| Сторінки (2/171): | « | 1 2 | » |
Залишені на згадку лиш портрети
Й усипані трояндами шляхи.
Я вперше напишу тобі сонети,
Бо ти є я, а я є, мабуть, ти.
Зробили ми з тобою піруети,
Та повернути все не спромоглись.
Залишені на згадку лиш портрети:
Згубитись легко - важко віднайтись.
А що сказати і про що писати?
Сказали все, що нам з тобою мліло.
Палали ми, та вже пора згасати,
І я твоє - а ти моє - вже не відчую тіло.
Так легко ми змогли усе згубити.
А головне - тобі щоб не боліло.
28.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022
Au revoir. Пробач і прощавай!
Зберу валізи, посміхнувшись хтиво.
Au revoir. Мене не проводжай -
лиш вір й настане справжнє диво,
яке чекав так довго й так мрійливо.
Сomme ci comme ça все вийшло в нас з тобою.
Salut. Bonjour. Comment allez-vous?
"Merci" від стін відбилося луною,
Pardon за те, що я вже не люблю,
за те, що йду так швидко й без жалю́.
Мerci beaucoup за все, що відбулося,
не згадуй лихом, про́шу, mon ami.
Au revoir. Торкнись мого волосся,
в останній раз під проводом зорі.
Au revoir, хоча й болить мені.
28.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022
В твоїх руках цей світ такий маленький.
В твоїх руках усі найкращі сни.
Й життя моє в руках твоїх - легеньке -
й любов моя в руках твоїх - пусти.
В твоїх руках течуть невпинні ріки,
і обрій вкаже безкінечну даль.
В твоїх руках мої нестерпні крики,
в твоїх руках моя туга́ й печаль.
В твоїх руках все те, що поміж нами,
в твоїх руках живу і не живу.
Пишу я те, що не скажу словами.
Пишу я те, про що завжди мовчу.
27.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
Вже сутінки і я іду додому.
Напрочуд дивно лине вік наш.
Вже сутінки. А я повзу додому.
Людей нема - лиш силуети в вікнах.
Вже сутінки. Дітей батьки чекають,
Та діти їх тепер до всіх байдужі.
Вже темно тут і в небі лиш літають
Супутники, зірки й самотні душі.
Вже сутінки і рідко де-не-де
Кричать собаки на самотній Місяць.
В вікні одному жіночка пряде,
А в іншому - дитиночку колишуть.
Вже сутінки. Сповільнилось життя.
І от ревуть з-за обрію сирени -
Й дитину сонну мати підійма,
А хтось під ніс лайливі ллє катрени.
Вже сутінки - летять на нас ракети -
Чиєсь життя сповільнять до зупинки.
Вже сутінки. А де ж ті силуети,
Що в мирний час топтали тут стежинки?
Вже сутінки, а в вікнах повна темінь.
Я не складаю план на майбуття.
Вже сутінки. І вулиці - пустелі.
Для когось це вже сутінки життя.
27.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
А я ж повірив. Зрадив сам собі.
Згубив в тобі єдиний шлях надії,
згубив я віру - зможеш все змінить -
змінити лиш не можеш безнадію,
яка засіла в грудях і мовчить,
перетворивши жарти на сатиру.
Я зняв сорочку й плюхнувся у ліжко,
хоча перед тобою за́вжди голий.
Така собі оригінальна звичка:
для тебе я [i]прадавній незнайомий[/i],
а ти для мене [i]холоднюча свічка,[/i]
і вогник твій такий же загадковий.
Й чомусь сьогодні ніч така чужа,
відлуння стін з тобою знову звірив,
та після того, як зійшла роса -
зчинились двері і розбились мрії:
це все була лишень самотня гра.
А я ж повірив. А я ж повірив.
26.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2022
І хто ж тебе сюди прислав?
Хотілось жити мні спокійно.
Тобі я й слова не сказав,
Виконуючи все покірно.
В холодну зиму, літнє пекло
Я був тобі як той слуга.
Проте ловлю лиш погляд зверхній,
Проте той "я" уже не я.
І хто ж тебе сюди прислав?
Чи з неба ти, чи з-під землі?
Я в морі твому засинав,
Не дочекавшись кораблів.
І хто ж тебе на світ створив?
Боюсь, молюсь, але так хочу,
Щоб я твій погляд знов зловив,
І не зажмурював би очі.
15.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2022
Не повіриш мені. Та й не треба!
Не почуєш мене. Тільки знай:
Я так хочу, так лину до тебе,
Лиш ніколи назад не ступай.
Не озирайся і не повертайся -
Це мій тягар, але ж ніяк не твій.
І я мовчатиму, а ти лиш не цурайся
Отих страшних, невда́ваних подій.
Ти не віриш мені - хай вже буде.
Ти не чуєш мене - я змиривсь.
Час мине, і мене ти забудеш -
Я вже долі своїй підкоривсь.
16.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
Навчи мене справжнього вальсу
Після чашечки львівської кави.
В житті вчимося тільки сальсі,
Між людей загубившись роками.
Навчи мене ніжного вальсу -
Візьмися за мо́є плече,
А тво́ю талію обі́́гнуть мо́ї пальці,
І ми в танок водою потечем.
Ти вчи мене тільки лиш вальсу -
То танець споріднених душ.
Без крику, без чвар і без фальшу -
Себе партнеру віддаєш чимдуж.
Тут немає "останнього шансу".
Серед ритму з тобою блукали...
Навчи мене справжнього вальсу,
Після чашечки львівської кави.
25.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
Який же гарний, правда, у нас вийшов
цей спектакль: трагедія, драма.
Успішний він був поміж нас,
й не потрібна була реклама,
давай лиш додамо романс?
Звучать фанфари й роздвигаються завіси -
на сцені тільки я і ти.
Ми головні герої й лиш одні діячі,
потрібно лише сцену перейти.
Такі відверті у нас глядачі.
Лиш ступи крок, крок на зустріч мені -
вистріл в скроні і падаю я.
Та навколо немає смутку. Так і потрібно.
Забудьте всі моє ім'я,
все одно воно хибне.
Встеліть квітами - трояндами - всю сцену,
бо герой там буде вже один.
Принесіть ті троянди мені на могилу,
хоч зів'януть вони через часоплин -
я відчую їх стомлену силу.
19.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022
На годиннику вже перша ночі,
а я курю.
І спати ніби хочу і не хочу.
Кудись іду.
Кудись іду, забувши всі дороги,
всі шляхи.
Ведуть, мене не слухаючи, ноги
не мої.
Чекай мене, чекай хоча б тому,
що йду.
Чекай мене, чекай, бо я тону,
а не пливу.
Чекай мене, хоч я згублюсь,
і не прийду.
Та знаєш, кожної ночі молюсь
на тво́ю зорю.
23.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022
Ти переможеш в цій війні. Я вірю.
В цій війні, про яку ти мовчиш.
Переборовши відчай й безнадію,
Ти проговоришся мені
Про оборону і про контрнаступ,
Про тво́ї види зброї.
Ти переможеш, це давно вже ясно,
Не шукай невагомих героїв.
Головний герой цієї війни - ти.
Ти, ти, і ли́ше ти!
Та підірвавши стомлені мости,
Ти шлях до мене зможеш віднайти?
21.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2022
Давай хоч раз, без всіх тих алегорій,
Без тих метафор і тяжких алюзій,
По-справжньому відверто поговорим.
Я не боюсь тебе, й себе я не боюся.
Давай по-справжньому подивимося в очі,
І зашарі́вшись, їх не відведемо.
Я цього хочу. Справді, я так хочу
Згубитися в садах твого Едему.
Давай хоч раз так сильно обіймемось,
Й відчуємо сердець наївний стук,
А потім, зупинившись, розійдемось,
І буду я - твій старий, вірний друг.
Давай по-справжньому тебе я доторкнуся,
І буде в нас одна душа на двох.
Тепло відчую, й потім відсахнуся -
Не ти вже тут, а темно-сірий смог.
Давай хоч раз побудемо собою,
Хоч раз уб'ємо безпорадність зим!
Давай хоч раз побуду я з тобою
Таким твоїм, але, на жаль, чужим.
23.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022
[i]На вірш Андрія Лагути "Мені тебе мало"[/i]
Так мало тебе, й так багато мене,
Я турбуюсь про тебе, ти ж знаєш.
Та не вірю я в те, що це все промине,
Й що мене ти колись не впізнаєш.
Та не вірю я в те, що це все відпливе,
Мов корабль, сховавшись за обрій.
Й не повірю коли навіть рік промине...
Ми ж хотіли поїхати в гори.
Та мабуть тебе там я й спромігся згубити,
Втратив шлях, яким разом ми йшли.
Як тебе я згубив - зміг себе я убити.
Хоч на згадку мені напиши.
Тут так мало тебе, тут так мало тебе!
Проте я все одно ще чекаю.
Ту частинку тебе, що упала з небес,
Ніби Цербер я оберігаю.
16.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022
Так сумно щовечора в п'ятницю,
і тоді повертаюсь до рим.
Лиш міста незбагненні розрадники:
Лісабон, чи Антверпен, чи Рим.
Вихідні промайнули чудово,
немов якісь меланхолійні сни.
Понеділок, вівторок - я вдома,
лиш дорогу туди підсвіти.
А у середу снігом покриюсь.
У четвер все розтане весною,
і на зорі далекі замріюсь,
себе розлютивши собою.
Ніби справжність свою відшукаю,
та собі тільки знову збрешу.
А змирившись - хутчіше тікаю,
хоч зустрінусь з собою
в наступну п'ятницю.
21.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Я не заплачу. Ні, я не заплачу!
Але так страшно, боляче мені.
Скажи, мій друже, чом тебе я бачу
У чорній цій, оплаканій труні?
Чому тепер я над тобой схиляюсь,
Щоби востаннє просто подивиться?
Скажіть мені, скажіть, що помиляюсь!
Скажіть мені, що це все ли́ше сниться!
Чому себе так кривдить твоя мати,
В якої ти один лиш був, один?...
Мені так важко навіть уявляти,
Як зупинивсь для неї хід твоїх годин.
