| Сторінки (4/366): | « | 1 2 3 4 | » |
[i] [b] [color="#9e1b1b"] Китайський древній змій*,- порох...
З давніх давен місцеві цікавились
виготовленням пороху... Готовили...
Російський царат заснував тут завод..[/color].[/b][/i]
[i][b][color="#136b1c"]Коли, в часи звитяг, славетно та іскристо
Козацька міць перемагала зло,-
Ти в зародку було, мечем сповите місто,-
Та вже й тоді Вітчизну берегло...
Приспів:
Живи в віках оновленим життям,
Шукай поваги й радості стежини.
Хай зорі в небі й білий цвіт калини
Для тебе будуть обрієм буття...
Китайський древній змій* рвав мури супостата,
Здіймав їх ввись, даючи шаблі шлях...
Вогнем щетинились Батуринські гармати,-
Була тут зрада... й пам'ять у віках...
Приспів:
Живи в віках оновленим життям,
Шукай надії й вірності стежини.
Хай зорі в небі й білий цвіт калини
Для тебе будуть обрієм буття...
Ставала, Шостко, ти до праці та до бою,-
То піт, то кров пила обставин гра.
Не лицемірила, була сама собою,
Мазепу знала ближче ніж Петра...
Приспів:
Живи в віках оновленим життям,
Шукай наснаги й гідності стежини.
Хай зорі в небі й білий цвіт калини
Для тебе будуть обрієм буття...
А били час біди військові барабани,-
Державний помсти меч гострила ти.
Міцніла та росла, війни зціляла рани
В передчутті нової висоти...
Приспів:
Живи в віках оновленим життям,
Шукай достатку й розуму стежини.
Хай зорі в небі й білий цвіт калини
Для тебе будуть обрієм буття..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681637
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.08.2016
[i] [b][color="#ad1f1f"] Радість в домі...Гість!..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#073636"]Синок навідався здалеку…В отчім домі…
Усе, що в теліку,- ковтає на лету,-
Дебати… Інтерв’ю…Всі факти невідомі…
Футбол… Засідання…Мирську всю суєту…
Телік хороший ще… Ну, правда – уже давній…
З екраном - так собі…Встає…Бере гаман…
Пішов…Несе екран,- великий, плоский, ставний,
Усе зробив… Краса!.. Зайшов сусід Степан
Чарчину чуючи… За стіл…О, похмелюся!..
Ще по одній… Іще… Сідає на диван…
Ввімкни тих ситих слуг,- обранців роздивлюся,-
Бо фізії в старий не лізли вже екран!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679875
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 24.07.2016
[i] [b][color="#c91c1c"] Цівілізація… Прогрес…
К о х а н н я... Д о л я... [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#4c0e61"]Пізній вечір… Я тихо по СКАЙПу
Щось нашіптував в вушко тобі…
Ти зомліла…Згадала ту кнайпу…
Той пролог…Розв’язала обі*…
Розв'язала тоді,- в місті Лева..
З того часу це місто - лиш ти...
Бо був лицар... А ти - королева!..
З того часу між нами - мости...
Віртуальні,- розведені в часі
Ми і в просторі... Лише вночі
Наші душі, на пестощі ласі,
Розламають бажань калачі...
Розламають...Поділять,- нас двоє!..
Завше кращий шматочок - тобі...
Лиш тепер ми відчули обоє,-
Наші долі прикрасив обі!..
* Обі,- пояс для кімоно...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2016
[i] [b][color="#ba1826"] Дітки... Женитись треба
тільки на своїх... І заміж
іти...Та хто до старечих
віщих слів прислуха́вся...
Це було ще до війни...
На Півдні та Сході країни...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#191e9e"]Посивiла Москва вiд снiгу
I в дротах гуде заметiль.
Злi, холоднi слова, мов крига
Студять душу. Тривога...Бiль...
Телефон очi вниз незрячi
Опустив, вiд розмови зблiд.
Там- невiстка нуртує й плаче,
Тут - змертвiв з горя свекор- дiд.
...Чи ж давно син тебе, кохану,
Пригортав до своїх грудей,
Зiгрiвав, гоїв злиднiв рани,
Вiв з безвиходi - до людей.
Працював, дiставав з неба зорi,
Притарганив достаток в дiм.
I берези - свiчки бiлокорi-
Тi, фiзтехiвки, сяли над ним.
Довго сяли вони зеленим,
Потiм...Жовте!..Червоне!!.Жах!!!
У колисцi - в нiй Вашi ж гени,
А над нею - сирiтства птах.
Бо на згоди й чуття бульвари,
Стежки нiжностi й доброти
Вийшли злоба, зазнайство, чвари,
Знахабнiлi, мов ситi коти...
Звідки все це?.. Російські бзики!..
Він,- хохол... За цим словом,- все!..
Недовіра... Страхи та крики...
Непрописка... Сумне есе...
Телефон очi вниз незрячi
Опустив, вiд розмови зблiд.
Там - невiстка вiд болю плаче,
Тут же - згорбився свекор - дiд.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676623
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.07.2016
[i] [b] [color="#a61c1c"]Нехитра,- та скільки доль вона
вберегла від наглого голоду...
Кравчук... Пенсія 50 гривень
за два рази...Але ж і свій Валенса
теж був... Та Господь нас не
врозумив... Може, за гріхи наші?.. [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#1313bd"]Пiд вантаж платформа гнута,
Колiщата й ручка...
Оцей витвiр, ця покута -
Це i є кравчучка.
Глянь - легка, екологiчна,
Я при нiй - худоба.
Пiд центнер - вага класична,
Тягнеш - очi з лоба.
В Москву - м'ясо, крам - з Одеси,
Чоботи - в Полтаву.
Роблять цi малi колеса
Край велику справу.
Сім'ї - спокій... Дітям - їжу...
На себе щось вдіти...
В гаманець копійку свіжу,-
Розор пережити...
Бо держава не поможе,
Слугами роззута...
Зостається - помiч Божа
Та оця покута.[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666516
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2016
[i][b] [color="#c71616"] Про головне. [/color][/b][/i]
[i][b][color="#101285"]Цю думку не нову
В душі ношу щоденно…Скажу знов…
Тобою я живу!..
Дарунок долі,- вірна ця любов…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2016
[i] [b] [color="#bf1515"]Це написано ще в 2004 році,
перед виборами Президента...
Вибрали... Не прижився...Дух
Надто український... Травонули...
Забрали права...Обгавкали...
На троні,- ДОН!!! і,- пішло...
Щоб зрозуміти,- про що це я,-
прочитайте ще і мій
ГАМАНЕЦЬ…Клацніть на фото[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#0d118c"]Летять вiтри…Iз-за Дністра та Сану,
З лісів під Брянськом, сповнених імли,
Iз-за Донця несуть зорю багряну,
Жовто – блакитні задуми з Сули…
Під ними землі, кинуті під ноги,
Бо згасли по Сибірах „куркулі”,-
Ті не шукали легкої дороги
Та мали хист і тягу до землі…
На землях – люд…Отой, що до Комуни
Сто літ вели… Тепер же – не ведуть,-
Стомилися… З найвищої трибуни
По тих знедолених лукаві сльози ллють.
Цехи без вікон…Тяжко - та не диво,-
Був сірим і безрадісним товар…
Новеньке б щось, яке б не косо-криво,-
Так вивезли весь грошовий „навар”
Скоробагатьки у чужі країни,-
Хоч вовком вий в степу чи в пасмі гір…
Та тліє ще в народу України
Якась надія,-бо ж отой банкір
З Хоружівки,- він вміє рахувати
I розгрібати темних справ сувій…
Він не продасть жовто - блакитні шати,
Та й діло знає…Він і твій і мій.
Він наш, цей вітер…Тільки глянь у очі
Своїй дитині в ту жовтневу мить,
Та не штовхай її в безодню ночі,
Бо нам то що…А їй ще жить та жить…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663675
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2016
[i] [b] [color="#ba1212"] Вступ до збірки НА ЗРІЗІ ЛІТ...
Це писалось давно...1993-ті..
Змінилось чимало...Є війна...
Є нова поросль при владі...
До Європи)))...Є чимала надія...
От тільки,-сусідка все лютує...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#610707"]Жили собі люди в колишнім Радянськім Союзі,-
родились, вмирали, в проміжку - ростили дітей,
сміялися, плакали, в праці - горіли чи тліли,
поле орали, ладнали плуги та мечі.
Мали мету - життєдайні вогні комунізму,
їм щось платили за ці небуденні діла,
що виробляли - лічили на грубі мільйони,
все, що на себе - чомусь купували чуже...
Тепер - розділились, частина живе в Україні,-
якщо животіння хтось може назвати життям...
Що коїться нині у нашому рідному краї,
і звідки цей грім, коли в небі й хмарини нема?
Нема революцій, війни, неврожаїв немає,
а нас загризають розруха та злидні тяжкі,
в ряди укладає на цвинтарі скрута та голод.
Куди притулити нам голови й руки свої?..
А діти?..А внуки?..Куди їм в страшну цю годину?..
Не всім же у тюрми,- хтось іншого прагне життя.
Поглянь - ті знайшли бригантину у морі злиденнім,
ось ці - на плоту, а он тих - соломинка трима...
Та більшість бідує,- щось сіє на міні - городах,
щось краде на них же, щось з смітника в миску несе.
І їм ні до чого оця демократія, ринок,
оця незалежність, свободи маленький ковток...
Свободи від чого,- спитають вони у ,,Мойсея",-
від хліба, від м'яса, чобіт та єдиних штанів?
Але подивись, Україно, на нинішній їхній Ізраїль,-
пустиня та камінь, а родить мов наш чорнозем.
І все це зробила лиш сила та воля народу,
котрий слово Боже та себе беріг над усе.
Тільки ми - не Ізраїль, хоч жити хотіли б не гірше.
Про це - мої роздуми, ті, що у Ваших руках.
Лиш декотрі з них я сховаю від ока людського,-
хай чиста сторінка не сварить - єднає людей!
Бо ж ми - такі різні...Та й різні хвилини бувають
в житті непростому, і автор не виняток, ні!
У світлі хвилини і роздуми світлі та чисті
у сірі хвилини - сіріє й навколишній світ,
а відчай нахлине - тоді і з'являються твори
такі, як мої ,,Іcторична помилка'' й ,,Жебрак''...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660389
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2016
[i] [b] [color="#bf0f0f"]Про головне...[/color]
[b][/b][/b][/i]
[i][b][color="#1525b0"]Нам восьме березня не треба,
Ти кожний день в душі живеш,
Далека, тепла моя Гебо,-
За сто земель – а обіймеш,
Притулишся гарячим тілом,-
І губи в губи – лоскіт вій,-
Усе заграло, обімліло,
Не мліє лише хід подій!..
Бо цілувати ти умієш…
Збиваєш подих…В скроні - кров…
Ось дотик…Ще… Диханням вієш,-
Цілунки!..Руки...Очі!..Знов!..
Вже захмелілі – п’єм кохання…
Тіла тріпочуть… Стогін…Пік!!.
І тихий шепіт… І зізнання…
Де ж Купідон?.. Немає… Зник…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651157
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.03.2016
[i][b] [color="#d41a1a"] Вже весна...
Перше зело цвіте...[/color][/i]
[/b]
[i][b][color="#1aa326"]Ми разом...Може доля така,
Мо планети у небі співпали,-
Ти з далекої стала близька,
Ми знайшли те, про що й не гадали...
Єдність душ, почуттів, сподівань,
Жар сердець, котрий довго плекали...
Знайшли ніжність тих спільних дихань,
Від яких ми щасливими стали...
Ми полинемо в наше й св'яте,
Хоч ефір,- це й велика зануда...
Вже весна,- перше зело цвіте,
В ній нам радісно й хороше буде!..
Ми разом...Може доля така,
Мо планети у небі так стали,-
Ти з далекої стала близька,
Ми знайшли те, про що й не гадали...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2016
[i] [b] [color="#c21313"] Кохання…Що
Що тут казати...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#118511"]Простора кімната… Ми двоє.
Серцями зв’язались. Весна
Посіяла в душах кохання,-
Солодке, ніжніше вина.
Він плечі мої обнімає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша..
Я перша зомліла...О, Боже,-
Пів - неба у тебе беру
На мить неймовірно щасливу...
Цілуй же...Цілуй!.. Бо помру!!.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646765
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.02.2016
[i] [b] [color="#c71818"] Древній Київ над сивим Славутою…
Багато гарячої крові лилось
в різні віки під його мурами…
Праведної української нашої крові…
Та він восстав,- і буде жити в віках...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#18a81f"]Княжа доба, переможна, далека,
В небо, де плавали тільки орли,
На пів-дорозі „з варягів у греки”
Грізно зметнула фортеці вали.
Києве древній, ти серце,
Слава держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Сват європейських столиць.
Орди чужинців котились степами,
Та було з криці рамено твоє,-
В битвах ординців приводив до тями,-
Недруги щезли, а ти у нас є!
