Янош Бусел

Сторінки (4/366):  « 1 2 3 4 »

Старий парк.

                                                           Щасливі...

Старий  парк...Матіоли...Ти...  Я...
Незабутні  мелодії  двох...  
Зорі  роєм...Парк  цвітом  буя,
Медом  ніжності  стелеться  мох.
З  труб  у  душу  -    мелодій  ріка,-              
Наших  давніх,  лукавих  епох...              
"Ночь  коротка.  Спят  облака"...
"І  тихо  на  плече  мені
Лягла  твоя  рука"...

Вальс...Вальс...  Вальс...
Незабутній  у  юність  квиток...
Вальс...Вальс...  Вальс...
Звуки  міді  -  повітря  ковток...
Та  ж  рука  на  плечі,  тії  ж  зорі  вночі,
Той  хвилююче  -звірений  крок!..

З  труб  у  душу  -    мелодій  ріка              
Наших  давніх,  лукавих  епох...
Ти  для  юних  -  солодко  -  гірка,-
Та  ми  вдвох...Дочекалися  вдвох
Жовто  -  синіх  знамен  маяка...
Хоч  слабіє  рука  на  плечі,-
То  від  щастя  -  буває  вночі!..

Вальс...Вальс...  Вальс...
Незабутній  у  юність  квиток...
Вальс...Вальс...  Вальс...
Звуки  міді  -  повітря  ковток...
Та  ж  рука  на  плечі,  тії  ж  зорі  вночі,
Той  хвилююче  -звірений  крок!..


 
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2019


Буревій.

                           Явища  природи...Грізні...Могутні...
                             Погляньте  лиш  на  це  тривожне  фото...
                                 
В    природі    ще    без    змін,-
                           Світило    жалить    коброю,-
Тривога    лиш    дзвенить
                           Та    меркне    краєвид...
Громаддя    хмар    росте,
                           Щось    котиться    по    обрію,
З    очима    в    товщі    хмар
                           В    село    подибав    дід.

Яскравий    спалах...Тьма...
                           З-під    хмари    сизо-темної
На    землю    з    гуркотом
                           Упали    небеса...
Тріск    сосен...Вітру    рев...
                           Миттєвості    буремної
Ліс    стримати    не    зміг,-
                           Немов    якась    коса

В    обіймах    рук    міцних
                           Пройшлася    косогорами...
Удар...Шипіння    стріл...
                           Я    склякнув    під    кущем,
А    мій    знайомець-дуб
                           Скрипить    всіма    уторами,
Лягає,    мов    трава,
                             Вмивається    дощем.

Бо  він  таки  пішов,-  
                             На    сіно    щойно    скошене,
На    луки    та    поля,
                             На    це    узлісся,    ліс,
На    плетиво    доріг,
                               Гарячим    припорошене,
 I    хай    там    хоч    би    що,-
                               Він    радість    лиш    приніс.
                             

Там    овоч    соки    п’є,
                               Вмивається,    хлюпочеться,
Тут    зерня    робить    все,
                               Щоб    колос    обважнів.
Людині,  певно,  теж
                               На    світі    жити    хочеться,-
Розгладилось    лице...
                               Минувся    Божий    гнів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2019


Елегія…

                                                   Різнотрав'я...Літа...
                                                   Невмолимі  роки...

Вийшов  за  село  я…  Широчінь,  простори,-
Верби  край  дороги…  Навкруги  -  поля  …
Ліс  на  видноколі,  задесенські  гори,-
Юністю  синіє  батьківська  земля.  

Жайвір  десь  у  небі  долю  прославляє,
Аж  пашить  нагріта    ненаглядна  синь,
Трепет  перепілок…  Лиш  тебе  немає,-
Покажись  лебідко,  хоч  на  мить  прилинь…

Сестри  білокорі,-  молоді  панянки,-
Ви  ще  не  забули,  той  юнацький  шал,
Ті  невмілі  руки,  шепіт,  обіцянки,-
Ті  жаринки  згоди…  Губи…  І  обвал

У  велике,  ніжне…  Перше…  Небувале…
Що  ношу  й  понині  у  душі  своїй…
Як  було  далеко  юним  до  фіналу!..
Молоді,-  не  вміли  оцінити  мрій…

Я  у  світ  подався  доленьку  шукати,
Ти  ж  відкрила    долю  край  свого  села…
Не  зуміли  юні  душі  поєднати,-
Та  життя  пороша  нас  не  замела…

Жайвір  десь  у  небі  долю  прославляє,
Аж  пашить  нагріта    літом  далечинь,
Трепет  перепілок…  Лиш  тебе  немає,-
Покажись  лебідко,  хоч  на  мить  прилинь…

Ти  в  хустині  білій  стала  край  дороги,-
Мила,  ненаглядна,-  молодість  моя….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019


Ніч… Захмарилось…

                           «До  нас  із  Півночі
                             Як  не  лайно,  то  тріска…»
 
Ніч…  Захмарилось…  Десь  там  гримає,
Кленок  вітами  шелестить…
Він  підріс,  зміцнів  –  бурю  стримає,-
Ту,  що  буде  тут  мо  за  мить…

Вітер  Півночі,  не  розбійничай,
На  кордоні  десь  притуши
Злії  помисли…Не  літай  в  наш  край,-
Це  кажу  тобі  від  душі…

Бо  дозріли  тут  флора  й  фауна
І  до  відсічі  й  до  борні…
От  лиш  виборець  –  клон  від  дауна,-
У  брехні  кис…  На  самім  дні…

Не  послухався,-  розсівати  став
По  степах  та  байраках  лють…
Навіть  квіти  в  нас  не  ловили  гав,-
Вже  захищені…  Вже  цвітуть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840880
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.07.2019


Привела до тебе…

                                             Життя...  Людське  життя...

Привела  до  тебе  стежка  між  житами...
Жайвір...Ти...І  тіні...  Хмарочки  легкі...
Ліс...Стежина...Доля...Визріло  між  нами
Те,-  ще  несказанне...  В  щасті  дві  руки...

Підлісок...  Малина...Різнотрав'я...Квіти...
Хмарка  промінь  сонця  випива  до  дна...
Повняться  відерця...  Погляди  -  привіти...
Десь  схропнули  коні,-  відгуком  -  луна...

Усмішки...Розмови...  Від  коней  подалі...
Лісове  джерельце...  Моху  оксамит...
Дотики...Зіниці!..Захлинулись  в  шалі!..
Це  дрімало  в  душах  хтозна  скільки  літ...

Привела  до  тебе  стежка  між  житами...
Жайвір...Ти...І  тіні...  Хмарочки  легкі...
Ліс...Стежина...Доля...  Малинові  гами...
Довгождані...Ніжні...Солодко  -  гіркі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2019


Літній день…

             Рідний  край…  З  дитинства
             знайомий  кожний  лісочок…
             Навздогін  за  теплим  літом…
             Та  роками  в  повній  силі....  

Світає...Небесна    сила
В    рожеве    фарбує    схід.
Пташки    розправляють    крила,
Кудись    чимчикує    дід...

Шурхочуть    легенькі    шини,
Свою    доганяють    тінь.
Щось    шепче    уздовж    стежини
Вусатий    козак-  ячмінь...

Лоскоче    лице    світанок,
Привіт    шле    знайомий    пень.
Тихий    прозорий    ранок
Переповзає    в    день...
                                                 
                                         *      *
                                             *
   
Ліс...Волога...Ледь    помітні    стежки
Вглиб    ведуть    від    стоптаних    доріг.
Навкруги  -  малинові    сережки                    
Ллються    в    кошик,    падають    до    ніг,
                                                                     
             Сходять    соком,    просяться    в    долоні,
             Чи    в    відерце    у    прозору    тінь...
             Дзвін    сокири...Десь    схропнули    коні...
             А    ще    десь  -  чутлива    далечінь...

Пригріває...Вже    чоло    змокріло,
Щось    гаряче    по    плечах    сплива...
Пада    й    пада    на  вологе    тіло
Ненаситна    варта    лісова.

             Та    нічого,-  повниться    відерце,
             Промінь    сонця  -  біла    хмарка    п’є...
             День    сія...Надійно    стука    серце...
             Рідна    Земле  -  щастя    ти    моє!..
                                                                                               
Знову    шлеш    найвищу    насолоду,-
Отаке    джерельце,    як    оце,-  
Пив    би    й    пив    холодну,    чисту  воду,
Лив    на    руки,    хлюпав    на    лице...
                                                                     

                                               *      *
                                                   *

Заплічник  цілує    плечі.
До    зустрічі,-  шепче    пень.
В    ранній    тінявий    вечір
Перевтілився    день...
                                         
             Метелики    свій    вологий
             Весільний    обсіли    стіл...
             Людині    ж  -  подай    Бог    ноги,-
             У    неї    немає    крил...

Шурхочуть    легенькі  шини,
За    ними    женеться    тінь.
Щось    шепче    уздовж    стежини
Вусатий    козак  -  ячмінь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2019


Наболіле….

                                                   25%..  .75%...  Біда!!.
                                                   Стережись,  мій  краю!...
                                   
Я  пішов  з  роботи…  Більш  півсотні    років
Полетіли  в  вирій  вже  без  вороття…
Вицвітають  очі,  зменшуються  кроки,  
Та  яке  ж  без  праці  на  Землі  життя?

Так  хотілось  Богу,-  у  душі  юначій
Заряснів  Будови  буйний  первоцвіт.  
Хай  заняття  інше  по  мені  не  плаче,-
В  вухах  дзвін  металу  на  десятки  літ…

Це  було  нелегко,-  бо  й  рука  тендітна,
Й  голова  замало  повнена  знанням,
Та  сільська  дитина,-  гола  і  амбітна,-
Не  лише  Будови  підкорялись  нам!!.

А  роботи  –  море,  всюди  -  ми  не  гості,
Виростали  греблі,  шлюзи  та  міста,
Йшли  під  воду  села,  вимивались  кості,-
Так  і  промайнула  юність  золота…

Зрілість,-  це  заводи,  газогони,  печі,
Зрілість,-  це  димами  перекрита  даль,-
Десь  воно  до  діла,  більше  ж  не  до  речі
Лютував  там  молот  та  співала  сталь…

Зараз  не  співає  –  все  в  країні  тихо,
„Боси”  добувають  гроші  тим,  що  є.
Що  для  них  здоров’я,-  те  для  люду  лихо,-
Бідна  ти  країно,  горенько  моє…

Нам  Мойсея  б  треба,  а  його  немає,-
Бідність  та  злодійське  безнадійне  тло...
А  сусідка  знай  лиш  ласо  поглядає,-
Як  нас  затягнути  в  вікове  кубло.          

               Я  пішов  з  роботи…Він  пішов  з  роботи…
Безробіття  кляте  душу  виїда…
Перший  тур...І  другий...  Є  нові  турботи...
               Там  протест,  не  розум...Страшно...Це.-  біда....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839799
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2019


Половіє жито…

                                                       Людське  земне  життя…
                                                       Буває  воно  всяким…  
                                                       І  навіть  таким  як  це...                    
                                                   
Ринок…  Тепло…  Стіл  цілують  груди,-
Бо  важкі…  Чекаю….  Люди  йдуть,
Щось  купують…  Буде  чи  не  буде
Той,  ніякий,-  вже  скупивсь,  мабуть…

Ні!..  Іде…  Підходить,-  бо  помітив…
На  ложбинку  глянув,-  все  туди  ж!..
Встала…  В  душі  тепло…  А  вже  ж  діти
Піднялися…  Жарко…  В  серці,-  ніж…

…Половіло  жито…  Краєм  поля
Йшла…  Малини  кошик  у  руці…
Молода…  Струнка,  немов  тополя,-  
Лиш  печатка  болю  на  лиці…

Те  весілля…Думи…  Сльози…  Сумнів…
Чи  іти,  чи  ні,-  бо  вже  гризе
Душу  страх…  А  люди  всі  розумні,-
Повезло…  Не  кожній  так  везе…

І  тут  цей!..  Ніякий,-  тільки  очі
Душу  запалили…  І,  мов  дим,
Кудись  зникли  страхи  всі  дівочі,-
Пішов  в  жито…  Я  пішла  за  ним…

Поцілунки…  Вправні,  дужі  руки…
Малий  докір…  Величезна  хіть…
Біль  минув…  Кохання…  Раю  муки…
Пронесла  через  життя  цю  мить…  

Тепер  старший,-  копія  та  житня,-  
Про  це  знаю  я  лише  одна…
Ранок…  Тепло…  Щемна  днина  літня…
Радість  ринку  випита  до  дна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839695
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.06.2019


Калина. .

                                 Калина…

                               Десятирічка  дала  певні
                               знання  та  й  помила  руки…
                               Що  далі?..  Як  жити?..  Де
                               Знайти  своє  місце?..  Може
                               Зостатись  в  селі?..  А  як  же
                               велік,  розчавлений  нелюдом,?..
                               В  місто?..  Куди?..Де  моє?..
                   
На  початку  літа    зацвіта    калина,-
І    роки    дитинства      знову    тут    як    тут...
Невеликий    кущик.    Материна    спина,
Зігнута    над    сіттю    бур'янових    пут.

Підростав    Василько,  разом    з    ним  -  калина,
Листям    шелестіла,    ткала    білий    цвіт.
В    сутінках    зелених    хатка    солов'їна
Тихо    загойдалась,    та...не    спав    і    кіт.
                                       
Плинув    із-за    плоту    калиновий    трунок,
На    дівочі    лиця    хлюпав    смутку    тінь.
Чи    то    квіти    білі    чарували    юнок,
Чи    очей    гарячих    волошкова    синь...

Синь    очей    гарячих...Кетяги    червоні...
Парасольки    білі...Болю    чорне    тло...
Сумніви...Вагання...І    помчали    коні
З    кожним    роком    далі    й    далі    за    село...

Коні  мої,  коні...Роки  молодії,-
Ви  від  мене  бігли,  -  я  за  вами  йшов...
Не  шукав  де  легше...Завш,-  людина  дії,-
Все  шукав  достаток,-  так  і  не  знайшов...

Як    прожив?    Достойно.    З    гідністю    людини.
В    місті    зросли    діти...Внуки    на    порі...
Лиш    одне    гнітило,-  не    було    калини,-
Більш    було    кропиви    в    нічиїм    дворі

Та  авто  вонючі..."Атом"  ,-  она  колесах...
Груди...  Шлунок...Скальпель  чи  палкий  "Агат"...
Сходять  білим  цвітом  калинові  плеса,  
І  чарує  юнок  теплий  снігопад...






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2019


А час іде…

                                                       Бартер...  Купони...
                                                       Кравчучки...Зникли!..
                                                       А  горе?..  Ні!..  Бо  розум
                                                       лиш  починає    жевріти..
                                                       
Розквiтнув    буйно    ранок    пурпуровий  -
Ще    один    день    ввiйшов    в    моє    життя.
Що    принесе    вiн,    день    прийдешнiй,    новий,
Перш    нiж    погасне,    щезне    в    небуття.

Нiчого  -  скаже    хтось    менi    похмуро  -
Окрiм  крадіжок,    глуму    i    тривог.
Ще  -  тявкання  ТВ,-  така  натура,-
Про    нас,    мабуть,    забув    уже    i    Бог.''

Бог    не    забув  -  та    заповiдi    Божi
Нам    всiм    чомусь    зовсiм    не    до    душi  -
Ми    крадем,    п'єм,    сирiтськi    долi    множим,
Iз    слiз    i    кровi    чавим    баришi.

Нас    би    спалить,    як    Вiн    спалив    Гоморру,
Потопом    змить    брехнi    та    кривди    бруд  -
Та      Бог    лиш    розум    людський    у    комору
Ховає,  вершачі  отой  свій  суд.  

Без    розуму    ж  -  сюди!  -туди!  -  нiкуди!
А    час    iде...А    їсти    хочуть    всi...
Ми    в    гнiвi.    Ми    б'ємо    себе    у    груди  -
О,    Боже!    Чи    ти    є    на    небесi?

Ніхто  не  вкаже  пальчиком  на  себе,-  
Це  й  я  злодюгу  Дона  взяв  в  вожді!..
Цей  все  розграбив,-  працювати  треба,
Спокутувать  провину...  Отже  -  "жді!..  

Страшна  покута!..Та,  що  кров*ю  змили  
Бруківку  Києва,  де  гуми  пах...
...Промиті  ящиком,  осліплені,  зуміли
Людині  гідній    дати  по  руках...

Нас    би    спалить,    як    Бог    спалив    Гоморру,
Потопом    змить    брехнi    та    кривди    бруд  -
Та      Бог    лиш    розум    людський    у    комору
Сховав,    на    тому    завершивши    Суд...




I

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836124
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.05.2019


Не лягай.

                   Сьогодення...  Тривожне...
                   Неоднозначне...Страшне...

Не  лягай  під  вітром,  луже,
Не  шуми  байраче,-  
Хай  вдова  з  малим  дитятком
Доленьку  оплаче.

Мо  слізьми  здолає  відчай,
Кров  обмиє  з  серця,
Сиротинку  обцілує,
Думи  приголубить.

Хай  згадає  дні  безхмарні,
Очі,  ніжні  руки,
Прикрість,  радість  та  надії,
Вкрадені  так  підло

У  народу  –  волелюбця,
Котрий  відірвався
Від  країни,  котра  сіє
Горе    в  цілім    світі.

Побажає  крукам  чорним
З  клуні  пересісти
На  Кремля  червоні  зорі,  
Кровію  политі.

Хай  ті  «  мрійники»  побачать
Крука  на  рубіні,
Бо  гріхів  –  не  відмолити,-
Та  й  –хто  їх  пробачить.

Не  лягай  під  вітром,  луже,
Не  шуми  байраче,-  
Хай  вдова  з  малим  дитятком
Доленьку  оплаче.


















адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835603
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.05.2019


Весняне…

                                                   Кохання…Що
                                                   тут  казати...Ще  
                                                   й  конвалія  в  цвіту!..

Конвалій  засилля…  Ми  двоє.
Серцями    зв’язались.  Весна
Посіяла  в  душах  кохання,-
Солодке,  ніжніше  вина.

Він  плечі    мої  обіймає
Цілунками  палить,  снує
Руками  те  плетиво  ніжне,
Котре    слово  НІ  не  дає

Сказати..Щось  котить  донизу,
У  повені  тоне  душа..
Я  тану.  А  він  лише  хмизу
Підкидує..  Волі  лиша...

Ті  руки...  Замріяне  чудо,-
Немов  із  полів  вітерець...
Не  думала  я  ,  що  так  буде,-
Уже  не  розняти  сердець!..

Я  вперше  зомліла...О,  Боже,-
Пів  -  неба  у  тебе  беру
На  мить  неймовірно  щасливу...
Цілуй  же...Цілуй!..  Бо  помру!!.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835304
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.05.2019


Сіверщина….

                           Сіверщина…

             Новгород  -  Сіверський...  Древність...
             КНЯЗІ...Гординя...  Люта  розплата...
             Неволя...  Все  було...  Все  згоріло...
             І  знову  лиш  двадцять  п*ять....А  жаль!!!
 
Дорога    вниз    та    вниз...Туди,    де    брама
Монастиря,    що    мохом    був    поріс...
Десь    там,    за    ним  -  ріка.    Ген  -  ген    синіє    ліс.
Вертаю    часу    плин  -  від    ДОНА    до    Адама.

Глянь    в    цей    розлом.    Чи    то    застигла    кров,
Чи    струхлий    шолом    в    глині    червоніє...
Пройшли    віки...Не    справдились    надії
На    людський    розум.    Рвали    знов    і    знов

Слов'янську    Землю    на    шматки    княжата,
Котили    на    сусідів    гніву    брилу.
Коли    ж    самим    було    це    не    під    силу  -  
Вели  ,,поганих''  добивати    брата...

Тепер  -  добили...Давні    гречкосії,
Котрі    могли    і    плуг    і    меч    скувати,
Не    можуть    вже    Землі    тій    раду    дати
І    туляться...  до    мачухи  -    Росії.

Це  ж  добре  що  вона  лице  відкрила,-
Весь  світ  побачив  ту  імперську  лють...
Мо  все  ж  прозрієм,  ляжемо  на  крила,-
Мо  досить  красти  -  дбаймо  про  Могуть!..

І  розум,  єдність  приведімо  в  дію,-  
Без  цього    граблі  знову  взяли  силу...
Платіжки  скажуть  -  я  так  не  зумію,-
Чи  збережемо  Землю  свою  милу!..

