У далекому тисяча дев’ятсот сімдесят першому році тепер уже не мій випускний клас восьмирічної школи хвилювало питання «вільного майбутнього польоту».
Як завжди, хтось із учнів збирався продовжити навчання у десятирічці в сусідньому селі, хтось - вступати до педагогічного, чи медичного училищ, а когось влаштовувала неповна середня освіта.
Моя «підопічна» Надійка закінчила восьмирічну школу з трьома четвірками і плонувала вступати до педагогічного училища нашого районного містечка.
Десь наприкінці вересня, коли вже всюди розпочалося навчання, дівча прибігло в розпачі до мене додому, не знаючи, що робити. З гуртожитком в училищі не склалося, хоч обіцяли забезпечити, грошей на навчання немає. Залишатися в селі нізащо не хотіла! Попереду - холод і зима…
Як могла, заспокоювала її, говорячи що у житті не все так просто, і в даному випадку з нею вчинили несправедливо, якщо обіцяли забезпечити гуртожитком, але не треба впадати у відчай. Життя тільки розпочинається, а доля сміливих любить… Порадила забрати документи з педагогічного училища і відвезти в обласний центр до професійно–технічного.
- З такими оцінками, як у тебе, завжди приймуть у ПТУ. Будеш забезпечена гуртожитком, одягом і харчуванням, бо все це - за державні кошти. Головне зараз – здобути спеціальність, стати на ноги, а тоді зможеш продовжити навчання, як буде бажання. Вчитися ніколи не пізно…
Надійка так і зробила. Правда, допоки вона навчалася два роки в профтехучилищі, то ми не бачилися: чи образилася на мене, чи на ту життєву несправедливість, від якої нікуди не дінешся, - сказати не можу…
Листів мені не писала, телефонів домашніх у нас на той час ще не було.
Через два роки ми зустрілися. Надійка прийшла до мене додому суботнім вечором, бо вдень допомогала матері по господарству. Завтра неділя - потрібно їхати в місто на роботу.
Після закінчення училища вона працювала в будівельній організації. Це була вже доросла гарно, зі смаком одягнена дівчина, яка впевнено розповідала про плани на майбутнє. Надійка закінчила профтехучилище на відмінно і збиралася поступити через рік у вищий навчальний заклад. Вона навчалася в одинадцятому класі вечірньої школи, щоб одержати атестат про повну середню освіту.
Ми довго говорили... Було про що згадати і послухати…
У мене «відлягло на душі», заспокоїлася. Без сумніву, з цього дівчати буде хороша людина…
В. Ф. – 30.01.2022
Гарна,зворушлива розповідь
Змолоду важче пережити несправедливість. Лише з роками,побачивши світ без рожевих окулярів, розумієш і дивуєшся,на жаль,багато є неприємних сюрпризів. Дякую,Вірочко!
У житті часто бувають несправедливості, як і з цією дівчинкою Надійкою вчинили, але не треба здаватися. Повчальна проза для молоді, може, й для дорослих.
Дуже приємно, Галинко, що заходите на дачний 
Завжди Вам рада і вдячна 
ВЗА 
