|
Їх не багато... Нажаль. І, навіть слід написати небагато. Одним словом. Мало... Та - головне - вони тут.
Почну із прикладів.
Лаконічний вірш "Десь в інших світах і донині" від Наталі Вадис:
Багрянець вечірній, мов слід від хлиста сьогодення,
Що планету уздовж горизонту травмує і рве.
Безпорадність культури, що не зупинила свавілля,
На собі біль від батога цього зазнає.
Розвиток дав уміння читати й писати людині,
Та духовність, моральність десь в інших світах і донині.
Попри риторичність - місток для гностиків. Думки кружляють, невтомно. Немов у танці, поступово його сповільнюючи. І дні йдуть...
Практична філософія авторки виявляє твором: "Навіщо про вічні цінності?". Тут наведу уривок:
Навіщо розмови про вічні цінності?
Того, хто вірить в них як бачить світ?
Того, хто захищає їх можливості...
Ридикалізм пессимізму. Духи добра, що дрімають. Але прокинуться. неодмінно!
Буду продовжувати, мірою можливості, асоціативний свій експеремент.
Шукатиму у творах цього ресурсу найкращі. Стосовно теми!!!
Все це присутнє, знаю. У віршах, у прозі - судинах духовної трансформації – внутрішнього переживання чи відродження. Не лише автора, а й читача. Бо від справжнього художнього твору походить чарівність. Така ж таємнича, як від бібліотеки...
Ставлення до категорї добра своєрідне. Це справедливо. Дещо каламбурно... Та неможна управляти поетичною волею. Не можна й чинити їй перепони.
От сподобався мені вірш автора за ніком bloodredthorn. Подам фрагмент:
..От тільки б не зайти на шлях
Зненацького добра від ближніх,
Поки земля на трьох китах
Дрейфує ставом незаміжніх…
В зелених локонах весни
Зі мною п’ять торбин аскези.
Повзуть мурахи в тінь сосни,
Й танцюють дзвони полонези…
ID: 993322
Відчувається клас гри. Відчувається і розум, що пізнає. А такий може застерегти нас. І антитези тут, і загалом (як і слід) спливають думки і образи над рядками... Вітром розлуки? Сподівань? А чи сподіваються мурахи, коли повзуть у тінь сосни? Певно, так. А над тлом вірша - холодні віти лип... А над ними - так і вбачається (принаймні мені) синє небо... І, нехай за моїм вікном наближення осені... А відчувається весна. Як на мене -браво!
За стилем і вмістом цікавить твір Мирослави Жар:
Промінь
Ніжний промінь
із серця мого
розчинився
у темряві
прірви
серця
твого
і зник
без
слі
д
н
о
ID: 993651
Пізнання тонкощів поетичних форм - це альфа і омега. Однак, воно ж ховає небезпеку самоповторень. Хочу сподіватися, що Мирослава зуміє утримати потребу оновлювати і видозмінювати себе. Реальною залишатися на кожному етапі творчого розвитку. Розвитку живих роздумів і почуттів. Браво!
Коли мріють -то віра присутня. Яскрава, добра, чарівна. Чарівна тою простотою, що не розвіюється вітрами, ніколи. Адже, творчість -то сон, що не кінчається. Ось пиклад - тівір Миколи Соболя "Миттєвість осені"
Він невеличкий за розмірами. Ємкий за сенсом. Переконайтеся самі:
Упало сонячне проміння
крізь шибку на робочий стіл,
така вона любов осіння,
до нас людей, небесних сил
та ми противимося чуду,
шукаємо надсуще – Я,
а, як спаде з очей полуда
вже й крик печальний журавля.
Тож не відстрочуйте на потім
прості миттєвості життя,
допоки в нашій грішній плоті
тріпочеться серцебиття.
ID: 993730
Тож, не будемо відстрочувати на потім і слова вдячності!!!
Зріле поетичне слово приходить без запрошення. Трапляється така хода і фрагментарно. Ось - приклад - уривок із вірша "А може…" автора, що йменується "wanatol".