Стою...  Дивлюсь...  Родимичі...  Древляне...
Що    їм    було    ділити  -  спільну    долю?
Щоб    потім    в    Переяславську    неволю
Побігти    разом..?    Тяжко...Серце    в'яне...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834801
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.05.2019


Столи…. Доміно…

                               Обезлюднений  Донбас  в  усі  часи
                               Кремль  засівав  переселенцями,,,  

Давно  це  було…  Санаторій    «Донбасс»…
Чудові  місця…Грязі…  Гамірно…
Часи  небагаті  –  лиш  зрідка  був  квас…
А  пиво  –  й  зовсім  якось  камерно…

Столи…  Доміно…  Процедури…Жінки…
Розмови…І  часом  -  сполохані…
Звідки  хто  родом…І  хто  ми  такі…
Місцеві  –  чи  зайди  непрохані…

Ти  був  гоноровим,-  це  воля  Того!..
Палець  в  небо  легкою  пташиною…
Та  бачив  в  очах  я  сумління  його
Давно  це  було…  Стало  міною…

Ну  що  вам  ще  треба,-  «Мойсею»  казав,-
Ні  для  чого  гризні  епопея
Та  погляди  косі…Яких  вам  ще  прав!..-
Терриконы,  дружище  –  Рассея!...

Руський  мир…Степ  горить…Домовини  і  кров…
Син  твій  ткнувся  лицем  в  жовті  квіти…
«Братам»  клопіт  один  –  підвезти  в  ватру  дров,
Подовше  б…Подовше  б  їм  тліти!...

Для  чого  пишу…Правду  знають  не  всі-
То  я  для  таких  балагурю,-
Кремлівські  всі  зайди  –  вітри  із  Русі,  
Котрі  можуть  сіять  лиш  бурю…





 
 




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834385
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2019


Перемога.

                                   День  Победы.
                         Велична  пісня...  Та  коли  один  
                         переможець  зазіхає  на  Землю
                         іншого,-  нема  бажання  слухати
                         пісню  на  його  мові!..  Хочеться
                         послухати  текст  рідною  мовою  ...
           
Перемога!    Бій    гримів    на    пів  -  Землі,
Ти    ж    жариною    світилася    в    імлі.
Йшли    солдати,-  у    пилюці,    без    води,-
Свято    вірили    у    кращі    дні    завжди.
     
Приспів:  
I    цей    день    жаданий
Вимріяли  ми,-
Стихли  в  небі
Ненаситні  всі  громи.
Волга...  Лютеж...
Сльози    щастя    на    очах.
Перемога!    Перемога!            

Пе  -  ре  -  мо  -  га  !!

Дні    і    ночі    крицю    помсти    ми    лили,
Світлий    день    цей    наближали    як    могли.
Захищали    Батьківщину    від    біди,
Свято    вірили    у    кращі    дні    завжди.
     
Приспів:  
I    цей    день    жаданий
Вимріяли  ми,-
Стихли  в  небі
Ненаситні  всі  громи.
Волга...  Лютеж...
Сльози    щастя    на    очах.
Перемога!    Перемога!

Пе  -  ре  -  мо  -  га!!.                                      

Рідна    ненько,    повернулись    ми    не    всі,-
Двом    братам    уже    не    бігать    по    росі...
Кров’ю    змили    ненависний    слiд    орди,
Свято    вірили    у    кращі    дні    завжди.
                                                                                           
Приспів:  
I    цей    день    жаданий
Вимріяли  ми,-
Стихли  в  небі
Ненаситні  всі  громи.
Волга...  Лютеж...
Сльози    щастя    на    очах.
Перемога!    Перемога!

Пе  -  ре  -  мо  -  га!!.

Вільний  переклад  з  російської
                                   І.  М.  Радохліба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833813
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2019


Прєнія… Дебати…

На  собранії  в  лєсу
Порєшилі…с*єсть  козу…
Прєнія  проспав,  коза
Громко  крикнула:  Я  –  ЗА!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833338
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 19.04.2019


Прєнія… Дебати…

Туго  в  лісі…Їжі  мало,-
Вовча  рать  не  в  міру  крала...
Та  й  лисяча  хитра  вдача…
Йдуть  дебати…  Бо  ж  нестача…

На  собранії  в  лєсу
Порєшилі…с*єсть  козу…
Прєнія  проспав,  коза
Громко  крикнула:  Я  –  ЗА!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833337
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 19.04.2019


Полудневе…

           На  природі  краще  думається...
           Прочитав  спогади  про  війну  39  -  45  років...
           Франкліна  Рузвельта,  а  потім  -  
           Уінстона  Черчеля...В  суворий  час  війни,  
           коли  так  багато  стояло  на  кону  історії,-
           партії  не  чубились...  У  Вільгельма,-  теж..
           Нації  гуртувались  в  один  кулак...Ми  й  тут
           ідемо  якимось  безвідповідальним,  
           не  людським,шляхом...
                                         
Вербичка  в  полі...Яр...Навкруг  -  жита...
Ясна,  гаряча  полуднева  днина...
Метелик  над  волошками  літа,
Десь  жайвір  славить  літо  без  упину...

Малини  кошик  ставлю  у  тіні,
Лягаю  поруч...  Нюхаю  волошки...
Спокійно  так...  Мрійливо  так  мені,-
Проблеми  всі  усохли  враз  до  мошки...

Хмаринки  білі  промінь  сонця  жнуть,
Кудись  пливуть  у  далі  неозорі...
Столоначальник  втратив  всю  могуть,
Всі  партії  -  в  засіці  у  коморі...

В  небесній,-  справедливій,  без  брехні,-  
Зараз  війна,-  не  час  ламати  списи...
Читав  я  -  німці  -  люди  не  дурні-
Їх  з  ординат....поклали  на  абсциси,-

То  знають,  коли  кров  -  язик  мовчить,  
Навіть  коли  і  хоче  щось  сказати...
Гарматам  слово!..  Бо  партійна  "хіть"-
Це  -  там,  колись...Тепер  же  автомати

Говорять  ті  єднаючі  слова,  
Котрі  потрібні  нації,  як  подих!..
Бо  там  -  горить!..В  червоному  трава...
Зійшлись  в  двобої  давні  антиподи!..

Війна?!..GENUG!!!  Ми  нація  одна...
Не  час  гризні!..Ми  нація,-  Гуртуймось!..
Розумні  -  так  рішають,  бо  труна  -  
то  не  трибуна  Ради...  То  ж  шануймось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832615
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2019


Як добре, що не мною хворі Ви. Му

                                                                 Мучениця  
                                                                 М.  Цвєтаева.
                                                                 Переклад…

Як  добре,  що  не  мною  хворі  Ви,
Як  добре,  що  хворію  я  не  Вами,
Ніколи,  знаю,  килим  мурави
Не  попливе  під  нашими  ногами

Як    добре,  що  смішною  змога  є
Й  розпутною  побути,  -  лиш  словами,  
Задухи  хвиля  теж  не  дістає,  
Коли  злегка  торкнемось  рукавами.

Як  добре  те,  що  Ви  вже  при  мені
Спокійно  обнімаєте  другую,
Без  мислі  у  пекельному  вогні
Мене  сприймати,  бо  не  Вас  цілую.

Що  ім'я  ніжнеє  моє,  мій  милий,  ні
День  ,  ні  нічка    -  не  назве  вже  -  всує...
І  вже  ніхто  в  церковній  тишині
Не  проспіва  над  нами:  алілуя…

Я  Вас  ціню:  бо  так  любили  Ви,
З  життя  мого  Ви  не  робили  драми…  
Я  вдячна  Вам:  за  сон  нічний  сови,
За  ці,  нечутні,  солов’їні  гами

Нечасті  пахощі  шовкової  трави
За  сонце,  що  не  в  нас  над  головами,-
За  те  -  на  жаль!-  не  мною  хворі  Ви,
За  те  –  на  жаль!-  хворію  я  не  Вами!.

                                         Оригінал.

Мне  нравится,  что  вы  больны  не  мной,  
Мне  нравится,  что  я  больна  не  Вами,  
Что  никогда  тяжелый  шар  земной  
Не  уплывет  под  нашими  ногами.  

Мне  нравится,  что  можно  быть  смешной,  
Распущенной  -  и  не  играть  словами,  
И  не  краснеть  удушливой  волной,  
Слегка  соприкоснувшись  рукавами.  

Мне  нравится  еще,  что  Вы  при  мне  
Спокойно  обнимаете  другую,  
Не  прочите  мне  в  адовом  огне  
Гореть  за  то,  что  я  не  Вас  целую.  

Что  имя  нежное  мое,  мой  нежный,  не  
Упоминаете  ни  днем,  ни  ночью  -  всуе...  
Что  никогда  в  церковной  тишине  
Не  пропоют  над  нами:  аллилуйя!  

Спасибо  Вам  и  сердцем  и  рукой  
За  то,  что  Вы  меня,  не  зная  сами!  
Так  любите:  за  мой  ночной  покой,  
За  редкость  встреч  закатными  часами.  

За  наши  не-гулянья  под  луной,  
За  солнце,  не  у  нас  над  головами,  
За  то,  что  Вы  больны  -  увы!  -  не  мной,  
За  то,  что  я  больна  -  увы!  -  не  Вами!  


 








адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2019


*****

Від  обміну  частинкою  чужої  ВОЛІ,  
БУВА,  здригаються  держави  й  континенти,-
Невідворотно,  як  від  обміну  каплиною
Чужого  ВСЕСВІТУ,  майже  завжди  
Здригається  стривожена  Земля,-
Тільки  страшним,  не  чарівним  тремтінням…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830933
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2019


Я жду…

                         Сьогодення...  Життя...
                         Війна...Переправа...
                         Вибори...Сліпці...Страх...

Вітерець  повіває,  
Хвиля  б'є  в  береги…
Я  чекаю…  Немає
Вже  моєї  снаги…

Тут    стояли  востаннє,-
Цілував,  милував…
Моя  мила,  кохана,-
На  прощання  сказав,

Ти  нічого  не  думай.-
Я  навіки  вже  твій…
Та  тяжка  моя  дума,-  
Бо  лютує  той  Змій…

Онімів  мій  мобіла,-
Все  мовчить  і  мовчить…
А  я  знаю,-  несила
Нам  без  тебе  прожить…

Чому  нам?..  Бо  під  серцем
Плід  жарких  твоїх  рук…
Будь  таким  же  й  у  герці,-  
Я  не  вірю,що    крук-

Той  ,  що  сів  нам  на  хату
Принесе  нам  біду…
Добивай  гадь,  солдате,-  
Та  й  додому…  Я  жду…

Заживемо  на  волі,-
Як  раніш  не  жили...
Тільки  б  тої  недолі
Ви  позбавить  змогли...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829438
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2019


На півночі дикій.

                                             Хвороба…  Легке  марево…
                                             Та  –  працюю…Що  взяти?.
                                             М.  Ю.  Лермонотов.  (  По  Гейне)…  

На  півночі  дикій  стоїть  одиноко
На  скелі  безрідній  Сосна.
Гріє  подружку,  сніжком  укриває
І  тихо  щось  шепче  вона.

Мо  -  про  нещасну,  цю  бранку  Ярила,
Скелі  розпечений  дім,-
Пальма  прекрасна  в  пісках  заблудилась
І  поселилася  в  нім.
 
                                               Оригінал.

                                 На  сесере  диком.

На  севере  диком  стоит  одиноко
‎На  голой  вершине  сосна
И  дремлет,  качаясь,  и  снегом  сыпучим
‎Одета,  как  ризой,  она.

И  снится  ей  всё,  что  в  пустыне  далекой,
‎В  том  крае,  где  солнца  восход,
Одна  и  грустна,  на  утесе  горючем
‎Прекрасная  пальма  растет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019


Гаманець…

                       Примітки:  -  молодий  „Тарас”-  
                       стогривнева  купюра...      „Борода”-  
                       п’ятдесятигривнева  купюра...Це  
                       про  нас,  про  наші  вічні  біди...
         
Ще  тиждень  жити…Що  ж  у  гаманці?
Лиш  папірець  із  молодим  „Тарасом”…
Ось  і  діждались,  „стало  всьо  Донбасом”,
Мов  "пылесос"    кермо  в  його  руці…

Було  вже  все…Приходив  пенсіон,  
Ще  й  не  за  раз,  з  смішною  „Бородою”,
Бо  грошей  же  не  може  буть  як  гною,-
Казали  нам…  для  всіх  один  закон…  
                           
Андріїв    син    злу    „Бороду”  зламав,-
Став  пенсіон  приходити  з  „Тарасом”,
Та  Президент  перелякався  з  часом
І  Віктора…відсторонив  від  справ…

Той  повернувся…  Глянув  на  малих
Та  приголубив…  Потім  наш  „Тарас”
Щораз  густіш  в  оселі  йшов  до  нас
У  селах  та  містах,  знедолених  і  злих.
                           
В    історії  знайшов    він    піт  та  кров,
Підняв  та  це  страхіття    нам  приніс,-
Батурин…  Крути…  Биківнянський  ліс…
Та  словом  правди  нечисть  не  зборов…
 
Та  -  скаженіла…  Він  же:-  любі  друзі…
-  Ось  бачите,-  і    він  такий  як  всі!
Народе,  фас!..Трави  його!!.    Кусі  !!!
Бандера  !..  Wolf  !!.  Відплатимо  катюзі…
                             
І  відплатили…„Стало  всьо  Донбасом”…
Ще  тижень  жити,  а  у  гаманці
Лиш  папірець  із  молодим  „Тарасом”.
Майстерно  „пылесосят”  нас  „отці  ”...

Майдан...Утік  Дон...  Молодий  -  прем'єром...
Каса  пуста...  Він  діє,-  ого  го!!....
Росія  вже  не  буде  мародером,-
Лежить  на  пузі!!.  Вигнали  й  цього

Ті  товстосуми  в  Раді...Ех,  народе!!.
Коли  свій  розум  змусиш  ти  до  дій!..
Є  Президент...Хороший  у  негоду,-
Наснага...Розум...  Вдача...Ні  -  не  твій...

Колона  ж  п*ята  тиражує  слухи...
Лукавим  словом  розмиває  суть...
Керує  ж  Кремль...Бажає  нам  розрухи...
Бо  в  кроках  влади  бачить  він  могуть!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828561
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.03.2019


Снайпер…

                                         Кара  за  гріхи...Вона  -  
                                         невідворотна...

Степ…Морозець…Мій  „Выхлоп”  в  порядку…
Цей  не  схибить…  Ціль  знайде…  Проб’є…
У  чеченця  забрала…  На  згадку,-
Кулю  в  голову…  Ви́на  вже  п’є

Десь  в  дорозі  до  "раю  чи  аду",-
Хай  їх  Бог  розбирається  з  ним…
Мені  ж  виродку  дати  б  лиш  раду,-
За  гріхи  поквитатися  з  ним…

Що  їм  треба  було,-  цим  хорошим,
Котрих  вождь  на  відмерщину  гнав,-  
Мали  шахти,  роботу  та  гроші,
Тепло  в  домі  і  всі  з  наших  прав…

Та  не  стала  для  них  Україна
В  поколіннях,-  ким  бути  могла,-
Хоч  пригріла-  мов  матінка  сина,
Все  що  треба  Донбасу  дала…

"Козырились…Донбасс,-  это  круто...
На  колени  не  встанет  Донбасс"...
Замість  посмішок,-  шкірились  люто,
А  тепер  -  нашу  землю  від  нас

Вже  намірились  нагло  забрати…
Ні,  панове,-  цьому  не  бувать…
Ось  і  мій,-  скамуфляжені  шати…
Руки  в  крові…  І,-  мать  -  перемать!..

Думав  -  житимеш  вічно,  місити
хліб  на  крові,-  як  скрізь,  де  ви  є?...
Біль,  Андрійку,-  нам  жити  б  та  жити,-
Як  без  тебе!..  А  цей  ще  жиє!!.

"Заробітки"...  Одержуй,  дружище…
Що  нам  шолом,-  для  кулі,-  ніщо!..
Постріл…  Ворон  і  пси…Вітер  свище,
Наліта  на  дірявий  горщок...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828127
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2019


Двоє…

                                     Вірш  із  циклу  „  Св’ята  та  будні  ”
                                     Вірному  товаришу    Борису  Чеху
                                     присв’ячується…  Незабутня,-  ні,-
                                     наша    голодна,  щаслива  юність…

Завірюха    у    танці    лінивому
Сиві    коси    спуска    до    землі,-
Гострі  сполохи    білого    в    сивому
Розчиняються    в    сірій    імлі.

Ні    дороги    не    видно,    ні    обрію,
В    переметах    галявини,    ліс,-
Тільки  глянь  –  хтось  лижнею  хороброю
Розітнув  біле  царство  беріз…

Влітку  дівчина  в  плетиві  білому
Тут  проходила,  ніжна  мов  цвіт,-
Загадково  всміхалася  милому
Вся  в  обіймах  березових  віт…

Тепла  ж  осінь,-  скорила  загравами
Та  чуттям  кольорових  реприз...
Застелила  шовковими  травами,  
Падолистом  прикрасила  ліс...

Вірний  скутер  знайомою  стежкою
Немов  олень  метався  на  клич,-        
Сніжний  крос  закінчиться  мережкою
Спільних  доль  та  щасливих  облич…

Тож    він    серце    не    сковує    кригою,
Синій        вечір    у    сивій    імлі,-
Ніжність    знову    вертається    дзигою,
Знову  свічка  горить  на    столі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2019


Літо - 1959.

                                   Вірш  із  циклу  „Весна  надії  .”
                                   Перша  відпустка…  Як  я  хотів
                                   відвідати  село!..  Пройтись    на  
                                   очах  у  вчителів…  Сходити  в
                                   кіно  в  сільський  клуб,  по  вулиці...
                                   Уже  в    людському  вбранні.  Ой!..

Буяє    лiто.    Гримлять    колеса.
Я    у    вiдпустку    їду    в    село...
Зостались    там    десь    днiпровськi    плеса,
Вогнi    будови,    добро    i    зло.

В    батькiвськiм    домi    не    був    бiльш    року.
Усяк    бувало  -  та    слав    листи,
Що    всього    досить,    життя  -  нiвроку,
Що    я    засмаглий  -  до    чорноти.

I    ось    я    дома.    Костюмчик  -  новий,
Сорочка    й    туфлi  -  усе    як    слiд.
А    ,,Бiломор''    той,    що    вiз    з    будови
Смакує    батько    й    Петро  -  сусiд.

Димок    пахучий    пливе    пiд    стелю,
Чарка    туманить    свiжiсть    думок...
Стає    палацом    низька    оселя,
В    нiй    само    щастя    карбує    крок.

Лиш    мати    бачить    мозолiв    грона  -
I    з    них    будує    правди    мости.
Я    ж    знаю  -  взимку  -  житло    як    зона,
Звiдки    не    вийти,    бо    в    чiм    iти?

А    поруч    ходить    Вона,    єдина,
Котра    давно    вже    хвилює    кров...
Ой,    мамо,    мамо  -  для    твого    сина
Була    тюрмою    одна    з    будов.

Димок    пахучий    пливе    пiд    стелю,
Чарка    туманить    свiжiсть    думок.
Дитинством    пахне    низька    оселя,
В'ється    розмови    тихий    струмок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827065
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2019


Цвіт калини…

                                 Вечір...Калина...

Цвіт  калини...Чарівні  квіти...
Вони  схожі  на  образ  твій...
Неземні  -  вони  Бога  діти-
Буйно  квітнуть  в  душі  моїй...

Їх  побачу,-  згадаю  тебе-
А  згадаю  -  душа  горить...
Цвіт  калини  -  то  витвір  Неба,-  
Незабутня  життєва  мить...

Із  -за  плоту  -  небесний  трунок,-
Він  звів  з  розуму  не  одну...
Цвіт  калини  -  сум'яття  юнок,
Шурхіт  сумнівів  вже  по  дну...

Очі  сині,  медові  губи,-
Квіти  білі,  всевладдя  рук...
Крило  злету  чи  сльоза  згуби-
Оця  повінь  чуттєвих  мук!..

Кущі  квітнуть,  чарують,  гріють,
Будять  ніжність  і  шелест  мрій...  
Пестять  очі...Несуть  надію,-
Ними  славен  ти  -  краю  мій!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019


Не заламуй руки….

                                             С.  Єсєнін.
                                             Переклад  на
                                             українську...

Не  заламуй  руки  –  знесені  мости,
Мені  інша  мила,  а  зовсім  не  ти.

Інші  стежки  ловлять  шурхіт  підошов-
Я  не  тебе  бачу,  не  до  тебе  йшов.

Серцю  вже  всерівно  -  не  твоє  воно.
Просто  ...закортіло  глянути  в  вікно.

                                         Оригінал.

Не  криви  улыбку,  руки  теребя,
Я  люблю  другую,  только  не  тебя.

Ты  сама  ведь  знаешь,  знаешь  хорошо-
Не  тебя  я  вижу,  не  к  тебе  пришёл.

