Було давно та кожен пам’ятає,
І знову палить на вікні свічки,
Дітям і внукам вкотре відкриває,
Антигуманні, траурні стрічки…
Грішна земля стогнала від знемоги,
Останні крихти з’їдені давно,
Лишилось трохи, вже не носять ноги,
Очі мутні запали десь на дно.
Дорогою бредуть і їсти просять,
Осиротілі, пухлі дітлахи,
Молитвами до Господа голосять:
«О, Боже милий, за які гріхи?»
Роками незбагненна та руїна,
У якій вистояла наша Україна.