| Сторінки (1/75): | « | 1 | » |
я перезимую вдома, під ковдрою в куточку кімнати
де за вікном видно як світліє небо
о шостій тридцять сусідка вигулює собаку
а я іду нарешті спати і батареї зовсім не теплі
бо тебе нема удень, та й вночі ти міцно спиш
а я просто існую, тут, в куточку, під ковдрою
потім тихенько кашляю бо мерзнуть ноги
роблю чай і знову існую біля холодної батареї
в моєму розкладі немає днів, тільки ранки і ночі
я не виходжу на вулицю і ще не торкалася снігу
тільки часом виповзаю в магазин коли зголоднію
до весни буду тут, чекатиму дива
буду думати про те що могло б бути
щоб думки нарешті замовкли і звикли до мене
такої дивної дівчини що не спить ночами
не ходить на вулицю і...не знає що робити далі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2014
коли надворі тихо плаче ніч
лев виходить грати на скрипці
він дивиться з багатоповерхівки вниз
шукає сумних людей і грає Вівальді
по бруківці дощ танцює танго
голуби грають в театрі ангелів
коли трамваї сходять з колій
і їдуть за місто набиратися благословінь
бо сонце торкається замку
по місту чути останні ноти
і лев знову кам'яніє
а трамваї поспішають на колії
лише голуби досі вдаватимуть ангелів
під музику самотнього флейтиста
що гратиме оду радості на площі
місту, трамваям і леву-скрипалю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
заплуталась у своїх думках і світах
розум шукає втечі від щастя
чому ж поцілунки твої на губах
подекуди сумно і палко так сняться
вмуровані спогади під каменем мокрим
заховані здогади рвуться на волю
почуваюся винною, знову і вкотре
лише милуватися можна тобою
як завжди примара і витвір уяви
не вмію я жити так як годиться
мої почуття тобі знову програли
і неможливе знову насниться
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
коли на душі йде дощ, тоді мокра подушка
і єдина подружка недочитана книга
набридло зашивати хрестиком дірки у серці
ці думки, ці люди вже не ті що були раніше
більше буденності сірої в чаї без неї,
без любові і пристрасті рости донизу
маліти щодня, чергові кризи совісті
у провінційному місті. Коли вже кінець?
кільце самообману важко розірвати, невже?
вже скоро...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012
я зрадила свої вірші
оті незграбні що бували мною
вони від ревнощів пішли
забравши все життя з собою
хоча я деколи пишу сльозами
сонети для подушки в напівсні
мені було змістовно з вами
лиш суму трохи на прощання залишіть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
до зустрічі залишився один короткий день
проте хвилини тягнуться роками
ти дочекайся мене лишень
я опікатиму тебе своїми снами
заплутаю поцілунок у вії
до серця пригорну міцно-міцно
сльозами воскрешу твої мрії
скажу що з тобою навічно
ти тихо заснеш, будеш поруч
буятиме у львові гроза
із нею безмовну розмову
закінчить осіння сльоза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012
дощ тихо втікає у ніч,
заповзає крізь скло,
тече по підвіконню,
спускається на ліжко,
дивиться сумно, співчутливо,
збирає останні сили та співає,
потім витікає через очі,
на подушку,на ліжко,на підвіконня,крізь скло, у ніч
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012
Після багатьох пригод і труднощів, Мурашка і Світлячок вирішили все-таки продовжити свій довгий і нелегкий шлях. Попереду було щось невідоме, позаду багато пережитих моментів. Аж ось вони забачили величезну гору, оповиту туманом.
- Що це? Світлячку, на карті її немає. – здивовано промовила Мурашка.
- Хтозна що там на нас чекає…. Постривай-но, тут є напис… але в цій місцевості вже напевно давно нікого не було, бо дороговказ поріс мохом і літери ледве можна впізнати.
- ЩАСТЯ – прочитала Мурашка і поглянула вгору, туди, куди показувала стрілка. – Що це? Що таке «щастя»?
- Не знаю, може сходимо і подивимось?
Безстрашні друзі почали підійматися крутою стежкою, що звивалася поміж гірських перевалів, вони вперто дерлися крутими схилами всім серцем бажаючи дізнатися що ж то таке це «щастя».
- Я більше не можу…давай повернемо назад… - час від часу благала Мурашка, але Світлячок в такі моменти хапав її за руку і тягнув за собою.
Минали дні, а верхівки гори все не було видно, стало холодніше і трав’яний одяг зовсім не грів. Мурашка захворіла, Світлячок щодня ставав все похмурішим і похмурішим. Зібравши останні сили, мандрівники вирушили в дорогу, пішов сніг, трава вкрилася білими ковдрами і знаходити їжу ставало все важче. Друзі майже не розмовляли, вони просто мовчки брели засніженою стежкою. Все навколо було вкрите туманом. Стемніло, розстеливши листя подорожника Мурашка лягла і вкрилася сухою стеблинкою. Світлячок відвернувся від подруги, вона стала йому чужа, дивна і незрозуміла. Ніч вкрила двох подорожніх, що так стомилися від спільної подорожі невідомо куди.
- Холодно…мені так холодно… - шепотіла вночі Мурашка, трусячись від морозу, що проймав аж до серця.
Світлячок не міг заснути, він чув як страждає Мурашка і в його душі боролися різні протиріччя. Врешті-решт він повернувся до Мурашки, поглянув в її бліде обличчя і ніжно обійняв. Він хотів аби все його тепло перейшло до неї, хотів віддати все, аби лише вона була щаслива.
- Ще трошки, потерпи ще трошечки…
Ранок зустрів подорожніх ледь теплим сонцем і щебетом птахів. Повітря було чистим і свіжим, забачивши таку красу хотілося співати і підкорювати весь світ.
- Мурашко, поглянь яка краса! Мурашко, прокинься! Мурашко…
Але Мурашка не прокидалася. Вона нерухомо лежала, вкрита стеблинкою і ніби спала. Світлячок підійшов ближче.
- Мурашко…
Вона не відповідала. Її маленьке тіло не виказувало ознак життя, бліде личко було білішим ніж завжди і лише у заплющених очах і легкій посмішці можна було впізнати колишню Мурашку: ніжну, веселу, життєрадісну і з вогником в очах. Як же її не вистачало останнім часом, а вона лежить тут, така маленька і беззахисна, переможена всіма і усіма покинута. Світлячок схилився біля своєї подруги і заплакав, тихо-тихо, лише сльози капали на землю, розтоплюючи сніг.
Розвиднілося, туман розповзся і довкола відкрився неймовірний краєвид. Внизу бігли хмари, а вгорі було лише блакитне небо і яскраве сонце. Поруч стояла табличка «Щастя».
- Мурашко…ми дійшли, бачиш… - Але Мурашка вже не бачила. – То це і є щастя?...навіщо ми сюди пішли? Пробач мене, я не хотів щоб все так обернулося…
- Це щастя, Світлячку. – На камінь приземлився благородний Орел. Він склав свої крила і гордо поглянув на маленьких комашок, які дійшли на край світу у пошуках щастя. – Ви дійшли так далеко. Небагато приходять сюди, багатьох лякає нелегкий шлях, холод і нерозуміння з боку товариша, але ви змогли, за це ви будете щасливі.
І Орел заспівав, орли не співають, але цей співав тужливо мелодійну пісню від якої замирало серце і хотілося літати. Мурашка прокинулася і стала поруч Світлячка, її очі горіли щастям, справжнім, тим, по яке вони прийшли разом.
- Тепер ви здобули велику мудрість, ви знаєте як долати труднощі і будете щасливі.
Мурашка і Світлячок підійшли до краю гори і подивилися на весь світ, він був лише для них двох, взявшись за руки вони знали що не зможуть жити один без одного і що вони найщасливіші у світі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2012
В один момент хапаєш ноут чи щось на чому можна писати і починаєш шкрябати якісь слова, що нібито мають передавати ідеї та думки. Уявляєш себе деміургом, великим творцем, творчість захоплює ніби щось потойбічне, щось вище. Не вистачає слів, не вистачає вміння, не вистачає чогось божественного що перетворить цю демагогію графомана на мистецтво. В голові все незрозуміло ясно, але у вербальні рамки мислення не запхнути. Вмикається над «я» і все стає банальним та простим, а те, що ти пишеш новим світом, створеним тобою. Лише в цьому світі тебе зрозуміють, бо то і є ти. Твориш знову і знову, лише після творчого виснаження можна спокійно заснути, віддатися іншій грані своєї уяви, іншому виду творчості - сну. Фантасмагорія і трішечки іронії, просто щоб бути нереальним, вийти за рамки, покинути безлюддя і знайти ще одну категорію «я», ще одного себе, записаного на нотному стані, чи закодованого в посмішці Джоконди або між рядків дивних словосполучень що звуться поезією. Не ти виражаєш себе через мистецтво, мистецтво виражає тебе, змушує тебе справді існувати, творити свою нескінченність, бо лише так можна жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
зливами недопитої кави просинаю свій мозок,
плямиста чашка блює цукром на стіл,
я знову вирушаю у цілковиту безглуздість.