Проходил  я  мимо,  сердцу  всё  равно-
Просто  захотелось  заглянуть  в  окно.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2019


Матеріал з блогу "Самий сік".

Матеріал  із  блогу  "Самий  сок"...

Тихо  в  лесу.  Только  не  спят  дрозды.  Знают  дрозды,  что  получат  звезды,  вот  и  не  спят  дрозды.  Начиная  с  "легитимного",  уже  целое  стадо  северных  аленей  высказалась  о  фальсификации  выборов  в  Украине.  Это  говорит  о  том,  что  они  знают  реальный  рейтинг  каждого  кандидата,  от  которого  им  с  каждым  днем  припекает  все  глубже  и  сильнее.  Говорить  о  фальсификации  еще  не  свершенных  выборов  -  как  минимум  абсурдно,  как  максимум,  они  рассказывают,  как  на  самом  деле  проходят  выборы  за  поребриком.  Все  по  Фрейду.

И  вот  на  днях  разродился  руководитель  Лубянки,  генерал  ФСБ/КГБ/НКВД  Николай  Патрушев:  "Порошенко  сможет  победить  на  выборах  только  с  помощью  фальсификации".  Перевод  на  мокшанский  диалект  -  "Шеф,  все  пропало,  всё  пропало!  Гипс  снимают,  клиент  уезжает!  Надежды  на  победу  тиМошонки  нет,  потертый  презерватив  Вазелин  -  безнадежен!"

Поэтому,  когда  на  выборах  победит  Порошенко,  вой  на  мокшанских  болотах  будет  стоять  конкретный  и  стабильный,  стабильный  и  конкретный.  Ибо  размер  "конца  Украины"  увеличится  сразу  в  5  раз,  то  есть  на  5  лет.  Как  известно,  северные  соседи  еще  так  плохо  не  жили,  как  при  Порошенко.

Приведу  некоторою  статистику,  как  на  сегодняшний  день  лапти,  опираясь  на  балалайку,  встают  с  колен.

(  Свернуть  )
9  регионов  гипер-дефолтные  -  долги  более  50%  доходов,  лидер  -  Мордовия,  долг  на  90%  превышает  доходы.

47  регионов  дефолтные  -  долги  50%  от  доходов.

Суммарный  долг  регионов  -  3  трлн.  руб.

Дефицит  бюджета  в  15  регионах.

Снижение  доходов  населения  в  61  регионах  из  85.

“Роснефть”  вступила  в  2019  год  с  рекордным  долгом  8,076  трлн.  руб.  Её  долг  больше  годовой  выручки  8,076  трлн  руб  и  в  2  раза  превышает  её  рыночную  капитализацию  –  4,514  трлн.  руб.

В  2019  году  в  РФ  будет  ликвидировано  еще  минимум  50  банков.

За  время  санкций  РФ  потеряла  457  банков.  50%  банков  с  начала  агрессии  против  Украины  -  как  не  бывало!

Дефицит  Пенсионного  фонда  в  2018  году  составил  3,2  трлн.  руб.

Сокращения  в  2018  году:

-  медицина  -  сокращение  35%  персонала;

-  научные  сотрудники  -  уволено  10,29%;

-  работники  культуры  -  8,4%;

-  сотрудники  ВУЗов  -  6,6%;

-  УДО  -  6,8%.

Министерство  труда  прогнозирует:  в  течение  первых  3-х  месяцев  2019  года  без  работы  в  РФ  останутся  230  тыс.  чел.

С  2014  года  РФ  потеряла  более  $210  млрд  прямых  иностранных  инвестиций  в  свою  экономику.  Эти  $210  млрд.  стоит  прибавить  к  общему  числу  тех  потерь,  что  понесла  РФ  в  результате  своего  вторжения  в  Украину.

Из  доклада  Минэкономразвития  встающих  с  колен.  "Украина  вошла  в  тройку  лидеров  по  размеру  нанесенного  РФ  финансового  ущерба  в  результате  введения  санкций  из-за  агрессии  Кремля".  Кагжетаг?!  Ведь  Украина  жила  только  за  счет  РФ!  А  оно  вон  как  получается.  Российский  хваленый  корвет  "Каракурт"  завис  в  воздухе  без  украинских  двигателей,  РЖД  пищит:  "Не  могу  без  украинских  запчастей!"

Но  это  еще  полбеды.  Почему-то  на  России  упорно  молчат,  что  Украина  впереди  планеты  всей  по  утилизации  (до  состояния  200-х)  ихтамнетов  лаптеногого  происхождения.  Чувствуете  "наш  конец"?  Терпите  и  молчите.

Теперь  почему  я  уверен  в  победе  Пороха.

Во-первых,  любой  рейтинг  нервно  курит  в  стороне,  когда  Порох  ездит  с  визитами  по  городам  Украины.  Как  тепло  встречают  Президента,  фотографируются,  жмут  руки,  обнимаются,  общаются  -  это  дорогого  стоит.  А  главное  массовость,  на  которой  блекнет  та  "массовка",  которою  вынуждена  таскать  за  собой  бабуля  при  своих  вылазках.

Во-вторых,  за  5  лет  войны  украинцы  повзрослели  и  набрались  мудрости,  популисты  уходят  в  прошлое,  теперь  кандидатов  определяют  по  реально  сделанным  делам.

Здесь  приведу  хронологию  событий:

Февраль  2014  года.  Янукович  бежит  из  Украины.

1.  27  февраля  2014  года,  на  Едином  казначейском  счёте  Украины  оставалось  108  133  гривны  65  копеек.

2.  Армия  разворована  и  развалена  практически  до  основания.

3.  На  подходе  оплата  по  кредитам  МВФ.

4.  Страна  в  преддефолтном  состоянии.

Февраль  2019  года.  Президент  Порошенко  у  власти  5  лет.

1.  Проведена  декоммунизация.

2.  Ассоциация  и  безвиз  с  ЕС.

3.  Реформа  системы  госзакупок  "ProZorro".

4.  Украинская  армия  возрождена  и  находится  в  десятке  сильнейших  армий  Европы,  плюс  по  всей  Украине  строится  жилье  для  военных,  в  разы  выросла  зарплата  военного.

5.  Реформа  децентрализации  в  Украине  считается  самой  успешной.

6.  Построены  и  отремонтированы  тысячи  км.  дорог.

7.  Построено  230  новых  заводов.

8.  Деолигархизация  идет  со  скрипом,  но  все  же  она  есть.  Национализирован  "Укртелеком"  и  "Приватбанк".

9.  Банковская  система  в  2018  году  вышла  в  прибыль.

10.  Нафтогаз  вышел  в  прибыль  и  является  самым  крупным  донором  украинского  бюджета.

11.  Нафтогаз  выиграл  суд  у  Газпрома  на  сумму  в  $4.6  млрд.

12.  Ощадбанк  выиграл  суд  у  РФ  на  сумму  в  $1.3млрд.

13.  Бюджет  Украины  за  2018  год  выполнен  на  100,2%.  Перевыполнение  составило  1,8  млрд.  гривен.

14.  Золотовалютный  запас  Украины  вырос  до  $20.8  млрд.

15.  По  данным  Международного  валютного  фонда  Украина  в  2018  году  достигла  максимального  успеха  среди  развивающихся  стран.  И  это  всё  в  период  войны,  когда  из  бюджета  уходит  на  армию  по  $3-4  млрд.  в  год.

16.  Православная  Церковь  Украины  получила  Томос  об  автокефалии.

17.  "Приватбанк"  отсудил  $1  млрд.  за  потери  своих  активов  в  Крыму.

18.  С  Украины  снято  эмбарго  на  поставку  оружия,  наложенное  при  Кучме  за  "Кольчуги".

Внушительный  список  проделанной  работы,  не  правда  ли?  А  сколько  разных  животворящих  санкций  введено  против  России  -  уже  не  счесть,  не  перечесть.  А  ведь  будут  еще.

В-третьих,  такую  работоспособность,  какую  демонстрирует  Порох,  до  него  раньше  никто  не  показывал.  Приведу  недельный  график  работы  Гаранта:

16-17  февраля  Мюнхенская  конференция;

18  февраля,  днем  Порох  с  рабочей  поездкой  в  Прикарпатье,  вечером  в  Киеве  встречается  с  Туском;

19  февраля,  возложение  цветов  и  чествование  памяти  Героев  Небесной  Сотни.

Здесь  не  могу  не  сделать  отступление.  Еще  кто  нибудь  из  кандидатов  в  президенты  почтил  память  Небесной  Сотни?  Может  быть  Зеленский?  Или  Тимошенко?  Им  не  болит?!

20  февраля,  выступление  в  ООН.

21  февраля,  участие  в  саммите  по  безопасности  в  Варшаве.

Хороший,  работящий  президент,  нужно  продлевать  контракт.

Ну  и  четвертое,  и  наверное  самое  основное.  Есть  такая  поговорка  "На  переправе  лошадей  не  меняют",  а  Гетьмана  во  время  войны  -  тем  более.

Надеюсь,  большинство  украинцев  понимают,  что  вторая  каденция  Пороха  будет  еще  мощнее  по  отношению  к  агрессору,  динамичности  придаст  уже  подобранные  кадры  и  готовая  команда,  которая  имеет  план  действий  и  поставленный  фронт  работы.  Репутация  в  мире  уже  не  требует  доказательств.  Международная  коалиция  собрана.

И  главное,  Пороху  не  нужно  будет  думать  про  следующие  выборы,  здесь  для  него  отрывается  такой  себе  "карт  бланш",  и  создается  такое  впечатление,  что  все  ожидают  отмашки  из  Киева.

Петром  Алексеевичем  история  российской  империи  началась,  им  же  она  и  закончится.
Тихо  в  лесу.  Только  не  спят  дрозды......

Все  будет  Украина!  Я  узнавал....  Слава  Украине!

Иван  Лютый  (с)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2019


Роздуми….

                                                             Людське  життя...
                                                             Буває  всяким...

Що  я  люблю,  зустрівшись  із  тобою?
Люблю  містечко  -  те,  де  ти  живеш,
Покрите  калиновою  габою,-  
Ти  в  ньому  топчеш  ряст  і  воду  п’єш…

Люблю  той  дім,  у  котрім  твої  кроки,
Твоє  життя  у  вічному  труді…
Ті  тихі  двері…Пахощів  потоки
Твого  єства…  Давно  обжитий  дім…

Ту  прямоту  і  ту  відкритість  генну,
Котра  сказать  посміла,-  «Я  люблю!..»
На  теплий  зов…Ту  плямочку  зелену
В  ОК…»Скажи  щось!..»,-  тихо  я  молю…

Люблю  твою  непересічну  душу,-
Вкрай  поетична…Вірна  та  пряма…
Сердечний  пал…Признатись  тут  я  мушу,-
Що  він  васал  тверезого  ума…

Люблю  твій  шал,  коли  чуття  квітують,  
Коли  єство  все  рветься  в  небеса!..
Коли  думки  глас  сірості  не  чують…
Яке  завзяття!!..  І  яка  краса!!!..

Що  я  люблю,  зустрівшись  із  тобою?
Люблю  містечко  те,  де  ти  живеш,
Покрите  калиновою  габою,-  
Ти  в  ньому  топчеш  ряст  і  воду  п’єш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019


Смерть пенсіонерки…

                                       Душа  відлетіла,-
                                       Та  хтось  підхопив...
                                       
Ти  жила    як    умiла,-
Утiкла    iз    села,
В    цеху    вiкна    ти    мила
I    пiдлогу    мела.

Пресовщицею    стала,
Знайшла    щастя    своє.
I    хоч  ,,щастя''  ковтало  -
Та    хто    ж    нинi    не    п'є.

Все  чекалось  -  "зав'яже",-
Бо  Оленку  любив...
"Це  востаннє"  -  їй  скаже,-  
Не  діждалась  тих  слів.

I    пiшли  -  полетiли
Швидкоплиннi    лiта...
Десь    розтринькались    сили,
Стала    постать    не    та.

,,Щастя''    руки    згорнуло,
Десь    по    тюрмах    сини.
Все...Життя    промайнуло...
Дотягти    б    до    весни.

Не    вдалось    це    Оленi,
Втягнув    вiчностi    вир...
Трусять    гiлки    зеленi
На    запльований    двiр.

Гiлки    тi    замiтає
Снiжно  -  бiла    зима  -
I    ялини    немає,
I    людини    нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825521
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.02.2019


Калинова ніч…

                                                             Калинова  ніч...
                                                             Чарівна  ніч...

Виткала  калина  квіти  гонорові,-
Мов  дівчина  юна  в  білому  вбранні…
Вдень  оленки  сині  соки  п*ють  медові
Мліють  проти  сонця    а  вночі,  в  тіні,

Сяють  милі  очі  в  шепоті  й  цілунках,
Зімліває  серце  від  пестливих  рук.
Воля  тихо  гасне  в  калинових  трунках,
А  душа  вже  тане  з  тих  солодких  мук…

Повний  місяць  промінь  кида  на  калину,
Тихо,-  лиш  сердець  двох  вимріяний  стук…
Калиновий  трунок  ллється  із  -  за  тину,
Ніч  квітує,  гасить  кожний  ніги  звук…

Виткала  калина  квіти  гонорові,-
Мов  дівчина  юна  в  білому  вбранні…
А  на  них  оленки  соки  п*ють  медові
Мліють  проти  сонця    Радісно  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2019


Хотят ли русские войны…

                                   Автор  текста  (слов):
                                   Евтушенко  Е.  
                                   Композитор  (музыка):
                                   Колмановский  Э.  
   
                                                   Прощай...Прости  -  поэт...
                                                   Был  прав  ты  иль  неправ,-
                                                   Теперь  лишь  Бог  рассудит...

Хотят  ли  русские  войны?
Спросите  вы  у  тишины,
Над  ширью  пашен  и  полей,
И  у  берез,  и  тополей,
Спросите  вы  у  тех  солдат,
Что  под  березами  лежат,
И  вам  ответят  их  сыны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.

Не  только  за  свою  страну
Солдаты  гибли  в  ту  войну,
А  чтобы  люди  всей  земли
Спокойно  ночью  спать  могли.
Спросите  тех,  кто  воевал,
Кто  вас  на  Эльбе  обнимал,
Мы  этой  памяти  верны.
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские
Хотят  ли  русские  войны?

Да,  мы  умеем  воевать,
Но  не  хотим,  чтобы  опять
Солдаты  падали  в  бою
На  землю  горькую  свою.
Спросите  вы  у  матерей,
Спросите  у  жены  моей,
И  вы  тогда  понять  должны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские
Хотят  ли  русские  войны.

Поймет  и  докер,  и  рыбак,
Поймет  рабочий  и  батрак,
Поймет  народ  любой  страны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.


Хотят  ли  русские  войны.
                                           
             Comment:  Я.  Бусел/
       
Спросил  Евгений  у  страны,-
Хотят  ли  русские  войны…
Спросил  у  пашен  и  полей,
И  у  берез  и  тополей,-
Со  всех  сторон,-  хотят,  хотят…
Спросить  бы  надо  у  ребят,
что  на  Аскольдовой  лежат,-
Ему  б  ответили  сыны,-
Хотели  ль  русские,  хотели  ль  русские,  
Хотели  ль  русские  войны…

Не  только  за  свою  страну
Солдаты  гибли  в  ту  войну,-
Вы  Глухов    выжгли,  как  могли.
Вы  Киев  гнули  до  земли,
Спросите  тех,  кто  воевал,
Кто  землю  кровью  поливал,
Мы  этой  памяти  верны,-
Ведь  это  русские,  ведь  это  русские,
Извечно  "рыцари"    войны…

Всегда  готовы  воевать,
Но  мир  не  хочет,  чтоб  опять
Солдаты  падали  в  бою
За  землю  чью  то,-  не  свою.
Спросите  Вы  у  матерей,  
Чью  землю  лепите  к  своей,
И  Вы  тогда  понять  должны,-
Что  это  русские,  что  это  русские,
Не  мира  рыцари,-  войны...

Поймет  и  докер,  и  рыбак,-
Вы  Крым  оттяпали  за  так...
Теперь  хотите  Юг  страны,  
Восток  еще  мы  вам  должны...
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны...
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825181
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.02.2019


Чарівна ніч…

                                                               Ніч...  Село...  Я...

Чарівна  ніч...  Стожари...  Пахнуть  зорі,-
Бо  липи  ллють  в  довкілля  цвіту  шал,
Пливе  мов  човен  у  небеснім  морі
Пахучий  місяць...  Цвіркунів  хорал...

Так  хороше!..  Іду  селом  я  в  силі,-
Залишив  там  десь  прожиті  літа  
І  спогади...  Тяжкі...  Звичайні...Милі...
Зі  мною  поруч,-  юність  золота...

У  роздумах...  У  прагненнях...У  волі,-
Налите  тіло  трепетом  звитяг...
Цілунки...  Тут..  У  батьківській  стодолі,
На  свіжім  сіні...  Та  злітає  птах

В  світи  широкі,-  працею  налиті,-
Прощай  село...  І  шепіт...  І  цей  шал
Чарівний  ночі...  Липи...І  стодоля...  
В  Поволжя  я...  А  ти,-  аж  за  Урал...

Мозолі...  Праця...  Звершення...  Цілунки...
Усе  сплило...  Життя  іде  на  спад...
Та  не  забути  липові  ті    трунки,
Тебе...  Стодолю...Юний  зорепад...

Так  хороше!..  Іду  селом  я  в  силі,-
Зоставив  там  десь  прожиті  літа  
І  спогади...  Тяжкі...  Тривожні...Милі...
Зі  мною  поруч,-  юність  золота...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019


Рятуй, Уляно…

                     Нещасна  жінка  розіпнута  в  кріслі…
                     Іде  опромінення  хворого  органу…
                     40  чи  60  хвилин    ще  можно  держатись.
                     Старий  же  кобальт,-  ц  90  –  120  хвилин…
                     Старий  кобальт,-  то  муки  й  тортури…
                     Свіжого  ж  нема,-  хтось  украв  гроші…
                                                         
Я  єдиний  із  коренем  „мати”
В  тілі  орган,-  не  серце,  не  зір,-
Та  мені  розквіт  роду  давати
Доручив  сам  Творець  -  бригадир…

Я  й  давала  той  розквіт,-  уміло
Дозрівала,  ловила,  несла,  
Віддавала  маленьке  те  тіло
На  світ  Божий,-  без  ліку  числа…

Згодом  чорне  щось  сталось  в  природі,-
Хід  подій  цих  чомусь  здичавів,
Щось  змінилось  у  генному  коді…
Ці  пухлини!..  Нема  в  мене  слів…  

В  щасті  часто  приходило  в  гості
Щось  пестливе,  живе,  неземне,-
В  ѓорі  ж  кобальт  на  цьому  помості
Своїм  променем  палить  мене…

Був  би  свіжим,-хоч  менше  у  часі
Він  терзав  би  знедолену  плоть,-
Постарів  він  від  цих  катавасій,-
Йому  швидко  біду  не  збороть…

В  чім  проблема-  змінити  б  швиденько,-  
Щоб  хоч  в  часі  він  менше  терзав,-
Зась!..  Якийсь  Іванов  чи  Петренко
Гроші  кобальта  в  скриню  сховав…

Мов  той  гнус  розплодились  злодюги,-  
Візуально    їх  менш  не  стає…
Та  ловити  щось  тут!!!    Від  наруги,-
Захлинається  серце  моє…

А  її,-  на  тому  постаменті…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824639
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.02.2019


Білий вірш про сірі справи…

                                               [color="#731515"]Білий  вірш  про  
                                               сірі  справи  й
                                               наміри  лукаві…[/color]
                                 
[color="#2e144f"]Про  «найнещасніших»,  «ізгоїв»  краю…  Котрих
TV  вороже  зараз  хутко  жне…  В’яже  в  снопи  і    копи  
густо  ставить…  Скріпляючи  брехнею,  підступом  
та    співчуттям  лукавим…Сіючи    в  душі  викривлений  
світ,  зневіру  та  тривогу…  І  на  цьому  фоні  «чернь»  
до  урн  привести…А  там  уже  все  буде  як  завжди…  Як  
з  ДОНОМ  вже  було,-  бери  кермо,  злодюго!!.  Ми  -    твої!..
[/color]

[color="#11471c"]Гудуть  тонометри…Пігулки…Тиск…Зневіра…
Гнів…Матюки…Причина?..  Все    ж  та  сама,-  
Столи  і  урни…Рух…  Сувій  «достойників»  держави…
І  діючий  десь  там,-  дивись  на  «П»…

Державник…  Воїн…  З  крилами  міцними…
Не  всім  він  «цяця»,-  та  признати  треба,-
За  чверть  століття  всі  щось  там  зробили,-
Та  цей  зробив  найбільше  всіх  тих  «бувших»…

Дозрілий  Президент…Уміння  та  наснага,-
Вкинь  бюлетень,  спокійно  йди  додому,-  
Це  не  для  тих…Бридкої  слини  бризьки  
Інфікували  гени…  Вгнали  в  «кому»…

Сміється  «мрійник»  в  сивому  Кремлі,-
ТВ  щомить  несуть  помиї  «лекторату»…
Так…Нам  нелегко…»Злидні»  ще  цвітуть,-
Та  тільки  до  отих  брехня  летить  у  хату…

Народе  мій!..  Згуртуйся  в  правоті
Всіх  справ,  котрі  нагальні  і  дозрілі…
Бо  новий  «ДОН»  прийде  і  все  заверне
На  старий  лад…  І  знову-п’ятирічка…
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823950
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2019


Київ - столиця…

           Древній  Київ  над  сивим  Славутою…
           Багато  гарячої    крові  лилось
           в  різні    віки  під  його  мурами…
           Праведної  української  нашої  крові…
           Та  він  восстав,-  і  буде  жити  в  віках...

