О, куди ви, мамо рано-вранці?!...
Лютує заметіль, хуртовина.
Забрали тата і у мовчанці
Ідете із хати в люту днину.
Мені сказали: "Доню повернись!"
Хочу тобі багато сказати.
У нас ,так мало часу, пригорнись!
Не треба за мною вік страждати"...
"О, доню, донечко моя мила!
Дай ,на тебе, ще трішки надивлюсь.
Я, тобою тішилась і жила
Бувай ,здорова я тобі наснюсь!".
- О, не плач, не тужи дитино!
Прийди до нас ,де шумлять ясени.
На могилі посади калину
Посій чорнобривці ...красу храни.
Можна сказати слів, так багато
Те ,що треба вчасно не сказати.
Для тебе відкрито двері в хату
В сад , де калина немов мати.
Приходи до нас ,як буде важко
запали пам'яті свічу...молись.
Я, до віть прилечу наче пташка
І заспіваю пісню, як колись.
Впаду на щоку краплею дощу
Білим снігом встелю килим до ніг.
Із твоїх очей я витру сльозу
Усміхнусь тополею край доріг.
Ці слова я чула в мить останню
Замовкли уста...закрили очі.
В зимову лютневу порю ранню
Затемніло вдень, як серед ночі.
У сніжну зиму злетіли у даль
Мама з татом ,як голуби білі.
На моїй душі смуток, і печаль
Бо мій рай замели заметілі.
Згасло сонечко на ім'я "Мама"
Зима вдягнула в чорну хустину.
Скорбота завдала душі рану
Зійшлась до хати уся родина.
Вітер до хати відкрива браму
Я, дивлюсь...шукаю ваші сліди.
Без вас я сирота тату, мамо!
І щемний біль тисне мої груди.
За панською горою в долині
Край дороги стоїть -Отча хата.
Віє вітер в очі сиротині
Сад пригощає ,як батько ,мати.
Все немов квітка в'яне, згорає,
Як жовтий лист з віт дерев опада.
Лиш ,пам'ять в душі зіркою сяє
Віддає батьківську любов крізь літа.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Чудова присвята...Щемно.... 
Дякую!
