| Сторінки (5/467): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Чуєш, дубе, я прийшла до тебе,
Ти мене два роки вже не бачив.
Скільки зустрічей, цілунків і побачень
Ти ховаєш в пам'яті у себе?
Знаєш, дубе, ти такий кремезний,
Обійняти вдвох тебе несила.
Я до тебе в гості напросилась,
Може, біля тебе сум мій щезне?
Бачиш, дубе, я все пам'ятаю:
Ти зелений, ліс стояв стіною.
Ти тоді схилився наді мною,
Чувся шепіт:"Я тебе кохаю..."
Хочеш, дубе, розповім я казку,
Розкажу про мрії і тривоги?
Жолуді посипались під ноги...
Добрий дубе, дякую за ласку!
03.11.2011р. 8:45
Подільські Товтри Сатанів
В якості ілюстрації використано картину
Шишкіна І.І. "Дуби" 1864р.
http://www.artsait.ru/foto.php?art=sh/shishkin/img/
20&n=
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294425
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.11.2011
У різнобарв'ї осені рудої
Лились по ѓорах акварелі.
В застиглій озера тарелі
День заховав своїх турбот сувої.
Із висоти зол́оченого клена,
Зірвався в подорож листочок.
Упав на скривлений місточок,
Тихенько хруснув під ногами в мене.
Замовкла осінь, памороззю вкрита.
Дрімає ліс під мідним листом.
Калина хвалиться намистом,
Бо має різнобарвну згадку літа.
Початок дня. Аж зашпори у пальцях.
Мороз... Зима не за горами.
І, ніби вишита нитками,
Спить річка, як моя канва у п'яльцях.
02.11.2011р.
Подільські Товтри Сатанів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294124
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.11.2011
Ліс причаївся. Вчора з падолисту
Створив мозаїку і вкрив долівку.
Рудий, крислатий клен схилив голівку,
На горобини дивиться намисто.
А граб свої гофровані листочки
Розмалював вогненно. Кольорові
Як прарорці. Тріпочуть у діброві,
В повітрі витанцьовують таночки.
Туманом сиві гори оповито.
Пихатий чорний крук сів на гілляку.
У дзьобі жолудь. Раптом з переляку
Зронив його і каркнув сумовито.
Іду по стежці. Ліс стоїть стіною
Виготовля картини феєричні.
Красуня осінь в сумі ностальгічнім
Своїм мовчанням ділиться зі мною.
ІІ Варіант Печворк*
Ліс причаївся. Вчора з падолисту
Створив печворк* і застелив долівку.
Рудий, крислатий клен схилив голівку,
На горобини дивиться намисто.
А граб свої гофровані листочки
Розмалював червоним. Кольорові,
Як прапорці. Тріпочуть у діброві,
В повітрі витанцьовують таночки.
Туманом сиві гори оповито.
Пихатий чорний крук сів на гілляку.
У дзьобі жолудь. Раптом з переляку
Зронив його і каркнув сумовито.
Іду по стежці. Ліс стоїть стіною
Виготовля печворки тихо, вічно.
Красуня осінь трішки ностальгічно
Своїм мовчанням ділиться зі мною.
Печворк* - Клаптикове шиття (від англ. Patchwork) - вид рукоділля, при якому за принципом мозаїки зшивається незбираний виріб з різнокольорових і строкатих шматочків тканини (клаптиків) з певним малюнком. У процесі роботи створюється полотно з новим колірним рішенням, візерунком, іноді фактурою. Сучасні майстри виконують також в техніці клаптикового шиття об'ємно-просторові композиції. У Росії давно використовується клаптева техніка, зокрема для виготовлення стьобаних виробів (клаптевих ковдр) і інших виробів.
01.11.2011р. 18:55
Подільські Товтри Сатанів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293897
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.11.2011
Чи я люблю тебе, чи ні...
Навіщо ставиш запитання?
Слова навіщо про кохання,
Коли летять за днями дні
Й затоплюють всі береги
Мого єства, мого чекання.
Тужливі ночі, і світання,
І спрагнені уста жаги.
Жаги цілунків ураган,
Жаги обіймів до нестями,
Коли підносить почуттями
І вивергає, як вулкан
Всю пристрасть, що в мені живе,
Що десь захована у серці,
В шаленому, нічному герці,
Що плоть мою, як греблю рве.
Звільняючи себе із пут,
Мов підіймаючись у небо,
Я стрімко падаю до тебе,
Бо небо із тобою тут.
17.11.2011р. 11:30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293861
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.11.2011
По шуршащей дорожке листвы,
Я иду, оставляя следы.
Где-то ходишь по осени ты,
Рассекая квадрат пустоты.
Где-то на перепутье веков,
Ты садишься в последний трамвай.
Твой маршрут: От себя - Далеко.
Может встретимся там невзначай?
Может быть ты увидишь меня
Среди тысяч чужих лиц вдали...
На закате ушедшего дня
Громко крикнешь мне вслед - Натали!
04.11.2011г. 10:45
Сатанов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293441
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.11.2011
В Подільських Товтрах заблукала осінь,
Іще гуляє в лісі манівцями,
Пісні співає разом з горобцями,
І пеленає небо в теплу просинь.
В озеречка вдивляється щомиті,
Із кучерів беріз знімає листя.
Ним трави посипає урочисто,
Щоб все було в брунатнім оксамиті.
Спинися, осінь, на одну хвилинку.
В Подільських Товтрах гарно, наче в казці.
Зроби із хмар пухову пелеринку,
І з вітром закружляй в чарівнім вальсі.
04.11.2011р.
Подільські Товтри Сатанів
Для ілюстрації використано фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293122
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2011
В осінню ніч крокую... Тихо в парку...
Тьмяніють ліхтарі вздовж огорожі.
Крізь хмари місяць заглядає в шпарку,
Блищать зірниці на намисто схожі.
На вежі б'є годинник знову й знову...
Рахую пошепки: п'ять, вісім, десять.
Пригадую розмову телефонну,
Думки літають десь у піднебессі...
Ти так далеко і мені самотньо...
Холодний парк, шумлять тихенько віти.
Вперед крокую крізь нічну безодню,
До тебе хочу, ніде правди діти.
07.11.2011р. 20:42
Подільські Товтри Сатанів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2011
Ну вот и все... Уезжаю я завтра утром.
Вдогонку птицам исчезну в рассветной дАли.
Возьму с собою все свои беды, печали.
Оставлю в небе, звездным закрыв перламутром.
Каким коротким был сон этим бабьим летом...
И грустная осень пришла к нам опять нежданно.
В холодной постели проснешься ты утром рано...
А впрочем, знаешь, хочу сказать не об этом.
Ты сложишь крылья. Летать без меня нет смысла.
Тебе все труднее справиться будет с хандрою.
Ты будешь искать мои руки, озябши зимою,
А после ринешься вон из дома, отчаянно зубы стиснув.
Искать меня будешь ты среди толпы прохожих.
Мои слова принесет тебе щебет птичий.
Хоть наша повесть с тобой на последней странице
Без хэппи энда... Увы, так бывает тоже.
Придешь усталый. Снимешь пальто в прихожей,
В пустой квартире зима постучится в окна.
Ты будешь стоять и смотреть сквозь замерзшие стекла...
И только жить без меня ты уже не сможешь.
29.10.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289746
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.10.2011
Я умею терпеть,
Я умею молчать.
Зубы стиснув - стонать,
От обид не кричать.
Сильной быть я умею,
Все молча сносить.
А еще я умею
Безумно любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288443
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 25.10.2011
Однажды бедный Пилигрим
Шел медленно дорогой дальней.
В тоске безрадостно-печальной
По ней он брел судьбой гоним.
Свою последнюю Любовь
Искал поэт в сем мире грешном.
Искал усердно и неспешно,
Чтоб вкус ее изведать вновь.
И вот однажды повстречал
Ее. В пыли, возле дороги,
В плевках вся, в кровь разбиты ноги...
Ее никто не замечал.
Поэт вскричал: "Любовь моя!
Неужто это ты, святая?
Ты вся побитая, хромая...
Ты не взойдешь на пьедестал
Который я давно сложил
В своих мечтах и сновиденьях.
И ты не "чудное мгновенье",
И лик твой для меня не мил.
Ты не сверкаешь, не паришь,
К тому же ты и глуповата,
Забыта всеми и помята,
Других собою не затмишь".
И невдомек было ему,
В его гордыне изначальной,
Что, может быть, в сей миг печальный
Ему вручает Бог судьбу.
Что Небо в щедрости своей,
Его последнее желанье
Исполнило, как заклинанье,
Послав Любовь на склоне дней.
Ушел усталый Пилигрим,
Не разглядевший свое счастье,
Любовь оставив без участья,
И даже имя не спросив.
А поутру, когда встают
Лучи, воспевши дня начало,
Любовь, слезиночки роняла,
Что превращались в изумруд.
24.10.2011г. 3:46
Для иллюстрации использовано картину художницы Erica Hopper
http://2photo.ru/ru/post/22824
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288437
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2011
Лунный свет на моей смуглой коже,
Сладость чувства по телу струится...
Вдох и выдох... И ночь, будто птица,
Нас крылами накрыла, похоже.
Твои губы целуют запястье,
За предплечьем плечо... Осторожно
Расплываются ласки подкожно,
И звучит то ли стон, то ли счастье!
Томный свет ночника. Полутени...
Перепутано время, пространство.
Растворяется спальни убранство.
Ты целуешь лодыжки, колени...
За окном угасают зарницы.
В предрассветном тумане качаясь,
Птица-ночь улетает, прощаясь...
Твои сонно сомкнулись ресницы.
23.10.2011г. 18:43
Для иллюстрации использована картина испанского художника Vicente Romero Redondo
http://www.liveinternet.ru/community/2332998/post168020069/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288176
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 24.10.2011
Еще так хочется любить,
И слушать нежные признанья,
Сгорать от страстного желанья,
И для тебя любимой быть.
Еще так хочется тепла
От сильных рук на смуглой коже.
Я верю, что Господь поможет,
Чтобы любовь я сберегла.
А ты, мою любовь к тебе,
Храни предельно осторожно,
Ее разбить совсем не сложно,
Она одна в твоей судьбе.
И если даже я уйду
В тот мир иной, где нет печали,
Любовь лампадными свечами
Не растворится поутру.
18.10.2011г. 11:00
Шарм-Эль-Шейх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288173
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2011
Это правда, что ты меня
Ждал когда-то всю жизнь свою,
Долго жил никого не виня
В одиночества на краю?
В час, когда к тебе добрый сон
Приносил иногда забытье,
В тишине раздавался стон,
И шептал ты имя мое?
Из фантазий твой соткан мир:
Частью - прошлое, частью - мечты,
Но мозаику с разных картин
Собираем вдвоем - я и ты.
Между нами сжимается круг,
Мы летим сквозь него во мгле.
Нам бы встретиться с тобой вдруг
В этой жизни, на этой земле.
23.09 - 22.10.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287942
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2011
Скажу тебе сто раз - Да!
И эхом ответ прокричу,
О том, что с тобой навсегда
Быть рядом по жизни хочу.
Не буду грустить больше я,
Хоть грусть подступает под час.
В твоих глазах свет сентября,
Пусть он мне расскажет о нас.
Пусть длится наш сон чуднОй,
Пускай пролетают года.
Остаться хочу лишь с тобой
Сегодня, сейчас - навсегда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287939
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2011
Душею, що повною мірою
Жалями і болем налита.
Чи сповіддю тихою, щирою,
Що, як перед Богом, відкрита.
Чи тихим зітханням закоханих,
Розлучених часом і простором.
Чи криком думок наполоханих,
Знялись що над пам'яті островом.
Чи трепетом серця розбитого,
Котре катувалось чеканням.
Майбутнім, що щедро розлито нам
Й заховане вічним мовчанням.
Всім цим - я з тобою, мій милий
Пос́еред самотності й тиші.
Ми будемо разом, єдиний!
Чекай! Я тебе не залишу.
30.09.2011р. 14:01
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2011
Плейкаст на это стихотворение можно просмотреть и прослушать здесь:
http://www.playcast.ru/view/1661053/94c63c3a4e7221249325006ad04167f8287a5849pl
Автор: AmriLaura
Октябрь. Природе вопреки
Прозрачный воздух. Небо блёкло,
И от дождей еще не мокро.
Летят с деревьев медяки.
Как будто щедрою рукой
Расплачиваясь за объятья,
Деревья сбрасывают платья,
Чтоб обрести во сне покой.
А ветер, в пляске чумовой,
Хватает на лету одежды,
Как запоздалые надежды
Разносит их по мостовой.
01.10.2011г.
дорогой во Львов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284389
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 05.10.2011
(Источник вдохновения - И. Бродский "Колечко")
Дай мне, молю,
Жизнь всю мою
Выплакать с причитаньем.
Чистой слезой
Вылить с тоской
Тяжкие вздохи рыданьем.
Слезы и плач
В бусинки спрячь.
Пусть там хранятся вечно.
В час ночной ты
Бусы сплети,
И мне подари, конечно.
Вскоре зима,
В гости сама
К нам прилетит под утро.
Замерзнет тогда
Слеза, как вода,
В бусах став перламутром.
Выйду во двор,
Вязью узор
Тропками между домами.
Бусы порву,
Брошу в снегу.
Пусть собирает зима их.
01/10/2011
дорогой во Львов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284096
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2011
Я воспевала тебя песнями,
Ты не слыхал.
Я наполняла тебя мыслями,
Ты расплескал.
Звала тебя из темноты ночей,
Ты же стоял.
Я рассказала о любви своей,
А ты молчал.
Я отдавалась тебе полностью,
Ты отвергал.
Пыталась быть для тебя совестью,
Ты потерял.
Я предлагала свою преданность,
А ты не брал.
Я рассыпала свою трепетность,
Ты растоптал.
Стонала, плакала от горести,
Ты убегал.
Я все ждала тебя в покорности,
..........
Ты опоздал!
30.09.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.10.2011
Затуманились очи печально,
Отступил безмятежный покой.
Услыхала вчера я случайно -
Говорил о любви ты с другой.
Дикий, бешеный, яростный, шалый
В мысли врезался ревности конь.
Голос весел был твой, хоть усталый -
Обещал ты ей в сердце огонь.
Стало холодно, зябко, тревожно
На исходе всех дней сентября.
Больно так, что терпеть невозможно...
Горько знать, что поверила зря...
29.09.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283302
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2011
Мой дом в ночи, как будто в море остров,
Тебя на нём давно я ожидаю...
И голос твой так искренно и просто
Шепнул со вздохом: «По тебе скучаю...»