Чому ж тебе забрала ця війна?
Ти ж міг іще, ти ж міг іще прожити!
Та на лиці лиш усмішка німа.
Ми будемо, так будемо тужити...
Скажіть мені, що це усе неправда!
Не вірю я у те, що зараз бачу.
Але це правда. Найстрашніша правда.
Тому я й не помітив, як вже плачу.
[b]17.06.2022
На вічну пам'ять.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу.
Сумувати так сильно я буду,
Обійнявши тебе на удачу.
Хай заплачуть дощем видноколи,
Ми з тобою їм знову пробачим.
Я тебе не забуду ніколи,
І ніколи тепер не побачу.
Ми не встигли всього розказати,
І не вивчили всю амплітуду,
Та настав уже час відлітати.
Я ніколи тебе не забуду.
Ми не стали з тобою чужими,
І за це тобі знову віддячу.
Пізно стрілися наші стежини -
Я ніколи тебе не побачу.
Ми зуміли усе приховати,
Відлітай же на сво́ю зорю.
І вже краще тобі не пізнати,
[i]Як же сильно тебе я ...[/i]
15.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022
Не буває нічого наза́вжди,
наза́вжди бува лиш любов,
та любов, що всі правди в неправди,
та любов, що основа основ.
Через неї ти плачеш й смієшся,
через неї ти завжди мовчиш,
бо любов одинично дається -
та любов, про яку не кричиш.
Та любов, про яку ти лиш мрієш,
та любов, про яку забуваєш,
та у серці тримаєш надію,
хоч ніколи її не спіймаєш.
Не спіймаєш вночі і під сонцем,
лиш у серці несеш все життя
ту любов, що наказує змо́вчать,
ту любов, що веде в небуття.
20.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022
Я жив не тим, не те шукав,
не тим болів, й не тим обпікся.
Усе, що мав - я вже віддав,
і від усього я відрікся.
Я був не тим, я був не там,
не те сказав, що так кортіло.
Я не один, та всюди сам,
з усім вправляючись невміло.
Я був не той, я був не твій,
й не буду тим, ким так хотілось.
В душі промчався буревій,
і щось легеньке в ній розбилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2022
Вчуся знову жити без тебе,
Сам на сам із собою в житті.
Без пригод, без кохання і неба -
Тво́го неба, де сяють зірки.
Тво́го неба, де линуть комети,
Де планети танцюють танок.
Ми з тобою погані поети -
Так багато в віршах помило́к.
В тих віршах, що ми разом писали,
І з яких брудершафтом пили
Наші мрії, що нас не спасали,
Й почуття, що уже відгули.
17.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2022
Вона не чекає ні змін, ні пробачень,
Вона не чекає уже ні на що.
Від ранку й до ночі рахунок побачень,
Від ранку й до ночі смутливе "ніщо".
Ніхто не обі́йме і не приголубить,
Ніхто не запросить її на танок.
Вона ж бо найпершого знову полюбить,
Вона ж бо так мліє від їх балачок.
Хай просто хоч камінь покла́дуть їй в руки -
Вона ж бо уявить, що то діамант!
Самотності знову це все запорука,
Самотності це лиш новий варіа́нт.
Вона не шукає ні принців, ні коней,
Вона не шукає мільйони гроше́й.
Так хочеться лиш, щоб торкались долоней,
Так хочеться лиш тих безсонних ночей.
Вона ж ще чекає, та правильно знає:
Немає тепер в цьому світі любові.
Від ранку й до ночі себе зневажає,
Й собі завдає лиш нестерпного болю.
Та в чому ж вина її бідного серця?
Лиш в тому, що хоче воно простоти?
Вона пролила уже сліз пів відерця,
Вона ще не вірить в слова пустоти.
18.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
[i]29.03.2022
Війна. День 34.
Сестра вирушає до Польщі. Вона лікар, і їй запропонували роботу. Хочу вірити, що вона скоро повернеться, й ми обов’язково зустрінемося.
(…)
Дні проходять однаково: гуляю до вечору Чернівцями. Навіть нема, що сюди писати. Такі от справи.[/i]
Й дійсно, мені не було що писати. В мене не було ні думок, ні ідей для щоденника. Лише вірші лилися з мене, мов ріка, що прорвала греблю.
З дев’ятнадцятого й по двадцять дев’яте березня я написав свої «Лиш повір», «Коли, здається, сили вже немає…», «А правда є», «Малюй», «Найвище», «Курсивом», «Ти зрозумієш потім…», «Сестрі». Останній писався якраз двадцять дев’ятого числа, після її від’їзду. Ні один день не проходив без написаного рядочку, а от щоденник пустував. В ньому просто вказувались такі записи: « Війна. День …», – а далі після цього три жирні крапки.
А тридцятого березня я написав свої улюблені «Солов’ї». Справді, це мій найулюбленіший вірш, який не викликає у мене огиду чи несхвалення.
Власне, я не люблю читати свої вірші. Для мене вони жахливі. Я просто пишу, викидаю емоції на папір, й перечитую їх лише за якихось певних обставин, що змушують це зробити. Просто так – ніколи. А от «Солов’ї» я читав щодня. Я вивчив його на пам’ять, і він, ніби музика, звучав в моїй голові.
Я хотів написати щось гарне, й для мене цей вірш справді став красивим, чому я сам неабияк був здивований.
Хоча зараз, коли за вікном червень, я почав перечитувати свої вірші, й знаходити щось таке, що могло б мені сподобатися. А останні вірші взагалі не записував до блокноту, якщо не мав бажання колись їх перечитати. Так і настав момент, коли я зрозумів, що пишу щось недарма, й це не просто набір букв та знаків пунктуації – це частинки мене. Я вкладаю в них те, що хочу викинути з голови, але не хочу забути; те, що я не можу нікому сказати, й в чому інколи боюся зізнатися самому собі. Тепер поезія стала для мене майже всім.
Можливо, я романтизую. А можливо й ні. Хто зна? А от з прозою я поки знайомлюся, шукаючи для себе плюси, які можна виділити. Може, мрія підліткового віку – написати книгу – здійсниться?
Після двадцять дев’ятого березня розпочинаються, як я їх називаю, «трикрапкові» дні. Це дні в щоденнику, коли не було записів, а був лише порядковий день війни, й ті жахливі три крапки, які я зараз навіть не хотів би бачити – так багато сенсу я в них вкладав.
[i] 03.04.2022
Війна. День 33.
Ми повертаємося додому. Звідти вивели війська. Побачимо, що з цього вийде. [/i]
Так сухо я тоді перервав «трикрапкові» дні, що тепер навіть важко усвідомити: навіщо?
Справді, ми поверталися додому. Не без страху, але з надією та вогником в очах. В гостях добре, але вдома краще, погодьтесь?
Вісімнадцять пустих сторінок щоденника нагадують про те, що відбувалось тоді. Повірте, пустота також має змогу щось нагадувати, особливо коли вона всюди.
Я адаптувався до нового життя дуже швидко. Тривога – льох, нема тривоги – спокійне життя з усміхненою фізіономією. Проте ця усмішка так гарно трактувалася словами Лесі Українки: «Щоб не плакать, я сміялась». Життя тут не було: мало людей, мало всього. Здавалося, мало повітря. Розмінування нагадувало про ті події, які тут відбувалося, й про ті, які відбуваються зараз на Півдні та Сході. Ракети, що пролітали над нами, а потім влучали у Львів, Луцьк також нагадували про те, що війна досі триває. Не передати словами, як хотілося її зловити, перевернути – й направити на наших кривдників! Проте, я не Геракл, й не маю дві тисячі метрів росту, всього лиш сто вісімдесят п’ять сантиметрів.
[i]15.04.2022
Війна. День 51.
Вирішив, що не буду писати сюди про хід війни. Потрібно якось абстрагуватися: на носі сесія, а там – літо. Писатиму про звичайні дні, буденність.[/i]
Та й про буденність я не писав. Не було що писати. До війни я записував свої думки, події, що відбулися за день, мрії, якісь плани. А зараз немає ні мрій, ні планів, ні думок. Лише війна. Про неї я вирішив не писати, а отже мій щоденник, й мої дні разом з ним перетворилися на звичайну сіру буденність, яку я не міг оминути в своїх віршах:
[b] І день за днем. І знову: день за днем.
Життя тепер лиш сірі-сірі будні
Я повернувся знову до того,
Від чого зміг позбутися у грудні…[/b]
Він так і називався – «Сірі будні».
[i]11.05.2022.
Війна. День 77.
77 – дві сімки. Щасливе число, хоча навряд-чи щось щасливе вони принесуть сьогодні.
День розпочався як зазвичай. Трохи менше місяця не писав сюди, не було натхнення, не було що писати. Думаю повернутися. На дворі весна. Все цвіте та пахне. Краса! Хотілося б жити, аби не війна.[/i]
Так і закінчилась війна на сторінках щоденника.
Знаєте, це війна не лише на полі бою, це війна в душі кожного. В душі кожного українця.
Більше не було ні «трикрапкових» днів, ні згадок про війну в моєму щоденнику. Й мене там вже не було. Лиш інколи я з’являвся, щоби нагадати самому собі, що я живий, й що в мене все майже добре.
Озираючись назад, просто гортаючи сторінки щоденника, яких колись тобі не вистачало, щоби записати всі емоції за день, розумієш наскільки ми були щасливі. Можливо, десь нам було сумно, можливо, десь було боляче, можливо десь нам не вистачало чогось, але ми дійсно були щасливі.
Навіть на початку війни мій щоденник був більш насиченим, містив переживання, роздуми. Й чим довше продовжувалась війна – тим менше я писав у свій щоденник, а згодом взагалі припинив щось туди писати. «Навіщо?», – запитають мене. «Щоб цього всього не пам’ятати», – відповім я.
[b]08-15.06.2022
Макс Дрозд[/b]
Дякую усім, хто мене читає. Безмежно вас ціную. З повагою,
Макс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
З цього моменту починається абсолютно інакший період мого життя. До щоденника я повертався рідко, роблячи абсолютно нічого не значущі записи типу «сьогодні було сонячно», «гуляли з сестрою», «їли піцу». Інколи взагалі нічого не писав. Важко чітко описати цей період, думки змішуються.
