвиста, а віра, нам тепер допоможе.
Помолімось за те, щоби мир був на нашій Землі.
2.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2014
У часи сірих злив і холодного хмарного неба
Тисячі кілометрів між нами повстали стіною.
І я знаю, таке в нас життя, і, просто, так треба...
Але смуток, мов зграя ворон, кружля наді мною.
Всюди холодно... у яких би кутках не ховалась.
Неспокійно в душі, десь блукає її половина.
Бо твОя любов водоспадом у серце вливалась...
Думками протоптана мною до тебе стежина.
Я поруч з тобою крокую невидимо кожного дня.
Ти не бачиш мене, бо це за межею реального.
Випиваю бажання торкнутись до тебе до дна,
І зціловую ніжність губів твого тіла астрального...
У часи цього хаосу, і шквальних холодних вітрів
Так бракує тепла твоїх рідних коханих очей.
Відчуваєш, я знаю, ти навіть без зайвих слів,
Як чАсом тривожить самотність безсонних ночей.
31.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2014
Не журися, коханий, ти лишень не журися...
Не тривож мене поглядом, повним печалі.
Над турботами, сонце, на мить вознесися,
Освіти своїм світлом сумнівів тіні повсталі.
В цьому світі, де море людських почуттів,
Де медузи отруйні за рифом ховаються...
Важко доплисти туди, де так сильно хотів,
Та для тебе вітрила мої розкриваються.
Ти розправ свої плечі красиві... широкі...
А я в мить обійму їх руками тендітними.
Вони подарують такий бажаний спокій,
Наче крилами стануть вони непомітними.
Вони будуть пір'їнами теплими, ніжними
Захищати тебе у вітри, у дощі, у морози...
Блукаючи шляхами крутими засніженими,
Зігріють тебе у далекій і довгій дорозі.
Не тривожся, коханий, я поруч з тобою.
На яву, або іноді, просто в думках...
Хочеш, стану для тебе зорею ясною?..
Хочеш, зігрію в тендітних руках?..
30.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2014
У домі старому, на сірій і темній стіні,
Гусінь ляклива кокон надійний сплела.
З собою в домівку усе необхідне взялА
А що діється в світі, те бачила лиш у вікні.
Тут бУло так затишно, тепло і гарно.
Все звичне, надійне... ну диво-куточок.
Лиш кисню, здавалось, шматочок...
І лялечка крила собі уявляла примарно.
І дні пролітали, для неї ж усі - як один.
Бо лялечці чогось у коконі все ж бракувало.
Схотіла на волю... Бо стінами наче скувало...
Схотілось побачити річку і вигин стежин,
Споглядати із радістю весь білий світ,
І над ним пролітати висОко-висОко...
І кисень вдихати глибОко-глибОко...
Хоч разочок за стільки однакових літ...
Кружляли метелики там, за вікном,
І крильцями вільно по вітру махали.
А лялечка своїм рости не давала,
І, врешті, заснула безвиході сном.
І снились їй часто весЕлкові крила...
Що безстрашно вона літає на волі,
Що, ставши господарем власної долі,
СтрахИ і тривоги свої підкорила.
Та сон - це лиш сон...
Чи самі ми..?
Чи то в Долі робота така... обирати?..
Кому в коконі жити... Ну а кому... літати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502076
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.05.2014
Мій друг, велосипед, мене несе додому
ДорОгою із пОля, з зеленою травою...
Поскрипують колеса на другові старому,
Букет ромашок гарних везу я із собою.
Після грози в повітрі - лиш свіжа прохолода,
І вітерець так лагідно з волоссям заграває.
Помчала разом з хмарами у далечінь негода,
А тут після дощу все мирно спочиває.
Довкола так красиво, що слів не підібрати
ПолЯ рідні безкраї, і море-море квітів...
Земля зуміла ними себе до смАку вбрати.
Нема краси такої в великім цілім світі!
Дерева зеленіються у величі могутній,
І вітами показують мені додому шлях.
І жабки десь співають в водичці каламутній,
Підспівує у кронах невидимо їм птах.
РокИ кує зозуля, сховавшись у гніздечку.
А я , мов та дитина, завзято їх рахую.
І тЕпло так, і любо на моєму сердечку...
Бо дихання землі у ріднім краю чую.
А хмари, як вершки, в блакитнім океані,
Пливуть сюди тихенько з чарівних рук Карпат...
За цю красу погинули герої на Майдані,
А нам земля дорожчою зробилась у стократ.
Вони хотіли кращою зробити Батьківщину,
Бажали вільно дихати у свОїй стороні.
І місяцІ летять, а люди дальше гинуть.
Уже не на Майдані... А просто на війні...
ЗЕмле моя рідная!.. відповідь в тобІ.
Що родюча й гарна ти, видно із далЕка.
Кожен ласий відірвати хоч шматок собІ...
...Упустити вОрона, прогнавши лелеку...
Земле моя рідная!.. а я ж бо не знала,
Як буває страшно втратити свій дім.
Земле моя, земле... горя ти зазнала...
Гинуть твої діти в віці молодім...
Краю мій чудовий, ти встаєш з колін.
Але як же ж боляче людям у цей час...
За свободу - життя юні ставляться на кін.
І в цю мить, можливо, чиїсь погляд згас...
...Повертаюся додому, роздуми тривожать.
А довкола - так прекрасно! Гори і поля...
Погляд мій похмурий вони приворожать,
Як тебе люблю я, квітуча Земля...
28.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501874
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.05.2014
Ми залишились віч-на-віч з тобою в кімнаті.
Час зупинився, як погляди наші схрестились...
Тільки ті стрІлки зрадливі, що на циферблаті
нашій миттєвій утопії все ж не скорились.
Ніжна грайливість і п'янкість шампанського
вени наповнила водоспадом гарячої крові.
Нам забагнулось шаленого танцю циганського...
Пристрасть - супутниця давня і вірна любові.
Руки до рук... вуста доторкнулись до уст...
Хто у цей вечір мелодію нам виграває?
Прислухайся, любий, ти чуєш цей хруст?..
Ламається скромність... і нас накриває
бурхливий потік нестримно-гарячої лави...
Ми скОрені нею... Ми чуємо музику нашу
з єства... міняються звуки, тонИ і октави...
І пристрасть урешті по вінця наповнює чашу...
Бачать цей танець лиш стіни високі німі...
Зараз цей світ тільки наш... бАйдуже все.
В ритмі жагучого танцю сплелися одні...
Нас лава нестримна потоком в Едем занесе...
Руки до рук... вуста в поцілунку палкому...
Місячне сяйво ніжно пливе по кімнаті...
Ми змовчимо... Не зізнаємося нікому...
Зупиніться ті стрілки, що на циферблаті...
25.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501240
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.05.2014
Не заглядай прискіпливо в очей моїх туманну глибину...
Вони не світлі... темні, наче небо в хмарну літню ніч.
Ти зовсім скоро наштовхнешся на невидиму стіну...
Гостей не люблять таємниці, а вони тут зусебіч.
Бо не криштально-чисті дзеркалА душі людської...
Вони - заплутані, неначе грецькі безкінечні лабіринти.
Відчуєш смак меду солодкого, і смак чорної кави гіркої
блукаючи тут... бо полум'ям вогню палають в ночІ гіацинти...
У лабіринті є багато зАлів, в яких ти не бував раніш ніколи.
Відчинені двері... та ти їх не бачиш, тому й оминаєш.
Від самотності стіни у них вже давно охололи...
Як теплом їх зігріти, ти, мій любий, не знаєш.
Тут кімнати маленькі, в яких всюди приховані тіні...
Вони чАсом нашіптують те, про що в голос не кажуть.
Є сади, де натхнення цвіте, або, інколи, гине і ще у насінні...
Шлях тернистий до них мої вІрші, буває, тихенько підкажуть.
Я така не одна, нас багато таких... тих жінок... непочутих...
Ми шукаєм розраду у своЇх таємницях примарних.
І не буває тих дверей, яких нічим не відімкнути...
Як не буває таємниць в душі безкарних...
І твій погляд, я бачу, такОж не говорить усього...
Таємницям все рівно чи жінка ти... а чи ти чоловік.
Я б напевне хотіла, коханий, дізнатись твоЇ, не без того...
Хоч існують такі, про які ми ніколи нікому не скажем повік.
22.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500459
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2014
Вона біжить по життю, у наївність свою спотикаючись,
І кожен раз при падінні у серці болить все сильніше.
Вона підводиться знову, за омріяні руки хапаючись,
І їй все рівно здається, що вірити всім правильніше.
Вона не раз вже виймала зі спини чужого ножа,
Та казала собі, що зробили це їй випадково.
Вона гадюку сприймає завжди за простого вужа,
Все обдумає тричі перед тим, як промовити слово.
Їй близькІ голоси промовляють не бути наївною,
І розум її щиро просить: будь із кожним обачна...
А вона хоче бути уявного світу свого королівною,
До чужої людини всміхається лагідно і безпечно.
Затуляє долонями вуха, щоб не слухати ці голоси,
Намагається заховатись від них у свій світ своєчасно.
Бо для неї калюжі брудні - лиш запилені краплі роси,
Бо калюжі, що завжди такими булИ, - це страшно...
Від наївності поки, на жаль, не створили таблетки.
