Відцвів жасмін і півники чубаті,
і пусто стало якось у саду.
Вже відцвіли, та наче винуваті,
Бо знали добре, що я в сад прийду.
Нащо журба, із кожним так буває,
Коли цвітіння скінчиться пора,
То цвіт отой повільно опадає,
І пустка поселяється в садах.
Спочинок після довгого цвітіння,
І хай щасливими вас зробить сон.
(І не шукайте у журбі спасіння),
Ніхто ще не порушив цей закон.
Мені приємне ваше шелестіння,
Легенький вітер з радістю зустрів.
Все намагаюсь зрозуміти шепотіння...
О як же ти за час цей постарів!
Ти, смутку мій, не линь до мого серця!
Не треба ранить, хай же не болить.
Хороший спомин буде, як джерельце,
Яке минулу радість буде лить...
Ах! Старый сад!
Он сердцу дорог!
Когда он расцветает вновь -
Мы снова окунаемся в любовь!
Пусть отдохнёт он после долгого цветения!
А мы взгрустнём...
Подарим это прелестное стихотворение!