Годинник зажував постіль, я запізнююсь.
нашвидкоруч зашнуровую сонну усмішку,
заплітаю сумці косички і фарбую черевики в зелений,
зачаровую защібку на дверях і ковтаю ключ.
Вахтерки сьогодні не в гуморі, туалети блищать.
Пташки виспівують траурні оди,
світлофор жовтим оком фліртує з велосипедистами.
бджоли,качки,цверги та вівці, вибачте,
в мене сьогодні пара
П.С. Хто знає - зрозуміє
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2012
ховаюся на іншому профайлі аби мене ніхто не знайшов
зраджую своє кохання день у день і лицемірю
вкотре переконую себе що це все колись пройде
але тимчасовість негативних явищ нестабільна
де я знаходжуся, звідки я і куди йду, та й хто я взагалі така?
мене немає, я сама себе вигадала щоб заповнити ліжко в кімнаті
навантажую неіснуючих друзів своїми переживаннями
на які їм начхати тому що мене немає в їхньому житті
хочеться роздерти сорочку і кричати що я десь є,
але навіщо? все одно ніхто не почує, тому я посміхаюсь
знайдіть мене, я знову поховала себе, розкопайте бо потім буде пізно
склейте шматочки того, що колись було мною,але не співчувайте
чи то десоціалізуватися зовсім? ізолювати всіх від непотрібного впливу
яка наївність думати що колись буде краще, прокинься
зав'яжи шнурівки так,щоб більше не спотикатися, але без зашморгу
мої друзі небо і вітер, їх також не існує,хоча вони є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012
самотній погляд, заплутаний у небі,
серед багатолюдної банальної історії
палаючий акорд всесвітньої симфонії,
несприйняття, відчуженість і дощ.
вогні безжалісного мертвого міста,
бездушні тіні повзають по тротуару,
цегляні коробки,дерева, одягнені в траур,
безлюдний натовп заповнених площ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012
бажання в очах
у щастя,у мандри
вмирають в руках
кленові троянди
в душі крик "рятуйте"
на фейсі усмішка
радійте,танцюйте
я мертва,я грішна
цілую устами
дивлюся у очі
я поруч,я з Вами
я більше не хочу
жовтим просом
вії зрошені
а вона просто
несповна... осені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2011
війнуло подихом горіхового листя
стоять каштани голі у імлі
безжалісної осені холодне жовте вістря
проткнуло наскрізь серце у мені.
***
пустинні вулиці укриті трупом листя
пустинні люди,заковані в броні
нема,померло літнє місто
померло літо і померло щось в мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2011
Я тримаю в руках серце. Воно маленьке і беззахисне, легенько тріпоче в моїх руках. Але це серце лева. Хоча леви на перший погляд страшні і зубаті, та все ж у них є вразливі місця. Але один лев довірив мені найцінніше. Я боюся поворушитися, аби не зробити цьому серцю боляче, але так не завжди виходить… шкода… Що мені робити з ним? Жахливо боюся його загубити, поранити, або вбити. Божеволію від такої відповідальності. Не звикла я тримати серця в руках. Куди мені, маленькій сірій мишці до лев*ячого серця. Але потрібно щось вирішувати, серце ж незахищене. Куди б то його покласти? В шухляду? Там страшно і темно. На вікно? Ще випаде. А може на столику? Та ні, прийдуть гості то ще вкрадуть, не віддам. Довго ходила мишка з серцем лева і вирішувала куди б то його покласти. І вирішила. Покладу но я його в найбезпечніше і найдорожче місце, там де йому буде не самотньо, біля свого, мишачого серця. Хоча моє серце й маленьке і боїться всього, але заради Друга піде на все. І мишка поклала серце до себе в душу, там де було і її серце. З того часу в ній билося два серця: лев*яче і мишине.Вона більше не боялася нічого і нікого, була сильною та відважною і берегла свою найбільшу цінність. Отака вона, мишка з лев*ячим серцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011
душі дві летіло
у синяві неба
здіймалися крила
лебідка і лебідь
так чисто і ніжно
по небу летіли
так свято аж грішно
безмежно любили.
роздер тишу постріл
лебідка упала
упала на острів
і квіткою стала.
а лебідь курличе
лебідку шукає
так плаче, так кличе
знов постріл лунає.
цвіте десь на острові
троянда-лебідка
з колючками гострими
сумна дивоквітка.
а лебідь розбився
об моря каміння
і там залишився
лиш крику гоміння.
у шумі прибою
троянда співає
співає з любов*ю
так ніби востаннє.
а лебідь відлунням
і чути лиш ехо
не серце - страждання
лебідка далеко.
троянду зірвали,
погрались, набридла
на берег поклали
не чути, не видно.
запізно побачив
цей лебідь лебідку
камінням закрив,
обійняв дивоквітку.
відтоді щоранку
оплакують хвилі
лебідку-коханку
що лебедю мила.
а лебідь курличе
лиш сонце заходить
так плаче, так кличе
та ніяк не знаходить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2011
Тут темно . Але я точно знаю що колись буде багато світла і тепла. До цієї миті залишилось зовсім трошки. Ще трошки і моє життя зміниться.
І життя змінилось. Я почав рости. А знаєте хто я ? Я дерево. Я маленький паросток, я росту прямісінько з землі. Моє ще не дуже довге коріння тягнеться до водички, а листочки от-от побачать сонце. Це буде найкраща мить мого життя.
Я вже маю листя і вищий за дворового пса, але мій стовбур дуже тоненький і весь час хитається, хоч би не зламався...
Яскраво світить сонечко, тепло, навколо мене все цвіте. Так напевно буде завжди. Добре що я росту і живу. Це все ніколи не закінчиться і мені буде так само добре як і зараз.
Що це? Таке якесь мокре і з неба падає. Воно в принципі добре, більше води буде, але якесь воно негарне, сіре.
Я росту. Біля мого коріння влаштувався мурашник. Це було гарно, мурахи дуже смішно метушилися, будували, постійно кудись поспішали. Вони завжди були такі заклопотані, що забували подивитися навколо. Завжди тягнули ношу, більшу ніж могли витримати. Вони смішно лоскоталися, але коли стало нічого їсти мурашки почали боляче кусатись. Я попросив їх не робити такого і вони чомусь на мене образилися. Вони сказали що я хуліган і егоїст. Не знаю чому вони так сказали, адже мені просто було боляче. Я вирішив терпіти. Раз для них це так важливо – я потерплю. І мурахи продовжували жити, не зважаючи на мене. У них з*явився чудесний будиночок прямісінько під моїм корінням. Мені боляче і лоскотно, але я терплю.
А ще на моїх гілках люблять базікати крячки. Коли вони летять і втомлюються , то зупиняються перепочити. Цікаво слухати їхні розмови про далекі краї, про те, як десь постійно тепло і де нема снігу, де люди чорні, а озера настільки великі, що навіть я туди вміщуся. Деколи їхні розмови заважають спати. Але я терплю. У мене з*явилася подруга – крячка. Вона завжди привітна і гарно зі мною говорить. Кожної весни вона розповідає мені дивні історії. Я не уявляю своєї весни без неї.
А ще під моїм корінням живе старий кріт. Він дуже непривітний і не любить сонця. Я не уявляю як можна не любити сонця! Кріт завжди всім незадоволений і завжди бурчить.
Настає кінець осені. Жучки вже давно пофарбували моє листя в жовтий колір. Озерце вкрилося тоненькою шкіркою льоду. Пора роздягатися і спати. Але ж і холодна буде зима. Мурахи он як замурувалися у будиночках. Не люблю зиму, але треба. Буду терпіти. Скоро весна, все стане зеленим, прилетить крячка. Я буду її чекати, дуже чекати…
Але крячка не прилетіла. Ні цієї весни, ні наступної. Ніхто не знав де вона. Чи полетіла іншим шляхом, чи стала трофеєм мисливця. Дерево самотньо стояло і не могло зрозуміти навіщо воно взагалі існує.