А хто хворий на неї, то в цьому житті повсякчас
У чиїхось руках танцює у вигляді маріонетки,
Втікає із пастки, і знову втрапляє до неї не раз.
Вона вірить, що люди у серці несуть доброту.
Бо якщо це не так, то навіщо вони на Землі?
І невтомно шукає в багнюці якусь чистоту...
І світло вбачає часОм в непроглядній імлі.
15.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2014
Холодний вітерець у спину...
Яка беззахисна тепер стою...
Це все тому, що я тебе люблю,
Ти ж покидаєш в цю смутну годину.
Ніщо мене тепер не тішить.
Ще трішки потримай за руку...
Це вітер цей навіяв нам розлуку.
І саме він мене спустошить.
Ну що ж... то поцілуй тепер...
Так ніжно, як це було вперше.
А в мене стиснеться так само серце
Дай глянути у глибину твоїх очей-озер...
І я вдихну на повні груди
Прекрасний аромат душі твоєї...
Кохання там красуються алеї,
І тільки в ній блукати завжди буду.
Підступні сльози підкрадаються...
То й що?.. Не вмію я брехати...
А ти не смій їх витирати...
Вони розрадою із серця виливаються.
Я берегтиму щиро те тепло,
Що поцілунком ти залишиш на вустах.
Ти приходи до мене... хоч у снах
Розлуки вітер... гне мене, як те стебло...
12.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2014
Прийди до нас...
тебе давно чекають зневірені люди.
хоч є і такі, що просто звуться людьми.
Загубився компАс...
що до тебе вів... а без тебе тут буде
все покрито гіркими струмками-слізьми.
Чому все так?
поясни нам, будь ласка, якщо твоя воля
поясни, щоби менше боліло в грудях.
Гасне вже маяк...
сяйво у душі... чи така в нього доля?
гасне... і знову надією жевріє в людях.
Чи існуєш ти?
дай підказку нам, де тебе шукати...
на Землі твердій, чи може... на Небесах?
Де нам сіяти?..
щоб плоди солодкі твої пожинати...
бачиш... як багато сьогодні на терезах.
Дай можливість...
нам відчути серцем, що не все ще втрачено,
що сонце однаково світить для всіх.
Справедливість...
де ти є? Ми ж тебе вже давно не бачимо...
ми жадаємо... так жадаємо... світла рук твоїх.
8.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497749
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2014
Поглянь, мій коханий, сонця не видно
Сірі хмари плачуть дощами в жалобі
Мабуть йому важко... а може огидно?
Глядіти, як світ наш втопає в жадобі
Ти бачиш, жадоба у кожнім куточку
За гроші і неньку ладні продати
А з бідного здерти останню сорочку
Замість того, щоб руку йому подати.
Ти бачиш, як брешуть, всі кому не лінь
Людською брехнею просякнутий кисень
В сьогоденні над нами нависла тінь
Тінь, що мов би чекає жертвопринесень.
Я хочу, коханий, щоб ти пригорнув...
Щоб стало довкола хоч трішки світліше
Мов у крила теплі, мене завернув
І у скло будуть краплі вдарятись тихіше
Я хочу забутись...всього на хвилини...
О, любий, я втямити просто не в силі
Як може так спати сумління в людини?
А що ж буде потім? На небосхилі?..
Чому так зачерствіли лЮдські серця?
Невже позабули, що тут ми лиш гості?
Усі ми, без винятку, діти Творця
Угору?..Чи вниз?.. Чекаєм на мОсті.
Коханий, я вірю... з тобою я вірю,
Що скоро побачимо сонечко ми.
Бо хто ми без віри? Хто ми без віри?..
Коханий, ти тільки мене обійми...
4.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2014
Ланцюгова реакція - річ невимовно складна.
Бо насильство породжує нове насильство.
Час-від-часу їй кожна людина підвладна
Наче вірус, вона поглинає суспільство.
І цей вірус все більше мутує у психіці
Бо люди стомилися і їм все складніше.
Переплуталось зло і добро в нашій логіці
А може так має бути?.. Комусь видніше...
Дуже сумно на серці від того, що твориться
Бо з людьми щось не те... вони так агресивні.
Бо людина всім зовнішнім факторам кориться...
Але що би було, якби залишались пасивні?
Хочеться "вити на місяць" від невідомості,
Бо не вмію байдуже дивитись на смерть
Кожен день щось міняється в моїй свідомості
Коли вже закінчиться ця круговерть?
Чи є сценарист у такому складному сюжеті?
Не питаю який... а коли вже нарешті фінал?
Скільки ранених буде? І в якім лазареті?
І коли ми пройдЕмо цей важкий перевал?
3.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496512
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2014
Я колись не вірила в дивА...
Думала, бувають лиш у снах.
У самотності час проплива...
Із тобою раділа в думках.
Лиш молитва мене зігрівала
У холодні зимовії дні.
Я в уяві собі малювала,
Як складаю для тебе пісні.
І холодної довгої осені,
Моя мрія нарешті здійснилась.
Що було сльозАми-росами,
Те у усмішку перетворилось.
Ти зі мною, прекрасне диво...
Я з тобою, де б я не була.
Споглядаєш ти так ревниво...
Не хвилюйся, я тільки твоя.
Не хвилюйся, ти - моя душа.
Найдорожче, що є у світі.
Як без тебе кудись вируша..,
Моє серце в зів'ялім цвіті.
Ти - промінчик у хмарах темних,
Ти - ковточок води у спеку,
Ти для мене - це щось священне...
Ти до мене летиш здалеку...
Я так міцно тебе обіймаю...
Моя донечко... Моє сонечко...
Світ з тобою - шматочок раю.
Моє сонечко... Моя донечко...
І ви вірте в дива. Все буде.
Лиш коли так Господь захоче.
Не втрачайте надію, люди...
Може все, що було, - пророче...
1.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496231
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.05.2014
Наша доля - немов непроглядний туман...
Помаленьку ідем крок за кроком.
Оминаєм небезпечні затоки,
І шукаєм цілющий лиман...
Трішки страшно блукати тут на самоті.
Чи можливо лиш я отака боягузка?
Все тремчу, як на вітрі галузка...
Не навчилась нічого в житті.
З усіх сил я тримаюсь твоєї міцної руки.
Чоловік ти. І жінку повинен вестИ.
Чи може ти прагнеш не тої мети?
Чи ламаю амбіції я на друзки?
Ти так швидко ідеш, що ми можем згубитися...
У дивних туманах землі це не складно.
І хоч я не вмію жити доладно...
Та зумію за щось вхопитися.
Куди поспішаєш? Хоч на мить зупинися...
Ти не сам... Нас тут двоє...
А точніше, вже троє...
Озирнися...
Милий мій, не міняються зовсім люди.
Є, як киці домашні, а є, як пантери...
Але ж схожі у них двох манери...
І не дітись тобі нікуди.
30.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
Павутиння туге нас давно уже вдвох оповило,
І ми звикли так жити, ми дві половинки єдиного.
Лиш буденністю сірою тут з головою накрило
В ній так важко згадати всі "па" танкУ лебединого.
В глибині твого погляду рідного я читаю образу,
Ти стомився від того, що живеш наче " білка у колесі"
І на мене бракує чАсу, ти думками одразу
Десь втікаєш далеко, ти немов на десятому поверсі.
Я не лЮблю " мовчанку ", та слів уже просто бракує
Не питай мене більше чому мої очі пусті...
Сповідатись даремно тому, хто нічого не чує,
І я кину на вітер все те, що напишу в таємнім листі.
Жаль, не вмієм читати думок і не знаєм пін коду
До того, що десь глИбоко в людях ховається.
Не здолати, коханий, ніколи нам цю перешкоду,
Що " звиканням " у мові людській називається...
Павутиння - це тільки тоненьке прозоре мереживо.
Я боюся, мій милий, що раптово порветься воно...
А що зробимо ми? Поховаємо свої стосунки заживо?
Чи візьмемось за руки і разом полетимо?
29.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2014
Легше жити у нашому світі байдужому...
Насміхатись з усього й стискати плечима.
Не дивитись у очі знедоленому перехожому,
Щоб була від людей перепона незрима.
Легше думати тільки про себе і власні проблеми.
Щоби слухали люди тебе, а не ти їх.
Втомлюють мозок іншого скарги й дилеми
Дзвінкіше звучить не засмучений плач, а сміх.
Легше дивитись комедії, не вечірні новини.
І думати просто: " Я і так нічого не змінЮ".
І на біди чужі зазирати з малої шпарини,
Легше дим розганяти, ніж бути у центрі вогню.
Легше жити неначе душевно-незрячому...
Тільки це не життя, а лишень існування.
Бо не місце байдужості в серці гарячому.
Бо байдужість штовхає наш світ у рів руйнування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Я шукаю себе...
Як пташенятко шукає гніздо, із якого упало.
Все питаю себе:
ЧогО багато мені?.. А чого завжди мало?..
Хочу знати я...
Чи буває щастя людське безмежне?
Бо все манить мрія...
А з мріями треба буть обережним...
В чому щастя суть?
У коханні?.. У вірі?.. Чи може в сім'ї?
Куди люди йдуть?
Шукаючи місце своє на землі...
Та й чи є воно?..
Кажуть, бідним родився, таким і помреш.
Кому що дано.
Сам свій хрест несеш...
А кохання це...
