| Сторінки (5/467): | « | 1 2 3 4 5 | » |
. "Будьте ... прості, як голуби" (Матв. 10:16)
Світ міняє тебе від народження вперто, безжалісно.
Ранить ницістю, підлістю. Ріже пихою і злобою.
Б’є насмішками, коле шпильками неправди і заздрості,
Щоб змінити з роками, аби не лишалась ти доброю.
Вимагає жбурнути довіру, любов, доброзичливість
Перехожим байдужим під ноги на звивистих вулицях.
Тобі боляче від безнадії, розпуки, незвичності,
І роз’ятрене серце котятком беззахисним щулиться.
Ти нарощуєш мушлю, натягуєш маску несправжності,
Неприкаяний день під чужими ховаєш обличчями.
Потім плачеш невтішно, тамуючи крик безпорадності,
І терзаєш сумління незгодами і протиріччями.
Те, як важко тобі, бачить Бог із оселі небесної,
Знає та, що постійно навколішки молиться з вірою.
Залишайся для них незборимою, чистою, чесною,
Небайдужою, доброю, світлою, славною, щирою!
25.01.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555484
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2015
Ночі безсонної скапує час, наче віск,
Крапля по краплі - повільно, покірно, невпинно,
І розчиняється серед небесних завіс,
Присмак зажури мені залишивши полинний.
Сонні думки тягарем облягають чоло,
Руки свинцем наливаються, важчають очі.
А за вікном буревій. Все довкруг замело.
Лютий мороз викарбовує руни пророчі.
Тиша глибока довкола, така, що дзвенить
Довго, нестерпно, ковтаючи відзвуки ночі.
Мить до світанку холодного, певне, ще мить...
Губи шепочуть:"Помилуй, помилуй мя`, Отче!"
25.11 - 27.11. 2013 23:40
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2014
Ні нарікання, ні образи, ні жалю...
Зима штрихами замалює літо.
Сніжинок у долоні наловлю,
Як цвіту із дерев.
Несамовито
Завиє хуга,
Затріщить мороз,
Сади одягнуть убрання вінчальні.
На клавесині вітер-віртуоз
Зіграє світлу музику печалі.
По вицвілім небеснім полотні
Вечірнє сонце скотиться горіхом.
Прилине спогад, наче уві сні,
І я у ньому відшукаю втіху.
Сніжинки кришталеві у руках
Внесу в тепло затишної кімнати.
І будеш ти у серці та думках,
Бо я тебе не зможу не кохати.
27.11.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2014
Мені так хочеться ізнов
Пірнути у твої долоні,
І там притихнути. Сторонніх
Не чути звуків та розмов.
Тоді самотність утече
У сіре завіконня дому,
І десь на обрії блідому
Невтішним виллється плачем.
Холодним подихом зима
На склі напише криптограми,
А те, що станеться між нами,
Сховає ночі бахрома.
25.11.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2014
Історію про маленьких пташенят, яких захищали
на Луганському аеродромі,
розповідав учора 19 - річний Артем.
Зараз Артем лікується у Чернівецькому госпіталі
після поранень та контузії.
Так, герої вони! Захищають тебе і мене,
Рідну землю і мову, і сизу маленьку пташину.
А колись ця страшна, ця триклята війна промине,
І зберуться вони, і згадають усіх, хто загинув.
Вип"ють чарку хмільну, заспівають солдатські пісні,
Про десант що летить над землею кульбабковим пухом.
Хтось цигаркою пихне, сховає хтось очі сумні,
І сльозину зітре зі щоки непоміченим рухом.
Пригадають вони і маленьких пташат у гнізді,
Що чекали весь день, зголоднілі, на маму і тата.
І як вправно батьки добували комах в резеді,
І як вчили дітей, після обстрілів зранку, літати.
Ті маленькі птахи викликали у них співчуття
За бажання одне – в українському небі співати.
Поклялися тоді зберігати невинні життя,
І ні кроку назад із позиції не відступати.
Пригадають і час, як ставали птахи на крило,
Щоб летіти у вирій, аби повернутись весною.
Як прощалися з ними, і зморшки орали чоло,
Бо не кожен дожив, щоб махнути услід їм рукою.
Неодмінно птахи прилетять у вітчизну свою,
І коли в небесах зарум"яниться сонячний промінь,
Заспівають пісні, прославляючи мир і весну,
І попадають зорі героям загиблим у спомин.
04.11.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534553
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.11.2014
Эта книга шла к своему читателю долгих два года.
Я с теплой грустью вспоминаю то, довоенное время...
Вспоминаю, как общались на русском и украинском,
и как понимали друг друга.
Здесь, в Клубе Поэзии, в то время было много хороших
поэтесс, которые писали о любви. Поэтому не
удивительно, что возникла идея книги любовной лирики.
В книге представлены лучшие стихотворения о любви
шести авторов:
Натальи Козак
Арины Луговской
Натальи Мазур
Аллы Мегель
Галины Сердюковой
Маргариты Шеверногой
Шесть современных поэтесс разного возраста, разного
мировоззрения, разного жизненного опыта пишут о любви.
Любовь у каждого автора освещается по особому восприятию,
что присуще только ей. Каждая история любви состоит
из 15 стихотворений.
Все истории разные - веселые, грустные, шуточные. Но
их объединяет исконное стремление женщины любить
и быть любимой.
А любовь, как известно, имеет множество оттенков.
Поэтому и название - "В тонах любви".
Книга придется по вкусу любителям женской любовной
лирики.
Формат 145х215 (60х90/16)
82 страницы
Обложка полноцветная, глянцевая, ламинированная
6 полноцветных вставок
Бумага матовая, мелованная
Авторы коллажей: Александр Мегель, Татьяна Мазур
Автор обложки: Александр Мегель
Технический редактор: Александр Апальков
Оригинал-макет: Евгений Гордиенко
Издательство "Склянка Часу/Zeitglas"
ISBN 978-966-2306-62-0
Электронную версию книги можно скачать на сайте
"Электронная библиотека Kassiopeya.com"
http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=1346
Приобрести книгу можно обратившись к авторам
или в издательство "Склянка Часу/Zeitglas"
zeitglas@ck.ukrtel.net
[img]http://store.kassiopeya.com/images/product_images/popup_images/1346_0.jpg[/img]
[img]http://store.kassiopeya.com/images/product_images/popup_images/1346_1.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531615
рубрика: Анонс, Лирика любви
дата поступления 22.10.2014
Ця війна змінила багатьох,
Ця війна змінила Україну.
Кіборги. Донецьк. Аеропорт,
Що перетворився на руїну.
Трупний запах, порох і вогонь,
Смерть приносять гради, міни, танки.
Піт із чорних, випалених скронь…
Глина, гільзи, попіл і уламки…
Та стоять:
Дев`ятий, Ворон, Гном,
Абрикос, Богема, Маршал, Цезар...
А над ними – небо полотном,
А у них життя на вістрі леза.
То чиїсь батьки, брати, сини
З Харкова, із Києва, зі Львова.
Шахтарі, таксисти… В час війни
Кіборгами стали тимчасово.
Каска, бронник, берці, автомат,
Друг надійний, що прикриє спину.
Доброволець, патріот, солдат,
Наш Герой і гордість України!
21.10.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531588
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.10.2014
Два клена от холода листья
Роняли в осеннем саду,
А им бы еще насладиться
Друг другом. Но эту мечту
Хлестал опротивевший ветер,
Смывал надоедливый дождь.
И молнии вспышки, как плети,
Мелькали, бросая их в дрожь.
Когда ж, упокоена снами,
Застыла упавшая медь,
Два клена нагими ветвями
Сплелись, чтоб друг друга согреть.
10.10.2014г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529699
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2014
(написано подільською говіркою)
Діло було перед Різдвом.
Я, каже Маня, в область поїду. На базар. Візьму сушені, горіхів, фасолі – продам. На Різдво буде за шо стіл накрити. Думаю, за два дні справлюсь. Візьму з собов Ольку, кума жінку. А як же? Чи місце посторожувати, чи до туалету збігати… А товар на чужі люди не кинеш. То Олька за моїм товаром подивиця, то я за Ольчиним. Так і буде!
А заночуєм у нашої однокласниці Вірки. О, Вірка така гороцька стала, така гороцька! Але казала, як будемо в городі, то шоб звонили. То вона нас, як рідніх, прийме.
А ви удвох тут з кумом, тим часом, кабанчика заколите. Приїдемо ми з Олькою, то й свіжиною почастуємося.
Стало буть, премо ми з кумом в суботу вдосвіта по дві клєчаті сумки до автобуса.
Як двері зачинилися і нас з кумом обдало сизуватою хмарою двигунового вихлопу, кум прояснів на лиці. Всьо, каже! Освобождєніє!
Яке, питаю, освобождєніє?
А тра сказати, шо кум у мене вчоний. Він тоті мильні серіали, шо Маня з Олькою дивляться, не уважає. А шо вони дивляться? Роксолану! Та так, аж позашльохуються обидві, над нещасною Роксоланою, шо ходить в золоті і їсть на золоті.
Я якось се сказав, то мало в чоло не получив. Та шо ти понімаєш, - кричала Олька. А в Мані аж нижня губа засіпалася. Ох, каже, які мужчини були! Їсти на цілий гарем готували! Дівчата з роботи прийдуть, а їм вже обід зготовлено…
Тю, кажу. То ви шо, в гарем обидві захтіли? Маня на мене обидвома очима – луп!
Та я шо? Я ж нічого! Я ж тільки спитав! А сам так боком, боком і в двері, від гріха подальше.
А кум – нє! Кум каже, шо ті всі серіали – бєлєтрістіка. О! Я ж кажу – вчоний! Він передачі по діскавері дивиця. Я тоже пробував був раз подивитися, та Маня до хати зайшла. Та яке вже там діскавері?!
Так ото, яке освобождєніє, питаю в кума.
А таке, каже кум. Не буде наших бабів два дні.
То й шо, не поняв я.
Як то шо? Як то шо, - кип’ятиться кум! Отмєтіть надо. Празнік!
І так мені ті слова до душі припали, так припали… Але ж де ти вдосвіта найдеш, чим отмєчать?
Не тушуйся, каже кум. Всьо пад кантролєм!
Коло дому десь тільки – пурх, і зник. Я й не зоглянувся. Стою, чухаю потилицю. Шо робити? Чи то додому йти, чи кума чекати? А кум тут, як тут!
Пішли, каже, до тебе.
То пішли!
Освобождєніє заключалося в літрі білуватого самогону та літровому слоїку квашених вогирків. А я шо, не хазяїн? Шестеро яєць на пательню – бух, хліба накраїв…
Празнуєм!
Через трохи чую, кабанчик в хліві верещить, їсти просить. Я було вскочив, шоб йому барака втерти.
Сідєть! - скомандував кум. Я й закляк. Йому, каже кум, все йдно, поскольку послєдній день жізні…
І скупа чоловіча сльоза потекла по неголеній кумовій щоці.
Ех! Так стало мені жаль кабанчика, так жаль…. Та вспомнив Маню, і жаль, як рукою зняло.
Пішли, кажу до кума, кабанчика заколимо.
Пішли, каже кум. За кінчик стола вхопився, а встати не може. Я поміг! А як?!
Чи то кабанчик поняв, чого ми до хліва прийшли, чи то йому пороблено було шо, але коли я загорожу відхилив, він мені поміж ноги проскочив.
Тримай! - кричу до кума.
А кум на дверях хліва стояв. Руки розчепірив, ноги розставив. Кабан з розгону кумові межи ноги! Кум падає на кабана зверху. Кабан, разом з кумом на спині, у двері. Кум гримнув з кабана на поріг.
Кабан кувікає, кум верещить!
А я думаю, як же ми того кабана тепер зловимо?
Рішили засаду організувати. Я в загон іду, а кум в засаді з мішком. План такий: я кабанчика в хлів заганяю, а кум із-за угла йому на голову мішок!
Довго я за кабанчиком по подвіру ганявся. От вража скотина! Я зліва захожу, він вправо тікає. Я справа – він уліво. Впрів! Нє, не кабанчик! Я!
Кличу кума на помощь. Від кума ні гу-гу… Захожу в хлів, кум сидить на мішку, голову до стіни прихилив – спить.
Куме!- гукаю. Ви шо се тут робите?
Га? Шо? – крутиться кум, очі не може розтулити. Силується встати.
Куме, кажу, ми ж кабанчика збиралися колоти!
А, да! А, да – каже кум. Пішли!
…Потім сусіди казали моїй Мані, шо порося півдня кувікало і по дворі ганяло.
І ніякі не півдня!
Ми з кумом чин-чинарьом усе швиденько зробили. Кабана впіймали, шпицю під ліву лопатку встромили, кров зцідили в слоїк. Соломою обклали, обсмажили. Сало повідрізали, тушу на кавалки порубали.
Побєда! - каже кум. За побєду тра обязатєльно!
Я до сусідки мотнувся, півлітру на стіл. Отмєчаєм.
Кажу кумові, мо` шось з тим мнясом зробим? Да, - каже кум. Тра шось зробити. А шо?
Та, може, знадвору до хати поносити, аби вночі пси і коти зо всього села баль не справляли?
А давай, - каже кум. Тільки ж куди носити? В тебе в хаті палицця, тепло. Мнясо спортицця. Його в холодильник тра.
Та куме, як ми кабана в холодильник всунемо? Там каструля борщу, Маня наварила, компот з сушені у слоїку, сметана, шкварки. Там і місця немає…
А се шо таке? – показує кум на морозильну камеру.
Тю, я ж забув! Нам теща з місяць тому морозильну камеру подарувала. Акурат на моє дєнь рождєніє. Ше нова, казала. На секонхенді брала, то там казали, шо німецька. А німці як зроблять – на віки.