Всплакнули где-то грустно половицы...
Окно открылось в жизнь мою былую,
Листала медленно ее страницы...
Ты мне сказал: «Люблю тебя такую».
Свеча сжигала время наслажденья,
Луна светила золотистой долькой.
И то ли явно, то ли в сновиденьях
Ты мне сказал: «Не просыпайся только...»
27.09.2011г.
Для иллюстрации использовано картину
американского художника Ли Богла
http://pda.privet.ru/post/108937946
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283009
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.09.2011
Коли мені важко і серце у тузі,
Коли мене зрадили рідні і друзі,
Молюся Ісусу! Мене Він прощає,
І Духом Святим Своїх істин навчає.
1
Не брати чужого кохання дещиці,
На світ не дивитись очима блудниці,
І щастя чужого шматками не рвати.
За вкрадене щастя прийдеться страждати.
2
Не клясти сусіда і не обмовляти.
Своїх ворогів варто благословляти.
Та жити у мирі з душею і тілом,
Слова власні завжди доводити ділом.
3
До друзів своїх не лукавою бути,
І користь, і зиск щодо них - позабути.
Не заздрити іншим, на них не брехати,
І завжди із вірою правду шукати.
4
Звертатися вранці в молитві до Бога,
Була щоб щаслива на весь день дорога.
І низько схилятись в момент каяття,
Ввіряючи в руки Ісуса життя.
***
До Бога і радість несу і печалі,
І хочу, щоб, друзі, ви знали надалі:
Господь мій людей усіх благословляє,
Всіх любить, прощає, чекає, приймає.
03-26. 09. 2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282843
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2011
Зима приходит неизбежно
Сжимая серебром виски.
Но вдруг она подарит нежность
Среди заснеженной тоски.
Из глубины сердечной тайны
Вмиг прорастет побег любви.
И, может быть, тогда случайно
Меня в мечтах узрите Вы.
В минуты тайные блаженства,
Среди заснеженных миров,
Возникнет чувство совершенства,
Сверкая вензелем стихов.
И в каждой строчке я незримо
Явлюсь, как сон, на склоне лет.
И Вы поймете, что любимей
Меня для Вас на свете нет.
17-25.09.2011г.
Для иллюстрации использовано картину Josephine Wall "Сказочный мир"
http://img-fotki.yandex.ru/get/5002/ivanpobeda.12e/0_40d97_69123c17_XL.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282704
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2011
Десь осінь по ѓорах блукає в багр́янці,
В червоних коралях, що на вишив́анці.
Намітка із жовтого листя янтарна,
Запаска з ялиці: зелено-примарна.
Випитує осінь в прохожих дорогу,
Добратися хоче до м́ого порогу.
Принести в дарунок жалі та печалі,
І крик журавлиний з блакитної далі.
Зітхання і смуток, утому, зневір'я,
Тривогу й несп́окій до м́ого подвір'я.
Та стрівся їй вітер, мій лицар вродливий -
Хоробрий і мужній, хоч трішки встидливий.
У вальсі кружляв осінь без перестанку.
Спинилися вдвох лише в мене на ґанку.
У гарному вбр́анні з легких візерунків
Чомусь світла осінь стоїть без пакунків.
То лицар прекрасний мене захищав,
Образити жінку нікому не дав!
Коли осінь в танці кружляла по схилах,
Усі подарунки в лісах розгубила.
Я чемно всміхаюся: Осене мила,
Без тих подарунків ти дуже красива.
Що їх не дал́а мені, я не сумую,
Пригожого лицаря ніжно цілую.
21-22.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2011
Зримость надлома
Гонит из дома.
Мысли в дороге
Сплошь в монологе.
Вдаль километры,
Но незаметно.
В дымке проложен,
Все подытожит
Путь.
Сердце разбито,
Музыка Битлз.
Горечь разлуки.
Сцеплены руки
Дальше и дальше
От прошлой фальши
Будь!
Желтое с красным -
Осень! Все ясно!
Солнце сквозь тучи
Дарит свой лучик.
Ветер в погоне
Снова догонит.
Пусть.
Вдавленный битум.
Чувства разбиты.
Впились осколки,
Без остановки,
Остро и больно...
Хватит, довольно!
Со всего маху
Снова на плаху...
Грусть...
Мне б минералки...
Люди, как танки!
Слепо размажут,
Не пикнешь даже...
Плакать - нет мочи,
Но очень хочешь...
Было, но в прошлом,
Мысль о хорошем -
Знай!
Ждет тебя песня,
Где с милым вместе,
В жарких объятьях.
Сорвано платье...
Током по коже...
Мягкое ложе...
Небо в алмазах!
Встретится сразу -
Рай!
23.09.2011г.
Дорогой в Хмельницкий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282435
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.09.2011
Відео ролик на цей вірш можна подивитися тут:
http://www.youtube.com/watch?v=bucQ7Atk82o&feature=youtu.be
Автор : Таира
Дощ цілував у сквері всі дерева
Та ще й до мене ліз під парасолю.
Нахабно чмокнув у загривок лева,
Котрий фонтани прикрашав собою.
Я від дощу сховалася в кімнаті.
Він гримав гучно у вікно і двері.
На ранок хмари розійшлись кудлаті,
Калюжі заблищали в мокрім сквері.
Хоч вітер бавиться з листочками для втіхи,
Виходжу з дому, вдягнена тепліше.
Зненацька крапелька зірвалася зі стріхи -
Мені свій поцілунок дощ залишив.
18.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281727
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2011
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощ́ення минулих гріхів.
Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.
Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Безкінечних вершин таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.
19-20 вересня 2011р.
Звучить - музика Е. Гріга
до драми ібсена "Пер Гюнт" - Пісня Сольвейг
(вик. Анна Нетребко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2011
(Навеянное после прослушивания романса "Пролитую слезу"
в исполнении Полины Агуреевой.
Слова - Иосифа Бродского, Музыка - Виктора Берковского)
Вновь, одиночество, сжимаешь пальцы,
Суешь ком в горло и туманишь взгляд?
Что мне осталось? Написать лишь стансы,
Ведь ничего не возвратить назад...
За что плач́у бессонными ночами,
И разговором с призрачной луной?
Я исчисляю время не часами -
Длиною расстояния с тобой.
Давно ты за спиной расположилось,
Жизнь разбавляя чашкой забытья...
От безысходности надежда появилась:
Нас двое - одиночество и я.
15.09.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280913
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.09.2011
Господь Всемогущий!
К Тебе я взываю!
Я много грешила!
Я грешница,
Знаю.
Прости мне грехи!
О, Господь мой,
Прости,
И с чистой душою
Меня отпусти.
Стою пред Тобой на коленях,
Мой Бог,
Смиренно прошу,
Чтоб беда мой порог
Прошла,
Не оставив нигде и следа.
Ты знаешь,
Что дочка моя молода...
Пошли ей терпенья
И мудрости в срок,
Чтоб мир сей безумный
Ее не привлек.
Пусть Ангел-Хранитель
Ее защищает
От всякой беды,
Что ее поджидает.
Спаси!
Сохрани!
И дай веру в надежде...
Ведь Ты возлюбил
Этот мир еще прежде.
И Сына Исуса послал,
Чтоб спасти
Людей всех заблудших.
К Тебе привести.
Чтоб каждый с Тобою
Имел жизнь благую,
Чтоб каждый, кто верит,
Был жив!
Аллилуйя!
Спасибо, мой Бог,
Что молитву приемлешь!
Ты Мудр!
Справедлив!
Никогда Ты не дремлешь!
Ты столь Терпеливый
И Милостив с нами...
Так будь же прославлен за все,
Бог мой!
Amen!
31.05.2010г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280799
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.09.2011
Анонс.
Этот рассказ для внимательного и неторопливого прочтения. Если у вас сейчас мало свободного времени, лучше отложить чтение , и вернуться к нему попозже.
Этим рассказом я сделала попытку наблюдения и размышления над поведением людей в виртуальном пространстве. Это еще одна причина отложить чтение, если вас эта тема не интересует.
Все совпадения ников - случайны.
Короткая летняя ночь не приносит прохладу в июльскую жару. Окно открыто настежь. Из него, как из духовки, заползает в комнату густое марево раскаленного воздуха. Все живое, изнуренное жарой дня, спит.
Мне же не спится ... То ли полная луна? То ли жажда? Хотя бы глоток чего-нибудь холодного. Может, засунуть голову в холодильник? Сон не идет ... Сделав круг по комнатам, сажусь к компьютеру.
Лениво листаю разные сайты. Вот интересное название стишка - «Ты одинока, как и я». И о чем же он?
Тиха печаль моя вночи,
Не плач, не бойся, не кричи.
Подруга добрая моя,
Ты одинока, как и я ...
Куда это меня занесло? А, блог женщины с ником Неземная! Прокручиваю колесико мышки, чтобы посмотреть, что там дальше. Взглядом натыкаюсь на слово «Маленький Принц». Прямо тебе Антуан де Сент-Экзюпери. И что же Маленький Принц?
Маленький Принц: Одинокая. Одна. Это тяжело и невыносимо, когда тебя окружают четыре стены, сверля тебя своими бетонными глазами. Твои стихи близки мне. Они искренние, с нотками грусти.
Дрожали руки.
Я собирал камни.
Слезы в душе.
Неземная: Ты так тонко чувствуешь мои стихи. Мне нравится с тобой разговаривать. Так приятно, что ты настоящий и рядом!
Маленький Принц: Жаль, что у меня нет тысячи крыльев, чтобы прилететь и подарить тебе цветы горицвета, чтобы они всегда грели душу твою. Эти маленькие рубаи тебе.
Каменное дерево не может плакать.
Смеяться может маленький паук.
Судьба часто с нами не справедлива.
А мы все смотрим ей в глаза, не мигая.
Неземная: Спасибо за рубаи! Сердце трепещет, как у старшеклассницы ... Кажется, я в тебя влюбляюсь.
Маленький Принц: Ты - зеркало моей души. Вот сейчас пишу тебе, и кажется, что ты за окном. Очаровательная брюнетка с большими, теплыми, как солнце, глазами.
Черно-белая радость рвется в эфир.
Я жду дыхание твоё.
Мне хочется выключить телевизор.
И мыслями я где-то рядом с тобой.
Неземная:Я хочу, чтобы ты был счастлив. Чтобы твоя душа пела нотками любви. Чтобы тебе хотелось жить. Чтобы черно-белое кино разлилось красками яркого лета. Мой Маленький Принц, мое солнце.
Маленький Принц: Я не зря жил. Я знаю, что такое любовь и страдания. Недаром жил, потому что есть на земле люди, которые меня вспомнят теплым словом. Я тешу себя, что ты, и ряд других людей, будут счастливы. Мое сердце выскакивает, когда думаю о том, что помог тебе. Мне так сильно хочется видеть твои глаза улыбающимися. Эта маленькая танка тебе.
На деревянном столе.
Вылитая чашка кофе.
В этой луже грусти.
Отражаются твои глазки.
Они смеются.
Неземная: А я смеюсь, и не только глазами. Поверь, это только твоя заслуга, лови воздушный поцелуй, пусть он согреет тебя.
Маленький Принц: Спасибо за поцелуй, он был очень сладкий. Я тоже шлю тебе свой поцелуй. Ощути его. Моя мечтательница ...
Разговор с луной.
Дверь, открытая в тишину.
Твой поцелуй воздушный.
Неземная: Получила твой поцелуй, опьяняющий и незабываемый, потому что он первый!
Маленький Принц: Если ты возьмешь меня за руку, я полечу за твоими глазами в небо. Ты мое счастье!
Разлюбил играть.
Надоели камешки.
Хочу к тебе.
Неземная: Ты ляжешь на мои колени, а я буду гладить тебя нежно-нежно. Заберу все твои печали, выпью до дна тревогу, поцелую горячо в губы, и ты мне улыбнешься.
Маленький Принц: Это было бы незабываемо. Наверное, я влюбляюсь в тебя понемногу. Я верю в то, что любовь единственная!
Слезы от ветра на моих глазах.
Я не могу их остановить.
Они текут ручьями на землю.
Что-то болит, что-то обрывается,
Но я все равно не отпущу твое сердце.
Неземная: Мне жизнь казалась уже серой, и вдруг ты, как цветы весной, подарил все эти дни счастливые. Пусть сердце твое трепещет, когда осмелишься сказать, что ты любишь, когда ты поймешь, что это любовь.
Маленький Принц: Я читал хокку поэта Мацуо Басьо. И мне так захотелось тебе что-то подарить.
Держал их во сне.
Синие васильки.
Холодно без тебя.
Неземная: Я таю от твоих слов. Они такие прекрасные, чувственные! Я очарована тобой, чувствую себя принцессой, а ты - мой принц.
Маленький Принц: У тебя такая душа! Береги себя, моё маленькое счастье. Не грусти!
Холодно ночью.
Деревья не спят.
Я ждал, пока ты заснешь.
Неземная: Я не грущу. Не тревожь свое сердце, милый. Для меня ты, как солнце. Ты меня согреваешь, укачиваешь в теплых своих лучах.
Маленький Принц: У моей любви нет границ! Как бы я хотел гулять с тобой в травах, взявшись за руки. Эти хокку тебе. Они, как и ты, волшебные. Нет - ты чудеснее!
Проснулся ночью.
Свет светит.
К утру 5 часов.
Видел сон.
Ты рядом засыпала.
Мечта моя.
Неземная: Я так люблю тебя! Я к тебе лечу!
Маленький Принц: Когда засыпаю, всегда думаю о тебе. Но ты не приходишь в мои сны. Я хочу надарить тебе полевых цветов. Ромашек. Ты любишь их? Они такие красивые! Белые с желтыми кружочками. Они похожи на тебя, моя любовь.
Трава и цветы,
Рожденные солнцем.
Вспомнил ветер -
Теплый вздох лета.
Приснись мне.
Неземная: Я плакала вчера ночью, ты мне не приснился.
Маленький Принц: Я вчера молился и просил у Господа, чтобы Он подарил тебе теплые сны. Я долго не мог заснуть. Я искал тебя мыслями. Я чувствовал твои слезы. Я чувствовал, как они катятся. Я бы так хотел их вытирать. Моя Неземная ... Целую тебя в ушко.
Увядшие листья.
Краски лета.
Жду тебя.
Неземная: Я больше не буду плакать! Я хочу в твои объятия! Хочу раствориться водой слез в твоих глазах, хочу быть рядом, видеть тебя ежеминутно!
Маленький Принц: А я хочу тебя обнять и тихо прижать к себе. Ты мой ангел хранитель! Ты даешь все самое ценное, что имеешь.