Все тремтиш над ним, все лелієш...
А не те слівце...
Зачинитися десь наодинці волієш.
І душа тріпоче...
Може справа якраз тільки в ній?
Ну чого ще хоче?
Не пояснить незряча глухій...
Ось такі діла.
Філософія вабить, та стомлює дуже.
Куди я забрела?..
Поможи, підгадай мені, друже...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494992
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2014
(продовження вірша поета Сокольника)
Ой, темніє все довкола...
Як би ж то був вечір
Я, мов крига, охолола.
Обійми за плечі...
Обійми, мій місяченьку,
Бо впаду до ніг
Як же боляче серденьку,
Зостатись не зміг...
Покидаєш, мій козаче...
То не дощ гуде,
То душа моя так плаче,
За тобою йде...
Покидаєш, чорноокий...
Мусиш, мусиш... знаю.
Шлях далекий і жорстокий
На тебе чекає.
Покидаєш мене, милий...
Як би ж я змогла
Зупинити ці хвилини...
Усе б віддала.
Не журися, мій коханий,
В чужій стороні
Любов моя сцілить рани...
Ти повір мені
Я закохана тобою,
Як без тебе жити?
Заплаканою вербою
Залишусь тужити
Ой, чекатиму, єдиний,
Скільки буде треба
І молитимусь невпинно
До синього неба...
Поцілуй мене, благаю
Неначе востаннє...
Тебе сльОзами вмиваю...
Ти ж моє кохання
Будемо в думках, єдиний
Завжди ми у двох.
Час біжить... летить невпинно...
В поміч тобі Бог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2014
Мадемуазель, мені до вас немає діла,
та зовсім ненароком я вгледіла
на вашому обличчі цю усмІшку...
єхидність й зверхність вперемішку.
Я не образилася зОвсім, запевняю...
Не маю часу, бо в танку кружляю
з своїм коханим. В нас сьогодні свято.
Із нами друзів й випивки багато.
Нам разом весело. Цього не приховати.
А я люблю усе своїми іменами називати.
А ви, я бачу, сидите на кріслі, як на троні,
за вашими плечима крила, голівка "у короні".
В компанії із вами лиш одна подрУжка,
На столику, звичайно, шоколад і чаю кружка.
Ви не танцюєте, за іншими дивитись хочете,
сміЄтесь й подрузі на вухо щось шепочете.
А що ж вам не сподобалось в моїй особі?
Що краща ви, у вас "написано на лобі".
Так, грішна я. А ви, мадемуазель?
Можливо святості самої цитадель?
Якщо це так, вам має бути все одно,
що в келиху у мене красується вино,
що я танцюю, ну а сукня трішки підлітає...
Пардон... так музика прекрасно грає...
Мадемуазель, живу на світі тільки раз.
Хто знає, що чекає завтра нас?
Мадемуазель, ну я ж на вас не витріщаюсь.
Сама грішу, сама й покаюсь...
Вже зачиняється наш спільний бар...
Десятки радісних виходять пар,
а ви з подрУжкою ображено йдете на двір.
Чого сумуєте? Ви ж виграли по скромності турнір...
Здогадуюся, в смутку є одна причина...
Мадемуазель, шукайте ви собі мужчину.
Але корону з голови зніміть, не пожалійте...
Що людям щирість до вподоби, зрозумійте...
23.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
Що шукаєте ви у жіночій подобі?
Який здобути хочеться трофей?
А ти про що співаєш, мій Орфей,
Мене в якій бажаєш бачити оздобі?
Мисливці наших спраглих душ...
На кого ці тенета вже чекають?
Ніжних конвалій? Чи колючих руж?
В яких садах фантазії блукають?
СпущУся янголом із хмарок на поріг...
Та ні... бо ж набридає безневинність,
І прокидається в єстві така первинність,
Що просить бажаний солодкий гріх...
Може блудницею, що гарна до світанку?
Такі вони хмільні, мов те міцне вино...
Та зігріває багатьох це " золоте руно",
То ж часом краще випить кави філіжанку.
Чи то рабинею до ніг твоїх схилитись?
Німою, тихою, мов та пуста примара...
Навряд чи бУла би тобі хороша пара...
Не зможеш ти в рутині розчинитись.
Тоді я фурією увірвуся в твою долю...
Вчиню там безлад... як тобі екстрим?
Не втомишся у яснім небі чути грім?
ЗранЮ до шрамів... поцілунками знеболю...
Співаєш у піснях ти про чаклунку?
Чи про прекрасну і тендітну фею?
Розкрий цю тайну, любий мій Орфею...
Чи дві істоти в одному пакунку?
Натомість я розкрию нашу давню тайну...
Жінки міняються залежно від обставин,
Сюрприз ховається за кожною з ущелин
Коли шляхом ведеш ти дівчину звичайну.
Звичайну... це на перший погляд.
У ній є масок сотні, тисячі обличь...
Яке тобі миліше, те шукай і клич...
Та лиш одна кохана має бути поряд...
12.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Від вітру лютого пригнулася калина,
Листочки ще зелені впали до землі...
Не забувається в серцях лиха година,
Коли поринули у вічність люди молоді...
Не забувається... бо так повинно бути.
Щоб знали ми, якою дорогОю є ціна,
Свободи любої хоч часточку здобути...
Яка ж омріяна, оплакана і бажана вона!
Погинули... мабУть, така дорОга була їх...
Героями в блакитне небо відлетіти.
Я чула, Бог так рано забирає тих рабів своїх,
Котрі душею добрі й чисті, наче діти...
Погинули... За те, щоб добре нам жилОсь.
І буде добре. Хоч пізніше, хоч і не одразу...
А люди деякі шепочуть " Не вдалось..."
Хіба мож склеїти за мить розбиту вазу?!..
Лиш Бог на небі знає, коли прийде час,-
Воскреснути померлим, покаятися грішним...
Написано майбутнє в кожного із нас.
Для когось воно добре, для інших є невтішним...
Нажаль, минуле не повернеться ніколи...
Нам залишилися болючі спогади сумні,
Як відлітали в небеса ті вільнії сокОли,
Котрі погинули у мирний час... та на війні...
11.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491673
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014
МАбуть, щось не те зі мною...
Здається, що усе не зовсім так.
Немов життя обходить стороною.
Хотілося б пожити... всмак...
Хотілося б змінити бодай щось.
У кращу сторону, звичайно...
Як би давно задумане вдалось.
Не через рік, чи п'ять... Негайно.
Якби не було на шляху каміння,
Якби Фортуна була добрим другом...
Ура!!! - всім злетам, геть - падінням,
Якби невдачі не лежали гострим пругом...
Хоч не одна така я... Знаю.
Бо більшість прагне кращого в житті.
І, дещо з того, що хотіла, уже маю.
Душа все рівно у якомусь сум'ятті...
Мабуть, це гріх... Хоч може й ні...
В питанні цьому важко розібратись.
Відомо достеменно лиш одне мені:
Не варто просто так здаватись.
І хочеться завжди того, чого немає.
От зараз я би цілувала милого вуста...
А у майбутньому нас подорож чекає
В країни гарні і невідані міста...
05.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2014
Інколи, дивлячись на деякі звичайні речі,
Ти можеш відчути невимовну душевну гармонію.
Немов би ангел білокрилий тихо сів на плечі
І чудодійно виграває там свою симфонію.
Його мелодія така, що серце завмирає в ейфорії,
І відчуття прекрасне, наче ти летиш між хмари...
Немов здійснились в одну мить усі блаженні мрії,
А центр всесвіту - те, що чарує... Все решта - кулуари...
Говорять, безконечно можна споглядати,
Коли тече стрімка вода й горить в ночі вогонь...
А я б дивилась вічно, як маля в руках тримає тато,
Воно ж торкається долоньками йому до скронь,
І пильно заглядає таткові в лице смагляве,
То ніс погладить, а то пальчик тицьне в око...
Бо на обличчі в тата все таке цікаве!
І татко любить підкидати так високо...
Що те маля до неба синього летить..!
І ручками, як крильцями чудовими, махає,
Сміється весело беззубо, радісно кричить,
Так тішиться, аж дух у грудях запирає...
В його ж очах - любов і відданість безмежні...
В обіймах - суміш ніжності і сили...
Такий весь мужній... а від кнопочки залежний,
Бо рідні оченята щастям душу оросили...
В цю мить це їхній світ! Це світ дитини й тата...
Всі інші просто свідки цього дива...
Ми можем осторонь хіба лиш підглядати,
Бо це ідилія... Водночас дивовижна й полохлива...
І я б дивилась вічність на таких чоловіків...
Із дітками, вони, як втілення чогось святого.
Хоч змінюється все, та навіть через плин віків
Нема нічого більш зворушливого й більш земного...
4.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2014
Босі ноги частково зневірених людей стоять на пороховій діжці
Тремтячі руки охоплюють тіло, щоб захистити від холоду, що іде зсередини
Очі, як озера смутку й напів-живої надії, спрямовані до неба
з німим запитанням " Чому?......"
Губи шепочуть " Отче Наш..." і " Вірую..."
Сто загиблих і сотні безвісті зниклих... невже це ще не кінець?