А позаяк в ту камеру нам нічого було класти, то Маня приспособила її під шкафчик. Наклала всіляких круп, але в розєтку не включала.
Морозильна камера – кажу!
О! Дєло, - каже кум. Витягай торби з крупами, мнясо будемо ховати.
Кум у мене вчоний. Він командує, я – ісполняю. Кум мнясо у воді полокає, аби гразне не було, мені подає, я в морозильну камеру складаю.
Може б то, кажу, куме, по отдєльності? Кожен кусок в целофан покласти?
Ти шо, - хмуриться кум. Целофан – то хімія. А у нас тут натурпродукт! Нікакого целофану!
Я слухаюся. Складаю. Ще й зверху пристукую, аби рівніше лежало.
Далі кум морозіловку в розєтку включив. Всьо, каже, готово!
…Попрощалися ми з кумом пізно. Одразу спати завалився.
Коли це чую – кум! Глянув на часи – по дванадцятій! Дня!
Кум в двері грюкає, кричить. Куме, де ваш тіліфон?! Маня звонила! Казала, шо з Ольгою додому їдуть, абись ми свіжину готовили.
Я очі продер, двері відімкнув. Кум у хату вскочив і до морозіловки. Хапнув кусок мняса, шо зверху лежав і тягне. Не получаєцця! Я на поміч! А мнясо до купи змерзлося. Ми і так, і сяк. Аж морозіловку на п’ядь від землі підняли. Не відривається…
… Коли Маня прийшла до хати, кума вже не було. Під відключеною від розєтки морозіловкою червоніла калабаня, а мнясо ше трималося купи, хоч ти плач.
Казав потім кум, шо в жаднім разі німецької морозіловки купляти не буде. Дуже вже добре морозить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528308
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.10.2014
Кужіль блакитний
Хмаринами
Небо пряде,
Шлях
До родини і дому
Тривав, наче вічність.
Він так чекав
На щасливий
Повернення день –
Справдились
Мрії-надії
Його – чоловічі.
Ніжно
Майбутнє своє
До грудей притулив,
Запах відчув
Білуватого шовку-волосся…
Смерть на війні,
Що не раз
Загравала із ним,
Ще й молитвами
Доньки
Обійти удалося.
Потом і пилом
Зчорнілим
Пропах камуфляж.
Губи обвітрені.
Шепіт придушений:
– Мила!
– Світе єдиний,
Кровиночко, сонечко,
Я ж –
Знову з тобою,
Як ти мене, доню,
Просила.
І розступилися
Люди,
І гамір,
І час,
Як пригортав
І голубив
Єдину дитину…
– Боже! – промовив,
– Помилуй
І зглянься на нас!
І, ради щастя дітей,
Бережи Україну!»
Мріяв
Підняти дочку
Над собою увись,
Щоб її доля-лебідка
Носила на крилах,
Тільки не встав,
Як у землю вростав
І моливсь –
Нижче колін
Його ноги
Собі
Ця війна
Залишила
03.09.2014 -19.02.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521293
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.09.2014
А восени дерева зацвіли…
«Не до добра», - старі казали люди,
Та молоді не вірили, вони
Все жартували: «Буде так, як буде».
І був Майдан. Війна, забравши Крим,
Повзла Донецьким степом і Луганським,
Вкривала землю безліччю могил,
І проклинала люд, що звався братським.
… Перейдено ілюзій рубікон:
Ніхто не допоможе в цілім світі.
Герої першими ішли за горизонт,
Коханих залишаючи сивіти.
Незмірне горе. Спалена земля.
Як пам`ять багряніє брость калини.
Дерева листом устеляють шлях -
Не зацвітайте більше восени ви!
03.09.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521096
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.09.2014
Невідворотно час іде вперед,
Крокує безоглядно на події,
І що йому до мрій розбитих вщент,
Що згасли у життєвій веремії.
Його єдине правило - іти,
Минуле залишаючи позаду,
А разом з ним неспокій і бунти,
Поразки, сльози, відчаї і зради.
І крок за кроком я іду за ним,
Долаючи життєві сніговії,
І вірю, що не довго до весни,
Весною, кажуть, оживають мрії.
2013 - 28.08.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520180
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2014
Забігли верби в озеро по крони,
І в кришталевій миються воді.
Грайлива хмарка сонячну корону
Закрила білим шлейфом.
І тоді
Так тихо стало...
Вітер не шелесне,
Не підіймає хвилю гомінку -
На березі примарно-безтілесний
Спочити ліг на стежечку в`юнку.
Серед вербових гілочок тоненьких
Пташа заснуле:
Тільки "ців" і "ців",
А у воді,
Від берега близенько,
Застиг і ти із вудкою в руці.
24.08.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519554
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.08.2014
Сік черешні на спраглих губах
Ти спиваєш солодким цілунком
Серце, як наполоханий птах,
Стукотить, шаленіючи, лунко.
На лакованих соком вустах
Пломеніє бажання любові.
Почуттів голуба висота
Зачаїлася в тіні шевровій.
Обіймаєш, неначе крильми,
Закликаючи в ніч жовтооку,
І птахами злітаємо ми,
Черешневим напоєні соком.
25.08.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2014
Де роки зозуля гучно лічить,
Пахне літом пересохла глина.
Озеро заросле на узбіччі
Закликає лементом жабиним.
Береги, лісами здавна вкриті,
Колихає, як малу дитину.
І полощуть у воді по лікті
Верби зеленаву сорочину.
На стежині, що біжить повз мене,
Вуж плямистий ніжиться на сонці,
Скручений калачиком, зелений,
Може, з лісових він охоронців?
Хмари в люстро озера на вроду
Заглядають в подиві німому.
Я своя у царстві цім природи,
Не у гості прибула - додому!
21.08.2014 р.
На фото озеро в Маліївцях
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518781
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.08.2014
(Пам`яті поетів Тамари Мельник та Олександра Беймара)
В час, коли насувалась імла
На готичні ялинові шпилі,
До поета поквапливо йшла
Гарна дівчина в хусточці синій.
Притискала до серця вона
Невеликий букет перших квітів,
І соромилась трішки, хто зна,
Чи він буде тим квітам радіти?
Та не в́ідала юнка: поет
Вже давно покохав без надії
Її витончений силует,
Сині очі та вигнуті вії.
І чомусь налякалась, чудна,
Коли шепіт почула шалений:
- Будь моєю! У мене одна
Ти у мріях! Чи вийдеш за мене?
Із тобою зазнаєм утіх
І полинем до вічного раю!
- Я кохаюсь у віршах твоїх,
А тебе… А тебе не кохаю…
Та й пішла. У найдальшім кутку
Вечорові збиралися тіні,
А поет в інваліднім візку
Все дивився на квіти змарнілі.
20.08.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518576
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.08.2014
- Напиши о любви.
О любви ты умеешь писать,
Напиши если любишь,
А может когда-то любила...
- Ты услышать хотел
О кричащей тоске по ночам,
Когда звезды
Над млечным путем
Разливают белила?
Ни к чему тебе знать,
Как хочу оказаться в твоих
Тесных жарких объятьях,
Вдыхая волнующий запах,
Чтобы мир окружающий
От вожделенья затих,
И волна наслажденья
Нахлынула страстью внезапной.
Как хочу увидать
Возле глаз сетку мелких морщин,
Ощутить твои губы
И сладость испить поцелуев.
Жаль что ты из когорты
Не тронутых чувством мужчин,
Хотя те,
Кто умеет любить,
На земле существуют.
Лета жгучего зной...
Изнывает за окнами сад.
Мотылек заплутал
В белоснежном узорчатом тюле.
Побегу мотылька
Из гардинного плена спасать.
Пусть летит далеко.
Я останусь
Замерзшей
В июле...
04.08.2014г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515638
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.08.2014
Із серії «Казка на ніч»
Одного чудового теплого ранку, край поля народилася Волошка.
Спочатку вона обережно розсунула сухі стеблинки, потім випростала ручки-листочки, зіп’ялася на довгій ніжці і потягнулася. Усміхнулася травам навкруги.
Через деякий час Волошка зовсім освоїлася на своєму полі. Вона підросла і у неї з’явився міцненький пуп’янок.
З кожним днем пуп’янок ставав все більшим і більшим, і нарешті з’явилася квіточка з надзвичайно ніжними пелюстками. Та от біда, пелюстки були зовсім прозорі.
Волошка подивилася на різнобарвні квіти довкола і сумно зітхнула. Поряд чепурилася Кульбабка. Вона вихиляла свій тонкий стан то вліво, то вправо.
- Яка ти гарна! – в захопленні сказала Волошка, - а твоя квіточка схожа на тепле Сонечко.
- Ха-ха-ха! – засміялася легковажна Кульбабка.
- Чи не могла би ти мені подарувати краплинку жовтої фарби, - запитала Волошка. Бо оно, дивись, мої пелюстки зовсім прозорі.
- Добре, добре, - сказала Кульбабка, - якось потім! І заходилася жартувати з Осою.
До самого вечора чекала бідолашна Волошка, що Кульбабка згадає про неї і поділиться жовтою фарбою. Та легковажна Кульбабка забула свою обіцянку.
Коли настав ранок, побачила Волошка неподалік зграйку білих Ромашок.
- Ромашко! Ромашко! – загукала Волошка. Чи не змогла би ти мені подарувати трішки білої фарби?
- Та ні, та ні! – захвилювалася Ромашка. Поглянь, скільки багато у мене пуп’янків. Вони от-от мають розцвісти. Мушу для них берегти білу фарбу.
Зітхнула Волошка. Їй так хотілося, аби пелюстки мали хоч який колір. І тут, неподалік, Волошка побачила Мак. Він красувався у своєму червоному жупані, та був такий гордий і бундючний, що Волошці стало трохи боязко звертатися до нього. Та все ж вона відважилася?
- Любий Маченьку! Чи не подарував би ти мені трішечки червоної фарби для моїх пелюсток? – боязко звернулася до нього Волошка.
Мак подивився на неї і гордо відвернувся в інший бік, нічого не сказавши.
Заплакала Волошка. На її прозорих пелюстках з’явилися прозорі краплини.
- Не плач, моя мила! – промовило Небо, лагідно доторкнувшись до квітки. Хочеш, я подарую тобі свій блакитний колір?
І в ту ж мить пелюстки Волошки почали наповнюватися небесною блакиттю.
- Я красуня! Я красуня! – закричала Волошка, розглядаючи у захваті свої пелюстки.
- Я маю колір Неба, - говорила вона до Кульбабки. Та легковажна Кульбабка не слухала її. Адже саме зараз затіяла сварку з Метеликом , що нібито не давав їй загоряти.
- Поглянь, я маю колір Неба! – закричала Волошка до Ромашки. Але та була так заклопотана своїми пуп’янками, що нічого не почула.
- Ось, дивись, - промовила Волошка до Маку. Я маю колір Неба!
Бундючний Мак знехотя повернувся, глянув і… вкляк на місці. Здається, він почервонів ще більше. А все тому, що Мак одразу ж закохався у Прекрасну Блакитну Волошку.
Проте, ця історія уже для наступної казочки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514150
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.07.2014
Здрастуй, козаче! Збирається небом пітьма.
Вечір заходить спочити до рідної хати.
Виживи там, у горнилі воєннім, солдате,
Маму згадай, що лишилася вдома одна.
Місяць ліхтарик направив у сонний садок,
Де наливаються яблука п́інистим соком.
Ти не впади там під чергами куль ненароком,
Страху липкого нехай не повзе холодок.
Жовтий гарбуз на городі зіп`явся на тин,
І на грядках огірочки пов`яли від спеки.
Будь обережний! Дивись, уникай небезпеки,
І пам`ятай, ти зостався у мами один.
Ненька-Вкраїна для всіх нас, козаче, одна.
Щоб не топтали її вороги-супостати,
Всю ніч навколішки молиться сторожко мати
Біля відкритого навстіж німого вікна.
22.07.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512904
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.07.2014
Нічка малює зірки на віконному склі,
Лист, що пишу, не відправлю у звичнім конверті.
Ви зупиніться, прошу, за півкроку до смерті,
Люто розтяжки чигають уздовж бур"янів.
Стогнуть ракети і міни летять звідусіль,
Літо вистуджує кров у натруджених жилах.
Ангел - Хранитель розправить над вами хай крила,
Щоб кулі ворога не улучали у ціль.
Ще один день кулеметним вогнем відгримів,
Вітер обвіює мокру від поту чуприну.
Ви бережіть, козаки, і себе, і Вкраїну,
Ви поверніться живими до рідних домів.
21.07.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512786
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.07.2014
Тривожні вісті чути кожний день,
На сході небо палиться війною.
Все менше посміхаємось. Пісень
Вже не співаєм. Вітер пеленою
Здіймає сиву куряву. Несе
Чимдуж увись, мов має з того користь.
На серці камінь. Чом на світі все
Купується і продається?
Навіть совість...
Тьмяніє небо. Хмари дощові
Заплуталися в кронах осокорів.
Змарніла тінь ховається в траві
Високій, соковитій, свіжій...
Скоро
Настане літо. Вкрадену весну
Ніхто не верне. Час летить, як сокіл.
А нам би пережити цю війну,
А нам би мати мир в душі і спокій.
12.06.2014 р.
Поїзд Запоріжжя-Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505591
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2014
Не залишай мене, Ангеле мій!
Не покидай наодинці із ніччю.
Страшно, самотньо іти по узбіччю.
Не осуди мене, а зрозумій.
У лабіринті колючих думок
Я навмання йду, неначе крізь терни.
Правди наосліп вишукую зерна,
Спрагло шукаю надії ковток.
А під ногами уламочки мрій,
Тих, що розбились у дивному злеті.
Чуєш! Он півні співають вже треті...