Обнимаю подушку.
В виски постучалось сердце,
Сладкий прогнав сон.
Неземная: Я так хочу почувствовать биение твоего сердца.
Маленький Принц: Мое сердце у тебя на ладони. Согрей его, ибо оно остывает! Люби его, ибо без тебя умирает! Держи его крепко, чтобы оно не выскочило из рук! Без твоего тепла оно не будет жить!
Слёзы текут из покрасневших глаз
По грязной щеке,
Не оставляя на ней следов
Неземная: Ты имеешь то, чего никто не имеет - мое сердце и душу!
Маленький Принц: Твои чувства, словно волна, накрывают! Солнышко мое, моя жизнь, моя любовь! То, что творится в моей душе сейчас, это счастье! Счастье - это ты! Моя Богиня!
Писал слова.
Её так много -
Моей любви
Неземная: Я буду любить тебя всегда! Я люблю тебя до боли! Тобой живу!
Маленький Принц: Только благодаря тебе я поверил в жизнь. Слышишь! Я люблю тебя!
Эти три слова
Всегда в моей голове:
Люблю тебя ...
Неземная: Я буду ждать тебя долгими ночами. Представлять себе нашу встречу. Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ!
На этом записи прекратились. Оставалось только домысливать, приехал ли Маленький Принц, влюбленный в японскую поэзию, к своей неземной любви? Встретились ли они? А может, судьба распорядилась по - иному? Вопросы кружились в моей голове. Тихо гудел компьютер, а за окном просыпалось погожее, летнее утро.
Через несколько недель, открыв блог Неземной, я прочитала новую запись.
Неземная:
Кто до конца понял жизнь?
Кто понял, как надо жить?
Кто еще ни разу за жизнь,
Не оступился и не смог простить?
Fox: Это - Вы! Вашей силы хватит на всевозможные, не всегда легкие и радостные испытания. А я подарю вам веру в Себя.
Неземная: Я так люблю с тобой разговаривать. Когда еще даже и не успею что-то сказать, ты уже знаешь, что хотела. Ты все понимаешь, и я таю от твоих слов. Ты мое солнце, луч в темных тучах. Я не могу устоять против твоих чар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280797
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 15.09.2011
Кліп-карооке на цей вірш
(автор Таіра, Музика Віктор Ох)
можна подивитись і поспівати тут:
http://youtu.be/ACZRr9fQ-74
Теплий вересень ходить полями,
Заглядає на пишні сади.
В вирій літо летить журавлями,
Залишаючи в небі сліди.
Розмальоване листя у клена,
Горобина палає, мов жар.
Лиш ялиця струнка і зелена,
І торкається кроною хмар.
Оксамитом яскравої клумби
Чорнобривці сплітають вінок.
Теплий вересень звуками румби
Кличе осінь барвисту в танок.
14.09.2011р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280603
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.09.2011
Післясмак, який відчула після прочитання віршу
"Телефонный разговор" талановитої майстрині слова Алли Мегель
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268029
Телефонний рингтон...
Чую. Йду.
Умикаю.
Перейшла на балкон...
Так. Це я.
Ні. Дзвінків не чекаю.
Хто турбує?
Любов...
Звідкіля ти з'явилась?
Ти чому
Прийшла знов,
Ти вночі тільки снилась?
Що ти хочеш?
Тепло
Дарувати у серце...
Знов морочиш
Мене...
Там солоне озерце
Усіх вилитих сліз
І років,
Що прожиті...
Йди собі кудись в ліс...
Чи потрібні
Ті миті,
Де шаленство до краю,
Де лиш небо
І пісня,
Де лиш двоє літають?
Йди собі,
Уже пізно...
Нащо той марафон...
Все... відбій...
Вимикаю...
Замигтів телефон:
На екрані -
КОХАЮ!!!
14.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2011
(навіяне зображенням на картинці)
В затишених алеях пахло літо,
Тоненький деревій підняв голівки...
Ти поглядом минулого століття
Дивився із старенької листівки.
Знайомий силует... високий зростом...
Та кроки віддаляються зітханням...
Чому спинити так тебе не просто,
Отримавши палкі слова зізнання?
Ось тільки що стояв ти на колінах,
Дивився в очі... цілував долоні...
Що сталося? Яка причина в змінах?
Чому в траві троянди ці червоні?
Тебе затримати, спинити хочу!
Хоч горда, але все ж тебе любила...
Ти дивишся через століття в очі...
Запитуєш: " Чому ти не спинила?"
11.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2011
Грёзы
Я дождями пролью
Капли воспоминаний о прошлом.
Пусть сверкают они
Нитью жемчуга прежнего дня.
За завесою той
Все обиды сложу осторожно
И взлечу в ширь небес,
Где давно ожидаешь меня.
Сильным белым крылом
Мою душу обнимешь и тело
И согреешь теплом,
Пронизав ярким светом насквозь.
И парить над землёй
Вместе будем с тобою умело,
Потому что летать
Раньше вместе нам не довелось.
А когда лунный диск
Разольёт водопад откровенья
И на струи его
Я присяду на самом краю,
Ты тогда положи
Свою голову мне на колени,
А я тихо тебе
Колыбельную песню спою.
10.09.2011г.
Для иллюстрации использована картина
БИБИК Александра Васильевича / Вечерние грезы / Живопись [Ню]
http://www.artlib.ru/index.php?id=11&fp=2&uid=11406&iid=144395
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279798
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2011
Помолюсь о тебе,
Пусть с тобою едва мы знакомы.
Помолюся о том,
Чтобы счастье стучало в твой дом.
И хотя у судьбы
Много знаков; суровы законы...
Пусть все будет сейчас:
Мне не важно, что будет потом!
Я живу только тем,
Что сейчас происходит со мною.
Все, что в прошлом, никак
Не сломать нам с тобой, не сменить.
То, что будет потом,
Небеса наперед не откроют,
Ведь так больно тонка
Между прошлым и будущим нить...
Помолюсь Небесам.
Пусть стихи не писал обо мне ты.
За их мудрость и боль,
Хоть они воспевали других.
Верю! Время придет...
И когда-то небесной кометой,
Заблестит среди звезд
Обо мне твой изысканный стих.
И напишешь ты в нем:
Где-то женщина есть на планете...
Она любит и ждет
Средь рассказов, стихов и картин.
Для тебя же она,
Без сомненья, одна на всем свете,
И Наталочкой ты
Называешь ее лишь один...
05.09.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278830
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 05.09.2011
Ти до мене прийди, як заграє світанок.
Ти до мене прийди, коли сонце встає.
Теплий потиск руки, зачудований ранок...
Ти кохання моє! Ти кохання моє!
Ти до мене прийди, коли сонце в зеніті.
Ти до мене прийди, хай все бачить село.
Поцілуй, пригорни, щоб в обіймах зігріти,
Щоби там не було! Щоби там не було!
Ти до мене прийди, коли сонце сідає.
Ти до мене прийди, наче подих весни.
Давню мрію свою, що коханням палає,
Постелю в твої сни! Постелю в твої сни!
Пелюстќи сон-трави розкидаю шовкові,
Приберу, як до свят, і світлицю, і дім.
Я скупаю тебе в ніжній хвилі любові...
Будеш завжди моїм! Будеш завжди моїм!
02.09.2011р.
Для ілюстрації використано картину мексиканського
художника-сюрреаліста Октавіо Окампо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278492
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.09.2011
О! Що то буде за приємний день,
Де дві самотності зустрінуться очима,
Залишать все минуле за плечима,
І житимуть теперішнім лишень.
О! Що то буде за щаслива мить...
Твоя рука торкнеться до зап'ястя,
В моєму тілі розіллється щастя,
Та музикою в серці зазвучить.
О! Що то буде за шалена ніч!
Всі зорі, хоч досвідчені в коханні,
Лиш спрагло споглядатимуть в мовчанні
За диким полум'ям з глибин сторіч.
02.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2011
Я пустка... Спогад... Я фантом...
Без почуттів, без болю і без тіні...
Кидає вітер зірваним листом
Мене й несе в своєму повелінні.
Нема думок, бо впали десь на дно
Душі, що пошматована мовчанням...
Нема бажань, бо вітру все одно,
Чим розважатись - листям чи коханням.
А всесвіт мчить... Байдуже, без перерв,
В спірально-марнотратнім миготінні...
В мені одна струна - зболілий нерв...
На ньому грає вітер-Паганіні.
30.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277739
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2011
Відеоролик-карооке на цю пісню можна подивитись і проспівати тут:
http://www.youtube.com/user/MazurNatalia#p/u/0/5TczKjdP4eU
Автор відеоролика Таира
Повір, мій милий, не зима,
А щедра і багата осінь.
Хоч павутинка у волоссі,
Причин для смутку ще нема.
Повір, мій любий, не дарма
Тобі я снилася ночами,
Коли вогненними мечами
Твій розум розривала мла.
Коли терзало каяття,
Палали в спогадах години...
Як промінь сонця злої днини,
В житті твоїм з'явилась я.
Для тебе полечу до зір,
Пірну в глибини океану,
І вигою на серці рану!
Повір, коханий мій, повір.
26.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2011
Паркої ночі темне полотно...
Тріщить цвіркун - докучливі ці звуки.
Квадратом дивиться в пітьму вікно
Туманною розмитістю розлуки.
Як крапельки дощу, падуть думки.
Нема для їх єднань благословіння.
І кожна має лиш свої шляхи,
І вічного падіння повеління.
Самотність розцвіта, як кволий мак:
Без запаху, без кольору... В півтіні
Присутність сил незримих, наче знак,
Я впізнаю в нічному мерехтінні.
Почув своїх я роздумів мотив.
Слова крізь сон зривалися частіші.
По стрісі знову дощ залопотів,
У приголомшливій, як постріл, тиші.
Я слухав дощ. Під хлюпання сумне
Моє безсоння втратило всі сили.
Крізь сон відчув - покликав хтось мене,
Ще чув, як тихо двері прочинили.
27.08.2011
Для ілюстрації використано картину художниці із Петербургу
Ірини Бірулі "Тишина"
http://beauty-nikole.hiblogger.net/1066752.html
Оригінал
http://litzona.net/show_52650.php
Геннадий Матиас
НОЧНОЕ.
В подвалах ночи...
В подвалах ночи душно и темно.
Трещит сверчок назойливо и скупо.
Квадратом смотрит в комнату окно
Размытостью туманной,глупо.
А мысли падают, как капельки дождя-
Им не по силам струи единенья:
И каждая, лишь ведает себя
В своём бесхитростном паденьи.
А мой недуг растёт цветком больным:
Без запаха, без цвета..В полутенях
Присутствие чужих,незримых сил,
Я узнаю в своём уединеньи...
Своих раздумий голос я услышал:
Слова роились сонные во мне.
И снова дождь залопотал по крыше,
В ошеломляющей,как выстрел тишине...
Я слушал ночь. Под мерный шум дождя
Бессоница сдалась, теряя силы.
Сквозь сон я слышал - кто-то звал меня;
И дверь входную тихо отворили...
01.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277492
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.08.2011
Над полями і лісами вітру чути спів.
Натягнулась павутинка поміж двох світів.
Перший світ - то тепле літо, сонячна блакить.
Другий світ - то жовта осінь, що от-от примчить.
Перший світ - метелик білий осипа пилок.
Другий світ - позолотився фарбою листок.
Наливаються червоним кетяги калин,
І натруджено зітхає над рікою млин.
Дуже скоро падолистом вкриє всі шляхи.
Спорожніє ліс і поле. Відлетять птахи.
Позбирають до комори люди урожай,
І настане добра осінь. Літо - прощавай!
22.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277360
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.08.2011
Хмарка біла, як вовна пухнаста,
Зупинилася враз над горбочком.
"Ох, яка ця Хмаринка прекрасна!" -
Прокотилося понад лісочком.
Обійняла за крону Хмаринка
Кущ терновий, побитий роками.
"Ти легесенька, наче пушинка," -
Огорнув її Терен гілками.
Недалеко від Терну - Тернина,
Свої віти вверх тягне змарнілі.
Колихає в листочках, як сина,
Ягідки, ще зовсім не дозрілі.
"Ой, Хмаринко, віддай білокрила,
Діточкам моїм рідного тата.
Ти ж бо вільна, Хмаринко, вродлива,
І вітрів в тебе буде багато.
Полетиш ти, Хмаринко, до неба,
Не згадаєш маленький горбочок.
А моїм ягідкам батька треба,
Онде, чуєш ти їх голосочок?"
Чи почула Хмаринка, не знаю,
Та ураз віддалятися стала...
Старий Терен шептав їй: "Кохаю!"
А Тернина тихенько ридала...
22.08.2011
Для ілюстрації використане фото Юрія Шаншина "Терновий кущ"
http://www.lifeisphoto.ru/theme.aspx?id=8&orderid=2&n=896
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2011
Вона: Коханкою ти просиш стати?
Тебе кохаю - знаєш це.
Навіщо ж змушуєш страждати,
І зустрічатися тихцем?
Він: На красоту твою жіночу
Все задивлявся, аж до сліз.
Я в гОрах опинитись хочу,
Щоб тільки ти, і я, і ліс.
Вона: У гОрах, в лісі - три криниці.
Скуштує вОди хто оті -
Удень побачить всі зірниці,
Та втратить спОкій у житті.
Він: Поляни світлі, темні хащі...
Аби з тобою, як у сні!
Побачу зорі я найкращі!
Навіщо спОкій той мені?
Вона: Ось перше джерело студене.
Нап'єшся з нього ти води -
Дивитимешся лиш на мене...
Ти згідний? Що ж, тоді іди!
Він: Тобою марю до загину...
П'ю воду ковшиком руки.
Птахи співають без упину,
Розповідає ліс казки...
Вона: Та поспішати нам потрібно!
Он водопаду чути звук.
Дзюркоче там водиця срібно,
Напийся із моЇх ти рук.
Він: Твої я руки взяв в долоні,
Припав губами до води,
І опинився у полоні
Твоєму, мила, назавжди.
Вона: Б'є третє джерело щосили
У хащах, де старечий дуб.
Якщо тобі я дуже мила,
Напийся із моЇх ти губ.
Він: Припав губами до водиці,
Збирав по краплі з губ блакить...
Побачив всі ураз зірниці!
Та милої не стало вмить...
Вона: Тепер ранковою порою
Мене шукати будеш скрізь.
Втамуєш спрагу лиш водою,
Що з лісу ти собі приніс.
Він: З тих пір ходжУ я до криниці...
Куди ж поділась ти? Куди?..
