Фіолетове небо, кришталевії води...
Я сторонній оглядач, я свідок німий...
І душа невагомо ступає по сходах,
Полишаючи місце своєї тюрми...
Я тепер швидше звуку, за світлом прямую ,
Пролітає повз мене мозаїка дня...
Уві сні, неодмінно ,тебе поцілую
І не смійся,що в ніс, це ж було навмання...