Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Галина_Литовченко: ЛІТО – ПОРА РЯТІВНА (1932-33 р. р. ) - ВІРШ


Галина_Литовченко: ЛІТО – ПОРА РЯТІВНА (1932-33 р. р. ) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 16

Пошук


Перевірка розміру




ЛІТО – ПОРА РЯТІВНА (1932-33 р. р. )

Галина_Литовченко :: ЛІТО – ПОРА РЯТІВНА (1932-33 р. р. )
(Використані факти з реальних подій) В неглибокому рівчаку, якими зазвичай відмежовують ділянки городів чи садків від вулиці, щоб часом не забрела чужа худобина, гралися «в хатки» дві дівчинки: Зінька і Яринка. Обламками іржавого обруча видовбували в ґрунтовій стіні рову неглибокі ніші на кшталт лежанок та печей, поличок та мисників, прикрашаючи їх, чим доведеться. В миснику розкладали зібрані на смітнику яскраві черепки від колишнього посуду, порожні пуделка від вазеліну та аптечні пляшечки з-під давно використаних мікстур. Лежанки застеляли лопухами та листям безу, маючи їх за цупкі пікейні покривала. А ще набивали землею щербаті слоїки та висаджували в них калачики й інші рослини з привабливим листям і цвітом. Вазони виходили гарні, як ті, що росли в хатах на підвіконнях. Землянки на очах перетворювалися в світлиці, і дітворі від того було радісно. Голод дівчатка вгамували пісним гороховим супом, яким в приюті підгодовували в обід дітей, в котрих батьки працювали з ранку до ночі в полі. В іншу пору дня малеча переходила на підніжний корм: смакувала зеленими калачиками, що з’явилися після цвітіння дикої герані, та білою акацією в найкрасивішу її пору. Від того животи часом дошкулять, зате їсти не так хочеться. Копали в лузі й корінці смачного молочаю – дитяча плоть вимагала вітамінів і їх малеча знаходила під ногами. - Ой, відвернись і не оглядайся! – злякано прошепотіла Зінька, почувши уже знайомий звук. - Давай заховаємося… Присядь, щоб не було видко з дороги… Дівчатка затамували подих і принишкли, почувши скрип коліс старої підводи. - Чи їде по когось, чи вже забрав?.. Про що йдеться розуміли обидві, але дитяча допитливість перемагала над страхом. Коли жахливий катафалк проїхав мимо, дівчатка виглянули зі схованки йому вслід. З воза, немов сухі жердини, стирчали чиїсь худі ноги. - Свят-свят-свят… – перехрестилися обидві разом. - А якщо я помру, то ти будеш за мене молитися? – запитала Яринка Зіньку. - Буду. І плакати щодня буду за тобою. - Я теж, якщо ти помреш… – пообіцяла навзаєм подружці. Розчулені дівчатка обнялися і гірко заплакали. - Щоб не померти треба влітку все, що можна, їсти. Черепахи та мідії – знаєш, які смачні насправді? А пахнуть як! Хлопці Панасюкові щодня на Рось ходять купатися, а звідти несуть додому ракушки. У вогонь кидають, і вони в ньому самі розкриваються. Якось давали й мені скуштувати. Смачно… - А я б гидувала таку бридоту… – скривилася Яринка. - Чого? Це ж не жаби. Хоча і їх вже скрізь виловили, – зітхнула Зінька. - Від жаб на руках і ногах бородавки висипають. А баби Ликери, що вміла виводити, вже немає. То краще їх не чіпати. - Давай ще кринички зробимо, якщо хочеш. - Хочу, – підтримала пропозицію подружка. Вони хутенько зробили в землі невеличкі лунки, підняли спіднички і присіли кожна над своєю. Сонце повернуло на Захід, і збудована хатка опинилася в тіні дерев. Дівчатка вилізли з канави і попрямували до вишневих заростів на межу між їх садибами по зелепухи та ґлей, що ще не зовсім затвердів на стовбурах дерев. Такий можна якоюсь трісочкою зняти з кори, а затверділий доводиться гризти зубами, обціловуючи шорсткі стовбурини. Перекусивши, чим Бог послав, Зінька з Яринкою позалазили на вишню і повсідалися, немов сороки на гілках. - А взимку, знаєш, що можна їсти? Я минулої зими бачила крізь шибку, як чиїсь діти ходили і кізяки збирали, що колгоспні коні залишають на шляхах. В них всередині бувають зерна вівса, та їх навіть і зверху видко. Можна промити у воді та зцідити обережно, щоб не спливли за водою. А потім просушити та перетерти в жорнах на муку. - А що? Й справді можна! Якщо вже нічого буде їсти, то й ми так будемо робити. Про що б не пішла розмова, вона весь час сходила на їжу. Дитячі фантазії вишукували в уяві зимових пейзажів то замерзлих ворон і горобців, що повинні налетіли з голих ланів до осель, то запашні пухнасті бруньки на соснових лапах в лісі, то жолуді під снігом, що мають десь залишитися з осені. Вони щиро раділи своїй кмітливості і це додавало дівчаткам світлих надій. Вночі Яринці стало зле. Її кидало то в жар, то в холод, в животику булькало і рикало, кишки ходили ходуном. - Ой донечко, рідна, – промовляла, плачучи мама. – Чого ж це ти наїлася? На кого ж я тебе завтра залишу? Мені ж вранці в поле йти, бо ж тато ще не скоро з заробітків приїде. Як же мені тебе лікувати? Ой, скільки ж діточок уже померло від кривавого поносу… Ой, як же мені тебе вберегти? Жінка нишпорила в торбинках з травами при тьмяному світлі каганця, примовляючи, як над покійником. Десь мав бути пучок сухого кінського щавлю, на який тільки й могла розраховувати згорьована мати. Яринка ловила спраглими губами прохолодне повітря хати і згадувала Зіньку. Як там вона – чи так само страждає, чи її Бог милував? Ой, нехай би милував! Вона б прибігла вранці до неї. Та й супу в обід принесла б, якщо наллє кухарка в приюті. Мати запарила в горняті зілля та