Києве древній, ти серце,
Єдність держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Щит європейських столиць.
Хана й Литву пам’ятають ці мури,
Міць запорізьку з води та з роси,
Стяги Мазепи і сурми Петлюри
Та доленосні сучасні часи…
Києве древній, ти серце,
Сила держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Брат європейських столиць.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643592
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.02.2016
[i][b] [color="#a81b1b"] Життя прожити,-
Не поле перейти…[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#189422"]Зустріч… Там…Під лісом,- де пшениці
В ті роки ми сіяли удвох,-
Постать… Очі…В кошику – суниці…
Іще краща стала – бачить Бог…
Зупинились…Подих…Губи…Слово…
Очі ж інше хочуть говорить…
Розцвіта в душі щось калиново,-
Не забуте… Давнє…Щемна мить…
Геть слова… Не говори … Не треба…
Губи сохнуть…Випити б оті!..
Вона ж бачить - впало синє небо
В її очі… Все бува в житті!..
Очі в очі… Правда проглядає
Кріз повіки…Не забула рук...
Молодих…Жаданих… Сил немає…
Віщував це на стодолі крук!...
Зустріч… Там…Під лісом,- де пшениці
В ті роки ми сіяли удвох,-
Розцвіли дві зІрки мов суниці,-
З стогоном лягли в шовковий мох…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2016
[i][b] [color="#cc1919"] Незабутнє... Людина...
В серці - лиш Україна...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1016b5"]Моє Наддесення... Ці луки, гаї...
Ця сітка доріг... Краєвиди мої...
Були ви до мене хто зна скільки літ,
І будете - люд готували в політ...
Покірна лоза...Батько й син... Дивина,-
Корзина зростає,- поки що без дна...
Горіхові вудлища... З батеньком син...
Потріскує ватра... З небесних глибин
Сам місяць заглядує в наш казанок,
А очі дитячі летять до зірок,-
Отих, загадкових,- лічити їх марно,
А от задивитись, - цікаво і гарно...
Дитяча ватага... Щавель,- чи гриби...
Роки вже дістались шкільної доби,-
Князь Ігор... Походи... Богдан та Іван...
Росія... Батурин... Рікою із ран
Кров помсти царевої в річку тіче,-
Про все це вдкрито ніхто не рече,-
Та всі про це знають - то в нашім краю
НОСИ продавали Вкраїну мою...
Вже юність... Цілунки... Як жити?.. І де
Душа молода слово Правди знайде?..
Стежини... Дороги... Мозолі... Труди...
Прозрів... Коні юності мчаться сюди...
Моє Наддесення... Ці луки, гаї...
Ця сітка доріг... Краєвиди мої...
Були ви до мене хто зна скільки літ,
І будете - люд готувати в політ...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630903
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
[i] [b] [color="#cf1717"] Рідне моє село на перехресті доріг...
Це ним пройшов К-ХІІ на битву з П-І..
Тут ночувавм П-І в страшну ніч Батурина,
маневруючи перед шведською силою...
Велике село...Та занепале від бід…
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#0b4d4d"]Отець Максим* - Максим Чечель,
священник села Чапліївки, 1678р.
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1044c9"]Моє село… В унійській темноті
Ті три сім’ї з’явились бозна звідки…
Хоч грунт пісний на тихій Осоті,-
Осіли тут, місцеві чаплі - свідки…
За ними ще три, потім - без кінця,
Бо Правий берег надто кровоточив
Та й панщина була не до лиця
Тим вільним людям,- їхали охоче…
Гарячий піт поліпшував поля,
А в поміч- дьоготь, борті та… надія,
Що зродить Лицаря знедолена Земля
І поведе він добивати Змія…
Був Лицар…Той, що й зараз на коні…
З Чигирина…Отець Максим* з амвону,
Селянський пригальмовуючи гнів,
В душі ридав від віроломства трону…
Тимчасом Дмитрик Чечель підростав,
Щоб випити гіркий московський трунок…
Село ж росло... Постали гребля, став,
Сіялись дітки,- ангельський дарунок…
Та все згубили Рицарі оті,
Що люд впрягли в чужі німецькі віжки…
Від Маркса сумно стало Осоті,
Без діток страшно стало Осоті,
Куди ви зникли, тупотливі ніжки?..
Ніякий ворог сіл так не косив,
Як викосили Рицарі червоні,
А хто зостався на безмежжі нив,-
Тих підібрали промислові коні…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629945
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.12.2015
[i] [b] [color="#c71e1e"] Новгород Сіверський,
Короп...Батурин...
Мазепинські місця...
Руїни...Пожари...Кров.
Петро...Йосип...Микита...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#1eb02c"]Кигичуть чайки над водою,
Висить над пагорбом туман...
Руїну він прикрив собою,
Страшну, конаючу від ран.
Колись тут Хрест купався в хмарах
Чи першим Сонце зустрічав.
Тепер не Божий Дім - Примара
Кричить та стогне. Так кричав
Нещасний Воїн, супостатом
Навпіл розчахнутий мечем.
Страшні часи...Йде Брат на Брата,
На Батька - Син...А Кров тіче
З Підвалів темних прямо в ріки.
Вселенський жах. Вселенська лють.
Біснуються Вожді - шуліки.
А Люди мруть. І Храми - мруть...
Господь мовчить. Селянські руки
Уже вчинили перший гріх -
Звалили Хрест. З району Круки
Ікони тягнуть за поріг...
Ридають чайки над водою,
Висить над пагорбом туман...
Руїну він прикрив собою,
Страшну, конаючу від ран.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2015
[i] [b] [color="#0919ab"]Жорстокість… Звідки вона?.. Де корені?..
Виконавець написаного,- вже за межею...
Бог прибрав… До раю?... До пекла?...
Ставлю в день захисту домашніх тварин...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#cc1212"]От і все...Ще удар...Я лечу в глухий кут...
Не втекти...Не вмолити ці ноги...
Злі очиці блищать, в руках - гострений прут...
Жити далі - ніякої змоги...
І ось так - все коротке кошаче життя,-
Перші слуги - позбавили дому.
А за віщо, хто скаже мені до пуття?
Не читала казок їх малому?
Якийсь час прожила у густих чагарах...
Холод...Бруд...Та плекала надію,
Що в безхвостих не всіх попливе кудись дах,-
Свою долю знайти я зумію...
Бо ж бездомні - це просто коти та й коти,
Я ж - моделлю була у окрузі.
І якщо тую долю мені не знайти-
То що ж знайдуть оті, голопузі?..
Я знайшла її... Дітки з'явились на світ...
Лиш одне з них зоставили жити...
Потім - зламані ноги, побитий живіт,-
Це в двоногих так бавляться діти...
Здичавілі без ласки, голодні та злі,-
Вони гострять жорстокості жала.
Чиїсь ноги притисли мене до землі...
Це не діти... Каліцтва їм - мало...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625004
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2015
[i][b] [color="#d11b1b"] Донце,- по сленгу рибалок…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1f8c8c"]Літній день поступово згаса,-
Він хмариночку випив до донця…
Червоніє піщана коса,
Загорілись маленькі віконця…
Десь за ними - солоні вітри
Гонять хвилі в безкрайні стихії…
Ти не буйствуй, уяво, замри,-
Спалять душу розбурхані мрії…
Афродіта із моря іде,-
Промайнув силует за віконцем…
Краще неї немає ніде,
Тло туніки пронизане сонцем…
Називає мене на ім'я
І веде на уквітчане ложе…
Відкрив очі,- це ж радість моя,-
Без якої вже жити не зможу…
Не богиня,- та ложе її
Завше вкрито чуттів пелюстками...
ЇЇ чари і руки мої,-
Це місточки любові між нами…
Будувались - на тлі полонин,-
Де духмяні пригнічені трави…
Не злічити гірських тих годин
Та морської пестливої кави…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015
[i] [b][color="#02001a"] Плакала Саша,
как лес вырубали..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#8a0b0b"]Шостка... Вороніж... Гуків Хутір...Ліс...
Колись сюди водила бабця Оля.-
Земля їй пухом...Зараз сам проліз
Крізь зарослі до вирубки...Там,- воля...
Пеньки... Пеньки...Ця вирубка зросла
Разів у три... О, варвари неситі!..
ГіллЯ...Канави...Мов війна пройшла,-
Спішили газди скористатись з миті
Крадіжок, безладу, безпечних днів,
Всесилля бувших і нових магнатів...
В душі тривога... Закипає гнів...
Лишити б їх і грошей і мандатів
Судом людським!.. Та його ще нема...
Та коли й буде, то надїї мало...
Дружина...Тесть...Свояк або кума,-
Поділять з ними наше спільне сало...
На Божий Суд надія значно більша,-
Тепер,- герой... Життю ж настане край,-
То страшно стане... Не проскочить миша,
Неправдою багата, в Божий рай...
Шостка... Вороніж... Гуків Хутір...Ліс...
Колись сюди водила бабця Оля.-
Земля їй пухом...Зараз сам проліз
Крізь зарослі до вирубки...Там,- воля..
[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611015
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2015
[i] [b] [color="#d11919"] Не було калини, а була
кропива в нічиїм дворі,-
написав я нижче, в вірші
КАЛИНА... Не посадив?[/color][/b][/i]
[i][b][color="#129614"]На краю мiкрорайону
У осiнню днину
Батько з синком з - пiд балкону
Украли калину...
Тьфу, украли! Цi новини
Набили оскому.
Ну на дiдька та калина
Бiля твого дому?
Ти поглянь лиш на подвiр'я
Стоптане до щенту -
Сірість, бруд, куряче пiр'я,
Листя, экскременти…
Твiй сусiд веде машину
Як на танкодромi.
Ну й придумав же - калину
В нiчиєму домi!
А хотілось... Ні,- жадалось
Цвітом тішить душу!..
Довго, довго не збувалось,-
Бо трясли мов грушу
Переїзди, переходи,-
Хата є,- саджаю...
Та украли... Для городу,-
Ні,- я не ридаю...
Тут немає, звісно, драми,-
Хай росте в городi.
Страшно тільки,- син затямив-
Його батько,- злодій!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610560
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.10.2015
[i] [b][color="#cf1919"] Вірш із циклу „Весна надії”…
Перейшов працювати на ГЕС…
Ллється основа ГЕС – рісберма,
задумана із блоків 50х50х3метри,
розділених бітумними матами…
Іде великий бетон…60-ті роки...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#131ad6"]Нагрітий бетон в теплім череві МАЗів
Пливе на будову у скрипі ресор.
Колеса торкнулись містків - перелазів
І котяться вгору... Лютує мотор...
Колеса - на місці. Містки затремтіли,
Суворо сичать на них гальма тугі,
Лотки розподільні від страху присіли
На всі свої ржаві чотири ноги.
Бетон рине вниз, та чимало й зосталось,-
На череві МАЗів, в лотку, попід ним,
Настав час лопати,-вона заметалась,-
Сердита від поспіху, зморена в дим.[/i]
Одна за одною вповзають машини
На всі три заїзди...Зігрілася кров...
Над Волгою крутяться зір горошини,
Мороз - двадцять сьому позначку зборов...
Я - в блоці з вібратором. Жарко, мов в трюмі,
Нагрілися чоботи, ноги - в теплі.
Це - тут, а там - миттю обсиплеться з гуми
Бетонна кора, - надто градуси злі.
З безсоння - усі ми немов напідпитку,
Насправді ж - лиш двоє, а десять - в труді.
Вже інші виходять з тепла гуртожитку,-
Такі ж непитущі, такі ж молоді.
Кубів під п'ятьсот лягли в теплому блоці,
Всю міць з старих рук взяла маса густа.
Та й юнь притомилась,- в нічній цій толоці
Рекорди - то справа зовсім не проста...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605384
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.09.2015
[i] [b][color="#e31c1c"]Все,- літечко згасло...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#14a316"]Ніч... Місяць пливе в небесах поміж хмарами,-
Ховавається й знову між них вирина...
Квітник біля дому... Зібралися парами
Всі квіти,- хвилює усіх новина....
На мальвах уже пломеніють лиш кінчики,
А нижче - разок неслухняних діток..
Вже осінь цілує задумливі вінчики,-
Від літа зостався останній ковток...
Мінорно цвітуть буйним цвітом жоржини,
Бо подихи вітру у росах ранкових
Холодять пелюсточки ніжні щоднини,
Збиваючи шарм із квіток гонорових...
Лиш цим,- каже хміль,- все б цілунки та стогін
В саду під калиною,- нам би людьми
На світ народитись та стати на ноги,-
Ні осені б нам, ні свекрухи - зими!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2015
[i] [b] [color="#b51616"] Господи.. Живий!!.
Не бачились вічність..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#171dd1"]Ти куйовдиш мою лісополосу-
Покохай мене, рідний..Візьми..
Я заждалась уже твого голосу,-
Тепле літечко гірше зими..