Нарешті зустрівся з сестрами, з племінником, зі своїми рідними, що проживали тут. Ці дні я назвав би спробою [i]уникнути відриву від реальності.[/i] Й дійсно, тут нічого не нагадувало про війну. Лише повітряна тривога, яка лунала раз на 2-3 дні, й на яку ніхто не реагував. Це так дивно. Це так не звично. Це відриває від реальності, від реалій того, що зараз там, де залишилась інша половина моєї сім’ї, там, де мої друзі та знайомі йде війна, справжня та кривава. Й в ці дні, поки ми перебували тут, я намагався вирватися з цього забуття, повернути себе в реальність, та мені ніяк не вдавалося.
Ми гуляли парками, ходили в магазини, в кафе, їли смачну їжу. Чи картаю я себе за це? Ні, мабуть ні. А чи потрібно? Мабуть потрібно. Для нас це була ніби несподівана відпустка. Але інколи ми все ж таки поверталися у реальність, й це повернення було стрімким та болісним.
Я пам’ятаю сім’ю з Маріуполя, які сиділи в парку з однією валізою, одягнені в зимові речі, коли я вже гуляв у футболці. Вони розповіли мені той жах, який вони пережили. Вони розповіли про бомбардування, про те, як на блокпостах усіх чоловіків змушували роздягатися, про те, як розстрілювали непокірних на очах у сім’ї, про фільтраційні табори, про те, що вони зневірилися у житті й чекали лише тієї самої кістлявої подруги з косою, ім’я якій – Смерть.
Саме ця подія ніби запхала мене зі свого світу в світ реальний. І він був жорстокий.
[i]20.03.2022
Війна. День 25.
В мене оптимістично-депресивна апатія. І що тепер? А таке взагалі буває? Врешті-решт, так я себе почуваю.[/i]
Це був єдиний мій запис того дня. Я продовжував рахувати дні війни, але забував про неї. Дні перетворювалися на цифри. Жахливо соромно було тоді себе так відчувати. На Сході гинуть люди, розбиваються чиїсь долі, розлучаються сім’ї, помирають діти, а ми тут, на Заході, де ніщо про війну не нагадує, де немає щоденних тривог, де немає літаків, що кружляють над твоїм будинком, мов шуліки над жертвою. Хоча, зрештою, для вдалої роботи армії потрібна також гарна робота тилу, й хоча б для цього потрібно повертатися до нормального життя, забуваючи що відбувається – для допомоги армії.
Сьогодні вже червень, а мої спогади ще не пройшли й 30 днів війни. Час тягнувся тоді надзвичайно повільно, а дні та події тепер переплелися у моїй пам’яті, змішалися в певну кашу, яку я повільно їм, змінюючи кадри в голові. Лише щоденник нагадує що й коли відбувалося, як я жив. Зараз, озираючись на ті події, на свої записи, де я роздумував про те, коли це все кінчиться, й про те, що скоро все буде добре, розумію, який наївний я був.
Чорт забирай, сьогодні вже стодванадцятий день! Стодванадцятий! А я сто днів тому вірив, що це закінчиться через тиждень-два. Усі ми вірили.
Дев’ятнадцятого березня порушив свою творчу тишу. Двадцять першого березня завершив свій перший від сімнадцятого лютого вірш. Свій перший вірш українською, який писався до того легко, що я забув усі свої твори, написані російською:
[b]Пробач, що я не був з тобою.
Самі для себе ми – герої,
І прагнемо щасливого життя.
Твоїх очей не бачив я
Вже так давно. Не пліч-о-пліч,
Вже місяць майже без облич,
Та все вернеться, лиш повір.
Без тебе я неначе звір…[/b]
«Лиш повір». Саме так я назвав його. Саме з цього віршу дійсно розпочався новий період мого життя. Писати українською – ще в січні це здавалося складно й абсурдно, адже куди легше писати російською: мовою усіх книжок, які я читав; мовою фільмів, що я дивився; мовою музикантів, яких я слухав; мовою моїх улюблених поетів; мовою, яка проникла в усі сфери життя.
Проте тепер російська перестала існувати в моїх творах, та не в житті. Так швидко вона не викоріниться, хоча наше суспільство просто мусить до цього прийти. Згодом. Давайте спочатку виграємо війну, а потім – все інше. А ми обов’язково виграємо!
(далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2022
Справді, ми не вміли жити. Не те цінували, не те шукали. Що потрібно людині? Хліб, вода й життя. Звісно, це спрощений приклад, але в цілому, хіба не так? Навіщо нам все відкладати на «потім»? Хіба ми, навіть в майбутньому, будемо певні, що якомусь наступному здичавілому диктаторові не захочеться затіяти нову війну, просто так, без адекватного пояснення?
Як на мене, я би заборонив будь-які види зброї у світі. Хіба не навчила нічого Перша світова війна, Друга світова війна? Чому люди починають війни, а саме, чому війни починає диктатор, правитель? Чому він ніколи не запитає у простого люду, що їм потрібно. Знаю, що відповідь очевидна: потрібне спокійне життя, впевненість в наступному дні, стабільність, але аж ніяк не війна. Війна це море смертей, море крові, море болю. Людство дійсно любить війни. Мабуть, ми єдиний вид живого на планеті, який через нудьгу розпочинає братовбивчі війни. «Братовбивчою» я назвав би кожну війну, адже всі ми, незалежно від національності, раси, статі й інших відмінностей – брати та сестри, тому що живемо на спільній планеті. Вона – наш дім. Прикро, що не всі це розуміють.
Люди – найрозумніша, та водночас найтупіша гілка еволюції. Й це факт.
[i]09.03.2022
Війна. День 14.
Незрозуміло, куди йде ситуація. Біля школи поставили «Гради». Скоріше за все, цю ніч проведемо в льосі.
Багато техніки знову їхало повз нас. Вчора ввечері бомбардували Малин. Ми вже ніби й звикли до вибухів, залпів артилерії, та найстрашнішою досі залишається авіація. На ряду з нею – вогонь у відповідь. Це тобі не ракета, яка летить по координатах (й тим не менше промазує), це просто хаотичний приліт снарядів, і ніколи не знаєш, куди впаде він сьогодні: чи на будинок, чи на льох, а чи повз…
(…)
Геополітична ситуація, ніби, згущується не на користь ворога. Побачимо, що з
цього вийде, й що буде далі.
(…)
Як і думав – проведемо першу ніч в льосі. Приїхали рідні, лише бабуся нікуди не ходить. Безстрашна.
Сестра вчора зуміла вибратися в Чернівці. Нарешті, ми так переймалися. Там спокійніше, ніж в Києві. Страшно уявити, що вона пережила, коли на сусідній будинок впав літак. Жахливі дні.
Читаю новини. Пекло в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці, Макарові… Не хочу коментувати. А Маріуполь? Все вернеться. За все заплатять.[/i]
Того вечора щоденник я залишив вдома. Саме того вечора я подумки попрощався з
усіма рідними та друзями. Літак скидав п’ятсот кілограмові бомби прямо на нас. Одна впала на відстані триста метрів, інші – приблизно чотириста-п’ятсот. Все здригалося. Було щонайменше шість вибухів. Не передати словами відчуття, коли
от-от все може закінчитися. Саме тоді в мені щось «зламалося». Саме після того дня я перестав боятися пострілів, вибухів і спокійно на все реагував. Саме в той вечір я вже не схиляв голову й не підскакував від кожного вибуху – я спокійно сидів, вслухаючись в кожен проліт ворожого літака, й рахуючи вибухи: «Цей ближче. Цей далі. А цей вже зовсім поруч! Готуватися?».
Та до чого можна готуватися? Цей момент, який я не хочу називати (але всі читачі обов’язково здогадаються, що я маю на увазі), приходить несподівано. Ніколи не готовий до цього. Завжди здається, що можна ще прожити, хоча б день. Завжди здається, що ти ще стільки не зробив. Та кістлява подруга з косою не запитує – вона просто робить свою роботу.
Дійсно, того вечора в мені щось «зламалося».
[i]10.03.2022
Війна. День 15
Ніч, на відміну від вчорашнього вечора, пройшла нормально. Спали спокійніше, ніж в будинку. Напевно тому, що розуміли, що глибше льоху вже не сховаємося. Пишу це знову з нашого «бункеру».
Вечеряли тут же. Випили вина, заспокоїлися. Щось бомбили, але не поруч. Моя реакція після вчорашнього не є таємницею – її не було. Просто ніяк не реагував. Ніби так і потрібно. Інколи страшно від того, що ми до цього звикаємо. Але такі реалії.
Що нам приготувала ця ніч? Поняття не маю. Всі вже сплять, лише я пишу. Добре, що взяв щоденник сюди. Хоч почитаю своє життя до війни, надихаюся повітрям з його сторінок.
Після такої вечері, звісно, розслабилися. Але якщо задуматися: коли воно все скінчиться? Надіюся, зовсім скоро. Військові від нас виїжджають, загрози ніби стає менше. З одного боку – хочемо їхати в Чернівці. З іншого – не знаю, чи це буде вірний вибір. Я вже навіть погодився, хоча був проти. Проти тепер лише батько, але я знаю, що ми його «дочавимо». Це просто питання часу. Та чи вірний цей вибір? Не хочу ні про що думати, не хочу нічого аналізувати. Єдине, що хочу зараз – це спати.
11.03.2022
Війна. День 16.
Прокинулися. Зібралися. Поїхали в Чернівці. Лише ввечері я про це роздумував, а
тепер це дійсність. Забрали собаку. Хотіли забрати всіх інших, але мій дядько був проти, отже, моя молодша сестра, дві бабусі, дід, дядько та тітка лишаються. Болісно. Щось ніби вирвали з душі. Але ми їдемо. В матері здають нерви, я не бачив її такою. Вона дуже вразлива. В Чернівцях їй буде краще.