Не залишай мене, Ангеле мій!
19.11.2011р. 11:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504413
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.06.2014
Сл. Наталя Мазур, Василь Корба
Муз. Василь Корба
Виноградна лоза
В самоті замерза.
Як приходить весна,
Тихо плаче вона.
Приспів:
А у тілі тоненькім лози
Так багато-багато сльози.
Вона плаче з чужої вини,
Витри сльози, її пригорни.
Всі тривоги розвій,
Приголуб, обігрій.
Понеси в небеса,
Покажи чудеса.
Віджени давній сум,
Доторкнися до струн.
Хай співає душа,
Хай любов не згаса.
11.03.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504412
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.06.2014
Мой вариант за началом песни
Виктора Салтыкова
"Миллионный дом"
В глубине глубин
Остаюсь один,
Выключаю свет и в темноте
Я рисую дом
На окне своем -
Удивляюсь этой простоте.
Припев:
Миллионный дом построен
Миллионный дом построен
Там, на облаках.
За прозрачное стекло
Мои мысли унесло
В тот дом на облаках.
А за домом тем,
В жуткой темноте
Шторм бушует в море голубом.
В этом море я
И ладья моя.
Воет ветер и грохочет гром.
Я плыву давно -
Страшно и темно.
К дому я плыву, что на скале.
Постучусь в окно -
В доме том тепло,
И уют, который нужен мне.
Как же долго я
Прожил без Тебя.
Это время Ты меня все ждал.
Припаду к Тебе,
Иисус, в мольбе -
Ты надежный страннику причал.
Прогоню печаль -
Прошлого не жаль.
В доме я любовь обрел, покой.
Иисус навек
Искупил мой грех
И тебя Он тоже ждет домой.
29.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503175
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.06.2014
. ( Поету Івану Михайловичу Гентошу)
Він йде додому, де нічна пітьма
Його чекає. Відмикає двері,
За стіл сідає, що біля вікна,
І залишає мислі на папері.
Про що вони? Та майже, як в усіх:
Про теплий подих, лагідний цілунок,
Про зустріч, потиск рук, жіночий сміх,
Про дрібку щастя. Зморщок візерунок
Кругом очей збирається. Проте
Із серця струменіє щира ніжність,
Безмежна доброта, тепло святе,
І щедро виливається у вірші.
Так день за днем іде, за роком рік...
Та книгами і творчістю багатий,
Поет-романтик, просто - чоловік,
Несе свій хрест і Божий дар писати.
10.12.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501652
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 28.05.2014
. "А коли ж ти до мене прийдеш?"
Із пісні Ірена
О, мила панно! Марні сподівання,
Не тіш себе наївними думками.
Забудь його і не чекай ночами -
Було між вами щось, лиш не кохання.
Не прийде він! Як, власне, і ніколи
Не думав йти. У нього дім і діти.
А ти хотіла щастям пломеніти?
Бажання те вітри перемололи.
Все більше снігу, віхоли і криги
Торосами на серці. Може скресне
Коли свої знайдеш у світі весни,
Розірвеш пам`яті старі вериги.
25.12.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Моя земля так спрагло хоче миру,
Так стогне в цей страшний і дикий час.
Моя земля чудова, наче диво,
Зустріти ще світання має шанс.
Затихне біль і відшумлять тривоги,
Бо це безглуздя - в бій на брата йти.
А всі стежки, і всі прямі дороги
Додому приведуть, як не крути.
21.05.2014 - 20:58
Оригінал
МОЯ ЗЕМЛЯ
автор: Enola
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500304
Моя земля так жадно хочет мира,
Так стонет в этот страшный, дикий век...
Моя земля, прекрасная, как диво,
однажды все же встретит свой рассвет.
Уймется боль и отшумят тревоги –
бессмысленно идти на братьев в бой…
А все пути, тропинки и дороги,
в конечном счете, нас ведут домой.
Для ілюстрації використано картину художника
з Кривого Рогу І Просикіна "Моя планета Земля".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500530
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2014
Зажурений, як тінь, стояв Іван
Під вишнею. На обважнілі плечі
Пелюстка впала. Наче ураган
Думки тривожно бились. На старечім
Лиці ховалась туга. Сивина
Куйовдилася вітерцем весняним.
Подумав про дружину, що вона
Ще досі плаче... Світе безталанний!
Де видано на старості щоб літ
Навіки залишати рідну хату?
Та чи коли подумати би міг,
Що в чужині прийдеться помирати?
Зітхнув Іван. Стара слаба і він,
Нема кому отут їх доглядати,
То мусили продати рідний дім -
В Криму дочка є, зять і онучата.
Хоч руською балакають вони,
І зять до війська руського подався,
Хоч тінь плазує клятої війни,
Та що робити? Вечір укладався
Між вишнями спочити. І хрущі
Гули щосил... Зірвав листочок м`яти...
Як хороше, як любо, до душі!..
А вранці в Крим спекотний вирушати.
20 - 21.05.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500467
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.05.2014
Пташині зграї дружно з далини
Верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивлявся сни,
В проталину встромивши босу ногу.
Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.
Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась "руською весною".
07.03 - 15.05.2014 р.
P.S.
Протесты на Юго-Востоке Украины в 2014 году (также используется название [b]«Ру́сская весна́»)[/b] —
массовые акции протеста под антиправительственными, федералистскими, пророссийскими лозунгами,
которые начались в конце февраля 2014 года в городах Юго-Восточной Украины в ответ на насильственную
смену власти в Украине.
В соответствии с официальной позицией украинских властей, волнения на Юго-Востоке организованы Россией,
а подрывную деятельность в регионе ведут представители российских спецслужб.
Источник - Википедия
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499421
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.05.2014
Олеся побачила його ще здалеку, на підході до багатоповерхівки, що хизувалася своїм зростом перед розквітлими яблунями передмістя. Він стояв біля під’їзду і нагадував маленького олов’яного солдатика із казки. Був одягнений в парадний зелений мундир, підігнаний до його худорлявої статури. На сонці виблискували жовті ґудзики із зірочками. На погонах теж були маленькі жовті зірочки.
«Маленький, худенький, старенький ветеран війни минулого сторіччя у формі неіснуючої держави», - подумала Олеся.
- Чому ж він не на параді у центрі міста? – не вгавав розум.
- Може у нього не має сили йти десять хвилин до найближчої маршрутки пішки, а потім ще пів години їхати до центру, - озвався внутрішній голос.
- То чому ж йому вдома не сидиться? – затявся розум.
- Бо сьогодні дев’яте травня. От він і витяг із шафи святковий мундир, який раз в рік дістає, і одягнув його. Бо коли б ще мав одягти? А біля під’їзду став у надії, що його хтось привітає, - розкладав усе по поличках внутрішній голос.
- Дев’яте травня – то не веселощі, не музика, а панахида і молитва, - не здавався розум.
- Йому цього не зрозуміти, - по паузі відповів внутрішній голос. Усе життя про ветеранів згадували саме цього дня. Вручали квіти, наливали сто грамів, давали гречану кашу безкоштовно.
Олеся сповільнила ходу. Їй потрібно було саме у той під’їзд, біля якого, немов на варті, струнко стояв ветеран. Дівчині раптом стало соромно. Вона згадала травень минулого року, море і Крим.
Згадала білий іноземний лайнер в порту української тоді ще Ялти і німецьких туристів, які поважно сходили трапом. Усі сивочолі. Спиралися на ціпки чи ходулі. Біля них снували стюарди, допомагаючи зійти. «Круїз для німців по Чорному морю», - поширився поголос поміж людей на пірсі. Усі зупинялися. Милувалися білосніжним лайнером, розглядали німецьких туристів, що переходили до автобуса, аби їхати в Лівадію.
У білих шортах та капелюшках німецькі пенсіонери виглядали незвично. Та вони особливої уваги на портових зівак і не звертали. Радісно гелготали один з одним, готуючи фото та кінокамери для зйомок.
Чи бачив цей ветеран хоча б раз лайнер? - подумала Олеся. - Коли він в останнє відпочивав на морі? - І чи був на морі взагалі? Питання сипалися одне за одним. Дівчина похилила голову.
Їй було соромно перед цим «маленьким олов’яним солдатиком». Соромно за свою країну, яка нічого, окрім патріотичних пісень на свято не давала ветеранам.
Було соромно за цього старенького дідуся у зеленому мундирі. Соромно за його засліплену віру. Бо чоловічки у зеленій формі зараз шматують її країну і вбивають українців.
Олеся відвела погляд, зіщулилася, опустила голову і пройшла повз ветерана у двері під’їзду.
А вже десь по обіді, сидячи із подругою на лавочці під білопінною яблунею, дівчина побачила схиленого старичка в потертій штурмовці, заяложеному кепчику і розношених капцях. Дідок човгав ногами і прямував до хлібного кіоску. Олеся впізнала ранкового ветерана і їй стало соромно… за себе.
14.05.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499162
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.05.2014
Страх заползает и жжет,
Как огонь,
Испепеляет внутри и снаружи,
Разом надежды и помыслы рушит,
Не оставляя им шанса.
Порой
Давит невидимой тяжестью вниз.
Меркнет, сжимается всё,
Как от боли,
Гаснет и солнце, и небо, и...
Воля
Двинуться,
Встать и, собравшись,
Спастись.
Стрелами острыми ранит насквозь,
Путает мысли, сбивает дыханье...
Глухо лишь бьётся внутри
Ожиданье
Необратимости.
Медленно злость
Переполняет решимостью.
Из
Точки отчаянья,
Светло-мятежный
Произрастает росточек надежды,
Стойко и цепко хватаясь за жизнь.
30.04.2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497541
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 08.05.2014
Мені б до тебе схилитись, любий,
І не питати, що з нами буде?
Погладить ніжно густе волосся:
Чи наше літо вже відбулося?
Відколосилось і відспівало,
Чому з тобою любились мало?
Чому багато було негоди?
Роки промчали, як бистрі води...
Стаю навшпиньки, щоб трохи вище,
Мені б до тебе на відстань тиші.
На відстань думки, на відстань слова,
Щоб лиш очима велась розмова,
І поцілунком зігріти б очі,
Мені б до тебе на крилах ночі!
Ця ніч-примара зійде, не буде,
Мені б з тобою навіки, любий!
25.03 - 24.04.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2014
На вірш "Я тихо ухожу" автор Gocman
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486689
А я тобі годила, як могла –
Давала їсти і давала пити.
Тебе від злого світу берегла,
Хотіла, аби ти міг вільно жити.
В усьому потакала я тобі –
Вино ти пив, їв українське сало.
Чому, скажи, мене не розумів,
З моєї мови кепкував чимало?
Чому співав чужинських ти пісень,
Чужих героїв вихваляв завзято?
З весни по осінь кожен Божий день
У тебе були гості, було свято.
Чи ти не знав, як тяжко я жила,
Як гарувала, зводилась на ноги?
До того ж юна, молода була,
І так потребувала допомоги.
Та ти собою зайнятий лиш був.
Хоча жили ми разом в одній хаті,
Про мене зовсім ти давно забув
І за паркан став нишком поглядати.
От і розстались… Ми вже не одне…
Ти шлях цей сам обрав, мій Криме-сину.
Та вірю, ти назад таки вернеш.
Чекати вмію. Підпис – Україна.
20.03.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489749
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2014
(40 днів по "Небесній сотні")
Вже сорок днів лікує втрати час.
Вже пісня "Лине кача" одзвучала.
Молитва тиха, тризна і свіча...
І сотня воїнами Світла стала.
Тамуєм сльози, ревний біль і крик
За тими, хто за небокрай полинув.
На місці страти - тисячі гвоздик...
Сум і весна... Майдан гірчить полинно.
Ті, що в безсмерті, нам дають наказ:
Хай не панують чужаки-заброди!
Живіть, боріться і не зрадьте нас!
Здобудьте волю для свого народу!
31.03.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489516
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2014
В України є гетьмани,
В неї є поводирі,
Хто в людей заслужить шани,
Зменшить наші тягарі.
Зло хто знищить і ненависть,
І корупцію й брехню,
І жорстокість і лукавість,
Спалахнуть не дасть вогню
Братовбивства і прокльонів,
Що ведуть в провалля тьми.
І напише нам закони,
Які схваляться людьми.
Згуртувати всіх зуміє -
Схід і Захід заодно.
Хто від слави не сп`яніє,
Як буде в руках кермо.
Щоб з Донецька і до Львова,
По містах і селах всіх,
Пісня линула чудова,
І дитячий чувся сміх.
Рідна мати, Україно,
Від морів і до Карпат
Вільна будеш неодмінно
І прославлена стократ!
05.03.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489442
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2014
Летіли веселики, линуло небом "курли".
Летіли здалеку, спішили до рідного дому...
На крилах весну і надію на щастя несли
На землю Вітчизни летіли, долаючи втому.
Їх кликала пам"ять батьків і священна земля,
І теплі дощі, і молочні тумани світання.
І стежка в"юнка, на якій рудокосе маля
Так довго рукою махало услід на прощання...
Їх кликали трави, що буйно росли бережком,
І запах п"янкий чебрецю, материнки і м"яти.
І гамір хлоп"ят голопузих над тихим ставком,
Коли понад вечір вони прибігали купатись.
Вкладали у мирне "курли" вічну радість і щем,
І світлу любов, і надію, та віру пташину,
Бо в ріднім краю жити краще для них, та іще:
Зрікатись не вміли ніколи птахи Батьківщини.
18.03.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486906
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2014
Пам`яті Небесної Сотні,
полеглої 19-20 лютого 2014р. на Майдані
Вдарили дзвони! Бентежно, нервово, розлого!
Вдарили дзвони у болісно-лютий набат.
Відзвук сполоханим птахом полинув до Бога,
Криком тривожним наповнивши душі стократ.