Удень я бачу всі зірниці,
Та втратив спОкій назавжди.
08.08. - 25.08.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277000
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.08.2011
Україно моя, моя мальво рожева!
Ти для мене найкраща в світах і в віках.
З добротою небес, із хоробрістю лева,
Ти свій стяг підняла в мозолистих руках.
Відбивала ти грізні навали Батия,
Яничар і татар, і литовських князів.
І прадавня столиця, величний наш Київ,
Всі віки над Дніпром переможно зорів.
Заспіваймо пісень про мою Україну,
Про вишневі сади у ранковій росі.
І про мову чарівну її солов'їну,
Про ліси і степи в первозданній красі.
Моя земле єдина, святая і грішна!
Колосись пшеницями з роси і води!
Розцвітай калиново, багата й розкішна!
Нехай зріють жита, достигають плоди!
Хай натруджені руки всміхаються дневі,
Простягається небо для всіх голубе.
Коло хати цвітуть нехай мальви рожеві.
Україно! Вітаю із святом тебе!
08.08.2011
Вірш був написаний до 20 річчя Незалежності України.
Для того, щоб адаптувати вірш до сьогодення мною
було редаговано останній катрен.
*****
Хай натруджені руки всміхаються дневі,
Небосхил розливає над нами блакить.
Біля хати цвітуть нехай мальви рожеві,
Наша пісня і слово довіку звучить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276620
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2011
На Вкраїну гляну, на її красу,
І за неї вдячність Богу принесу.
Матінка кохана і тобі й мені,
Бо немає в світі кращої землі.
Тут вода джерельна додає снаги,
Не здобули край наш підлі вороги.
З вирію додому линуть всі птахи,
На землі бо отчій сходяться шляхи.
Їх веселу пісню чути іздаля -
Гори, ріки, море - рідная земля!
Серце звеселяє солов'їний спів,
Зацвіла калина посеред степів.
Добирає колос на полях ваги,
Небо неозоре, простір навкруги.
Руки роботящі порають врожай,
Буде з хлібом й медом наш чудовий край.
Батьківщина наша - це безцінний дар,
Сили покладімо на її вівтар.
Українська земле! Ти найкраща в нас!
Будь благословенна нині й повсякчас!
08.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276618
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2011
Задощило чомусь... задощило...
Надворі прохолодно, й у серці.
Смутком душу мою оповило,
І залишилось десь там на денці.
Ти без квітів прийшов і в зажурі,
Мовчазний, не всміхаєшся мило.
Дощ в душі, і думки всі похмурі,
Задощило... чомусь задощило...
22.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2011
Стишилось навколо. Все чекає бурі.
Замовчали жабки, чуючи біду.
Річка заховалась в береги похмурі,
А понад рікою я до тебе йду.
Сонце розчинилось у мутному плесі,
Вітер в темнім небі полатав дірки.
Назганяв докупи хмари в піднебессі,
Хоче зачепить їх за дерев гілки.
На мені рве сукню, наче для потіхи.
Зупиняє грізним громом іздаля.
Падають додолу краплі, мов горіхи,
Їх приймає спрагло матінка-земля.
Чи мене чекаєш? Чи зустрінеш, милий?
Серденько тріпоче, рветься із грудей.
Холодно і страшно, і немає сили,
Дощ уже періщить! Озовись лишень!
Мокра сукня липне, сповиває ноги.
Серце огортає смутку гострий щем,
А тебе немає... Вже кінець дороги...
Підійшов зненацька, і накрив плащем.
21.08.2011
Для ілюстрації використано картину "Storm"
французького художника КОТ Пьер Август
http://prerafaelit.ru/gal17/1_1_85-4.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276327
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.08.2011
Розірвалося ночі намисто,
І розсипалось зорями в небі.
В довгій сукні прозорій, врочисто,
Мій коханий, іду я до тебе.
Посміхається місяць привітно,
Сяйвом встелена срібна доріжка.
Мерехтливі зірки тепле світло
Від дверей розплескали до ліжка.
На розкішне волосся шовкове,
На мій стан задививсь до знемоги.
На мереживо сукні квіткове,
Що обвило мої босі ноги.
Мліють груди, як пуп'янки спраглі,
Зачекались твого повеління.
Простягнув свої руки засмаглі,
І тихесенько став на коліна.
Затремтіло бажання в зап'ястях...
Біля тебе спинилась в покорі.
Ти занурюєш голову в щастя...
Місяць вправно визбирує зорі.
18.08.2011
В якості ілюстрації використано картину художника Vicente Romero Redondo
http://www.liveinternet.ru/community/2332998/post168020069/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275843
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.08.2011
Вже не зелене все... якесь прив'яле...
На нивах порозкидані покоси...
Хоч сонце припікає вдень зухвало,
Холодними над ранок стали роси.
Сріблиться бур'янами павутинка,
Маруна підняла свої голівки.
І тепла осінь, як дбайлива жінка,
Їй жовтим розмальовує верхівки.
Полин сріблиться і гірчить потроху,
Поодцвітала кропива пекуча.
Від річки тягне холодом, як з льоху,
І зажурилася верба плакуча.
Літає ще метелик над квітками,
Обпилює родину будякову.
Лиш жінка-осінь, добрими руками,
Усім готує золоту обнову.
13.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275536
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.08.2011
Серпень струшував ранок зі стебел
І сухий зачепив завиток.
Я приїхала в гості до тебе,
Ось верба і той самий місток.
Вербо, сестронько! Начебто сниться...
Пригадались роки молоді...
Мовчазна, величава вербиця
Коси мочить в зеленій воді.
Стовбур скривлений часом зухвало,
Лишаями покрились гілки...
Тепле літо твоє відспівало,
І загублений усміх п'янкий.
Задивилась у воду... Журлива...
Наче спомин шукаєш на дні...
Молодою була ти красива,
Чи то тільки здавалось мені?
16.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2011
Приголуб, миле сонечко, приголуб,
Доторкнися промінчиком спілих губ.
Зазирни ніжно, сонечко, у думки,
Поведи, добре сонечко, у казки.
Щоб в казках тих царівною я була,
Щоб з єдиним зустрітися я могла.
Щоб кохав мене вірно він все життя,
Щоб в буденність не знали ми вороття.
Не втікай, гоже сонечко, не втікай,
Ще хвилиночку радості розплескай.
Засміялося сонечко із небес,
І відчула коханою я себе.
16.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2011
У ставочку, понад берег, сплескує вода...
Муха все кружка літає... Ох, і набрида...
Поплавок на плесі воднім зупинився, вкляк:
"Щось не ловиться в нас рибка, мила, дай рюкзак".
Милий вудочки полишив, витяг з рюкзака,
Бутерброди, огірочки, парочку пивка.
Випив, смачно пообідав, ляг на бережок:
"Ти ж дивись за поплавками, я посплю часок".
Сонце ген за обрій сіло, вечір вже бринить,
Я вже й поплавок не бачу, а мій милий спить:
"Уставай, коханий, скорше і мене вези,
Може, встигнемо з тобою ми у магазин.
Замороженого хека ти купи скоріш.
Хека я тобі зажарю і зварю куліш.
Ти ж у мене від утоми кволий став, худий..."
От така у нас рибалка була в вихідний.
14.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275306
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.08.2011
Не буду я журитися! Не хочу!
Піду в поля, де трави ще зелені.
Сплету вінок, у роси ноги змочу
І сонця назбираю повні жмені!
Медовий спас передає привіти.
Завзято все живе радіє дневі.
Будяк бузкові з фіолетом квіти
Протягує мохнатому джмелеві.
Дзюрчить маленький у ярку струмочок,
Йому сюркоче коник на підмогу.
Я під вербою сяду в холодочок
І принесу свою подяку Богу!
Спасибі, Господи, за день чудовий!
За тепле сонце, що в блакиті сяє!
Торкнувсь лиця промінчик кольоровий...
А мого смутку зовсім вже немає.
Фото автора
14.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275231
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.08.2011
Чи серпень смутку додає краплину?
Чи чорнобривці пахнуть гіркотою?
Ти задивився на мою світлину,
А осінь гаптувала сивиною.
"Чарівна пані, - кажеш ти відверто, -
До тебе прихиляється і небо".
Та інших слів чекаю я уперто:
Слова кохання чути би від тебе.
Моє вже літо зникло за порогом,
Свої дарунки пропонує осінь...
А небо прихиляється до того,
Хто сумував і настраждався досить.
14.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2011
Дивлюсь на троянди змарнілі,
Що вчора так пишно цвіли.
Червоні, рожеві і білі...
Чому ви зів'яли? Коли?
Чому ви схилились в поклоні?
Та в вазі ж багато води!
Беру пелюстки у долоні...
На пальцях вологі сліди...
Троянди мої, милі квіти,
Чом плачете ви у цей день?
На вулиці сонечко світить,
В вікно подивіться лишень!
Наталочко! Нас тут багато,
По три за прожитий твій рік.
Дарунок ми друзів на свято,
А ці от - приніс чоловік.
Ми в себе ввібрали всі роки
Твого непростого життя.
Твій сміх, твого щастя потоки,
І радісне серцебиття.
Твій біль і насуплені брівки,
Зневіру і гіркість образ.
На наші тендітні голівки
Тут ніби спирається час.
Природа у квітів мінлива...
Змарніли ми личком усі...
А ти залишайся щаслива
В жіночій, звабливій красі.
Тобі нехай сонечко світить,
І ранок прийде... Далебі,
Для тебе ми зірвані квіти,
Щоб радість принести тобі.
09.08.2011
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274775
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.08.2011
Дощ. Морок. Вітер дме охоче
У комин, щоб щілини віднайти.
В таку негоду спокою лиш хочу,
У мушлю, наче равлик, заповзти.
У пам'яті минулого картини,
Як кадри чорно-білого кіно.
Та не зібрать мені їх воєдино,
Щоб виткати життєве полотно.
Уривки фраз, як тіло невагоме,
У відповідь їх кинув навздогін.
Примарилось обличчя враз знайоме,
І розчинилось у проваллі стін.
Із пряжі днів, розпушеної небом,
Пряде павук десь на вікні вгорі.
Немає сили... Зупинитись треба,
І викинути сумнів за поріг.
Дивлюсь я запитально на ікону,
На Господа... Чому усе без змін?
Чекаю я, що голосом бездонним
До мене, грішного, промовить Він.
Горить у свічнику старечім свічка...
Дощ, наче з парафінових краплин...
Чому ця ніч нестерпно довга? Вічна...
Свіча, ікона, смуток... Я один...
11.08.2011
Оригінал Геннадий Матиас
"Стансы (ненастье, мрак…)"
http://litzona.net/show_54034.php
http://litzona.net/show_53999.php
Ненастье. Мрак. Осенний ветер воет
В печной трубе в преддверьи ноября.
В такую пору хочется покоя,
И как улитка спрятаться в себя.
Но воскресают прошлого картины,
Как кадры позабытого кино.
И не собрать теперь их воедино,
Чтобы соткать живое полотно.
Обрывки фраз, произнесённых мною
В ответ кому-то, брошенных вдогон,
То вдруг лицо, знакомое такое, -
Мелькнёт растаяв, как тревожный сон...
Прядёт паук в углу окна ограду
Из пряжи дней, намотанных в клубок,
И нету сил...Остановиться надо, -
И выбросить сомненья за порог...
Я вопрошаю, глядя на икону.
Господь с неё безмолвно-строго зрит:
Я жду, когда Он голосом бездонным,
Со мною грешным вдруг заговорит...
Горит свеча в подсвечнике старинном.
В ответ дождю льёт слёзы парафин.
В уединеньи среди ночи длинной:
Свеча, икона, грусть... и я один...
1975 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274642
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2011
Я в інтернеті... час уже четвертий...
Снують усюди смайлики бадьорі...
"Ти дуже добра, я скажу одверто",-
Помітила слова на моніторі.
"Ти пречудова, мрія для поета...
Своє тобі я серце залишаю,
Та мушу розпрощатись з інтернетом,
Бо я без тями лиш тебе кохаю!"
Слова розсипались в мовчазній тиші:
"А як же я? Куди ти йдеш? Навіщо?"
На моніторі фрази ще скупіші:
"Хотів піти і зникнути... Не вийшло..."
09.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2011
Мангрові зарості зліва і справа...
Темно навкруг, але дуже цікаво.
Он пропливає варан вдалині,
Погляд холодний, аж страшно мені.
Пагубне місце, болото мерзенне...
У вишині палить сонце вогненне.
Тут океан зустрічає ріку,
Воду дає їй солоно-гірку.
Запах кокосів гниючий, огидний,
І далі носа нічого не видно.
З дерева корені в тонкі ряди,
Тягнуться із висоти до води.
Все те коріння в вузлах і колюче,
Сплелось в клубок, наче плем'я гадюче.
Тьма комарів, паразитів і бліх,
Хатою мангри слугують для всіх.
Чорні, червонії мангри, і білі,
З мулу стирчать стовбурці занімілі.
Змії кишать, крокодил он закляк,
Краби, креветки завбільшки з кулак.
Все це для мене - цікава мандрівка,
А для людей острівних - тут домівка...
Дивлюсь відзняте у мандрах кіно...
Шкода, було це все дуже давно...
08.08.2011
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274195
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.08.2011
Ти знаєш, як зітхає океан?
Як хвиля стомлено накочує на хвилю,
І перейшовши не одну безкрайню милю,
Лягає на тонкий коралів стан?
Боронячись в нерівній боротьбі,
З коралів білі відриваються гіллячки.
Глибоководної позбувшись врешті сплячки
Занурюються в хвилі голубі.
Із клекотом, на пінних гребінцях,
Наввипередки добігають до прибою.
Кругом невтомно розкидаються водою,
На дикім пляжі, по усіх кінцях.
Живі уламки рифових вершин...
Смарагдами переливаються на сонці,
Тихенько засинають на моїй долонці...
Дари ще не відомих нам глибин.
06.08. 2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273995
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.08.2011
Я тримаю за ніжку бокал,
Тост сказати вам, любі, готова.
Срібним дзвоником тепла промова
Відбивається в тиші дзеркал.
У бокалі червоне вино
Ще співає про щастя жіноче,
Та схвильовано серце тріпоче,
Бо вже осінь стоїть під вікном.
Усміхаються щиро уста,
А в очах вже закралась тривога:
"Чи ще довга життєва дорога?
Донести чи зумію хреста?"
Прилетіли мої п'ятдесят,
Притомилися, сіли на плечі...
Я упевнена, це ще не вечір,
Відсвяткую чимало ще свят!
Піднесу я бокал за сім'ю,
Що з'єдналась єдиним порогом!