В селищі лишилося дуже мало людей. Це й наводило паніку на матір. Вона вмовляла батька, та він не піддавався. Вирішальний момент настав, коли вранці йому зателефонував брат та сказав, що вони з родиною їдуть до Чернівців, в них там буде прихисток. І ми теж наважилися. Сільськими дорогами, під звуки сирен, але ми поїхали. Все лишилося в будинку: фото, спогади, емоції. Все життя. Взяли лише пару речей, гроші, документи, речі першої необхідності й ноутбук.
(…)
Доїхали не без пригод. Якась несправність в колесі. Дотягнули до Любара. Благо, там був автосервіс: півтори години – й ми знову в дорозі.
(…)
В Чернівці приїхали близько 20:00. Місто живе. Море людей, відкриті магазини, кафе: все працює, всі ходять на прогулянки, немає блокпостів. Про війну нагадує лише комендантська година та світломаскування, та й ті розпочинаються о 22:00, а не о 18 годині, як в нас.
Дай Бог, щоб люди тут і не знали війни.
[/i]
(далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950802
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2022
[i]07.03.2022
Війна. День 12.
(…)
Ми сидимо вдома. О п’ятій ранку ми прокинулися від того, що дрижить земля. Їхали «Гради». Їх було багато, більше тридцяти машин. Рухалися в напрямку шосе – туди, звідки щовечора доноситься сяйво вибухів, які ми споглядаємо з вікна. Вибігли на вулицю – горизонт горить. Мигає, мов новорічна ялинка. Там йдуть запеклі бої. Поки пишу це – за моєю спиною лунають постріли артилерії. Нашої. Від нас до ворога.
Десь годину відсиділи у льосі. Потім знову земля почала дрижати, та ще дужче, аніж першого разу. Гул двигунів просто ревів, ніби техніка проходить прямо під дверима льоху. Батько вийшов на вулицю й побачив темноті колони танків та іншої техніки, які їхали з двох сторін, немов оточуючи наше невелике селище. Перша колона рухалася в 20 метрах від нас. «Все, рускіє», - подумали ми, й самі в це повірили. «Гради» відступали, а вороги наступали, і ось вони вже тут, біля мого будинку. Це відчуття трималося до тих пір, поки батько не визирнув ще разок й не побачив український стяг, що майорів над однією із БМП.
Не передати відчуття щастя. Наші. Наші! Вони передислоціювалися. Їх дуже багато. Танки, БМП, ЗРК – і все наше! Й ті «Гради» теж наші! Отже, вони знають, що тут тихо, й просуваються далі. Надія знову вселилася в наші серця. Збережи, Боже, наших бійців, які оберігають нас.
(…)
Настрої у світі змінюються. Вони ніби і засуджують агресію ерфешки проти України, а нібито нічим і не допомагають. Не знаю, що буде далі. Хочеться вірити у хороше. Хочеться жити. Просто хочеться жити.
Хочу спокійно спати, й прокидатися не від «Градів», танків чи авіації, а від співу пташок, або просто від того, що я по-людськи виспався. Всі хочуть. І це буде. Вірю.[/i]
Дійсно, картина надворі нагадувала декорації до фільму про Другу світову війну. До цього я бачив таку техніку лише у музеях. Мені огидна будь-яка агресія, я не дивився фільми про війну, не цікавився військовою технікою.
Проте в ці дні я по звуку вже міг відрізнити артилерію від «Градів» чи «Ураганів», й так само по звуку відрізняв чи це «від нас», чи це «до нас», і потрібно терміново тікати в льох. Тривога в ті дні не замовкала.
Не міг повірити, що все військове, яке я так не люблю, й якого я так боюся, постане переді мною, та ще й буде виконувати бойові дії. Дійсно, це ніби фільм, але для мене це, скоріше, був фільм жахів.
[i]08.03.2022
Війна. День 13.
Вранці було пригнічене відчуття себе. Начитався рос. новин, клятих пророцтв про війну. Кому вірити? Настрій жахливий. Та звісно були й хороші. Вирішив не читати пророцтв, врешті-решт звідки мені достеменно знати, що вони не написані під указом якого чинуші? Хочу лише вірити в те, що Україна переможе. Та наскільки це все затягнеться – невідомо.
В такий час починаєш переосмислювати цінності. Потрібно жити, насолоджуючись кожною хвилиною життя, робити те, що тобі до душі. [/i]
(далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950727
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022
[i]04.03.2022
Війна. День 9.
Ми виснажені. Ми часто змінюємо свій настрій. Ми часто конфліктуємо, проте головна ціль зараз – вижити. Вночі спали нормально, але прокинулися вранці від гулу літаків, що пролітали над нашим будинком. (…). Довго гудуть сирени, не замовкаючи, й від цього серце впало в п’ятки. Сидимо біля підвалу, уважно слухаємо все, що відбувається навкруги, намагаючись відрізнити звичайні пориви вітру та його свист від літаків чи ракет. (…).
Пішли додому. Ворог просувається по шосе (це в 10 кілометрах від нашого будинку). Страшно. Але водночас розумію, що від нас це не залежить. Вірю в ЗСУ, бо в кого мені ще вірити? Хіба що, в Бога, якому тепер молюся щоранку та щовечора.
Захопили сьогодні Запорізьку АЕС. За даними, які нам відомі, у разі вибуху наслідки будуть в 10 разів перевищувати наслідки аварії на ЧАЕС. В такому випадку й не потрібно використовувати ядерну зброю, якою путін нас лякає, й яку він перевів в бойове чергування ще 27 лютого.
Дай Бог, щоб все це скоріше завершилося. Важко уявити, як почувають себе мешканці Києва, Харкова, Херсона, Сум й інших сіл та міст. Молімося! Правда повинна перемогти зло.
(…)
НАТО відмовилися закривати небо над Україною, й повідомили, що найближчим часом ситуація стане ще гіршою, буде більше жертв. Як міжнародна організація може відкрито заявляти про збільшення жертв, та не приймати ніяких мір? Що не так з цим світом? Де ми звернули не туди? Я хочу жити. Я просто хочу жити. І всі інші люди також хочуть жити. Схаменіться…
(…)
Я впадаю в депресію. Ні, скоріше, в апатію. Я нічого не хочу, я хочу лише світлого «завтра». Того «завтра», в яке я завжди вірив. Я хочу жити нормальним життям.
Ввечері трохи побігали від літака в льох. НАТО й США стверджують, що Україна здатна перемогти. Чорт! Звісно здатна!
05.03.2022
Війна. День 10.
Надовго це все затягнеться? У розвідці США стверджують, що в Україні знаходиться вже близько 92% усіх сил, що росія сконцентрувала для наступу.
Хочеться їм вірити.
(…)
Втім, ситуація певною мірою просвітлюється. На певних напрямках наші неперевершені ЗСУ перейшли в контрнаступ. Хочу вірити, що все буде добре, і що все скоро закінчиться.
06.03.2022
Війна. День 11.
(…)
Ранок почався сльозами матері. Люди масово виїжджають звідси, й це приводить її в паніку. Зізнатися, мене також, але я не видаю себе. «Все добре».
Чому вони виїжджають й куди їхати нам? Це питання вертиться в голові. Звісно, у нас є рідні на Заході, але як знати напевно, що туди не прилетить, наприклад, ракета? Й як туди їхати, коли дороги окуповані, шосе перекриті, а ми майже в пастці, з якої залишився лише один вихід – через Черняхів на Пулини, а далі Хмельниччина й Чернівці. Інші дороги – майже вірна смерть. Там йдуть бої, а деякі ділянки й села вже контролюються противником.
А що робити за кордоном, там, де нас не чекають? Де ми не маємо роботи, не знаємо мови? Просто жах. Життя перевернулося з ніг на голову. Я хочу жити тут, в Україні. Тут все моє. Я хочу, щоб все це скоріше завершилося. Я молюся за це. Я не знаю, що буде далі. Події беруть несподівані оберти занадто часто. Я просто хочу жити. Жити мирним спокійним життям й не знати слова «війна».
(…)
Спати лягали пізно. Було багато літаків, ми сиділи в льосі. Повернулися близько опівночі. Не могли заснути. Бомбардували сусіднє місто.
[/i]
Саме в ці дні для мене й моєї сім’ї війна набула найстрашніших обертів. Саме тоді я, чомусь, не вірив, що прокинуся вранці. Ніби кіноплівка з сценами потрапляння ракети чи бомби у мій дім крутилася в голові замість сну. Інколи вона ставала такою реалістичною, змушуючи мене прокидатися в холодному поті, думаючи що це дійсно трапилося. Спали ми поки в будинку, але обов’язково одягнені й з взуттям біля імпровізованих ліжок – з другого поверху я переїхав на перший, щоби не гаяти час на спуск сходами, і, врешті-решт, перший поверх більш безпечний. Спав на підлозі, разом з нашим собакою – він також ходив в «евакуацію» до льоху, й, здається, розумів усе, що відбувається навкруги.
(далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022
[i]24.02.2022
Війна. День 1.
Лягав спати з планами, а прокинувся о 6:17 від телефонного дзвінка матері: розпочалась війна, справжня. Путінські війська почали обстріл усіх великих міст лівого берегу. Світ рухнув. Мій світ рухнув. До останнього не вірив, й досі не вірю – а слід.
Люди в паніці. Ми в паніці. Що робити? Куди тікати? Що робити?...
(…)
День пройшов під екраном телевізору. Здається, за все життя стільки часу не дивився новини, як за один сьогоднішній день. Секунди, хвилини, години йдуть надто повільно, ніби отримують задоволення від знущань наді мною та над іншими. (…) Двічі над нами кружляв літак. Чий він? Наш? Не наш? Спали погано. Реагуємо на кожен шурхіт.
25.02.2022
Війна. День 2.
Війна продовжується. Світ починає прокидатися й розуміти: сьогодні ми, а завтра – вони. Британія обіцяє жорсткі санкції, ЄС марудиться, НАТО лякає теж тільки санкціями – не хочуть вступати в прямий конфлікт. Аби мені дали хоч якесь право голосу, я би запитав у них: «А чи виграємо ми цю війну санкціями?». Відповідь усім відома. «Ні». То чому ж світ такий повільний… Це і є Третя світова. Принаймні, у моєму розумінні.