залишила на припічку, щоб настоялося. Яринка, скривившись, маленькими ковточками пила час від часу несмачне тепле пійло, а потім лопотіла босими ніжками по холодній долівці до помийного відра. До ранку зітхала та стогнала уві сні від болю в животі. Прокинулася, коли матусі вже не було дома, але підвестися з подушки сил не вистачило. Знала, що їсти все одно нічого – мати звечора наказала пити лише відвар кінського щавлю. Зінька не приходила і Яринці стало страшно. Вона прислуховувалася до звуків з вулиці, але за вікном стояла тиша. Найбільше боялася дівчинка скрипу підводи. Під ковдрою було тепло і Яринка знову задрімала. Прокинулася від сухого скреготу дверних завісів. - То ти ще не вставала? Чи живіт болить? - Ой болить… – відізвалася до Зіньки. – А ти чого довго не приходила? Я вночі просила Бога, щоб він тебе милував. - Напевне, він тебе почув, Яринко. Спасибі тобі за те. Тітонька Зофія на кілочок двері зачинила, а я здогадалася, що ти в хаті, бо куди ж мала подітися… - Мама сказала супу сьогодні не брати, а я не знаю, чи дотягну до завтра без нього. - Дотягнеш, Яринко. Пий побільше, щоб не смоктало у шлункові. Живіт голодом лікують. Потім про щось подумала і запропонувала: - А давай я мотанку зроблю, щоб було чим гратися. Так і завтра скоріш настане. В обідній час Зінька побігла до приюту, а Яринка залишилася в постелі з лялькою. Личко її було без рота і носа, без брівок та очей: ні смутку, ні радості не видавало м’якеньке обличчя зі старої сірої хустини. Але Яринка знала, що лялька їй співчуває і міцненько пригортала її до грудей допоки не повернулася Зінька. Подружка прийшла не з порожніми руками. - Яринко, поглянь, що я тобі принесла. На долоні дівчинка тримала твердий шматочок бурштинового кольору. То був ґлей – застигла вишнева смолка, зліплена в кульку, якою вони й раніш залюбки ласували. - Від маленької цукерочки гірше тобі не стане. Посмокчи трішки. Яринка засунула за щоку гостинець і з насолодою відчула, як тане в роті липкий запашний шматочок. Слабувала Яринка недовго, дякувати Богу. Через кілька днів знову ходила разом з Зінькою обідати гороховим супом. - Щось дівчат з Карпенкового хутору давно не видко. Чомусь не приходять більше гратися до нас. Давай, навідаємося до їх садиби, – немов передчуваючи недобре, запропонувала Яринка. Карпенків хутір раніше був найкращим у селі кутком. Величезні дуби, привабливі городи та садочки на березі Росі оточували біленькі хати селян-середняків, що мешкали на хуторі. Тепер і він заріс бур’янами та обезлюднів. Залишилася заселеною лише одна хата. Жили там якісь чужі прийдешні люди з двома дівчатками-погодками. Яринка з Зінькою чимчикували колись розкішною вулицею, пробираючись заростями бузини та лободи. Позаду здіймалася курява від жовтого пилку, босі ноги теж ним покрилися. Дівчатка зупинилися, бо угледіли біля знайомого двору міліцейський воронок. Серед обійстя стояли два міліціонери та батько їх нових подружок. Дівчатка заховалися в кущах біля садиби та прислухалися до розмов дорослих. - Померли мої дітки… – пояснював господар тремтячим голосом виконавцям влади, до яких вже дійшла чутка про зникнення дітей. - А де ж ви їх поховали? На цвинтар дітей уповноважений не відвозив. - Та тут в садочку і поховав донечок своїх. Показати, де саме, чоловік не зміг, бо слідів свіжоскопаної землі в садибі не було. Міліціонер кілька разів ударив його, і чоловік упав серед двору горілиць. Зінька з Яринкою завмерли під кущем безу і не ворушилися. Стражі порядку почали обшукувати сад і хату. З відчинених дверей смачно запахло холодцем і дівчатка ковтнули слину. В цей час з низенького льошника, нахилившись, вибрався ще один чоловік у синій гімнастерці з погонами, тримаючи в руках якісь шматки, загорнуті в сині з горошком клапті тканини. Яринка впізнала в них платтячка дівчаток. Налякані страшними здогадками та видовищем, діти побігли геть від садиби до села з криками відчаю та жаху. - Він їх не поховав… Вони їдять своїх дітей, – заливалися сльозами Зінька з Яринкою. З хутора донісся гуркіт мотору міліцейської машини і вже здалеку дівчатка побачили, як вона виїхала на шлях. Ввечері дорослі обговорювали страшну подію на селі. Але ж то був не єдиний випадок. Люди пропадали серед білого дня, а деякі двори обходили десятою дорогою, підозрюючи їх господарів в лиходійстві. Восени Яринчин татко повідомив, що він влаштувався рахівником на залізниці у Макіївці і розпорядився збиратися в дорогу. До найближчої станції добиралися морозного ранку пішки з невеликим клунком з пожитками. В набитому людьми вагоні зігрілися, ще кілька годин їхали до якогось міста, де була пересадка на потяг до Сталіного. Яринка помітила, що пасажири в ньому були набагато справніші, ніж у її краї. Якийсь дядечко, що сидів поруч, дістав з чемодана паляницю, відрізав від неї дві скибки та протягнув дівчинці з матір’ю. Яринка наїлася нею, як ніколи в житті. В невеличкій кімнатці в робітничому гуртожитку родина прожила безбідно до кінця весни. А потім прийшла звістка, що життя в селі почало налагоджуватися і матуся занудьгувала за рідною хатою. Керівництво залізниці пропонувало батькові залишатися назавжди в Донбасі, але Яринка з мамою сльозами виплакали у татка повернення на батьківщину. Зіньки живою дівчинка не застала. 20.11.18

