О Україно, мати рідна,
Невже такої долі гідна
Ти – темної, лихої?
Чом змушена ти лиш страждати
І кров, і сльози проливати
Із ворогом в двобої?
О, чим же так ти завинила,
Що лютая, ворожа сила
Безжалісно шматує
Тебе ще споконвіку, зроду,
Твій дух і дух твого народу
Пригнічує, мордує?
О, скільки, скільки ще тривати
Це буде, Україно-мати?
Коли кінець же прийде
Цьому? Коли на небозводі
На півдні, півночі і сході,
І заході теж вийде
Й засяє сонце миру, згоди,
Любові, волі та свободи
І більше не погасне,
Щоб і теперішнє, й майбутнє,
Що нині поки що відсутнє,
Було лише прекрасне?
Цього твої бажають діти –
Сини і дочки, щоб радіти
Цьому життю земному
І світові, а не тужити,
Щоб лиш у світлім щасті жити
Щодня, шомить на ньому.
Євген Ковальчук, 26. 02. 2022