Шматочок світу з обуреними людьми оповився густим туманом
І якщо буває світла і темна смуга життя, то ми на чорній, як вугілля
Ще такої жахливої невідомості не було ніколи за двадцять два роки
Коли дивишся на плоский екран з завмиранням серця
Бо страшно почути таке немилозвучне слово " війна"
Котра прийшла так раптово і причаїлася біля кожних дверей з косою
Один хибний крок нашого суспільства і її уже не спинити
БТРи стоять на кордонах
Хлопці, як молоді орли, чекають наказів
Матері моляться і виплакують стомлені очі
Остання надія на Бога...
Почуття такі сильні, що вже непідвласні римам
Емоції такі сильні, що вже непідвласні людям...
3.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489956
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.04.2014
Так сталося, що ліс горів...
Багато звірів налякались,
Як про пожежу цю дізнались,
Бо що ж візьмеш із пустирів?..
А деякі до згарища зійшлися,
Порядок наводити там взялися.
І вовк один між ними був,
В тяжкій роботі день йому минув.
А ввечері прийшов додому,
Й, долаючи свою утому,
Розповідав малому вовченяті,
Як важко ліс горілий відновляти.
А вовченятко каже йому: "Тату,
Та звірів є таких багато,
Котрі в сусіднім лісі жити хочуть.
Зібралися вони й туди тупочуть.
Бо кажуть, що багато там трави,
І не потрібно "забивати голови"
Думками, де вечерю нам знайти.
То може й нам туди піти?"
На що зітхнув старий той вовк,
На декілька секунд замовк,
А потім каже:" Любий сину,
Я цю домівку не покину.
Про ліс сусідній також чув,
Хоча ніколи там не був.
Який він? Цього я не знаю,
На те я свою думку маю:
Якби любили ліс наш наші звірі,
То зараз ми б не мучились в зневірі...
Усі гуртом садили б деревцята,
Ця справа була б добра і завзята
І заново наш ліс би став чудовим...
Усі б раділи змінам цим раптовим...
Та поки, сину, кожен по-окремо,
Ми лісу відродитись не даємо.
І де би ти не жив, мій любий сину,
Усюди треба важко працювати.
Потрібно думати, потрібно гнути спину,
Ніхто твою сім'ю не буде пантрувати.
І вибір за тобою... Майбутнє вже чекає.
Ти тільки пам'ятай, що "жити
легко там, де нас немає..".
1.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489700
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 01.04.2014
Мамо...
Я заблукала.
Заблукала у власних думках.
Журавля все у небі шукала...
А знайшла лиш синицю в руках...
Мамо...
Я одинока.
Ти казала, треба жити реальністю,
Що доля буває жорстока...
А мрійливість межує з фатальністю...
Мамо...
Я розумію.
Літаючи в хмарах, можна упасти...
Знову стати на ноги навряд чи зумію...
Можу крила назавжди так скласти...
Мамо...
Я мов прозріла.
Світ довкола котиться в яму,
А людина не "пухнаста і біла"...
А шлях до душі - це не шлях до храму...
Мамо...
Обіймаєш рукою...
Кажеш: жінка мусить простувати до своєї мети,
Бути сильною! І я згідна з тобою...
І я буду сильною, як все життя була ти...
Мамо...
Сльози - вода.
Без води навіть сильні жінки не можуть...
Мене доля на хвилях прозріння гойда...
Мамо, мені руки твої допоможуть...
28.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2014
Простують дорогою люди
І не знають куди.
Життя підкидає етюди.
Спробуй вихід знайди...
Грає доля із нами у шахи,
Очі в нас перев'язані.
То щасливчики ми, то невдахи...
Всі фігури є тісно пов'язані.
Пішаків тут ніхто не шкодує,
Їх багато в цій грі.
Кінь з турОю поруч крокує...
А за спинами в них - королі.
І якщо в нас із долею пат,
МАєм трішечки мирного часу.
Коли ж оголОсить нам мат,
То Фортуна уже не анфасом.
Ми для всесвіту просто пісок.
Ну то й що нам до того?
Нам не треба від неба зірок,
Тільки трішечки щастя святого...
Ми гравці на чиЄмусь полі,
Так прямуймо уперто до цілі...
Поки є ще в душі сила волі,
Поки сила є в нашому тілі...
26.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488367
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2014
Не давай мені волі занадто багато...
Коли птаху відпустиш - навряд чи повернеш.
Вільні птахи по небу вирують завзято,
Ти свободу моЮ у розлуку обернеш.
Хочу вільною бути, як повітряний змій!
Щоб літати із вітром, як літає той птах...
Та щоб дУмки не мала кружляти одній!
Щоб булА на свободі, та у ТВОЇХ РУКАХ...
25.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2014
Ішла Весна, сповита вся бруньками,
Несла з собою свіжість і тепла ковток.
Ішла, покрита білим цвітом, пелюстками,
У супроводі сонця ясного й пташок...
Її сліди зеленою травою поростали,
Яка периною вкривала чорноземи...
На ній конвалії пахучі виростали,
Й спліталися в прекрасні діадеми.
Ішла, натхненна власною красою
І зупинила в Києві свій довгий шлях...
А на Майдані море квітів, вмитих не росою,
А сльозАми... Й синьо-жовтий стяг.
Важке повітря від горілих чорних шин,
Просочене людськими почуттями.
Та залишки зотлілих вщент машин...
Сира земля покрилася рубцями.
Збентежена Весна заплакала з жалЮ.
Дощем котились сльози по її лиці.
А потім мовила одному журавлю:
" Лети, мій милий! Забирай на крилах біди всі..."
Він полетів... Весна ж бо залишилась,
Щоб землю лікувати від журби...
Вона, мов квітка польова, розкрилась,
Роздала всі свої чесноти і скарби.
Промінням сонячним зігріла все довкола,
Надією прокралась у людські серця.
Весна цвіте... Земля ж не охолола.
Нехай не буде більше свіжого рубця...
22.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487537
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.03.2014
"Мама не плаче. Не плаче, маля.
Мамі у очі попала пилюка..."
Крихітка бачить проблеми здаля,
Її обдурити - не лЕгка наука...
"Мама не плаче... не віриш мені?"
Оченята у душу саму зазирають.
Щирість, невинність у їхньому дні...
Рученята маленькі сльозу витирають.
" Мамо..." шепоче зозулька моя.
Пальчиком сварить: не можна ось так...
Голосочок у неї, мов спів солов'я.
Хочу плакати далі... однак...
Однак сили наповнюють душу,
Однак сонечко дивиться ніжно...
Буду сильною. Буду, бо мушу...
Пригортаю дитину беріжно.
Оченята її - то безцінні топази.
В них тепло всього сонця вмістилось.
Це добра, і любові, і щастя оази...
Янголятко до мене із хмарок спустилось...
Янголятко цілує у щоки солоні,
Це не сльози, не сльози...вода.
Обернули у воду їх твої долоні.
Будь здорова, маленька, решта все - не біда.
22.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2014
...Знов
тужливо,
журливо,
сонливо
падає дощ...
...Кров
змиває,
зливає,
спиває
із площ...
...Вітер
холодний,
нещадний,
східний
на крилах...
...Із літер
забрати надію
і мрію
не вміє,
не в силах...
...Злість
усюди,
бо люди
приблуди
у своїх хатах...
...Млість
у тілі.
Хотіли,
летіли,
а жах...
...Чудо
здійсниться,
сповниться,
родиться,
бо Бог є із нами...
...Люди,
не буде руїни
З Вкраїни.
І зміни
вже не за горами...
19.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486964
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2014
Вечір похмурий, лиш дощ за вікном...
Знову самотньо сиджу за столом.
Тиша і муза - це дві подруги вірні.
Мої думки, як завжди, їм покірні...
Дощ, пізній гість, сумно проситься в гості.
Але мій дім - це мій замкнутий простір.
Мої думки - моя воля шалена!
Знову з тобою примчали до мене...
Ах, я згадала ту ніч надзвичайну...
Кімнату твою: невеличку й охайну.
Домашнє вино: міцне, гіркувате...
Наше кохання... палке та крилате...
Двері закриті від світу усього...
Вдвох ми з тобою. І більше нічого...
Очі-смарагди... у них потонула.
Рай на землі я тоді осягнула...
Нестримні, гарячі, палкі поцілунки
Лишали на наших тілах візерунки...
Кров вирувала потоком у скронях...
Ніжність і ласка у наших долонях...
Ніч пролетіла для нас в одну мить...
Любий, сумую... і серце щемить.
Спогадам своїм я мушу коритись.
Хочу тобою, мов ковдрою, вкритись...
20.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486903
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2014
Юна дівчина крокує та й поблизу поля,
Погляд свій звертає до синього неба...
Вздовж дороги красуються високі тополі,
Калинонька червоніє, гірко плачуть верби...
Її світлі довгі коси обмиті росою,
По спині вони лягають, неначе колосся.
Не натішитись нікому їхньою красою,
Сяють сонця відблиски у її волоссі
Її очі - це озера: перламутрові, ранкові,
Ваблять таємницею, неначе смарагди
Її шати повні барвів, милі, веселкові,
Прикрашають ніжно груди вишиванки гарні
А вінок прекрасний з квітів польових
Надітий на голову, ніби та корона.
Двадцять два прожито років молодих,
А вже виступає сивина на скронях...
Дівчина засмучена, цілий вік журилась,
Стомлена від всього, тіло все болить...
Серед роздоріжжя вона зупинилась.