Ні,- не там.. Лоскочи горошиночку..
Та,- не пальчиком, ніжним отим!.
Так.. Зроблю,- почекай лиш хвилиночку..
Ти без поспіху,- в Космос злетим
Дуже швидко..А пестощів хочеться,-
Отих, наших.. Котрі немов біль!.
А дружочок хай не морочиться-
Іще вимете пил звідусіль..
Так..На вушко.. О, Боже!..Це,- зваблює!.
Язичком проникаю в уста,-
Роблю рухи!. Тебе це розслаблює?
Де та ніга твоя золота?.
Дай у руку.. Тремтить.. Ніжно гладжу я..
Помасуй мені груди злегка,-
Як ти робиш.. Стискаю та зваджую,-
Вже тремтить від бажання рука..
Ну ходімо!. Я млію.. У ліжечко..
Ти про плечі?. Отак як той раз!?
Погорташ її немов книжечку!.
Мою душу приведеш в екстаз!!!
[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601936
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2015
[i] [b] [color="#bf1111"] І так бува...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0a1cbd"]NN,- привіт!.. Вже не чекала ме́не?.
А я прийшов,- бо дуже вже горів
В душі наш клич,- бо хіттю зійшли гени..
Усе найкраще я на себе вдів!..
Та це все зайве,- Поцілунки, дотик,-
Розділи нас у миті забуття...
Ти неземна,- не просто жінка,- хто ти,-
Чаклунка, котра спалює життя!..
Своїм коханням, звабою та хіттю,
Пахучим тілом, поглядом, злиттям..
А руки, руки, - піднімаєш миттю
Оте що я зову своїм життям...
Сьогодні я того що ти - не хочу,-
Лиш ніжність,- і ніяких там туди..
Щоб губи - в губи, заглянути в очі,
Жаринок дотик,- NN - підійди!!.
Ні!.. На диван ти не спирайсь руками,-
Бо там таке,- що вмить шалена хіть
Закрутить і запалить все між нами,-
Сьогодні хочу пестить,- не любить...
NN - так хочеш?!!! Хочу, милий!.. Хочу!!.
А там побачим,- все покаже мить!..[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598415
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.08.2015
[i] [b] [color="#d61313"] Рідний край… З дитинства
знайомий кожний лісочок…
Навздогін за теплим літом…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1613bf"]Світає...Небесна сила
В рожеве фарбує схід.
Пташки розправляють крила,
Кудись чимчикує дід...
Шурхочуть легенькі шини,
Свою доганяють тінь.
Щось шепче уздовж стежини
Вусатий козак- ячмінь...
Лоскоче лице світанок,
Привіт шле знайомий пень.
Тихий прозорий ранок
Переповзає в день...
* *
*
Ліс...Волога...Ледь помітні стежки
Вглиб ведуть від стоптаних доріг.
Навкруги - малинові сережки
Ллються в кошик, падають до ніг,
Сходять соком, просяться в долоні,
Чи в відерце у прозору тінь...
Дзвін сокири...Десь схропнули коні...
А ще десь - чутлива далечінь...
Пригріває...Вже чоло змокріло,
Щось гаряче по плечах сплива...
Пада й пада на вологе тіло
Ненаситна варта лісова.
Та нічого,- повниться відерце,
Промінь сонця - біла хмарка п’є...
День сія...Надійно стука серце...
Рідна Земле - щастя ти моє!..
Знову шлеш найвищу насолоду,-
Отаке джерельце, як оце,-
Пив би й пив холодну, чисту воду,
Лив на руки, хлюпав на лице...
* *
*
Заплічник цілує плечі.
До зустрічі,- шепче пень.
В ранній тінявий вечір
Перевтілився день...
Метелики свій вологий
Весільний обсіли стіл...
Людині ж - подай Бог ноги,-
У неї немає крил...
Шурхочуть легенькі шини,
За ними женеться тінь.
Щось шепче уздовж стежини
Вусатий козак - ячмінь...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596914
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2015
[i] [b] [color="#c71212"] Крым - Ваш!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1428db"]Зачем ты трогал мои плечи,
Зачем мне груди целовал!?.
Те поцелуи, как картечи,-
Ты знал об этом!. Явно знал
Что устоять я не сумею,
Ведь помню я наш Кара Даг!..
Флаг красный над тобою реял,-
А надо мною,- белый флаг!!.
Все было,- нежность, звездопады,
Безлюдье...Пляжи..Стон и крик..
Теперь не будет!.. Ты мне гадок,-
Не вериш?.. Вырви мне язык!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2015
[i] [b] [color="#b81818"] Вірш з циклу „ Весна надії”
ТУ,- за плечима… Путівка на
будівництво Кременчуцької
ГЕС… Всій групі…Голі... Босі...
1958 рік... П'яте травня. Їдемо...
[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#0a8a0c"]Весна...Влiтає до вагону
Iз вiтром яблуневий цвiт,
Дiвча всмiхається з перону,”
А далi - загадковий свiт.
Той свiт, що з радiотарiлки
Кудись так вабив, кликав, звав.
Той свiт, що з батькiвської гiлки
Нас без зусилля вiдiрвав.
Прощай, село...Прощайте, мамо -
(Хустина мокра вже вiд слiз,
Ти сiль тремтячими руками
Кладеш до синових валiз.)
Не знаю ще- яким вiн буде-
Той свiт будови i дерзань,
Лиш радicть заливає груди
Та шал юнацьких поривань.
Весна...Влiтає до вагону
Із вітром яблуневий цвіт,
А заодно той вітер гонить
І нас в замріяний політ.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2015
[i][b][color="#197a10"]Примітки: - молодий „Тарас”- стогривнева купюра;
„Борода”- п’ятдесятигривнева купюра.[/color]
[/b][/i]
[i] [b] [color="#a31214"] Цей вірш написаний давно...До ДОНа...
Не було більшого українця,- ніж цей…
І не скоро буде… Ось кого треба було
Після Майдану жорстко контролювати
новими Майданами та направляти його
роботу… А ми,- послухали тих нехристів
донецьких… Розчарувались…І вигнали його.
Радуйтесь тепер, людонькі добрі… Жируйте….[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1a800d"]Ще тиждень жити…Що ж у гаманці?
Лиш папірець із молодим „Тарасом”…
Ось і діждались, „стало всьо Донбасом”,
Мов пилосмок кермо в його руці…
Було вже все…Приходив пенсіон,
Ще й не за раз, з смішною „Бородою”,
Бо грошей же не може буть як гною,-
Казали нам… для всіх один закон…
Андріїв син злу „Бороду” зламав,-
Став пенсіон приходити з „Тарасом”,
Та Президент перелякався з часом
І Віктора…відсторонив від справ…
Той повернувся… Глянув на малих
Та приголубив… Потім наш „Тарас”
Щораз густіш в оселі йшов до нас
У селах та містах, знедолених і злих.
В історії знайшов він піт та кров,
Підняв та це страхіття нам приніс,-
Батурин… Крути… Биківнянський ліс…
Та словом правди нечисть не зборов…
Та - скаженіла… Він же:- любі друзі…
- Ось бачите,- і він такий як всі!
Народе, фас!..Трави його!!. Кусі !!!
Бандера !.. Wolf !!. Відплатимо катюзі…
І відплатили…„Стало всьо Донбасом”…
Ще тижень жити, а у гаманці
Лиш папірець із молодим „Тарасом”.
Майстерно „пылесосят” нас „отці ”…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593515
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.07.2015
[i][b] [color="#ad1111"] Фантазія…[/color][/i]
[/b]
[i][b][color="#1111ad"]Різнотрав’ям Десна уквітчалась
І суницею пахнуть поля,
Де берізки вже сили набрались
І колишуть руками здаля.
Тихо в лузі. Коса задзвеніла,-
Десь трава перша сіном стає.
Попід лугом іде моя мила,
Моя ластівка, щастя моє.
Губи пахнуть суницею й літом,
Цвітуть очі кохання теплом,-
Тим чаруюче-радісним цвітом,
Котрий снився ночами обом.
На жаль знаю,- Десна не побачить
В люстрі вод гідне пензля лице,-
Місто Жита та Миру відзначить
Повне гроз повноліття твоє.
Засиділась в дівках,- шукай мужа,-
Претендентів,- хоч греблю гати,-
Тобі ж треба один,- красень, дужий,-
Співрозмовник душі і мети.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015
[[i]b] [color="#c21515"]Древній Київ над сивим Славутою…
Багато гарячої крові лилось
в різні віки під його мурами…
Праведної української нашої крові…
Пам’ятаєте молодого нашого Павла:
На Майдані коло церкви
Революція іде…
І знову Майдани заповнені людьми…
Людьми, які шукають свої волю та долю…
Чи знайдуть на цей раз?.. Повинні!..
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1b10b3"]Княжа доба, переможна, далека,
В небо, де плавали тільки орли,
На пів-дорозі „з варягів у греки”
Грізно зметнула фортеці вали.
Києве древній, ти серце,
Слава держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Сват європейських столиць.
Орди чужинців котились степами,
Та було з криці рамено твоє,-
В битвах ординців приводив до тями,-
Недруги щезли, а ти у нас є!
Києве древній, ти серце,
Єдність держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Щит європейських столиць.
Хана й Литву пям’ятають ці мури,
Міць запорізьку з води та з роси,
Стяги Мазепи і сурми Петлюри
Та доленосні сучасні часи…
Києве древній, ти серце,
Сила держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Брат європейських столиць. [/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587594
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.06.2015
[i] [b][color="#b31b1b"] Кохання…Що
тут казати...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#101796"]Простора кімната… Ми двоє.
Серцями зв’язались. Весна
Посіяла в душах кохання,-
Солодке, ніжніше вина.
Він плечі мої обнімає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша..
Я перша зомліла...О, Боже,-
Пів - неба у тебе беру
На мить неймовірно щасливу...
Цілуй же...Цілуй!.. Бо помру!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584589
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.05.2015
[color="#cc1616"]Нюанс людського життя…[/color]
[i][b][color="#1111c2"]Ночь… Одна… Руки ноют от дачи…
Мечты тянутся к близкой звезде…
Тело просит…Рук нежных, удачи,
Теплых губ... Здесь... И там... И везде...
Не рвала с неба звезд, но мечталося,-
Любовь первой стояла меж грез…
Надя - Наденька, как же так сталося,
Что мечты все ушли под откос.
Не забыть те года... Я красивая...
Он надежный... Растущий...Мечта...
Вместе с ним поднимала ту ниву я,
По которой он шел... Высота
Нами бралась не с боя,- продуманно...
Будни... Праздники... Дети... Любовь...
Все как надо,- но любящим глазом
Замечала за ним вновь и вновь
Холод фальши... Орбиты - несчитаны...
Дети выросли... Холод... В разнос!..
Одиночество... Труд... И нечитаных
Прежде книг нерешенный вопрос...
Чу, звонок... Неужели вновь чтения...
Стон желанья от рук – наглецов!..
Шепот... Ласки... Души омовение...
Торшер сник… Торжествует любовь…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582199
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.05.2015
[i] [b] [color="#d91c1c"] Незабутній наш Майдан..
Суворий... Страшний...
І ніжний в той же час...[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#650e8a"] Ми - однi...Нiч пливе, чарiвна,
Цьом, Майдане,- за зустріч із Лією…
...Ти хвилюєш... П'яниш без вина...
I жарке студиш серце надiєю...
Тихий шепiт...Симфонiя губ..
I шаленi мелодiї дотику...
Звук команди із радiотруб
Лиш пiдсилює ночi экзотику.
Всі ми вийшли на відсіч брехні,-
Грізний поступ народу столицею!..
Пролилась перша кров в цім вогні,-
Та ми встоїм… Ми станемо крицею…
А поки що,- цілуй і кохай,-
Хай свіча ця стає невгасимою...
Ніжних рук незабутній розмай
Немов повінь весняну я втримую...
Та коли це вдавалось, кому?..
Все тремтить...Відкривається клямочка...
Губи шепчуть у вушко йому,-
Я твоя... Хочу... Дуже...Ой, мамочко!..
Вiтерець на вiкно налiта…
Пахне снігом… Із чайника,- м'ятою...
Пахне щастям,- бо юнi лiта
Бачать дiйснiсть легкою й крилатою.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2015
[i] [b] [color="#c71616"] Весна...Весна…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0e960e"]Довгобуд… Та на диво
Сюди вишня зайшла…
Прижилась косо – криво,
Підросла й….. зацвіла.
Не в садку біля хати
За парканом буя,-
Тут снігів перекати,
Спека, люди, чия
Добра воля,- чи жити,
Чи недобрий злама…
Тут кленок зеленіти
Був почав,- і нема!..
Тож фата її біла,-
Мов небесна купіль …
Бджілок рать загуділа,
А закоханий джміль
Строїть пестощів плани,
Заглядає в лице,-
Звідки щастя неждане
Сніжно – біле оце!..
