Осінній вечір
Осіннім вечором гуляємо за містом,
Бринять на сонці павутинок кришталі,
Калина увібралася в своє намисто,
З коралів алих, стиглих, як уста твої.
В очах у тебе вся безмежність океану,
Така чарівна небезпечна глибина,
Я в них упав і рятуватися не стану,
Втону назавжди не досягши дна.
Останній подих бабиного літа,
І перший крок у справжні почуття,
Душа співає лунко, як трембіта,
Кохаю я тебе, тебе кохаю я!
Десь там на півночі морози забарились,
В повітрі теплому кружляє жовтий лист,
Два ніжних серця в унісон забились,
Два подихи гарячих у один злились.
Насправді осінь є порою золотою,
За щире золото ціннішою стократ,
Бо жовтень познайомив нас з тобою,
А одружив на віки листопад.
Останній подих бабиного літа,
А там попереду лежить усе життя,
Нам щастя випало його удвох прожити,
В коханні розчинились разом, ти і я.