Дзвони все били, і били на білій дзвіниці.
Глух паламар, та видзвонював гучно, як міг.
Годі! Отямтеся! Кров - то не просто водиця!
Дзвони, немов заклинанням, благали усіх.
... В тата безсило котилися сльози рікою,
В грудях у матері бився розпачливий крик:
"Сину мій, сину! Синочку єдиний! Герою!
Ти для Вітчизни і матері був захисник..."
Дзвони дзвеніли, шаліли від крику і болю.
"Отче Правдивий Святий, що на небі єси,
Хай буде воля Твоя, - пронеслось над юрбою, -
Боже, почуй! Збережи нас, помилуй, спаси!"
22.04.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
Пам`яті поета Миколи Петровича Верещаки
(24.12.1938 - 12.02.2012)
Сторінка на сайті:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=10645
Він подзвонив:"Прощаюся, Наталю!
На світі жити вже мені не сила.
Хвороба й старість, видно, підкосила,
Та Вам іще сказати дешо маю.
Пишіть вірші, творіть на радість людям..."
Я перебила:"Ні! Не може бути!!!"
Та жаль і біль, сильніше від отрути,
Скував слова, і крик застиг у грудях.
Його не стало пару днів по тому...
Стирати важко номер з телефону...
2012 - 12.02.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479330
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.02.2014
(Простая история из простых рифм)
Садовник, влюблённый в цветы,
Лелеял, растил их. Порой
Свои доверял им мечты
О женщине...неземной.
Левкои, объятые сном,
Дарили хмельной аромат.
Парила мечта в голубом,
Собой наполняя весь сад.
Он видел родные глаза,
Фиалку сжимая в руке.
Скупая мужская слеза
Катилась по старой щеке.
Однажды, присев на скамью
У речки, на мокром песке
Увидел он слово "люблю",
И сердце забилось в тоске.
Он вспомнил о женщине вновь,
Застыв на скамье в уголке,
И понял, что слово "любовь"
Не пишется...на песке.
2011-13.02.2014г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479305
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2014
Пам'яті зовиці Наталії Андріївні Коробейко
(01.10.1970-27.12.2013)
Кучерявились інеєм лози,
Твердла чорна рілля за селом.
Ще не били січневі морози
Дня четвертого перед Різдвом.
Вітер холодом дмухав помалу,
Першу паморозь струшував на
Ледве теплі стежки, і недбало
Їм шорсткі простирадла ладнав.
Купка люду ішла у печалі.
Підтюпцем по стежині крутій
На горбок поспішали. Стрічав їх
Древній цвинтар: хрести, сухостій.
На краю, там де свіжа могила,
Зупинилися. Стали рядком.
Лоба швидко хрестом осінили,
А хтось витер сльозу кулаком.
Серце стислося раптом до щему,
Ріки сліз по щоках потекли,
Як на мерзлі грудки чорнозему
Білосніжні троянди лягли.
Квіти білі скорботи й печалі
Розказати багато могли,
Як господар дружину ночами
Обзивав, даючи стусани.
Лихословив, шибав перегаром,
Як наводив жахи на дітей,
Як ламались під сильним ударом
Половинки дубових дверей.
А вона все, сердешна, терпіла,
Все мовчала. Жаліла дітей,
Та й пішла за межу... Догоріла...
Світ назавжди залишивши цей.
Цвинтар. Тиша. Самотнє ридання
Завмирало в жалобних стрічках,
І здалося, що сльози прощання
Забриніли в сумних пелюстках.
13.01 - 11.02.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478765
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.02.2014
Де проходить незримий рубіж
Між майбутнім і важко-минулим,
Ти розгублений досі стоїш
Осокором самотнім. Заснули
Почуття. Не турбує їх час...
Тільки інколи, наче в тумані,
Щось знайоме відчуєш, і враз
Все зникає. Лише на світанні,
Як недовгий, пожаданий сон
Твою душу огорне і тіло,
Бачиш погляд мій вірний, і знов
Його губиш, прокинувшись. Біло
Замітає завія сліди,
Спраглі мрії, палкі сподівання.
Ти покликав мене у кохання,
Тільки сам забарився прийти.
12. 2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2014
(Читати голосно, весело, бадьоро)
Синій кінь біжить галопом,
Скоро скочить на поріг.
Тож дозвольте з Новим Роком
Привітати вас усіх!
Побажати щастя, миру,
І вмебльовану квартиру!
Сміху, радості, завзяття,
Тестю - гроші, тещі - зятя!
Щоб свекрухи з невістками
Щебетали ластівками!
Щоби дружно всі жили,
Щоб вгиналися столи
Від вареників та квасу,
Щоб на все хватало часу!
Щоб дружилось і кохалось,
Щоб натхнення не скінчалось!
Щоб приніс у кожну хату
Рік Новий - нову зарплату!
І щоб завше, день при дні,
Всі були ви на коні!
Та щоб кінь той був нівроку!
З Новим щастям! З Новим роком!
(Чекаю продовження у коментарях;)!!!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469465
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2013
Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:
Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.
Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як їм трощили кістки та хрящі,
Як під киями ламались дитячі ілюзії...
Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.
Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."
Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.
30.11 - 11.12.2013р. Львів
* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить
до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні
права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови
Б. Грінченка)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465655
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2013
Ця осінь з'являється зранку,
Ледь чутно подряпує шибку,
І місяця різьблену скибку
Ховає у дня філіжанку.
Пронизливі сойчині крики
Терпляче вгамовує світлом,
Облесно шепочеться з вітром
У вітах тонкої осики.
Пролазить незнаної миті
У душу. Снує павутину
Минулого. Наче картину
Малює роки пережиті.
Складає у скриню на спомин
Велику життєву дорогу,
І сіє круг себе тривогу,
Як дощ у прокурений комин.
Розмелює друзів у жорнах
Обставин. Побільшує тіні.
Журливі і меланхолійні
Приносить мотиви. Моторно
Пакує в однакові стоси
Всі прагнення і сподівання,
Зневіру і розчарування...
Неждано приходить ця осінь.
30.08-13.11.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2013
Непогода страшна! Півдоби
Ллє лавиною небо потоки.
Грім у бубон дубасить, аби
Чорні хмари пришвидшили кроки.
Хвацька блискавка, як батогом,
Перерізує вовняні шати,
І зникає зненацька, кругом
Чорноту залишивши кудлату.
Наче довгий небесний сувій
Розмотався гучними струмками.
Під шалений канкан вітровій
Срібні кидає перли разками.
Раптом - тиша... Лише гомонить
Дощ тихенький у райдужній тозі,
І тривога ущухла умить,
Бо усміхнений ти на порозі.
05.07-14.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460504
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2013
Повітря осені гірчить
Дощем. Бентежним сумом неба,
Коли розірвана блакить
Марніє злякано на стеблах
Тонкою смужкою журби.
Гірчить приреченням дерев
Губити листя і з вітрами
Шукати скрізь його, але
Все змарнувати під ногами
Байдужо-сонної юрби.
Багряним заходом гірчить,
Гортанним "кру" старого крука,
Який, злітаючи, кричить
До фар авто, що мов гадюки
Вогненно в'ються вдалині.
Гірчить туманом із низин,
Де він влягається дрімати,
В ріллю на декілька годин,
Клубками вовняної вати,
І воловодиться у сні.
Іще воно гірчить мені
Нитками бабиного літа.
Промінням сонця у вікні -
Сьогодні ним я обігріта,
Аби журбу прогнати вдаль.
А, може, то мені гірчить
Моє стривожене мовчання,
Твій погляд ніяковий, чи
Очікування слів кохання,
Яких ти не сказав, на жаль...
25.10-02.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458408
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2013
Небесних сутінків перкаль
Гасив поволі звуки міста.
Десь, вирвавшись на магістраль,
Авто намотували відстань.
Серед усіх турбот, проблем
Ніхто не бачив таємницю:
Летіла осінь журавлем
І жовтень вигравав на скрипці
П'янку мелодію прощань,
Що переплелася з чеканням.
І смуток білий на очах
Безсило танув.
Гаптуванням
Проміння зблиснуло зірок -
Ніч розлилася на півсвіту.
І молодик за кроком крок
Ішов на схід.
Теплом зігріту
Ніс усмішку поміж пітьми,
Щоб загубити на світанні.
Бліді, натруджені дими
Вились у небо заклинанням.
І спокій теплий заповзав
Пухнастим кошеням до хати,
Яке забаглось раптом за-
Гойдати і заколисати.
16.10.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455454
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2013
На крилах літа згіркла пустота
І осінь причастилася сльозою.
Чому, скажи, мої німі уста
Лишились не ціловані тобою?
Чому усе складається не так
Як хочеться, як віриться?
Мовчання...
Сухий листок - то передзим'я знак,
Змарнілі мрії - знак років чекання.
Все важче віриться,
Все важче віднайти
Святе тепло на дні холоднім серця.
Десь я прямую, десь прямуєш ти...
А наше літо в пам'ять обернеться.
Мрячить із ранку,
Тоскно і мрячить.
Свинцеве небо накриває місто
І я не знаю - будемо, а чи
Не будемо з тобою...
Знаєш, звісно,
Мені б хотілось бути, але як
Розпорядиться доля - я не знаю,
Тому і ставлю запитальний знак
І журавлем у вирій відпускаю.
21.09.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2013
(Журналістці Валентині Богданівні Байталюк)
У бар, на горнятко кави
Загнала погода зимова.
Там двоє мужчин цікавих
Вели між собою розмову.
- Красива?
- Так, звісно, красива,
Охайна і стильна.
До того ж
Привітна і дуже вразлива,
Сама ж не образить нікого.
- А очі?
- Великі, як вікна
У душу, що вабить розмаєм.
Жіноча в них туга одвічна
За тим, кого й досі кохає.
- Розкішна?
- Як сонячна осінь,
Хоча й на околиці літа
У мріях,
А сиве волосся
Морозом на скронях розквітло.
- Чи любить?
- Так, любить роботу,
Без неї не може і днини,
А по ночах плаче, достоту...
Та зранку до праці.
Мужчини,
Мабуть, іще довго б шептались
За кухлем пінистого пива.
Не втрималась я і озвалась:
- Скажіть, а вона щаслива?
10.10.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454825
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.10.2013
У Карпатах літає сніг,
А у Львові танцює осінь.
Дощ повільний, розмірений біг
Зупиняє в моєму волоссі
І виблискує в ньому. А я
ТОму тішуся, бо діадема
Із дощу - то розрада моя
В цьому світі, де вічна проблема -
Гроші, побут, робота, житло...
Аби краще усе, аби ліпше!
Світе білий з хижацьким єством,
Що тобі до мого крику-віршу?
Що тобі? А мені так болить,
Так судомить і хилить додолу...
Світ - в якому життя, тільки мить,
Світ - в якому не вірять нікому...
Як мара, через натовп іду,
Краплі срібла блистять у волоссі.
Чи написано так на роду?
Тільки я, тільки дощ, тільки осінь...
23.09.2013р. Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453415
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2013
Цій осені, що вкралася зарання,
Удар завдавши нагло і вороже,
Своє я залишаю запитання,
Бо хто ж мені все пояснити може?
Розкаже хто про пустоту прогірклу,
В якій хвилини цебенять роками
І туляться печально до одвірків
Холодними, безсонними ночами?
Чому всі дні широкими мазками
Змальовуються фарбами сумними?
І що, скажи, що трапилося з нами:
Були бо рідні, стаємо - чужими.
Чому наш день подібний до завії,
Хоча вощаним листом сипле осінь?
Чому я все іще плекаю мрію
І вірю у твоє кохання досі...
05.10.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453023
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2013
(Із підслуханого)
Цікаве запитання –
Як живу?
Все, звісно, не розкажеш телефоном...
Багряне листя стиха на траву
Вкладає вітер.
Виноградне гроно
Наповнилося соком.
А вночі
Спить голуб на моєму підвіконні.
Сьогодні зранку сіро,
А дощі
Осінні
Колисково-монотонні.
Живу...
Як всі!
Втікаю від проблем
У дивний світ фантазій та ілюзій.
Пишу вірші,
Нових шукаю тем,
Знайомлюся
І маю уже друзів.
Живу...
Радію осені, дощу,
Збираю листя жовте у букети.
Плач́у за все!
І дорого плач́у...
А запитати хочеться: „ А де ти?”
Та я мовчу.
Тамую давній біль
В кутку душі.
Єдиний порятунок
Мовчання золоте.
Як ти посмів?
Навіщо кинув слово – наче трунок
У вир душі?
Ти дуже завинив!
Де взяти сили, щоб простити вкотре?
Життя, що повне гроз, незгод і злив,
Як літо бабине – не тепле і коротке...
Живу...
Як осінь!
То сльоза спаде,
То посміхаюсь,
А бува – радію,
Як бачу чорнобривці де-не-де
На клумбах міста.
І лелію мрію
Голубкою летіти в небеса
Із голубом...
І день отой настане.
Щасливі вогники ще спалахнуть в очах!
У Львові осінь... Зацвіли каштани.
26.09.2013р. Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451231
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.09.2013
На пустищі дикім, де зарослі трав,
Під баком, що повен помиїв,
Ведмедик потертий самотньо лежав
Із бантом рожевим на шиї.
Дощило надворі.
Скуйовджений плюш
Намокнув і злипся.
Недбало
Ведмедик лежав у калюжі.
Довкруж
Нікого не видно.
Смеркало...
Новим він колись подарований був
На свято малому хлопчині,
І довгі роки жив улюбленцем у
Великій і дружній родині.
Він вірним товаришем був у житті,
Ділив із малим перемоги.
Чому ж опинився тепер в забутті,
І кинутий обіч дороги?
Чому по життю не шануємо тих,
Хто нам довіряв,
І з роками
Про них забуваємо?