Княжа  доба,  переможна,  далека,
В  небо,  де  плавали  тільки  орли,
На  пів-дорозі  „з  варягів  у  греки”
Грізно  зметнула  фортеці    вали.

Києве  древній,  ти  серце,
Слава  держави  та  міць,-
Воїн  в  оружному  герці,
Сват  європейських  столиць.                

Орди  чужинців  котились  степами,
Та  було  з  криці  рамено  твоє,-
В  битвах  ординців  приводив  до  тями,-
Недруги  щезли,  а  ти  у  нас  є!                                                                                                

Києве  древній,  ти  серце,
Єдність  держави  та  міць,-
Воїн  в  оружному  герці,
Щит  європейських  столиць.                

Хана  й    Литву  пам’ятають  ці    мури,
Міць  запорізьку  з  води  та  з  роси,
Стяги  Мазепи  і  сурми    Петлюри
Та    доленосні    сучасні    часи…

Києве  древній,  ти  серце,
Сила  держави  та  міць,-
Воїн  в  оружному  герці,
Брат  європейських  столиць.                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822747
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.01.2019


Пляшка…

                         Молода  мама  з  коляскою...
                         В  ній  дитина  лицем  вперед,-
                         Не  бачить  і  не  чує  ту  маму...
                         В  руках  мами  мобіла  (  або
                         пляшка)...  Часто,-    цигарка...
                         Що  виросте  з  тої  дитини!..
                                               
Хоч  народних  звичаїв  намисто
Вогниками    світиться  в  віках,-
Молодь  наша    вулицями  міста
ходить  зараз  з  пляшкою  в  руках.

Це  ж  не  хило:  „тьолка”  біля  боку…
В  руках  пляшка!..  Лиса  голова!!.
Крок  ступив,-  ковтнув  собі  нівроку,            
Смачно  плюнув,-  і  ні  трин-трава.

Я  всміхаюсь…  На  гідробудові,-
Де  лиш  праця,  грошей  же  -  катма,-
Теж    водились  хлопці  „гонорові”,-
Звичаї…  творили  жартома.

Проковтнувши  „щі”(немов  помиї),
Змивши  з  тіла  сіль  денних  звитяг,
Йшли  на  гулі  з  в’язкою  на  шиї
Бубликів  та…  пляшкою  в  руках.

Ні,  не  пива,-  в  ті  часи  злиденні
Цей  товар  був  чудом  із  чудес,-
Щось  солодке...Гулі  ці  буденні
Викликали  певний  інтерес…

Озирались,  сміючись,  „зазноби”,
Накидали  оком    на  них    ми...
Сміючись  -  ковтали...Тільки  лоба
Не  голили...Не  були  "дітьми"…

Він,  повірте,  й  сам  стане  коліном
Із  роками...Та  резон  тут  є,-
Вже  ніхто  не  схопить  за  чуприну...
Він...  Вона...О,  горенько  моє!..

Хоч  народних  звичаїв  намисто
Вогниками    світиться  в  віках,-
Молодь  наша    вулицями  міста
ходить  зараз  з  пляшкою  в  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816295
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2018


На ганку…

                                                       Із  циклу  ВЕСНА  НАДІЇ...

Сиджу  на  ганку...  Та  який  там  ганок,-  
Один  приступець  в  хату,  де  зростав,-
Ще  теплий...Ніч...  Думки  ідуть  у  танок...
Відпустка...  Рік-  як  я  тут  не  бував...  

У  тім  краю,  де  Волга  котить  води,-
Таких  ночей,  повірте,  не  бува...
Це  наші,  рідні,  чудеса  природи,-
Хмарками  сяють  Гоголя  слова...

Бездонне  небо,-  зорям  -    нема  краю,-
Весь  вік  дивись,-  потонуть  очі  в  них...
Яскрава  та,-  глузливо  так  мигає,-
Проїздив  ту,  що  знав  іще  з  малих!..

Думки...  Думки...  А  місяць,-  на  півнеба!..
Залив  довкілля...  А  на  ньому  брат
Підняв  на  вилах  брата...Ні!..  Це  Геба
Мене  підняла!..  Біль  від  тих  трійчат!!.

Десь  гавкнув  пес...  Цвіркун...  Дівочі  співи...
Спізнились!..  Все  затихло...  Спить  село...
Дивлюсь  у  Всесвіт...  Загадкові  зливи
Світів  безмежних...  Сну  як  не  було...  

Сиджу  на  ганку...  Та  який  там  ганок,-  
Один  приступець  в  хату,  де  зростав,-
Ще  теплий...Ніч...  Думки  ідуть  у  танок...
Відпустка...  Рік-  як  я  тут  не  бував...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2018


Виткався над озером…

                                     Переклад,-  не  моя  стихія…
                                     Але  ж,-  такі  хороші  вірші…
                                     Молодий  Єсєнін...Сергій  …

Виткався  над  озером  маків  цвіт  зорі,
У  бору  зі  дзвонами  плачуть  глухарі.
Десь  в  дуплі  обжитому  іволга  рида,
Та  мені  не  плачеться,-  горе  –  не  біда!..

Знаю  –  кинеш  ввечері  батьківський  поріг,
Сядем  в  літні  пахощі  під  нагрітий  стіг.
Хміль  цілунків  випаде  на  дівочий  цвіт,
Не  судіте,  людоньки,-  він  зове  в  політ…

Ти  сама  від  пестощів  скинеш  з  себе  все,-
Він  тебе,  розніжену,  в  темінь  віднесе…
І  нехай  зі  дзвонами  плачуть  глухарі,-
П’є  тужні  веселощі  маків  цвіт  зорі…
                                               
                                                   *              *
                                           *
Выткался  на  озере  алый  цвет  зари,
На  бору  со  звонами  плачут  глухари.
Плачет  где-  то  иволга,  схоронясь  в  дупло,
Только  мне  не  плачется  -    на  душе  светло.

Знаю,  выйдешь  к  вечеру  за  кольцо  дорог,
Сядем  в  копны  свежие  под  соседний  стог.
Зацелую  допьяна,  изомну  как  цвет,
Хмельному  от  радости  пересуду  нет.

Ты  сама  под  ласками  сбросишь  шелк  фаты,
Унесу  я  пьяную  до  утра  в  кусты.
И  пускай  со  звонами  плачут  глухари,
Есть  тоска  веселая  в  алостях  зари.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2018


Згадаємо ніч…

                                                             Роковини  початку
                                                             Подій  на  Майдані…
                                                             Побиття  студентів…
                 
Каса  пуста…    Мо  Європу  наївну
Кинути  нам,-  мов  малих  кошенят?...
Не  піддалась…  Ми,-  тираду  їм  гнівну,-
Та  й  до  Москви,  не  жаліючи  п’ят…

Та  щось  не  те,-  піднялась  Могилянка,
Корпус  червоний,  розлючений  Львів…
Вже  сам  прем’єр  опускає  фіранку,-
Це  ж  не  яйце,-  молодіжний  той  гнів…

Ну  та  нічого,-  вгамуєм  до  ранку…
Мирні?..  То  й  що?..  З  миром  підуть  до  хат…
Ми  ж  оплатили  розплат  забаганку,-
Гази…  Кийки…  Ті  ж  шоломи…  Той  мат…

В  темряві  ночі,-  команди,  прокльони…
Гази…  Носаччя…  Гуляють  кийки…
Ранок…  Майдан…  Вже  змужнілі  загони
Стали  на  герць…  Проковтнув  матюки

Хвалений  БЕРКУТ…  Подибав  з  Майдану…
День  розцвіта  півмільоном  голів…
Встала  Вкраїнонька,-  Богом  нам  дана,-
Треба  діла,-  вже  не  треба  нам  слів!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815378
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2018


Сон.

                         Донце,-  по  сленгу  рибалок…

Літній  день  поступово  згаса,-
Він  хмариночку  випив  до  донця…
Червоніє  піщана  коса,
Загорілись  маленькі  віконця…

Десь  за  ними  -  солоні  вітри
Гонять  хвилі  в  безкрайні  стихії…
Ти  не  буйствуй,  уяво,  замри,-
Спалять  душу  розбурхані  мрії…

Афродіта  із  моря  іде,-
Промайнув  силует  за  віконцем…
Краще  неї  немає  ніде,
Тло  туніки    пронизане  сонцем…

Називає  мене  на  ім'я
І  веде  на  уквітчане  ложе…
Відкрив  очі,-  це  ж  радість  моя,-
Без  якої  вже  жити  не  зможу…

Не  богиня,-  та  ложе  її
Завше  вкрито  чуттів  пелюстками...
ЇЇ    чари  і  руки  мої,-
Це  місточки  любові  між  нами…

Будувались    -  на  тлі  полонин,-
Де  духмяні  пригнічені  трави…
Не  злічити  гірських  тих  годин
Та    морської  пестливої  кави…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2018


Руїна.


                                             Було...Все  знесли...
                                             Йдемо  до  людей...
                                             До  законів  і  правди...

Кигичуть    чайки    над    водою,
Висить    над    пагорбом    туман...
Руїну    він    прикрив    собою,
Страшну,    конаючу    від    ран.

Колись    тут    Хрест    купався    в    хмарах
Чи    першим    Сонце    зустрічав.
Тепер    не    Божий    Дім  -  Примара
Кричить    та    стогне.    Так    кричав

Нещасний    Воїн,    супостатом
Навпіл    розчахнутий      мечем.
Страшні    часи...Йде    Брат    на    Брата,
На    Батька  -  Син...А    Кров    тіче

З    Підвалів    темних    прямо    в    ріки.
Вселенський    жах.    Вселенська    лють.
Біснуються    Вожді  -  шуліки.
А    Люди    мруть.    І    Храми  -  мруть...

Господь    мовчить.    Селянські    руки
Уже    вчинили    перший    гріх  -
Звалили    Хрест.    З    району    Круки
Ікони    тягнуть    за    поріг...

Ридають    чайки    над    водою,
Висить    над    пагорбом    туман...
Руїну    він    прикрив    собою,
Страшну,    конаючу    від    ран.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814974
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2018


З листа коханій.

                                       Переклад  з  С.  Єсєніна...          
                                       Як  схоже  на  наш  час!..

Ви    це    повинні    добре    пам'ятати:
Я    від    вини    був    нижчий    ніж    трава,
Ви    ж    бігали    з    кутка    в    куток    кімнати
Та    кидали    холодні,    злі    слова.

Кричали    Ви,    що    я    вже    Вас    замучив,
Що    йшов    би    я    уже    під    три    чорти,
Що    я    з    життєвої    униз    кочуся    кручі,
А    Вам    чогось    там    треба    досягти.

В    Вас    не    слабка    була    любов  -  ніяка!
Не    знали    Ви,    що    я    ночей    не    сплю,
Що    в    піні    я,    мов    загнана    коняка,
Котру    пришпорив    вершник    без    жалю.

На    обрії    ж  -  лиш    бурі    та    тумани,-
Куди    женуть    вони    мене  -  коня,
Чи    добіжу,    бо    кров'ю    сходять    рани,
Не    знав    я,-    і    це    мучило    щодня.
                                                                                                     
Впритул    лице  -  і    те    не    розглядіти,
Велике    ж  -    люди    бачать    лиш    здаля.
Забагне    море    закипіти,-
Це    вже    біда    для    корабля.

Тут  -  гірше,    бо    Земля    сама
Тріщить:    нових    життя    та    слави
Хтось    захотів  -  і    без    керма
Штовхнув    у    бурю    хід    держави.

Ми    спотикались,    падали,-    бо    ми
Були    сліпі    на    палубі    великій.
Лиш    декотрі    були    людьми
Стійкими    в    лиховерті    дикій.

Не    зміг    я    чахнути    від    дум,-
Покинув    друзів,    Вас,    роботу,
Чкурнув    у    корабельний    трюм,
Щоб    не    дивитись    на    блювоту.

З    шинку    капустою    несе,
Мов    з    трюму    при    відкритій    ляді:
Отут,    забувши    всіх    і    все,
Я    й    доживу    в    спиртному    чаді.        

                           Письмо  к  женщине.

Вы  помните,
Вы  все,  конечно,  помните,
Как  я  стоял,
Приблизившись  к  стене,
Взволнованно  ходили  вы  по  комнате
И  что-то  резкое
В  лицо  бросали  мне.

Вы  говорили:
Нам  пора  расстаться,
Что  вас  измучила
Моя  шальная  жизнь,
Что  вам  пора  за  дело  приниматься,
А  мой  удел  -
Катиться  дальше,  вниз.

Любимая!
Меня  вы  не  любили.
Не  знали  вы,  что  в  сонмище  людском
Я  был,  как  лошадь,  загнанная  в  мыле,
Пришпоренная  смелым  ездоком.

Не  знали  вы,
Что  я  в  сплошном  дыму,
В  развороченном  бурей  быте
С  того  и  мучаюсь,  что  не  пойму  -
Куда  несет  нас  рок  событий.

Лицом  к  лицу
Лица  не  увидать.
Большое  видится  на  расстоянье.
Когда  кипит  морская  гладь,
Корабль  в  плачевном  состоянье.

Земля  -  корабль!
Но  кто-то  вдруг
За  новой  жизнью,  новой  славой
В  прямую  гущу  бурь  и  вьюг
Ее  направил  величаво.

Ну  кто  ж  из  нас  на  палубе  большой
Не  падал,  не  блевал  и  не  ругался?
Их  мало,  с  опытной  душой,
Кто  крепким  в  качке  оставался.

Тогда  и  я
Под  дикий  шум,
Но  зрело  знающий  работу,
Спустился  в  корабельный  трюм,
Чтоб  не  смотреть  людскую  рвоту.

               Тот  трюм  был  -
Русским  кабаком.
И  я  склонился  над  стаканом,
Чтоб,  не  страдая  ни  о  ком,
Себя  сгубить
В  угаре  пьяном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814065
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.11.2018


Реквієм…

                   Людина  згоріла  надто  рано...
                   Але  ж  вона  горіла,  не  тліла...  

Розцвітали      жоржини
Півстоліття    в    саду,
Коли    серце    людини
Прокричало    біду.

Бо  втикались  кілочки,-
З  -  під  Росії...  Розор...
Безробіття...Синочки...
Гнів...Прозеківський  хор...

Серце  мліло  Майданом,-
Задихалось  в  диму...
Убивалось  обманом,-
Та  збороло    зиму...

Тепер  ЦИМ  землі    мало,-
Де  б  іще  відкусить...
Від  всього  рятували,
Та  тепер  вже  не  жить...

Гнівне  серце  зомліло,
Розлилося    вогнем,-
Бо    в    нарузі    кипіла,
Гусла  кров  день  за  днем...

Та    вгризалися    стреси
В    пружне    тіло    аорт,-
Замість  Божої  меси,-
ТАМ  гарматний  аборт.

І  немає  людини,
Щоб  спинити  біду!..
Півстоліття    жоржини
Пломеніли    в    саду...

Підхопив  Ангел  душу,
Поніс  за  виднокрай...
Куди  путь  його?..Мушу
Сподіватись,-  у  рай!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813866
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 15.11.2018


Слова.

                                     Життя…  Життя!!.

Відстань  і  час,-  ніщо  перед  чуттями,-
Вони  мов  повінь  в  весни    гомінкі
Всі  греблі  рвуть,  торують  шлях  словами
Та  дотиком  осяйної  руки.

Через  ефіри,  відстані  й  завали,
Незгоди,    холод,  домисли,  чутки,-    
Більш  теплих  слів  в  житті  ми  не  чували,
Вони  цвітуть  в  душі  немов  зірки.

Цвітуть  в  душі,  хвилюють,осявають,
Кудись  зовуть  в  незвідане,  нове…
Незгоди…Холод…Домисли…  Бувають!..
Та  слово  мов  маяк,-  веде,  зове!!.  

Ефір  нагрітий…Скоротились  милі…
Вже,-  очі  в  очі…З’єднані  серця…
І  душі,  мов  голубки  сизокрилі,-
Чуттями  в  небі…Це  їм  до  лиця!..

А  все,-  слова…  Слова,-  і  тільки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2018


Гаманець.

         Примітки:  -  молодий  „Тарас”-  
         стогривнева  купюра...      „Борода”-  
         п’ятдесятигривнева  купюра...Це  
         про  нас,  про  наші  вічні  біди...
         
Ще  тиждень  жити…Що  ж  у  гаманці?
Лиш  папірець  із  молодим  „Тарасом”…
Ось  і  діждались,  „стало  всьо  Донбасом”,
Мов  "пылесос"    кермо  в  його  руці…

Було  вже  все…Приходив  пенсіон,  
Ще  й  не  за  раз,  з  смішною  „Бородою”,
Бо  грошей  же  не  може  буть  як  гною,-
Казали  нам…  для  всіх  один  закон…  
                           
Андріїв    син    злу    „Бороду”  зламав,-
Став  пенсіон  приходити  з  „Тарасом”,
Та  Президент  перелякався  з  часом
І  Віктора…відсторонив  від  справ…

Той  повернувся…  Глянув  на  малих
Та  приголубив…  Потім  наш  „Тарас”
Щораз  густіш  в  оселі  йшов  до  нас
У  селах  та  містах,  знедолених  і  злих.
                           
В    історії  знайшов    він    піт  та  кров,
Підняв  та  це  страхіття    нам  приніс,-
Батурин…  Крути…  Биківнянський  ліс…
Та  словом  правди  нечисть  не  зборов…
 
Та  -  скаженіла…  Він  же:-  любі  друзі…
-  Ось  бачите,-  і    він  такий  як  всі!
Народе,  фас!..Трави  його!!.    Кусі  !!!
Бандера  !..  Wolf  !!.  Відплатимо  катюзі…
                             
І  відплатили…„Стало  всьо  Донбасом”…
Ще  тижень  жити,  а  у  гаманці
Лиш  папірець  із  молодим  „Тарасом”.
Майстерно  „пылесосят”  нас  „отці  ”...

Майдан...Утік  Дон...  Молодий  -  прем'єром...
Каса  пуста...  Він  діє,-  ого  го!!....
Росія  вже  не  буде  мародером,-
Лежить  на  пузі!!.  Вигнали  й  цього

Ті  товстосуми  в  Раді...Ех,  народе!!.
Коли  свій  розум  змусиш  ти  до  дій!..
Є  Президент...Хороший  у  негоду,-
Наснага...Розум...  Вдача...Ні  -  не  твій...

Колона  ж  п*ята  тиражує  слухи...
Лукавим  словом  розмиває  суть...
Керує  ж  Кремль...Бажає  нам  розрухи...
Бо  в  кроках  влади  бачить  він  могуть!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813294
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2018


Ця груша медова…

                                                         Юнацькі  гони…
                                                         Хто  був  ніким,-  
                                                         Той  стане  всім…

Шепчу  щось  на  вушко…  На  персах  рука…
Розквітли    жаринки    бажання…
Знать  воля  моя  чи  небесна  така,-
Щоб  тут  ми  зустрілися  зрання…

А  скільки  зазнав  я  душевних  тортур,-
Десь  будучи  в  третьому  ряді,
Дивитись,як  другому  ставиш  ти  мур,-
Лиш  перший  -  в  чуттєвім  наряді…  

Та  краплям,  як  кажуть,  і  камінь  здає,-
То  праця,  то  пари    у  ВУЗі…
Відпав  твій  Андрійко,-  сум’яття  моє,-
Від  горя  аж  повзав  на  пузі…

І  я  вже  у  другім    чуттєвім  ряду,-  
Та  –  в  другім…І  раптом  -  ця  груша    
Медова,-  я  поряд…Слова  я  знайду,-
І  всі  вони  ляжуть  їй  в  душу…

Лягли…  Загорілась…  В  обнімку  -  в  кіно…
Рука  в  руці  ходимо  містом…
Життя,-  немов  встояне  добре  вино,-
Чарівним  наповнилось  вмістом…  

Шепчу  щось  на  вушко…  На  персах  рука…
Палають  жаринки  бажання…
Знать  воля  моя  чи  небесна  така,-
Щоб  там  ми  зустрілися  зрання…
                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2018


Нависло…Дощ…

                                                             Осінь...Чуття...