Я один. У мене немає нікого. Мурахи не розмовляють зі мною, то і я не буду розмовляти з ними, взагалі ні з ким розмовляти не буду. Крячка мене покинула, а я її любив, більше не буду нікого любити. Навіщо тоді зеленіти навесні, для чого? Стану як той кріт, я його розумію тепер. Закриюся від усіх.
Дерево не зацвіло наступної весни, не прокинулося і потім. Воно не зважало на мурах, які копошилися внизу і на крячок, що час від часу сідали на його голі віти. Дерево, точніше його стовбур, стояв самотньо і всі думали що воно померло. Але всередині воно сховало неймовірну образу на все.
Восени його зрубали. Всі думали що це кінець. Але насправді це був лише початок. Недарма життя дає другий шанс.
Мене перетворили на дошки. Тепер я своїм теплом зігріваю людей у маленькій сільській хатинці, катаю у кріслі стареньку бабусю, служу опорою для дідуся та іграшкою для дітлахів. Колись я було деревом, просто деревом, а зараз я приношу користь людям: двері, стіни, крісло-качалка, ціпок і маленький іграшковий кінь, - це все чим я живу сьогодні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272774
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.07.2011
Жила собі ГусЕниця. Вона була дуже гладка і тому з нею не хотів ніхто спілкуватися. ГусЕниця була доволі дивною: вона жила в малесенькому дуплі і дуже любила читати. О так, в неї була величезна бібліотека. Вдень і вночі ГусЕниця читала про далекі краї і мріяла про подвиги.
Малесенький світлячок, що жив у банці, допомагав господарці читати навіть в пітьмі і був її єдиним другом, який завжди вислуховував і плакав разом з нею сумними вечорами. ГусЕниця читала про прекрасних метеликів і навіть не мріяла бути однією з них. Проте наважилась сісти на кленову дієту.
- Ти? На дієту? – з сумнівом запитав світлячок. – І що з того буде?
- Я думаю, що стану прекрасною стрункою Гусеницею. – і вона кокетливо приміряла капелюшок із шипшинового листя.
- Мені це дуже личить, чи не так?
Світлячок скептично окинув поглядом ГусЕницю і вирішив утриматися від коментарів. ГусЕниця кілька хвилин дивилася у дзеркало, крутилася, усміхалася сама собі і врешті-решт визнала, що з неї вийде неабияка красуня.
Настав час осіннього балу. Це була найвизначніша подія року: всі жителі саду збиралися під трояндовим кущем і веселилися цілу ніч, кожен вдягався якнайкраще, кожен хотів показати що він достойний нагороди Трояндового Куща.
Прийшла на це свято і ГусЕниця. Вона йшла гордо і впевнено. Був яскравий сонячний день, всі довкола метушилися і обговорювали один одного.
- Ти диви, як та вирядилась, - ні сорому ні совісті.
- Так, так! Просто неприпустимо!
- А ця взагалі як розцяцьковане дерево: ще трохи і її шия зламається від важезного капелюшка.
- Це ще куди не йшло, той коник-стрибунець привселюдно цідить чужий нектар і хоч би раз позеленів з сорому!
- О, о … ГусЕниця прийшла. Дивно що за нею слід не тягнеться, вона така товста, що аж трава під нею гнеться.
- А що це в неї з капелюшком? Сміховина якась. Ще б жука свого на голову посадила.
- Шш! Вона йде сюди.
ГусЕниця повільно підійшла до двох мух, що шепотілися біля столу.
- Доброго дня! – привітно озвалася ГусЕниця. – Чарівно виглядаєте.
- Ви також, ваш вигляд приголомшує, а капелюшок сама витонченість. Ви здається схудли?
- Так, я сиджу на кленовій дієті.
- Просто чарівно. Ви можете стати претенденткою на нагороду Трояндового Куща.
- Та ні, що ви… - сором*язливо відповіла ГусЕниця. – я піду привітаюся з іншими.
І ГусЕниця пішла. За спиною всі кидали їй вслід насмішки і образи, а в обличчя сипалися лицемірні привіти і ласкаві слова. Почалася церемонія вручення. Хто ж отримає нагороду Трояндового Куща, а хто тавро тернової колючки? Це тавро діставалося тому, хто на думку жителів саду був найменш привабливим сьогодні.
ГусЕниця сподівалася що сьогодні саме їй дістанеться нагорода Трояндового Куща. Вона так довго до цього готувалася: сиділа на кленовій дієті і навіть придбала новий капелюшок.
Зазвучав барабанний дріб у виконанні жучків-павучків і гучний голос промовив:
- Нагорода Трояндового Куща дістається… - настала драматична пауза - … незрівнянній Г…
Серце ГусЕниці завмерло в очікуванні. Невже це той момент? Вона поправила капелюшок і приготувалася іти на сцену.
- Г… Гостропикій Мусі!
Залунали оплески. ГусЕниця стояла приголомшена, її нога була на сходинках сцени, а повз неї проходила Гостропика Муха з таким виразом обличчя ніби вона королева всесвіту, а ГусЕниця бруд на її лапках.
- Не здивуюся якщо ти отримаєш тавро Тернової Колючки. – прошипіла крізь посмішку Гостропика Муха.
У ГусЕниці підкосилися ноги, на очах заблищали сльози і вона вирішила якнайшвидше піти звідси.
- Тавро Тернової Колючки дістається… ГусЕниці!
Ведучий коник-стрибунець підбіг до нещасної і вколов біля плеча тернову колючку. ГусЕниця скрикнула, всі засміялися. Крізь сльози вона побачила як ті обличчя що обіцяли їй перемогу і привітність, зараз глузливо вишкірилися на неї і кепкували. Вона побігла додому. ГусЕниця вийняла колючку, але інша, болючіша колючка, - образа – глибоко засіла в її серці.
Пройшло три місяці. Ніхто не бачив ГусЕницю. Всім було байдуже. Жодного разу не виходила вона зі свого помешкання. Її покинув єдиний друг – світлячок. Все втратило для неї сенс. Вона нічого не їла, не сиділа навіть на кленовій дієті. Замкнувши двері, вона лягла у ліжко і більше не вставала. Від глибокої депресії вона почала вкриватися чимось білим і липким. «Я помираю…» - подумала ГусЕниця і їй стало абсолютно байдуже до всього…
+++
Пройшла зима. Пройшли морози, зійшов сніг, звільнилися від крижаного полону й мешканці саду. Весна і літо пройшли в буденних клопотах. У кожного були свої справи, кожен метушився по-своєму. Настала осінь. Свято осіннього балу наближалося катастрофічно швидко. Всі приготування були завершені і святкування оголосили відкритим.
- Хто ж дістане нагороду Трояндового Куща? – шепотілися всі навколо.
- Напевно знову Гостропика Муха, подивіться як вона усміхається. Але що це за вишукана леді у блакитній сукні?
- Ніколи її не бачила.
- Вона неймовірно прекрасна!
Надійшов час для вручення нагород.
- Нагорода Трояндового Куща дістається… Го… - Гостропика Муха гордо попрямувала вперед, театрально розкинувши руки.
- Гості в блакитній сукні!
Гостропикій Мусі ніби плюнули в обличчя. Незнайомка в блакитній сукні повільно підійшла до сцени, але нагороду брати не поспішала.
- Доброго вечора, дорогі жителі саду. Ви мене не впізнаєте? – всюди почувся шепіт і здивовані погляди. – Я – ГусЕниця, володарка тавра Тернової Колючки. Ця колючка ось тут, - і вона показала туди, де знаходилося її серце – мені було досить дивно прокинутися сьогодні вранці. Я тепер інша, в мене нове життя. Шкода що раніше для мене ці нагороди були такими важливими. Ви щодня тавруєте, або нагороджуєте когось самі не знаючи про те, що хтось робить це і з вами. Мені не важлива ваша думка про мене, хоча зараз вона докорінно відрізняється від тієї, що була рік тому. Здається я повинна радіти, що тепер маю таку нагороду але вона ніщо порівняно із тим що я маю. Я маю свободу, свободу від думки інших, свободу від власних комплексів, які ви створили в мені, я вмію літати.
