Якби ми зняли маски... Ой, щоб тоді пробачили?!.
Якби ми зняли маски... Ними себе прикрасили.
Бо ж світ навіщо красити? У ньому все відкрито.
Тут стільки світла й радості... Усім тут добре жити.
Нема тут злості й жадоби, і ненависть відсутня.
У ньому все без заздрощів. Сила його могутня.
Навіть мала травиночка через бетон проб'ється.
У нас, погляньмо, людоньки, ніжне серденько б'ється.
Якби ми зняли маски... Ой, щоб тоді пробачили?!.
Якби ми зняли маски... Ними себе прикрасили.
За масками сховалися. Хай думають, що добрі.
Тією добротою світ губимо сьогодні.
Давайте чистотою серця, як світ, освятимо.
Тоді себе у ньому ( які ми є) побачимо.
Побачимо й почуємо. І будемо радіти.
Хай маски лиш в театрах... щоб веселіше жити.
Гарний заклик, пані Надіє. Але так ніколи не буде. Я вже зрозуміла, що світ цинічний. Коли, щось одній людині потрібно від іншої, одягається маска підлабузництва. Коли вже стає непотрібно, одягається маска цинізму. Хтось хоче себе попіарити, надягає маску патріота або захисника бідних і знедолених. А потім добирається до корита, скидає цю маску і цинічно заробляє на цих бідних і знедолених. І таких прикладів можна приводити безліч. Але хоча б рідні люди не вдягали різних масок і були самі собою. Відкритими і чуйними. Але ж ні. І тут цинізм. На жаль.