Нависло...Дощ...  Останні  квіти  зрізав...
Нещасні...  Мокрі...  Опустів  балкон...
В  цвітінні  їх  -  остання  вже  реприза,-
А  за  вікном  все  поринає  в  сон...

Цвітуть...  Голівки  тягнуться  до  світла,-
Мов  у  той  дім  сполохані  думки...
Де  -  не  реприза,-  там  чуття  розквітли,
Горять  нетлінні  ніжні  маяки...

Що  непідвладні  холоду  та  сльоті...
Вони  горять...Хвилюють...Гріють  кров...
Підносять  ввись,-  мов  крила  у  польоті...
Їх  ні  мороз,  ні  вітер  не  зборов!!.

Нависло...Дощ...  Останні  квіти  зрізав...
Нещасні...  Мокрі...  Опустів  балкон...
В  цвітінні  їх  -  остання  вже  реприза,-
А  за  вікном  все  поринає  в  сон...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2018


Батурин.

               Всі  покою  щиро  прагнуть,
               Та  не  в  єден  гуж  всі  тягнуть…
                                                                     /  І.  Мазепа  /

Сохне  глечик  на  кілочку,            
Мирно  гудуть  бджоли,  -
Немов  Петра  та  Івана  
Й  не  було  ніколи…

Цитадель  під  сонцем    мліє,  -
Час  сховав  наругу,-
Мов  би  вийшов  вірний  Чечель
Десь  на  хвильку  –  другу.

Немов  села  й  не  палали
Білоруські  й  наші,-
Щоби  Карлу  бракувало
Сіна,  м’яса    й    каші.
                                                         
По  дорозі…  Браво  Йване,  -
Тут  ти  взрів  руїну,  -
Дві  держави  затоптали  б
Нашу    Батьківщину.  

Цар  не  дав  тобі  підмоги,-
Шведів  -  чути  кроки...
І  пішли  ваші  дороги
З  Петром  в  різні  боки...

В  Батурині  заревіли
Козацькі  гармати,  
Та…Троянського  Іуду
Десь  зростила    мати…

Полилася  кров  до  Сейму,
Запалали  храми…
Ось  такий  він,  Переяслав,
Не  прийдеш  до  тями!..

Сохне  глечик  на  кілочку,
Мирно  гудуть  бджоли..
Немов  Петра  -  кровопивці
Й  не  було  ніколи…

                               *
                         *        *
Триста  років  бовваніли
Над  Сеймом  примари,-
Щоб  боялися  "Нечеси"
Імперської  кари...

Щоб  від  страху  душі  мліли,
Тряслися  колінця,-
Та  не  мліють...  Бо  вже  горя
Випили  по  вінця...

То  ж  возрадуйся,  ІВАНЕ,
Твоя  мрія  скресла,-
Скоро  будемо  у  НАТО
Ми  сушити  весла...

Щоб  державу  не  трусили
Війни  та  роздори...
На  дорозі  до  Європи-
Подолаєм  "гори"...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812288
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.11.2018


Пісня про Дніпро…

                                               Слова  Є.  Долматовського,
                                               Музика  М.  Фрадкіна,
                                               Вільний  переклад    І.  Радохліба.
                                               В  День  визволення  України...


Ой,  Дніпро,  Дніпро…  Лози…  Пагорби…
Слались  долі  тут  поколінь…
За  могуть  твою,-  в  віках  честь  тобі,-
Та  накрила  честь  хижа  тінь…

Над  Дніпром  гримить...То  війни  громи,-
Батьківщина  ж  бо  в  нас  одна…
В  тих  боях  страшних  чашу  горя  ми
Усю  випили  геть  до  дна…

Дніпро  кров’ю  сплив…Сиротою  став,-
Покотилася  вглиб  гроза…
Він  бив  ворога,  він  синів  чекав,-
І  вода  його  –  мов  сльоза…

Вороги  його  з  глибин  воду  п’ють,-
В  горлі  кісткою  їм  вода,-
Повернулись  ми…Накопили  лють,-
Рать  загарбника  жде  біда…

Знову  бій  гримить,  волі  крицею
Дніпро    рать  чужу  побива…
Руки  воїнів  -  блискавицею,-    
Ріка  вічності,-  ти  жива!..

                                             Оригінал.

                         Песня  о  Днепре…

У  прибрежных  лоз,  у  высоких  круч
И  любили  мы  и  росли.
Ой,  Днепро,  Днепро,  ты  широк,  могуч,
Над  тобой  летят  журавли.

Ты  увидел  бой,  Днепр-отец  река,
Мы  в  атаку  шли  под  горой.
Кто  погиб  за  Днепр,  будет  жить  века,
Коль  сражался  он  как  герой.

Враг  напал  на  нас,  мы  с  Днепра  ушли.
Смертный  бой  гремел,  как  гроза.
Ой,  Днепро,  Днепро,  ты  течешь  вдали,
И  волна  твоя  как  слеза.

Из  твоих  стремнин  ворог  воду  пьет,
Захлебнется  он  той  водой.
Славный  день  настал,  мы  идем  вперед
И  увидимся  вновь  с  тобой.

Кровь  фашистских  псов  пусть  рекой  течет,
Враг  советский  край  не  возьмет.
Как  весенний  Днепр,  всех  врагов  сметет
Наша  армия,  наш  народ.

                     Читав  декілька  перекладів  на  українську...
                     Точні...  Дослівні...Та  нема  України,  її  духу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811673
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 28.10.2018


Жебрак…

                         Від  автора:
                         ...а    відчай    нахлине  -  
                         тоді    і    з'являються    твори
                         такі,    як    мої  
                         ,,Іcторична  помилка''    й  ,,Жебрак''...


Я  -  хронічний    жебрак,-
Iз    державної    шиї
Кров    субсидiй    точу,
Бо    своєї    нема.

А    що    ж    совiсть?  Мовчить!
Навiть    серце    не    ниє,-
Бо    держава    старцiв
Породила    сама...

Відділились...Усі
Були  рівно  багаті,-  
В  кого  хліб  лиш  та  сіль,
В  кого  й  смак  на  столі...

А  тепер,-  де  взялися
Товсті  та  пихаті,-  
Та  ж  -  на  нашій  зросли  
Українській  землі!..

Хабарі...  Хитрі  схеми...
Крадіжки...  Обмани...
А  народ  злидарює,
Добра  від  них  жде...

В  хитрій  Раді  мішки
Із  грошима  гарцюють,-
Наша  задумка  й  мрія
Повік  не  пройде...

Скаже  хтось  -  "  стане  легше",-
ВОНА  й  ВІН  свято  вірять,-  
Це  месія!..Він  прийде
І  врятує  від  бід...

А  чому  це?..Чому?..
Бо  на  рабських  теренах
Вiд    рабині  -  матусi
З'явились    на    свiт,-

В    НАС  -  не    розум,-  iнстинкти
Приживлені  в  генах-
В  НИХ  -  бездумно  -  нікчемний
В  історію  хід...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811409
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2018


SMS…

                                       SMS…
                                                           
Є  така  суто  чоловіча  професія,-
                                                           верхолази...  
Серед  них  нема  випадкових  людей...
Висота...Ремінь  безпеки  ...Небо...

Ген  на  верхотурі,  де  людина  в  герці,
Де  споруда  тягне  руки  до  небес,-
У  тісній  комірці,  десь  поблизу  серця,
Пташкою  тріпоче  ніжне  SMS…

Пташкою  тріпоче,  дихає  любов’ю,
Зігріває    душу  у  зимовий  час,
Пробіга  по  тілу  молодою  кров’ю
Та  адреналіни  точить  про  запас.

Хоча  ця  сполука  є  постійно  з  нами,-
Та  напій  від  НЕЇ  -  душу  веселить...
Не  дає  забути  гулі  вечорами,
Смак  цілунків  ніжних...Ту,  єдину  мить...

Владко  моя  мила,  зоре  з  полонини,
Нас  місток  кохання    міцно  поєднав,-
Ти  прийшла  до  мене  кетягом  калини,
Звуками  трембіти,  пахощами  трав…

Там  -  земля  чарівна,  місяць  -  на  півнеба,-
Та  гніздечко  звили  ми  в  Люботині,
Є  в  нас  Україна,-  кращої  й  не  треба,
Я  -  Карпатам  милий,  а  вони  -  мені.    

Десь  на  верхотурі,  де  людина  в  герці,
Де  споруда  тягне  руки  до  небес,-
В  серці  верхолаза,  люблячому  серці,
Пташкою  тріпоче  ніжне  SMS…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2018


Жуть, - курганы тёмные…

                                       Продовжимо  тему...
                                       Спят  курганы  тёмные
                                       Солцем  опалённые...

Жуть,-  курганы  темные,  ГРАДами  сожженные
И  конвои  (!)  русские  ходят  чередой...
Привезли  ребятушки,-  возрастом  зеленые,-
Все,что  делу  надобно,  чтоб  вершить  разбой...

Кровушка  то  русская,  с  задумкою  посланных,
Тех  шахтерских  рыцарей,-  помним  времена...
А  земля  богатая  у  хохлов  нечесаных,-  
Хорошо,-  к  Росии  бы  отошла  она!..

Люди  так  не  делают,-  сами  убираются
В  земли  Богом    данные!!.-  Это  не  для  нас...
И  напрасно  киборги  нас  изгнать  стараются,-
Крепко  нам  понравился  РУССКИЙ  наш  Донбасс!..

Подмогнет    братишка  нам    силами  несметными,-
Прирастет  украденным  русская  земля…
Но  увял  Мечтательный,-  очень  уж  заметными
Стали  его  промахи,-  видно  лез  зазря…

Дни  работы  жаркие,  на  бои  похожие,-
Вы    надолго  станете  болью  и    мечтой...
Ведь  от  братской  помощи  лишь  места  отхожие
Целыми  останутся...  Тишина...  Покой...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811123
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.10.2018


Вулиця Волі…

                                       На  теми  нашого  сьогодення...
                                       Невизначеного,  страшного...

Розстарались  „братки  “,  тепер  буде  в  селі
Замість  Кірова,  вулиця  Волі…
Він  на  Сході  поліг…  І  старі  і  малі
Йдуть  на  цвинтар…  Ридають  тополі,

Котрі  сам  же  й  садив…  У  жалобі  вдова,-
Молода,  в  повній  силі,-  та  горе
Надломило…  Чиї    він  порушив  права,
Ставши  в  стрій  на  Майдан  непокори?..

Переміг  той  Майдан,-  Дон  в  Росію  утік,-
Переможно  б  іти  до  Європи...
Загорілось  на  Сході...У  інший  нас  бік
Розвертають...Град...Буки...Окопи...

Двоє  діток…  Сама  ще  у  розквіті    сил,-
Хто  їм  раду  дасть…  Душу  зігріє…
Жив…  Любив…Працював  мов  натруджений  віл…
Душа  рветься  за  ним…  Серце  мліє…

Закурликала  мідь…  Перша  глина  лягла
На  оплакану  цю  домовину…
Та  вона  ж  не  одна,-  збери  всіх,-  півсела
Привела  ота  гниль  до  загину…

Схоронили…  Ідуть…  Цей,-  про  те,  той  про  це,-
Як  їм  жить,-  двоє  діток  у  Полі…
І  вона  йде,-  змордоване  болем    лице,
В  очах  темно,-  по  вулиці  Вол

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810835
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.10.2018


Етюд…

                                                 Осінь...Головне...

Ми,-    одні…  Я  горю…  Млію…  Тану
Від    Всевишнім      дарованих      мук…
Хочеш,  -    серце    своє    я      дістану
Й      покладу      до  палких    твоїх      рук?..

Травень    нам  дарував  цвіт  конвалій,
Красне  літечко,-  шепіт  Десни,-
Вододіл  в  тебе  був  лиш  по  талії,-
Руки  тут…  Руки  там…    Скрізь  вони…

Тепер  осінь…  Рум’яняться  клени,
Та  не  гасне  розквітла  любов…
Ті  ж,  наповнені  ніжністю,  гени,
Та  той  шепіт  палкий,-  знов  і  знов…

Жовтий  лист  стеле  постіль  під  ноги,  
В  хащі  свіжий    втіка  вітродуй…
Ніжні  руки  усі  застороги
З  душі  зняли…  Цілуй  же!..  Цілуй…

Щоб  завмерли  від  пестощів  груди
Та  прикрасили  листяне  тло…
Крадії  ми?..  Та  якось  там  буде!...
Не  бува,-  щоб  ніяк  не  було…

Хай  душа    зійде      соком      подяки,
Насолода      прикрасить        чоло!..
Ліс  осінній…  Та  пестощів      маки
Пишним      цвітом    горять      за      селом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810595
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.10.2018


Розмова.

       Вірш  із  мого  трициклу  "Св'ята  та  будні"...
       Вже  Петра  немає,  -  пішов  за  межу  життя...
       А  розмова  така  була,-  нелегка  розмова...
       Скільки  таких,-  обездолених  червоними...
                                     
Пiд    вагонами    гальма    нагрiлись,
Шум    колiс    поступово    стиха.
У    одному    з    вагонiв    зустрiлись
Односельцi    Скаба  і  Блоха.
 
Це    не    прiзвища.    Це    так    прозвали
Предкiв    наших    за    їхнi    дiла.
,,Псевдонiми''    й    до    нас    би    пристали,
Та    обидва    втiкли    iз    села.
 
Працювали,    учились,    радiли,
Матюкались,    дiтей    пiдняли.
Спершу    вiн,    потiм    я    постарiли,
Та    розмов    про    життя    не    вели.
 
А    ось    тут,    в    примiському    вагонi
Ми    життя    прокрутили    назад  -
Дiд...Бабуся...Земля...Збiжжя...Конi...
Батько...Мати...Замрiяний    сад...
 
Прапор...Мiтинги...Бiлi...Червонi...
Банди...Кров...Теплий    подих    рiллi...
Кулi...Праця...Земля...Знову    конi...
Збори...Сльози...Колгосп...Куркулі....
 
Спiврозмовник    замовк.    Видно,    лихо
Знов    привидiлось    в    темнiм    вiкнi...
,,Ти    пробачив?"-спитав    його    тихо  -
I    земляк    тихо    видихнув:  ,,Ні!...''
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810414
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.10.2018


Эх, дороги…

                             По    песне  «Эх,  дороги»  -  
                             Эйзен  Артур,  Из  фильма  "Вор''
                             (Поёт  от  тоски  русский  наёмник).
                             
Эх,  дороги,  ложь  да  обман,
Терриконы,  степи  да  седой  бурьян.
Знать  не  можешь  доли  своей,
Может,  крылья  сложишь  посреди  степей...

Пыль  да  гарь  под  сапогами,  степями,  полями,
На  копре  чужое  знамя  да  пули  свистят...

Эх,  дороги,  ложь  да  обман,
Терриконы,  степи  да  седой  бурьян.
Выстрел  грянет,  ворон  кружит,
Твой  дружок,  волжанин,  неживой  лежит.

А  дорога  дальше  мчится,  пылится,  клубится,
А  кругом  земля  дымится,  ЧУЖАЯ  земля.

Степь  да  Волга,  солнце  встает,
У  крыльца  родного  мать  сыночка  ждёт.

И  бескрайними  путями,  степями,  полями,
Всё  глядят  вослед  за  нами  родные  глаза.

Эх,  дороги,  ложь  да  обман,
Терриконы,степи  да  седой  бурьян.
Снег  ли  ветер,  помним,  друзья,
Нам  такую  Землю  победить  нельзя!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810156
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.10.2018


Випускник…

                 Зварник,-  це  металіст  чи  металург?..                              
                 Відразу  й  не  скажеш...  Та  точно,-  це
                 Не  юрист..І  не  програміст...Тих  -  кучі...
                                 
Іде  хлопчина  вулицею  міста,-
Обличчя  світле,  тополиний  стан,-  
Це  вже  не  Ваня  -  це  Сенько  Іван
Несе  в  долонях  долю  металіста.  

І  металурга,-  бо  рука  терпляча  
Знайшла  отой  тонкий  єдиний  рух,
Коли  жива  ще  й  крапелька  гаряча,
І  міні  -  сонця  вогник  не  потух.  

Гаряча  плазма  вигнулась  дугою  
Між  сяєвом  космічно  –  білих  плям,
Метал  спливає  кулькою  тугою,
Покірний  хлопцю  й  дуговим  вітрам,  

Лягає  рівно  в  шов,  міцніший  криці,-  
Той  шов  вгамує  буйства  силові…  
Шумлять  адреналіни  в  голові,  
А  за  плечима  -  крила,  мов  у  птиці.  

Він  вже  досяг  -  чого  душа  хотіла,
І  чим  татусь  гордився  увесь  вік,-
Бо  зварник  -  це  основа  того  діла,
Котре  любив  і  знав  цей  чоловік...

Це  він  висів  на  поясі    безпеки
Над  хвилями  Славутича    Дніпра,  
Над  Нілом  древнім  вів  блакитні  треки,
Давав  копрами  вугіль  на  -  гора...
 
Іде  хлопчина  радісно  по  місту,  
Переступає  батьківський  поріг,-  
Він  вибрав  не  найгіршу  із  доріг,-  
Дорогу  праці,  пізнання  та  хисту.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809971
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.10.2018


Осіннє…

                                                         Все,-  літечко  згасло...

Ніч...  Місяць  пливе  в  небесах  поміж  хмарами,-
Ховавається  й  знову  між  них  вирина...
Квітник  біля  дому...  Зібралися  парами
Всі  квіти,-  хвилює  усіх  новина....
 
На  мальвах  уже  пломеніють  лиш  кінчики,
А  нижче  -  разок  неслухняних  діток...
Вже  осінь  цілує  задумливі  вінчики,-
Від  літа  зостався  останній  ковток...

Мінорно  цвітуть  буйним  цвітом  жоржини,
Бо  подихи  вітру  у  росах  ранкових
Холодять  пелюсточки  ніжні  щоднини,
Збиваючи  шарм  із  квіток  гонорових...

Вже  холодно  всім...  Затуманились  ранки...
Лиш  згадки  зостались  про  літнє  тепло...
Ще  й  вітер  нам  каже,  що  ми  його  бранки,-
Всі  в  горі...  Он  хміль  чомусь  хмурить  чоло...

Лиш  цим,-  каже  він,-  все  б  цілунки    та  стогін
В  саду  під  калиною...  Нам  би  людьми
На  світ  народитись  та  стати  на  ноги,-
Ні  осені  б  нам,  ні  свекрухи  -  зими!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2018


Голубінь…

                                         Юність...  Поезія...  Життя...

Голубінь  у  небі…Голубінь  у  житі…
Голубінь  у  тебе  світиться  з-під  вій…
Щось  шепочуть  з  вітром  колоски  налиті…
Губи  ж  тихо  шепчуть…  Милий!..Світку  мій!!.

Жайвір  з  піднебесся  піснею  вітає,-
То  відводить  погляд,  то  зиркає  вниз…
Щасливіших,  певно,  від  отих  немає,-
Бач,  як  підкидає  у  багаття  хмиз!..

Голубіють  далі…  Голубіє  доля…
Пломеніє    щастям  юність  золота…
Грає  колосками  вітерець  у  полі,-
Хвилею  колише  молоді  жита…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2018


Річка років прозора…

                     Петровi    батоги  -  цикорій.
                         
Рiчка    рокiв    прозора
Хоч    i    лоб    облисiв  -
Груша...Хата...Комора...
Млин...Слiди    на    росi.

Печерицi    пiд    тином
I    зiрки    батогiв.
Свiт    цей    вабив    дитину
До    сiльських    берегiв.

Чом    зiрки    тi  -  Петровi?
Де    зимують    джмелi?
Чом    гриб    бiлий  -  в    дiбровi,
Печерицi  -  в    селi?

А    пiдрiс  -  чому    тато
У    трудi    день    i    нiч,
А    живем    небагато  -
Стiл,    двi    лавки    та    пiч?

Чом    долонi    у    мами
Мов    на    вишнi    кора?
Видно,    гра    з    трудоднями  -
То    диявольська    гра?

Бо    в    колгоспних  коморах
Всi    засiки    без    дна…
Рiчка    рокiв    прозора  -
Все  фіксує  вона...

Синьо  -  жовті  знамена.
Безнадії  роки.
То  -    державність  зелена,
То  -  незрілість  руки...

То  помилки.  То  розум
Бог  в  людей  відбирав.
І  -  не  в  золоті  кози,-
Бо  крадій  волю  взяв...

