Поговори зі мною, мамо,
хоча б у снах поговори,
так, як колись у нас бувало,
коли ми в трьох в селі жили...
Ти так любила, моя мамо,
зі мною й братом говорить,
ми і пісні з вами співали,
хоч нам і важко було жить...
Біди зазнали ми немало,
тато загинув на війні,
село від болей завмирало,
ні, не забуть цього мені...
Хата у нас в війну згоріла,
дивом лишились ми живі,
та ти усе робить уміла,
а ми ж були тоді малі...
Ти у колгоспі працювала,
в сараї ми тоді жили,
і хату якось збудували,
й не раз голодними були...
Ой,мамо, рідна моя мамо,
ти нас ростила у біді...
Ми хоч малі, та помагали,
і виживали на воді...
Татка і ти, і ми чекали,
та не вернувся він з війни...
А ми листи йому писали,
і посилали в нікуди...
У школі гарно ми навчались,
їсти варили й щось пекли...
І жартували, і сміялись,
і невгамовними росли...
Давно тебе, мамо, немає,
і брата теж уже нема...,
А я ще якось шкандибаю,
ляка мене війна й зима...
Живу я, мамо в самотині,
пишу вірші, казки й пісні...
Все пам"ятаю я донині,
посвяти я пишу й тобі...
Дякую Богу, що є пам"ять,
і я у світі цім живу,
маю і клопоти, і радість,
дітей чекаю і весну...
Дуже-дуже... гарно Ваша тепла,ніжна і трепетна присвята, Валентино Григорівно, нагадала й мені босоноге дитинство.
Нехай Вам здоровиться, щоб ми радісно зустрічали ще багато весен
Дякую,Катюшо!Так склалася доля,діточки й онуки далеко живуть, а ця пандемія, не дає можливості частіше стрічатися, то отож і сум мій постійно зі мною...
Дуже-дуже... 
гарно 
Ваша тепла,ніжна і трепетна присвята, Валентино Григорівно, нагадала й мені босоноге дитинство.
щоб ми радісно зустрічали ще багато весен 