Куди дальше йти? Що тепер робить?..
Перед нею пролягають довгі дві дороги...
Перша, що веде на захід, друга, що на схід.
Тільки б обминути шлях, котрий із тривоги...
Тільки б не зустріти знову нових сліз і бід...
Всі ми з нею зупинились з питання німим:
Що готує доля нам? Чи важка вона?
Переймаємося зараз всі лишень одним:
Чи загляне в гості скоро у наш дім війна?..
Дівчино у вишиванці, лиш не помилися...
Ти іди по тому шляху, куди Бог веде.
Молимо, благаємо: лиш не оступися...
Бо вінок... як щастя й мир... до землі впаде...
18.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486506
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2014
Жінки... а чи могли собі ми уявити,
Що нас усіх захочуть погубити?
Чи снилось нам таке в страшному сні
Що можем опинитися раптово на війні?
Чи думали колись, що будемо боятись
Щоб без коханих на одинці не зостатись?
Чи так хотіли спокою, як хочемо тепер?
Чи так тривожно серденько стискалось між ребер?
Чи була невідомість така, як у цей час?
Чи ми колись молились, щоб мир прийшов до нас?
Чи було усвідомлення того, що таке " страх "?
Що може наступити для наших надій крах...
Жінки... не будем плакати, нам плач не допоможе...
Та й біля сильних половинок слабкими буть не гоже.
Що в наших силах, милі, це Богу помолитись,
У Нього наші долі, й ми мусимо скоритись.
Нічого ще не втрачено, хай віра буде з нами...
І буде Бог з коханими, з братами і синами...
17.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486274
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2014
Під синім небом, під небом милим
Красуня наша - рідна земля,
По ній ще предки наші ходили,
Тепер крокуєм і ти, і я...
Стань на коліна, торкнись руками,
Вдихни цей запах... це є життя.
Земля просякнута віками,
У ній минуле, і майбуття.
Послухай звуки... чарівні звуки,
Є в тишині мелодія.
Дзюрчить струмок, гукають круки,
Співає з ними душа моя.
Відчуй цей вітер, мов ніжний подих,
Що почуття в тебе вдихає.
Відчуй дитячий, наївний подив,
Який з роками кудись зникає.
Як добре так... всміхатись тихо,
Дивитись в небо, просто лежати.
Я потрапляю в незримий вихор...
Все вище хочу в ньому літати
Це Україна! Це моя Батьківщина.
Це мати, що тепло дає.
Де б не блукала, не ходила я,
Завжди для мене тут місце є.
3.02.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485942
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2014
Я з тобою, мій милий, тепер я з тобою...
Притулилась до твоїх грудей головою,
Обійняла тебе так надійно руками,
Вже кордонів ніяких немає між нами...
Ти зі мною... твоє дихання біля виска...
Гладить спину оголену ніжна рука...
Бачу погляд твій теплий, і губи чуттєві...
Всі тривоги буденні уже не суттєві.
Ми вже разом... і байдуже, що це лиш сон...
Наше дихання поки звучить в унісон...
Відчуваю тебе... опираюсь на груди
Зовсім трішки часу... і тебе вже не буде.
Не буди мене сонце! Благаю... не треба...
Я бачу кусочок блакитного неба...
Розвіялись хмари... адже поруч коханий...
Ми зустрілись в уяві... Так любо й неждано...
Тихше, вітер нестримний нічний, я молю...
Я з любимим своїм увісні говорю...
Сповідаюсь... як важко у цей час без нього.
Накипіло у серці... наболіло усього.
Ніч прекрасна... тільки дихать спокійно не можу.
Бо якщо так свій сон потривожу?..
Коли очі розплющу, стану знов одинока..
Ах... розлука так довга... так довга й жорстока.
Любий мій, я в обіймах твоїх посміхаюся...
Знаю, сплю... і зі сном своїм граюся...
Сон... реальність... все крихке, як кришталь.
Невелика різниця... Невелика, нажаль...
14.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2014
Давно немає їх... "рожевих окулярів"...
Їх зняли з нас , наївних, снайпера.
Всі люди усвідомили, що це смертельна гра.
І наступила вмить сумна, страшна пора.
Давно не вірим ми в таємні чари...
Ми знаєм, знаєм, що війна близька.
Що до гвинтівки тягнеться рука.
І стежка ця смертельна і слизька.
Присягу наші милі теж складали...
Серця від страху охололи ,наче лід.
"Щасливе завтра" - це уяви хибний плід.
А від стабільності лишився тільки слід.
Але завжди нас вірити навчали...
Що Господу під силу все змінити.
Бо як, скажіть, нам без надії жити?
Коли цей жах самим вже не спинити...
Ми думали, що вже наплакались... а ми лиш розпочали...
11.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2014
Я захворіла. І, мабуть, невиліковно...
Моя хвороба називається КОХАННЯ.
Вона у серці прогресує невгамовно.
Клінічні ознаки: тривожність і зітхання.
Вона з'явилась від залежності до тебе.
Уразила спочатку серце, потім розум.
Немає ліків від кохання. Та й не треба.
Одна розрада - це мої солоні сльози...
Моя любов тотожна із суцвіттям маку:
Така ж прекрасна і до смерті небезпечна.
Зросла в моїй душі й прийшлась до смаку.
Палає в грудях помаранчем безкінечно.
А ти мій опіум. А ти - це мій наркотик.
То мука, то полегшення для мене...
Коли болить душа, один твій дотик
як морфій, проникає в мої вени.
А потім все... лечу кудись за небокрай...
Моя любов межує з божевіллям.
То в пекло мене кинеш, то візьмеш у рай...
Ти розсипаєшся в душі дурману зіллям...
9.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2014
Ти мене питаєш
що сьогодні хочу.
" Хіба ти не знаєш?"
тихо прошепочу...
"Здогадайся, милий"
на вушко промовлю.
Ангел білокрилий
огорне любов'ю
В глибині карих очей
не знайдеш завзяття.
Я не хочу тих речей...
Не потрібні плаття
Не бажаю я прикрас
дорогих, блискучих.
Обійдуся у цей час
без троянд пахучих
Не бажаю святкувати
з танцями й піснями...
Хочу тебе відчувати
в душі... до нестями
Подаруй мені обійми
та тепло своє.
Щоби знала, що надійно...
Бо ти в мене є
Подаруй мені те сяйво,
що в серці палає...
А все інше буде зайве,
А все інше маю...
Самі кращі подарунки,
самі найдорожчі -
це твої палкі цілунки
від меду солодші
Зацілуй мене , коханий,
з голови до ніг...
Ти побачиш, я розтану
як на весні сніг
Ти побачиш ейфорію
У темних очах.
Ось про що я, любий, мрію
Ось до серця шлях...
8.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2014
Завтра 8 березня. Для нас, жінок, свято.
Завтра буде подарунків і квітів багато.
Усмішки у відповідь: щирі і тривожні
Приховати біль за ними ми є неспроможні.
Завтра 8 березня. Для нас, жінок, свято.
Комусь вже не принесе подарунок тато.
А донька з трояндою піде на могилу,
Вшанувати батькову відданість і силу.
Завтра 8 березня. Для нас, жінок, свято.
З фото дивляться на матір очі винувато.
" Ви простіть, що квітів більше вам не подарую...
Я по небу із синами іншими мандрую..."
Завтра 8 березня. Для нас, жінок, свято.
Нездійсненного ніколи стільки розпочато...
Обірвалися життя... і дівочі мрії...
Квіти на могилах свіжих сонце обігріє...
Завтра 8 березня. Для нас, жінок, свято.
Дуже сумно цього року його відзначати...
Україна, наша ненька, у чорній хустині.
Гіркі сльози капають на стяг жовто-синій...
7.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014
Ранкові промені просились до кімнати,
І гул машин ставав все більш чітким.
- Вже досить... досить тобі спати...
Його жіночий голос розбудив.
Крізь пилину туману на очах,
Примружившись від променів ранкових
Зумів розгледіти якесь дівча
В рожевих шортиках чудових
А голова боліла від вчорашнього вина.
І скільки випили - уже не пам'ятав.
- Ще завтра прийду, - кинула вона
Він поспіхом її поцілував.
В кутку стояла незакінчена картина
Прекрасна... в нього був талант від Бога.
Для неї позувала ця дівчина:
Струнка, красива, нага, довгонога...
Забув ім'я... та музи безіменні.
Взяв сигарету, вийшов на балкон...
Вони - як джерело його натхнення,
Вони взяли його в невидимий полон.
Немов конвалій на весні - їх так багато,
І всі такі ж красиві, молоді і ніжні.
І кожну хочеться погладити, зірвати,
Та змалювати ясні очі, руки білосніжні...
Але минає ніч. А ранком щось не те...
Бо на душі лишилась гіркота.
Не тішить сонце тепле, золоте...
Бо не коханій ранком цілував уста.
Вони всі - музи, а вона - любов.
Любов єдина, справжня, неповторна...
Але вона прогнала. Він пішов.
Хотів забути, та ця приязнь непоборна.
Та і вона без нього, як примара...
Вже сотню раз вони мирились.
Кохання це - обом їм наче кара,
Бо жити разом так і не навчились.
Вона - така уся серйозна, педантична,
Завжди у стильному костюмі, на "шпильках",
А він - натура творча, поетична,
Щодня із пензлем у руці і сигаретою в зубах.
