Стволи освятив і майстерно закинув
В горлянку сто грамів червоний кирил.
А з нянею діти, в садку України,
Випльовують сажу і кислий тротил.
Як, все-таки, вірно писав ти, Тарасе,
Про вічно убогу московщини суть:
Цариця-опеньок, негідники в рясах,
І темні холопи, харкаючи, йдуть...
Ніщо не змінилось... П'є брагу росія.
А люд твій, Тарасе, не зовсім прозрів, -
Розсілась у Лаврі московська повія,
Пасе українців, собак і корів.
Не в шані святині, занедбано віру...
В гаптованих рясах до чорта сволот...
Копита і роги не бачить у звіра
Охрещений князем слов'янський народ.
А з храму, в росії, собака кирило
Молитву возносить за божих овець.
Вівтар іскандером в Одесі розбило, -
Стакан перекинув кремлівський отець.
