Якось на світанку,
весняного ранку.
В село, що десь там над Дніпром розстелилось
похилого віку жінка прибилась.
Змучена йшла, в благій одежині
від ранкового холоду, губи аж сині.
Присіла на ганку у крайній оселі
аж поки газда її не угледів.
Впустили до хати, дали умитись
накрили на стіл і просили спочити.
І втомлена та із важкої дороги,
накривши ковдрою змучені ноги.
У теплому ліжку тіло зігріла,
гірко зітхнула і захрапіла.
І вже десь над вечір, як сонце сідало
Газди худобу свою напували
Впорались в стайні, в саду, на городі
до хати зайшли зіпрілі й голодні.
За стіл не сідали щоб не збудили
піч розпалили та дров наносили.
А як просунулась, то стали питати
Звідки й куди йде, та як її звати.
Ще трохи втомлена, а може з просоння,
спершись рукою на підвіконня
Із ліжка встала та сіли до столу
Той за вечерею почали розмову.
Сказала що йде із села Манівки,
Не має родини ані домівки.
і вже три доби не їла й не пила,
Тож лиха доля в їх обійстя прибила.
Лихії люди - за правду прогнали
бо вчила їх жити, та всього що знала.
Із молодих літ так по світі блукає
мов той собака - притулку шукає.
Тож бідолаху вони пожаліли
І в себе під дахом, бездомну пригріли
Та стали жити як родина одна
За тиждень забули, що та їм чужа.
В полі поможе й порається в хаті
й потроху почала стара їх повчати.
До церкви ви ходите й молитесь Богу
І хрестишся коли сідаєш до столу.
Та як сусід тобі межу заоре
клянете - нехай йому буде горе.
У кого віра стоїть лиш на глині,
коли піде дощ, то її і розмиє.
Газди докору не розуміли,
Чому таке каже, ми їй добре зробили.
Ходила стара щодня до криниці,
щоби принести до хати водиці
Тож бачила та сусіда на плоті
що заглядати чи Ганусин муж на роботі.
І підійшла крадькома через корчі,
зненацька застала той аж підскочив.
-Як той волоцюга чому заглядаєш,
в дома свою красуню ти маєш.
-Пізно тобі по чужих волочитись
а як не любиш- то не треба жинитись
І той зі встиду опустив вуха,
зліз з паркана і додому щодуху.
Стара ще простояла якусь хвильку,
про себе подумала, диви який прудкий.
Пішла до криниці, води зачерпнула
відра взяла до рук і до дому попнула.
Як йшла, ще щось під ніс бубоніла,
може пісню якусь, може щось про сусіда.
Весна вже дихальних на груди повні,
в садах бриніли трутні та бджоли.
Люди худобу на випас пускали
тепло вже так, вколіна трави.
Раділи що зиму перезимували
І вже не довго за літом стало.
Чомусь в селах люди так звикли
що один одного, по вуличному кликали.
Якось стара до ріки ішла прати
по дорозі їй стрівся Микола Вусатий.
Застала якраз з подвір'я виходив,
тай каже - Коли ти візьмешся за розум.
- Дивися Миколо паркан завалений,
трави по вікна й город не саджений
-Взяв би ти косу та обійстя впорядив,
а тебе шлях лиш до шинку провадить.
Жінка та діти голодні і босі,
а ти до шинку несеш всі гроші
Потім в ночі по сусідах ночують,
бо як п'яний прийдеш, то ще і варюєш.
Поки не пізно візьми себе в руки,
гони подалі зелену гадюку.
Бог не для того життя дарував,
щоб ти оковитою його змарнував.
Й подумала баба чи він мене слухав,
чи змій зелений заклав йому вуха.
Микола по стежці посунув з гори,
мовчав мов у рот набрав він води.
Дійшов до кута сусідньої хати
і з виду пропав, чути пес лиш загавкав
Правду про себе ніхто знати не хоче,
вона не зігріє, лиш душу скобоче.
Від коли живе, ще подяки не чула
За те що людей, правди учила.
В селі вже привикли, що всіх повчала,
Тож люди "Правдою" її і назвали.
Ходила стара щораз до крамниці
до хати купити щось, як годиться.