Розправивши свої блакитні крила, ГусЕниця, а точніше ГусЕниця-метелик злетіла високо-високо, де не було лицемірів, чванькуватості і підлості. Вона полетіла туди, де вона буде тією ж ГусЕницею, але її сприйматимуть як прекрасного метелика, туди де цінуватимуть її душу, а не вагу і капелюшок. Там де її по-справжньому люблять, адже люблять не за щось, а не зважаючи на…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272772
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.07.2011
курсор стира закреслені рядки
і файли надсилаються в корзину
так легко від проблем піти
хоч вони дивляться у спину.
та пам*ять диску це не пам*ять мрій
і спогади не записати в байтах
і кожен свій вже знов чужий
цей текст не має копірайту.
цей текст так просто не зітреться
він може мучити ночами
в глухий куток собі заб*ється
та не розлучиться із вами.
у сні прийде, у виді де жа вю
і знову нагадає про минуле
Сізіф із виглядом Камю
абсурд...він вирветься куди б ми не замкнули.
8/07/2011 0:32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2011
летіти хочу - мало неба
всередині усе вирує
ти знай,я думаю про тебе
я стукіт серця твого чую.
я бачу всі твої думки
проте очей твоїх не бачу
та зазирнула б залюбки
і не пустила б більш нізащо.
та я не можу прикувати
закрити в клітці вільну птаху
так важко вірити і знати
так важко думати без страху.
і залишається чекати
години,дні,хвилини,роки
і від безтями догорати
зачувши лише твої кроки.
та я чекатиму, бо треба
як ніч на день чека щодня
і не забракне більше неба
бо будеш ти і буду я.
7/07/2011 2:10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2011
хочу повернутись в той час і туди
там де поле,сонце і маки
там де поруч усміхнений ти
там де голубом хочеться стати.
квіти в руці, щастя у серці
поруч плече яке міцно тримає
фото на пам*ять біля озерця
та ти знову мене відпускаєш...
сум в телефоні, холодна подушка
спогад про вечір проведений разом
не прошепочеш:"кохаю..." на вушко
лиш обернешся і туга відразу.
хочу скуйовдити неслухняне волосся
дивитись на вій твоїх візерунок
щоб як у казці нам завжди жилося
і щоби твій розбудив поцілунок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011
боляче у скроні стукає самотність
запахом провини душать голі стіни
у столі лежить непочата повість
а у шафі сплять нездійсненні зміни.
спогади в папері радісно сміються
лиш подушка мрій у сльозах втопає
білі чорні двері знову стрепенуться
хай про це усе краще він не знає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2011
малюю рожеве небо сірим олівцем
часто так роблю, бо кольорових не маю
калюжі вдягнулись світло-жовтим дощем
а я на підвіконні творю і співаю.
малюю чужий зелений світ за вікном
лиш вогник десь за деревами мліє
стіна - кольоровий життєвий альбом
лиш пізні роботи тугою сіріють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2011
Одного дня, уранці-рано
До зірки місяць поспішав
всю ніч збирався та намарно
а головного не сказав.
Постукав в двері, озирнувся
а відповіді все нема
невже і тут він промахнувся
невже вона вже не сама?
У серці сум, болюча рана
навіщо далі в світі жить?
я загубив свою кохану
несила вже мені світить.
залишу серце каменем у небі
хай блідне,меркне все вночі
а я на землю,в небі я не треба
залишу спогад лише на плечі.
і місяць став юнцем похмурим
дививсь щоночі в синє небо
шукав серед хмариних тюрем
і не знайшов зорі що треба.
А зірка знай собі співала
ловила сни, шукала тіні
та якось місяця згадала
а там лишилося каміння.
куди ж подівсь її коханий?
чи в дальні мандри десь подався
а може все-таки зрадливий
а може на землі сховався?
І неба стало зірці мало
цілунок лиш залишила як слід
не дівчиною зірка стала
а чистим каменем, таким як лід.
сльозою впала милому у руки
а він і не впізнав, лише кришталь
в кишені біля серця дикі муки
якщо в коханого, тоді не жаль.
А місяць в небі сумно мріє
шукає щастя вдалині
а зірка йому серце гріє
хоч ніби й разом, ніби й ні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
Казковий день, позначений: "було"
де ти стояв а потім обернувся
дощем усмішок душу замело
то був той день що все-таки відбувся.
рука в руці, а погляд десь у небі
сміялось сонце, діти й я
люблю, кохаю, поруч - все що треба
а потім ти напишеш що твоя.
фонтан тріпоче бризками в обличчя
а під ногами райдуга блищить
як же зійшлись ці різні протиріччя
чекаючи роками і будучи лиш мить.
буває час коли розмови зайві
коли каштани дивляться услід
тоді в цілунку місячному сяйві
лиш шепіт щастя й двох сердець політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
а так чекала що напишеш
щоч літеру, хоча б півслова
а так чекала що почуєш
мої відмовки, неготова.
а так хотілось щоб був поруч
я б заглушила свої грози
лиш просто був,отут, праворуч
і ніжно витер мої сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2011
я хочу стати диким полем
щоб лише вереск ріс усюди
щоб страшно викричати болем
той гріх що так шматує груди.
я хочу стати диким звіром
щоб свою душу розтерзати
щоб сумніви пустить за вітром
щоб все забути і не знати.
я хочу стати диким птахом
щоб з скелі кинутись у море
щоб все згоріло чорним прахом
щоб радість захлинулась горем.
не хочу бути спогадом в кишені
який пускають знову на дебют
серця- лише для слів мішені
я розчинюсь, а ти забудь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2011
думки рояться в голові
а мозок спить, нема вже сил
чого стоїш? Давай, іди
блукай серед ідей могил.
шукай ілюзію душі
лови емоції в мішок
де гола правда запиши
не руш калічених пташок.
тривогу не тривож дарма
хай меркне під осиковим кущем
самотність хай гуля одна
вмивається солоним сліз дощем.
не міряй маски у театрі
він мій, я тут одна зіграю
привіт передавай маньякам
вони несправжні, я це знаю.
не смій тут рятувати віру
хай тоне...краще б не тонула
тут добре, тут всього надміру
лиш сумом радість знов війнула.
ласкаво прошу, - цвинтар мрій
а десь тут поруч сенс життя
ти не дивись мов сам не свій
ех,жаль немає вороття.
а там незвіданий примарний дім
живуть там щастя,радість й сміх
та завжди нехтую я ним
вина моя,мій персональний гріх.
я все сама, ти лиш дивись
не руш і не чіпай нічого
ну все, востаннє озирнись
розбив...останній, не пущу нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2011
невже це був уже не сон
невже ти був насправді справжнім?
в обійми захопив, в полон
і полетів у ранки ранні.
розправив крила і упав
в мої обійми сніжно-білі
ні, ти насправді вже не спав
то був не сон, а твої мрії.
за хмарами ховався тихо
та я однак тебе впіймала
і ти залився дзвінким сміхом
ти був щасливий,я це знала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2011
з книжкою під жовтим ліхтарем
з каштановими думками
йду й співаю під дощем
з босоніжними ногами.
Темна вулиця сміється
а дорога плаче небом
цвітом вишні пісня ллється
все чого для щастя треба.
пахне голосом зітхання
квіткою горить на шиї
тут не можна без кохання
навіть дощ цього не змиє.
губи усмішка лоскоче
погляд ніжно обіймає
серце випурхнути хоче
поцілунок не пускає.
31/05/2011 21:08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2011
секунда довжиною в вічність
резинові слова і гумова тиша
навіщо показна публічність
я просто твоя забута колишня.
нервові рухи, відводиш погляд
прикинешся що хтось телефонує
уперто тамуєш нав"язливий здогад
що їй тебе уже не бракує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2011
when eyes are full of tears
when tired of hypocrisy and deceit
forget your aches and fears
don't curse, you only bless it.
forgive the others and yourself
just drive away that doubt
to put offences on the shelf
and never take them out
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2011
вбиваю час в книжках
щоб утекти у невідомість
живу не тут, живу в казках
там моє серце,тут свідомість.
це мій приватний вигаданий світ
де я ховаюсь від проблем
там буква то колючий дріт
від нерозгаданих дилем.
там я свій власний режисер
пишу життя у віршах
сценарій вільний від афер
там не таке, там інше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2011
усе для інших
ніщо для себе
заради більших
заради треба.
залазиш в рамки
малюєш стіну
не ставиш крапки
життя лиш піна.
завжди все терпиш
вночі ридаєш
як дишеш брешеш
усе ти знаєш.
вдаєш сліпого
насправді зрячий
нема нікого
лиш труп ходячий.
