Нехай там що, а ти живи
Наперекір усім нещастям!
Любов твоя нам за причастя,
На сповідь – день прийде новий,
Впадуть з оковами гріхи.
Ти – мати. Нас рождала в муках,
Як кат у двері твої стукав.
І так було віки й віки.
Нехай там що, а ти живи!
Бракує слів…, як діти блудні –
Усі потуги многотрудні,
І надстражденні молитви.
Живи, живи! Гірка сльоза…
Не раз розстріляна й побита
Стоїш в розпуці серед жита.
Живи! І хто б що не казав –
Тебе врятує неба стяг!
Тобі співаю я: «Осанна!»,
Моя красо обітована.
Ти – велич, ти і є життя!
Гарний вiрш, Людмило. Дуже яскравi, правильнi рядки. Дiйсно, рiдна земля викликае до себе найбiльш високi, трепетнi почуття.
Тiльки от якось у вас у 17 рядку слово "тебе", а у 18 рядку - "тобi". Дуже сжожi слова одне на одне i у двох рядках пiдряд звучать. Може тодi у 18 рядку вжити - "почуй":
Почуй, спiваю я: "Осанна!"