Вона фанатка спорту й джазу,
Не любить кухні, їздить в ресторан.
А він в спортзалі не бував ні разу,
Він любить море, вітер і туман.
Вона читає Чейза й Даніеллу Стіл,
У місті знає всі театри і музеї.
Його письменники: Булгаков та Шекспір,
У голові його - картини і нові ідеї.
Але вони були, мов ті магніти
Носили в грудях не свої серця.
Із іншими могли хіба лиш тліти,
Як сигарета у руці невмілого курця...
З вікна побачив він знайомий силует...
Невже вона? Та він не чув нічого...
Він з злістю кинув пачку сигарет.
Вже ними не заглушиш цю тривогу.
Відчиненими були двері спальні,
І тут царив знайомий, ніжний запах..
Її духи... п'янкі, для нього ідеальні.
Умить прокинувся у ньому запал.
Та що побачила вона у цьому склепі?
Зім'яте ліжко і порожні два бокали.
Він впав у розпач... знову у халепі,
Сумління муки знов його здолали.
Додолу сходами швидко помчав,
Надіявся в думках, що ще не пізно.
Та не було її... не наздогнав,
Хотіли бути разом... Знов порізно.
Весь день йому у пошуках минув,
Але вона немов крізь землю провалилась.
Художник стомлений, розбитий був,
Печаль у його серці оселилась.
Він повертався ввечері додому,
Туман усе довкола оповив...
По парку тихому, майже пустому,
І аромат нових духів вловив.
Красива дівчина з чудовим ароматом
Йому на зустріч неквапливо йшла.
- Якби мені таку красу намалювати...
Вона свій погляд хутко підвела...
І ніч. Романтика. Пляшка вина.
Його кімната. Вітер за вікном.
Ну що поробиш... не його вина,
Що він жінок малює перед сном...
6.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Ось ця зима принесла стільки болі,
І відійшла, нарешті, вже поволі
Той сніг, що пропитався кров'ю, став водою...
Земля, впитавши ріки сліз, стала вдовою.
Я часто бачу, як жінки ридають.
Вони ці сльози майже не ховають.
Така наша природа... емоційні,
Нам не чужі істерики постійні...
Та ця зима принесла сльози сильних...
Вони ридали біля плит могильних,
З екранів телевізорів ридали,
Сльозами гірко руки умивали...
А мій коханий плакав, як дитя...
Він витирав обличчя нехотя...
Біль виривався сльозами пролитими
Ми всі... ми всі були "розбитими."
А сльози сильних обертаються камінням,
А сльози сильних обертаються кипінням...
Зливаються у лаву, і стають вулканом...
Зливаються у грози, вернувшись ураганом...
Земля враз затремтіла під ногами...
І слід простив у мить за ворогами
Хоч крапля справедливості на землю впала,
Котра до нині міцно-міцно спала...
Весна приносить нам нові проблеми,
Та є... та є передчуття у мене,
Що біди всі минуть, як ті страшні морози...
Бо Бог із неба бачив людські сльози.
5.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2014
Давлять стіни з усіх боків,
Немає чим дихать.
По кімнаті глухі кроки...
Годинник б'є стиха.
Вийду краще на подвір'я,
Під черешню стану,
Помилуюсь на сузір'я,
У роздуми кану.
Шостий рік ходжу безпечно
По гострому лезу,
Ранить серце безконечно,
Собі не належу...
Гостре слово, ядовите
Боляче кусає,
Вміє серце роз'ятрити
Так... аж навпіл крає.
Уста ніжні, а слова...
Неначе удари.
Де батіг оцей хова?
Сам шукаєш чвари...
Сам будуєш огорожу.
А я в неї б'юся...
Довго так, повір, не зможу,
Колись відвернуся...
А ти любиш. Знаю, любиш...
То прошу: не муч!
Ти мою любов погубиш
Колись власноруч...
Тож давай, поки не пізно,
Будем все міняти.
Не злитися двом нарізно,
Не просто мовчати!
Бо мовчання - лютий ворог
Сімейного блага.
В мить усе зітре на порох...
Наш друг - це повага.
Наш друг - розуміння...
А ще - наше ложе.
Й багато терпіння...
Воно допоможе...
Я дивлюся в небо темне,
Про сім'ю міркую.
Бо вона - щось сокровенне...
Так тебе бракує...
Навіть зараз відчуваю:
Знов тобі пробачу.
Свої очі закриваю,
В мріях... твої бачу.
2.03.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2014
А жінці треба чоловічого плеча...
А жінка прагне почуватися в безпеці,
А не вдалась мені від моїх страхів втеча,
Скляними стали стіни у фортеці...
А я боялася, мій милий, так боялася...
В ночі я слухала своє серцебиття,
І на одинці з страхом цим зосталася,
Відчула всю оманливість життя...
А ти далеко, милий, ти не скажеш:
" Не панікуй, маленька, все мине..."
До купи мої нерви не зав'яжеш,
Не приголубиш, не цілуєш ти мене...
А я так плакала, мій милий, так ридала,
Холодний дощ просився у вікно...
А я малятко наше в люлі колихала,
Але самотність відчувала все одно.
А ти далеко, любий, ти працюєш.
Подзвониш, я скажу: " Усе нормально..."
Без слів душі волання не почуєш,
А я зіграю, мов актриса, - ідеально.
А жінка хоче плакати в " сорочку "...
А ми лиш притворяємось, що сильні.
Мені б тепла, любові, ласки по-кусочку...
А ти би стер рядки сумні, чорнильні...
А ти би збудував фортецю з дому.
А я би поділилась тягарем...
А нині розповім лиш місяцю блідому
Як ми удвох з дитинкою живем...
27.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2014
Ми стомилися всі, хочем спокою...
Відгородитися стіною високою
Від того, що твориться в Україні.
Та нам не дозволяє сумління...
Та нам не дозволяють наші емоції,
Бо ми ще більше стомились від корупції,
Нам остогидла нікчемна брехня,
Зневіра у владі, мізерна платня...
Нам остогидли пусті обіцянки,
Ми не хочем боятися ранку,
Ми стомилися бути вічно рабами,
Один з одним нас зводять "лобами"
А ми всі рідні, а ми всі люди!
І я вірю: війни не буде!
Немає "бандерів", "москалів" немає,
Ми усі українці, зрозумійте, благаю..!
Чи ти чоловік, чи "мужчина"...
Мова різна, а одна Україна!
Одні чорноземи, і гори, і ріки...
Будьмо разом, схід - захід, на віки!
Вже у нас, Боже любий... під ноти щемні
Передавали над головами домовини священні
І люди, плачучи, свічками їм світили...
Ці юнаки за всіх..! За ВСІХ нас кров пролили!
Ми стомилися... ми всі хочем спокою,
Та країна зависла над прірвою глибокою...
Ми не маємо часу сваритися! Не маємо права!
Бо на наших очах розколотися може держава!
27.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2014
Здається нам - світ збожеволів...
Усе ламається, все валиться поволі
Панічний хаос оселився поміж нас
В одній державі наче кілька різних рас.
Не знаєм ми: початок чи кінець?
Кого посадять? Кого випустять з в'язниць?
Чи буде мир? А може ще війна?
Для кого Україна своя? А кому чужина?
Затишшя невелике всіх тривожить,
Ще більше людям нерви множить.
Ох, Боже любий, хмари ці розвій...
Щоб знову не почався буревій...
Вже досить жертв невинних, досить втрат.
Здається, ми вже вирвались із грат.
Хоч недовіра у людей ніде не ділась
Вона так міцно нам у душі в'їлась.
Від цих думок ми стали наче зомбі,
Із роздумів зробили катакомби...
Майбутнє для дітей тривожить всіх
Хотілося б ростити в мирі їх...
Та щоб не сталося, а сонце все ж зійде.
І сніг десь неодмінно упаде...
І дощ... і дальше віятиме вітер,
Ніщо не зміниться у цьому світі.
Бо були революції, і війни були,
І все це з часом кануло в минуле.
А в Україні зміниться історія.
Що буде завтра?.. Поки лиш теорія.
25.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481895
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2014
Моя муза не спить.
Тихо сіла мені на плече.
Та мене щось болить.
Щось у грудях пече.
Мила моя, про що ж бо писати?
Про кохання? Або про природу?
Філософію може згадати?
Присвятить комусь оду?
Я не можу, єдина... пробач.
В голові лиш думки про майдан.
Почекай, моя люба, не плач.
Нам не вирватись поки з кайдан.
Дуже важко... бо серце - не камінь.
Бо весна нам приносить печаль.
Більше сотні свічок горять в храмі.
Більше сотні померлих... так жаль.
У них також були свої музи.
Бо з натхненням кидаються в бій.
А ще мужність, постійна напруга.
Було й море на краще надій...
Я не можу писати про щастя,
Бо занадто сумний зараз час.
На коліна так хочу припасти
і кричати: " Ви померли за нас ! "
Ти лети, моя рідна, далеко!
Повертайся, як дощ змиє кров...
Бо не легко тепер... ох, не легко...
Буде мир... то повернешся знов.