Кожну квітку цілує,
Припада, обніма,
Всім весна диригує,-
Відгуляла зима…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2015
Сніжить… Мій
герой,-
не в мінорі...
Пізній квітень... Надворі сніжить,-
Мов Сумщина – то Північ глибока,-
Не проник мінор в серце й на мить,
Бо у серці ота, ніжноока...
Моє сонце… І місяць… Зоря
Чарівна на моїм видноколі…
Моя радість…Пройди всі моря,-
Не зустрінеш таку, як у полі
Я її повстрічав за селом...
Я щасливий що нас звела доля,-
Молодий,- я пішов напролом,
У жита... У волошки край поля…
Для мене ненаглядна вона
Була завжди, і нині, і буде…
Сніжить квітень,- сміється весна
І чекають розмаю вже люди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2015
[i] [b] [color="#c20e0e"] Продовжуємо читати, шановні читачі...
І серію прочитали21 чол, Тепер,- ІІ...
А вона ж набагато значуща для життя))))
Становлення молодої людини,- тоді...
Порівнюйте з нашим часом...Тільки
не кажіть,- що ми були нещасні...Ні )))
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#087070"]За цей рік у мене виросли мозолі величиною з маленьку сливу. За цей час була перекрита греблею могутня ріка, затоплений котлован ГЕС, запущені перші гідроагрегати…Це були величні та нелегкі роботи. Пам’ятаю чергу потужних машин з великими кам’яними брилами, на яких білою фарбою: „Дніпру - Славутичу від радянського народу”… Брили одна за одною сковзали в воду, все звужуючи русло ріки…Могутня течія прискорювала свій біг, котила могутні брили. Але люди робили своє…І ось Дніпро стомився від боротьби, закрутився по колу і заспокоївся…Мені чомусь дуже жаль стало Дніпра - Славутича…
Сутужно жилось нам, молодим, в ці роки. Ми ж приіхали на будову голі та босі. Хто в одностроях училища, хто в поношеному домашньому вбранні.А тут же молодість…А тут дівчата…За півтора роки більшість уже мала пристойний літній одяг та взуття. І не більше…Я завидував демобілізованій молоді, котра могла і в армійському бушлаті іти в кіно чи ще куди…Я так не міг… Зиму майже безвилазно сидів в гуртожитку…
Лiто - 1959.
Буяє лiто. Гримлять колеса.
Я у вiдпустку їду в село...
Зостались там десь днiпровськi плеса,
Вогнi будови, добро i зло.
В батькiвськiм домi не був бiльш року.
Усяк бувало - та слав листи,
Що всього досить, життя - нiвроку,
Що я засмаглий - до чорноти.
I ось я дома. Костюмчик - новий,
Сорочка й туфлi - усе як слiд.
А ,,Бiломор'' той, що вiз з будови
Смакує батько й Петро - сусiд.
Димок пахучий пливе пiд стелю,
Чарка туманить свiжiсть думок...
Стає палацем низька оселя,
В нiй само щастя карбує крок.
Лиш мати бачить мозолiв грона -
I з них будує правди мости.
Я ж знаю - взимку - житло як зона,
Звiдки не вийти, бо в чiм iти?
А поруч ходить Вона, єдина,
Котра давно вже хвилює кров...
Ой, мамо, мамо - для твого сина
Була тюрмою одна з будов.
Димок пахучий пливе пiд стелю,
Чарка туманить свiжiсть думок.
Дитинством пахне низька оселя,
В'ється розмови тихий струмок...
[/color][/b][/i]
[i] [b][color="#0e15cc"]З пуском перших агрегатів життя великої будови стало завмирати…Спеціалісти - гідробудівники (за роки соціалізму виросла ціла когорта цих спеців - кочівників) потихеньку потягнулись на Київську ГЕС…Нас стали возити на роботу в Кременчук…Заробітки різко упали… Я та мій товариш Борис Чех вирішили перед Новим роком їхати на будівництво гігантського гідровузла під Саратовом, куди вже перебрався один з наших знайомих. Чому саме туди, а не кудись ближче? Не знаю…Певно, романтика…Бо ж радянська пропаганда була набагато дієвіша, ніж постійна домашня контрпропаганда моєї матері біля печі…
З яким же багажом ми покидали тісну каюту брандвахти, (приткнутої до берега посудини, в якій завше жили річники,) - місце нашого останнього проживання? На мені, - теплий байковий спортивний костюм, цілком нова „куфайка”, начищені кирзові чоботи на ногах та…світла літня кепочка на голові... Борис був вдітий в легке демісезонне пальто та в ті ж чоботи, але мав шапку на голові…Виїхали на останні гроші…Приїхали в Вольськ…Димлять великі цементні заводи. Будови щось не помітно…Виявилось, що до неї ще 30 кілометрів пішком вздовж скованої континентальним морозом Волги…Ніч погодували клопів в домі колгоспника, вийшли в дорогу…З нами дві місцеві молодички, котрі знали дорогу…
Працюємо деякий час в Сантехмонтажі, в новій бригаді.Та виношуємо думку про працю на основній будові, - на зведенні ГЕС. Ранньою весною 1961 року я вже кладу бетон в тіло фундамента ГЕС, - рісберми…Це тяжка та виснажлива робота. Бетон, - ну дуже важкий матеріал…Але я призвичаївся навіть до цієї роботи та виконував її, ніскільки не гірше за інших, кілька років…В 1960 році пішов на підготовчі курси при місцевому вечірньому філіалі Саратовського політеху…На екзамені по тій же математиці знову затупцював над рівнянням (як у Брянську) та математичка, українка, проходячи мимо, тихо шепнула два магічні слова, - сума квадратів, - і все стало на свої місця…Я в списку студентів…Спасибі Вам, Галино Петрівно за все…
Дванадцять.
Нагрітий бетон в теплім череві МАЗів
Пливе на будову у скрипі ресор.
Колеса торкнулись містків - перелазів
І котяться вгору...Лютує мотор...
Колеса - на місці. Містки затремтіли,
Суворо сичать на них гальма тугі,
Лотки розподільні від страху присіли
На всі свої ржаві чотири ноги.
Бетон рине вниз, та чимало й зосталось,-
На череві МАЗів, в лотку, попід ним,
Настав час лопати,- вона заметалась,-
Сердита від поспіху, зморена в дим.
Одна за одною вповзають машини
На всі три заїзди...Зігрілася кров...
Над Волгою крутяться зір горошини,
Мороз - двадцять сьому позначку зборов...
Я - в блоці з вібратором. Жарко, мов в трюмі,
Нагрілися чоботи, ноги - в теплі.
Це - тут, а там - миттю обсиплеться з гуми
Бетонна кора, - надто градуси злі.
З безсоння - усі ми немов напідпитку,
Насправді ж - лиш двоє, а десять - в труді.
Вже інші виходять з тепла гуртожитку,-
Такі ж непитущі, такі ж молоді.
Кубів під п'ятьсот лягли в теплому блоці,
Всю міць з старих рук взяла маса густа.
Та й юнь притомилась,- в нічній цій толоці
Рекорди - то справа зовсім не проста...
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#8c0a8c"] Навчаюсь по спеціальності „строительные и дорожные машины”. Заняття вечорами…Нелегко після дня на морозі слухати першу пару лекцій, непереборно тягне на сон…Та гостро заточений олівець під підборіддям швидко приводить до тями…А ранком я знову кладу бетон чи працюю з вібратором (16 кг)…
Придивляюсь до людей, котрі зводять неподалік щось циклопічно - велике. Узнаю, що то робітники Московського тресту Гідромонтаж зводять козловий кран, котрий буде брати бетонні блоки вагою до ста тон і більше та встановлювати їх в майбутнє тіло плотини…Через деякий час я вже монтажник - висотник четвертого розряду…Допоміг порадою головний механік Вася Морунов з Гідромонтажа, вічний студент, якого я догнав і встиг зробити дпя нього кілька контрольних робіт, поки він знову зник з мого поля зору…А порада була до смішного проста: начальник Гідромонтажа завжди хотів бачити своїх монтажників фізично міцними та рослими. Я не повністю був упевнений в таких своїх кондиціях…Перед тим, як появитись на очі начальника Якова Мощенського, вдягнув свою робітничу тілогрійку, а зверху брезентовий плащ…Спрацювало…
Почалась нова сторінка в моїй робітничій біографії, якій я не зрадив і зараз. Правда, зараз я на інженерній посаді, але й досі працюю в монтажному управлінні…
Я чомусь з дитинства любив вилазити на височенний в’яз на нашому городі, сідати на якесь зручне розгалудження гілок велетня та часами вдивлятись в далекі, замріяні обрії…Тепер же, - я знайшов себе в цій важкій та потребуючій неабияких знань чоловічій роботі…Мені імпонувало зайти в обідню перерву з морозу в теплу їдальню, оперезаним по талії грубим ременем безпеки з перекинутим справа - через шию - наліво кострубатим від білого інею стальним ланцюгом і…спіймати кинутий на тебе зацікавлений дівочий погляд…Ми ж були тоді молодими…Чи був страх у душі при роботі на висоті? Ясно, що був. Особливо коли конструкції обледенілі. Але він (страх) на висоті трансформувався в посилену увагу до всього підозрілого та в обережність…Бо життя ж одне…Тому кожна річ, на котрій стоїш, визиває підозру в ненадійності…
Кран - велетень підростав з кожним днем, з кожним місяцем робіт. З ним росли й ми, молоді монтажники…Якось до мене підійшов старший прораб (я був уже на четвертому курсі інституту) та без зайвої підготовки сказав, що я завтра повинен прийти в чистому ( ми, робітники, на будівництві ГЕС ходили на роботу в спецодязі),- мене за наказом призначили майстром…Під моїм керівництвом будуть дві бригади, Павла Овчинникова (де я зараз працював) та ще одна бригада…Справишся?..Я промовчав…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1a870a"]Вечором я був у свого бригадира Павла…Там якраз був його приятель. Випили потрошку…Закусили…Погомоніли ні про що…Приятель пішов…А тепер розповідай, з чим прийшов? Не випити ж, мабуть, зі мною?..Я виклав все про своє призначення, сказав, що мене гнітить робота з бригадою, де я зростав як монтажник…„Ну и что в этом плохого? Наоборот, - все хорошо. Я тебя уже знаю и всегда поддержу. А начинать все равно когда - то надо”, - заспокоїв мене бригадир…Ну я і почав…
І справи пішли…І пішли, скажу, непогано...Працював …Учився…Просто жив…А в перші роки було сутужно, іноді жив на маргарині та чаї ...Часом сніданком для мене був лише плавлений сирок, який я ковтав по дорозі на роботу…
1967 рік…Чорна, як ніч, звістка застала мене несподівано…Прийшов із вечірнього сеансу з Борисом, - на столі лежить телеграма…Помер батько…Останній раз я бачив його цієї осені…Ніколи він не цілував мене при прощанні, а цього разу поцілувув…Я уже знав, шо він в лікарні, але мама не сказала страшну правду,,,А, може, й сама її не знала...Батька в домовині я не бачив. Зима…Заметіль…Аеропорт закритий. Потяг уже пішов. Жах!..
Осінь 1967 року…До мене знову підійшов, уже інший, старший прораб. Запропонував працювати з ним до весни на монтажі обладнання шлюзів. Це важливо та вкрай відповідально…
Бо Волга уже перекрита, отже до початку навігації повинні ввійти в дію шлюзи, інакше кожний день затримки навігації виллється в великі збитки…А роботи ще тьма…Основні роботи - це монтаж „распашных” воріт зі сторони нижнього б’єфу ( де рівень води нижчий). Мені ж пропонувалось змонтувати могутній гідропривод цих воріт. В складі обладнання, - приміщення масляної насосної станціїї та величезний штовхаючо - тягнучий гідроціліндр. Якщо зумію, - бути мені прорабом…
Взяв проект на три дні в гуртожиток…Почитав креслення…Дав згоду…Остання зима пролетіла як один місяць…Я багато чого почерпнув за цей час…І ворота і привод воріт весною були готові…Не підвели і інші бригади…Після початку навігації через шлюзи пройшли перші пароплави та баржі…А я став збиратись додому, на рідну Україну, бо ж там зоставалась одна однісінька старенька мати…
Яків Лукич радив порвати заяву про звільнення. Радив їхати далі, на Зею, куди його мали перевести після Волги…Обіцяв мені певне кар’єрне зростання та підтримку, якщо…у нас щось склеїться з його плем’янницею…з міста Києва…У мене ж перед очима стояла мама…
В червні місяці 1968 року я покинув СаратовГЕСбуд…Покинув зі сльозами на очах, бо зрісся душею з цією будовою. Тут здобув велику трудову практику, здобув вищу освіту, здобув упевненість в своїх силах…От лиш грошей на рахунок не здобув…Бо кількість грошей на рахунку у нас аж ніяк не пропорційна кількості мозолів на руках чи на звивинах людського мозку…Такі вже у нас держава і люди…
Тепер про вірші…Почав їх писати з юності. Але це не були якісь ліричні твори. Це, завше, були лиш роздуми про вичитане, бачене, почуте та пережите…Я і назвав свою єдину збірочку „На зрізі літ” віршованими роздумами. Вона, ця збірочка, має три підрозділи: „Весна надії”, „Св’ята та будні” та „Заметіль”. Якщо їх прочитати всі за один раз, - в душі читача виникне почуття , що це все написано розчарованою та обманутою в своїх найкращих почуттях людиною. Якій обіцяли світле майбутнє, кудись вели, благали не жаліти своїх сил, щоб це майбутнє наблизити…І, чесно скажу, - ми їх не жаліли. Але виявилось, що це майбутнє, - лиш „фата моргана”, міраж…Вели - вели нас в нікуди наші Вожді та й покинули на півдорозі…Починай все спочатку. Але коли?...Починайте вже Ви…
З 1968 року у мене почався новий, Шосткинський, етап життя та роботи, який продовжується й досі. Ось такі справи…Живемо…
Будьте здорові та розумні, юні краєзнавці…До побачення…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575280
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2015
[b] [color="#e32626"] Довго думав,- чи виносити це на люди...