Рука  є!..  Ми  -  на  марші!!.
Визріваєм  людьми...  
І  не  менші  вже  -  старші
Скоро  будемо  ми!..

Тільки  б  руки  тягнути
Всім  до  д'ної  руки...
Не  Батурин...Не  крути...
Інші  в  нас  маяки...


 






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809481
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2018


На Сході…

                                                     Ніч...Війна..
                                                     Людина...

В  вікно  -  Селена...Шурхіт...Калатання
Сердець  гарячих...Шепіт...  Тихі  речі...
Зітхання...Подих,  стиснутий  бажанням...
Цілунки...  Охи...  І  жіночі  плечі
Вознесені    у  промені  Селени...  

І  що  цим  тіням,  в  резонанснім  танці,
Ота  возня  "еліт"...І  газ...І  мова...
Оця  війна...  І  вереск  мін  уранці...
Останні  пні  у  грубці,-  бо  Покрова!..
Нічого...  Бо  зустрілись...Грають  гени...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018


Рука в руці…

                                                                               Настрій...

Сльота…  І  дощ…  Та  на  душі  весна…
Бо  не  один  я  –  ти,  кохана,    поряд…
Впритул  серця,-  і  воля  в  нас  одна,-
Щоб  не  розвЕла  нас  лихая  доля…

Щоб  далі  квітнув  унісон  думок,  
Надій  несмілих  та  красивих  звершень…
Щоб  кожний  подих,  кожен  спільний  крок
Нам  по  життю  пронести  ніби  вперше…

А  в  миті,  коли  подих  в  нас  один,-
Розкрити  крила,-  і  злетіти  в  небо…
Хай  обійде  життєвий  нас  полин,-
Рука  в  руці,-  нам  кращого  не  треба…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018


Клен ти мій безлистий.

                                                                 Із  С.  Єсєніна.
                                                                                 Переклад.

Клен  ти  мій  безлистий  -  чом  зігнув  ти  спину,
Голий,  віти  -  в  шпари,  став  у  хуртовину?

Може  що  почув  ти?  Мо  щось  зір  лоскоче?
А  чи  за  село  ти  в  сніг  пройтися  хочеш?

І,  мов  сторож  п’яний,  вийшов  на  дорогу,
Потонув  в  заметі,  приморозив  ногу.

Та  я  й  сам,  мій  друже,  на  ногах  не  встою,
Все  гребусь  від  друзів  з  випивки  крутої.

Там  вербу  зустрів  я,  тут  сосну  помітив,
Їм  пісні  горланив  в  снігопад  про  літо.

Сам  собі  здавався  я  таким  же  кленом,
Тільки  не  зимовим,  а  зовсім  зеленим.

І,  здурівши  зовсім  на  якусь  хвилину,
Цілував  берізку,  мов  чужу  дружину.

                                           Оригинал.

                                     Клён  ты  мой  опавший.

Клён  ты  мой  опавший,  клён  заледенелый!
Что  стоишь  склонившись  под  метелью  белой?

Или  что  увидел?  Или  что  услышал?
Словно  за  деревню  погулять  ты  вышел.

И,  как  пьяный  сторож,  выйдя  на  дорогу,
Утонул  в  сугробе,  приморозил  ногу.

Ах,  и  сам  я  нынче  чтой-то  стал  не  стойкий,
Не  дойду  до  дома  с  дружеской  попойки.

Там  вон  встретил  вербу,  там  сосну  приметил,
Распевал  им  песни  под  метель  о  лете.

Сам  себе  казался  я  таким  же  клёном,
Только  не  опавшим,  а  вовсю  зелёным.

И  утратив  скромность,  одуревши  в  доску,
Как  жену  чужую,  обнимал  берёзку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808855
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2018


Чари…

                                                         Зачарована…
                                                         Чаруюча…

Десна…  З  тобою  я  ще  семилітнім
Побачився,-  із  батечком  пробіг
Ті  кілометри  довгі  ранком  літнім,-  
Коли  ще  й  промінь  сонячний  не  ліг

На  спориші  прим’яті    край  дороги…
Поля  безкраї…  Ліс…  Пахкі  стоги…
Ну  де  ти?..Де?..  Потім  не  раз  ці  ноги
Топтали  ті  деснянські  береги…

Навіть  коли  я  був  від  них  далеко,-  
З  Дніпра  -  Славути,  Волги  берегів
Думки  сюди  злітались,  мов  лелеки,-
Бо  саме  звідси  в  небо  я  злетів…

Саме  сюди  привів  свою  дружину
У  перший  день  гостини  у  батьків,-
Чарівний  промінь  ліг  їй  на  кофтину,
Лиш  очі  говорили…  Бракло  слів…

Яка  ти  в  нас  красива,  незабутня,-  
Високий  берег…  Кручі…  Чайки…Ліс…
То  стиснута…  То  вільна  і  могутня,-
Не  я  один  твій  образ  в  серці  ніс...

Ти  древньої  Русі  човни  носила...
Князів  ростила  юних,  запальних...
Ти  "  Слово"...Ти  Мазепі  дала  крила...
Ти  -  спокій  мертвим...Книга  для  живих...

Люблю  тебе  -  артерію  для  древніх,
Красуню  неповторну  для  живих…
Майбутні  покоління,-  будьте  певні,-
Теж  не  забудуть,-  хлопчик  он  прибіг,-

І  оченята  сяють…  Це  назавжди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808693
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.10.2018


Любов і розлука…

                                                               Переклад...

Іще  тільки  шиється  плаття  весільне,
Ще  хор  не  співав  на  загніт,-
А  час  підганяє,-  чуття  бо  всесильне,-
І  просяться  коні  в  політ…
І  просяться  коні  в  політ.

Дивись  чудо-трійко  ,-  чи  вільна  дорога,
Чи  шастям  дзвенітиме  путь,-
Дві  подруги  вічні,-  любов,    що  від  Бога,
З  розлукою  поряд  ідуть…
Дві  подруги  вічні,-  любов,що  від  Бога,
З  розлукою  поряд  ідуть.

Щасливі,-  у  нашу  омріяну  трійку
Ми  зміів  впрягли,-  не  калік,-
Ось  щось  засвітила  любов-  чародійка,
А  щось  погасила  навік…
А  щось  погасила  навік.

Сказати  й  почути-  складна  це  наука,
Не  кожен  дійде  до  мети…  
Ці  дві  мандрівниці-  любов  і  розлука
Розкажуть,-  куди  нам  іти…
Ці  дві  мандрівниці-  любов  і  розлука
Розкажуть,-  куди  нам  іти…

Чим  більше  живемо-  час  швидше  збігає,
Солодшають    друзів  слова…
Дзвін  трійки  нехай  і  на  мить  не  згасає,
І  погляди  творять  дива…  
І  погляди  творять  дива.

То  вітер,  то  бурі,  то  шторм  в  серце  стука,
То  во́рони,  то  солов’ї,-
Дві  вічних  сестриці  -  любов  і  розлука,-
Чуття  всі  прошили  мої…
Дві  вічних  сестриці  -  любов  і  розлука,-
Чуття  всі  прошили  мої.

                                   (  Оригінал  )  

                       Любовь  и  разлука.  

Еще  он  не  сшит,  мой  наряд  подвенечный,
И  хор  в  нашу  честь  не  споет...
А  время  торопит  -  возница  беспечный,  -
И  просятся  кони  в  полет.
И  просятся  кони  в  полет.

Ах,  только  бы  тройка  не  сбилась  бы  с  круга,
Бубенчик  не  смолк  под  дугой!
Две  вечных  подруги  -  любовь  и  разлука  -
Не  ходят  одна  без  другой.
Две  вечных  подруги  -  любовь  и  разлука  -
Не  ходят  одна  без  другой.

Мы  сами  раскрыли  ворота,  мы  сами
Счастливую  тройку  впрягли,
И  вот  уже  что-то  сияет  пред  нами,
Но  что-то  погасло  вдали.
Но  что-то  погасло  вдали.

Святая  наука  -  расслышать  друг  друга
Сквозь  ветер,  на  все  времена!
Две  странницы  вечных  -  любовь  и  разлука  -
Поделятся  с  нами  сполна.
Две  странницы  вечных  -  любовь  и  разлука  -
Поделятся  с  нами  сполна.

Чем  дольше  живем  мы,  тем  годы  короче,
Тем  слаще  друзей  голоса.
Ах,  только  б  не  смолк  под  дугой  колокольчик,
Глаза  бы  глядели  в  глаза!
Глаза  бы  глядели  в  глаза!

То  берег,  то  море,  то  солнце,  то  вьюга,
То  ласточки,  то  воронье...
Две  вечных  дороги  -  любовь  и  разлука  -
Проходят  сквозь  сердце  мое...
Две  вечных  дороги  -  любовь  и  разлука  -
Проходят  сквозь  сердце  мое...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018


На цей раз - Схід…

                   1917  -1918  роки…Становлення  УНР…
                   Безмежна  довіра  до  "братньої"  Росії...                          
                   Армія  ліквідується…  Лиш  одиниці,-
                   за  її    збереження…  Та    у  далеких
                   кремлівських  мрійників,-  зовсім  не
                   братерські      замашки…    Навпаки!...
                               

Стою    під    кленом...Біле    павутиння
Пливе    в    блакиті    неба,    золотить
Розлогу    крону    сонячне    проміння.
Блакитне    й    жовте...Символічна    мить...
                                                                       
Блакитне    й    жовте...Слово    б’є    в    літаври...
Будь    насторожі,    милий    краю    мій...
Блакитне    й    жовте...    Хижі    динозаври
З    гнилої      Лопані*    ідуть    на    бій..

Питання  руба,-  чи  довічно    бути
Країні  жовто  –  синьою,чи  ні!..
Та  сил  нема…  Лиш  цвіт  оббили  Крути…
Впав  Київ…  Все  в  імперському  вогні…

Червоним    загасили    жовто-синє
Червоні    душі,    пики,    прапори...
Брехня    та    кривда    ще    живі    й    понині,
Бо    майже    вік    лились    на    нас    згори.
                                                                     
А    зараз    осінь.  Світлочубі    клени
Купають    в    сині    листя    золоте,
Та    жовте    й    синє  -  це    ж    і    є    зелене,-
Живе,    безсмертне,    бо    воно  -  росте.

Отак    і    люд,-  жовтіє,  сіромаха,
Жде    каяття,    шепоче    злі    слова,
Та  не  ржавіє    в    піхвах    зла  ,,домаха",-
Бо    корінь    є  -  і    нація    жива...

Вона  жива!..  І  буде  жити  вічно,-
Богдане!..  Батьку!!.  Кинь  ту  булаву,
Котра  на  Північ  нас  вела  заклично,-
Народ  -  коваль  виковує  нову!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808109
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2018


Бабине літо…

                     Осінь...  

Синє  небо...
Кофтинка...
Мох...
Твої  очі...
Жаринки...
Вдвох...

Птах  цікавий...
Крутнувся...
В  путь...
Дві  ласкаві
Руки
Снують...

Вушка...Шепіт...
Клекоче  
Кров...
Спротив  гине...
Безволля...
Зов...

Руки...Ніжки...
Як  треба...
Рух...
Зустрічає...
Щоб  він  
Не  тух...

Нігті...Спина...
Чуттєвий  
Слід...
Обвилася...
Гарячий
Лід...

Трепет...  Миті...
Медовий
крик...
Щастя...Часу  
Згубили  
лік...

Паутинки....
Ми  вище...  
вдвох...
Немов  килим,
Вологий
Мох...

Синє  небо...
Кофтинка...
Мох...
Твої  очі...
Жаринки...
Вдвох...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808004
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.09.2018


Замальовка…

                                                 Осінь…Туман…  
                                                 Люди...  Життя...                

Пізній  полудень…Сквер,-  у  тумані…
В  сивій  млі  палить  мама  з  візком…
Випивохи  курликають  п’яні…
Тітка  Маня  їсть  хліб  з  молоком…

Жовтий    лист  тихо  плаче  і  пріє…
Дві  ворони  щось  в    урні  клюють…
Сивий    бомж  обняв  тумбу  і  мріє,-
Де  б  іще  хоч  на  чвертку  здобуть…

А  тут  інше...  Мобіла...  Співає
І  купається  в  щасті  ця  мить...
Для  цих  осені,  певно,  немає,-
Цвіт  конвалій...Цілунки...  Болить!..

Я  чекаю!..  Яким?..  Опівночі?..
Зустрічаю!..  Не  думай...  Все  є!..
Сяє  щастям...  Цвітуть  карі  очі,-
Моя  горличко!..  Щастя  моє!..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807871
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.09.2018


******

                                                       ………))!!!)))))

Притиснувсь…  І  очі  кохані  цілую…
                                                                                 Ти,  –  світ!..
А  в  них,-  цвіте  небо…Жага…І  сум’яття…
                                                                                               Політ…

Високий...  Омріяний...  Ніжний...У  помахах  
крил...
Світає...Ніч  гасне  в  в  обіймах  ранкових  
вітрил...



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807610
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.09.2018


Хата…

                                                   Дивлюсь  на  це  фото…
                                                   Ще  не  тронуте  моє
                                                   дитяче  щастя…  
                       
Ти  зводилась  за  золоті  кружечки,  
Котрі  пани  давали  на  свята…
Може  тому  й  сама  ти  золота
Постала  мов  духм’яний  мед  із  гречки…

Смола  лісів  деснянських  та  солома
Змагались    із  блакиттю  Божих  сфер…
Та  щастя,-  зась…  Червоні…  Цар  помер
З  сім'єю…  Тут  ,-  "бандити,,  та  ревкоми…

Погас  синок  в  Микити…  Ще  один…
З  голів  кремлівських  зірвано  утори,-
Тирана  кара  -  те  голодне  горе...
Колгоспи…  Не  злічити  злих  годин…

Війна  туди…Війна  назад…Сліз  -  море…
Микита  вижив…  Прожував  полин...
Синочок  підростав  іще  один,-
Уже  школяр…Цей,  певно,  смерть  поборе…

І  поборов…Батьків    от  тільки  жаль,  
Та  хати…  Бо  такої  вже  не  буде,-
Дивлюсь  на  фото...Щем  терзає  груди,
Та  прижилась  там  світла  ця  печаль…

Хтось  гляне  й  скаже,-  злидні  звідусіль
Проглядують,-  і  в  хаті,  і  з-за  хати...
Не  думалось  про  це...Бо  хліб  та  сіль
Були  завжди...  Та  -  царські  ці  палати!..

Це  звідси  я  пішов  в  своє  життя,-
Шукати  те,  що  й  зараз  тільки  сниться!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807399
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.09.2018


Дума про Пилипа…

                                                 Пилип  Ващенко...Дев'яносто  
                                                 років  з  дня  трагічної  загибелі...
                                                 А  "згорів"  лиш  у  тридцять  років...  
                                                 По  підлому  доносу  "добродія"...

Довго  думав  -  писати  чи  ні  про  діла,
Які  час  і  життя  забуттям  замело...
Напишу...Село  Клишки...Вона  й  не  мала,  
Та  в  хатині  сім  душ  хліборобів  жило...

Син  один  лиш  -  Пилип...Підростав  і  мужав...
Був  міцним,  вольовим...  То  ж  забрили  на  флот...
Чорноморець...  Долоні  грубіли  від  вправ...
Так  би  й  жив,-  та  Росію  струснув  заколот...

Потопили  ескадру  новітні  вожді...
Рідний  край  бунтівний  потопає  в  вогні...
Що  робити?..  Знайшов...  Україна  в  біді...
До  Гетьмана...Петлюри...Кривавії  дні...

Вже  Десну  перейшли  батальйоні  чужі...
Бо  в  нас  хліб...Продзагони  терзають  селян...
Спротив  зріє...Загони  гуртують  мужі...
Пилип  теж...  Перші  двоє  -  Михайло  й  Іван..

Загін  ріс...  А  безпека  -  це  села  глухі...
Продзагони  в  страху...  І  сільради  в  біді...
"Активісти"  вже  просять  про  захист  верхи...
Захист  шлють...Та  незнані  сміливців  путі...  
 
На  терор  ГПУ  був  селянський  запал...
Страх  скував  всіх  "пророків"  червоних  ідей...
ЧОНИ...  Засідки...Вбивства...  Борці  -  на  загал,
Оці  чонівці...Бандою  звався  Пилип...

Міг  би  кинути  все...  І  втікти  за  Урал...
Бо  червоний  обух  не  здолає  канчук-
Говорили  йому...Та  був  гніву  запал...
Обложили...Кінець...Від  кривавих  тих  рук...

Кинув  горщик  у  кущ,  де  таївся  "кінець"...
Той  гранату  під  ноги  Пилипу  у  ніч...
Гримнув  вибух...Та  й  куля  іде  навпростець-  
Зойкнув  старший  із  ЧОНУ...  Поліг,  ясна  річ...

Довго  думав  -  писати  чи  ні  про  діла,
Які  час  і  життя  забуттям  замело...
Так...Писати...Щоб  правда  з  Пилипом  була...
Щоб  пишалось  "  бандитом"  поліське  село...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807194
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.09.2018


Верхолази…

                                     Додаток  до  вірша  "  Було"...                                                

Підняла    угору    неспокійні    очі
Радіографістка  –  юний  первоцвіт...
Не    до    неба    линуть    погляди    дівочі,-
Хлопцю    молодому    шлють    вони    привіт.

Він  -  на    верхотурі,    де    пташині    треки,
Де    лютує    молот    та    співає    сталь,-
Дорога    людина    в    поясі    безпеки
На    гнучкому    стані.    Неозору    даль

Полюбив    з    дитинства    хлопець    гоноровий,-
Спершу    він    дістався    хатньої    труби,
Заліки    ж    приймали    вчителі    з    діброви,-
В’язи    круторогі,    велетні  -  дуби.

Потім  -  ця    будова,    друзі  -  верхолази,-
Мужності  -  по    вінця,    праці  -  через    край.
Будуть    ще    роками    нуртувати    КРаЗи,
Щоб    заелектронив    греблі    водограй.

Зараз    же  -  долоні,    працею    підбиті,
Сонцем    та    морозом    дублені    вуста,-
В    праці    та    в    коханні    вкрай    талановиті,-
Наливають    щастям    молоді    літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2018


Було…

                                               Думки...Думки...
                                               Мов  з  вирію  птахи...

Ідальня...ТеплО...  Ременяки  безпеки
Вкрив  іній  пухнастий...  До  каси...Обід...
Зігрілись...Розмови...  І  поглядів  треки...  
Немов  вже  підписані  банківські  чеки...
Дівочих...З  -  під  вій  яких  скрапує  лід...

І  знову  до  праці...  Де  дзвони  металу...
Де  друзі  надійні...Де  молот  і  сталь,
Та  зблискує  сонячно-газове  жало...
Де  в  холоді  й  поті  зростає  помалу
Велична  будова...  Замріяна  даль...

Вечір...  Студенти...  Н*ютонові  крила...
Вечеря,-  й  на  пари...Наука  чека...
Тяжка  перша  пара...В  теплі  -  розморило...
Вістря  олівця  вже  впивається  в  тіло...
Куса  підборіддя...  Зовсім  не  легка

Наука  та  праця...  А  ще  ж  ті  дівчата...
Єднали...  Крутились...Кохали...Росли...
І  ось  алма  -  матір...  Диплом...Непочата
Когорта  думок...  Потяг...  Батьківська  хата...
Під  тридцять...  Кохана...  Побрались...Жили...

Що  вивіз  з  будови?..Диплом  про  освіту...
Приймач...  ПальтечкО...Та  єдині  штани...




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806361
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.09.2018


Зажурилася калина…

                                                     Калина...Вітер...
                                                     Кленочок...Кохання...

Зажурилася  Калина…Задивилась  в  небо,-  
Там  Хмаринка  білесенька  кудись  тихо  лине…
Як  захоче,-  то  до  лісу…Забажає  –  в  поле,-
Вітер  пестить  Хмариночку…Крилом  обіймає…

Скільки  раз  уже  Калина  молила,  прохала,-
Візьми  мене  на  ті  крила  –  лиш  на  них  надія…  
Хоч  один  я  кину  погляд  на  милий  Кленочок,-
Пригорнуся,  поцілую,  гляну  в  любі  очі…

Не  впросила…  Не  вмолила…Каже,-  не  під  силу…
Ти  -  тут  Землю  заквітчала…  Він  же  –  там  оздобив…
Не  зустрітись  вам  віч-  на  -  віч…  Така  ваша  доля,-
Через  мене  кохатися…  Можу  передати  

Тихий  шепіт…  Легкий  дотик…Подих  слів  гарячих
І  цілунки,-  ті,  весняні  -  скільки  побажаєш…
А  тобі  в  осінню  пору  -  від  Кленка  сережки,-
Стій,  красуйся  всім  на  радість...Бач,  що  захотіла!..  