Звісно, святих
Повік не було поміж нами.
Чому не спиняємось між метушні
Щоденних борінь до знемоги,
Не думаєм, як би жилося мені
Покинутим обіч дороги?
21.09.2013р. Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450579
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2013
Ярослав Нечуйвітер
http://maysterni.com/publication.php?id=94516
Присвячується усім учасникам зустрічі 23-25.08.2013р.
Було насправді?
Чи, може, сниться?
У Кайзервальді* шумить діброва.
Там пахне сонцем серпнева глиця,
Звучить чарівна вкраїнська мова.
Павлюк сідлає свого Пегаса,
На крилах віршів летить Знесінням,**
І кожне слово – душі окраса –
Знаходить відгук та розуміння.
Там Нечуйвітер у повній тиші
Про ніжну панну мольфарить знову.
Столітні буки, що на узвишші,
Призупинили свою розмову.
Вірші Світлани, хто їх не любить?
Бринить натхнення у кожнім слові.
Згадаю Тані, Оксанок, Люби,
Галинок, Улі вірші чудові.
Нам Ваня Гентош моргне лукаво,
Своє читає – від сміху плачеш.
Як не згадати про Мирослава,
І чорні вуса його козачі?!
На Лису гору*** – вузька стежина,
Провалля поряд – таке нівроку.
І голос Лесі з верхів’я лине:
«Зніміть! Благаю! Не дам і кроку!»
Король співає про Юлю, Вітю,
Бомбезно вміє він це робити.
Лірична пісня пливе блакиттю,
Та, правда, настрій став сумовитий.
Пора прощатись. Дівчат Петришин
Всіх цілував би до ранку, схоже.
А вітер крони дубів колише,
Та Ярослава спинить не може.
Було? Чи сниться?
Спитати в кого?!
Життя триває і у розлуці.
Нової стрічі прохаю Бога,
Як фото бачу, що на Фейсбуці.
26.08.2013р.
*Кайзервальд - заліснена місцевість у центрі Львова
**Знесіння - парк у Львові
***Лиса гора - назва гори у Кайзервальді
На фото - учасники зустрічі на Лисій горі
Львів 23-25.08.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446191
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 29.08.2013
У час, коли вечір спекотний, смаглявий
Зорю запалив на вікні,
Усміхнена панна твоєї уяви
Неждано з'явилась мені.
Присіла край столу. Наповнений щастям
Очей струменів небокрай.
Моє ледве чутно торкнула зап'ястя,
Промовила тихо:"Питай..."
І я відчайдушно, зухвало і дико
Їй глянула прямо в лице:
- Кохаєш його до нестями, до крику?!
То що мені скажеш на це?
Мовчання запало. У трепетній тиші
Цвіркун щось виводив сумне.
І панна сказала:"У кожному вірші.
Він пише, як любить мене..."
29.08.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
На стихи Потустороннего "Не пиши мне стихов"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443847
Я тебя не зову ни вперед, ни назад,
А стихи напишу в ожидании чуда,
Ибо верю, придет оно к нам ниоткуда,
И ему ты не сможешь, как мне, отказать.
Что мне думать о прошлом, оно далеко,
Что мечтать о неведомом в облачных далях?
Быть со мной в настоящем, увы, нелегко,
Как по острым камням шагать в ветхих сандалях.
Нет, не стану просить о любви неземной,
Но когда засыпаешь младенцем невинным,
Я молюсь, чтобы ты был подольше со мной,
Не врагом и не другом, а просто любимым.
18.08.2013г. 1:30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443932
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.08.2013
Не треба! Молю!
Зупинися! Зажди!
Невже не настане мій перший світанок?
Як добре було б нам укупці завжди,
І я б називав тебе лагідно -
Мамо...
І очі б у мене були голубі,
Бездонні, як небо погожими днями.
Надією був би довіку тобі,
І я б називав тебе лагідно -
Мамо...
Не знала б ніколи зі мною біди,
На старості літ не марніла сльозами,
І хліба доволі було б, і води,
І я б називав тебе лагідно -
Мамо...
Рідненька матусю! Мене не губи!
Життя не вкорочуй своїми руками.
Я б так тебе щиро і ніжно любив...
Благаю, почуй мене!
Матінко!
Мамо!
12.07 -15.07.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Поруйнований мур біля брами
Обіперся на вишню розлогу.
Стара хата брудними шибками
Споглядає тужливо дорогу.
Продавали її запівдарма...
Сірий шифер поріс лишаями.
Із одвірків полущена фарба
Опадає додолу жалями.
На нетоптаній стежці - ліщина,
В бур'янах дикий кіт копошиться.
Сирітливо зітхає хатина...
Не живе тут ніхто років тридцять.
15.06-09.07.2013р.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436503
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.07.2013
Кучерявогриві, піднебесні коні
Розгубили піну серед яворів,
У мені збудили думи напівсонні,
І медовий спогад серце обігрів.
Пригадала ночі і слова кохання,
Як горнулась ніжно до його грудей.
Тріпотіло серце, сповнене бажанням,
Дзвінко заливався в хащах соловей.
Не журися, серце, за прожитим літом.
Глянь, довкола тебе колосять жита.
Голосно щебечуть ластів'ята-діти,
Стукає у гості осінь золота.
15.06 - 08.07.2013р. 23:40
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2013
Музика Віктора Охріменка
Білий смуток літа пухом із тополі
Стишено лягає мріями у сни.
Не зійшлися вчасно дві самотні долі,
Заблукавши, мабуть, на стежках земних.
Не судились, видно, їм кохання крила,
Щоб завжди літати разом у світах,
Бо одна з них в землю очі опустила,
Інша доля вільна, як у небі птах.
І блукають світом поодинці долі,
Половинку рідну прагнучи знайти.
І зітхають важко в час, коли тополі
Землю засипають пухом самоти.
15.06-01.07.2013 23:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434802
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2013
Нещодавно відвідала виставку народної майстрині Оксани Цимбалюк.
На виставці було представлено вироби із шкіри, тканини, бісеру, соломи,
витинанки, квілінг.
Після виставки Оксана подарувала мені свою роботу. Витинанка-мініатюра.
А ще дещо розповіла про символізм витинанки. Про єднання земного
і небесного у ній. Кожна фігурка, кожний символ у витинанці щось та значить.
Витинанка малесенька, як сірникова коробочка. Але ж яке
вміння створити картинку, сповнену символами, аби вона віщувала добро!
Пам'ятаю, ще тоді, при зустрічі, зародилося у мені якесь неусвідомлене
відчуття віршу.
А потім, коли уже вдома розглядала витинанку, і з'явився вірш, який присвячую
Оксані Цимбалюк.
На крилах мрії - дерево життя
І квітка щастя на його вершині.
Закоханості світле почуття
Я відчуваю в пісні журавлиній.
Від пісні розквітає дивоцвіт,
Та в'ється біля хати кучеряво.
І наче в казці, волохатий кіт
Уліво ходить повагом й управо.
Небесний дар творити диво це!
Ця витинанка, як душа народу.
В мініатюрі диво-деревце
Несе душі і серцю насолоду.
21.06.2013р.
Фото автора
На фото витинанка Оксани Цимбалюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433429
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.06.2013
Де кропива позацвітала біло,
Жалкі до сонця тягнучи долоні,
Тендітний кущ калиновий несміло
Розкинув руки-віти на осонні.
Весь у віночки вбраний, як на свято,
Весну вітає поглядом ласкавим.
Його маленькі пуп'янки завзято
Повиставляли щічки зеленаві.
Та скоро тепле літо щонайдалі
Гайне поривно слідом за весною,
І ти, калино, зодягнеш коралі,
Аби помилуватися собою.
А потім осінь закурличе з гаю,
Сумне ридання стримати не в змозі...
Стою я поряд із кущем... Зітхаю...
Бо і моя вже осінь на порозі.
13.06.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2013
Ніч вінчала смарагдами нас,
Золоті розсипаючи зорі.
Не шкодуючи диво-прикрас,
Синій шовк розстеляла прозорий.
Спопеляло бажання дотла,
Замовкали уста у цілунку.
Розпашілі єднались тіла,
Щоб кохання напитися трунку.
"Обійми, пригорни, доторкнись", -
У зіницях тонула глибоких.
Серце рвалося птахом увись
Під вінчальні небесні потоки.
Літом дихали зорі ясні,
Колихаючи тишу довкола...
Чи було... чи наснилось мені,
В час нічний, як цвіла матіола?
04.06.2013р. 00:05
Для ілюстрації використано картину
Ван Гога "Зоряна ніч"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2013
Колись тебе Всевишній запитає,
Чи ти любив, чи спалював мости?
Чи був для тебе на землі хтось раєм?
Чи раєм пробувáв для когось ти?
Тому, подумай, поки ще не пізно,
Ще поки не прийшли сумні часи.
І уклонися матері, і слізно
Пробачення за кривду попроси.
Почуй, як перешіптуються трави,
Як вітер затихає між ланів.
І усміхнися стежці золотавій,
Що до старих прямує яворів.
А дітям крила подаруй і казку,
Роздай себе усім без вороття.
Можливо, день оцей, як вищу ласку,
Як шанс останній надає життя.
26.05.2013р. 22:40
Для ілюстрації використано кадр із фільму
режисера Джоел Хопкінс "Останній шанс Харві".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427675
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2013
Присвячується композиторові Роману Коляді
[b]До[/b]сі звучить у мені та мелодія ночі -
[b]Ре[/b]вна і пристрасна, ніжна, жагучо-зваблива.
[b]Мі[/b]сячне сяйво впліталось у мрії жіночі,
[b]Фа[/b]та-моргана ввижалася, марево, диво!
[b]Сол[/b]одко, щемно... І я розчинялась у звуках
[b]Ля[/b]піс-лазурних, з краплинками зір мерехтливих.
[b]Сі[/b]яла музика спогади, тугу та муку...
[b]До[/b]лі подяка за ті відчуття особливі.
02.04.2013р.
02.04.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426823
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 23.05.2013
День із подихом кропиви
Затягнувся... Здається роком!
Живете як без жалю ви
Попід небом святим, високим?
День зі смаком людських турбот
За спочинком та миром тужить.
Так багато довкруг скорбот,
То чому ви такі байдужі?
Всюди біди, хоч очі мруж -
На коліна стаю в покорі.
Як торкнутися словом душ,
Коли душі безмежно хворі?
20.05.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426683
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2013
. "Я давно ничего не писал...
Что мне ручка с бумагой, и что мне вчерашняя память,
Если ныне возможно к весне прикоснуться руками!"
(А. Пахнющий)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418235
5 вариант
Тишина, как паук, черной точкой повисла в углу,
Там, где башней Пизанскою книги на темном полу
Призывают прочесть их обложек стеной розноцветной.
День к закату: работа, прогулка с подругой, спортзал,
Суета-маета дни за днями, но кто бы сказал,
Что за сила влечет так к перу и бумаге офсетной?
И бегут чуть неровные строчки по глади листа...
Вновь отважным пером перечеркнута фраза не та,
Перелетными птицами мысли кружатся устало.
Одиноко душа воспаряет над грешной землёй,
И в словах изобильно тепло оставляет своё,
Родились чтоб в созвездии строчек зарницею алой.
А к рассвету исписан листок и просохли чернила,
Ночь бессонницу мне и стихи вместо снов подарила.
4 вариант
Тишина, как паук, черной точкой повисла в углу,
Там, где башней Пизанскою книги на темном полу,
Мне б прочесть их, да все недосуг... Пролетит за делами
День к закату: работа, прогулка с подругой, спортзал,
Суета-маета дни за днями, но кто бы сказал,
Что за сила влечет к написанью стихов вечерами?
Снова буквы скользят, словно бисер, по глади листа,
И отважным пером перечеркнута фраза не та,
Перелетными птицами мысли кружатся устало.
Одиноко душа воспаряет над грешной землёй,
И в словах изобильно тепло оставляет своё,
Родились чтоб в созвездии строчек зарницею алой.
А к рассвету исписан листок и просохли чернила,
Ночь бессонницу мне и стихи о тебе подарила.
1 вариант
Тишина, как паук, черной точкой повисла в углу,
Там, где башней Пизанскою книги на темном полу,
Мне б прочесть их, да все недосуг... Пролетит за делами
День к закату:работа, прогулка с подругой, спортзал,
Суета-маета дни за днями, но кто бы сказал,
Что за сила к бумаге влечет и к перу вечерами.
(Что за сила влечет к написанью стихов вечерами?)
(Что за сила влечет так с пером посидеть вечерами?)
(Почему за перо и бумагу берусь вечерами?)
2 вариант
Тишина, как паук, черной точкой повисла в углу,
Там, где башней Пизанскою книги на темном полу,
Мне б прочесть их, да все недосуг... Промелькнет незаметно
День к закату:работа, прогулка с подругой, спортзал,
Суета-маета дни за днями, но кто бы сказал,
Что за сила влечет так к перу и бумаге офсетной?
(Почему потянулась рука за бумагой офсетной.)
3 вариант
Тишина, как паук, черной точкой повисла в углу,
Там, где башней Пизанскою книги лежат на полу,
Почитать призывая обложкой своей разноцветной.
День к закату: работа, прогулка с подругой, спортзал.
Суета-маета дни за днями, но кто бы сказал,
Почему тянет руку к перу и бумаге офсетной.
Снова буквы скользят, словно бисер, по глади листа,
И отважным пером перечеркнута фраза не та,
Перелетными птицами мысли кружатся устало.
Одиноко душа вновь блуждает над грешной землёй,
И в словах изобильно тепло оставляет своё,
Родились чтоб в созвездии строчек зарницею алой.
А к рассвету исписан листок и просохли чернила,
Ночь бессонницу мне и стихи о тебе подарила.
