Біжить життя конем прудким, гривастим.
Під ним – дорога рівна, не грузька.
На нім–ти–вершник з клунком бід і щастя,
Тоді і біг, і ноша ця легка.
Буває й так, що кінь і ти – у милі,
І хто те зна, хто більше винуват:
Чи ноги у коня так притомились,
Що той не хоче сили віддавать.
І враз поважчає тобі ця дивна ноша,
А чи розсиплеться-розгубиться в путі,
Ти ж можеш так утрапити у ложе,
Котре останнім стане у житті.
Життя в старого, ніби в черепахи:
Повзе собі, засне десь на ходу,
І море вже не так для неї пахне,
Або ж зустріне ще й лиху біду:
Інсульт, інфаркт, а чи гіпертонію,
Суглобів надто болісне тертя,
Бува, рука, а чи нога німіють,
Тоді рятує ліками життя.
Здоров’ячко ж не просто рихтувати,
Та кожен мріє ще таки пожить,
Рідню навколо себе згуртувати,
Тож змолоду коня прибережи!
7.02.2022.
Ганна Верес Демиденко
