Кароокі тато й мама,
Кароокі й ми їх діти:
І у мене, і у брата:
Очі карі й не сердиті...
Кароокі і ми з братом,
Кароокі й наші діти...
Кароокі і внучата,
Як тут можна не радіти...
І сама я кароока,
Кароокого й любила,
І за нього й заміж вийшла,
Й карооких народила...
Двох синочків, як дубочків,
і дівчинку, як калину,
Усі вони кароокі,
І, надіюсь, що й щасливі...
Кароокі й правнучатка,
І приємно, і красиво...
В цім нема, певне, загадки,
І це дуже справедливо...
Я не проти очей сірих,
І зелених, й голубих...
Та для мене кароокі:
Гарні всі і особливі...
Й зять у мене кароокий,
Кароока і невістка...
І їх діти кароокі,
Зрозуміло чому, й звідки...
Кароока моя доля,
Я була у ній щаслива...
На своїм життєвім полі,
Не була я вередлива...
Так вже склалось в цьому світі,
Не змінити нам нічого,
Нехай будуть кароокі,
Та і інші всі щасливі!!!
Дякую, пані Валентино! І не тільки тому, що я - кароока, 
а за настрій, який Ви даруєте. 
