Ми будем кохатися так, як ніколи до цього
У ніч перед тим, як ти вирушиш знову у бій
Так спрагло так палко на грані чогось неземного
Під звуки сирен аж допоки настане відбій
Ти будеш любити мене безперервно і знову
В гарячих обіймах твоїх я застигну рубцем
До болю гірким і солодким, а місяць нервово
Шмигне крізь фіранку і буде глядіти тихцем
Ти хочеш мене все частіше, невпинно і зараз
Так ніби ця мить - це усе, що лишилося нам
Солоні цілунки кусатимуть шию. Десь галас
Із вулиць несеться у наш заборонений храм
Зірвуться прокляті думки, що війна сформувала
На мить пригадаєш себе, ким ти був ще колись
Я ж буду кохати тебе, як й до цього кохала
Ти ж тільки до мене живим назавжди повернись
Та плач розірве з середини, посіє тривогу
Не стримаюсь я, притулиш "Ну що ж ти?...тихіше"
Завиє сирена, сповістить "за мить у дорогу!"
Ми ж будем кохатись так, як ніколи раніше...
Любов рятує, мов оберіг, і під час війни. 
Чудовий вірш. 
Наталіє, рада бачити тебе у КП. 