За внучатко, дароване Богом!
Із бокала ковток надіп'ю.
Тата, маму, родину мою!
Таню, Юру, Андрія, сестричку!
Щоби мали здоров'я з водички!
Побажання найкращі вам шлю.
Друзям добрим подяка усім!
Тим, хто в радості, і хто в печалі
Розділяли буденність реалій,
Словом й ділом ділились своїм.
Вам усім, хто зі мною сповна
Розділити прийшов оце свято -
Щастя, радості зичу багато!
І вино випиваю до дна!
29.07.2011
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272498
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2011
Мовчи... Я бачу все в твоїх очах -
Що не така, як всі, що особлива...
Дощ припустив... Мелодія журлива
Вплітається в твої слова... Хоча...
Мовчи... Я знаю, за тобою даль -
Дванадцять тисяч кілометрів мрії,
І нездійсненні, неземні надії...
Та я належу не собі, на жаль...
Мовчи... Мовчу і я в хвилини ці...
Схиляєшся так низько у поклоні,
Береш із ніжністю мої долоні...
Палає поцілунок на руці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2011
Пригадалась бабуся Їленка,
І хатинка старенька, мала.
На бабусі темненька сукенка,
А в очах - аж по вінця тепла.
Два віконця схилились докупи,
Двері, врослі в дощатий поріг.
Пересохлі свої шкаралупи
Розкидає крислатий горіх.
Хоч вітрець повіває лиш трішки,
З тихим стукотом на моріжок
Обпадають біленькі горішки
І ховаються в сіна стіжок.
Промайнула картинка в уяві,
Мов розвіяна дрібка золи.
Маю очі зелені, мов трави,
Карі очі в бабусі були…
21.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011
Переживу, переболею, переплачу!
Сегодня... завтра... Точно - к воскресенью!
Найду по телеку смешную передачу,
Чай заварю к вишневому варенью.
Зашторю окна, и закрою ставни.
Зажгу фонарь у входа, очевидно.
Не для тебя светить его оставлю,
Слепцам и с фонарем, увы, не видно.
К тому, что ты стучишься, нет мне дела.
Уйду в себя! Кто этому поверит?
По небу напишу кусочком мела.
"Не беспокоить!" - и захлопну двери.
Начну перебирать стихов страницы,
Компьютер заурчит вдруг недовольно.
И только стон протяжный половицы
Напомнит, что когда-то было больно.
А ночью отворю пошире окна.
Взлечу на крыльях за мечтой звенящей.
Весь мир из радости с любовью соткан.
И это чудный мир! Он настоящий!
19.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271117
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.07.2011
Мне в душу плюнули вчера опять нежданно.
Потом сказали, извини, мы забавлялись.
А я задумалась... Душа трепещет странно...
Черновики моих стихов тихонько рвались.
За стенкой тикали часы и били полночь.
Жара вползала из окна, ища приюта.
Кусала долго губы я. Звала на помощь
Душа босая, зло лишенная уюта.
Пыхтел компьютер на столе, слипались буквы.
Глаза щипало. То ль усталость, то ли слезы...
И мир казался маленьким, хотя и круглым.
Но почему же за окном украли звезды?
Ночь взорвалась, всю тишину забрав наружу.
Звенел будильник, и соседи за стеной орали.
А мне б отмыть свою заплеванную душу...
Но вот беда, второй день воду не давали.
19,07,2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270922
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.07.2011
По мотивам віршу Galkka "СОЛОДЕНЬКА…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270594
Я стану полуницею в вершках
Для тебе, мій коханий! Ось, тримай!
Розтану шоколадом у руках,
В твоїх руках, мій любий! Обіймай!
Душа у мене ніжна, як бізе
Чи як рожевий яблуневий цвіт.
Ти будь джмелем, що вранці заповзе
Серед пелюсток... Стримай свій політ!
Торкнись мене, мій милий, язичком,
Відчуй морозива ванільний аромат.
Жадай мене ти спраглим потічком,
Посилю твою спрагу я стократ!
Занурся в мене! Випий, як лікер!
Зцілуй із губ вишневу карамель!
Я розчинюсь в тобі... І відтепер
Ти будеш Маріо, а я - Еммануель.
17.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270667
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.07.2011
Спека накинулась, сипле палючі вогні,
Лиже вустами гарячими тіло моє.
Я відчуваю пекельний вогонь на спині.
Місячне сяйво спроквола по ліжку снує.
Спрагло вуста ворушу я назустріч йому,
Тільки ковток прохолоди, прошу, мені дай!
Ротом розкритим хапаю гарячу пітьму...
Стрімко провалююсь в сонно-затишений рай.
Місяць надувши жовтяві обидва боки,
Погляд байдужий кидає мені з висоти.
Млявим, сухим поцілунком торкнувся щоки,
Білою плямою вкляк, сам не в силі піти.
Я розчиняюсь, зникаю, щезаю дотла,
Наче розплавлений віск, що стікає на дно.
Падаю у невагомість, де висне імла...
Спека нічна і відкрите у небо вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270572
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.07.2011
Видео ролик на это стихотворение можно поссмотреть здесь:
http://www.youtube.com/watch?v=RxTIp1VoBOE
Давай забудем все... начнем сначала!
Взгляни в окно, там ласточки летают,
Каштановые свечи догорают,
Акация влюбленных повенчала.
Вишневых веток тонкие плетенья...
Мне ягодки напоминают губы.
Они зовут - и спелы, и упруги,
Их сладко-кислый вкус - верх наслажденья.
Весенний теплый ветер простодушный,
Взлохматив одуванчикам макушки,
Запомнив все пророчества кукушки,
Несет тебе мой поцелуй воздушный.
А ты мой поцелуй в пылу азарта
Не потеряй. Храни любовь святую!
И посмотри на тучку кочевую...
Она ответ твой передаст мне завтра.
II вариант
Давай забудем все... начнем сначала!
Взгляни в окно, там ласточки летают,
Каштановые свечи догорают,
Акация цветет, что нас венчала.
А помнишь, вишни в зелени краснели,
Когда поцеловались мы впервые.
Лучи дарило солнце золотые,
И упоительно звучали птичьи трели.
Смотри, мой милый! Ветер простодушный,
Взлохматив одуванчикам макушки,
Запомнив все пророчества кукушки,
Несет тебе мой поцелуй воздушный.
А ты мой поцелуй в пылу азарта
Не потеряй. Храни любовь святую!
И посмотри на тучку кочевую...
Она ответ твой передаст мне завтра.
12.06.2012г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269925
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2011
Я до тебе примчу, прилечу, чи прийду...
Я тебе на очах всього світу вкраду.
Прожену з твого серця і біль, і печаль,
Закручу в другий бік часу дивну спіраль.
Ти не будеш для мене вже більше чужим,
Весь твій біль зашепчу ворожінням земним.
Залікую всі рани й порізи життя,
Вдвох на сьомому небі знайдем забуття.
Диким хмелем до тебе на груди схилюсь,
Сонця променем ніжно волосся торкнусь.
Подарую тобі різнобарвну весну,
Пам'ятатимеш завжди мене лиш одну.
Я стожари покличу на поміч собі,
Розкажу їм про очі твої голубі.
Про той лід, що не тане у серці давно -
Запалає жагучим бажанням воно.
Ти почуй мене, любий, за тисячі миль.
Я до тебе примчу через хвилі і штиль.
Я все зможу, я сильна, я поруч стою!
Тільки ти не відкинь допомогу мою...
Я к тебе прилечу... я примчусь... я приду...
Я тебя на глазах у людей украду.
Помогу удалить из души всю печаль,
Даже времени вспять закручу я спираль.
Для меня никогда ты не станешь чужим,
Твою боль излечу заклинаньем земным.
Исцелю все порезы и раны судьбы,
Вознесу к небесам за тебя все мольбы.
Диким хмелем к груди я к твоей прислонюсь,
Солнца лучиком нежно макушки коснусь.
Подарю для тебя озорную весну,
Помнить будешь, из всех, ты меня лишь одну.
Я Стожары на помощь себе позову,
Расскажу, как люблю твоих глаз синеву.
Растоплю весь тот лед, что на сердце давно -
Запылает желанием страсти оно.
Ты услышь меня, милый, за тысячи миль.
Я к тебе доберусь через волны и штиль.
Все смогу! Все стерплю! Вот я - рядом стою!
Только ты не отринь, милый, помощь мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2011
Подаруй квіти літа, мій милий, сьогодні для мене.
По одній - за прожиті в бурхливому світі роки.
Підійди, обійми, нагадай про кохання шалене.
Поцілунком палким доторкнись до моєї щоки.
Кожну квітку твою спогад пройдених років торкає.
Кожна з них неповторна, красива і трішки сумна.
Бо життя веселкове, ти знаєш, не завжди буває...
Ще, буває, бринить, як натягнута срібна струна.
Подаровані квіти візьму і притисну до серця.
Як багато їх, навіть не можу швиденько злічить.
Подивлюсь в твої очі - глибокі, зелені озерця,
Усміхнусь, а тоді в тих очах розчинюся умить.
Полечу до небес, бо нічого вже більше не треба.
Залишу в вишині свій щасливий і радісний сміх.
Упірну в забуття, і салютом до сьомого неба
Стануть квіти кохання, що падають тихо до ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2011
Видеоролик на это стихотворение можно поссмотреть здесь:
http://www.youtube.com/watch?v=8GlkmJR8yJw
На белых ромашках все небо качалось...
Дрожа от волненья, в тебе растворялась...
Я не понимала, что с нами творится, -
Кружится земля, или мне это снится...
А с неба нам солнце дарило объятья.
Руками несмело снимал мое платье...
С листочков росинки украдкой роняя,
Ромашки сплетались, нас здесь укрывая.
Как трепетно-сладко дрожали ресницы...
Желанья любви воспаряли, как птицы,
И крылья росли за спиною несмело...
Твои поцелуи ласкали все тело...
Горячие губы - блаженство гармоний...
От счастья зарылась в родные ладони...
На белых ромашках все небо качалось...
Лазоревым цветом в глазах отражалось.
Оригинал.
Евеліна "На білі ромашки спиралося небо..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262859
На білі ромашки спиралося небо...
По тілу мурашки...Ти кажеш так треба...
Вже не розуміла де ти а де я...
Між нами нічого, під нами земля...
Нас пестило сонце, голубило небо...
Твої теплі руки...Чого іще треба?..
Скрізь роси барвисті, мов дивні корали,
і білі ромашки від всіх нас ховали...
І солодко й терпко тремтіли повіки,
бажання летіти зривалося криком,
і крила росли наче вперше, невміло...
і кожен твій дотик здригав моє тіло...
І губи гарячі, і теплі долоні...
Від щастя незряча в твоєму полоні...
На білі ромашки спиралося небо...
По тілу мурашки...Я знаю так треба...
В качестве иллюстрации использовано фото Антонины Морозовой
"Волшебные сны Алисы" http://www.lifeisphoto.ru/photo.aspx?id=195374&repostid=0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268946
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 07.07.2011
Ти обійми...
Не говори нічого, просто обійми,
І свої очі ти на мене підійми.
Мене візьми...
Візьми мене...
Візьми в останнє, ніби тільки в перший раз,
Тебе я хочу всім єством, не треба фраз.
Хай все мине...
Якщо ти йдеш,
Забудеш все, ти знаєш це, за кілька днів,
І не згадаєш більше наших спільних снів.
Візьми моє життя, якщо ти йдеш!
Якщо ти йдеш,
Нічого вже не буде, тільки пустота,
Умить мене огорне чорна самота.
Я зостаюсь одна, якщо ти йдеш!
Ти обійми...
І не кажи нічого, просто помовчи,
Не говори тих слів, мене вбиваючи.
А як же ми?..
Ти обійми...
Так, ніби вчора це було, як в перший раз,
Так, ніби ти не говорив отих образ.
Бо я - це ти....
Якщо ти йдеш,
З своїм мовчанням буду говорити я,
Бо лиш самотність і печаль - моя сім'я.
Бо одинока я, якщо ти йдеш!
Якщо ти йдеш,
То забирай з собою молодість мою,
Нічого я не хочу, лиш тебе молю,
Ти повернись назад, якщо ти йдеш!
Пісня Tamara - Abrazame
Abrázame
Y no me digas nada, sólo abrázame
Me basta tu mirada para comprender
que tú te iras.
Abrázame
Como si fuera ahora la primera vez
Como si me quisieras hoy igual que ayer
Abrázame.
Si tú te vas
Te olvidarás que un día hace tiempo ya
Cuando éramos aun niños me empezaste a amar
Y yo te dí mi vida, si te vas.
Si tú te vas
Ya nada será nuestros tú te llevarás
En un solo momento una eternidad
Me quedaré sin nada, si te vas.
Abrázame
Y no me digas nada, sólo abrázame
No quiero que te vayas pero sé muy bien
que tú te irás
Abrázame
como si fuera ahora la primera vez,
como si me quisieras hoy igual que ayer
Abrázame...
Si tú te vas
me quedará el silencio para conversar,
la sombra de tu cuerpo y la soledad
serán mis compañeras, si te vas.
Si tú te vas
Se irá contigo el tiempo y mi mejor edad
Te seguiré queriendo cada día más
Esperaré a que vuelvas, si te vas.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2011
Відео ролик на цей вірш можна подивитися тут:
http://www.youtube.com/watch?v=N5wVG_-GMbI&feature=player_embedded
Край села криниця поросла мохами,
Стежка до криниці вкрилась лопухами.
Струхнута цебрина* і відра немає,
Вітерець тихенько ланцюга гойдає.
А колись на вигін, попри цю криницю,
Хлопці і дівчата йшли на вечорниці.
Попід ясні зорі й місяць сріблоокий,
Вів свою дівчину парубок високий.
До свого серденька пригортав кохану.
Руки доторкались до тонкого стану.
Кучері шовкові падали на очі,
Калат́ало серце в грудях до півночі.
Зорі задивлялись у відро з водою,
Дівчина сміялась, кликала з собою.
Ковшиком долоньки брала ту водицю,
Він схилявся низько, щоб із рук напиться.
Та вода холодна тамувала спрагу,
Силу додавала хлопцеві й відвагу.
Мокрими устами цілував дівчину,
Соромливо місяць втупився в цебрину.
Світанкові роси несли запах м'яти,
Та обіймів ніжних їм не розірвати.
Сонні молодиці вже ішли по воду,
Хлопець надивитись все не міг на вроду.
Літо промайнуло, відступила спека,
Хлопець той поїхав із села далеко.
Довго ще дівчина хлопця виглядала,
Біля кринич́еньки плакала-ридала.