11-12.04.2013г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419875
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.04.2013
. "Как живется, милый? Тяжче ли,
Так же ли............"
(Марина Цветаева)
Как тебе с нею, милый,
Избранный мною когда-то?
Совесть тебя не тревожит?
Смотришь ли в завтрашний день?
Утром бываешь унылым?
День не становится адом?
Ночь на столетье похожа?
Как без меня ты теперь?
Как тебе с нею? Проще?
Ждешь с нетерпением встречи?
Вместе болтаете дружно,
Все позабыв целиком?
Пишет по сути и больше?
В споре тебе не перечит?
Все исполняет послушно?
С нею светло и легко?
Как тебе с нею? Не сладко
Разъединять оказалось,
Словом лихим в разговоре,
Душ наших близких ладьи?
Только зачем же, украдкой,
Превозмогая усталость,
Вечером на мониторе
Ищешь стихи ты мои?
Как тебе...
06-08.04.2013г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417638
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.04.2013
Заворожи мене, заговори,
Ти ж володієш магією слова!
Скажи про почуття, що до пори
У вічності жили позачасово.
Про білі орхідеї розкажи,
Які вони тендітні, ніжні, гожі,
Серед суцвіть яскравих і чужих
Ти відшукав одні - на мене схожі.
Навколишній зникає міста звук,
Повільно доторкаючись до стебел.
Заворожи! Не розмикай лиш рук, -
Несила відірватися від тебе.
04.04.2013р. 15:55
Перевод Ирины Лебедевой
заворожи меня, заговори,
тебе подвластна магия живая
слов чувственных, они живут внутри
о времени и не подозревая.
о белых орхидеях расскажи,
о теплом шелке их прозрачной кожи,
среди соцветий ярких и чужих
ты отыскал, что на меня похожи.
звук всяческий - и гасни, и сникай,
от наслажденья стебельков касаться.
заговори! и рук не размыкай,
бессильна от тебя я оторваться.
Для ілюстрації віршу використана
картина польського художника
Томаша Алана Копера "Обійми"
http://www.ex.ua/view/19020568
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2013
У лютому 2013 року побачила світ колективна збірка поезій «Натхнення».
Наклад збірки – 700 примірників. Видавець – ПП Щербатих О. м. Кременчук.
В оформленні обкладинки використані роботи Загороднюк Г. м. Київ.
Збірка вміщує вірші 23 авторів:
1. Бубир Володимир
2. Васильєва Тамара
3. Геник Леся
4. Гентош Іван
5. Данилюк Наталія
6. Долик Любов
7. Кіс Олена
8. Костюк Світлана
9. Крісман Наталія
10. Мазур Наталія
11. Мілєвська Тетяна
12. Недоступ Алла
13. Ніколаєнко Лілія
14. Омельченко Лариса
15. Петришин Ярослав
16. Савченко Вікторія
17. Станіславська Адель
18. Тегерашвілі Андрій
19. Тичко Олексій
20. Федик Юрій
21. Цибульська Таїсія
22. Черняхівський Анатолій
23. Чорногуз Ярослав
Автори збірки щиро вдячні засновнику, адміністратору сайту «Натхнення»
Олексію Тичко, адміністраторам Тамарі Васильєвій та Ярославу Чорногузу за сприяння, організаційну та практичну допомогу у виданні поетичної збірки, а також Таїсії Цибульській за надану ініціативу щодо створення збірки.
Збірка носить назву сайту «Натхнення» не випадково. Адже саме на цьому сайті вперше віртуально зустрілися люди з різних куточків країни, різного віку, різних професій, що були закохані у слово та риму. Віртуальні знайомства згодом переростали у поетичні зустрічі, у проведення літературних фестивалів, презентації чергових збірок друзів.
Збірка розрахована на широкий загал любителів поетичного слова.
Як пише Леся Геник у передмові: « Дана книжка є тим соковитим плодом щирої співпраці між поетами-«натхненнівцями», котра покликана причастити спраглі душі доброго, знадіяного слова і рідно притулити до себе кожного, хто кохається у вишуканому чтиві».
Користуючись нагодою, запрошую вас на сторінки «Натхнення»
А учасникам хочу побажати нових творів та нових збірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415161
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 03.04.2013
Ранок теплом переповнює
Мрію рожеву -
Твій поцілунок відчути,
Зустрівши у парку.
Я прожену із душі
Снігову королеву,
І відшукаю весну
В потайнім закамарку.
Ніжну і пристрасну,
Добру,
Палку і жадану.
Із ароматом садів
У весільному вбр́анні.
Де мій мольберт?
Фарби сонця із неба дістану.
Ранку цього я щаслива!
Малюю кохання!
29.03.2013р. 11:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2013
Зустріч ця не випадкова,
Знали вона і він.
Очі у очі... Ні слова -
Пам'яті бив передзвін.
Хоч розгубилось у плині
Ситого штилю,
Однак
Це почуття по краплині
В душу сочилося.
Смак
Напівзабутого тіла,
Рук розпашілих тепло.
Наче уперше, несміло
Пив поцілунки.
Кого,
Де і коли розпитати
Про швидкоплинність життя?
Доля щасливі дукати
Сипле лиш мить.
Почуття
Знов спалахнуло квітково.
Танув напруження лід...
Зустріч ця не випадкова
В серці залишила слід.
28.03.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2013
Поросли быль-травой, поросли
Их недавние встречи, свиданья.
Затонули любви корабли
В океанской волне расставанья.
Быть вдвоем не осталось причин,
Все закончилось ранней весною.
Уходил он, оставив ключи,
Шумно двери закрыв за собою.
И не ведали, что невзначай
Случай их завлечет в свои сети.
Как-то раз они сели в трамвай.
Как же мог он ее не заметить?
Остановки четыре вдвоем
Они ехали молча. У дома
Он рванулся, догнать чтоб ее,
По дороге, до боли знакомой.
Но догнав, опустил взгляд с тоской.
Понял он, у открывшейся двери:
Ее встретил мужчина родной,
Тот, кто любит ее, кто ей верен.
8-9.03.2013г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410569
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2013
Пам'яті батька
Павла Михайловича Головатого
(06.02.1939-28.07.2012)
Сонця тінь швидко бігла снігами,
Цього року холодна весна.
Я приїхала в гості до мами,
В дім, де тата півроку нема.
Звичні запахи линуть з кімнати.
Серед хати старий, сивий кіт
Тиху пісню почав муркотати,
Язиком причесавши живіт.
Ось і батька кімната маленька.
Перебігла тривога чолом -
Дві фіранки прозорі, біленькі,
За життя його їх не було...
Жаль повільно наповнював хату,
Тихий сум виростав до небес.
Серце гупало: "Та-точ-ку! Та-ту!
Як мені не хватає тебе!"
08-11.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину Олександра Зорюкова
"Герань на моем окне"
http://artnow.ru/ru/gallery/3/1204/picture/0/606318.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013
Збігає час. Немає вороття.
Із кожним днем ятриться біль розлуки.
Все, що залишилося - спогади.
Життя
Притрушує мінором денні звуки.
Немов цебром холодної води,
На розпашілу голову репіжить,
У час, як сонця золоті сліди,
Дають початку ночі силу свіжу.
У тиші павутиною нудьга
Сплітає вечір сутінками міста,
І в'яже душу гнітом ланцюга,
І сил нема боротися.
Огниста
Вечірня вулиця виманює в юрбу.
Іти крізь натовп - звична терапія.
Знеболення душі.
Свою журбу
Сховати там - дорогоцінна мрія.
А потім повертатися назад,
В кімнату, де скімливо так і тоскно.
Нести свій хрест, коли й гірка сльоза
Пектиме, як гаряча крапля воску.
15.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину
художника Сідорова С.Н. "Вечір у місті"
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.
php?journalid=3090603&jpostid=107446259
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409592
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.03.2013
У жіноче свято - завірюха.
Де ж так забарилася весна?
Білий явір колискову слухав,
Та у сон солодкий поринав.
Як же тепло та спокійно вдома!
І намріялося враз мені чомусь,
Що сьогодні крокусам чудовим
Я холодні стебла обійму.
Чи занурю радісно долоні
У мімози кульки золоті.
Чи букет тюльпанових бутонів
Серце звеселятиме мені.
Та неначе за наказом феї,
Серед заметілей снігових,
Ти приніс розкішні орхідеї
І сказав, що схожа я на них.
8-13.03.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408795
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.03.2013
На аравийском берегу
Гуляли пары на закате.
Мое муслиновое платье
Струилось нежно на ветру.
Подол слегка касался ног,
Бретели тонкие некстати
Сползали с плеч. Твоих объятий
Ждала я, подавляя вздох.
Волна, взбегая на песок,
Слова любви шептала ветру.
А он, проказник, незаметно
На платье дергал поясок.
На аравийском берегу
Дышала страстью ночь востока,
И я стояла одиноко,
А ветер целовал волну.
02.03.2013г.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408174
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.03.2013
Ви знаєте, як плачуть вікна? Як
По шибці зимній котяться донизу
Малі краплини, віднайшовши шлях
Крізь поволоку білувато-сизу?
Ви знаєте, як плаче жінка? Як
Сльоза, прийнявши розпачу потоки
Тріпочеться на віях, наче птах,
І падає на розпашілі щоки?
Ви знаєте, як мучиться сумна
Моя душа, закована у кригу?
Чекає сліз очищення вона...
А вікна... вікна плачуть на відлигу.
12-15.02.2013р.
Для ілюстрації використано фото
"Запотевшее стекло"
Автор – Анастасия Аннинская
http://venec.com/gallery/nast-art/faktures/fac
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407532
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.03.2013
А він її прогнав. Його тиранив біль,
Нещадно мучив і терзав жорстоко...
Та він же чоловік! Хотілось, аби їй
Не показати мук тих ненароком.
І плакала вона, від смутку і образ,
Тремтіли сльози зрадницьки на віях.
"Навіщо він отак?" - шептала повсякчас,
Та бідкалася, що не розуміє.
Вона ішла вперед, загорнута у жаль.
А він лежав... Думки були примарні.
Холодний падав дощ на стомлений асфальт,
І мокли білі двері у лікарні.
04.02.2013р. 23:23
Для ілюстрації віршу вибрана картина
Зелік Віктора "Прогулянка під дощем"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399150
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.02.2013
Плейкаст на даний вірш тут:
http://www.playcast.ru/view/2175021/a8c4d6367b7a7f2ab585615890f7bc10aa64c10epl
Автор: LuChi
Вона звичайна жінка. День у день
Охайна і приємна. Не лукава.
Для пр́иятелів - жодних одкровень,
Хіба що разом вип'є чашку кави.
Коли проміння сонця золотить
У вазі квітів маківки червоні,
Пригадує життя солодку мить,
І заздрить голубам на підвіконні.
Коли іде любовний серіал,
Бажає мати ніжності краплину.
Подивиться у глибину дзеркал,
І розстеляє ліжка половину.
Вона звичайна жінка. І тому -
Сучасний одяг, модні черевички.
У диво вірить. Диво і весну,
Що радісно накликують* синички.
*Накликують(діал.) - дуже голосно раз у раз
видавати звук, що передає певне почуття.
1-3.02.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398454
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.02.2013
Котилось помаранчем у поля
Зимове сонце, залишивши місто.
Загорнута у сутінки земля
Прощалася зі сяйвом золотистим.
Зіщулилися ягоди калин,
Вже не яскраві - а бліді, змарнілі.
Мороз із порцелянових крижин
Вирізьблював їм шати сніжно-білі.
Мережив сріблом соснам кептарі,
Оздоблював кружальцями, шнурами.
На оксамитних вітах угорі
Бурульки порозвішував разками.
"Оранжево закінчується день", -
Подумала. А спогадів лавини
Несли думки про тебе і про те,
Що любиш ти солодкі апельсини.
25-27.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397922
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2013
Дошкульний холод самоти,
У хаті тиша.
На вікнах іній-серпантин
Мороз розвішав.
Неначе розірвався міх
Необережно,
Летить, летить лапатий сніг -
В душі бентежно.
Чай недопитий на столі,
Лимон до чаю.
Думки, як сиві журавлі,
Що відлітають.
Хай снігопад засіє шлях
Пречисто-біло.
Усе життя чекати я
Тебе уміла.
Не вічний віхоли мотив -
Прийдуть ще весни,
І лід пекучий самоти
На серці скресне.
30.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2013
Лежить холодна тиша на гілках
Високих сосен, що торкають хмари.
У шахті фосфоритній затиха
Із вічності відлунням голос Сари.
***
- Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
Згорьована вмовляє сина мати. -
За тебе я молилася, та бач...
Ніхто вже нас не прийде рятувати.
- Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
Біди, немов, чекають, а чи страти?
- Ти не зважай на плач той, уві сні
Не страшно буде, сину, помирати.
- Скажи, матусю, нащо Авігаль
У воду кинула малу дитину,
Коли нас через міст вів поліцай?
- Вона її так рятувала, сину...
- Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
Тієї хали, що пекла ти в печі.
А ще води би випити ковток...
- Про це згадав ти, сину, не до речі.
- До хедеру я, мамо, дуже звик,
У мене друзів там було багато.
Освоювали Тору та іврит,
Щоби могти з раввіном розмовляти.
- Ти знаєш, сину, як молились ми, -
В її очах спалахує розпука. -
Смолу розпечену на тім'я налили,
І Ребе наш помер у лютих муках.
- Мені так важко дихати, чомусь...
Хтось у пітьмі там просить допомоги.
Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
- Ох, сину, сину... Не тримають ноги...
- А завтра, мамо, як настане день,
Чи будуть ще нас мучити прокляті?
- Не буде, сину, ворогам прощень! -
Сказала стиха і... замовкла мати.
Земля волала, клянучи війну!