Бачу  Вітре...  Бачу  любий...  І  все  розумію...
Обіймаєш  Хмариночку,  а  думки  про  мене...
Знай  же,  Вітре,-  ми  з  Кленочком  росли  зовсім  поряд...  
Був  красивий,-  то  й  украли...Виріс  десь  далеко...

Та  ми  встигли  пошептатись...Заглянути  в  очі...
Дали  клятву  поріднитись,-  хто  знав  що  так  буде...
Якщо  нам  вже  не  зустрітись  -  порідняться  діти!..
Он  поглянь  -  но  в  той  куточок,-  бачиш  -  притулились!..

Милуються...Красуються...  Вітами  сплелися...
Він  щось  шепче...Вона  квіти  Кленочку  вплітає
У  чуприну  його  пишну...  Горнеться  всім  тілом...
Прийде  час,-  дарунки  будуть...  Кетяги  й  сережки...

Отак,  Вітре...  Безнадійні  твої  вихиляси...
Візьми  мене  ти  на  крила  –  лиш  на  них  надія…  
Хоч  один  я  кину  погляд  на  милий  Кленочок,-
Пригорнуся,  поцілую,  гляну  в  любі  очі…



   



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2018


Під кронами…

                                                   Кулі...Розриви...Війна...  
                                                   Шепіт...Цілунки...Життя...  

Спантеличене  вушко...Цей  шепіт...Рука...  
Легкі  дотики...  Подих...Знесилена.  
Ніжні  пальчики...Тону..Це  повінь...Ріка...  
Ніч  на  миті  казкові  поділена.  

Дріжжі  поглядів...  Вії...Цілунки...І  віск  
Від  свічі  опливає  фотонами..  
Буйство  губ...Легкий  порух...Жаданого  зблиск...  
Ніжний  стогін  в  землянці  під  кронами...  

І  немає  для  двох  ні  гармат,  ні  тривог...  
Час  побачення...  Степ  з  териконами...  
Для  життя  без  війни  звів  закоханих  Бог.-  
Світ  живе  за  людськими  законами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2018


Студентський вальс…

                                 Студентські  роки...
                                                 Радісні...Тяжкі...
                                                 Світлі...  Шасливі...
                                                 
Хміль  мелодій  п’янить  без  вина,
Мідь  оркестру  розбурхує  душу,-
В  цьому  залі  -  лиш  Я  та  Вона,
Та,  котрій  щось  сказати  Я  мушу…

Чи  знайду  Я  слова,-  мабуть  ні,-
Хоч  у  танці  сплелись  Наші  руки…
Закрутились  св’яткові  вогні,
Гріють  серце    чаруючі  звуки…

Сяють  очі…  Рука  на  плечі,-
Чи  ж  Мені  вони  сяють,  ці  очі?..
То  знаходь  же  слова,  не  мовчи,
Бо  Вона,  певно,  чути  їх  хоче.

Ти  скажи,  що  Вона    -  краща  всіх,
Що  Ти  любиш  Її  до  нестями,-
Та  сказати  про  це  Ти  не  міг
Їй    простими,  земними  словами…

Неземних  же,-  дібрати  не  міг,-
Сіруваті  для  твого  кохання!..
Тихий  шурхіт  вальсуючих  ніг...
Жаркий  подих...Сердець  калатання...

Завтра  ж  знову  -  Кибальчич,  Коші,
Знову  пари  та…  профіль  дівочий,-
Нерозтрачена  ніжність  душі,
Василькові    закохані  очі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2018


Забута могила.

                                     „Безвісти”  пропавші
                                           пасинки    Росії…                                
                                       
Василечка  десь  під  Псковом
Виростила  мати…
Напувала  ніжним  словом,
Укладала  спати…

Батько  бачив  лиш  військовим,
Славою  Росії…
Олександром  Невським  новим,
Гордістю  Месії…

Та  Кремлівський  той  Месія
Захворів  Донбасом,-
Хоче  зібрать  -  де  не  сіяв…
Василечка  з  часом

Вкрав  у  мами  та  й,  -  на  лихо,-  
У  степи  Донбасу!..
Видав  зброю,-  служі  ліхо  –  
Відіш  ету  трасу!..

Вася  відіт,  Вася  мєтіт
В  чужі  БеТе  Ери…
Жалко,  што  ли  хахлов  етіх,-
Здесь  адні  бандери!..

Їдуть  степом…  Кров,-  рікою,-
Розоряють  Трою…
Вася!..  Мальчик!..  Што  с  тобою,-  
Понік  головою…

Без  труни  і  кладовища,-
Ще  один  горбочок…  
Степ…  Пожари…  Вітер  свище,-
Псковича  синочок

Тут  знайшов  хиренну  долю,-
Посланець  Месії…
Той  крові  попив  уволю
Матінки  -  Росії…

Тепер  нашої    бажає,-  
Та  -  не  чекай  мати...
Пскович  Вася  обживає
По  чину  палати...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.09.2018


Усміхніться!. .

                                                           Ми  вибираємо…
                                                                           Нас  вибирають…
                                                                           Скоро  вже...Скоро...

Вибори  в  міську  раду  ХХІІ    скликання  в  районному  містечку  на  Сумщині…  Я,  інженер  –  механік  монтажного  управління,  перед  цим  уже  відпрацював  одну  каденцію  в  якості  депутата.  Маю  якийсь  досвід  та  статистику  виборів…  І  таку  в  тому  числі:  на  виборчих  дільницях  відсоток  зіпсованих  бюлетенів  по  місту  складає  20  –  28  екземплярів…
Керівник  місцевого  осередку  руху  запропонував  ще  раз  балотуватись,-  з  вибором  бажаної  для  мене  дільниці…Тоді  ще  не  потрібно  було  для  цього  захмарного  внеску,  який  перекрив  дорогу  в  депутати  "шарпакам"  на  всіх  рівнях  Рад…  Дав  згоду  балотуватись  на  дільниці,  де  моїм  конкурентом  буде  один  з  директорів  місцевих  підприємств.  Відразу  ж  вирішив  не  вести  ніякої  агітації  на  свою  користь,-  цікаво.-  він  виграє  вибори,  знана  людина  в  місті,в  міру  чесна,  врівноважена,  в  міру  злодійкувата,-  звичайна    людина  часів  побудови  комунізму,-    чи  я,  знаний  тільки  по  депутатській  роботі  минулих  років…
Вибори  я  програв  з  невеличкою  перевагою  директора…  Це  було  в  дусі  того  часу,-  СВІЙ  керівний  депутат,-  це  фарба  для  ремонту  учбових  приміщень  школи…  Це  залатана  покрівля…  Це  люди  для  ремонту  спортзалу…А  що  з  мене  взяти...Але  кинулось  в  очі  грубе  порушення  статистики  виборів,-  на  моїй  дільниці  зіпсованих  бюлетнів  стало  аж  115  штук…
Вималювалась  підтасовка  результатів  на  користь  директора…  І  механізм  цієї  справи,-  взяти  потрібну  кількість  бюлетнів  з  птичкою  проти  мого  прізвища  та  поставити  таку  ж  і  проти  прізвища  директора…  Бюлетень  зіпсований,  але  перемога  за  моїм  опонентом  з  фарбою,  цементом,  дошками,  людьми.  Вирішив,-  ну  хай  так  і  буде,-  що  тут  зробиш…  Тим  більше,  що  я  побачив  в  цифрі  115,-люди  вибрали  мене...
Але  людина  я  з  юмором…  Люблю  приколи…  То  погруддя  Кобзаря  виторговую  у  міськвиконкомі  сусіднього  міста,  котре  стоїть  в  занедбаному  сквері...І  через  тиждень  бачу,-  пам’ятник  привели  в  належний  порядок…  То  ще  щось  такого  ж  штибу…
Наливаю  в  каламарчик  густо  завареного  чаю  та  й  стаю  перед  очима  літнього  місцевого  інтелігента…  В  даному  випадку,-  голови  міького  виборчого  штабу…  Розказую,що  програв,  але  маю  підозру  в  фальсифікації  виборів  на  дільниці  в  одній  із  шкіл  міста…
Каламарчик  поставив  перед  головою…  На  ньому,-  яскрава  етикетка  не  по  нашому  і  дрібненько...Що  це  в  Вас,-  питає  ввічливо…  Це  така,  кажу,  рідина,  що  коли  нанести  її  на  дві  лінії,  нанесені  різними  пастами,  тобто  ручками,-  то  лінії  обезбарвляться…  Але  в  різній  степені…  Люди  привезли  із  за  бугра…  Спеціально  для  виявлення  таких  фальсифікацій…
Обличчя  голови  нашого  голови  густо  почервоніло…  На  лисині  виступив  піт…  А  я  продовжую,-прошу  зібрати  комісію  та  показати  мені  ті  115  зіпсованих  виборчих  папірців…  Очі  голови  полізли  з  лоба…  Ввічливість  була  забута.  Сказав,що  ніякий  дурак  нічого  мені  показувати  не  буде...  Що  вони  вже  опечатані  і  доступ  посторонніх  (!!!)  до  них  вже  по  закону  заборонений…  Що  це  такий  прецедент,  якого  ще  не  було  в  місті…  Що  зволожувати  кінчик  галочок  на  бюлетні  мені  ніхто  не  дозволить,-  треба  дозвіл  ЦВК…  А  я,-  своє...
А  я,  -  своє..
Пожалів  я  голову,-  все  таки  літня  людина,-  може  в  нього  з  тиском  проблеми…  Може  ще  щось…  З  посмішкою  в  душі  пішов  додому…  Розказав  це  все  людям...  Згодом,  при  нагоді,-  і  тому  директору,  -  разом  посміялись…Ніяковості  на  його  лиці  не  помітив…
 Це  було  в  кінці  ХХІ  скликання…  Тепер  уже  самі  знаєте,  яке    на  порі  скликання…  Але  вітатись  з  цим  інтелігентом  ми  почали  тільки  минулою  весною…  Ініціатором  встановлення  відносин  був  я…  Чому  була  така  глибока  неприязнь,-  не  знаю  й  сьогодні…  А  таки  була…  Мимо  їхав  на  велосипеді  з  дачі,-  голову  повертав  в  протилежний  бік…Чудасія...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805057
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 31.08.2018


Колискова.

                           Співає  Ганна  Герман…
                                           Колись  в  цій  колисковій  
                                           було  навіть  ім*я  Вождя…
                                           Викинули…  Назавжди…

Місяць  сховався  вже  спати  в  повітку,
Груша  заснула  стара,-
Пташкам  маленьким  і  пташечкам  -  діткам
Спати  настала  пора…
Ранком  прокинешся  –  сонце  над  нами
Нас  поведе  в  майбуття,-
Спи,  мій  горобчику,  крихітко  мами,
Спи,  моє  ЦЬОМ  і  життя…

Спи,  моя    радість,  тепло  та  надія,
Люлечки  –  люлі  –  люлі,-
В  серденьку  мами  –  вже  жевріє    мрія,
Хоч  ви  ще  й  дітки  малі…
Горе  й  нещастя  –  вже  десь  за  горами,-
Світле  в  тебе  майбуття,
Спи,  мій  горобчику,  крихітко  мами,
Спи,  моє  ЦЬОМ  і  життя…

Спи,  мій  маленький,  рости  на  просторі,
Час  тобі  ляже  до  ніг,-
Щоб  соколятком  під  яснії  зорі
Згодом  злетіти  ти  зміг…
Яснеє  сонечко  буде  над  нами,  
В  щасті  –  і  я,  і  дитя,-
Спи,  мій  горобчику,  крихітко  мами,
Спи,  моє  ЦЬОМ  і  життя…


                   Колыбельная.
           
                                   Поет  Анна  Герман…

Месяц  над  нашею  крышею  светит,
Вечер  стоит  у  двора.
Маленьким  птичкам
И  маленьким  детям
Спать  наступила  пора.
Завтра  проснешься  -  и  ясное  солнце
Снова  взойдет  над  тобой...
Спи,  мой  воробушек,
Спи,  мой  сыночек,
Спи,  мой  звоночек  родной.

Спи,  моя  крошка,
Мой  птенчик  пригожий,
Баюшки-баю-баю.
Пусть  никакая  печаль  не  тревожит
Детскую  душу  твою.
Ты  не  увидишь  ни  горя,  ни  муки,
Доли  не  встретишь  лихой...
Спи,  мой  воробушек,
Спи,  мой  сыночек.
Спи,  мой  звоночек  родной.

Спи,  мой  малыш,
Вырастай  на  просторе,
Быстро  промчатся  года,
Смелым  орленком  на  ясные  зори
Ты  улетишь  из  гнезда.
Ясное  небо,  высокое  солнце
Будут  всегда  над  тобой
Спи,  мой  воробушек,
Спи,  мой  сыночек,
Спи,  мой  звоночек  родной.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804779
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.08.2018


П’ємо кохання…

                                         Про  головне...

Нам  восьме  березня  не  треба,
Ти  кожний  день  в  душі  живеш,  
Далека,  тепла  моя  Гебо,-
За  сто  земель  –  а  обіймеш,

Притулишся  гарячим  тілом,-
І  губи  в  губи  –  лоскіт  вій,-
Усе  заграло,  обімліло,
Не  мліє  лише  хід  подій!..

Бо  цілувати  ти  умієш…
Збиваєш  подих…В  скроні  -  кров…
Ось  дотик…Ще…  Диханням  вієш,-
Цілунки!..Руки...Очі!..Знов!..

Вже  захмелілі  –  п’єм  кохання…
Тіла  тріпочуть…  Стогін…Пік!!.
І  тихий  шепіт…  І  зізнання…
Де  ж  Купідон?..  Немає…  Зник…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804598
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.08.2018


На узліссі…

               Два  села  біля  Шостки...Супіски...
               Колгоспи...  Надої,-  1600  літрів...
               Урожаї  зерна,-  13  центн.  з  га...
               На  ті  ж  землі  прийшла  і    працює  
               Голландська  фірма  УГАК...  
               Надої,-  5000літрів  (буде7000)...
               Урожаї  зерна,-  45  центн.  з  га...
               Люди  з  грошима...13  і  14  з/плата...

Йду  під  лісом...Парко...Жнива...
Все    йде    рiк    за    роком.
На    узлiссi    буркун  -  трава
Розмовляє    з    дроком.

Щось  про    глiд    та  про  малину,
Про    любов    i    зраду.
Про    рiллю,    лани,    людину
Та    радянську    владу.

ПшениЦі  тут  та  ячмені
Брав    Кузьма    з    Федотом.
Зерня    кине  -  вiзьме    жменю,
Бо    ж    земля  -  пiд    потом.

Згодом    менше    стало    поту,
Правда  -  менше    й    булок.
Куркулям    Кузьмi    й    Федоту
Винайшли    притулок...

Тепер    тут    найбiльш    могутнi
Звуться    ,,головами''-
Буркун    сплюнув:-  Отi    трутнi?
Та...ну    їх    до    мами  !

Хазяї  землі  від  віку-
Наймитами  стали.
Хто  не  згоден,-  тих  без  ліку
До  Сибіру  гнали...

Пече    сонце.    Млiє    колос,
Ножами    пiдтятий.
Перепiлки    чути    голос.
...Час    уже    й    до    хати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804375
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.08.2018


Відлітають молодята.

                           Зросли…У  вирій!!.

Іще  літо…  Та  в  пернатих
Є  свої  прикмети…  
Відлітають  молодята
…На  іншу  планету!..  

Летять  мама,  тітка,  тато,
Братики,  сестрички…
Зібралося  їх  багато
В  плавнях  біля  річки…

Лет  тяжкий…  Путі  незнані…  
Крильця  ще  незрілі…
Та  здолають  ластів’ята
Ці  щорічні  милі…

Вітерець  плече  підставить,
Тато  усміхнеться…
Мама  пір’ячко  поправить,-  
Так  уже  ведеться!..

Це  ж  не  ми,    і  голі  й  босі,
Зривались  в  незнане…
Тому  й  живі  іще  й    досі,-
Злікували  рани!..

Жити  вчили  нас  і  мами,
Й  червоні  учили…
Були  радощі…  І  драми,-  
Та  окріплі  крила!!.

Іще  літо…  Та  в  пернатих
Є  свої  прикмети…  
Відлітають  молодята,-
Грубі  милі  лету!..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2018


Елегія.

                                 Мала  Батьківщина...

Вийшов  за  село  я…  Широчінь,  простори,-
Верби  край  дороги…  Навкруги  -  поля  …
Ліс  на  видноколі,  задесенські  гори,-
Юністю  синіє  батьківська  земля.  

Жайвір  десь  у  небі  долю  прославляє,
Аж  пашить  нагріта    ненаглядна  синь,
Трепет  перепілок…  Лиш  тебе  немає,-
Покажись  лебідко,  хоч  на  мить  прилинь…

Сестри  білокорі,-  молоді  панянки,-
Ви  ще  не  забули,  той  юнацький  шал,
Ті  невмілі  руки,  шепіт,  обіцянки,-
Ті  жаринки  згоди…  Губи…  І  обвал

У  велике,  ніжне…  Перше…  Небувале…
Що  ношу  й  понині  у  душі  своїй…
Як  було  далеко  юним  до  фіналу!..
Молоді,-  не  вміли  оцінити  мрій…

Я  у  світ  подався  доленьку  шукати,
Ти  ж  відкрила    долю  край  свого  села…
Не  зуміли  юні  душі  поєднати,-
Та  життя  пороша  нас  не  замела…

Жайвір  десь  у  небі  долю  прославляє,
Аж  пашить  нагріта    літом  далечинь,
Трепет  перепілок…  Лиш  тебе  немає,-
Покажись  лебідко,  хоч  на  мить  прилинь…

Ти  в  хустині  білій  стала  край  дороги,-
Мила,  ненаглядна,-  молодість  моя….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2018


Ой…

                                     Як  швидко  все  міняється...
                                     Ось  так  я  писав  ще  зовсім
                                     недавно...  А  вона  вже  й
                                     ковтати  почала...Догралися...
                                                                                                         
Ой,  Україно,  вербо  плакуча,-
Звісила  долу  вітів  гужі…
Худа,  покірна,  занадто  гнуча,-
Ти  колисаєш  справи  чужі.  

Чуже  приймаєш  до  серця  ближче,-
Ікону  й  книгу,  пісню  та  флот.
Чому  ти  гнешся  все  нижче  й  нижче
Та  заглядаєш  в  імперський  рот?..

Тобі    рахують  борги  та  пені,
То  звідки  ж  пада  холуйська  тінь?
На  крону  глянеш  -  віти  зелені,
 На  стовбур  глянеш,-  вербова  тлінь…
 
Коли  ж  би  кленом  була  основа,-
До  неба  б  віти  тягнули  ріст.
А  так  зрубає  тебе  на  дрова
Твоя  сусідка,  що  має  хист.  
                           
Бо  рот  імперський,  -  він  все  ковтає,
Що  ненадійно  десь  там  лежить,-
Від  Сахаліна  і  до  Дунаю
Віками,  днями  і  кожну  мить.

То  ж  КОЖНИЙ  ЛИСТИК  має  збагнути,-
Щоб  подолати  тягучий  „криз”-
На  двох  опорах  не  варто  бути  
В  вічнім  шпагаті…  генами  вниз…

В  Європу  хочем,-  ідімо  дружно,-
Наші  оглоблі  глядять  туди!..
Мрія  ж,-  у  НАТО...Щоби  оружно
Стояти  Миром,-  не  ждать  біди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803555
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.08.2018


Прибій…

                                 Про  все...  Очима  поета...

Берізки  білі...  Гай  осінній...Тиша..
І  я,-  мов  в  господньому  Раю-
На  моховому  килимі...  Колише
Прибій  кохання  душеньку  мою!..
   
Він  -  поруч...Та  два  кошики...Все    -  білі...
Осіння  тиша...Килим...Дві  руки...
Давно  жадані...Сильні...Ніжні...Вмілі...
Стрімким  стає  казковий  плин  ріки!..

Я  як  ніколи  ніжна..  Меркнуть  далі,-
Лиш  тебе  бачу...  Очі..  Губи..  Там..
Душа  співає..  Вже  корюсь  навалі!..
Цілункам..  Нізі..  Вмілим  цим  рукам!..

Зіниці..  Дотик!..  Спалахнула!.  Тану..
Жарку  долоню  взяв  до  своїх  рук...
Несе..  Не  відчувала  ще  я  стану
Чуття  такого...  Цих  любовних  мук!!.

Тремчу..  Цілую..  Голова  йде  кругом!!.
Не  можу  вже..  Як  солодко!!.  Ти,-  мій!!!
Звилась!.  Коханцем  став  для  мене  з  друга!..
Вирують  хвилі!!..  Нас  несе  прибій!!!