Рік за роком линув, падали зірниці,
В дівчини сім'я є, та й живе в столиці.
Та коли нагода влітку випадає,
З дітками своїми до села вертає.
Затамує подих, лине до криниці,
Бо солодка дуже в ній була водиця.
* Стр́ухнута цебр́ина - трухл́ява ц́ямрина.
Для ілюстрації використано картину Е. Гололобова "Старый колодец" 2007
http://blog.aif.ru/users/marina_nov/post116285897/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2011
Фрида не помнит своего отца. Мама Доминика порезала и сожгла все фотографии, где он был запечатлен. Много позже, когда Фрида выросла, она осмелилась спросить о своем отце. Мама Доминика сказала, что его расстреляли Советы, потому что он служил у немцев.
Зато Фрида помнит, как бабушка отдала им свой огород, который граничил с соседней улицей, и мама Доминика начала строить дом. Сначала она с двумя ведрами ходила к ближнему карьеру, и наносила огромную кучу глины, а потом делала из этой глины большие четырехугольные кирпичи и сушила их на солнце. Так у них появился свой, настоящий дом.
А печку в доме ставил знаменитый на всю округу печник, и после этого у них осталась только одна коза. Как же быстро нагревала печка две маленькие комнатки! И тепло держалось всю ночь!
А еще Фрида помнит, как ранней весной 46-го у нее опухли ноги, и тогда мама Доминика с кайлом в руке рубила замерзший грунт на колхозном поле и приносила домой полусгнившие, полузасохшие и мерзлые картофелины. Всю ночь сушила их на этой печке, растирала в ступке в порошок, и наутро делала для Фриды плохо пахнущую похлебку. Но Фрида ела с удовольствием, ведь больше есть все равно было нечего.
А когда пришла весна, они ели молодые побеги крапивы и лебеды. Фриде очень нравились молоденькие, круглые «калачики». Калачиками она называла семена дикорастущего по обочинам дорог сорняка. Семена были нежные и сладкие. Еще из сладостей Фриде очень нравился застывший сок вишневых деревьев. Девочка целый день лазила по деревьям в надежде найти хоть небольшую застывшую каплю сока, похожего на клей.
Немного позже Фрида и мама Доминика ходили воровать на колхозное поле молоденькие колоски пшеницы. Они прятали колоски за пазуху. День считался необыкновенно удачным, если к вечеру они могли добыть горсть зерен. Мама Доминика давила зерна на деревянной доске скалкой, и засыпала их в кипяток. Какой же вкусной и сладкой была эта жидкая похлебка из ещё не созревшего зерна!
Перестали они воровать только после того, как посадили в тюрьму их соседа, обнаружив в его мешке охапку колосьев. Когда соседа забирали, на улице стоял неимоверный плач и крик. Кричала его жена, и ей вторило пятеро ребятишек. У самого меньшего из них от голода перестали двигаться ножки, и его держала на руках старшая сестренка.
А когда наступила осень, и урожай увезли с полей, мама Доминика брала дочку в поле. Они весь день закоченевшими пальчиками выковыривали из размокшего чернозема желтые горошины. Когда же гороха набралось целое ведро, мама Доминика стала торговкой.
Она сушила горох на теплой печке, всю ночь перетирала его в муку, и наутро пекла на базар теплые лепешки из гороховой муки. Вот тогда Фрида уже вдоволь наелась гороховых лепешек. Ничего лучшего она сроду не ела. Какие они были теплые, пахучие! Каждая лепешечка была красивого желтого цвета и величиной с ладонь.
Но однажды к ним в дом пришел человек в форме, и Фрида впервые услышала слово «спекуляция». То, что делала ее мама Доминика, угрожало хлебобулочной промышленности страны...
Фрида бежала за мамой Доминикой и тем человеком в форме, а мама все время прогоняла ее к бабушке. Девочка долго ходила около здания, за дверью которого исчезла мама. И уже ближе к вечеру услышала, что ее кто-то зовет. Голос был мамин:
- Доченька, иди к бабушке. Пусть бабушка принесет фуфайку, здесь очень холодно.
Голос доносился откуда-то из-под земли. Фрида пошла на голос и остановилась возле маленького окошечка в цоколе здания. На окошке была железная решетка. Сквозь решетку к ней протягивала руку ее мама.
В подвале, откуда мама протягивала руку, было очень темно. Да и день близился к концу. В сумерках тени деревьев казались страшными чудищами. Маленькая девочка испугалась. Всю жизнь потом Фриде снился один и тот же кошмар – темнота, и белая мамина рука, которая тянется к ней.
Перепуганная Фрида побежала в свой дом и, тихо скуля, всю ночь просидела возле холодной печки. Фрида тогда еще не знала, что мамы Доминики не будет долгих десять лет.
А наутро пришли люди и забрали козу, швейную машинку, сундук, скамейку, мамино пальто, незатейливую кухонную утварь, и почему-то разбили все окна. А потом пришла бабушка и забрала Фриду к себе.
Бабушка была старенькая и очень любила внучку. Она пошила Фриде из мешковины маленькую сумочку через плечо. Выменяла на картошку настоящий карандаш и темно-коричневую оберточную бумагу. Из этой бумаги она вырезала и сшила настоящую тетрадь. И Фрида с гордостью укладывала свою тетрадку в сумку и спешила в школу.
Фрида помнит, как холодной зимой бабушка давала ей с утра две теплые картофелины, испеченные в золе. Фрида держала картофелины в руках, и поэтому руки не мерзли, когда она шла в школу.
Фрида заканчивала четвертый класс, когда бабушка взяла ее за руку и повела к еврейке Хайке. И Фрида осталась у еврейки Хайки нянчить малолетних детей. А бабушка вскоре умерла.
А когда Фриде исполнилось 16 лет, она ушла работать на текстильную фабрику помощником ткача и вернулась жить к себе домой.
Однажды вечером во двор дома зашла старая, незнакомая женщина, села на порог и попросила воды. И когда Фрида подала ей в алюминиевой кружке воду, она поцеловала Фриде руку и тихо молвила: «Прости, доченька…»
Фрида сначала страшно было жить с мамой-зэчкой, которая, то принималась петь песни каторжников, то сидела, пристально глядя в никуда, то звала Фриду в Сибирь, из которой она вернулась. Мама говорила, что люди в Сибири суровые, но справедливые, и что жить им там будет хорошо.
Но к тому времени Фриде уже нравился один умный парень, который работал учетчиком на фабрике, и ехать в Сибирь она категорически отказалась. А потом была свадьба, и родилась маленькая, белокурая девочка.
Фрида смотрела на льняные волосы и зеленые глазки девочки и тихо шептала:
- Ты моя родная. Ты для меня самая родная… И имя твое тоже будет – Родная.
А белокурая девочка тихо посапывала возле теплой печки, но это уже совсем другая история.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268401
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 03.07.2011
Двері рипнули тихо і мляво.
На порозі від світла виток.
Якось сумно і холодно стало,
Та ще й туга забилась в куток.
Далі в двері мого кабінету,
У світ роздумів тихих, скоріш
Нагло туга вповзла по паркету,
Налякавши початий мій вірш.
Дременули із пам'яті думи,
Кожна літера з слів випада.
Тільки ніч, що без рими, від суму
Всі крапки в темноті розклада.
Шепотить хтось і стиха балака,
Чиясь тінь у відбитку дзеркал.
Завиває на місяць собака.
До графину торкнувся бокал...
Хтось заплакав, і плач той надсадний.
Далі виплакав все і затих...
Недолугий такий, безпорадний -
Вірш, що з зерен береться святих.
Серед літа - зима непривітна,
І печаль враз позбавила сну
Завиточком незваного світла,
Через шпарку дверей, в мить одну.
Оригінал.
Незаконченное стихотворение
Алексей Смирнов
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266533
Двери скрипнули тихо и вяло,
Свет полоскою лег на полу.
Как-то грустно и холодно стало.
И тоска затаилась в углу.
И тотчас за полоскою света
В мир моих размышлений ночных
Тишина поползла по паркету,
Напугав только начатый стих.
Улизнули из памяти строчки,
И рассыпались в буквы слова.
В этом тихом безрифмии ночи
Только точки чернеют едва.
Чей-то шепот, как шелест во мраке,
Чей-то мукой наполненный стон,
Вой уставшей от жизни собаки
И бокалов серебряный звон.
Кто-то плачет, обиженный ночью,
Кто-то выплакал все и затих.
Как не выстрадан, как же непрочен
Этот вечером начатый стих...
Так зимою становится лето,
И печаль пробирается в дом
Столь незваной полоскою света,
Вдруг мелькнувшей в проеме дверном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Попри поле біжить автострада.
Діловито машини снують.
Зупиняю авто. Як я рада
Серед поля хоч трішки побуть.
А на полі, у дні оці літні,
Набирає колосся ваги.
Волошкові голівки тендітні
У Петрові вплелись батоги.*
В небі жайвір в сопілочку грає,
Постелились хмарки на жита.
Гріє сонце... Та ні, припікає,
Розкрива червень спрагло вуста.
Сині дзвоники, наче близнята,
Джміль натруджений сонно гуде.
Прохолодою срібная м'ята
У долину, до річки веде.
Всі ромашки у білих віночках
Усміхаючись, стали в танок.
Два метелики, знявшись з листочка,
Осипають із крилець пилок.
Лине літечко понад полями...
Час спинитися ти не проси.
Ну чому ми черстві усі з вами?
Чом не бачим цієї краси?
*Петрові батоги - народна назва цикорію.
Для ілюстрації використано картину Марини Захарової "В полі"
http://blog.imhonet.ru/author/yu-yushka/post/2270548/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266429
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2011
Вірш читає Ігор Стожар.
Плейкаст можна подивитися тут:
http://www.playcast.ru/view/1597964/ba476fc2b48e2d6115c929a5f1cc3b7783564e9epl
Хтось тихенько постукав в вікно.
Моє серденько затріпотіло...
Я принишкла й повірить не сміла.
Я тебе так чекала давно!
Раптом стукіт той майже затих.
Чую ніжно і звабно шепочеш:
"Зацілую тебе, мила, хочеш?
Пригорну у обіймах палких!
Бо немає такої, як ти,
Ти для мене найкраща у світі!"
Відчиняю вікно... Запах квітів:
"Чом не зміг ти раніше прийти?
Де ти був, де блукав по стежках?"
Я дивлюсь, і нікого не бачу.
Чи то дощ, чи то може я плачу...
Лиш холодна вода по щоках...
Постучал кто-то тихо в окно.
Мое сердце вдруг затрепетало.
Я притихла и еле дышала,
Я тебя ожидала давно.
Неожиданно стук тот притих.
Говорит кто-то, слух мой лаская:
"Зацелую... Ты хочешь, родная,
Очутиться в объятьях моих?"
Не встречал я такую, как ты!
Нет подобной тебе во всем свете!
Открываю окно... Вольный ветер...
Никого средь ночной темноты.
Гром гремит, небо все в облаках.
Отвернулась, глаза свои прячу.
То ли дождь, то ли, может, я плачу...
Мокрый след на горячих щеках.
ІІ варіант:
Чи здалося, чи стук у вікно...
Чом же серце так затріпотіло?
Я принишкла й повірить не сміла,
Я тебе так чекала давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2011
Моя доченька сделала мне подарок - плейкаст на это стихотворение.
Плейкаст можно посмотреть здесь:
http://www.playcast.ru/view/1593943/ba62dacce3d810fb09e73a579f67e5ce0b67377fpl
________(Доченьке посвящаю)________
Тучи ползут, темнотой покрывая.
Мимо несется машин вереница.
Холодно... Дождь... Остановка трамвая...
Губы кусаю... Слеза на реснице...
Небо грохочет и молнии вспышки!
Твой силуэт от грозы сразу тает...
Тонкая талия в красном пальтишке,
Зонтик в руке от дождя не спасает.
Дождь между нами ворвался охотно!
Бьет в лобовое стекло... Отъезжаю...
На остановке пустой и холодной,
Сердце свое для тебя оставляю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265231
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.06.2011
Стукає дощ в темне, сонне, холодне вікно.
Слухаю дощ, бо не спиться в цю ніч все одно.
У простирадлові думи згортаю пітьму.
В розумі палахкотить запитання - чому?
Те запитання, немов розриває мене,
Інших нема, на сьогодні воно основне.
Відповідь блудить кімнатами у темноті,
Та зупиняється десь у глухому куті.
Краплями дощ вибиває морзянку тривог,
Ночі цієї підтримує він діалог.
Чисто й невпинно змиває зі скла порохи.
Палко цілує всі стіни, всі вікна й дахи.
Стукає дощ, ніби просить мене - упусти!
Більше не буде з тобою уже самоти.
Млосно тремтить і тріпоче у мене душа.
Швидко рука до німого вікна поспіша.
Я відкриваю його й задивляюсь на дощ.
Він витанцьовує джайв серед вулиць і площ.
Далі кидається притьмом на тіло моє...
Дякую дощ! Не одна я, бо ти в мене є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2011
Відео ролик - карооке можна подивитися і поспівати тут:
http://www.youtube.com/watch?v=vyw-FMfL6XY&feature=related
Пелюсток п'ять шипшинка
Простягає до мене.
Золота серединка,
Внизу листя зелене.
Ніби вбрана шовками,
Така ніжна лелітка.*
На гілках із шипами
Порцелянова квітка.
Запах лагідний лине,
Проводжає в минуле.
Воскрешає хвилини,
Що в душі десь заснули.
Вдвох збирали шипшину.
Пам'ятаю і досі,
Цілував без упину
Ти лице моє й коси.
Цілував мої губи,
Називав мене - мила.
Обіймав і голубив...
Зашарілась шипшина.
Стільки літ промайнуло...
Чи того нам бажалось?
Тихим щемом війнуло,
У душі десь озвалось.
.
Сивини павутинка,
Півжиття за плечима.
Скаже хтось - гарна жінка,
Та з сумними очима.
Дорогі мені квіти
Пригортаю до серця.
Зачароване літо,
Теплим спогадом ллється.
*Лелітка - блискітка, цяточка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2011
Закидають свій погляд несмілий
Тонкі верби у плесо води.
Дикі гуси, качки й лебідь білий
Прилетіли на літо сюди.
У качок та гусей дитинчата
Дружно лапками воду гребуть.
Онде бусол й його бусленята
По намулу до берега йдуть.
Тільки лебідь один самотою
Розрізає латаття грудьми.
Тихо в'ється туман над водою,
Ніби стелить свої килими.
У траві срібний коник сюркоче,
Закректали в квартеті жабки.