Межи трьох тисяч знищених у шахті,
Маленький хлопчик з мамою заснув...
Завмерли сосни, стоячи на варті.
***
Лежить холодна тиша довкруги,
Деревами вдивляючись у вічність.
Звучать щороку в шахті молитви,
І люди палять поминальні свічі.
21-24.01.2013р.
У 1942р. під час Другої Світової війни, фашисти загнали у
фосфоритну шахту, розташовану за 3 км. від м. Дунаївці,
близько трьох тисяч жінок, старших людей і дітей.
Вхід у шахту замурували і вибратися звідти ніхто не міг.
Старожили свідчать, що декілька днів на місці трагедії
рухалася земля. З шахти чулися крики про допомогу,
стогін, плач помираючих у страшних муках людей.
Вони загинули від спраги, голоду і задухи.
Щорічно, починаючи з 1945р., 2 травня з усіх куточків
землі з'їжджаються рідні і близькі заживо похоронених
євреїв, щоб пом'янути їх на місці трагедії, запалити
поминальну свічу, прочитати поминальну молитву.
На фото - Фосфоритна шахта, що стала пам'ятником. Фото 2009 р.
Сосны на страже.
Перевод Валентины Агаповой
http://www.stihi.ru/2013/03/01/9494
Застыла тишь в разлапистых ветвях
Высоких сосен, там, у шахты старой,
Заброшенной, где фосфорит иссяк,
Где вечным эхом только голос Сары.
Всё просит исстрадавшаяся мать:
- Не плач, потише… Спи, моя кровинка!
Я за тебя молилась, но, видать,
Никто нас не спасёт уже, мой сынка…
- Что так надсадно, мама, плачут все?
Беды иль смерти ждут как будто люди…
- Не обращай внимания. Во сне
Не страшно умирать, сыночек, будет…
- Но, мама, а зачем же Авигаль
С младенцем в воду бросила кулёчек,
Когда нас через мост вёл полицай?
- Она его спасала так, сыночек…
- Я есть хочу… Дай, мамочка, кусок
Той халы, что ты выпекать любила.
Ещё б воды попить, хотя б глоток…
- Не вовремя об этом вспомнил, милый…
- И к хедеру* я, мамочка, привык,
Во всём с друзьями были заедино -
Осваивали Тору и иврит,
Беседовать чтоб мы могли с раввином.
- Ему, сынок, мы воздаём хвалу,-
В глазах отчаянье и боль разлуки. -
На темя Ребе налили смолу
Горячую, он умер в адской муке…
- Дышать мне тяжко, мама, задохнусь…
Зовёт на помощь кто-то, плачет очень…
Что будет, мама? Мама, я боюсь…
- Ох, дитятко!.. Стоять нет больше мочи!..
- А что же станет, мама, завтра днём?
Когда закончатся проклятые кошмары?
- Не будет изверг никогда прощён! –
Сказала тихо… и замолкла Сара.
Земля вопила и кляла войну!
Меж этих тысяч, что загибли в шахте,
Был хлопчик с мамой, он навек уснул…
И сосны замерли. Они - на вахте.
***
С тех пор здесь тихо. Часовыми лишь
Стоят деревья, вглядываясь в вечность.
Раз в год молитвы нарушают тишь,
Да поминальные во тьме сияют свечи.
*Хедер - начальная еврейская школа.
В 1942 году, во время Второй Мировой войны, фашисты загнали
в фосфоритную шахту, расположенную в трёх километрах от
города Дунаевцы, около трех тысяч женщин, стариков и детей.
Вход в шахту замуровали, и выбраться оттуда никто не мог.
Старожилы говорят, что несколько дней на месте трагедии
двигалась земля.
Из шахты доносились крики о помощи, стоны, плач умирающих в
страшных муках людей. Они погибли от жажды, голода и удушья.
Ежегодно, начиная с 1945 года, 2 мая со всех уголков земли
съезжаются сюда родные и близкие заживо погребенных евреев,
чтобы помянуть их на месте трагедии, зажечь поминальную
свечу, прочитать поминальную молитву.
На фото - фосфоритная шахта, что стала памятником. Фото 2009 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013
Ніч із кокону білого віхоли
Намотала ниток. Ранок стріхами
Розірвав сиве прядиво холоду.
І крізь нього проміння, як золото,
Полилося тихенько на вишиті
Срібним шовком дерева. У тиші тій
Заяснілося. Втішено, весело
Заспівали птахи. Вітром чесана
Похилила верба закосичені
Жовті прутики. Сонцем засвічений
День зимовий родився під вітами,
У снігу, що палав самоцвітами.
Для ілюстрації використано картину
Д.Кустановича "Зимовий ранок"
http://levkonoe.livejournal.com/7467214.html
15.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
Присвячується онучці Адріані
Пахне стомлена хвоя. Ще блимають вогники на
Невеличкій ялинці, що стала сьогодні сумна.
Срібний ангел неначе заснув на самому вершечку.
Аромат ледь відчутний солодких, як мед, мандарин
Ще витає в кімнаті, кружляючи поміж гардин,
Ще цукерки блищать у різдвянім, із вовни, мішечку.
Біля ніжки канапи жовтіє покинутий м'яч,
Заховався колись від усіх цей невтомний втікач,
І забули про нього, хоч довго шукали й завзято.
За вікном, у сніжинки, ховається ще один день,
І самотності холод на плечі сідає. Лишень
Гріє сонечком спомин про сірі твої оченята.
Пролягли поміж нами дороги, сніги і міста,
Та згадаю тебе і усмішка торкає уста.
08.01.2013р.
Фото із архіву автора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392730
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.01.2013
Спадає, розгубивши зорі, вечір.
Кружляє пухом в оксамитнім небі.
Влягається на віти молодечі
Гінких дерев. Немов казковий лебідь,
Кущ ялівцю. Вдягнувши капелюха,
Багряні брості хилить горобина.
Через рядно, що ткала завірюха,
Протоптана мереживна стежина.
Лавки, у сніг загрузлі по коліно,
Дрімають мирно попід ліхтарями,
Що у покорі стали і уклінно
Мене вітають жовтими вогнями.
Врочиста тиша! Наче таїною
Наповнилось довкола все до краю...
Сніг білим пухом в'ється наді мною -
То ангели у небесах літають.
24.12.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391075
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.01.2013
. Він падав… Як обірваний жовтий листок з дерева. Падав, кружляючи навколо своєї осі, опускаючись все нижче і нижче. Мерехтіло перед очима світло і тінь, спалахи і цілковита темрява. Було страшно і моторошно. Все сталося не так, як він хотів… Зовсім не так…
З усього розмаху, він гепнувся об щось тверде і холодне. Заболіли поламані крила. Тепер він не зможе літати… Ангел звівся на ноги і почав оглядатися довкола.
Зачовгані, слизькі сходи, покриті льодовою кіркою. Снували люди. Багато людей. Одежа переважно темних відтінків. Люди похмуро проходили повз нього, не помічаючи ні його самого, ні його поламаних крил. Вони мовчки зникали за скляними дверима.
Раптом Ангел почув дитячий плач. Плакав малюк, немовля. У його плачі вчувався біль і страх. Ангел, керуючись звичкою, поспішив на допомогу, волочачи за собою поламані крила. За скляними дверима плач чувся голосніше. Дитя було ще зовсім маленьке. Його пригортала до себе мама, і, як могла, заспокоювала. Дитя верещало, люди мовчки розступалися і відвертали погляди.
Людей було дуже багато. Дехто із них сиділа на стільцях попід стінами, інші стояли, а ще інші просто сновигали поміж ними. В повітрі панував неспокій, занепокоєння, сум’яття, тривога і острах.
Відчинилися одні з численних дверей, і за ними зникла мати з немовлям. Дитина кричала і за дверима. Ангел підійшов ближче і прочитав табличку на дверях "Хірург-онколог". Люди стиха перешіптувалися. За дверима чувся плач немовляти.
Ангел подивився вздовж коридору. Багато дверей зліва і справа. Черги стомлених людей біля них. Він відчував тривогу кожної людини. Їх страждання і болі гнітом лягали йому на плечі. Пекли і боліли зламані крила.
Із сусідніх дверей на милицях вийшов старенький дідок. За ним слідом з’явилася червонощока молодиця в білій шапочці та білому халаті. «Ану, хутчіш за мною!» - прикрикнула вона на дідуся і, обігнавши його, зникла за поворотом. Дідусь закивав головою, намагаючись швидше переставляти милиці. Коли він дійшов до повороту, молодиця уже нервово тупала ніжкою метрів за сто, перед дверима до іншого коридору. Ангел поспішив туди.
Коридорів було багато. Зліва і справа безліч дверей. За дверима ліжка. На ліжках – люди. Панує зловісна тиша. Від щойно вимитої підлоги тхне хлором. Ангел спроквола йшов по коридору, тягнучи за собою зболені крила.
Та зненацька він натрапив на ліжко. Воно стояло біля стіни коридору, а на ньому лежала стара, сива і зморщена бабця. Ангел почув кроки і оглянувся. До бабці наближалася гарна, висока лікарка, у свіжовипрасуваному халатику і в модельних черевичках на підборах. Він навіть і не стямився, як бабця підхопилася з ліжка і кинулася навперейми до лікарки.
- Це вам, це вам, - зашептала вона, тремтячими руками запихаючи в кишеню халата складену удвоє купюру.
- Та що ви, що ви, не потрібно, - стиха опиралася лікарка, засовуючи купюру углиб кишені.
- Не хвилюйтеся, все буде добре, - промовила вона, і зацокала каблучками у своїх справах.
Бабця сухенькою ручкою перехрестила їй спину навздогін.
Запахло шинкою. Двері ліворуч були прочинені, і Ангел зазирнув у них. На столі розкладені сало та ковбаси, квашені помідори та огірки, оселедець, парує картопля, гіркою нарізаний хліб, горілка, вино, мінералка. «За здоров’я!» - сказала чорнява жіночка і перехилила чарку. Інші жінки швиденько зробили те саме і прийнялись закусувати гарячою бараболею. «Старша сестра» - прочитав напис на дверях Ангел.
По коридору йшов молодий хлопець. Худий, лисий, змучений – він заледве переставляв ноги, тримаючись рукою за стіну. Дійшовши до потрібних йому дверей, стомлено опустився на скрипуче ліжко.
Невдовзі Ангел почув щирий, світлий, дзвінкий голосочок. Співала дівчина. Срібний голос вдарявся у стіни, підносився до стелі і розливався навсібіч.
«Небо і земля, Небо і земля,
Нині торжествують.
Ангели й люди, Ангели й люди
Весело празнують»
Ангел побачив молоду дівчину, одягнену в білий кожушок. У неї були голубі очі та світле волосся. Поряд неї стояв високий, чорнявий хлопець. Він теж був одягнений у білий кожушок і підспівував дівчині. Молоді голоси летіли по коридору і наповнювали простір радістю та щастям.
Кволо виходили з палат хворі, аби подивитися на тих, хто співає. Почали визирати з дверей лікарі та медсестри.
Рвучкою, розмашистою ходою йшов церковний служитель і, вмочуючи щітку у пластмасове відро, кропив наліво і направо, примовляючи: «Іорданською водою Іісус охрещається!» За ним поспішав чоловік, котрий в одній руці ніс те відро, а в іншій шестилітрову капронову каністру, теж наповнену водою. А позаду них йшла дівчина, несучи в руках целофанові пакети з наколядованим.
«Христос родився, Бог воплотився
Ангели співають, Царіє вітають,
Поклін віддають, Пастиріє грають,
Чудо, чудо повідають».
Чудові голоси заворожували. Служитель навсібіч кропив щіткою і поспішав далі, вперед. За ним невідривно біг чоловік з відром.
А до дівчини з целофановими пакетами сходилися пацієнти та медсестри. Кожен давав чи то гроші, чи то коробку шоколадних цукерок. Дівчина, мило посміхаючись, ховала все те до пакетів.
Люди поволі розходилися кожен у свою палату. За ними тягнувся шлейф сумних думок. Медсестри радо поверталися до свого столу. А в кінці коридору затихав голос:
«Ангели й люди, Ангели й люди
Весело празнують»
Ангел тихо заплакав. Він так хотів побувати на Землі. Він так просив, щоб його відпустили. Зрештою, він порушив заборону і утік, аби попасти сюди. І ось він тут, хоча й з поламаними крилами.
Та він знає, що потрібно робити людям. Потрібно покаятися! Вимолити прощення!
- Люди, - кричав Ангел, - покайтеся! Залиште беззаконня своє! Віруйте!
Він кричав щосили. Кричав довго і наполегливо.
... Та чи хто почув?... Хоча... Може, ви чули голос Ангела?
29.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389645
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.01.2013
. 2012 року у Луганську побачила світ авторська збірка поета із Житомирщини – Михайла Аркадійовича Плосковітова «Вона кохає». Наклад 100 примірників.
Книга має три розділи: «Життя, яким воно є»; «Доторкнутися до небес»; «На два серця».
Перший розділ вміщує громадянсько-патріотичну лірику, другий – лірику кохання. До третього розділу увійшли вірші, написані у співавторстві з Людмилою Ганяк, Марічкою Юськів, Тарасом Кушніром.
У передмові до книги М.Д.Малахута, головний редактор ТОВ «Книжковий світ», де і вийшла збірка, пише: «Михайло Плосковітов, незважаючи на молодість, талановитий поет і зрілий майстер художнього слова. Вірші його відзначаються оригінальними метафорами, епітетами, порівняннями. Вони глибокозмістовні, виписані на взірцях української поетичної класики, з традиційною українською палітрою, високою культурою ошатної мови».