Член Клубу, якому я вірю, прочитавши,
сказав, що це буде цікаво людям...
Може, навіть, і молодим...Вирішив,- та хай буде..[/color].[/b]
[color="#1d11bf"][b]Початок літа 1938року…В сім’ї чапліївця Микити Радохліба народилась п’ята дитина, яку нарекли Іваном. Проживав Микита з своєю дружиною Любою на вулиці Шлях (так її називали в той час), якраз при повороті на село Тиманівку. Коли я сказав, що народилась п’ята дитина, - це зовсім не значить, що у Микити стало п’ять ротів за столом. Діточок у хаті стало лиш двоє. Бо трьох перших діточок ще малими Бог по черзі забирав до себе, коли вони підростали до двох-трьох років… Одне померло від голоду…Ще одне, - від шкарлатини…Третя дівчинка теж не захотіла жити в такому жорсткому та жорстокому світі, померла…Бідна моя матуся...Страшна її доля,-ховати дітей…
Ваню зразу ж взяла на свої ще дитячі руки десятилітня сестра Оксана, бо ж мати на колгоспній дармовій роботі, а батько - в шевській майстерні заробляє якусь копійчину. І зоставались Оксана з братиком в затишній батьківській хаті одні. Перше,що побачив малий братик за вікном, коли став щось розуміти,-це височенна ялина з шишками на сусідському подвір’ї, садибі Лисенків…
Так продовжувалось до 1943 року. Україну вже кілька років топтали фашисти. Та що до цього було малому? Дивився на сотні небачених машин, котрі сунулись кудись мимо двору… Вилазив на горожу, на одному плечі погон молодшого лейтенанта, а на другому сержанта…Німці сміялись і вказували на малого пальцями…Мати з жахом стягувала малого з горожі й тягла до хати…Яма під старою вишнею, покрита якимись дровеняками, куди мали ховатись при загрозі…Чужинці ідуть городами та палицею вправно вбивають наших курей…Казали, шо це якісь „мадяри”…
В кінці літа тяжко захворіла Оксана. Вона лежала і тихо стогнала…Фельдшер поставила діагноз,- запалення мозку …Це й зараз страшна хвороба, а тоді це була або смерть, або, зрідка, інвалідність…Бог та війна за вікном вибрали смерть…
За день - два до смерті сестри, пам’ятаю, до хати зайшло кілька чоловіків зі зброєю. В цивільному, лише червоні смужки на шапках…Ну што, мужик, немцев обшивал, - звернувся один до батька, - есть такой сигнал! А хочете, я Вам скажу, хто подав той сигнал? – спитав батько. Той, чию землю відміряла мені та іншим сусідам наша влада…Почалась недовга, але гостра розмова…Скінчилось тим, що ми позбулись сувою полотна (певне, для перев’язок) та півкусочка рожевого мила. А півкусочка мати вмолила зоставити, бо ж бачите, мов, он дитя доживає свої дні, його ж обмити треба буде…
„Ой, мамо! Знала б ти, як мені не хочеться помирати! Я собі уже он якого братика винянчила, а тепер мені треба помирати”,- сказала сестричка на порозі смерті…
Сестру поховали…Батька забрали на війну…Я часто зоставався в хаті один… З жахом (та надією на вороття) я вдивлявся в якийсь темний закуток, де мені ввижався лежачим на лаві нечіткий силует моєї сестрички Оксани…Пухом їй земля…
Батько на війні…Мати на безкінечній колгоспній роботі…А я то в сусідки Вівді, то в сусідки Ганни…Більше - в Вівді. А вона може теж кудись побігти „на часинку”…Мені боязно і тоскно…Я знову то один, то з Оксаною в темному кутку чи десь за образами…
В знак протесту, під час однієї з таких „часинок” порізав основу (величенький і довгий моток напрядених ниток), приготовлену для одягання на ткацький верстат. Порізав із знанням справи, потрішечки в різних місцях. Тиждень чи й більше Вівдя розмотувала основу, знаходила та зв’язувала потрібні кінці та…шпетила клятих мишей, котрих Опанас (чоловік) розвів видимо - невидимо в її хаті…[/b][/color]
[b][color="#0d708c"]Осінь 1945 року. Я сиджу біля свого двору на огорожі. Із -за повороту появляється підвода з незнайомцем. А поруч крокує…мій батько! Підійшов, поцілував, підкинув вгору, повісив на груди в’язку бубликів, спитав, де мама…
Через рік я уже школяр… Жолудь Настя Опанасівна повела мене до перших знань….Я уже і до школи читав листи від тата та писав йому листи (зі слів мами) туди, на війну…А вона казала чомусь, що... живемо ми добре, та є надія, що будемо жити ще краще…
Якось непомітно досягнув п’ятого класу… З недитячою нетерплячкою я чекав появи кожного нового вчителя- предметника…Про що він розкаже на своїх уроках? Яким він буде: грізним, як директор Федосій Макарович , а чи лагідним, як Настя Опанасівна?..Чи буде цікавим а то й захоплюючим його предмет?..
Мала перерва…Стоїмо в коридорі…Я після літа нестрижений, голова - стріхою…Хтось позаду боляче скубе за волосся… Я щось словесно відповідаю і…бачу, що всі навколо мене застигли від жаху…Оглядаюсь, - позаду директор…Весь урок проводжу на ногах в його кабінеті…Ти все зрозумів, - питає в кінці уроку…Я киваю головою і плачу. Ну, то іди!..Потрібно чесно сказати, що моє раннє письменство не принесло мені особливої користі. До п’ятого класу я розучивса наполегливо освоювати матеріал. Опам’ятався лиш в шостому класі, коли вже дійшло до списування контрольних з чужого зошита…Це вже було не моє…Почав наздоганяти прогаяне, але оце ледарювання аукнулось мені в житті не один раз…
В школі помінявся директор… Грибань Григорій Сергійович став до керма нашої школи. Один з перших його уроків…Всі уважно слухають матеріал…А Тоня щось тихесенько теревенить з сусідкою по парті …Зауваження…Друге…Користі ніякої нема…Григорій Сергійович щось пише на листочку, згортає його і…віддає Тоні з проханням віднести листок в учительську і покласти там на столі…Та не читай же дорогою – просить навздогін…Але де взяти сили, щоб не прочитати написане…А там було: - „Тоню, до кінця уроку в клас не заходь, ти заважаєш!”. Вона й не зайшла…Клас в захваті від такої педагогіки…А це - немало…
Десятий клас…Випускні екзамени…Це вже третій випуск десятикласників. Раніше потрібно було учитись в Клишках, щоб закінчити десять класів… Тепер - вдома…Прощай, школо… Смуток та радість змішались в юнацькій душі…Що чекає нас в майбутньому?..Який шлях торувати в житті після школи?.. Чи вистачить сил, натхнення та вміння чогось досягти в цьому складному світі?..Смішними та безпомічними виглядали мої прикидки десь в сьомому класі, - які в мене повинні бути доходи для безбідного життя в…Києві (!)…Виходило десь тисячі дві…Ха - ха!
А чим же ти жив ще, окрім шкільних турбот та отих прикидок, де навіть були передбачені кошти на театр, всі ці роки?, -спитає допитливий краєзнавець Чапліївської школи. Першою моєю пристрастю в шкільні роки були і зостаються книжки. Ними я жив, з ними мандрував в далекі та незнайомі краї, знаходив там цікавих, не схожих на моє близьке оточення людей…Я з нетерпінням ішов додому після школи і вже по дорозі уявляв собі, як я зараз проковтну щось із маминих страв та й засяду за якихось „Аргонавтів всесвіту”, „Таємничий острів” чи „Шхуну Колумб”…
Окрім цієї постійної завади навчанню в школі (бо ж іноді мене перемикало тільки на „прочотки”, як говорила моя мама), були й інші, не менш притягуючі інтереси…Якось я в сусіда Миколи Демидовича, вчителя, вперше в житті надів на голову „навушники” і…почув там музику,.яку теж любив всіма частинками своєї ще малої душі. Ця музика була така ж прекрасна, як і та, яку я чув раніше біля сільського клубу у виконанні духового оркестру...Де взяти детекторний приймач? Батько відмовився купувати.
Я засів за книжки для радіоаматорів (як тоді говорили),читав, вибирав найоптимальнішу схему, сам щось робив, паяв, діставав емальований дріт, навіть виливав кристал для детектора, і через рік у мене вже, під керівництвом Миколи Демидовича, запрацював детекторний приймач…Тоді вже й батько, бувало, слуха щось там, - а навушники ж ледь – ледь я уговорив його купити у дядька Філона…
Десь в п’ятому класі я тяжко захворів бджолами. Не знаю точно, хто в моїй душі посіяв цю любов до бджіл (може батько, може сусідський дідусь Яків, а може моя любов до меду тут була головною), та в мене появились книги по бджільництву. Я вивчав їх, читав вечорами, читав так старанно, що й зараз, певно, склав би екзамен на пасічника…Не пригодилось у житті…[/color][/b]
[b][color="#750fa1"] Загублене...
Кiнець сорокових...Я в п'ятому класi.
Учусь аби як, хоч i маю в тiм хист.
Та я не про це - саме в п'ятому класi
Знайшов я, нарештi, життя свого змiст.
На цей раз тим змiстом життя стали бджоли -
Про них я лиш думав, лиш ними я жив.
Позвали вони як нiщо i нiколи,-
Хто зна звiдки взявся той дужий порив.
Мо дiд Хлiбоїдець, що жив недалечко,
Мо батько посiяв тi зерна в кровi,-
Та вулики, пасiка, бджоли i гречка
Надовго засiли в моїй головi.
Та нi ! Не засiли ! Бентежили душу,
До слiз хвилювали - як ангельський спiв !
Тепер, в зрiлi роки, признатись я мушу,
Що я не знавав бiльш стiйких почуттiв.
Я книги дiстав...Я читав вечорами...
Задарма - казали - палив керосин,
Бо мрiї були i в колгоспницi - Мами -
Покинув село її пасiчник - Син.
Теслярство пiзнав я, бетону напливи,
Нарощував вежi пiдйомних споруд -
Та це все були вже не ангельськi спiви -
Це був лиш земний i оплачений труд.
[/color][/b]
[b][color="#0f6e0d"]Книги вислав своєму приятелю Миколі з Поволжя в1969 році….У нього зараз, мабуть, вуликів шістдесят, а чи й більше…Ось так і жив…А ще ж ліс…А ще ж гриби…А ще ж красуня - Десна та Ретіж з рибою та плетінням корзин…А ще ж домашня робота, коли підріс. Життя в батьківському домі було інтенсивне, напружене та цікаве...