ID: 814710
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.11.2018 14:34:04
© дата внесення змiн: 21.11.2018 14:37:44
автор: Галина_Литовченко

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Калинонька
Прочитаний усіма відвідувачами (78)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Крилата, 21.11.2018 - 21:13
12 17 give_rose give_rose give_rose
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Крилата, 24.11.2018 - 04:38
17 17 17
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Променистий менестрель, 24.11.2018 - 04:38
17 17 17
 
Микола Карпець)), 21.11.2018 - 15:15
17 17 17 give_rose
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Микола Карпець)), 21.11.2018 - 16:54
17 17 17 22 22
 
Калинонька, 21.11.2018 - 15:06
Гори моя свічко, гори ... ,
Бо душі зігріти треба,
Тих, хто страшної пори,
В муках пішов до неба.

Гори моя свічко , гори,
Хай пам"ять воскресне ясно,
Про тих , хто страшної пори
В землю поліг завчасно.

Гори моя свічко , палай ,
Щоб в світі стало ясніше,
Свавіллю людському хай буде край,
Щоб голоду й воєн не було більше.
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Калинонька, 21.11.2018 - 16:53
17 17 17
 
Калинонька, 21.11.2018 - 15:02
cry cry cry 17 Боженьку милий, спаси і помилуй нас більше від такого лиха!!! 17 17 17
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Калинонька, 21.11.2018 - 16:53
В моєму селі на Київщині за 2 роки голодомору померли понад тисячу односельчан. Їх прізвища записані в книзі пам'яті. Сторінки з книги "Моє село і люди" Віри Лимар я виклала на сторінці і фейсбуці. 17
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Нові твори