...Ця осінь… як її вітати
Цвітуть майори біля хати
І виноград творить дива
Бо це його прийшла пора.
ID: 993701
Цей останній, зовсім не випадковий рядок. Його може кожний адресувати собі! Кожний поетичний досвід - індивідуальний... Але - водночас -спільний із досвідом дуже різних майстрів... Так поетика набуває звучання світу...
Життя таке довге - і таке коротке... Саме поезії нагадують про це. Тактовно, щемно. Однак даруючи надію та певну винагороду. Поетика володіє щасливою здатністю зупиняти мить... Згадаймо Гьотівське "Мить, зупинися. Ти чарівна..." (Verweile doch, du bist so schoen...) Вдалі рядки повертати можуть і минуле. Коли написані вони серцем, душею. З огляду на це, наведу уривок віршу Оксани Юрченко "Я чекатиму там поза часом і межами"
...І попереду вічність-позаду життя
Із безвір`я вернешся забутими стежами,
Від страждань і надій запалає свіча.
Я чекатиму там поза часом і межами...
ID: 993804
Читаючи, міркуючи над цими словами, простими відчуваєш - тема не вичерпана. Невичерпана як саме життя, як справжня література... Згадуючи нариси мого земляка Володимира Брюггена, додаю: Був час - божевільно прекрасний - час літературної творчості...
До звучання музики і світу прагнули всі творці. Тут прикладів достатньо. Втім, наведу ше один. Це вірш від автора Martsin Slavo. Називається він
"ЧАРІВНИЙ СПІВ"
Як тільки рано-вранці пробудилась,
То серцем чарівний відчула спів,
Що від погідного світанку линув,
Торкав принишклі почуття мої.
Хотілось слухати ранкову пісню
І зберегти мелодію в душі,
Таку приємну, ніжну, теплу й світлу,
І неодмінно заспівать тобі.
Щоби не стихла в суєті ранковій
І не розвіялась, як ночі тінь,
А залунала дзвінко і чудово,
І став щасливим той, хто чув її!
ID: 993800
Найбільше враження - тут теж - імпресивність проведення слів крізь серце поета. Контрасти музичного сприйняття дійсності + літературне вигадування. Читати такий твір легко і приємно!
Складне завдання у поета. Захоплююче. Окремі теми та фабули творів - перегукуються. І це зрозуміло. Однак - як відкривається читачеві неозоре безмежжя уяви. Вдалий твір здатний на те. Ось як вірш, шо написала Лана Краска "Щастя має колір…"
а певно кожне щастя має колір
свої відтінки, настрій та нюанс
комусь пасує небо веселкове
а хтось тяжіє до темніших барв
мій вибір очевидний - "ні" ваганням
я знаю своє серце і чуття
бурштиновій
земній
медовій
барві
зелений колір - спрага до життя
зеленоокий світ - моя розрада
моє "сьогодні" , "вчора" , "назавжди"
не спопеляю кольором каштанів
лиш відчуваю поклики весни
єднання мить - моя сліпа фатальність
я в ній уся
без залишку
до дна
брунатному лише одна реальність
зеленоокість пристрасно - свята....
ID: 993822
Звісно, на відміну від знаменитих Лорки та Рільке, і шар тексту і його психологічні розробки простіші. Але відкривають вони неозоре море відчуття весни. Тої ВЕСНИ, що довічна. І це набагато підсилює емоційну впливовість...
Без листів література неповна. Листи можуть бути різними. Довгими. Куцими. Просторікуватими. Безглуздими. Змістовними. До останнього відношу твір Євгена Юхниці "Мами обирають батькові гени дитини"...
Хтось тюкне, мовляв - який же це лист?
Лист.
Запевняю. Запевняє і автор. Природно, що схильність до листів притаманна не кожному. Далеко не кожному... Цей стиль - вибірковий. Так само, як і нахил до віршування, до прози, до написання п`єс...
Не просто так брати Гонкури видали волюми свого листування. Передаючи, обронюючи найзатяті свої думки світу...
І -головне - навіть ті люди, що не люблять писати листів, надзвичайно полюбляють іх отримувати. От і моє обгрунтування. А сам тівір - ось:
Хто нам, крім нас
Обронить вдячне слово.