залиш ці спроби
не залишайся скраю
ми - не мікроби
а життя минає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011
лежу на чужонесвоєму ліжку
дивлюсь на зорі уночі
під головою тверда книжка
у думці: "просто утечи"
навколо пустинна темна кімната
у планах рефератів череда
на ноуті моцарт - плачевна соната
о Господи, завтра уже середа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011
синкретизм душі і тіла
все віддай, собі відмов
я давно цього хотіла
ти приборкуєшся знов.
вир по замкнутому колу
задоволення у рамки
егоїзм -то славна школа
хоч програю знову ставки.
буйство поруч із шаленством
щось всередині затисло
під свавільним диригенством
втратити себе навмисне.
розривається свобода
тягнуть камнем заборони
не життя,лиш епізоди
ми живемо по шаблону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2011
я хочу вимкнути безсоння
поринути у безпроглядний сон
натомість думки гайвороння
ламають мозок як картон.
годинник в тиші відбиває
а за дверима чутно кроки
ця клята ніч все не минає
а в мозок міцно вп"ялись голки.
тут кожен подих ехом віддає
в густий безмежний морок
а там у тиші дехто є
вони вже йдуть, вони вже скоро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2011
коли замовкне повінь слів
я тобі казку оповім
про злу буденність і красу
я тобі мрію принесу
там де кінчається люблю
для тебе сонце я зроблю
наїмся горя досхочу
крізь простір часу прилечу
на крилах суму і турбот
де доленосний поворот
я буду спогади тримать
ростить,плекать, не забувать
сльозами погляди зрошу
у Бога щастя попрошу
коліна в смутку я схилю
і шепотітиму: "люблю..."
я тобі казку оповім
коли замовкне повінь слів.
spring 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2011
змивається грим
знімаються маски
нема більше прим
нема більше казки.
зімкнулись завіси
і згасли всі лампи
замовкли куліси
нема дифірамбів.
герої вже люди
глядачі знов герої
театр усюди
гра - бути собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2011
Як добре страусам ногатим –
В пісок голівоньку сховати;
Як добре тим козлам рогатим –
У них проблемам не бувати.
По суті й в нас проблем нема,
Ми все вигадуємо вміло,
Хвилюємось і плачемось дарма,
Нам просто важко жити сміло.
Не маю права я судити
Себе і інших заразом
Сама не зможу я змінити,
Змінити зможемо разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2011
- Де вони? Де вони? Де вони? Та де ж вони?
- Хто?
- Думки. Я їх поклав десь туту, поряд з ідеями і міркуваннями.
- І де вони зараз?
- Якби я знав, то не шукав би. Куди ж я їх поклав?
- А у тебе запасних нема?
- Нема.
- Я завжди всім кажу що треба все записувати. Мої думки завжди розбігаються.
- Але де ж вони? І під ліжком нема. Під столом я вже дивився. Куди ж я без них. Старий я вже, старий…
- Вони хоч всі в купі лежали?
- Та ні, одна там, одна туту,інша якась недороблена.
- Воно й не дивно, що від тебе думки втекли. Залишиш без нагляду і все. Ну добре, добре. Візьми поки мої, доки свої не знайдеш. А коли знайдеш, обов’язково віддай, зайві ніколи не завадять. Але не припиняй пошуків.
- Дякую, а як же ти?
- У мене запасних багато.
- Ааааааааа … - задумливо відповів старий і подумав: «Як це, запасні думки?...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247650
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2011
єдина, кохана, остання
просто лицемірство слів
цілунок палкий і той на прощання
омана усе що мені говорив.
наївні дитячі надії
гордість упала униз
розтоптані зібгані мрії
я просто одна із незлічених із
твій погляд чорніший чорної ночі
не кисни, сльози з оббличчя зітри
поглянути сумно в твої чисті очі
така я, не твоя дівчина номер три
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2011
Поет описує все яскраве
Що стоїть або лежить навколо нього,
Поет описує все цікаве,
Що робить речі біліше всього.
Навпроти мене стоїть порошок,
Не скажу якої марки,
Не скажу смачний чи ні,
Щоб не було більше сварки.
Чого ніхто не любить порошок?
Що він комусь зробив?
Скажи комусь: «Пишу про порошок»,
Всі скажуть: «Ну ти що здурів?!»
Ні,чесно не писала би про порошок,
Якби сказали: «Не пиши».
Чогось людину тягне робити те,
Що хтось комусь заборонив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2011
Все стало не так, неправильно. Найпрекрасніший у світі акт перетворили на мерзенний сором. Те що мало б об"єднувати дві душі, стало розбивати навіть ті крихти що залишилися. Єднання тіла, душі і духа стало банальним насиллям. Любов проміняли на ілюзію, вірність на полігамію, шлюб на розпусту, насолоду на тваринний секс, стосунки на купу умов і договорів. Де ж тоді знайти щастя?
На що перетворили людину? Особистість стала соціобіологічною істотою. Де ж тоді душа? Маріонетки в руках сірої маси. Де кольорові смуги? Чому наше життя має лише чорно-білі смуги? Хіба ми були створені ляльками? Хіба в нас всередині пусто? Або ж в нас є батарейка і ми інколи кажемо: "Привіт, мене звати Люся, я живу в місті, ходжу на роботу, сплю з чоловіком і сварюся на дітей."?
Ми рятуємо дерева, але вбиваємо дітей. Шукаємо вірного вічного кохання, а коли одружуємося перестаємо кохати. Невже це кінцева зупинка почуттів? Невже шлюб це їхнє кладовище? Ми начищаємо до блиску взуття, але засмічуємо планету. Ми посміхаємося лише з розрахунку. В маршрутці сідаємо на те місце, де поруч нікого немає. Постійно намагаємося вирватися із тісної сірої клітки, а варто лише зняти пов"язку з очей і тоді відкриється неймовірний світ, розмальваний міріадами кольорових відтінків, сповнений любові, добра, вірності, щирості і безмежного щастя. Бо Ти для цього і створений. Ти Imago Dei - образ Божий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247364
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2011
Тупо вбиваю свій час на ніщо. Депресивний пофігізм і небажане небажання щось бажати. Повне позбавлення часткового усвідомлення самоусвідомлення без оптимістичного погляду на майбутню самореалізацію. Бунтарний традиціоналізм із задушеним повстанням десь глибоко всередині. Гордість запихає саможалісливі думки якнайдалі. Вивчаючи тріщині на стелі розумієш що не хочеться нічого розуміти, абсолютно і категорично. Словесна абракадабра заплутано підтверджує незрозумілість безнадійно ненадійного бездійного байдикую-чого? стану. Марна гіперболізація недовершених думок, недо… недорозумію, недохочу, недомірію, недоживу. Суцільне недо безцільного переіснування. Пере-думати , пере-писати, пере-жити,пере-слухати, пере-горіти . Надмірна безмірність недо і недостатня кількість «саме того,що треба». Промазав…промахнувся…проїхав…пройшов…прочитав…прослухав…пролетів… пропустив… провтикав… отак і прожив. Про все і про всіх окрім «саме того», а може «саме Того»? Може… Але, може, можливо, напевно непевно, але неймовірно невизначено. Незрозуміла словесність суперпростого думкоіснування з абсолютно ясним діагнозом, але занадто завчасним, запізнілим, забутим, захованим, закоханим самоегоїзмом. Отут-то класно було б зробити нав*язливо правильні завчені висновкофрази з маскою доброзичливо-лицемірної посмішки самому собі, але самофальшивість самообману дістала до самосвідомості і самовираження вперто пручається з безнадійною надією на щось. Щось… Хтось…Колись…Десь… Може…Буде…Хотіти…Забути…Дурницю…і…просто жити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247150
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2011
оригінальна банальність
дві крапки і дужка
підробна френдальність
для тебе все, друже.
знак більше і трійка -
чисельне кохання
а усмішка - змійка
підступна, востаннє.
три крапки замінять
і погляд і доторк
три крапки не змінять
монітор, вимкнення, морок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2011
пусті обіцянки
пусті непотрібні слова
депресія
з пізнбої ночі до раннього ранку
від пустості просто болить голова.
намарно забути незабутнє
запхнути у найглухіший куток
минуле, не лізь в моє світле майбутнє
я добре запам*ятала твій дотепний урок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2011
абракадабра слів в думках
дифузія світоглядів в душі
емоції...тримай себе в руках
як не кричиш, то хоч пиши.
шизофренія протиріч
мільйони ""нІ!", "але..." й "навіщо?"