24.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2014
Ц_ього стійкого майдану уже не забути ніколи нікому
І_ ми маєм молитись за тих, хто у труні вернувся додому
Н_ам не треба пустих обіцянок, якими годують системно
А_ щоб " сотня небесна " не була убита катами даремно
С_ерце кожного крається навпіл, як наша стражденна країна
В_она вся повна люті і болю... у сльозах, у крові, у руїнах
О_чі сліпли від куль, вибухали гранати в тремтячих руках
Б_оже, спаси... шепотіли уста молоді, відганяючи страх...
О_повилась країна туманом із горя людського й тривоги
Д_ о свободи тернисті, криваві, тяжкі невимовно дороги...
И
23.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481454
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 23.02.2014
Кімната охайна, наповнена тишею й сонцем,
Пропитана затишком кожна дрібниця...
Бабуся із фотоальбомом сидить під віконцем
У руках немов не папір, а ціла скарбниця...
Торкаються пальці із ніжністю фото.
І хоч посмішка на губах, та очі сумні...
" Щось підкралась до мене скорбота...
Ти присядь біля мене..."альбом доручає мені...
" Які у мене були довгі- довгі чорні коси...
Якою молодою, гарною була колись..."
І заблищали в вицвілих очах бабусі сльози
" Подивися лишень... ти лишень подивись...
Життя повз мене промайнуло в одну мить...
Немов по ньому я зробила кілька кроків...
Мабуть, зате і серце щось тепер щемить...
Бо не вернути вже ніколи молодих цих років.
Бо моє тіло стало просто як в'язниця...
Немов би душу в клітці зачинили
Воно вже, знаєш, ні до чого не годиться...
Ні у руках, ні у ногах немає сили...
Колись могла ходити скільки лиш хотіла,
І не лякалася ні холоду, ні вітру, ні дощу...
А від коли, дитино люба, постаріла,
То ледве-ледве по подвір'ї йду..."
То сумно подивилася на квіти на столі,
То в дзеркало з тривогою погляне...
" Людина, мов та квітка, на оцій землі:
Під сонечком красується... під ним і в'яне "
" Але душа... душа в вас молода... "
промовила задумливо я, тихо...
" У тім то і біда, дитино, в тім то і біда...
Старіє лишень тіло. В тім то й лихо..."
Гортали довго ми старий фотоальбом,
Проміння сонячне у вазі квіти гріло...
І ностальгія в серце вгризлася обом,
У грудях щось тривожно заболіло...
19.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2014
Романтика у нашому столітті застаріла.
Її замінюють комп'ютери, планшети і мобіла
Листи давно не пишуть, не модні й есемес
Усе біжить так швидко, що викликає стрес
Не ходять люди пішки, на зорі не любуються,
Понакупляли авто, і ними лиш хизуються,
Депресія у коней, і в молоді депресія,
Бо перші не потрібні, ну а у других сесії...
Гризуть граніт науки, з коханням зачекають,
У вільний час кохання в " контактах " пошукають.
В " контактах " друзів повно, не те що у житті.
Здається, ти між ними, а ти на самоті...
І книги вже не модні, у нас є інтернет!
А горе- це згубити свій стартовий пакет!
Відірваний від світу ти станеш, як відлюда
Цікаво раптом стало, а що ще далі буде?
У науковців є багато " чудових " цих ідей,
Тільки наука ця, насправді, відштовхує людей...
Лишень би не додумались про віртуальний секс,
Тоді беззаперечно почнеться вже регрес...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479973
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2014
Давно це було... так давно...
Немов уривок старого кіно,
Який переглядаю знов і знов,
Бо не буває старою любов...
Хіба буває більше не живою...
Твоя померла в зародку, нажаль.
Вона - як та відірвана деталь,
що загубилась десь в дорозі...
її знайшли й скропили мої сльози...
Бо я ще довго дихала тобою...
Моя ж жила ще довго дуже,
Усе тебе шукала, друже...
Мене терзала, і просила
тебе вернути. Я ж безсило
дивилася, як ти цілуєш іншу...
Та час лікує тяжкі рани
Мене він вивів із омани
Вся біль помчала за вітрами,
в душі лишились тільки шрами...
і я знайшла любов ціннішу...
15.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2014
" Не опирайся... " тихо він прошепотів
мені на вушко... ніжно, безсоромно
Цей голос хриплий хвилею летів,
І губи цілували: вперто і невтомно...
А ще цей грім, що за вікном лунав,
І вітер, що приносив прохолоду...
" Чому..? Чому мене обрав..? "
Спитала я... цей погляд в нагороду...
ці очі... чорні, наче хмарна ніч...
лиш відблиски свічок у їхній глибині
І білий шовк злетів із моїх пліч...
" Зваблива ти... сподобалась мені "
І спалах блискавки, мов сяйво, за вікном,
Він пригорнув мене до себе... так безпечно...
і наше дихання гаряче... в унісон...
Я слухала його цілком, беззаперечно...
Де взявся він такий? Немов з роману...
Такий красивий, ніжний, таємничий
Немов підсипав він мені дурману...
І кличе за собою... кличе...
Ну що ж... нема чого втрачати...
Немає сили більше опиратись.
Треба закінчити почате...
Закрити очі... просто прислухатись...
І знову грім. І серце з силою забилось...
І я із ліжка хутко підхопилась...
А я сама. Так де цей красень чорноокий?
Мене покинув так?.. Який жорстокий...
А за вікном так гарно, вже світанок.
" Так це не ніч. Так це вже ранок.
І то був сон. Яке розчарування...
А так схотілося кохання...
Ну що ж, піду і вип'ю чашку кави.
Роман, до речі, цей цікавий.
Дам подрузі близькій, хай почитає,
Може й до неї у вісні цей мачо завітає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014
Рожеві щічки, щирі оченята,
Маленькі ніжки, теплі рученята,
Світлі кучерики, мила усмішка...
Маленька щиросердна білосніжка...
Принцеса мамина, моя розрада...
Чи знаєш ти, яка ж я рада,
Коли шепочеш тихо "ма-ма-ма",
І рученьками ніжно обніма...
Ти знаєш, мрію... мрію, як ніколи
За ручку відвести тебе до школи,
Ходити на шкільні всілякі свята
Плести тобі косички, платтячка вдягати
І слухати, як ти розказуєш вірші,
Радіти щиро-щиро... від душі,
І слухати розмови безкінечні,
Зізнання твої радісні й сердечні
Дивитися за кожним твоїм кроком,
Як ти ростеш, як розквітаєш рік за роком,
З дитини перетворишся у юну пані,
І ми підемо на дзвінок останній.
А дальше ти знайдеш свою любов,
Побільшає сердешних тих розмов...
А потім музика, фата і плаття біле,
Волосся наше з татом посивіле...
І долю віддаси коханому у руки,
А ми чекатимемо гостей і онуків,
Я накрию на стіл. А ви вже біля нас,
Ти обнімеш мене уже в тисячний раз...
Та головне, щоб ти здоровою була,
Не надибала горя, смутку, зла,
Щоб долю мала добру, не ворожу,
Що в моїх силах, тим я допоможу...
Маленькі ручки, щічки, щирі оченята...
О, як ви важите для нас, батьків, багато!
Ростіть, маленькі дітки, розквітайте...
Ніколи лиш про нас не забувайте.
12.02.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014
Люблю тебе. Кажу я щиро.
Для мене ти усе, що в світі є.
Перед тобою голову похило
В смиреннім шлюбі опускаю я.
Люблю тебе, як сонечко на небі,
Що гріє світ увесь теплом своїм.
Чужих і інших нам не треба
У домі, де затишно лиш двоїм
Люблю тебе, немов води краплини,
Що у пустелю впали із небес.
З тобою я щаслива, як дитина
Яких і ще чекати нам чудес?
Люблю тебе, як подих вітру в спеку.
Надію я лелію повсякчас:
Для щастя повного якби лелека
В подвір'я залетів колись до нас...
Без тебе я була б, як ваза:
Красива з зовні, а всередині пуста
Коли посваримось - одразу
На серці моїм тільки пустота
Люблю тебе. Люблю. Люблю!
З тобою б'ється серденько моє
Я на коліна перед образом стаю,
Я вдячна Богу, що ти в мене є.
27.05.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2014
Ти знаєш, як сильно кохала
тебе я всією душею?
Ти знаєш, як часто бажала
навіки лишитись твоєю?
Ти знаєш, як гірко ридала
сама я в нічній тишині?
За тебе молилась, чекала,
як був ти потрібен мені
Ти знаєш, що і до тепер
кохання я в серці лелію.
Хоч знаю, о Боже, я знаю...
не здійснити ніколи цю мрію!
Та все це не головне.
Жаль те, що не знаєш ти,-
вбиває думка одна мене:
Я НЕ ЗМОГЛА ТЕБЕ ВБЕРЕГТИ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2014
Подивися на мене: я розправила крила!
Я вже можу летіти на зустріч коханню.
Я свій розпач, свій гнів, і свій страх підкорила,
" Ні! " закричала сумлінню й ваганню!
Подивися на мене: я не лялечка твоя!
Я прекрасним метеликом стала!
Мої крила яскраві - тепер моя зброя,
Надто довго я в коконі спала.
Подивися на мене, я немов джерело:
Чисте, свіже і недоторканне.
Ще нікого крім тебе в мені не було,
Брудні води шукати - тобі притаманне.
Мені жаль тільки сліз, що так марно пролиті,
Ти не вартий був ані краплини.
Шкода нервів, що твоїм цинізмом розбиті.