Запитати у лебедя хочу:
"На Вкраїну чи був шлях важкий?
Що з твоєю лебідкою стало?
Чому з болем вдивляєшся вдаль?"
Сумовито над плесом лунало:
"За коханою жаль мені... Жаль..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2011
Відео ролик на цей вірш можна подивитися тут:
http://www.youtube.com/watch?v=hTlJz42K6rE&feature=mfu_in_order&list=UL
Понад шляхом вишні. Ягоди червоні
Спогадом солодким сиплються в долоні.
Кучеряві крони вітерець гойдає.
Йду селом до хати, що мене чекає.
Сиротою хата тужить між тинами,
Стежка край городу вкрилась полинами.
Повно у садочку чебрецю та м'яти,
Та ніхто в садочок не іде гуляти.
Стіни похилились, обвалився комин.
Птахом білокрилим затріпоче спомин.
Я живу у місті, де авто й крамниці,
Та мені і досі хата рідна сниться...
...Якщо вийти з хати - моріжок зелений,
І маленький песик лащиться до мене.
Повагом гусята двір перетинають,
А малі курчата квочку доганяють.
Посеред подвір'я дідова криниця.
Я спішу до неї, щоб води напиться.
Пломеніють ружі, сонце припікає...
Там моє дитинство досі ще блукає.
Слухаю зозулю, що віщує роки,
Відчуваю в серці тугу і неспокій.
Через тин старечий явір заглядає.
Може, він дорогу у дитинство знає?
07.06. 2011р.
Для ілюстрації використано фото із Інтернету
http://s45.radikal.ru/i110/1002/18/7678baa74685.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263824
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.06.2011
Відеокліп на цю пісню можна подивитися тут:
Музика - Володимир Улановський
Виконує - Аліна Гринжук
http://youtu.be/I9gPzCwD51s
Край ставочку на березі слива,
Нахилилась униз до води.
Знаю я, колись жінка вродлива
Кожен вечір ходила сюди.
Що робила, кого тут чекала?
Не розкаже про те верболіз.
Осока тільки тихо шептала,
Усміхався замріяно ліс.
Чайка високо в небі літала.
Вечір сповнений був віщувань.
Пустотлива вода умовляла
Загорнутись у вирій бажань.
В чисту воду вдивляється слива,
В парі лебеді дружно пливуть.
Чи була ота жінка щаслива?
Думи спокій мені не дають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2011
Плейкаст на это стихотворение можно прослушать здесь:
http://www.playcast.ru/view/1599572/960651870428494e93b201a862d6a250f556ad0epl
Автор: MTata
Ожидаю твое тепло,
Словно солнечный лучик в тумане.
Ожидаю твое письмо,
Словно берег корабль в океане.
Ожидаю твои звонки,
Словно утра цветы на равнине.
Ожидаю твои стихи,
Будто жаждущий воду в пустыне.
Жду давно от тебя любви,
Как голодный кусочек ждет хлеба.
Ожидаю уста твои,
Как весной ожидают дождь с неба.
Ожидаю глаза твои,
Ожидаю и плечи, и руки.
Ожидаю тебя... Пойми!
Не могу согласиться с разлукой.
Ожидаю и день, и ночь,
Жду тебя и зимой, и летом.
Прогоню все печали прочь!
Ты ответь мне: "Ты знаешь об этом?"
В качестве иллюстрации использовано картину художника Vicente Romero Redondo
http://nikole-t.livejournal.com/453306.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263583
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2011
Ответ на стихотворение "Запрещенный удар" Микола Верещака.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263252
Тут смех сквозь слезы. Жаль его!
Наивный парень. Простодушный!
Настроил замков сам воздушных,
А в результате - ничего.
Зачем былое воскресил?
Зачем пошел на блеск, сиянье?
А скромной девочки молчанье,
Не видел, мимо проходил?
А девочка себе жила
Ромашкой нежной у дороги.
Хотя ее топтали ноги,
Но выжить все-таки смогла.
Как осень щедрая, она
Готова радовать дарами.
И озаряя мир стихами,
По-прежнему всегда скромна.
Но не у вас ее портрет
Хранится в стареньком альбоме...
Хотя бывает в вашем доме.
Благодарите Интернет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263437
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.06.2011
В соавторстве:
Александр Мазур (Германия) & Наталя Мазур (Украина)
В глубине серых брызг от дождя и тумана,
Тишину разрывает мотор.
Это старый "Saab", как напившись дурмана,
Пробуждает во мне задор.
Иногда он ворчит, и бранится устало,
Чуть дыша, издаёт лёгкий скрип.
Да, дружище, с тобой потрудились немало,
Подожди, не стони старик.
Ты пойми, мне, дружок, совершенно не важен
Потускневший твой взгляд, или цвет.
Твоя жизнь, как в огне, вся прошла. Для меня же
Лучше ты дорогих карет.
Иногда мне казалось, и я это знаю,
Твой бензин превращается в кровь.
А ты знаешь, мой друг, я ведь часто мечтаю,
Чтобы мы возродились вновь.
Но облом, как всегда, и туман этот белый,
Растворяется в черном дожде.
Отыскать бы с тобою нам счастья пределы,
Мы ловили его везде.
Но все также бежим сквозь дожди и потемки,
Вдоль дороги стоит лес чужой.
В глубине моих глаз ледяные осколки,
И мой взгляд уже не живой.
Часто думаю я: «Не проститься ли с другом,
В лес печальный и тёмный войти.
Среди трав и цветов, под большим старым дубом,
Мой последний приют найти?»
Ответное стихотворение:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261678
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263072
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 03.06.2011
А ми з тобою ще недоспівали,
Недолюбили й недотанцювали.
Не вишили для внуків вишиванки,
Та не зустріли райдужні світанки.
Ще влітку нам пірнать в тумани білі,
Узимку зустрічати заметілі.
Весною бачити, як квітка розквітає,
А восени, як жовтий лист спадає.
Нам вальси слухати, - не Лакрімозу,
Складати вірші, і писати прозу.
Радіти сонцю, вітрові і зливі!
Ми будемо з тобою ще щасливі!
А знаешь, наши песни недопеты,
Не встретили мы наши все рассветы.
Недолюбили, недотанцевали,
Недогорели, недоцеловали.
Нам заблудиться летом бы в тумане,
Зимой, в морозно-снежном океане.
Весной смотреть, цветы как расцветают,
А осенью, как листья опадают.
Еще нам слушать вальс, не Лакримозу.
Слагать стихи, и музыку, и прозу.
Среди людей, миров, во всей Вселенной,
Мы будем счастливы с тобою непременно!
Як ілюстрацію, використано картину художника Леоніда Афремова "Танго кохання"
http://www.mirml.ru/beautifully/21-kubizm-leonida-afremova.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2011
Верни ты меня в мою лодку на речке,
Мне нужно обратно, с начала начать.
Позволь мне войти снова в лодку на речке,
Не буду я больше кричать.
Я вдаль посмотрел в ее воды и знаю,
Она успокоит, волной станет звать.
Я нежно отвечу, волну приласкаю,
Не буду я больше кричать.
О, река, ты мудра!
Песок и волна!
В жизни моей не оставят следа.
Мы с Вечным Покоем готовимся к встрече,
Исчезнет с лица мрачной тени печать.
Позволь возвратиться мне в лодку на речке,
Не буду я больше кричать.
Река - глубока!
Песок и волна!
В жизни моей не оставят следа.
Мы с Вечным Покоем готовимся к встрече,
Исчезнет с лица мрачной тени печать.
Позволь мне войти снова в лодку на речке,
Хочу я с тобой обрести благодать.
Позволь возвратиться мне в лодку на речке,
Не буду я больше кричать!
Не буду я больше кричать!!
Не буду я больше кричать!!!
Песня STYX "Boat on the river"
Take me back to my boat on the river
I need to go down, I need to come down
Take me back to my boat on the river
And I wont cry out anymore
Time stands still as I gaze in her waters
She eases me down, touching me gently
With the waters that flow past my boat on the river
So I don't cry out anymore
Oh the river is wise,
The river it touches my life like the waves on the sand
And all roads lead to Tranquillity Base
Where the frown on my face disappears
Take me down to my boat on the river
And I wont cry out anymore
Oh the river is deep
The river it touches my life like the waves on the sand.
And all roads lead to Tranquillity Base,
Where the frown on my face disappears.
Take me down to my boat on the river
I need to go down, with you let me go down
Take me back to my boat on the river
And I wont cry out anymore
And I wont cry out anymore
And I wont cry out anymore
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262833
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 01.06.2011
Когда пушистой кошечкой уткнусь в ладонь твою,
И замурлычу звонкую я песенку свою,
Когда в томленьи сладостном я вывернусь брюшком,
Тогда меня, хорошую, погладь ты за ушкОм,
Тогда меня, красивую, прижми к своей груди,
Вдвоем со мною, нежною, к дивану проходи.
И пусть весь мир колышется, упав к моим ногам,
Я знаю, что с тобою мы взлетаем к небесам.
Ты для меня, любимый мой, подаренный судьбой.
Себя счастливой кошечкой я чувствую с тобой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262648
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.05.2011
Хочу быть хорошим, пушистым комочком,
Чтоб нравилось всем целовать меня в щечку.
Погладить по шерстке, потрогать за носик,
Чтоб бантик вязали на мой белый хвостик.
Чтоб взяли на ручки, меня прижимая,
Сказали:" Вот кошечка - диво какая!"
Но вдруг коготочки вылазят наружу,
Вот-вот, и характер я свой обнаружу,
И зубками острыми цапну за пальчик...
Ну что же мне делать? Опять тут скандальчик...
Искринки из глаз, так и сыплют, играя...
Что делать? Ведь кошечка я озорная!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262643
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 31.05.2011
Дитя растрепанное…. Не умыта,
Шнурочек. Крестик, Слабая душа.
На худеньких плечах дрянная свита.
И жизнь не стоит медного гроша.
Девченка, сирота. Не помнит маму.
О папе помнит смутно, как во тьме.
Ей не понять простую жизни драму.
От рака – мать, отец – угас в тюрьме.
Сиротушка… Судьбы скрывает рану.
В глазах – душевность, отблеск на щеке.
Босая… В никуда идет упрямо.
Глаза – в полнеба. Крестик в кулаке.
Оригинал.
Михаил Плосковитов "Сирота"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247533
Мала. Розхристана…Лице невмите
Шнурочок. Хрестик. Зболена душа
Худющі плечі гріє тонка свита,
Життя ж не варте й мідного гроша…
Вона – сирітка. Не згадає маму,
Про тата надто спогади сумні.
Мала не розуміє долі драму:
від раку – мама, тато – вмер в тюрмі…
Сиріточка… тамує вивих долі,
та очі грають щирість на лиці.
Йдуть в безвість тротуаром ніжки голі,
З півнеба очі. Хрестик у руці…
В качестве илюстрации использована картинка автора оригинала
Михаила Плосковитова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262050
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 28.05.2011
«Счастье целого мира не стоит
слезы на щеке невинного ребенка…»
Ф. Достоевский
Сидя на полу, Нонна пыхтела над альбомом. Вот так находка – старый семейный альбом ее бабушки! Толстый переплет, с не менее толстыми картонными, серыми страницами! Нонна двумя ручками подняла тяжелую обложку альбома, и перевернула её. Обложка с глухим стуком ударилась о палас на дощатом полу. Под пальчиками Нонны зашелестела тоненькая папиросная бумага. Прелесть, какая она невесомая! Как плавно она изгибается! Как мягко падает!
Взгляд Нонны застыл на фотографиях первой страницы. Черно-белые… Края с зубчиками… Фотографий было много. Большие и маленькие. Они бережно вставлены в прорези страницы. Прорези сделаны аккуратно, от точки до точки. Наверное, бабушка сначала прикладывала фотографию к странице альбома, отмечала ее уголки и стороны карандашом, а уже потом разрезала в нужном месте. А фото странные, чуть желтоватые… Люди на них кажутся нарисованными… Почему ей, Нонне, не показывали этот альбом раньше?
- Нужно будет спросить об этом бабушку, - подумала Нонна, и перевернула следующую страницу. Вообще-то хорошо, что ее оставили в комнате одну. Мама на работе, а бабушка ушла на кухню – а то тесто убежит. Хм, интересно, куда оно убежит? И как быстро оно умеет бегать? Спорим, Нонну ему не обогнать?! Ей уже целых пять лет, и она очень быстро бегает.
А еще Нонна все знает. Все, все! И о птицах, и о зверях, и о рыбах! Ей дедушка каждый вечер читает детскую эпицедию! Ой, кажется, это слово дедушка произносит по-другому, но Нонна еще так не умеет. Оставшись одна, Нонна и искала эту самую «эпицедию», но наткнулась на старый, бабушкин фотоальбом, и забыла обо всем на свете.
Сначала Нонна никого на фотографиях не узнавала. Чужие дяди и тёти. Но потом она увидела бабушку и дедушку. Где-то на середине альбома, Нонна увидела маму. Какая красивая у нее мама!
- Вот, вырасту, и тоже стану самая красивая на свете! - решила про себя Нонна. Альбом не был заполнен до конца. Оставалось еще четыре страницы. Нонна пересчитала их. Она ведь уже большая, и умеет считать. Между этими пустыми страницами, под папиросной бумагой, Нонна и обнаружила небольшое цветное фото. «Да это же я, маленькая!» - догадалась девочка. С фотографии на нее смотрели, улыбаясь, дедушка с бабушкой, мама и какой-то дядя. Дядя был высокий, красивый. Волосы у него были светлые, ну точно, как у Нонны. Он был сильным. Одной рукой он обнимал маму, а другой держал Нонну.
- Ба! – закричала Нонна, - баба!!! Но никто не отозвался. Нонна схватила фотографию, и побежала на кухню. Бабушка пекла куличи. Руками она брала из большой миски пухлое тесто, разделяла его, и выкладывала в формы. Формы были разной величины – большие и маленькие.
- Куличей должно быть много, - говаривала бабушка, - одни куличи мы съедим сами, другие раздадим родственникам. А маленькие куличики будут для детей.
- Ба, кто это? – спросила Нонна, тыкая пальчиком в фотографию. Бабушка почему-то застыла с тестом в руках, потом закашлялась, наверное, поперхнулась. А затем, опустив глаза, прикрикнула на Нонну.
- Не мешай! Видишь, сколько у меня дел? Завтра Пасха. Мама придет, у мамы и спросишь. Ничего не понимающая Нонна шмыгнула носом и, положив фотографию возле ведра с мукой, деловито принялась мять руками оставшееся в миске тесто.