1956 рік…Атестат без єдиної трійки - в моїй кишені…Разом з хлопцем попереднього випуску нашої школи вирішено було здавати екзамени в ВУЗ не у Львові, де він потерпів фіаско в минулому році, а в Брянську…Батькових грошей трішки зекономити…. Не знаю і зараз, для чого мені був потрібен цей лісогосподарський інститут…Любов до цієї справи і не ночувала в моїй душі після вбивства дядька…Але…Ми - в Брянську…
Здаємо екзамени…Перше, - „сочинение”, - у мене четвірка, у нього трійка. Я держусь, Григорій повісив носа. Здаємо хімію, - у обох п’ятірки…Здаємо фізику - те ж саме…Здаємо математику, - у нього п’ятірка, у мене…двійка. Світ потемнів в очах…До присмерку пересидів зі сльозами на очах в кукурудзі за селом, перш ніж появитися в рідній хаті…Результат поїздки, певно, був написаний на моїй фізіономії…Я так і знала, що діла не буде, - сказала мати…Батько промовчав, лиш коротко глянув на мене та ще нижче зігнувся над своїм шитвом…Не знаю, може мені це показалось, а чи й насправді так було, - в батька підозріло затремтіли вії очей…
Чому так сталось? Знань недостатньо було? Ні…Я уже вдома по пам’яті відновив ті кляті дві задачі та „логарифмическое и показательное” рівняння і розправився з ними, як Бог з черепахою…Морально не був я готовий до задач та рівнянь, бо ж математика була заявлена інститутом усною, от я і зубрив правила, теореми та Формули. А інститут захотів (не знаю і зараз, - чи законно) узнати, як ми всю цю зброю використовуїмо на практиці. І в білеті - дві задачі та три приклади…Моє єство заполонив елеметарний страх, де вже тут зосередитись на чомусь іншому…
На осінь я вже був зарахований в професійне училище ТУ- 3 в місті Шостка. Запропонували стати муляром…Я, набравшись хоробрості, порадив заглянути в мій атестат…Попав в групу слюсарів – сантехників, про що не жалкую і досі…
Нове життя…Нові враження, нові педагоги і друзі…Постійне відчуття голоду…Через тиждень занять я уже записався в духовий оркестр при училищі…На початку травня 1958 року ми всі вже склали екзамени, одержали відповідні посвідчення та цілою групою відправлені на будівництво Кременчуцького гідровузла…
[/b][/color]
[b][color="#d9252b"] На будову!
Кiльканадцять голiв чубатих,
Кiльканадцять юних сердець
Десь зоставили рiднi хати,
Ciли в потяг - в один кiнець.
На будову! - гримлять колеса.
Їде юнiсть! - дзвенять мости.
I тополя довготелеса
Шумить вiтами з висоти.
На полицi - скарби домашнi,
У душі - невимовний жаль...
Таке миле життя вчорашнє,
Тільки...потяг стукоче в даль.
Вже не буде будити мати
Ранком росяним на зорi.
I не будуть Кiхотом звати
Однокласники - школярi.
Рiдна Земле, розкрий обiйми,
Приголуб їх, своїх дiтей,
Пряник долі з кишені вийми -
Хай надія твоя росте.
Жаль - село безнадійно чахне,
Бо, як мовив знайомий дід,
Трудодень тут погано пахне
Упродовж колективних літ.
На будову! - гримлять колеса,
На будову! - дзвенять мости.
Попереду - днiпровськi плеса -
Ми вже бачим їх - я i ти.
[/color][/b]
[b][color="#2432c9"]Ентузіазму - море…Та й сумнівів – через край…Бо ж життєвого досвіду - як кіт наплакав…
До речі, в моєму посвідченні всі предмети - на п’ятірку. Лиш одне подружжя №№ виставило мені дві трійки. Він - по історії КПРС, вона, - по кресленню,- дисципліні, яку я завжди поважав і добре знав. Як я можу виставити Вам добру оцінку з креслення, - було сказано мені у відповідь на мою претензію, -коли Ви не знаєте одну з „основополагающих” дисциплін? Ось так… З таким аргументом важко боротись…
Що особливо пам’ятне з цього відрізку життя? Та все…А щось особливе? Може оце? Бо й про це треба знати…
Все почалось ні з чого…Отой хлопчина, що на верхньому фото в формі ( форму видавали тільки учням, батьки яких зостались на полях війни) лагідно погладив долонею нижче спини одну з дівчат десь в тісноті гуртожитку. Вчинок не знайшов „понимания” в серці дівчини…А тут, як на зло, тільки вчора вступив у дію закон про дрібне хуліганство…І ось наш Анатолій уже підмітає вулицю в центрі міста…І підмітати йому ще довгих п’ятнадцять діб…
Другого ж дня на ранковій лінійці шоста група відмовилась від сніданку та виробничої практики, - випускайте нашого Анатолія…В ті страшні часи, - це вже щось…Коли майстри познаходили нас по їдальнях міста та привели в актовий зал, - там уже були люди з горкому комсомолу, з горкому партії та з компетентних органів…І почалось дійство…Хто „зачинщики”?..Чия ідея дискридитації Законів держави? Мовчимо, мов риби…Тоді підійшли з іншого боку, - той, хто відмовиться сьогодні ж іти на практику, може забирати документи…Почалось жорстке особисте опитування… Мені й зараз соромно за свій вчинок, бо поки черга дійшла до мене, в моїй голові промайнули і Брянськ, і кукурудза за селом, і батько, зігнутий над шитвом…
А де ж ранньою весною знову знайти якусь кукурудзу?.. Я погодився на практику…Таких набралась половина…Людям за столом стало значно легше…
К кінці - кінців інцидент зам’яли, щоб не дати йому якогось нездорового розголосу, але нагадування про цей випадок супроводжували нас і далі…І коли ми спробували відмовитись від комсомольських путівок в Сумському обкомі, їдучи на велику будову (бо ж треба буде відробляти довгих три роки, - сказали „знаючі”). З нами вів розмову запрошений обкомом адвокат…
…І по приїзді в селище імені Хрущова (теперішнє місто Світловодськ), де виростала гідроелектростанція на Дніпрі, коли ми відмовились розселятись по селянських хатах в селі Таборище, на околиці селища…Нас звинувачували в різних неіснуючих гріхах, в „рвачестве”, радили їхати звідки приїхали. Але…місце в гуртожитку для нас все таки знайшлось…
5 травня 1958 роу ми вже скупались у Дніпрі, а вже наступного дня розпочали свій перший робітничий день…
В зв’зку з будівництвом гідростанції на Дніпрі, йшли під затоплення великі території. В тім числі і землі, на яких поки що було розташоване районне містечко Новогеоргіївськ. Для переносу райцентра був виділений шматок степу на околиці нашого (чуєте, - уже „нашого”!) селища. Геодезисти розпланували вулиці, екскаватори копали траншеї…Ось в них і повинні були класти чавунні труби для водопроводу та керамічні для каналізації наші двадцять шість молодих рук. Що ми успішно й робили півтора року. На роботу, з роботи та на обід їздили на машині.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574386
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2015
[i][b] [color="#c91616"]Тиша… Ніч… Вона…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2626eb"]Хтось колись був
щасли́віший,
ніж я,
Пірнаючи
у очі
неземні,-
І подих
зупиняється
в мені,
І губи шепчуть
дороге
Ім’я…
Ніхто!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2015
[i] [b] [color="#d11919"]Новгород Сіверський,
Короп...Батурин...
Мазепинські місця...
Руїни...Пожари...Кров.
Петро...Йосип...Микита...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#172ad1"]Кигичуть чайки над водою,
Висить над пагорбом туман...
Руїну він прикрив собою,
Страшну, конаючу від ран.
Колись тут Хрест купався в хмарах
Чи першим Сонце зустрічав.
Тепер не Божий Дім - Примара
Кричить та стогне. Так кричав
Нещасний Воїн, супостатом
Навпіл розчахнутий мечем.
Страшні часи...Йде Брат на Брата,
На Батька - Син...А Кров тіче
З Підвалів темних прямо в ріки.
Вселенський жах. Вселенська лють.
Біснуються Вожді - шуліки.
А Люди мруть. І Храми - мруть...
Господь мовчить. Селянські руки
Уже вчинили перший гріх -
Звалили Хрест. З району Круки
Ікони тягнуть за поріг...
Ридають чайки над водою,
Висить над пагорбом туман...
Руїну він прикрив собою,
Страшну, конаючу від ран.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573624
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2015
[i] [b] [color="#d61717"]Молодість… Хміль…[/color][/i]
[i][/b]
[b][color="#182ac7"]Зимний вечір… Дорога… І усмішка мила…
Звать Надією. Гріється мною рука…
І розмова… Хто звідки… Куди… А що далі…
Зійшли ... Вечоріє… Ідемо… Хмільні…
Стіл… І ліжко розстелене… Топлена дача…
Господиня,- мов пава… Ще й станом гулЯ…
Сніжить за вікном… Кудись вийшла… Явилась…
Що робити!.. Таке - ще не бачив зблизька!..
Губи шепчуть щось хтиве…Мене захопила
Ця велична вже зрілої жінки краса!..
Роздягла… Поцілунок…Притислась всім тілом…
А єство вже бунтує… Та ні,- ще не час,-
Передам все, що знаю,- бо книг не читав ти
Про таке,- а ось так,- не забудеш ніколи!..
Почалося від вух,- пошепчи мені ніжно
Запальне щось… Шепчу… Жилка б’ється, живе,-
Як її обійти!.. А ці перса підняті,
Ще не бачені в хіті!.. Ці руки палкі!..
Язичок, що з моїм подружився і мліє,-
Там сніжить, а тут кров шаленіє й кипить!..
Обціловано все… Руки вчаться,- легенько
Прокладають доріжку,- вона ж їх веде…
Серце котиться вниз,- а чи щось ще не знане…
Вміло стримує… Рано… Цілуй же… Милуй…
Потім ще щось було,- описати несила…
Та й не треба цього,- що було, те було…
Лиш мені хай зостанеться прихисток раю,-
З ним пройшов пів -життя,- і не схибив ніде…
Хуртовина гуля… Хуртовина…
Третій день...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015
[i] [b] [color="#e62020"] Iз В. Сосюри
,,Васильки у полi.''[/color][/b][/i]
[i][b][color="#4152c4"]Мов зiрки з блакитi голубi волошки
Мерехтять у полi i в тебе з-пiд вiй.
Нiжнi - нiжнi очi...Ти примруж їх трошки,
Бо жаркий вiн дуже - пломiнь голубий.
Волошковi очi,- ви дарунок долi
За полiт високий ще юнацьких мрiй.
Як гаї синiють ген на видноколi,
Так синiє щастя у душi моїй.
Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
I ось так же в полi будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може ми квiтками
Нiжно - голубими станем я i ти.
Ми квітками станем ніжно - голубими,
Ти у жито прийдеш,- поряд буду я
І гаї знайомі, і берізки,- з ними
Будемо ми знову як одна сім'я...
Так же буде поле як тепер синiти,
Поспiвати жито i гримiть громи,
Та не ми тут будем - будуть нашi дiти
В полi цiлуватись, як ось зараз ми...
18. 10. 1994 року. Варіант І. Радохліба
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2015
[i][b] [color="#db2121"]Вечір…Він і фото…
Крупно...Очі в очі…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#3131e0"]Красивим пензлем писаний овал
Її лиця,- у спокої й мінорі…
Притушені зіниць яскраві зорі,-
Котрі в спромозі осявати зал!..
Спокійні очі дивляться з-під вій
В саму глибинь суєт душі твоєї,-
Тих вій, що стали образом у неї,-
Лиш поетичний розгорни сувій-
Вони тріпочуть, звуть, хвилюють нас…
В напрузі крила брів, - тяжка це ноша,-
Чоло піднять високе, де пороша
Не хазяйнує - ластиться,- не час…
А губоньки під кирпою: - привіт,-
Держіть фасон, сестрички милі, брови,-
Будьте як ми,- до посмішки готові -
І ви - в цілунках… Бозна скільки літ…
Чарівним пензлем писаний овал,-
Японська техніка і наша врода…
Думки тепліють… Весняна погода,-
Це від таких в душі – дев’ятий вал!..
Сиджу… Дивлюсь… І напливає жаль,
І літ мішок,- вже тонкого помолу…
Зітхнув…Красива…Котить серце долу,-
Життя ще не заповнена скрижаль…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015
[b] [color="#d91f1f"] Давно це уже написано…
Але в пам'яті буде жити.
Таке,- не для забуття…[/color]
[color="#3c32d6"][/b]
[color="#2b2be3"][i][b]Підняла угору неспокійні очі
Радіографістка – юний первоцвіт...
Не до неба линуть погляди дівочі,-
Хлопцю молодому шлють вони привіт.
Він - на верхотурі, де пташині треки,
Де лютує молот та співає сталь,-
Дорога людина в поясі безпеки
На гнучкому стані. Неозору даль
Полюбив з дитинства хлопець гоноровий,-
Спершу він дістався хатньої труби,
Заліки ж приймали вчителі з діброви,-
В’язи круторогі, велетні - дуби.
Потім - ця будова, друзі - верхолази,-
Мужності - по вінця, праці - через край.
Будуть ще роками нуртувати КРаЗи,
Щоб заелектронив греблі водограй.
Зараз же - долоні, працею підбиті,
Сонцем та морозом дублені вуста,-
В праці та в коханні вкрай талановиті,-
Наливають щастям молоді літа.[/b][/i]
[/color][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2015
[b] [color="#d11b1b"] Якщо береза.- це дерево,-
буде один весняний твір...
Якщо береза,- красива жінка,-
Це невидима його сторона...
Самі виберіть до вподоби...
[/color][/b]
[i][b][color="#2013d1"]Шпаківню пригріла красуня – береза
В обіймах розсохи, в добрі та теплі.
Туди не проникнуть холоднії леза,
Там зайчики скачуть на білій корі…
Шпаківні є різні,- та ця особлива,-
Бо добра людина створила цей дім,-
Привітна для шпака, ошатна на диво,
Прихисток, тепло пташенятам малим.