В другій половині дня сиділи в льосі. Оголосили повітряну тривогу. Як добре, що я встиг виїхати з Києва ще 23 числа… Ніби передчував. Але ж я їхав збирати речі в Одесу! Світе, що з тобою?
(…)
Під вечір розійшлися. Ввели комендантську годину. Вимикаємо світло, щоб не подавати сигналів ворогу. Друзі, знайомі – в Бучі, в Ірпені, в Києві… Дуже за всіх переймаюся.
Світ став дивний, і вже не буде таким, яким був до цих днів. Надіюся, після зла він стане кращим. Врешті-решт я хочу в це вірити.
26.02.2022
Війна. День 3
Цей день я, надіюсь, запам’ятаю на все своє довге та щасливе життя, якого я так хочу. Мій день народження. Мій день народження в бункері. Цікавий досвід.
Від самого ранку й до сьомої вечора сиділи в підвалі. Весь день постріли артилерії, авіація. І наша, і ворожа. Не розумієш, куди прилетить наступного разу. Тривога не завершувалася. В душі було більше, ніж тривога. Там була порожнеча. Дійсно, інколи порожнеча містить в собі більше ніж будь-що інше. Як цікаво влаштована людська душа.
Не можу сказати, що це був найгірший мій день народження. Навпаки. В ситуації, що склалася, це був найщасливіший мій день – всі рідні, всі друзі, усі дорогі люди живі та цілі. Хіба це не найкращий подарунок в такі часи?
Ввечері, після відбою, їли «святкову» гречку. Єдиний прийом їжі за сьогодні. Яка ж вона була смачна для мене… Здається, смачнішої і не було ніколи.
[/i]
Були плани, були мрії. Навіть другий десяток ще не пішов. І все перекреслила війна, й зробила це так швидко й непомітно, немов моя шкільна вчителька української, коли знаходить помилку в черговому диктанті. Але ж плани та мрії – це не помилка. Хто давав право якомусь несвідомому старцю вирішувати за мене моє майбутнє?
Як багато я усвідомив у ті дні: щасливі ті люди, які живі й у яких живі та здорові їх рідні, їх діти, їх друзі, їхня родина. Щасливою людину роблять аж ніяк не гроші. Власне, що таке гроші? Папірці, які навіть не допоможуть тобі розпалити вогнище у скрутний момент.
(Далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2022
Одного дня, після прогулянки в парку, я вирішив писати свій щоденник. До цієї ідеї я йшов довго, спочатку починав, потім – покидав цю справу. Але річ у тім, що прогулянка на одинці з собою як ніщо інше підштовхує до роздумів, до внутрішнього діалогу. Це один з моїх методів зібратися думками, це один з моїх способів дійти певного висновку чи зробити вірний вибір – просто прогулятися зі своєю душею, зі своїми думками.
Сьогодні я також зробив це. Теплий день, спів птахів, дрімучий та величний ліс, й серед всього цього – вий сирени. Мабуть саме цей її крик, який змушує кров на секунду зупинитись, і був тим самим поштовхом до мого абсолютно випадкового рішення. Я вирішив написати щось у прозі. Коли весь час твориш поетику, пишеш вірші – думки підлаштовуються під вибір рими, логічне завершення та стислість. З прозою все інакше. Для думок вона – неосяжне поле, що дозволяє розкотитися на всі простори, куди тільки вкаже роза вітрів.
Це оповідання стосується нашого щоденного життя. Наших щоденних сторінок, на яких кипить війна. І от вже більше сотні днів вони одноманітні. І от вже більше сотні сторінок я мусив би починати цим жахливим словом, аби не закінчив на сімдесят сьомому дні. Сімдесят сім – надія на магії сімок не справдилася. Взагалі, починаєш розуміти, що вся ця магія, усі знаки, що інколи нам посилає життя й Всесвіт – не варті нічого. Ти свято віриш в те, що випав сніг. Коли випав сніг – фашисти програли, Гітлер застрелився. Ти віриш в це, та нічого не стається. Екстрасенси віщують швидку перемогу – ти віриш в це. Нічого не стається. Такі справи кепські. Такий народ довірливий. Такий світ жорстокий.
Недаремно я почав писати щоденник. Він дозволяє згадувати миті, які з певних причин можуть бути викинуті з «шухлядок» у мізках. Він дозволяє закарбувати на сторінках події, які мали для тебе важливість в той час, але які ти згодом забудеш. Він дозволяє записати свої роздуми, думки, які ти не наважився б сказати будь-кому: чи то друг, чи то дівчина, чи то сестра. От і мій щоденник – ціле море таємних думок, секретів, подій, які я, можливо, колись захочу забути, та не зможу – він не дозволить.
Здається, стільки всього є в ньому, а він собі тихесенько лежить на поличці, й ніхто
не уявляє скільки болю він може комусь принести, скільки брехні він може видати, скільки довіри він може розтрощити. І це стосується не лише мене. Це стосується майже всіх моїх знайомих, які лицемірять з іншими, стараються видати себе за когось, ким не являються насправді. Він просто вб’є мене як людину для себе, як друга для знайомих, як рідного для сім’ї. Втім, нехай лежить на поверхні. Люди зазвичай не помічають того, що знаходиться у них під самим носом, отже, я буду вірити в те, що це правило життя стане мені у нагоді.
Та врешті-решт, я, мабуть, таки його спалю, а поки – він нагадує мені чудові дні, коли я радів співу птахів, насолоджувався компанією рідних людей, й моїми основними проблемами були пошуки кіоску з цигарками, де не запитують паспорт.
Хіба міг я повірити в те, що з березня він перетвориться на жалюгідний нотатник днів, в якому не буде ні думок, ні ідей, ні планів, ні друзів, ні, врешті-решт, мене. В ньому буде одна війна і рахунок днів, які ми змогли пережити.
Хіба могли ми повірити в те, що дійсно в ХХІ столітті можлива війна? Хіба могли ми бути готові? Могли. Все-ж таки, могли. Було мільйон натяків, ситуація погіршувалася кожного дня, людям не говорили прямо в очі, але подавали мільйон сигналів. Правила тривожних валізок, які невпинно крутилися телевізором, тестування сирен, переміщення військ. Напередодні війни, вночі 22 лютого, повертаючись з лікарні, мої знайомі бачили колону техніки, що рухалася на Схід, і я впевнений, що не вони одні стали свідками цієї події. Хіба навіть це не було знаком? Хіба це не наштовхувало людей на роздуми про війну?
[i]22.01.2022
Їздив до Києва. Не без страху. На фоні усіх заяв про початок війни День Соборності – чи не найкращий привід?
Страшно. Дасть Бог, минеться (…).[/i]
Ми весь час вірили, що минеться. Така наша людська натура: ми завжди боїмося подивитися правді в очі, особливо якщо правда завдає нестримного болю. Ми тішимо себе однією надією. Так, надія – це те, що допомагає жити, але ще більше в житті допомагає інтуїція та здорове сприйняття й співставлення фактів. Нажаль, я зрозумів це в червні, а не в січні чи лютому.
[i]24.01.2022
(…)
Геополітична ситуація не з найкращих. Не читаю новини – бридко. Не слід
накручувати себе, мабуть.
22.02.2022
(…)
Страшно читати новини. Майже всюди говорять про війну. Росія визнала незалежність ЛДНР. Цікава ситуація в країні та світі в цілому.[/i]
Я завжди відводив себе від думок про війну. Я завжди змушував себе заплющувати очі, і я знаю – таких людей мільйони. Ми всі живемо, будуємо плани, віримо в «завтра», адже воно наш найкращий друг, якщо «сьогодні» не дуже, проте в погоні за мрійливим світом ми забуваємо про жорстоку реальність, нажаль. Хто б міг подумати, що всього-то через два дні я буду писати зовсім інші речі, зовсім інший світ стане для мене – світ випадкових збігів, випадкових рішень, випадкових смертей та не менш випадкових порятунків. Світ, де я не знатиму, що буде завтра, й чи взагалі це «завтра» настане.
[i] 23.02.2022
Завтра маю їхати в Одесу. Після пар поїхав додому. Хочеться швидше заснути, прокинутися й поїхати в Київ, щоби о 15:55 сісти на поїзд та 25 числа дихати вранішнім свіжим повітрям улюбленого міста. Мрії мають здатність здійснюватися. Але передчуття не дуже. Хоча, що вже може трапитися? Я дочекався цього дня, якого чекав ще з минулого літа.[/i]
Цей день взагалі став днем збігів. Я повинен був лишитися в Києві, а не повертатися додому. Все сталося випадково: я дізнався про відміну завтрашніх занять ледь не за годину до від’їзду останньої електрички. Швидко склав речі, забрав пару книжок, ноутбук (який я планував залишити у Києві) та й пішов до вокзалу. Перед електричкою викурив останню цигарку, викинув пачку, протер обличчя вологою серветкою, сів у вагон і поїхав додому, дивлячись на деградацію населених пунктів: чим далі від столиці місто – тим гірші там умови. Але краєвиди Полісся завжди мене зачаровували. Я напам’ять знав кожне місто, кожну станцію та платформу, та це не заважало мені любити вигляд з вікна. Так і потрапив додому: випадково і несподівано для всіх. Так і лягав спати – з очікуванням, але з якимось побоюванням: інколи те, чого ти довго чекаєш, може не здійснитися, й цьому можуть перешкодити будь-які події. Наприклад, війна.
(Далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2022
Між відчаєм і надією,
Між повагою та зневагою,
Між вірою та зневірою,
Між щастям і болем,
Між коханням і ненавистю
Ти втішаєш себе алкоголем.
Але він вже не рятує,
Але він не вбиває проблеми,
Але щастя він не дарує,
Але ти не можеш спинитись,
Але він зсередини вбиває
Те, що не може в тобі розчинитись.
Чуєш? Прошу, зупинись!
Чуєш? Це не варто того.
Чуєш? Хоча б озирнись...
Чуєш? Чекаю тебе.
Чуєш? Стою позаду,
Так прагну бути потрібен.