Хай усе це в минуле полине...
Подивися на мене, бо я стала сильніша!
Я знайду своє щастя, це тобі обіцяю.
І життєва дорога моя все світліша,
Ти мене не зломив... Крила я розправляю.
27.01.14.
( для Л. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014
Спи, дитятко, спи, маленьке...
мама пісню заспіває,
на руках поколихає,
спи, дитятко, спи, маленьке...
мама поцілує в щічку,
ляже біля тебе в ліжко,
спи, дитятко, спи, маленьке...
не відпустим наших рук,
щоб я чула серця стук,
спи, дитятко, спи, маленьке...
Спи, коханий, спи, мій милий...
вислухаю всі гризоти,
про здоров'я та роботу,
спи, коханий, спи, мій милий...
обігрію, нагодую,
обійму та поцілую,
спи, коханий, спи, мій милий...
застелю тобі перину
і до тебе я прилину,
спи, коханий, спи, мій милий...
В тишині лиш чую я,
як співа душа моя...
Спіть, кохані, спіть до ранку,
вам віддам все до останку,
спіть, кохані, спіть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014
Ти цілуєш мене, обнімаєш
Ти говориш мені, що кохаєш
Ти смієшся до мене, шепочеш,
Що крім мене нікого не хочеш,
Що крім мене нікого не любиш...
Ти руками мене приголубиш
Ти до себе мене пригортаєш
Та як важко мені, ти не знаєш.
Як стискається серденько в грудях
Як з тобою цілуюсь на людях
Як з тобою за руку іду,
А себе в якусь прірву веду.
Бо давно вже кохання вмирає
І лиш біль за собою лишає.
Біль розлуки, зі смаком брехні,
Бо неправду ти кажеш мені!
І собі... хоч сам ще не знаєш,
Ти мене вже давно не кохаєш.
Бо полум'я згоріло, залишився попіл
І я тепер шукаю тільки спокій,
І тишину, і ще самотність,
Щоб знову повернулась безтурботність,
І щоби щастя повернулося із нею,
І кожен день не жила я брехнею.
Бо я над прірвою схиляюсь,
А у думках - до тебе повертаюсь
Та лиш погане я згадаю,
Твої слова " тебе кохаю"
Яке ж тоді оце кохання,
Якщо приносить лиш страждання?
Як можеш ти от так мене любити,
Що би мене в житті своїм згубити?
2007р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2014
Сонечко на небі, пташечка співає,
Та у мене в серці щастячка немає
Літечко яскраве приносить тепло,
Та у мене в серці літа не було.
А в душі у мене похмурая осінь,
А серденько моє голосно голосить,
Тіло моє ходить без душі неначе,
Личко посміхається, а серденько плаче.
Де ти, мій коханий? Приходи до мене,
Приноси з собою літечко зелене,
Прожени від мене осінь дощовую,
Нагадай, благаю, що і ще живу я.
Обніми руками, пригорни до себе,
Як води ковточок, так мені це треба,
Через океани я лечу до тебе,
Торкнутись не можу, ти немов те небо...
Як би знав ти, сонце, як тебе чекаю,
З кожним днем без тебе поволі вмираю,
Наче божевільна ходжу я по світі,
Не знаю де смуток маю свій подіти.
Ти єдиний можеш мене розбудити,
Легше із тобою по світі ходити.
Ти єдиний вмієш лікувати душу,
Я живу без тебе лиш тому, що мушу.
Серце моє рветься на дрібні кусочки,
Обпадають з нього, як з вишні листочки,
Позбирай їх, милий, знову усіх разом,
Прожени із серця мого ти образу
Стань переді мною, наче дуб широкий,
Залікуй у грудях рану цю глибоку,
Прожени від мене всі мої печалі,
Прожени, коханий, прожени подалі...
11.10.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2014
Я віднайшла в тобі свій спокій,
Моє маленьке янголятко,
Пливла, губилась у воді глибокій,
Допоки не обняла немовлятко.
І перший погляд тих очей,
Як сяйвом засліпив зморену душу,
Мов світло тисячі свічей
Подарувала ти великодушно.
І перший дотик рученьки твоєї
Привів мене до тями,
Змахнув тягар з душі моєї,
Який носила я роками.
А перша усмішка несміла
На крилах щастя віднесла
Туди, куди я так хотіла,
Де сенс життя я віднайшла.
У всіх книжках, що є у світі
Я слів таких не доберу,
В яких могла би я вмістити
Все те, що в тебе я беру.
Всі почуття, що відчуваю,
Ті щастя й радість неймовірні...
Тебе у ковдрочку сховаю,
Співатиму тобі пісні чарівні...
Я не забуду. Й Богу помолюся.
Подякую Йому за щастя своє.
За те, що радісно сміюся,
Що нас в сім'ї нарешті троє,
Що спить в колисці люба доня моя.
27.01.13.
Присвячується моїй донечці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476717
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.02.2014
В суєті всіх наших днів
Так легко стомитись
В світі гомону й вогнів
Можна й заблудитись
Я тікаю на хвилини
З батьківського дому
Від турбот, від буденщини
В казку невідому.
Я ступаю в сад вечірній,
Довкола дивлюся,
Дихання землі манірне
Сполохнуть боюся
Бо навколо - земний рай,
Для душі відрада,
Мальовничий рідний край,
Природи принада.
Вечір землю оповив
Своєю красою,
Квіти ніжнії сповив,
Притрусив росою
Потьмяніли яблунь віти
Тягнучись у вись,
Там де зорі, як магніти,
В ночі засвітились
Там, де місяць споглядає
На наш любий світ,
Із-за хмари виглядає,
З поміж темних віт...
Любо в небо подивитись,
Любо слухать тишу,
Любо життю потішитись,
Тривоги облишу...
Посиджу в саду тихенько,
Засміюсь до ночі
Стану, як дитя маленьке,
До пригод охоче
Сховаюся від людей
На лоні природи
Тут у мене привілей:
Відчуття свободи.
19.11.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476501
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.02.2014
З тобою ми сьогодні посварились:
" Чому ти мучиш так мене?
Коли це все нарешті вже мене?.."
Сльоза із твого ока покотилась.
Лягла у ліжко, відвернулась до стіни.
Ти плачеш, плачеш... я це знаю,
Я біля тебе теж лягаю,
Та зараз ти не маєш вже ціни.
Я знаю, що тепер я не правий,
Та цього я не визнаю ніколи
Так тихо колихаються ці штори...
Сьогодні ти чужа, і я чужий.
Почувся грім. Кімната освітилась.
Ти спиш. А може ще і ні...
На даний час це байдуже мені.
Я завтра йду. Бо так судилось.
Бо ти мені вже так набридла,
Що навіть дихання твоє мене дратує,
Напевне завтра вже піду я...
Напевне завтра... буде видно.
Минула ніч. Везу я на роботу
Тебе... тремтиш вся від плачу.
Не їду я, на швидкості лечу...
І раптом це авто за поворотом!..
Нічого більше я не пам'ятаю,
Лиш твоє тіло... все в крові,
Жахлива рана в тебе в голові...
Тебе я на руках тримаю...
І я не вірю, що ти помираєш!
У мене все у грудях мліє,
Душа неначе кам'яніє...
Невже мене ти покидаєш?!
" О, Боже... Боже... Ні!" кричу я,
Та очі твої вже закрились,
І серце твоє зупинилось...
Мене тепер ти вже не чуєш.
І душу мою розривають жаль і біль...
Ти ж моє щастя... моє ти життя...
Як міг я розтоптати почуття?
Та що тепер? Жалій, чи не жалій?..
Жахлива думка промайнула:
Тебе я більше не побачу.
І я все плачу, плачу, плачу...
Невже не повернути більш минуле?
І знов почувся грім. Розплющив очі.
А ти мене налякано штовхаєш...
" Наснилось щось? " мене питаєш
І зараз - середина ночі...
" Пробач... " лиш зміг тобі сказати,
Обняв тебе, до себе пригорнув,
Як серце б'ється твоє я відчув,
І так тебе почав я цілувати...
" Пробач мені, я так тебе люблю "
Я плакав довго, ти не розуміла,
Але мене леліяла й жаліла,
Я рятував любов твою, й свою
Який це жах нам треба пережити,
І біль яку перенести,
Щоб знов змогти... нарешті знов змогти
Коханими своїми дорожити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014
Я люблю засинати під звуки дощу:
Монотонні, спокійні і трішки журливі,
Як пітьму веселять блискавки мерехтливі,
Як по небу несуться важкі та квапливі
дикі хмари... Із ними в думках полечу
Я у далеч...
Я люблю повертатися з поля в село.
І хоч руки та ноги тремтять від утоми
Безтурботно вдихаю я запах соломи,
і квітів пахучих, і я знаю, що вдома
трохи сумно і пусто без мене було
Я потрібна...
Я люблю цілувати коханого на ніч.
Притулити до серця маленьку дитину,
Свого милого люблю небриту щетину,
Його погляд глибокий, широкую спину,
Він знімає турботи із зігнених пліч
Це важливо...
Я люблю жити зараз, сьогоднішнім днем.
Кожну мить цінувати, неначе останню,
Тішусь ясного сонця світанню,
І прозорої річки дзюрчанню,
Й коли захід палає червоним вогнем
Неймовірно..!
19.09.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014