На вулиці спека,
Надвечір уже.
Війна десь далеко,
Тут - Бог береже.
Тут їздять трамваї,
І неподалік,
В "Зеленому Гаї"
Гуляв я торік...
На вулиці людно:
Завод, прохідна.
А жарить паскудно,
А палить сповна!..
Тривога - й тривога,
По п'ять їх щодня:
Кудись там убога
Стрельнула свиня...
Аж раптом всі впали,
І гуркіт зревів,
Будинки плювали
Цеглини з ротів,
Земля підлетіла
І впала як град,
І жалила тіло,
І крик лунав над!..
В акулячих пащах
Розбитих вітрин
Блищали пропащі
Костри від машин.
І кров'ю стікало
У землю життя,
Волало, стогнало
І йшло в небуття...
А пороху хмари
І диму клуби
Ховали кошмари
Від фоток юрби...
На вулиці пекло
Твоє і моє!..
А сонце запекло
Жари додає...
17.07.22
Ох, Антоне, як вдало Ви поєднали пекельне літо та війну. Бездоганний вірш. Щемний, правдивий, й водночас - легкий. Так легко про біль та страх пишуть небагато авторів. Заберу до обраного. Читав на одному диханні.
Дякую.
дякую вам, Максиме, мені дуже важливо знати, що я пишу недаремно! То у Дніпрі був обстріл мого району, я в "Зеленому гаю" сина вигулював, мама мешкає неподалік... а воно таке прилетіло
дякую вам, Максиме, мені дуже важливо знати, що я пишу недаремно! То у Дніпрі був обстріл мого району, я в "Зеленому гаю" сина вигулював, мама мешкає неподалік... а воно таке прилетіло 
жертви є, але особистого незнайомі 