І бачила все як пліткують спідниці,
розклавши на лаві широкі сідниці.
Стару вже здалека вони впізнавали,
повз них як проходила, то замовкали.
Боялися, щоб знову щось не сказала,
стара вже не раз і їх повчала.
Що перш ніж про когось погане казати,
зі свого ока, має скалину забрати.
І думала все, чому їм не йметься,
чи роботи не мають, чи так добре живеться.
Чому не просите, щоб Бог і вам дав,
а все лише аби в сусіда забрав.
Стара по селі так ходила й повчала
мала надію, комусь в нагоді стане.
Черга дійшла до панотцьової хати
обійстя широке, що ще сказати.
Паркан обійшла й попросилася в хату
буцімто має щось їм сказати.
До сіней ступила, тай не стерпіла
з порогу почала про наболіле.
В поті чола ти трудитися маєш,
а ти в ясну днину стілець підпираєш.
Чом сам не сіє, та сам не косить
а люд по черзі кури та яйця носить.
Всевишній зліпив усіх нас із глини,
чим ти інакший чи ти із трачини.
Ви вже і роди і смерть оцінили,
мабуть тим самим - Отця осквернили.
Платять як родяться, платять як вмерти,
то як можна шкіру з мертвого здерти.
В золоті ризи у вас та колони,
ви вже забули що є хтось голодний.
А попадя наче пава на вборі,
не знає що вдіти- так має убьорів.
Варги малює не піде на грядку,
парафія все тримає в порядку.
Ще щось казала та той вже не слухав
від гніву червоні щоки та вуха.
Дубав ногами, як ти посміла,
тай до парафії яке тобі діло.
В плечі попхав, тай вигнав із хати,
бо як сміє та зле на церкву казати.
Й стара поплелася від хати за хвіртку
а на душі стало дуже їй гірко.
Мала надію слуга божий почує,
а Бог виходить на нього працює
* * *
Якось у неділю до дому ішла
по дорозі їй стрівся сільський голова.
За ним уся свита і жінка під руку
в святкових одежах та в капелюхах.
Стара зупинилась посеред дороги,
на ширину плеч розставила ноги
Руки худі свої в боки вперла
ті як ішли то так і завмерли.
Зміряла їх примруженим оком
немов той кіт - підбиту сороку.
Тай каже - дивися Іване
ще вчора був драбом а нині вже паном
Гляньте в одежу яку нарядився,
ти вже забув де і родився.
Для чого тебе люди війтом обрали,
щоб ти служив їм вірою й правдою.
А ти обложив себе посіпаками
що від правди тут не лишилось і запаху.
Не має суду на вас ні управи,
а людська доля для вас то забави.
Тай суд ваш нікчемний, а ви посіпаки
стає на той бік - хто більше заплатить.
Мабуть би ще довго так їм говорила
та ті вже терпіти не мали сили.
Як можна пана з хлопом рівняти,
та як проти влади смієш рот відкривати.
З криком накинулись, мало не били
і так перед себе її погонили.
Нарід підбурили проти старої
і люди в селі вже співали не тої.
Почали глумитись, на сміх піднімали
і так щодня стару Правду цькували.
А у неділю після відправи
збори зробили немов для забави.
Пани по черзі промову казали,
на Правду чужих ярликів начіпали.
Що буцімто Правда по селі ходить
і наклепи на людей чесних зводить.
І що проти влади та виступала
та до повстання народ закликала.
А після ще ксьондз з попадьою промовили
і проти Правди своє слово замовили.
Що та ще і Бога святого обмовила
і проти церкви стара лихословила.
Тож одностайно проголосували
і власноруч стару Правду прогнали.
Навіть ті газди що притулок їй дали,
теж проти Правди руку підняли
Засмутилась стара та не обізвалась
стиснула плечима й світ за очі подалась.
Тож народ простий і має науку
що правди не бачить і терпить цю муку.
Ми розбійника Вараву колись оправдали
а того що жити нас вчив - розіпяли.
Нічо не змінилося, так і до нині
ходить та Правда в благій одежині.
2017 рік
ID:
992937
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.09.2023 11:22:43
© дата внесення змiн: 30.12.2023 18:19:57
автор: Terry
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудова байка! 