Серед усіх депресій,
Серед невпинних втрат,
Серед чужих експресій,
Серед втраченого самоконтролю,
[i]Серед самотніх нас[/i]
Ти хочеш лише алкоголю.
14.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2022
Надихни мене легким спомином,
Пригорнися до мо́го плеча.
Надихни мене теплим спогадом,
Мов наївне, маленьке дівча.
Надихни мене своїм поглядом,
Що застигне, зустрівшись з моїм.
Надихни мене своїм привидом,
Що з'являється поміж руїн.
Надихни мене ніжним дотиком,
Хай здригнеться усе моє тіло.
Надихни мене, ставши котиком,
На вербі́ гойдаючись сміло.
Надихни мене щирим усміхом,
Що полонить тво́ї вуста.
Надихни мене своїм запахом,
Я відчую його крізь міста.
Надихни мене літнім променем,
Розігнавши невпинні дощі.
Надихни мене своїм іменем,
Всім, що маєш, мене надихни.
13.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Не буває як в книгах,
не бува як в романах.
Не розтане вся крига,
хоч в вогні океани,
не розтрощуться камні,
хоч підкладуй фугас...
В останній раз? Останній раз?
Не злетить горобець,
й не розвіє кульбабу
молодий вітерець,
що приніс канонади,
й забере мою душу,
сповнену метастаз...
В останній раз? Останній раз...
Й не зустрінемось знов,
як у книгах, романах...
Серед тисяч основ
ми загрузли в обманах,
розійшлися красиво,
переживши екстаз.
В останній раз. В останній раз.
13.06.2022 - 02:32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2022
Я жив у світі без ідей,
Й не приховаю - ще живу.
Шукав серця я у людей,
Та вже й свого не віднайду.
І байдуже, така вже Муза:
Коли болить - тоді й пишу.
Не гріє Сонце, лише стужа.
Щодня невпинно я грішу.
12.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2022
Крок вперед - то крок назад.
Озирнемося в минуле:
ти не варта й я не варт,
та ми знову це забули.
Все пройшли і все було,
й сповідання, і розмови.
Це - завершене кіно,
та на нього йдемо знову.
Ми тепер лиш глядачі,
а не головні герої.
Всі ці сцени ми пройшли,
й у фінальному двобої -
там перемогли серця,
вибух їх торкну́в зірок.
В перший ряд дістав місця -
я наважився на крок.
11.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
І знову я озираюсь в далеке минуле,
хоч на те воно й минуле,
що вже промайнуло,
та мабуть чого прагну,
щось шукаю.
Що то є? Я й, правда, сам не відаю,
не знаю.
Заплутався, і слова на скажу,
не збрешу,
прокинувся - і пам'ятаю ту щасливую,
жахливую весну,
я пам'ятаю, що я був тоді вже поруч,
був так близько,
та переплутав я дороги,
й надворі було слизько,
я пам'ятаю, як ми просто сиділи,
пили каву й мовчали,
бо що казати, й про що розмовляти
ми просто з тобою не знали.
Розпрощалися на станції метро "Мінська",
розійшлись і не знайшлись,
згубивши свої війська,
які вели один на одного́
без жалю й без пощади,
і ми сміялися під артилерійські
залпи й канонади,
так реготали, що й не чули,
як обоє програли,
і навіть не знали назви гри,
в яку ми з тобою тоді грали.
То було лише два роки тому,
пам'ятаєш? Скажи, хоч збреши.
І лиш коли мене ти знов піймаєш -
прошу, мовчи, прошу, мовчи...
Як ми мовчали тоді,
тою весною в кав'ярні.
Тобі я, хоч не віриш,
завжди, доки живу,
буду радий.
11.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
І день не той, і ніч не та.
Хто грішниця, а хто свята́?
Хто плаче знов, а хто сміється,
й кому життя лиш сном здається?
І Сонце світить, Місяць виє,
тепло уже давно не гріє.
Та не питай, де був тоді,
коли зустрілися світи.
Та не питай, чи все згадаю;
що вчора було - забуваю,
що буде завтра - не скажу,
секрети твої не вкраду.
Посеред поля ген береза.
А ти п'яна, а чи твереза?
Розсудиш ти життя своє,
чи вітер хай його несе?
Чи розумієш ті слова,
які кажу тобі щодня?
Німа вода, німа вода...
Стихія то моя й твоя.
Твоя весна, моя зима,
та стали знов чужі слова.
Хто геній з нас, а хто ізгой?
Та ніч не та, і день не той.
12.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022
Кінець щасливий лиш буває в фільмах.
Підтвердиш це, чи знову все спростуєш?
Рука в руці, в теплі, в палких обіймах,
Сценарій сам собі в житті оцім готуєш.
Але життя - не фільм, не гарна казка,
Сюжетну лінію ти до кінця не пишеш,
Не прорахуєш де любов, де ласка,
Та біль і горе, мабуть, ти не впишеш.
Ти не наважишся ні пізно, а ні рано,
Програєш ти у цій війні з собою.
Не там болить, де сильна в серці рана,
А там болить, де втратив ти героя.
21.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
Цей квітень розпочавсь дощем,
теплим таким, таким жаданним.
Вода його асфальтом знов тече -
Нап'ється місто, таке тихе, спрагле.
Цей квітень ми чекаємо давно,
бо березень, нажаль, не допоміг,
не відбулись події як в кіно,
лишень розтанув світло-білий сніг.
Це квітень? Дійсно, справді?
Це квітень, а не стра́шний лютий?
Не вірим ні брехні, ні правді,
стараємося просто бути.
02.04.2022
[i]P.S. "сьогоднішній експромт"[/i]
Вже червень, та не віриться ще,
душа в снігах, душа в боях запеклих.
І байдуже, що Сонце так пече,
вони розтанути не зможуть навіть в пеклі.
То не сніги, то вже льодовики!
Пройдуть роки - вони почнуть стікати,
Та де вже ті щасливії думки,
щоби струмків отих не наздогнати?
09.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
- Можливо, можливо. А чи все важливо?
Чи сходить те Сонце в закутті душі?
А щось не важливо, а щось й не можливо,
ти лиш сповідатись мені не спіши.
Подумай, обдумай, й добряче все зваж,
потрібно тобі це? Потрібно мені?
Якщо не потрібно, тоді - bon voyage!
Та лиш залиши після себе сліди.
Щоби́ я не думав, щоби́ не гадав,
щоби́ не шукав і в пітьмі не лякався,
і щоб я ночами тихесенько спав,
хоч прикро, що в світі один я зостався.
05.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
Птаха в тумані - людина в кармані,
Мовчать вони двоє тихенько.
Вони ж бо словами себе знову ранять...
Прокинуться разом раненько,
Наллють собі кави - в вікно споглядають:
Синички сидять там на вишні.
Цілунки, обійми - вони ще не знають
Що їм зготували Всевишні.
Сидить він в кармані та птаху тримає -
Гачок його в шкіру їй впився.
Вона ж так співає, проте не літає...
Їй сон знов поганий наснився.
Відпустиш, відпустиш? Вона все чекає,
Щоб крила розправити в небі.
Мабуть всю цю казку вона не пізнає,
Для нього ж це рівно ганебі.
Чому ж ти сидиш, мов каміння, в кармані?
Їй небо потрібно як ліки!
Яка горда птиця у виш не злітає?
Хіба ж вона може терпіти?
Ти все перетерпиш, лиш вмій відпустити,
Бо в цьому кохання основа:
Якщо хтось один не зуміє злетіти -
Нехай допоможе друго́му.
07.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Пройшла весна, пройде і літо,
скоро осінь.
Ми мов дорослі малі діти -
чари ночі.
Посеред поля, серед маків
я знов сплю.
Я схожий серед сойок, серед птахів
на сову.
Великі вуха, очі полоха́нні
й голова.
Живем і ти і я в незнанні -
дивина.
Здається, я все втратив,
не вберіг.
Снаряди від гармати
на поріг.
На полі бою я стою
як ціль.
І день, і ніч, а я не сплю.
Поціль
у голову, щоб втамувати
самоту.
Я здатен все переживати,
та не тут.
04.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2022
А правда є? Вона жива?
Я хочу, хочу це почути,
Я хочу, хочу це пізнати.
А правда є? Чи лиш брехня?
Ми тої правди живі діти,
За неї боремось завжди,
Щоби могла нам душу гріти,
Щоб замела чужі сліди,
Щоб жити нам допомагала -
Б'ємо́сь за неї все життя,
Щоби палала і згорала
Страшна брехня, страшна брехня...
А правда є? Вона існує?
Хай кожен пише свій портрет,
І хай лиш правда там панує.
Забудь слова: "её здесь нет".
Борітеся - поборете,
Я знову це скажу.
Моліться й переможете,
Бо правда на кону.
Вона плекає всіх в колисці,
Та ми народжені з гріхом.
Не бачимо ми пастки в мисці,
З якої п'є́мо молоко.
Та все життя вона йде поруч,
Лише її ти обирай.
Скажи раз правду - знов повториш,
Та вже від неї не страждай!
Я знов погоджуюся, знаю:
Вона гірка бува, страшна.
Але коли її спіймаєш -
Побачиш, хто вона така:
І не солодка, і тяжка,
Та як без неї нам прожити?
Дивись їй в очі та не бійся,
Бо як без неї обійтися?
А правда є? Так, правда є.
Вона була, вона і буде.
Прокиньтесь, схаменітся, люди!
Лиш з нею ми такі як є.
20.03.2022́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022
Це місто, яке мені сниться щоночі,
В портах зустрічає воно кораблі...
На березі Чорного моря, співоче,
І в ньому так легко, так любо мені.
Там п'ятий трамвай знов Аркадію будить,
Привоз оживає в глибокую рань,
Гарячую душу акації студять
Посеред усіх історичних надбань.
Фонтан розповість вам веселих історій,
Віддасть Молдаванка увесь колорит.
Це місто вартує незримих теорій,
Це місто відоме на весь білий світ.
У Центрі Морпорт Рішельє споглядає,
Потьомкінські сходи ведуть до хмарин,
Проте достеменно ніхто не пізнає,
Як місто колись врятував апельсин.