Берізки  білі...  Гай  осінній...Тиша..
І  я,-  мов  в  господньому  Раю-
На  моховому  килимі...  Колише
Прибій  кохання  душеньку  мою!!.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803061
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.08.2018


З листа до сина…

                             А  може  це  раніше  закінчиться,-
                             Народе  мій,-  на  зиму  не  тягни!..
                             Хай  влітку  ще  світліють  наші  лиця-
                             І  в  рідний  дім  повернуться  сини...
                                               
...Я    радий    знати,    що    політ    триває,
Отой,    що    ти    задумав    ще    тоді...
Гляди  -  не    збочуйся    з    дороги  -  буть    біді,
А    так  -  нічого    кращого    немає.

Дерзай,    мій    сину!    Задуми    Господні
Твоїми    стануть.    Слід    лиш    пам'ятати
Розмову    нашу,    бо    Москва  -  не    мати...
У    нас    тут    осінь.    Ранки  -  прохолодні...

Птахи    замовкли...    Встоялось    варення...
Лягла    картопля    не    в    один    засік...
Для    мене    вже    закінчується    рік
Турбот    селянських.    Сите    сьогодення

Й    зима    грядуща  -  ніби    давні    друзі.
На  Сході  ж  -  лихо.  З  тими  й  ці,  -  червоні,
Під    стягом    жовто  -  синім    мов    ті    коні
Гарцюють.    Хочуть    жити    у    Союзі.

А    наш    Союз  -  це    Лиска    круторога,
Надійний    кінь    та    в    закутку    кабан...
У    нас  же    не    продавлений    диван,-
Бо    круговерть    сільська  -  мабуть,  від    Бога.

Чи  є  надія?..  Є,  мій  любий  сину,-
Бо  вперше  світ  весь  здибився  за  нас,-
За  те,  що  ми  стояли  до  загину
У  Києві...На  черзі,-  наш  Донбас!..

Ми  вистоїм...  Надія  є  велика,-
Кремлівський  мрійник  межі  перейшов...
Умом  попли́ла  кагебістська  кліка,-
Історію  точили,-  тепер  кров...

Історія    ж  Русі  ,-  на  дві  кульгає,-
Залісся  -  лиш  простий  асимілят...
Могил  слав*янських  в  тих  краях  немає,-
І  не  було  ніколи...Це  -  не  брат!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802868
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.08.2018


У вирій…

Блискавиці...Шурхіт...Писки,-
Руху  ультразвуки...
Швидких  крилець  миті  -  зблиски,-
Мов  в  балеті  руки...

Красне  літечко...Гніздечко...
Сильні  батько  й  мати...
Ніжні  ігри...Зов...Яєчко...
Вік  тут  вікувати!..

Та  не  вийшло...Вже  змужніли
Дітки  стоголосі...
Хоч  які  простори  милі,-
Холоди  на  носі...

Прийшов  Ілля...Він  в  довірі,-
Подорожну  пише...
Холодає...Треба  в  вирій...
Молодь  лиш  цим  дише!..

Вийшов  газда...Сумно...Тихо...
Лиш  туману  коси...
А  пташки  летять!..Їм  лихо,-  
Ці  холодні    роси...





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2018


Про Мальви…

                                                                   І  не  тільки  про  них…

Літо…  Мальви  підростали…  Пра  -  пра    давні  квіти…
З  вітеречком  загравали…  Що  то  значить  діти…
Підростали…Тягнулися  до  небес  далеких,
Там  пливли  хмаринки  білі…  Літали  лелеки…

Пропливали  й  чорні  хмари…  Та  все  стороною…
Тихий  дощик,  їх  приятель,  хитав  головою,-
Мальви  квіти  викидали…  Тягнулись  все  вище…
Раптом  -  горе!..  Громи  котять…Злива…Вітер  свище…

А  захисту  ніякого…  Дубок  далеченько…
Та  і  чим  він  допоможе…Як  підставить  жменьку!..
Жасмин  вітами  прикрити  міг  би  від  негоди,-
Та  далеко    посіялись…  Іншої  породи!..

Положило…Поламало…Кози  жують  листя…
Добре  -  світ  пішов  назустріч…  Свідоме  обійстя!..
Підняли  все…Підв’язали…  Пожурили  трохи…
Все  пошкоджене  прибрали…  Поганяли  блохи…

Живіть  мальви…Плодітеся…  Набирайте  сили…
Та  йдіть  до  нас,  щоби  вітри  вас  не  повалили…
Літо…  Мальви…  Пишаються…  Ожили  небоги!..
У  хазяйському  обійсті  враз  міцніють  ноги!!.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2018


Про Мальви…

                                         Про  мальви…

                                                           І  не  тільки  про  них…

Літо…  Мальви  підростали…  Пра  -  пра    давні  квіти…
З  вітеречком  загравали…  Що  то  значить  діти…
Підростали…Тягнулися  до  небес  далеких,
Там  пливли  хмаринки  білі…  Літали  лелеки…

Пропливали  й  чорні  хмари…  Та  все  стороною…
Тихий  дощик,  їх  приятель,  хитав  головою,-
Мальви  квіти  викидали…  Тягнулись  все  вище…
Раптом  -  горе!..  Громи  котять…Злива…Вітер  свище…

А  захисту  ніякого…  Дубок  далеченько…
Та  і  чим  він  допоможе…Як  підставить  жменьку!..
Жасмин  вітами  прикрити  міг  би  від  негоди,-
Та  далеко    посіялись…  Іншої  породи!..

Положило…Поламало…Кози  жують  листя…
Добре  -  світ  пішов  назустріч…  Свідоме  обійстя!..
Підняли  все…Підв’язали…  Пожурили  трохи…
Все  пошкоджене  прибрали…  Поганяли  блохи…

Живіть  мальви…Плодітеся…  Набирайте  сили…
Та  йдіть  до  нас,  щоби  вітри  вас  не  повалили…
Літо…  Мальви…  Пишаються…  Ожили  небоги!..
У  хазяйському  обійсті  враз  міцніють  ноги!!.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2018


Малинове…

                                             Коротко...  Про
                                             г  о  л  о  в  н  е  .  .  .  

Малина  пахне…Літньо…Свіжо…П’янко…
В  уяві  ж  інший  -  незабутній  сік…
Зустрілись  ми  з  тобою    тоді  зранку…
В  малиннику  згубили  часу  лік…

Що  нас  звело.-  чи  випадок,  чи  небо,-
Не  думалось...І  зараз  не  скажу...
Село  на  думці...Школа...  Юна  Геба...
Та  ми  в  той  час  не  перейшли  межу...

Розкидало  по  світу...  Юнь...Вокзали...
Та  десь  в  душі  той  вогник  іще  тлів!..
Ти  тут,-  я  там...Життя...Всього  бувало...
І  от  -  малинник...Казка...Диво  з  див...

В  твоїх  очах  -  сум'яття...Жаль...Надія...
В  моїх  -  ти  щось  помітила  своє...
В  обох,-  бажання...Виплекана  мрія...
Васильку!..Рідна!....Щастя  ти  моє!..
     
Так  малиново  пахли  твої  губи…
Припухлі…  Соковито  –  запашні…
Відчула  ти  цнотливий  подих  згуби,-  
Та  все  ж,-  твоя,-  шепнула  ти  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2018


Колаж…

Мій  герой,-  гідробудівельник  60-х  років.
Кременчук  ГЕС...СаратовГЕС…Сумщина!..
Вірш  до  50  -  річчя  весілля  літгероя...

                               Кремгесбуд...

Ви    незабутнi,    злитi    в    єдине  -  
Рожева    юнiсть    i    стук    колiс,
Днiпровськi    плеса    i    цвiт    калини,
Тягар    шовкових    дiвочих    кiс...

Там    сiра    гребля    днiпровськi    груди
Вiзьме    в    обiйми    з    волi    людей.
Ой    Днiпре,    Днiпре,    нелегко    буде
Крутить    колеса    чужих    iдей.

Щоденна    праця    вiднiме    сили,
Дихання    спинить    бетонна    гать.
З    роками    стане    i    свiт    не    милий,
Лице    змарнiє,    зiв'яне    стать.

Та    цi    скорботи  -  Днiпра    турботи,
Люди    ж    копають,    кладуть    бетон.
Я  -  теж    копаю.  Iдуть    роботи
Там,    де    промбаза,    там    де    затон.

Залитi    плавнi,    нема    вже    гаю,
Де    земснаряда    чавкає    рот...
Днiпро    Славутич,    прости,    благаю,
Напiврозумних    отих    iстот.

Прости    козацтва    нащадкiв    славних,
Царiв    природи,    творцiв    чудес,
Котрі    згубили,    розрили    плавнi,-
Щоб  там  постала  чергова  ГЕС…

                                                         *
                                                   *          *
                                       Дванадцять...

Нагрітий    бетон    в    теплім    череві    МАЗів
Пливе    на    будову    у    скрипі    ресор.
Колеса    торкнулись    містків  -  перелазів
І    котяться    вгору...  Лютує    мотор...
                                                                           
Колеса  -  на    місці.    Містки    затремтіли,
Суворо    сичать    на    них    гальма    тугі,
Лотки    розподільні    від    страху    присіли
На    всі    свої    ржаві    чотири    ноги.

Бетон    рине    вниз,    та    чимало    й    зосталось,-
На    череві    МАЗів,    в    лотку,    попід    ним,
Настав    час    лопати,-вона    заметалась,-
Сердита    від    поспіху,    зморена    в    дим.
 
Одна    за    одною    вповзають    машини
На    всі    три    заїзди...Зігрілася    кров...
Над    Волгою    крутяться    зір    горошини,
Мороз  -  двадцять  сьому  позначку    зборов...

Я  -  в    блоці    з    вібратором.    Жарко,    мов    в    трюмі,
Нагрілися    чоботи,    ноги  -  в    теплі.
Це  -  тут,    а    там  -  миттю    обсиплеться    з    гуми
Бетонна    кора,  -    надто    градуси    злі.
                                                                         
З    безсоння  -  усі    ми    немов    напідпитку,
Насправді    ж  -  лиш    двоє,    а    десять  -  в    труді.
Вже    інші    виходять    з    тепла    гуртожитку,-
Такі    ж    непитущі,    такі    ж    молоді.

Кубів    під    п'ятьсот    лягли    в    теплому    блоці,
Всю    міць    з    старих    рук    взяла    маса    густа.
Та    й    юнь    притомилась,-    в    нічній    цій    толоці
Рекорди  -  то    справа    зовсім    не    проста...

                                                               *
                                                         *        *



Троянди!..  Цілунки!..  Весілля!..
А  завтра,-  в  весільний    вояж…
Туди,-  у  купецьке  привілля,-
У  юність!..  У  віру!..  В  кураж!..

У  хугу  ночей  зимнодуйних,  
У  пекло  розжарених  днів,-
Там  дум  не  позбувся  отруйних,-
Та    тіло  й  сумління  зміцнив…

Літак…Хмари…Волга…Хитає
Готель  на  воді  вітерець,-
Каюта  на  носі…Немає
Щасливіших  наших  сердець…

Це  саме  в  каюті  з  піано
Упали  всі  шати  із  пліч,-
А  перса!!.  Бутон!!!  Серце  п’яне,-
Лиш  трепет...  Лиш  руки...  І.-  ніч!!.

Пестлива  ця    Волга…  Гойдає…
Велике  щось  котиться  вниз…
Ой,  мамцю,-  це  душу  виймає!!,
Згорю  мов  запалений  хмиз!...

А  хвиля  все  ніжить  і  ніжить,
Вдоволено  скрикує    хіть…
Розквітли  пелюсточки  свіжі,-
Ця    ніч  промайнула  за  мить…

Десертом,-  блакить  під  очима
Та    швидкості  син,-  МЕТЕОР…
Вперед!..Не  проскочити  б  мимо…
На  пляжі  знайомі!..  Мотор!...

Там  друзі…  Там  Волга…  Там  віра,-
Я  й  ТИ,-  нерозлучні  брати…
…Дніпру    стала  горем  довіра.-  
В  двобої  сплелись  Я  і  ТИ…

                                   .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801647
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.08.2018


Конюшина цвіте…

                           Кохання…  Вічно  молоде…
                           Життєдайне…  Складне...

Конюшина  цвіте,  конюшина,-
А  у  серці  травневий  розмай…
Чи  люблю  тебе  -  знає  калина,
Знає  сонцем  напоєний  гай…

Бачить  зелень  тих  круч  за  рікою,
Чують  наші  низькі  береги,  
Де  ходили,  кохана  з  тобою
Рука  в  руку,  хмільні  від  жаги…

Тихий  шепіт  ріки  пам’ятає
Інший  шепіт…Повір…  Відзовись…
Спротив  рук  потихеньку  спадає,
І  каблучка  сховалась  кудись…

Конюшина  цвіте,  конюшина,
Цвіт  рожеву  голівку  відвів…
Очі  в  очі…  Зіниць  горошини
Загорілись,-  не  треба  вже  слів…

Впали  шати  останнії    хтиво,
Конюшиною  перса  цвітуть…
Джміль  злетів,-  скоса  глянув  на  диво,
Спаленів,  закрутився,-  і  в  путь…

Конюшина  цвіте,конюшина,-
Шепіт  палить...  Туман  забуття...
Спільний  подих...  Бажання  єдине...
Ніжний  трепет...Польоти...Життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018


Флокси.

                                   Покинута  краса...

Флокси…Флокси,-  сирітки  забуті
Ви  в  жорстокій  зросли  боротьбі,-  
Хазяї  ваші  вже  на  розпутті
Між  землею  і  небом,-  слабі…

Молодим  же  краса  ні  до  чого,-  
Труть  автами  останню  траву…
Вже  не  двір  це-  а  бита  дорога,-
Не  знайти  вже  місцинку  живу…

Загорожу  ще  всю  не  пропили,
Зелень  в  захисті  ще  все  у  нас…
Флокси  цвітом  непотріб  прикрили,
Захлинулись  в  цвіту.-  бо  їх  час!..  

Мерехтять…  П’ють  вологу…  Радіють…
До  небес  тягнуть  райдуги  цвіт…
Ловлять  промені  сонячні,  мліють,
Звуть  людські  почуття  у  політ…

В  густих  пахощах  їхніх  віночків
Захлинулись  всі  літні  амбре…
Жаль  одне  -  товстокожі  синочки,-
Он  іще  один  дворище  тре!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800889
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.07.2018


Місячна ніч…

                                 Мала  Батьківщина...Село...

Ніч…  Повний  місяць…  Срібло…З  небозводу
Чумацький  Шлях  мак  -  зерна  розсіва…
Вже  другі  півні…  Я  в  кінці  городу
Не  надивлюсь  на  Божі  ці  дива…

Здається,-  рОки  канули  без  сліду…
Я  в  повній  силі…  Із  кіно  прийшов…
Та  ні!..  ГорОд  вже  відданий  сусіду…
Лиш  в  старій  клуні  постіль  я  знайшов,

Забрівши  в  гості  у  серпневу  днину
В  чуже  подвір’я,-  що  було  своїм…
Своєю  бачу  лиш  одну  калину,-
Що  заглядала  в  рідний  колись  дім…

Я  попрохав  послатись  в  засторонку,
На  свіжім  сіні…  Ліг…  І  сон  зборов…
Так  ні  ж!..Прийшло,  задівши  стару  тронку,-
У  сон…Те,  -  давнє…В  скроні  стука  кров…

Цілунки…  Стогін…Дотики…  Зізнання…
Слова    гарячі…  Рух  -  і    антипод!..
І  трепет  змоги…Кліпнув  оком…  Таня!..
Була  -  і  зникла…  Вийшов  на  город…

Ніч…  Повний  місяць…Срібло…З  небозводу
Чумацький  Шлях  мак  -  зерна  розсіва…
Вже  треті  півні…  Я  в  кінці  городу
Стою  й  дивлюсь  на  Божі  ці  дива

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2018


На сіні…

                                                         Сінокос!...  Гаряча  пора...

Як  мало  нам  в  житті  для  щастя  треба,-  
Оцю  дорогу…  Оці  верби…  Став…
Ці  луки…  Стіг.…  Струнка  ця  юна  Геба,-
І  вже  життя  любити,-  сто  підстав…

Як  пахне  сіном…  Та  жіночим  тілом,-
Воно  хвилює,  манить,  гріє  кров…
Від  нього  все  в  бажанні  затремтіло,
Відчувши  отой  ніжний  вічний  зов…

Бажанням  пахне  вся  твоя  постава,
Вона  пропахла    сінном  запашним,-
На  ньому  ти  -  немов    прекрасна  пава,-
І    пальчиком  –  могутнім,  хоч  малим

Ти  мене  маниш  в  постіль  ту  духм’яну,
Прийшов…  Милую…Геба,-  ні  гу    гу…
Вуста  цілую…Вогники  два…П’яну
Солодкими  бажанням  жагу…

Затрепетала…  Сил  уже  немає…
Та  рано  ще,-  бо  злет  лиш  дозріва!..
Гарячим  льодом  язичок  гуляє…
Зомліла…  Жарко…  Медом…  Ледь  жива…

На  піку  пещу…  Бо  того  бажає..
Гарячий  подих…Спрага  від  жаги!..
Безвольна..  Стогне…Дотик  серце  крає,-
Життєвий  простір  дарять  дві  ноги…

Щоб  ближче  рай!.  Він  поряд!!.  Обопілля!!.
Легенький  шурхіт,  трепет  стіг  почув...
Усі  на  сіні…  Золоте  привілля...
Обділений,-  на  сіні  хто  не  був….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800270
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.07.2018


25 февр. 45.

                                                     Вцілілі  фронтові  рядочки
                                                     рядового  страшної  війни
                                                     на  звороті  фотографії...
                                                     Прості  слова  солдата...
           
             Письмо  от  мужа  твого  Микити  Яков.  до  своей  жени  Люби  Ал.  и  до  свого  сина  Вани  Мик.
           Здрастуйте,  жена  и  синок.  Первим  долгом  моего  письма  сообщаю  вам,что  я  покоторое  время  нахожусь  по  милости  Божьей  благополучним,чего  и  вам  желаю  всего  наилучшего  в  вашей  хозяйственной  жизни..
             Ище  я  вам  передаю  свой  чистосердечний  привет  и  пожелание  всего  найкращого  вам,  моя  жена  и  мой  синок  Ваня.
           Я  ваше  письмо  получил.  Три  письма.  За  которие  я  очень  и  очень  благодарю.А  тоби,мой  синок  Ваня,  шлю  карточку.  Посмотри  на  тата  свого.  
           Я  висилаю  вторую  карточку  вам  на  память.  Спасибо  тоби  Ваня  за  твое  письмо,  что  ти  тату  написав  письмо  ще  не  ходивши  в  школу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800068
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.07.2018


Коні.

                 Дев'яності...  Було...Було...
                 Держава    дозволила                    
                 селянину    придбати    коня...
                 Де    його    взяти?
                 Та    в    умираючому  ж    колгоспi,-  
                 скаже  хтось.  
                 Але    колгосповi    чомусь  рiднiша  
                 живодерня…

Покiрний    погляд,    збитi    спини,
Гнiдий,    мишастий    та    рябий...
Везуть,    везуть    з    села    машини
У    мiсто    коней    на    забiй.

В    селi    вони    жили    як    люди  -
В    трудi,    в    багнюцi,    в    матюках.
Лиш    дiд    Степан,  -  помер    з    простуди,-    
Мав    жалiсть    в    жилавих    руках.

Та    ще    в    сiм'ї    Грицька    Забiли
У    снах    купали    коней    тих,
Орали    лан,    снопи    возили,
Лоша́ток    холили    малих.

Степан...  Грицько...  Сільські  трудяги...
За  що  Вас  так,-  Сибір,  тайга...
За  ріки  поту?..  Зуд  наснаги?-
Земля  була  їм  дорога́...

Тож    не    попали    до    людини
Гнiдий,    мишастий    та    рябий...
Везуть,    везуть,    везуть    машини
Останнiх    коней    на    забiй...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.07.2018


Діждися…

Чекаю...  Чекаю...Чекаю...
Тебе  все  нема  і  нема...
Щось  сталось?..Не  знаю...  Не  знаю!..
В  півліта,-  на  серці  зима...

Що  сталось?...Якісь  переливи...
В  свідомості...В  серці...  В  душі...
Де  сонечко  сяло  -  там  зливи?..
Хто  зна...Теорема  Коші!..

Не  знавши  -  не  скажеш...Та  серце
Говорить,-  все  буде  Ок...
Свідомість  вистукує  скерцо,-  
Не  хмурся...  Діждися  значка!...

І  він  маяком  замигає...
Мов  зірка..Та  -  наша...З  небес...
І  суму  в  очах  вже  немає,-
Бо  зоряний  вогник  воскрес...



 
   



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2018