навколо серця - глупа ніч
В душі зловіще вітер свище.
а світло гасне в голові
і хочеться натиснути "turn off"
а як читати це тобі
то МИ-один? Чи ТИ вже вдвох?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2011
можливо вже не сніг
а в серці все ще осінь
безмовно підло сумнів ліг
і підкоритись йому просить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2011
Під місячним покровом долі
у синьоглазу далечінь
бреду приречено поволі
а поруч мій крилатий кінь
накриюсь зоряним серпанком
під ноги море простелю
і може якось спозаранку
скажу що я тебе люблю
а потім я відкрию небо
і несусвітньо закричу
бо я так хочу, бо так треба
розправлю крила і лечу
на землю виллю щастя тацю
дощем із сліз зрошу квітки
і непосильну плідну працю
закрию в пальцях навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2011
іти і думати віршами
непросто простими
легко нелегкими
я знову відхворіла Вами
калюжною дорогою
асфальтними тривогами
сирими думками
і знову, знову Вами.
брудними алеями
мокрими деревами
зів"ялим жовтим листям
а не набридло Вам?
лицемірною радістю
ревнивою заздрістю
прикидатися що живете
щось із Вами не те...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2011
багатошумно, баггатоглосно
багатодумно в голові
від того всього трохи млосно
а я валяюсь на траві
шукаю вир ідей незваних
кручусь і падаю униз
від незліченості коханих
малюю вибір як каприз
торкнувшись сонця ненароком
і не опікшись знов літать
отак в коханні рік за роком
без перестанку вікувать
а коли ревнощів серпанок
зачне нам душу огортать
чорніша ніч перед світанком
а потім разом день стрічать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2011
дивлюсь я у дзеркало
й думку гадаю
чому не сліпа я
чому очі маю?
щоб бачити зраду
а поруч і підлість
а може відраду
і разом і вірність
захочу - побачу
а ні відвернуся
образять - заплачу
і знов засміюся
дивлюся у дзеркало
й думку гадаю
гому не сліпа я
чому вуха маю?
щоб чути пташок
і мелодію тиші
як спить потічок
і бунтуються миші
як плачуть дерева
як вітер гуркоче
росте як трава
і як голуб туркоче
як дихаєш ти
ледь чутно,тривожно
ти хочеш піти -
відірватись не можна
дивлюся у дзеркало
й думку гадаю
чому не німа я
чому мову маю?
невже щоб мовчати
німою померти
а може кричати
кричати до смерті
кричати про душу
що трепетно тліє
що думати мушу
плекати надію
кричати про горе
кричати про радість
про сумнівів море
про довбану гордість.
дивлюсь я на себе
та й думку гадаю
чому не із каменю
чому серце маю?
невже щоб страждати
дарма сльози лити
а може кохати
кохати і жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2011
Люблю як дощ у шибку барабанить,
Приносячи сумні думки.
Люблю як зорі й місяць сяють,
І сумно й радісно мені.
Чому ти плачеш,дощику нещасний?
Чому ховаєшся від всіх?
Чому не йдеш ти в день прекрасний,
Даруючи всім радість й сміх?
Ідеш вночі,потай від всіх і всюди,
Яка образа серденько шкребе?
Ховаєшся від голосного люду,
І скаржишся жаліючи себе.
Осінь 2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2011
Мені не треба палких поцілунків
Мені не треба романтичних признань
Мені не треба щастя, не треба дарунків
Безглузда мрія з сліпою вірою знань
Мені не треба твоя рука поруч
Мені не треба твій погляд смішний
Мені не треба опора праворуч
Можливо ти інший і зовсім не мій
Мені не треба, не треба, не треба
А якби хотілося мати це все
Усе що хотілося б знати про тебе
Що ти справжній і любиш мене.
2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2011
Ніколи не писала про кохання,
До мене все написано давно,
Дарма ж розтратити страждання,
Хоча мені,здається,все одно.
Щось нове написати не зумію,
А може і зумію,коли так,
Не описати коли серце мліє,
Допоки не відчуєш – ти жебрак.
Дарма усі завмерлі фрази,
Дарма весь пафос у чужих словах,
Одне й те саме раз за разом
З сльозами щастя на очах.
2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2011
В один момент у тебе все:
Кар’єра , дружба і кохання,
Надія, щастя,радість, - блеф,
А потім пустота й страждання
І тут питання: «Як? За що?»
Бо понадіявсь на людину,
Бо прийде час, не бозна-хто
А й рідний брат ударить в спину
І зрадять всі, тут винятку нема
Якщо ти думаєш є виняток з усіх,
Я теж так думала і думала дарма
Від друзів ти почуєш лиш презирство й сміх
І ти залишишся один
В безвір*ї з позначкою «тупик»
І марно скільки ще годин
Ти зможеш стримувати крик
Шукай підтримку, та не тут,
Тут знову й знову тебе зрадять
Тут гріх – великий чорний спрут,
який тебе на дно потягне
Серед людей підтримки не шукай
Їх серце спорчене й лукаве
Ісусу двері відчиняй,
Не бійся, він тебе не зрадить.
26.05.09
00:17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2011
Егоїзм – рушійна сила людства,
Усе звелося до одного «я»,
Самопожертва на грані самогубства,
Совість і та не твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2011
Серце пташки у лещатах клітки
Так дрібно тремтить і тріпоче,
Так пахне нектар солодкої квітки,
Туди серце пташечки хоче.
А клітка із золота міцно тримає:
Красива,тоненька,розкішна,
Все держить і держить,ніяк не пускає,
Сидить в ній пташина невтішна.
Навіщо це золото,де тут свобода?
Навіщо для інших,а що у душі?
Ось тут соломинка,а де тут колода?
Тобі тут відчинять,ти тільки проси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241835
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.02.2011
Хто я? Живу я чи помер?
Якщо це смерть,то де ж життя?
Якщо життя,то краще смерть.
Розбиті мрії, - уламки самолюбства,
І знов невдача,чим я заслужив?
Навіщо марні спроби самогубства,
Яких би ти ніколи не здійснив.
У мене є свідомість та немає мрій,
Я ще не мертвий,значить ще живий…
24.10.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2011
Невдало кинуте слово
Бумерангом повернеться назад,
І вжалить тебе самого,
Якщо ти не скажеш: «Пробач».
Рот відкрив - і помилка готова,
Не повернеш його як раніш,
І хоч трішки,хоч майже півслова,
Перше думай,а потім вже ріж.
Не потрібна велика промова,
Можна повістей не говорить,
Бо достатньо одного лиш слова,
Щоби ранить,а можна і вбить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011
Не дивися на мене, я потвора!
Чого стоїш? Біжи, тікай!
Не дивися на мене, я потвора!
Чого стоїш? Біжи, прощай.
Я недостойний
Недостойний навіть бути біля тебе
Я недостойний
Недостойний, відійди від мене
Дивлячись на мене не кричи
од страху і відрази
Дивлячись на мене утечи
Я заслуговую лише образи
Відкрий своє обличчя
Я тебе не бачу
Відкрий своє обличчя
За спасіння я віддячу
Ні,не відкрию, навіть не проси
Навіщо я тобі такий жахливий?
Для тебе - ідеалу вічної краси
Я навіть погляду зронити недостойний
Навіщо кажеш речі ці страшні?
Хіба лише краса у світі править?
Навіщо кажеш речі ці сумні?
Мене ніщо не змусить більш тебе зоставить
Ти помиляєшся, іди,не муч мене
Тобі не зможу дати я нічого
Ти помиляєшся,іди, рятуй себе
Не хочу більше бачити нікого
Хіба у тебе щось прошу?
Відкрий обличчя лиш, благаю
Тебе відвік не залишу
Ти не такий, і я це знаю.
О ні, як тільки спала ця завіса
Ти зникла і розвіялась як дим
Ти гарною була, лялькована актриса
Розбила серце, ну і грець із ним
Навіщо ті слова казала?
Про вічне і прекрасне «ми»
Навіщо серце розкромсала
Його відтоді склеїти вже більше не змогли
Я бридкий, я чудовисько, я знаю
Навіщо ти знущалася із мене
Так ніжно ти казала «я благаю»
«ніколи не поїду я від тебе»
Таким як я не місце в світі
Смерть від життя один рятунок
Таким як я не місце в світі
Подай-но ніж, візьми лиш поцілунок…
Хто з них чудовисько а хто красуня?
Якщо краса це лиш обличчя
Хто з них чудовисько а хто красуня?