Де Рі́баса ім'я там вулиця носить,
Утьосов покаже дванадцять стільців.
Там серце й душа ли́ше музики просять
У місті славетних, великих митців.
Перлини морської ім'я всім відоме,
Вона філігранна, чудна поетеса.
Так тягне мене туди щось підсвідоме,
Так тягне до тебе, кохана Одеса!
05.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022
У тобі так багато секретів,
так багато прихованих ран.
Мов у джунглях - тримаю мачете,
пробираясь крізь плеті ліан.
Я знайду тую стежку скелетів,
що померли, шукаючи скарб.
Я також буду в кроці до смерті,
та тримаюсь за витримку й гарт.
В тім занедбанім храмі Цирцеї,
з Одіссеї гомерівських рук,
я шукатиму тво́ї ідеї,
тво́го серця шукатиму стук.
Я знайду те що ти приховала.
Не вбивай тую віру в мені,
яку ти ці роки сповідала,
і в яку я повірив тоді.
Та якщо ти накажеш спинитись -
я забуду весь пройдений шлях.
Правда, там, де стою, і залишусь,
бо забуду й дорогу назад.
04.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022
Я не пізнав! Я не сказав! Я не пробачив!
Побачив світ, побачив темряву і кров.
Орлиний знак тризу́бу так віддячив,
Псевдо-імперія складається з двох зол.
Вона ж розтрощиться - шкарлупка від яйця!
Згорить триколор у вогні пророчім.
Ми не забудем жодного бійця,
Ми землю кров'ю вражою просочим.
03.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022
Колись я напишу тобі листа,
Та лиш не зараз, а пізніше трохи,
Бо ще не зміг обрати ті слова,
Які плили б в твоїй душі глибокій.
Писатиму про літні казочки,
Про світлі мрії, й навіть про любов,
Візити в церкву, спалені свічки,
І як програв черговий марафон.
Писатиму, а ти лише чекай.
Коли це буде - я і сам не знаю...
Та не згасай. Палай, прошу, палай!
Без тебе, іскорко, я сам завжди згасаю.
Колись-таки я напишу листа,
Зберусь з думками, ставши на поріг,
Та лиш твої побачивши вуста,
В душі моїй розтане білий сніг.
02.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022
Облиш причини, й наслідки облиш.
Не вір знов правді, ли́ше серцю вір!
Душа згубилась в вихорі облич,
душа напише новий, справжній твір.
Візьме листочок, ручку, і почне...
Почне стискати мрії в сторінки́,
де ти таки перемогла мене,
де здався я без жалю, залюбки.
І у двобої серця та душі,
у їх дуелі страшній і кривавій,
я напишу тобі нові вірші,
у стилі справжнім, стилі не лукавім.
Облиш причини і мене облиш,
перемогла ти, ну а я - в полон.
Прощалися ми в тисячах облич,
я поглядом проводив твій вагон.
Дуель двох душ, дуель сердець.
Перемогла, але таки програла...
А я знайшов дорогу навпростець.
Хіба мене ти, рідна, не чекала?
Чекала, знаю, та не говорила,
щоби ночами я себе не мучив.
А ти любила. Ой як ти любила...
Аби ти знала, як я, мила, скучив.
02.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2022
Так багато не встигли сказати,
так багато не встигли змовчать.
Так хотів я тебе обійняти,
так хотів я тебе цілувать.
Розминулися наші дороги,
й розвелися іржаві мости.
Ми чекаємо лиш перемоги,
щоби разом в коханні цвісти.
Щоб по морю самотньо снувати,
відшукати наш шлях в океан,
і безмежно взаємно кохати,
забуваючи То́ру й Коран.
02.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2022
Мабу́ть ми ще не бачили всього,
Мабу́ть ми просто ще хотіли жити,
Хотіли плакати, сміятися, співати,
Й ромашками коханню ворожити.
Бо ж як тоді все можна пояснити?
Чому болить захована душа?
Війна всі світлі розчавила квіти,
Тепер наш світ - суцільна пустота.
Чи пишемо ми самі свій роман,
А може ми на дошці просто шашки?
Давай забудемо про це хоча би влітку,
Й в зеленім полі назбираємо ромашки...
01.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Слова тут знов безсилі.
Безвладний час.
Лиш виділи курсивом
мене й тебе, ну, себто,[i] нас.[/i]
Ми стоїмо серед вогню,
собі не "гам", і іншим не віддам.
Так боляче тебе одну
залишити з цим світом сам на сам.
І безкінечна ніби ніч,
й зірки на небосхилі плачуть.
Ми лежимо, та долілиць:
там розриваються припаси.
Чи встанемо ми з-під вогню?
Хто зна, хто зна, хто зна...
Так палко я тебе люблю,
та не вип'ю до дна.
23.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Наївний день, наївний я
будую знов уявний світ,
де тільки ти, де тільки я...
Мрійливо-фантастичний світ.
Наївний я, наївна ти.
Ми море, чи болото?
Смутливий я, граційна ти:
байдужість до турботи.
Наївний світ, наївний я -
не оживають мрії.
Жорстокий світ і хворий я
без страху й без надії.
Наївний я, наївна ти
в самотності буття.
Розбились знов наші світи.
Наївний день, наївний я.
28.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Малюй для себе кольоровий світ,
Яскраві фарби стануть у нагоді.
Хіба винні, що у нас в народі
Всі бачать чорно-білий світ?
Малюй для себе чарівні пейзажі,
Малюй щодня, щоночі, день за днем,
І твій малюнок, звісно, не одразу,
Та зовсім скоро швидко оживе.
Малюй кохання і малюй пригоди,
Малюй птахів, малюй і нас разом,
І цвіт яскравої весняної мімози,
І ріки, що струмляться під мостом.
Малюй життя, як хочеться тобі,
Живи душею, серцем лиш твори!
Малюй любов весняної пори.
Своїх картин ми славні автори.
22.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
Ти думаєш, ці квіти розцвітуть?
Пройде весна, і стануть ясні ночі?
І біди всі знов зорями пройдуть...
Ти уяви, заплющи свої очі.
Ти віриш в те, що зацвітуть сади?
Що згине зло, і правда переможе?
Що знову лиш Дніпро, і я, і ти?
Ти вір, і це насправді допоможе.
Ти чуєш там, як птахи знов співають,
Як дощ змиває весь асфальтний пил?
У снах я бачу: над Дніпром гуляють
Два птахи, та лишень без крил.
07.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022
Ти знаєш, це не так, як було.
Як раніше не буде ніколи.
Впізнаєш те, що відгуло,
Коли багряні видноколи?
Коли весною мерзнуть ріки,
Коли тут сніг, а там - трава.
І небо плаче з болю й втіхи:
Ти всюди мертва, тут - жива.
28.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022
Ми розпрощались вдосвіта, ще зранку,
Надіюсь я - повернешся ти скоро,
Зустрінемося знов у нас на ґанку,
Й подивимось без страху ввиш на гору.
Всі рідні тут, одна лиш ти далеко,
І вишні знов сумним палають квітом,
Та вірю, що повернешся, лелеко,
Як зграя птиць цим мирним, теплим літом.
29.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Скінчились сторінки, і паста скінчилась,
Скінчився вже, мабуть, весняний мотив.
Рядки між думками в уяві згубились,
Рядки не чекають нечуваних див.
Скінчились ідеї, і роздуми збились,
Скінчилася віра крихка і тяжка.
І руки мої, мов криштальні, розбились -
Вони не напишуть нового вірша.
Скінчилось терпіння - згоріли блокноти.
Зустрілися в мізках Юпітер і Марс,
І чорна діра сіє крики фаготів.
А може це просто скінчилась душа?
29.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
- А ти віддав би душу за кохання?
Продав би серце за палкі обійми?
Чи хочеш жити далі без зізнання?
Які на це у тебе є мотиви?
А ти віддав би сльози за спасіння,
Чи знов вони проллються в самоті?
А ти віддав би тіло за прозріння,
Чи хочеш жити далі, мов у сні?
- А я віддав би душу за кохання,
Солодку пристрасть, вірную любов.
Але душа моя пішла в нічні шукання,
Вона все вірить в щирості розмов.
А я віддав би серце лиш за справжність,
За ясну даль, щасливе майбуття.
Та навкруги одна лиш сіра заздрість,
Та навкруги лиш очі без життя.
18.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022
І навіть те, що нереальне,
Стає реальністю колись.
Мені тепер не вистачає
Наших обіймів та облич.
Мені тепер не вистачає
Тієї щирості та світла,
Яку в тобі щораз вбачаю,
Яка як небо ще й блакитна.
Заради того, щоб вернути,
Віддам усе, що маю.
Та лиш не поспішай пірнути:
Дивись, як я пірнаю.
Та лиш не поспішай пірнути,
Не знаєш глибини.
Ти можеш потонути,
Як я колись в тобі.
26.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Ми розминулись в темноті.
Зробив я вигляд, що не бачу,
А ти лиш підіграй мені,
Не озирнись собі на вдачу,
І не гукай, не згадуй, ні...
Вже місяць майже тиша.
А чи напишеш ти мені,
А чи напишеш?
А чи згадаєш хоч колись?
Чи посміхнешся, як зустрінеш?
Комусь ти душу оголи́ш,
Та й знов мене покинеш.
Мабуть це ли́ше гра в тобі,
В якій ми обманулись.
Ми розминулись в темноті,
Ми просто розминулись...
25.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2022
І день за днем. І знову: день за днем.
Життя тепер лиш сірі-сірі будні.
Я повернувся знову до того,
Від чого зміг позбутися у грудні.
Боюся днів, а вечорів тим більше.
Я сам на сам залишився з собою.
Тепер лиш місяць мій єдиний друг,
Тепер лиш зорі, а не ми з тобою.
Біжить життя, а я лишень дивлюся:
Як поїзди проходять швидко дні.
На них, мабуть, квитки я загубив,
Я лиш маленька тінь на полотні.
Із рота пар, хоча весна навкруги.
Для мене Місяць світить ополудні.