Сімейство птахів полюбило цю пристань,-
Він - гілку на вході, де часто співав,
Вона – це гніздечко, цю пісню іскристу,
Обоє,- цей дім, цю розсоху, цей став,
Ці далі безмежні, пропахші медами,
І це, щастям сповнене, їхнє життя…
Та осінь на дзьобах, з дощем,холодами,-
Малі вже на крилах,- міняєм буття!..
Береза зосталась…Шпаківня нудьгує,
На місяць подивиться,- млосно стає…
Та знає,- ще пісню - веснянку почує
Крізь сіре будення… Шпаки,- де ви є?..
[/color][/b][/i]
Розсоха*,- розвилка на дереві (авт).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564471
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.03.2015
[i] [b][color="#c21111"]Квіти,- мов люди,
І люди,- мов квіти…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1717eb"]Мабуть тому, що під осінь ти сіяна,-
Зоряну юнь обпалила зима…
Сильна,- не впала, зосталась замріяна,
Долю свою вибирала сама…
Тепло…Весна… Білоцвіти… Дивилася,-
Подих збивав той весняний розмай…
Ніжилась… Грілась… Але не розкрилася…
Джміль золотистий поклав цьому край…
Джміль...Чорний шершень…Мачо й не нагадував,-
Кожний із них лиш нектару хотів…
В снах же хтось ніжив та в душу заглядував,
Приймочку пестив… Джж-шопена любив…
Літо… Зігрілася… Пахне… Красується…
В’ється навкруг очманіла братва…
Котрийсь присяде, зі страху роздується,-
Як підійти,- бо ж чудес не бува!..
Вірю,- знайдеться у мрії закоханий,-
Сяде… Зігріє… Зійде у Едем…
Ніжність зітре забобони непрохані,-
Ти перейдеш до омріяних тем…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2015
[i][b] [color="#0c800c"] Діти,- квіти життя…
Побачило квітуючу кульбабу
В житті уперше радісне дитя
В дворі батьків,- умить забуло та́бу…
Рука маленька перше почуття
Віддала сонечку,- дитині Сонця,
Того що в небі… Дотик…Радість…Сміх…[/color]
[color="#a80c0c"]Щось рикнуло…Запахло під віконцем
Чимось негідним,- ржавий ВАЗ затих…
Був би один,- мо й горя було б мало,-
Одному можно дати укорот,-
Їх легіони… Совість задрімала…
А щось там скажеш,- чути-мама… рот…
Немає вже кульбабочки під Сонцем,
Кущів немає і травички теж...
Є ОНКО від пилюки під віконцем,
Невігластво, розвинене без меж…
[/color]
[/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561343
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2015
[color="#9e0f0f"] Хутор-Михайловский...
Край Земли...Пограничье...
Рядом,- Россия, леса...І,- вона...
[/color]
[i][b][color="#07540d"]Рюкзак давит плечи…
Адью, лес… Привет!..
… Идем да идем,-
А дороги то…нет!..
Порывистый ветер
Зло треплет кусты.
Одни в целом свете
Бредём я и ты.
Чудовища, хари
Стучатся в виски...
Проплешины...Гари...
Завалы...Пески...
Злой рок с поднебесья
Серчает на нас,-
Темно в междулесье
Хоть выколи глаз.
За каждой ветлою,
За каждым кустом,-
То ведьма с метлою,
То леший с хвостом.
Дремлет со всхлипами
Купол небес,
Оханьем, скрипами
Полнится лес.
Похоже, блужданью
Не будет конца,-
Но вдруг в мирозданье
...Копёшка сенца!..
Зарылись... Дыханьем
Согрелись одним...
Движенье... Шуршанье...
Стартуем!.. Летим!!.
От тобі й місцева,-
Заблукали...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560194
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.02.2015
[color="#a80c0c"]Max mara - парфуми...
Nikon- п‘ять двісті*,-
фотокамер[/color]а…
[color="#0e0eb3"][b]Ательє… Три екрани… Дві ширми… Софіт…
Сам маестро над чимось схилився…
Вхід дзеленькає… Двері відкрились у світ,-
Звідти профіль жіночий з’явився…
За свій вік він немало побачив жінок,-
Але ця - не загальної вроди …
Мов пахучий (max mara!), весняний вінок,
Кимось сплетений людям на подив…
Що бажаєте?.. Фото?.. - Ні, серію їх,-
Бо життя не прожити повторно…
Я у розквіті,- далі життя б’є під дих
Всіх жінок… Та цнотливо,- не порно!..
Так Ви НЮ?.. Так ,- я НЮ! - Роздягайтесь он там…
Я свій Nikon- п‘ять двісті* дістану….
За столом… При каміні…- В душі - тарарам,-
Кров у скроні…- На бильці дивану…
Перса – так... Туди ніжку… Не цю, а оту,-
Ще у ліжку…- Картинка в тумані…
Боже, за що?.. Відчув вже штуковину ту…
Нині зайву… У трепеті длані…
Віддав флешку… Стер файли своєї ганьби…
Їй - всі кращі… Провів до порогу…
Ще студійне луна АЙ ЛАВ Ю із труби,-
Йде… Щасливої, панно, дороги!..
Як іде!.. Як іде!..Немов пава пливе...
А каблучку ще палець чекає,-
Лише слід є блідий...Хто її позове,
Назве долею... Є чи немає?
[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558637
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.02.2015
А земля богатая у хахлов нечесаных,-
Хорошо,- к России бы отошла она
[color="#0d10b5"] Мечты, мечты,-
Где ваша сладость…[/color]
[b][color="#d41717"]Жуть,- курганы темные, ГРАДами сожженные
И конвои (!) русские ходят чередой...
Привезли ребятушки,- возрастом зеленые,-
Все,что делу надобно, чтоб вершить разбой...
Кровушка то русская, с задумкою посланных,
Тех шахтерских рыцарей,- помним времена...
А земля богатая у хохлов нечесаных,-
Хорошо,- к Росии бы отошла она!..
Люди так не делают,- сами убираются
В земли Богом данные?.. Это не для нас...
И напрасно киборги нас изгнать стараются,-
Крепко нам понравился РУССКИЙ наш Донбасс!..
Подмогнет братишка нам силами несметными,-
Прирастет украденным русская земля…
Но увял Володенька,- очень уж заметными
Стали его промахи,- видно лез зазря…
Дни работы жаркие, на бои похожие,-
Вы надолго станете болью и мечтой...
Ведь от братской помощи лишь места отхожие
Целыми останутся... Тишина... Покой...
[/color]
[i][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558496
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.02.2015
Так зараз часто є...
Так, певно, буде й далі.....
Лиш місяць минув,- знову пенсія,-
Летять невмолимі літа…
Оглянешся,- там лиш інверсія,-
І та вже бліденько - пуста…
Всі паливні баки спустошені,-
Дитинства, юнацтва, мужські…
Пенсійні одні ще не зношені,-
Останні земні маяки…
Одне б тільки знати,- спустошені,-
Чому ж не старіють чуття?..
Уже всі галяви обкошені,-
Немає туди вороття…
І серце життям вже сполохане,
І п'ятки стоптались в ходьбі,-
Чуття ж виринає непрохане
Від усмішки,-мо й не тобі,-
Отої богині в віконечку…
У СКАЙПі шукаєш сліди,-
Глузливо всміхається донечка
Та пальцем дружина,- гляди!!.
Та тут ні до чого вже донечка
Та палець дружини,- гляди!!.
Зайдеш в віртуал,- сяє сонечко,
Без нього ж,- пенсійні діди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
[b] [color="#d11919"] Кулішезнавцю, члену Спілки письменників
України, лауреату Огієнківської премії,
земляку, людині з активною життєвою
позицією і просто,- хорошій людині....
76 [/color] 76
[i][/i][/b]
[b][color="#1bbf1b"]Нам Московщина не минулася,-
Українець вже звик до ярма,
Тільки велети духу не гнулися,
Та для них - забуття і тюрма.
Конотоп чи Батурин туманились,
Десь губились в імперській імлі,
А Герої всі наші поганились,
Як і все на бунтарській землі…
Тож завжди,- в вік протестів, прострації,
Підневільно - важкого життя,-
Хтось повинен був з велетів нації
Обскрібати кору забуття.
Бог на Вас показав, дав Вам келію,
Дав завдання кору ту скребти,-
Під низькою радянською стелею
Загойдалися правди мости…
Випливала з туману подія...
Лики духу зростали в очах...
Очищалась від намулу мрія,
Ставав зримим імперський замах...
Дай же, Боже, Вам сил та наснаги,
Бо ще треба скребти та скребти,-
Щоб свої жовто – синії стяги
Донести до людської мети.
Вас когорти, - та й стаєнь багато,-
Наші Авгії й зараз не сплять…
[/color][i][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555826
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.01.2015
[b][color="#a80f0f"] Ти в хустині білій стала край дороги,-
Мила, ненаглядна,- молодість моя….
[/color][/b]
[b][color="#0f750f"]Вийшов за село я… Широчінь, простори,-
Верби край дороги… Навкруги - поля …
Ліс на видноколі, задесенські гори,-
Юністю синіє батьківська земля.
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта ненаглядна синь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Сестри білокорі,- молоді панянки,-
Ви ще не забули, той юнацький шал,
Ті невмілі руки, шепіт, обіцянки,-
Ті жаринки згоди… Губи… І обвал
У велике, ніжне… Перше… Небувале…
Що ношу й понині у душі своїй…
Як було далеко юним до фіналу!..
Молоді,- не вміли оцінити мрій…
Я у світ подався доленьку шукати,
Ти ж відкрила долю край свого села…
Не зуміли юні душі поєднати,-
Та життя пороша нас не замела…
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта літом далечинь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Ти в хустині білій стала край дороги,-
Мила, ненаглядна,- молодість моя….[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2015
[color="#bd2020"][b]Війна це горе…
Любов,- це щастя…
Тут,- вони поруч...
Вони,- в обнімку...
[/b]
[b][color="#3024de"]Зустрілись під Луганськом… Я в двобої
Із „браттями”… Вона везла харчі…
Це не кипіння крові молодої,-
Щось більше…Наодинці ми вночі…
Доріжка вся… З жагою… Ніжно… Мило,-
Вже пальці ніжок тануть у руці…
Габа бажання вже тебе накрила,
Збороли спротив пестощів ланцІ…
Рука твоя несе мою все вище,-
Не треба, - сам дорогу я знайду…
Вже час!.. Жага мов куля в крові свище…
Щось випукле… Бентежне… На біду
Чи щастя,- про це мріялось ночами…
Князівське… Душа лине в небеса…
Розчулене… Пестливе…Грають гами
Чуття, надії... Звершена краса…
Запрошує… Сміється… Мої руки
Пташками в’ються… Стогне мінарет…
Де ніжне й ніжне,- зорепад розпуки,
Дев’ятий вал… Чарівний в небо злет…
Щасливі… Руки- ноги у сплетінні…
Одне дихАння, відчуття одне…
Якби ще не війни криваві тіні,-
Життя, на жаль, нам дане теж одне…
[/color] [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552444
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2015
Роздуми в дорозі...
Жадана... Світку мій!..
Яке б життя без тебе,-
Ніякого, ніколи і ніде…
Літа летять,- та жде
Як лунь сідого Феба
Ота цариця мрій,
Що вибрала тебе́?…
Приїдеш ранком ти
В мале її містечко,
Червоний вогник згасне вдалині,-
У ра́нковій тіні́
Побачиш недалечко,-
На ганку два коти,-
Цариця ж,- у вікні…
Зірветься у політ,
Розкине руки - крила,
Притулиться всім тілом,- задзвенить
Кохання світла мить,-
Що очі нам відкрила...
Нам по сімнадцять літ,-
Нам знов сімнадцять літ......
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2015
Роковини початку
Подій на Майдані…
Побиття студентів…
Каса пуста… Мо Європу наївну
Кинути нам,- мов малих кошенят?...
Не піддалась… Ми,- тираду їм гнівну,-
Та й до Москви, не жаліючи п’ят…
Та щось не те,- піднялась Могилянка,
Корпус червоний, розлючений Львів…
Вже сам прем’єр опускає фіранку,-
Це ж не яйце,- молодіжний той гнів…
Ну та нічого,- вгамуєм до ранку…
Мирні?.. То й що?.. З миром підуть до хат…
Ми ж оплатили розплат забаганку,-
Гази… Кийки… Ті ж шоломи… Той мат…
В темряві ночі,- команди, прокльони…
Гази… Носаччя… Гуляють кийки…
Ранок… Майдан… Вже змужнілі загони
Стали на герць… Проковтнув матюки
Хвалений БЕРКУТ… Подибав з Майдану…
День розцвіта півмільоном голів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540402
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2014
Зашел в лесополосу,-
свежие остатки от
дележки украденного
мака... Стало жутко...
Экран от показа
Нагрет добела.
