В зоряні світи не линемо вже ми,
Райдужні вогні не сяють в далині.
Умом закрили брами герої цеї драми.
Грони лиш червоні схилалися в поклоні.
Сяють на калині, мов буси на дівчині.
Кроваві ці краплини.
Трагічно- драматичні, нажаль не романтичні.
Калинові мости, весільнії вінки.
Зорі сховались за хмари
І не палають стожари.
Впала остання зоря,
Слідуєм ми в небуття.
Небо мов тая калина
Від зір прогиналося вниз.
Мов той салют на парад
Нас зустрічав зорепад.
Збувались шалені бажання,
Лилося мов пісня кохання.
Звав в вічність зоряний шлях,
Не знали, що таке страх.
Я любувався тобою,
Думкою в небо літав.
З неба зорю діставав.
Космос в тобі відкривав.
Зорі ти вибирала,
Світлом їх окриляла.
Шукала нашу планету,
Маленький наш зоряний світ.
Минуло вже тисячі літ.
Калина одна все це знає.
Калина свій сік проливає.
Гірко, ой, гірко кохає.
До долу листва нагинає.
Грони краси і печалі.
Грони смутку і жалю.
Калина слова промовляє,
Калина і далі кохає,
Стражденна, вона пам'ятає
Як поряд упала зоря.
Порхнула любов в небуття.
А в гронах її ці сліди.
Печалі у них кольори.
Падали зорі із неба,
Наших бажань то потреба.
Небо мов тая калина
Який чудовий твір про калину!!!! 