Так их и застала пришедшая с работы мама.
- Мам, кто это?! – первым делом закричала обрадованная дочка, указывая на полузасыпанное мукой фото. Мама покраснела и сердито посмотрела на бабушку. Потом взяла Нонну на руки и отнесла в комнату. Пообещав вскоре вернуться, она заперлась с бабушкой на кухне. Играя с куклой, Нонна слышала только обрывки фраз: «да не знаю, как…»; «нашла, наверное…»; «завалялась…»; «склероз…». «Какое интересное слово – склероз, - подумала Нонна, - и что, интересно, оно означает?»
Вечером, укладывая Нонну спать, мама долго не отвечала на приставания Нонны с вопросом, что за дядя держит ее на руках. И лишь когда Нонна пообещала тотчас же уснуть, печально произнесла: « Это твой папа». И пока изумленная Нонна смотрела на нее огромными глазами, мама выключила свет и направилась к двери.
- Мам, - начала Нонна…
- Спи, - сказала мама, - иначе не пойдешь завтра с бабушкой в церковь.
Нонна замолчала. Ей очень хотелось пойти с бабушкой. Ей так нравилось бывать в церкви, рассматривать старинные иконы в золоченых рамах, вдыхать запах ладана, зажигать и ставить свечи. А еще девочке нравилось пение. Звуки музыки и голоса поющих завораживали её, и тогда Нонна даже боялась пошевелиться.
Нонна знала, что если чего-то очень, очень захотеть, и попросить этого от чистого сердца у Бога, то Господь всегда ответит на твою молитву. Уже засыпая, Нонна все просила и просила у Бога, чтобы Он, Всевышний, помог ей увидеть папу.
Мама разбудила Нонну чуть свет. Ужасно хотелось спать, но пойти с бабушкой в церковь хотелось еще больше. Вскоре тепло одетая (на улице еще холодно) Нонна появилась на кухне. Бабушка укладывала корзину. На середину она положила большой желтый, пахнущий изюмом и ванилином, кулич. Верх кулича украшала белая сладкая помадка. Бисерной россыпью сверкала поверх помадки радужная присыпка. Потом в корзину отправились кусочек сала, колечко домашней колбаски, хрен, соль и, конечно же, – крашенки.
Крашенки бабушка делала еще в четверг, а Нонна ей помогала. Они сначала прикладывали к яичкам листики петрушки, потом обязывали их нитками, а потом бабушка варила яйца в луковой шелухе. Самое интересное превращение начиналось тогда, когда яйца остывали, и бабушка осторожно разматывала и снимала с них нитки. На глянцевой поверхности яиц таинственным путем образовывались чудесные картины. Нонне виделись леса, цветы, дорожки, полянки. Вот она, самая красивая, самая большая крашенка, с невероятно чудным узором! Бабушка бережно укладывает её поверх других.
- Бабушка, почему ты в одну сторону положила крашенки с узором, а в другую - без? - спросила Нонна, деловито заглядывая в корзинку.
- Солнышко, крашенки с узором мы оставим себе, а без узора – отдадим нищим и бедным, чтобы они знали, что мы о них помним, - ответила бабушка, и прикрыла корзину вышитым рушником.
Во дворе церкви толпилось множество народу. Дети, мужчины, женщины – все празднично одетые. Они выстраивали корзины прямо на траве вокруг храма. Люди то и дело норовили стать поближе к своей корзинке, чтобы в случае чего присмотреть за зажженной и воткнутой в кулич свечкой. Дальше был широкий проход, и снова корзины, а за ними люди. Так образовалось два огромнейших круга. Бабушка потянула Нонну за руку по проходу первого круга.
И вдруг Нонна увидела … папу! Это был он! Высокий, красивый, с русыми, как у Нонны, волосами. Он шел Нонне навстречу, улыбался и держал за руку худенькую черноволосую девочку. Никаких сомнений быть не могло! Это её папа! Он такой же, как и на фотографии. И потом, папа ведь снился Нонне целую ночь! Он держал ее на руках, и точно так вот улыбался. Нонна потянулась рукой в корзинку.
Она выбрала самую большую, с самым красивым узором крашенку и протянула её папе. За метр от них папа остановился. Улыбка сошла с его губ. Посмотрев на бабушку, он отвел взгляд, опустив голову, и, потянув черноволосую девочку за руку, зашагал прочь. В другой руке он держал увесистую, большую корзину с куличами и крашенками.
Нонна недоуменно застыла с протянутой крашенкой в ладошке. У бабушки почему-то задрожал подбородок, и она принялась кусать свой согнутый указательный палец. А вокруг восторженно и радостно звучало: «Христос Воскресе! Воистину Воскресе!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262005
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 27.05.2011
В глубине серых брызг от дождя и тумана,
Раздается твой тяжкий стон.
Поработал, хозяин, ты нынче не мало.
Подожди, не дави на клаксон.
Ты устало вздыхаешь и думаешь много,
Устремив глаза прямо вдаль.
Но за лесом, хозяин, струится дорога,
Подожди, не дави на педаль.
Мы сроднились с тобой за года нашей дружбы,
Нету лучше за нас друзей.
АЗС на пути. Эй, хозяин, не в службу,
Подожди, чуть бензина залей.
Потускневший твой взгляд, как мой цвет на капоте,
Но бензин придает задор.
Ведь, хозяин, у нас слишком много работы,
Подожди, дай продлить разговор.
Черный дождь прекратится. И в белом тумане
Ты отыщешь любовь для нас.
Знаю я, мой хозяин, что жизнью ты ранен,
Подожди, надави только газ.
Счастье ждет впереди, и ему мы навстречу,
Вновь помчимся с тобой вдвоем.
И оттает твой взгляд, не наступит наш вечер.
Подожди, мы еще допоем.
Ответное стихотворение:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263072
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261678
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 25.05.2011
Толпа вопила: "Клоун вновь приехал!
Мы ждали долго! Начинай кривляться!
Хотим мы зрелищ, музыки и смеха
До колик, чтобы по полу валяться.
Ты рассмеши нас, старый, рыжий клоун!
Расселись чинно в зале. Ожидаем.
И не тяни, показывай нам шоу!
Мы тут уже терпение теряем.
Да выходи скорее на арену!
Уж публике пора бы развлекаться.
А нет, тогда найдем тебе замену,
Не жалко нам с тобою распрощаться.
Для нас ведь ты всего лишь старый клоун.
Паяц, фигляр, комедиант, кривляка..."
А клоун в этот миг парик свой тронул,
И отвернувшись, тихо он заплакал...
В груди заныло, защемило сердце.
Спина согнулась, стала коромыслом.
Скукожилось все старенькое тельце,
Как тот пиджак на вешалке, повисло.
Болели руки, и не гнулись ноги.
Колени ныли, быть грозе, наверно.
Давленье поднималось. Ведь в дороге
Недавней, ощущал себя он скверно.
Из-за кулис он посмотрел устало.
Довольны все, и сыты, и одеты.
Людей набилось в этот зал немало:
Прически, кольца, броши, туалеты...
Вдруг, в глубине огромнейшего зала,
Увидел добрые глаза напротив.
Та женщина Его лишь ожидала,
На сцену глядя в полуобороте.
Увидел он, как вспыхнуло волненье,
Зарделась вся, в смятеньи, еле дышит.
Как будто ощутив прикосновенье,
Он тотчас бодро на арену вышел.
Как он играл! Остановилось время!
Блистал! Пленял! И был так откровенен!
Он для Нее играл! И без сомненья,
Никто так не играл на этой сцене!
Для иллюстрации использовано картину Alexander-wang-accesso "Грустное настроение"
http://yanksfansoxfan.typepad.com/photos/uncategorized/2007/10/24/the_sad_clown.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261496
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.05.2011
Я сьогодні літала у сні.
Ясні зорі водили танець.
Тихо линули дивні пісні.
Струни арфи торкав вітерець.
І так хороше було мені
Невагомо здійматись у вись,
Роздивлятись світи неземні,
Що про них я читала колись.
Загортатись в пухнасті хмарки,
Розсипать темно-синю імлу.
Промінь місячний сам залюбки
Злегка пестив голівку мою.
Ніч вступилася за небосхил.
Гожий ранок мене обіймав.
Золотистий пилок його крил
Наді мною в повітрі кружляв.
Я зо сну пробудилась, коли
У вікно заглядав день бузком.
На обличчі моїм розцвіли
ВеснянкИ золотистим пилком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261211
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2011
Плейкаст на это стихотворение можно посмотреть здесь:
http://playcast.ru/view/1600938/4d327a7c0deaeee843743653a8f1fa9a3e964326pl
Автор: МТата.
Мне хочется попасть туда,
Где старый домик у пруда…
Там тихо, холодно зимою.
Там одиноко, но не скрою,
Как хорошо бывало там
Нам слушать трели по утрам,
Когда ты тихо просыпаясь,
И уголками губ касаясь,
Целуешь милого в уста,
И черт любимых красота,
Истомою течет по коже…
Тебя он обнимает тоже…
Окно открыто, вы в постели,
А за окном лишь птичьи трели,
И соловей поет так томно…
А вы нагие, (чуть нескромно)
Сбежав стремглав тропинкой шумно,
Ныряете в пруду бездумно.
И воды чистые пруда
Ласкают вас. Вы, как всегда,
Резвитесь плавая, купаясь,
И тишиною наслаждаясь,
Идете в домик кофе пить,
Чтоб вновь с любимым там побыть.
Те времена уж пролетели.
Уже завьюжили метели,
И домик снегом занесло,
Но в сердце вдруг вот ожило
Воспоминание про чудо…
Тот старый домик не забуду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261164
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 23.05.2011
Ц́ятками зір нанесл́а ніч на небі пунктир,
Наче приблизний маршрут до притихлих квартир.
Місяць уповні, як той кишеньковий ліхтар,
Стрімко розрізує темряву чорну з-за хмар.
Промінь холодний заблимав у сонне вікно.
Світло і тінь на стіні. Чорно-біле кіно.
Кадри німі сновигають в кімнаті, де ти,
Подумки відповідь прагнеш на все віднайти.
Пильно вдивляєшся в місячне коло бліде.
Шепчеш йому: " Ти тривожиш візитом людей".
Вас розділяє час, відстань, та ще скло вікна.
А навкруги - вічний всесвіт. І ти в нім одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260956
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2011
Ми так багато недомандрували.
На континентах всіх не побували.
Нас ваблять фйорди, гейзери, вулкани,
Степи, пустелі, джунглі, океани.
Нас жовті ріки Азії чекають.
Австралія, де кенгуру стрибають.
Найбільший водопад, найвищі гори,
Гаряче озеро, найсолоніше море.
Ще так багато див на білім світі!
Сховалось сонце у вишневім вітті…
Убік я глобус тихо відставляю,
І в сонних мріях солодко кружляю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2011
Сверкнут зеленые глаза у дикой кошки.
Оскал, и клык, и коготки не понарошку.
Спина дугой, а хвост трубой и коромыслом.
Шипенье, взгляд, гортанный звук - все с четким смыслом:
"Прочь все с дороги, я домой иду с добычей!
Не отвлекаюсь я сейчас на щебет птичий.
Всю ночь сегодня провела не зря в засаде,
Не шелохнулась, не спала добычи ради.
Тропинкой узенькой иду, в зубах мышонок,
А дома ждет меня давно родной котенок.
Добычу я ему несу, чтоб пообедал.
Хочу, чтоб крошка сытым был, и бед не ведал.
У мамы-кошки не пути не становитесь!
Всех разорву в один момент, вы берегитесь!
Все предки были у меня пантеры злее,
И в бой вступлю я, не страшась, со всяким зверем!"
***
Какие добрые глаза у дикой кошки!
Своим шершавым языком ласкает крошку.
Мурлычет песенку ему и лижет спинку,
Тепло и нежность отдает своей кровинке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259799
рубрика: Поезія, Стихи о животных
дата поступления 15.05.2011
Побитый котенок поник головою:
- Ну чем заслужил я? Зачем так со мною?
Лишь только игрался! Хотел стать героем...
Нечаянно я расцарапал обои...
Я вверх по портьере полазить собрался,
Но рухнул в аквариум, не удержался.
Весь мокрый, я выпрыгнул с рыбкой оттуда,
Но тут со стола покатилося блюдо.
На блюдо я прыгнул, оно накренилось,
Упало, и вдребезги тотчас разбилось.
Со страху я спрятался в темном чулане.
Не видно ни зги, вот усы и в сметане...
За что наказали? Подняли шумиху?!
Я очень хороший, а главное, тихий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259787
рубрика: Поезія, Стихи о животных
дата поступления 15.05.2011
Траву вчера с утра косили под окном.
Израненная плоть летела во все стороны.
Там горько плакал одуванчик за цветком,
И удивленно с высоты глядели вороны.
Вот так и наша жизнь – с утра и до темна,
Беспечно веселясь, не слышим чьи-то стоны мы...
Не помним и о том, что жизнь всего одна,
А триста лет прожить, способны только вороны.
А ты, мой добрый друг, подумал, как живешь?
Что даришь ты другим – любовь, благословения?
Иль в скучной суете печали раздаешь,
И от тебя вокруг лишь слезы и волнения?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259248
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.05.2011
Небо пронизують довгі, церковні хрести.
Місто ридає нестримним дощем. Важко йти.
З ринви під ноги тече дощовая вода.
Мокрі сліди у душі, на стовпах й проводах.
Йдеш навмання, поряд з тінями, що на стіні.
Хмари, неначе латки нові на полотні.
У лабіринті кварталів, кривих вуличок,
Вікна тебе роздивляються без балачок.
Мури старезні, покривлені часом і злом,
Збоку провулків, закручених диким вузлом.
Дзвонять трамваї, для себе звільняючи путь.
Автомобілі спішать і потужно ревуть.
Вуха уловлюють стогін, кряхтіння доріг,
Що зберігають на пам'ять сліди твоїх ніг.
Пильно вдивляєшся ти у обличчя чужі.
Марно. Усі перехожі, немов міражі.
Враз підсвідомо вихоплюєш з натовпу ту,
Хто розриває на двоє свою самоту.
Тихо на площі стоїть із букетом жоржин.
Жовто-оранжевий колір пала, як бурштин.
Очі її заглядають мрійливо у вись,
Наче вмовляє і просить когось - озовись!
Ти зупиняєшся, погляд твій не відвести,
І розумієш нарешті: вона - це є ти!
Для ілюстрації вірша використано картину художника Леоніда Афремова
http://fc02.deviantart.com/fs24/p/2008/006/f/f82d00a88bfa632d.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259073
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2011