В животном экстазе
Трепещут тела...
Уставив глаза
На экранный балдёж,
С души тормоза
Убрала молодёжь.
Девчёнки убрали,
Убрали юнцы,
Ремни в руки взяли -
Не поздно ль? - отцы.
Вино и тусовки,
Гашиш - анаша.
В кармане штормовки
Опять ни шиша...
Жору и Свету
Куда - то везут,
Песенка спета -
Параша и труд.
Будем, мужчины,
Честны до конца:
Нелады с сыном -
Заслуга отца...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539706
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2014
Відцвіло літо… Пожовтів
і впав лист…Зима на носі…
А її - як нема,- так і нема…
За Хутором… Отим, що
Михайлівським зветься…
Екран горить,- і точиться розмова, -
Привіт, Олюню!.. Що ти?.. Як ти?.. Де?..
Я в розпачі, голубко чорноброва, -
Що ми творим?.. Ти, - там… А я ніде…
А час не жде… Уже зима надворі…
Багато думав… І про те… Й про це…
Не знаю,- ти… Я ж скам'янів від горя…
Нам би зустрітись,- щоб лице в лице…
Пробачить те і це,- в пахучу гриву
Занурити просвітлене чоло...
Я не забув чуттів весняних зливу,-
Хотілось би, щоб завжди так було...
Вдихнути подих, заглянути в очі,-
Відчути рук забутий водограй...
Ти пам'ятаєш ті травневі ночі
Та почуттів розбурханих розмай?..
То ж приїжджай… Життя не зупинити,-
Роки ідуть… Ми лиш марнуєм час…
Я зрозумів,- без тебе нащо жити,-
Чорт не розсварить,- коли Бог за нас…
Мобіла зблід… Чи згода, - чи догана,-
Життя морозне чи травневий рай?..
- Лечу до тебе... Буду ранком рано...
- Чекаю, ясочко…Цілую…Приїзджай….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2014
Ми колись ходили
До дівчат хороших…
Вони тепер,- літають…
Співа жайвір в піднебессі,
Свою долю славить,-
А моєї пташки – долі
Ще й не видно навіть…
Ой, не видно, ой, не видно,
Бо живе далеко,-
Де та річка, де те місто,-
Я ж бо не лелека…
І не жайвір голосистий
І з його піснями,-
Голубочки сизокрилі,-
При зірках між нами…
Голубочки сизокрилі,-
Це нічні зізнання…
А ніч пройде,- знову клава*,-
Ластівочка рання…
А коли Лебідка гляне
Електронним оком,-
Душа стогне… Серце в’яне…
Всесвіт іде скоком…
Клава*,- сленг “хакерів “…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2014
Люди!..На хвильку
забудьте проблеми...
У с м і х н і т ь с я...
Петя,- трішки лисуватий,-
Спочива в Карпатах...
Набрав сили,- хоче жінку,-
Та де ж її взяти
В цьому краї цнотливому,-
Сумніви, вагання...
Трьох зове на рандеву він,-
Так, навскид, навмання...
Із одною,- все в порядку,-
Ніжненька, кмітлива...
Згодом...троє всі приходять,-
Це з якого дива!!..
То нічого, Петю,- мовлять,-
Що Ви лисуваті,-
Кажуть всі, що Ви в любові
Кращі, ніж патлаті…
Хто це каже?.. Люди кажуть,-
А вони не збрешуть…
Та й жінки всі на базарі
Язиками чешуть…
То ж ходімо в цю колибу,-
Знімемо напругу!..
Пам'ята Петро назавше
Ту серпневу хугу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2014
З 1917 року біля керма,-
А збудували тільки пшик...
Тепер же знову за своє...
Дай їм владу... Дали...
Під товстий зад коліном.
Життя прожите...Все коротші кроки,
Все довші ночі, у очах - туман.
Усе від Бога, та старечі рОки
Страшні, бо знову гамір у слав'ян.
Знов надломилась їх ерзац - держава
Після десятків років боротьби
З царизмом, тифом, НЕПом, смаком кави,
З нуждою, джазом, ворогом... в собі.
Ох, цей надлом! Вкраїна, може, встоїть,
А може й ні, бо хвора вже й сім'я,-
Найменша крихітка юрби людської,-
Та певно знаю, що не встою я.
Усе тяжке, брудне, нежиттєдайне
Судини стисне, здавить серця м'яз...
На громадян з заводу, поля, стайні
,,Князі" все це вантажили не раз.
Бо так і не навчились князювати
Від древніх і до нинішніх часів.
Варягів древні мусили шукати,
Щоб ті престол тримали на Русі…
Петро з трибуни: горе селянину,
З другої: горе, горе шахтарю,-
Все про народ… Все про майбутню днину…
Собі ж ...зліпив добробуту зорю...
Та розібрались,- кинули на смітник,
Електоральне поле підмели...
Внучок Аврори,- мов би рак - самітник,-
Наживши мушлю стихнув... До пори?..
Назавжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533568
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.10.2014
Мла... Машина ледь повзе...
Але їхати треба,- ну край!...
Завірюха у танці лінивому
Сиві коси спуска до землі,-
В’ялі сполохи білого в сивому
Розчиняються в сірій імлі...
Все притихло,- поля, недорубаний
Лихим людом байрак-вітролом...
Білі хати із темними трубами...
Битий шлях...Три верби за селом...
Ні дороги не видно, ні обрію,
В переметах галявини, ліс...
Де-не-де лиш сосною хороброю
Біле лихо скидається вниз...
Вечоріє… Двигун ниє з таїни,-
Куди гонить водій,- і хто зве…
Та вже світять віконця окраїни,
Де ота чарівниця живе…
А хороша!.. Такі не забудуться…
Обцілує… Зігріє… Позве…
Що задумали,- визріє, збудеться,-
Новий рік,- значить щастя нове…
Тож він серце не сковує кригою,
Синій вечір у сивій імлі,-
Ніжність знову вертається дзигою,
Знову свічка горить на столі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2014
Школа.Уроки. Допомога
колгоспу… І вже поруч,-
юначі пориви… Любов.
Село… Десятий … Юнки…Юнаки…
Веселі… Милі… Вже сплітають пари
Хмільні пориви,- перші, нестійкі,-
Та я одною вже два роки марив…
Це ж королева - їй би короля,-
Та де візьмеш його у нашім краї…
Сиділи поряд… Так що не здаля
Я бачив очі в карому розмаї…
В кіно ходили… Поцілунків шал
Доводив вечорами до нестями…
Вона постійно мала вищий бал
У цій науці, в пестощах тілами…
Та схибив раз,- була така - Галина…
Хотілось знати,- що там в них і як…
Пізніше думав,- щезла б та година,-
Погас для мене мій шкільний маяк…
На кукурудзі… Королева поруч…
Очі сміються… Проситься до рук…
Лиш десь на денці промайнула горіч,-
Та не помітив - з молодіжних мук…
Пішла в кущі березового гаю,-
Мо там пробачить дуріст ту мою,-
Пішов услід… Надію в серці маю,-
Та…там стояла Галя Всімдаю!..
Манила хитро пальчиком до себе,-
Та згинь, мара,- чого я тут стою?..
Де королева,- не злетіла ж в небо,-
ЇЇ одну любив я і люблю!..
Та все скінчилось… Я в світи у вирій…
Вона ж,- десь поруч доленьку знайшла,
Життя прожили з совістю у мирі...
Такі вони були – сільські діла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2014
Для ясності:
Движок*- пристрій для
одержання ел.енергії
для живлення проектора...
Василівка*- вулиця в селі...
Третій день я у отчому домі…
Чистив закутки… Дрова рубав…
Всім сільським відпочинок відомий,-
Коли вдома вже рік не бував…
Зараз вечір…Кіно… Сільські лиця…
Та ось змовк біля клубу движок*…
В таку ніч чомусь в хаті не спиться,-
Десь у лузі б на свіжий стожок.
З молодою, такою як Оля,-
Он вона із подрУжками йде…
Стан чарівний, струнка мов тополя,-
Краще неї не бачив ніде…
Василівка*…Держу в полі зору…
Розійшлися… Підходжу,- привіт!..
Усміхнулась, сестру білокору
Обійняла… Привіт!.. Скільки літ!..
Говорили… Сміялись… Та Оля-
Ти проїздив, сказала, менЕ…
Лейтенант із частини, що в полі,
Мої усмішки й помисли жне…
Потемнів повний місяць впівнеба,
Щось кольнуло під ліве ребро…
Не ходи сюди більше,- не треба!..
Поцілуй на прощання…- Добро!..
Ніч квітує… До роздумів кличе…
Вічність зорями дивиться вниз…
Любить… Ні… Все таке таємниче,-
Певно Божого помислу зріз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2014
В одному з мiських скверiв
вандалами було сплюндровано
погруддя Павла Корчагiна.
Гранiт зойкнув i впав пiд ноги,
Свiтить цеглою твiй постамент.
Знать, невiрно в часи тривоги
Оцiнив ти, Павлушо, момент.
Скаженiла в боях шаблюка,
По степах сохли кровi коржi,
Сен - Сiмона ж слов'янськi внуки
Пнули груди в державнi мужi.
А допнулись - при владi стали,
Тебе й нас обiбрали вщент...
Йшли роки...Молодi вандали
Зло пошарпали твiй постамент.
Бо побачили,- зла шаблюка
Кров не ту по степах лила,-
Треба б ,,друзів''... Така то штука,
Отакі то, Павлушо, діла...
Довго плити лежать в нарузi,
Тут би ,,друзям'' пiдставить плече,-
Не пiдставлять плече тi друзi,
Їм самим зараз скрiзь пече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515232
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.08.2014
Древній Київ над сивим Славутою…
Багато гарячої крові лилось
в різні віки під його мурами…
Праведної української нашої крові…
Пам’ятаєте молодого нашого Павла:
На Майдані коло церкви
Революція іде…
І знову Майдани заповнені людьми…
Людьми, які шукають свої волю та долю…
Чи знайдуть на цей раз?.. Повинні!..
Княжа доба, переможна, далека,
В небо, де плавали тільки орли,
На пів-дорозі „з варягів у греки”
Грізно зметнула фортеці вали.
Києве древній, ти серце,
Слава держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Сват європейських столиць.
Орди чужинців котились степами,
Та було з криці рамено твоє,-
В битвах ординців приводив до тями,-
Недруги щезли, а ти у нас є!
Києве древній, ти серце,
Єдність держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Щит європейських столиць.
Хана й Литву пам’ятають ці мури,
Міць запорізьку з води та з роси,
Стяги Мазепи і сурми Петлюри
Та доленосні сучасні часи…
Києве древній, ти серце,
Сила держави та міць,-
Воїн в оружному герці,
Брат європейських столиць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503017
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.06.2014
Зварник,- це металіст чи металург?..
Зразу й не скажеш. І не важливо це.
Важливо, що він,- основа всіх будов.
А будови,- це основа життя Світу...
Іде хлопчина вулицею міста,-
Обличчя світле, тополиний стан,-
Це вже не Ваня - це Сенько Іван
Несе в долонях долю металіста.
І металурга,- бо рука терпляча
Знайшла отой тонкий єдиний рух,
Коли жива ще й крапелька гаряча,
І міні - сонця вогник не потух.
Гаряча плазма вигнулась дугою
Між сяєвом космічно – білих плям,
Метал спливає кулькою тугою,
Покірний хлопцю й дуговим вітрам,
Лягає рівно в шов, міцніший криці,-
Той шов вгамує буйства силові…
Шумлять адреналіни в голові,
А за плечима - крила, мов у птиці.
Іде хлопчина радісно по місту,
Переступає батьківський поріг,-
Він вибрав не найгіршу із доріг,-
Дорогу праці, пізнання та хисту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488173
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2014
Колись написав я таке:
Серце радості давно не просить,
Гасне воля, совість,- ні телень…
Заметіль путі життя заносить,-
Заметіль брехні і теревень…
Добавляю:
Та чуття не завели в оману,-
Стрепенулись,- лиш Майдан розцвів.
Зимно…Тяжко…Болісно Майдану,-
Та народ наруги не стерпів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465167
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2013
На Майдані пил спадає,
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч…
1919р. Ранній П. Тичина
Ми - однi...Нiч пливе, чарiвна,
Цьом, Майдане,- за зустріч із Лією…
...Ти хвилюєш... П'яниш без вина...
I жарке студиш серце надiєю...
Тихий шепiт...Симфонiя губ..
I шаленi мелодiї дотику...
Звук команди із радiотруб
Лиш пiдсилює ночi экзотику.
Всі ми вийшли на відсіч брехні,-
Грізний поступ народу столицею!..
Пролилась перша кров в цім вогні,-
Та ми встоїм… Ми станемо крицею…
Вiтерець на вiкно налiта…
Пахне снігом… Із чайника,- м'ятою...
Пахне щастям,- бо юнi лiта
Бачать дiйснiсть легкою й крилатою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463991
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2013