Душа – причина протиріччя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011
Наркотики,голка і шприц,
П’янки,секс і потім трава,
А зранку улюблений «біленький принц»,
Скажи,чому я настільки права?
Саме тут я хочу помилятись,
Сказати що все брехня і обман,
Та я продовжую вперто жахатись,
Ти нещастя свого наркоман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011
А ты один, совсем один,
Печаль лишь дышит одиноко,
Сопротивляться нету сил
И от унынья недалеко.
А я одна совсем одна,
Сижу в кромешной тишине,
И никому я не нужна,
Лишь дождь заботиться о мне.
Здесь больно, холодно и мокро,
Здесь, так далеко от тебя,
И даже трепетные слезы,
И те покинули меня.
А жизнь идет, как было раньше,
И люди радостно живут,
А я от них все дальше й дальше,
Как будто и не там, не тут…
Лето 2008 «Сигнал»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241335
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.02.2011
Вона вмирала,довго і повільно,
Боролася за право жити знов,
І падала б’ючися об каміння,
Збиваючи стражденні ноги в кров.
Вона ховалася від всіх і всюди,
Блукала між країн і царських сіл,
О,скільки ще про неї скажуть люди,
Вона ж ридала,згадуючи біль.
Вона давилася чужим жаргоном.,
Випльовувала не свої слова.
О,ні!Змінили нашу рідну мову,
Вона вже не така була.
Колись за неї помирали люди,
Мільйонами лилася кров,
А зараз нехтують усюди,
Що заважає їй розквітнуть знов?
Розквітнуть і цвісти уперто,
Не бачачи руїни й сліз,
Іти не скуто,розпростерто,
І щастям осявати всіх.
Осінь 2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2011
стерти життя як сторінку в контакті
видалити друзів
скасувати заявки
не прийти на зустрічі
стерти усі фото
заховати нотатки
стати знаком питання
поміняти пароль
і його забути
вийти із онлайну і просто не бути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2011
Такий відвертий оптиміст
Хапає музику у жмені,
І виє тонко піаніст
Під млосний звук віолончелі.
І скрипка пісню затіва,
Сопілка там грайливо грає,
Один момент і вже нема,
Один момент і затихає.
Маленька паличка чарівника
Керує жадібним оркестром,
Який ніяк не затиха
Під чуйним,сильним диригентством.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2011
Сховати біль
За маскою облич
Зоставить тінь
Поринути у ніч
Пірнути в кригу
Закрити очі
Спогади в книгу
Більше не хочу
Сльози рікою
Мрії завмерли
Долею злою
Навіки померли
Крик в тишині
Рукою об стіну
Жаль в далині
Навіки покину
Не вірю не знаю
Ілюзія правди
Можливо кохаю
Окремо назавжди
Заздрісні люди
Серце в кайдани
Щастя і чудо
Напевно не з нами
У пошуках смерті
Розтоптані мрії
Нещастя в конверті
Без краплі надії
Коли чорнота
То найкращий дарунок
Солодка вода
Та отрути пакунок
Серце спинилось
Ридати не треба
Життя закінчилось
Не можу без тебе…..
Зима 2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2011
- Скажи,чому ти такий?
- Тому що всі такі.
- І ти не хочеш бути іншим?
- Ні.
- Чому?
- Засміють.
- Ну то й що.
- …?
- А чому тебе засміють?
- Тому що не такий.
- Будь не таким,не будь як всі.
- Ні один проти всіх не піду.
- Чому?
- Затопчуть.
- Чому?
- Бо світ такий.
- А чому світ такий?
- Тому що всі такі.
- Ні,тому що ти такий як всі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240356
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 11.02.2011
- Я бачив краплю…
- Ти бачив біль…
- Ні,краплю.
- Точно біль.
-Доведи.
-З крану впала крапля води – останні гроші бідної сім’ї, яка все віддасть за оплату рахунків. Надворі падав дощ. Bін падав щедро. Люди ловили його руками. Дівчинка набрала повні жмені дощу, вмилася, облила волосся. Вона не знала, що наступного ранку її відвезуть до лікарні з тяжкими опіками, а волосся повилазить від радіації, 86-ий…Випала роса. Дивна,червона. Під листком сховалася велика червона крапля. Його мати більше не зможе встати з ліжка, принести собі води і вмерти спокійно… Сльоза скотилася по блідій щоці. Дівчина сиділа біля свого коханого. Він був ніби живий, ніби… Відморозки вкололи собі ту краплю що коштувала їх власного життя і життя того хлопця, що лежав поруч із дівчиною, по чиїй щоці досі бігла сльоза. Крапля міцної розчинної кави впала на звіт слідчого, коли він писав про трупи двох підлітків: хлопця і дівчини, що були вбиті, пограбовані і наркотично залежні. Крапля, одна лише крапля потрапила в калюжу, щоб доволі молодий чоловік із краплею алкоголю в крові йшов по мосту і підсковзнувшись, упав з урвища…Онук приніс діду старе вино. Дід випив, перед тим залишивши спадок онуку. Крапля онукової любові вбила діда. Крапля злоби, підлості, корисливості, псує людину, лише крапля…
- Не так, все було не так! Крапля дощу впала на спраглу землю, дала початок урожаю 33-го, дала життя мільйонам. В пустелі знемагав блукаючий, в очах темніло, він впав і повз наосліп. Крапля потрапила йому на губи, він прокинувся і побачив оазис. Сльоза матері текла по змученій щоці, коли їй у 4-ту палату принесли її маленьку здорову крихітку, з двома ручками і ніжками. Така сама сльоза тектиме коли вона поведе її у перший клас, видаватиме заміж і няньчитиме онуків. Крапля вакцини зцілила від страждань мільярди, врятувала міста, а то й країни. Крапля терпіння примирює сварку. Крапля співчуття зцілює серце. Крапля довіри знаходить друзів. Крапля добра змінює світ. Крапля віри зрушує гори.
- Може й так…Але все одно…
- Не про це зараз. То зебра біла у чорну смужку, чи чорна у білу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240157
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2011
Яка висока гора. Як довго йти до верху. Тоненька вервечка рабів тягнулася вузенькою змійкою від підніжжя аж до самої верхівки. Верхівки,за якою ховалося сонце. Люди йшли до сонця,вони не знали що ніколи туди не дійдуть: частина впаде на шляху,частина дійде до сонця,але не знайде його там,але всі вони вперто вірили що рухаються правильно,що досягнуть сонця.
Не зважаючи на те,що було темно,було жахливо спекотно, але раз у раз було так холодно,що ноги ледве відривалися від палаючого каміння. Раби самі не розуміли чого хочуть і що відчувають.
Один раб,як і всі,мав пошарпаний одяг,але пишався ним,бо такий одяг був у всіх. У нього були сандалі з дірками,але всі йшли босі і тому йому заздрили. У нього був новесенький мішок,але в ньому лежало стільки ж каміння як і в кожного. Кожен раб ніс величезний мішок зі своїм камінням. Він не знав навіщо його ніс,але ніс. Мішок цей був надзвичайно важкий,він давив спину і гнув донизу. Деякі падали під його вагою,інші йшли по їх трупах,але забирали їх каміння,повторювали помилку. Навіщо їм було зайве каміння ніхто не знав. Мішок ставав все важчим і важчим.
Той раб,у якого був новий мішок і діряві сандалі думав: "Як мені погано. Мені,напевно,найважче з усіх. Я такий хороший,я не заслужив. І мішок в мене гарний,але от скільки в ньому каміння,- дуже багато. А от у мого сусіда спереду точно менше каміння. А що як я покладу йому в мішок всього один камінчик. Йому,напевно,не буде тяжко..."
Раб вийняв камінець і поклав у мішок сусіда.
"От гарно. І мені легше,і йому все-одно. Але щось не набагато мені легше. Все залишилось як було. Покладу-но я ще один камінчик."
Раб дістав найбільшого камінця і поклав у мішок сусіда.
"Ти диви,навіть не помітив. Покладу-но ще один."
Так раб переклав майже половину своїх камінців у мішок сусіда,але його тягар ніяк не ставав легшим,навпаки все важчим і важчим. Раб все більше і більше камінців перекладав у мішок сусіда.
Нажаль цей раб не знав,що коли він клав один камінець у мішок сусіда спереду,сусід ззаду клав у його мішок два камінці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240156
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2011
Один король мав необмежену владу : владу над небом і землею, водою і вогнем, над тваринами та рослинами, але найголовніше – над людиною. І маючи цю владу, маючи можливість давати і позбавляти життя цих егоїстичних, обмежених, гріховних істот, він любив їх. Любов’ю,яка не могла навіть наснитися найдостойнішому з них.