Читаючи збірку, розумієш, що очі поета бачать усі реалії життя набагато глибше, ніж те видно звичайним людям. Тому не дивно, що його громадянська лірика сповнена болю за безхатченків, за дітей-сиріт, за одиноких людей похилого віку.
Окрасою збірки є лірика кохання. Вірші, що увійшли до цього розділу, відкривають читачеві поета-романтика. Найпалкіші почуття кохання, найщиріші слова палаючого серця звучать у віршах Михайла Плосковітова.
Але кохання, це не лише усміхнене щастя, але й полин розлуки, довгі дні самоти та вимріяна надія на зустріч. Різнобарвна веселка почуттів передана Михайлом Плосковітовим дуже чуттєво і щиро у кожному вірші.
Михайло Плосковітов – талановитий і всебічно обдарований поет. Майстерно виписані ним вірші не залишають байдужими нікого. Його поезія лірична, художньо довершена, витончена, та написана від щирого серця романтика із житомирських шляхів.
Романтик із житомирських шляхів,
Що знає ямби, дактилі, хореї,
Що слову дарував чарівний спів,
Закоханий у землю і… у Неї…
Колись їй дарував своє тепло…
Тепер, позбувшись від усіх ілюзій,
Як журавель з поламаним крилом,
Не зміг летіти й залишився в тузі.
Та він не здався. Він ще повен сил,
Життя торує польову стежину!
Він брат, учитель, друг і добрий син,
А ще, він любить неньку-Україну.
То ж хай зозуля накує роки,
Весна зустріне променистим ранком!
Хай з’явиться сім’я і малюки
Обсядуть стіл у кухні за сніданком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387246
рубрика: Анонс, Присвячення
дата поступления 24.12.2012
Вітерець лебедино,
Вітерець лебедино,
Вітерець лебедино
Мої думи несе.
Мама рідна, єдина,
Мама рідна, єдина,
Мама рідна єдина
Зрозуміє усе.
У час коли в замріяній долині
Спадає в роси пісня солов'я,
Як у дитинстві, по м'якій стежині,
Уздовж подвір'я йду до хати я.
Хата вишнями вбрана,
Хата вишнями вбрана,
Хата вишнями вбрана -
Мій початок доріг.
Мамо рідна, кохана,
Мамо рідна, кохана,
Мамо рідна, кохана,
Ти - життя оберіг.
Матуся сива жде біля порогу
У хусточці терновій на плечах,
І крізь одвічну за дітей тривогу,
Любов ясніє в маминих очах.
Мамі рідній благання,
Мамі рідній благання,
Мамі рідній благання
Тихо я шепочу.
За твої всі страждання,
За твої всі страждання,
За твої всі страждання
Я прощення прошу.
Торкнуся зморщок на щоці устами,
На серці радість грають скрипалі.
За тебе Богу помолюся, мамо,
Бо ти для мене Ангел на землі.
17.12.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385659
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.12.2012
Плейкаст на это стихотворение тут:
http://www.playcast.ru/view/2083396/259dcc894d0e11434c3be3bf08da500fdf76cf7fpl
автор: LuChi
Луна уснула на ветвях,
Накинув ночь, как шаль, на плечи.
Звучала где-то скрипка... Я
Стояла молча. Снег беспечный
Кружил с мелодией любви
Над сиротливым, старым парком.
Едва мерцали фонари,
Разбрызгивая свет под аркой.
Метель в наряде кружевном
Пустилась в пляску по дорожкам.
Остановившись меж домов,
Ложилась пухом на окошках.
И плачу скрипки под смычком
Внимал фонарь на перекрестке.
Снег укрывал его ковром...
Заиндевевшие березки
Стонали жалко скрипке в такт,
Нарушив зимнее молчанье, -
А я брела за шагом-шаг
К той хрупкой музыке признанья:
"...Откуда средь зимы в метель
Плывут чарующие звуки?
Кто тот незримый менестрель,
Сгоравший от любви в разлуке?"
...Как стая белых лебедей,
Летела музыка средь улиц.
И мысли о любви твоей
К душе стихами прикоснулись...
09-10.12.2012г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384341
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.12.2012
. "... хто ж надію свою покладає
на Господа, того милість очікує"
(Пс. 31:10)
Колись король заморської землі
Хвалився між вельможами завзято,
Що допоможе тому у біді,
Хто лиш на нього буде уповати.
В хлібину повелівши запекти
Багато золота й коштовного каміння,
У мандри рушив, коли гамір втих
За мурами. По волі провидіння
Зустрів двох жебраків - страшних, брудних,
Запилених, обірваних, кошлатих.
І, підійшовши ближче, він у них
Спитав, на кого будуть уповати
В нещасті, горі, злигоднях, біді:
На друга, брата, короля чи Бога?
Звів перший руки до небес худі,
Бо вірив у Всевишнього підмогу.
А другий прокричав:"Лише король,
Володар із недолі порятує!"
Державець хліб подав йому. Либонь
Міркуючи, що цим його здивує.
"Яка важка хлібина, бо сира -
Подумав той, - не випечена, певно.
Цей дар не принесе мені добра".
На друга глянув:"Маєш ти даремно
На Господа надію. Ось тому
І досі вітер свище у кишені.
Бери цей хліб і поклади в суму".
"У Господа шляхи всі незбагнені", -
Промовив перший. Взявши хліб із рук,
Пішов у ніч, шепочучи молитву.
Не знав з тих пір він чорних злиднів, мук,
Із бідністю навік закінчив битву.
Та прагнучи до Вічності дійти,
Стражденних не обходив стороною.
На Бога покладай надію ти,
І Бог перебуватиме з тобою.
29.11.2012р. 00:50
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382641
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2012
Ніч знову стікає по вікнах у краплях печальних
Дощу, що завчасно навіює тугу та спомин.
Давно загубився у снах серед марень безкрайніх
Твій образ. А може, ти просто в житті випадковий
Прохожий, що тільки спинився напитись водиці,
Зігрітися серцем від серця палкого. І знову
Згубитися поміж доріг, де іскрять громовиці,
Пішов, залишивши на згадку, цілком випадково,
Свій усміх? Чому ж до цих пір ще бринить відголосся
Тих слів, що промовив мені у останній розмові?
Враз тиша запала глибока і навіть здалося –
Цей дощ і ця ніч у моєму житті випадкові.
02.12.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382271
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2012
Як з люстерка, у воду ставочка
Повкидало нам сонце зайчат.
Смішно бавляться ті у куточку,
Схожі на пустотливих хлопчат.
То пірнуть, то на берег заскочать,
То стрибають по листі верби.
Вони з рибками гратися хочуть,
Та дістатись не можуть туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382026
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.12.2012
Йде маленьке Ведмежатко,
Поруч – клишоногий татко.
В дитсадочок поспішають,
Букви там малюк вивчає.
Повторяє: А, О, У,
Татка міцно обійму.
Татко до роботи йде,
А мене в садок веде.
У садочку з малюками
Будем гратися ляльками.
Будем їсти, будем спати,
Нянечці допомагати.
А як підемо надвір,
То влаштуємо турнір.
Дитсадочок – просто клас!
Там турбуються про нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381777
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.12.2012
Свої лапки тримать в розчепірку
І її надлегкої ходи
Зайчик сонячний вчив Водомірку,
Доторкаючись майже води.
Водомірка тікала завзято
І сміялася: «Зайчику мій,
Понад берег я буду снувати,
А ти спробуй, за мною поспій!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381354
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.11.2012
Йшло Телятко біля річки,
Захотіло враз водички.
Берег був високий дуже…
Що ж йому робити, друже?
На колінця навіть встало,
Та водички не дістало.
Що тепер робить йому?
І зітха Телятко: «Му-у-у-у!
Ви мені допоможіть
Та стежину покажіть!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2012
(гра для дітей - повторення слів та рухів)
Плескаєм руками - раз і два!
Тупаєм ногами - буде гра!
Пострибаємо, як м'ячик,
Або, як сіренький зайчик.
Покружляємо в таночку
У зеленому садочку.
Вклонимося всім низенько,
Сядем до землі близенько.
Головою похитаєм,
Мов нічого ми не знаєм.
В небо тягнеться рука –
Адріанка ось яка!
(останю срічку можна замінити на
"Наша доня ось яка!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380484
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.11.2012
(На стихи golod00x "Ты проснёшься, и стыдливо…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378064)
Мне не жалко помады,
И так все разорвано в клочья –
И мечты, и надежды,
И серого неба холстина.
Снова дождь зарядил,
Он мне косы, рыдая, полощет.
Вот и тушь потекла…
Только дождь ли тому был причиной?
Что помада?
Безделица!
Ну и пускай от Dior-а.
Чем еще написать мне на зеркале
Было в прихожей
Буквы красные,
Словно сигнальный огонь семафора?
Отпускаю!
Прощай!
Оставляю ключи твои тоже.
Ты внезапно проснешься,
Разбуженный утренним ливнем.
Сонно выйдешь на кухню
В накинутой наспех рубашке.
И застынешь в дверях,
На столе удивленно увидев,
Недопитый мой кофе,
И след от помады на чашке.
16.11.2012г. 21:05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378293
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.11.2012
День догорав у зарослях бузку,
Вдивляючись у річкове люстерце.
Чорнявий красень дівчину струнку
Голубив, пригортаючи до серця.
"Красуня! Мрія! Зіронька ясна!
Моє кохання ніжністю розлито!" -
Він личко цілував їй, а вона
Дивилася на нього сумовито.
Бо завтра вже його не буде! Ні!
Їм вісімнадцять, то ж йому служити.
Прощальний погляд милому... Сумні
Зітхання обпекли бузкові квіти:
"Коханий, я чекатиму! Лишень
Скажи, чи буде зустріч довгождана?
Писатимеш мені ти кожен день?"
Він очі цілував: "Щодня, кохана!"
У стоптаній, безросяній траві
Слова прощання танули помалу.
Вона ридала гірко, коли він
Із рекрутами йшов у бік вокзалу.
Гірчила осінь спомин полином,
Бузкове листя стомлено опало.
Вона з дощем зітхала під вікном
І все листа чекала... Все чекала!
Вже й рік пройшов, а дівчина сумна.
Весіль у подруг відбулось чимало.
Її за дружку кликали. Вона
Без нього веселитись не бажала.
Минали дні, ішов за роком рік...
Та, раптом, люди стали гомоніти,
Що сивий однорукий чоловік
Щовечора бузку зриває квіти.
В полоні незабутніх почуттів
До нього йшла... На щастя, чи розлуку?
Він простягнув їй тисячу листів,
Вона міцніш стискала доньці руку.
15.09 - 05.11.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2012
2012 року, у м. Хмельницькому побачила світ авторська збірка тернопільчанина Ігоря Миколайовича Федчишина «Дух землі». Наклад 1000 примірників.
У збірці автор висвітлює своє бачення історії України і ділиться роздумами з читачами на суспільно-політичні теми. До книги увійшли цикли віршів «Дух землі», «Дідова наука», «Козацька рада», «392 сходинки до правди». Книга розрахована на широке коло читачів.
Книга формує у читачів знання про Україну, її народ, її історію. Книга довершена за змістом і виконана на високому естетичному, художньому та поліграфічному рівні.
У книзі «Дух землі» Ігор Федчишин виступає співцем соціальної і національної свободи. Його вірші відбивають не тільки почуття і прагнення самого автора, але й думи українців, їх віковічні прагнення волі.
У віршах органічно переплелися фольклор і усна оповідь, доповнені спогадами дитинства та філософськими роздумами. У них розкривається багатство, співучість, краса і милозвучність української мови.
Доля рідного народу глибоко хвилює поета. Україна для нього – не тільки в красі землі. Україна – це, насамперед, доля людей, це історія народу з найдавніших її початків.
Як співці-кобзарі, лірники, поет звертається до свідомості українців, до козацького духу, до народної гідності і честі, словом Тараса Григоровича Шевченка в дусі Василя Семеновича Стуса.
Поет оспівує волелюбний народ, героїчно-визвольну боротьбу, душевну та духовну красу українців. Ігор Федчишин закликає не відрікатися від Батьківщини, не нехтувати своєю мовою, культурою, історією.
У віршах Ігоря Миколайовича простежується мрія поета. Мрія про велику Україну. Її велич він вбачає у величі краси, неповторності, одухотвореності та пам’яті народної. Кожен вірш відкриває для читача поета-патріота, котрий любить свій народ, та з великою повагою ставиться до інших народів.
Поетичне слово виявляє безкомпромісність, несхитність та порядність автора. Цільність та всеосяжність його патріотизму вражає! Поет, живучи на чужині, снить і марить Україною. За кожним віршем, за кожним словом – синівська любов до своєї землі, найбільшої його святині.
Поезія Ігоря Федчишина – незвичайна, прекрасна, художньо довершена. В ній знаходить відображення наша історія, наша філософія, наша релігія. У ній минуле і сучасне, передумане автором і вивершене у звитяжних сурмах слова.
Є країна в якій океан повносилий реве,
І оливки ростуть, до небес простягаючи віти,
Там вкраїнський поет з серцем сповненим туги живе,
Як малий журавель, що не в змозі у небо злетіти.
Наче птаха ота він тужливо зорить у блакить,
І всі думи його про свій край, найрідніший та любий,
Бо у кожному сні він назад, на Вкраїну летить,
В край дитинства де з дідом сиділи у лісі під дубом.
Він козацького роду, людина, він воїн-поет!
Він набатом і віршем усіх підіймає на сполох.
Він державних злодіїв, що ласі лише до монет,
Влучним словом таврує і каже на ворога – ворог!
Дух Землі, що у ньому, наснаги йому додає,
Щоб боротися, жить і молитися Богу Святому.
Він ще буде із нами, бо так вже на світі цім є,
Що із вирію птах неодмінно вертає додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375962
рубрика: Анонс, Присвячення
дата поступления 06.11.2012