На небі зорі, а під ними світ,
Буденний світ і сірі-сірі будні.
05.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Здавалося, це було тільки вчора,
Та час біжить, а не повзе як ми.
Хто красень з нас, а хто ота потвора,
Що жити може лише у пітьмі?
Здавалося, ми були такі сильні.
Вогонь палав під проливним дощем,
І краплі вільні так тікли повільно,
Та не відчув твоє сильне плече.
Здавалося, ми ніби малі діти.
Чекаємо лиш дива в цім житті,
І душу щоб любов зуміла гріти,
І щоб перевернулися світи.
Здавалося, ти саме та людина,
З якою і в мороз, і на жару.
У відповідь лиш усмішка єдина:
"Як ти мене тебе я не люблю".
Здавалося, життя жахлива штука;
Болить мені, а ти смієшся знов.
Слова оті - то найстрашніша мука,
Та не кипить ще в серці моїм кров.
Здавалося, ми будемо мовчати.
Слова - вода, та висохли вони.
Залишилося тільки прокричати,
І відшукати нові кораблі.
Здавалося, це було тільки вчора,
А час летить так швидко, без жалю.
Тепер тобі я ці слова повто́рю:
"Як ти мене тебе я не люблю".
26.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Кричи від болю, розіллявши сльози -
всі навкруги подивляться скоса.
А що страшніше: в карцер чи на волі?
Потворність чи несправжняя краса?
Самотність чи кохання хворе,
холодна ніч чи ясний білий день?
Питання ці кому ти проговориш?
Чи бачиш ти навколо тих людей?
Не люди то - то стадо безіменне.
Немає лиць, палких нема ідей.
І хто із нас насправді упоєнний?
Чи ти, чи я? Чи душі без людей?
Кричи від болю, від тяжких агоній.
Ти думаєш, що хтось помітить це?
Найголовніше в тисняві перонів
не загубити істинне лице.
04.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022
Пробач, що я не був з тобою.
Самі для себе ми - герої,
І прагнемо щасливого життя.
Твоїх очей не бачив я
Вже так давно. Не пліч-о-пліч.
Вже місяць майже без облич,
Та все вернеться, лиш повір.
Без тебе я неначе звір.
Без тебе я давно не я.
Таке буття, таке життя.
Таке скажене, ненаситне,
Так прагне крові, непривітне.
Та лиш поглянь як плачуть верби...
Добро все на місця поверне.
Є справедливість, є й війна,
Хіба не наша це вина?
Вина людей, вина вождів,
Що знову ллються сліз дощі,
Що знову люди розпрощались,
Тяжкої долі дочекались.
Що знову помирають діти,
Замість могилок тільки квіти,
Замість людей тепер вовки,
Й на небі лиш одні зірки.
"Вина усіх, але не тих,
Хто в Україну знов проник", -
Вони так думають, та знають,
Що лиш вони людей вбивають.
Їм повернеться все, повір,
В крові помре цей страшний звір,
В крові невинних захлинеться,
Своєї "правди" не діб'ється.
Земля трясеться від машин,
А очі плачуть: вид руїн.
Та відбудується бетон,
Забудемо як страшний сон.
Лише людей ми не забудем,
І до кінця стояти будем,
Та не повернемо життя.
Пішли у вир без вороття.
Заколоситься знов земля,
І розгорнуться знов жнива,
І буде все! Буде життя!
Згорить в вогні уся брехня!
Все повернеться, лиш повір.
Блакитно-жовтим буде мир,
І Сонце посміхнеться знов:
Цвіте життя, цвіте любов.
19.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022
Ми знову граємо в цю гру:
"Кому із нас найбільш байдуже".
Та переможців в ній немає,
Бо виграти ніхто не дужий.
Тут правила не є складні,
Роби лиш вигляд, що не знаєш.
Та не пірнай же з головою,
Бо втративши знов не спіймаєш.
21.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2022
[b][i]"Страшні слова, коли вони мовчать..."
Ліна Костенко[/i]
[/b]
Залиш слова на аркуші паперу,
Залиш лиш найтаємніші слова,
Які ми не сказали до тепера,
Які ми зберігали день від дня.
Залиш слова, які болять у серці,
І відпусти весь страх за небокрай.
Вони не варті навіть того перцю,
Яким щодня ти солодиш свій чай.
Залиш слова, написані зпросоння,
Дозволь же їм тихесенько мовчати.
Й ногами босими по краю підвіконня,
І падаючи зможеш знов кричати.
Залиш слова на столику, де кава,
Бо знову я не встиг тебе спіймать.
І не даремно ж Ліна так писала:
Страшні слова, коли вони мовчать.
22.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
Ти зрозумієш потім, неодмінно,
Все те, що було - було неспроста.
Всі іспити життя лиш на "відмінно",
Хоча тяжка і вбивча ця весна.
Ти зрозумієш потім. Не вагайся,
Лиш обирай чого прагне душа,
Котрою хтось раніше не награвся,
Така пуста, розбита і сумна.
Ти зрозумієш потім все, повіриш.
Чому мовчав я, мабуть, не скажу.
Цього ти не пробачиш та й покинеш,
А сам я не пройду крізь цю весну.
Ти зрозумієш потім. Я благаю,
Завчасних висновків робити ще не час.
Я більш ніж ти, повір, тепер страждаю,
Та вдасться все у мене і у нас.
26.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2022
Прощавай, мій здоровий глузд!
Я залишу тебе серед поля.
Прощавай, мій ріднесенький друг!
Ти приніс так багато болю.
Я пам'ятаю кожну мить,
Я вірив тобі до незтями,
А ти, неначе пташка: "фіть".
Пішов, не попрощавшись з нами.
Дорогою, що захопили бур'яни,
Крізь них ішов до тебе довго.
Дорогою, де квіти проросли,
Від мене ти тікаєш невгамовно.
Я так хотів кричати: "Постривай!
Залишся тут, згадай щасливі ті хвилини!".
Не повернувшись, в теплу мить згадай:
Час як вода, він швидко лине й лине.
28.06.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Я би тебе позбавив тої волі,
Закрив би в клітці на п'яти замках,
Щоби мені ти не завдала болю,
Немов у мо́їх найстрашніших снах.
Я б над тобою і не став знущатись,
Я б піклувавсь про тебе все життя,
Та не давав би іншим милуватись,
І не зазнав би того каяття.
Я би дістав для тебе з неба зорі,
Та і змінив би світу сприйняття,
Лишень позбавив би тебе твоєї волі.
Хіба такого хочеш ти життя?
10.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Чомусь знов так сумно, і так депресивно...
Чомусь знов так тяжко, і очі вразливі,
Чомусь всі дерева додолу схилились,
Чомусь ясні ночі лиш смутком покрились.
Чомусь ми не знаєм де сон, де життя,
Чомусь кожне слово - суцільна брехня.
Чом плавати вчився, та знову тону?
Чому це? Чому це? Чому це? Чому?
Чомусь знову тінь відкидають страждання,
Що краще тих слів, де одні лиш зітхання?
Чомусь ми згубились в мережі життів,
Чомусь ми згубились в лісах почуттів...
Чомусь нам так тепло в страшному морозі,
Чомусь чужі ступні стоять на порозі.
Чому це не сон? Чому наяву?
Чому це? Чому це? Чому це? Чому?
Чомусь де життя - там суцільна біда.
Чомусь там, де біль, не одна лиш війна.
Що трапилось з нами в страшному полоні?
Чомусь я твої забуваю долоні...
Чомусь знову плачем - забули сміятись,
Ми стали безпечні - набридло боятисью
Хто знову накликав цю страшну біду?
Хто знову? Хто знову? Хто знову? Чому?
18.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2022
Твої очі мов проміння...
А в душі знов зледеніння.
Я не хочу! Я не винен!
Та вертатися повинен.
Небосхил багряним цвітом -
Повернись обличчям, світе!
Очі твої - ніби стежка,
Нею йтиму обережно.
Твої очі - синя даль,
В них і радість і печаль,
В них і щастя і любов,
Через них і бій, і кров.
Та не бачу тих очей
Сотню днів та ще й ночей...
Хоч присніться уві сні!
В самоті проходять дні.
Очі, очі, ви там живі?
Я надіюсь, ще й любимі?
Я надіюсь, не болить
Те, що в серці не дзвенить.
14.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022
Коли б ти написала мені вірші -
свої б спалив, спалив би без жалю.
Вони нікчемні і вони найгірші,
я не сказав в них як тебе люблю.
Коли б ти заспівала мені пісню -
я б видалив всю музику свою.
Вона сумна, вона, буває, злісна,
вона не буде схожа на твою.
Коли б ти розказала мені казку -
тобі б повірив, і розтанув в ній.
Навіть якщо би у війні зазнав поразку,
я б не розбив твоїх чудових мрій.
08.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
Я написав би пісню солов'їну
Про ясні ночі, теплі вечори,
І про любов безмежну, лебедину,
І про степи, і про пахкі сади.
Я написав би пісню ту щасливу,
Де правда знову переможе зло,
Де рози ті такі сором'язливі,
Де у лісах заховане добро.
Я написав би пісню колискову,
Яка дарує лише теплі сни:
Про рідний дім, про хатку ту казкову,
Де безтурботні були вечори.
Я написав би пісню, де спіймаю
Всі загадки казкової весни.
Та я, нажаль, так гарно не співаю,
Як у садках співають солов'ї.
30.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
Не вір мені, бо я собі не вірю.
Забудь усе, що було до сьогодні.
Життя перетворилось на сатиру,
І з ним частіше я тепер не згодний.
Пробач мене, бо я тебе пробачу,
І лиш повторюй все, що я скажу.
Ми знову перетерпимо невдачі,
Ми знову перетерпимо, прошу.
Забудь мене, хоч я тебе - ніколи.
І посміхнись, хоча би, на прощання.
Тікай подалі, й хай тобі не колють
У твому серці віра й сподівання.
Не вір мені, бо я тобі не вірю,
Покинь мене, й життя, мабуть, покращиш.
Та не плекай у серці ту надію,
Бо що дізнаєшся - ніколи не пробачиш.
14.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022