Король вирішив влаштувати грандіозний бенкет. Такого бенкету ніколи не було раніше. Він почав готуватися до свята; розіслав гінців у кожний куточок свого королівства. Проте Король знав, знав що буде, хто прийде, а хто ні. Чому? Тому що він володів усім, і часом також. Розсилаючи гінців Король знав хто знехтує, порве, пошматує і викине запрошення; хто вб’є гінця, хто вважатиме все грандіозним жартом, хто скаже що це все дурня, нікому не потрібне пусте заняття і в нього є важливіші справи. Король також знав і про лицемірів, які обіцявши прийти, вигадають безліч дурних відмовок. Знав і про людей які потрапили в павутину гріха. До кожної руки і ноги були прикуті важкі гирі. А груди були сковані липкими мотузками що заважали дихати. Але це ще не найстрашніше, найстрашніше те, що люди з гирями стояли серед болота своїх вчинків. Гирі тягнули донизу, мотузки заважали дихати. Люди самі не розуміли що знаходилося знизу, наскільки глибоко вони вгрузли і що буде потім. Вони свято вірили в «краще майбутнє» і думали що все добре. Мало кому вдавалося вирватися з болота своїх вчинків і омитися живою водою і кров’ю.
Знаючи це все Король намагався врятувати людей. Але вони вперто нічого не помічали. Багато ходили в непроникних скафандрах, які створювали самі. Це в них називалося «вберегти своє серце від зайвих страждань». Деякі люди просто розчинялися, втрачали частини свого я. Це в них називалося «не виділятися,бути таким як всі». Деякі були ще дивнішими : носили пов’язки на очах і затикали вуха пробками. Це вони характеризували як: «менше знаєш, краще спиш». Інші вперто дерлися вгору, вважаючи себе кращими за інших. Вони все дерлися і дерлися вгору по драбині. Драбина вела доверху, але кожна східця яка вже була пройдена зникала. Був певний період який вона існувала, потім вона просто розчинялася але драбина має цікаву здатність – закінчуватися. Колись, можливо, людина й доповзе до верхівки, але довго там не втримається, сходинка зникне. І падати буде боляче, можливо смертельно боляче.
Хтось з людей ховає свої вчинки у скляні баночки і виставляє всім напоказ: «Дивіться, це я, це мої заслуги, похваліть мене». Чогось ця людина не виставляє ВСІ свої вчинки напоказ; не кладе обман, наклеп, брехню у скляні баночки, демонструючи всім їхню красу.
Якийсь чоловік голодує, не спить, все береже купку золота у коморі, боїться щоб її не чіпали, економить на чорний день. Він не знає що підлогу проїли миші і його золото тихесенько поповнює величезну яму під назвою «Мені мало».
Король мав можливість спостерігати за кожним у своїм королівстві.
Один пристойний з виду чолов’яга щось старанно засовував у мішок. Щось виривалось, пручалось, знову вилазило, але чоловік вперто продовжував засовувати щось у мішок. Потім встав, озирнувся, зітхнув з полегшенням, закинув мішок за спину і рушив додому. Злякано подивившись навкруг, відкрив мішок востаннє: там лежала замучена,напівмертва совість. Чоловік зав’язав мішок, розмахнувся і викинув совість у бездонну річку «Мені все одно».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239893
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2011
Вийшла з дому, грюкнувши дверима. Сусіди поглядають, будуть пліткувати.
Все задовбало, задовбали іспити, а ще більше їх очікування, задовбало вивчення абсолютно непотрібних предметів, як-от ДПЮ. Ну навіщо мені знати будову гранати? Може колись піду в армію і буду снайпером? А раптом 3-тя Світова? Тоді саме пора кидати музейні
РГД-5, Ф-1, РГН і РГО, вони дуже допоможуть проти ядерної зброї!
А взагалі набридло бути зобов’язаною тому, що тобі абсолютно не подобається.
Не хочу! Не буду! Але треба…
Жити набридло, а вмирати не хочеться. Я нічого в світі не бачила, а вже нічого не хочу. Все не так!
На вулиці вечір. Свічки каштанів пронизують небо. На тонких клавішах листя грає сумний вітер. Скоро буде дощ. У кучерях трави ховаються скарби: розбиті пляшки, обгортки і розтоптані мрії. Моя лежить біля обгортки від чипсів зі смаком яловичини. Це дуже гидкі чипси, чесно. Але моя мрія вже навіть не блимає. Інші хоч трохи жевріють. Всі думають що це світлячки. Деякі мрії ще й сюркочуть, нагадуючи що вони тут, лежать і гаснуть. Моя здохла мрія вбита і покинута напризволяще докірливо дивиться на мене: «Ну і що?Чого ти досягла? Добре тобі?». «Ні, - з гіркотою думаю я, дуже недобре, - думаєш з тобою було б краще?» Вона мовчить, моя мрія, вона взагалі скромна і ніколи не висовується.
Згадую про дріб’язкові бажання, що стоять у мене закупорені під столом, на всяк випадок. А раптом згодяться.
Але ця мрія не дріб’язкова. Вона велика, просто величезна, шкода навіть дивитися що від неї залишилося.
Пташки впали в небо… Десь там заблимали зірки. Заграв рояль. На струни серця впали ноти і мелодія вирвалася назовні. Хотілося опинитися в безлюдному степу в грозу. А натомість всі оточуючі почули несамовитий крик. Але все було не так…Не так… Там, всередині, щось обірвалося. Зникло…
«Прощай моя мріє… Я не побачу тебе більше!»
Повз мене пройшов кіт, він зупинився, поглянув на мене здивовано осуджуючими очима і напевно подумав що я божевільна. Навіть коти так думають.
Я пішла додому, повз свічки каштанів, що обвисли на гілках, повз солом’яну траву і бутафорні дерева. Птахи злетіли в землю… Розбилися…так само як моя мрія, мрія писати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239891
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.02.2011
«Ну скільки вже можна витріщатися на мене?Я тут і так цілими днями стирчу, - думала змія і висолоплювала довгого язика з пащеки. – ходять тут,дивляться,а їм байдуже до мене,хоч би погодував хто.»
За склом була гарна, яскраво-жовта змія у чорну смужечку і люди юрмилися навколо і витріщалися на неї.
- Ша, ша, це моя змія. Змія, ану встань!
«Ще чого,якби я й вміла то не встала б, а так не діждеться.»
- Ах ти так. – хлопець взяв дрючка і почав штурхати змію.
«Ш-ш-ш. Не наривайся,бо вкушу, ти мене не знаєш…»
А хлопець усе дужче і дужче штурхав змію.
- Та досить уже,ти що не бачиш що їй боляче!?
«Ш-ш-ш. Я попереджала»
Змія блискавкою метнулася до хлопця,він верескнув від болю.
-Не треба робити їй боляче,я зараз все виправлю. – сказала дівчинка і потягнулася до акваріуму.
«Ш-ш-ш. Ця дівчинка начебто хороша,і допомогти хоче. Але хай не сунеться куди не треба. Багато пруться допомагати. Ш-ш-ш. Вкушу і ту що не заслужила. Всіх вкушу. Не дратуйте мене. Я зла,я дуже зла.»
Змія вкусила дівчинку,але та все-одно не відступала: поправила кришку акваріума,поклала їсти,прибрала сміття.
«Ш-ш-ш. Чому так? Я ж їй зробила погано,а вона мені добре.»
Щось у психології змії змінилося,щось було для неї нове: відплата за зло – зло,а може відплата за зло – добро? Може коли людина зла, вона робить боляче всім навколо? Всім тим хто винен, і тим хто ні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239731
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.02.2011
Ти тінню живеш в моїх віршах.
Ти образ,недосяжний ідеал,
Ти штучний,але я в твоїх руках
Жорстокий але ніжний кардинал.
Ти бродиш між моїх рядків,
Такий холодний і німий,
Ти міст між різних берегів,
Ти зрячий але все ж сліпий.
Ти не існуєш,але все ж живеш,
Навіщо мучаєш мене, примаро?
Холодним подихом мов воду ллєш,
Очима накликаєш хмари.
Ти є мій примус і моє натхнення,
Нічого не залишивши собі,
Пишу відверте одкровення :
«Усім своїм завдячую тобі…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2011