І грушку-ласку
Передасть дібровам.
…За татусевий шлях
У досвід генний,
Чим наділив долян́-
Дітей знаменно!
Матуся всіх із нас
Обирала з батька певного.
Щоб схожими нараз
Ми стали, як він, кремінь!
Не всі найкращі ми,
Та виживальний рід
Татусь доніс, як міг
До діточок з корінь.
ID: 994129
Спостерігаю багато років за творчістю Юхниці. Бачив його на власні очі. Хоча ми не ручкались. Я просто слухав його читання. Уважно. Читав його книги. З інтересом. Гортаю, повільно скроллером публікації на сайті КП. Він - листується. Своїми творами. Деякі з його листів аж волають... Волає текст аби його перечитали не тільки очима... Розумом, розсудком, свідомістю. А ще - пам`ятью предків. Як от у вищенаведеному.
Чимало понять стосується інтонаційної відмінності. Коли читаєш вірш -долаєш певні вагання і сумніви. Так виникає своєрідна логіка метаморфоз. Прикладом - вірш, що написала авторка КП Сніжана:
Колись, можливо
Колись, можливо, цьому я й повірю,
Та тільки повагаюсь й промовчу.
І думати навчусь тепер повільно:
Пробачить, не пробачить втікачу.
Давно пішов ти, зачинивши двері,
Що скрипнули, неначе по душі.
Це ще одна з знайомих мені серій,
Що крутиться в життєвій метушні.
Той ранок в непогоді народився,
Із злістю вітер рвав мої думки.
Ти так спішив, та у дорозі збився,
Тому ішов не місяці - роки.
З тих пір пройшло дощів уже немало,
І обміліла річка не одна...
Ти добре знав, як я тебе чекала,
Та замала цьому була ціна.
ID: 994229
Вервечки слів зв`язуються новими уявами. Вузлами тіні доброти. Доброти інтонації... І робота мозку не уривається із прочитанням останнього слова "ціна"...
Плюс відчуття продовження цієї історії. Історії, що торкається сердець кожного!!!
Про драматичність - і у тойже час - про цілісність переживань йдеться у творі "другові" автора за ніком "Ти"
другові
Пробач, мій друже, чорні сторінки.
Черстві чуття я шляхом прикупив.
Від правди, Бога відступив.
Ось цвинтар і якісь вінки.
Прийми букета зрізаних квіток.
Моєму слову сповіді не вір.
Хай гаряч наддалеких зір
До твого серця зробить торк!
ID: 994420
Схили нешліфованих слів та їх співзвучність - утворюють образ. Образ щирого співчуття. Співчуття до альтер-его самого автора і підступності життя. Свого роду - нестримний політ страждання, пост-фактум. Страждання, може, самого тяжкого. Адже, вже тільки тепло зірок небесних торкатиметься серця втраченого друга... У творі стільки актуально-пекучого, що живить і живитиме зерна багатьох поетичних паростків. Паростків між зеленим роздоллям людської творчості і синявою неба вічності...
Отож... Які вони ці видозміни і модифікації образного словоутворення? Суттєво просто показано ці взаємозначення у творі "Окраєць літа", що написала Наталя Онофрійчук.
З світанком розчинилась ніч,
І ранок висипає міхи світла.
Ще трохи й осінь розмалює світ,
А я смакую ще окраєць літа.
ID: 994486
Реальна суміш ерудиції не з енциклопедичних знань. А від споглядання, розуміння і втілення, творчого. Все чудове - просто. І небагатослівне. Та й не секрет, при читанні багатьох віршів, що оприлюднюються на ресурсі КП ( людина і компютер...) насичених невідомо чим -стомлюється читач. У випадку цього вірша - насиченого думкою, враженням -живе потреба повернення до нового читання. Це -енергійна дія твору!
Далі буде...
ID:
993364
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.09.2023 15:13:10
© дата внесення змiн: 23.09.2023 15:28:02
автор: Сумирний
Вкажіть причину вашої скарги
|
