Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Який день подарує Господь. . / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Який день подарує Господь. . /  проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 9

Пошук


Перевірка розміру




Який день подарує Господь. . / проза /

Осіння пора…. Немов човни в морі, по небу пливли наввипередки сірі, білі й темно сині хмари. Одні пливли швидко, а другі на якусь мить зависали, тулилися одна до одної , а потім знову розсівалися і пливли далі…. Часом поміж хмар просвічується небо синь, а часом немов через сито, проб’ється сонячне проміння. Або ж вишкіриться сонце і вже на землі все звеселиться… Невелике селище розділене залізничним полотном потопало в зелені. По один бік більше хатин і садків, а по другий, в напрямку заходу, тягнулася стрічкою річка Лопань. Тут більше місця займала долина з високими, шовковистими травами, а вздовж річки густо зеленіли кущі шипшини. Які весною, всі квітучі, наче гірляндою прикрашали її. А ближче до хат, росли старі високі тополі, охороняли річку від населення. Вздовж долини, на пагорбу зеленів величезний листяний ліс…. Погода була мінливою та люди раділи, що нарешті пішли дощі. Літо було посушливим, спекотним, з суховійними вітрами, неврожайним. Біля убогої старенької хати, покритою соломою і очеретом, вимащеною глиною, побіленою вапном, росла висока, крислата черешня. З неї тихенько, один за одним злітали листочки, деякі зовсім пожовклі, а деякі ледь - ледь почервонілі. Після дощу, що пройшов напередодні, зелені листки на черешні мокрі, сонячне проміння посилало до них поцілунки і вони виблискували, раділи, хоч маленькому та все ж теплу. А потім, проміння раптово зникало за похмурими хмарами, зривався вітер і не жаліючи, шарпав і шарпав листя, намагаючись зірвати його й кинути до землі. Після дощу холодно й сиро, погода навівала сум… За черешнею тягнувся невеликий садок. Деякі дерева були насаджені предками, а деякі посадили батьки і діти разом. В сім`ї, як народиться дитя так і садили яблуньку чи вишню, чи грушку. Навесні справжній рай, як йдеш стежкою, по один бік в ряд цвітуть, як наречені, молоді вишні, а по другий бік крислаті старі й молоденькі яблуні, які п`янять медовим запахом. А довкола чути веселий гул бджілок, які намагалися не втрачати час, збирали нектар, стрімко то відлітали, то прилітали. Велика сім`я жила в цій хатині. Бог дав сімох світлооких діточок, шестеро світло русявих доньок і одного, з ледь - ледь темнішим волоссям, синочка… Ні, він був не останнім, був п`ятим в сім`ї, воно б може було і менше мати діточок та лікарів в селищі немає, ще й заборона на аборти. А доля дарувала радість і не питала, важко буде чи ні підняти на ноги цих дітей…. Тисяча дев`ятсот п`ятдесят третій рік всім видався дуже важким. Із-за погодних умов рік був неврожайним, кожна велика сім`я не жила, а виживала….. Хоча старша доня Клава й вийшла заміж, пішла жити до свекрухи та вдома, ще шість ротів, які хотіли їсти. Одне спасіння, що була корова Зірка, хоч мама і скаржилася, що дає мало молока та кожного дня діти мали можливість посмакувати ним. Інколи відігрівали кисле молоко, робили сир та то тільки на продаж, він дуже цінився на базарі. Вдома всі турбувалися за корову, любили її, називали годувальницею. Доволі можна було наїстися бараболі, яку приносила Ліда з поля. Це вже, як приморозки почнуться, як мають орати поле на зиму. Лише тоді об`їждчики дозволяли зайти дітям, ритися в мокрій, холодній землі в пошуках бараболі. А, ще влітку тішилися ягодами, скільки хотіли, стільки й їли. Тільки треба було обов`язково нарвати на базар, щоб продати. А щодо яблук і грушок то це тільки тих, що попадають до землі, чи залишаться де – не - де на деревах. А кращі яблука й груші зривали й носили на базар продати, а часом і заміняти, тож треба в щось одягти цю ораву. Ліда була другою донькою в сім`ї, невеличка на зріст, худорлява, їй навесні минуло п`ятнадцять років, закінчувала сьомий клас. Мала намір поїхати на швейну фабрику на тримісячні курси шиття, щоб згодом там працювати. Вона, права рука мами…. В усьому допомагала їй, була смирною, спокійною, ніжною і ласкавою, доброзичливою дівчинкою. Мала дзвінкий голос, любила співати. Любила сестричок і братика, вечорами, їм співала колискові пісні. Бачила, що мамі дуже важко, не встигає зробити все до ладу, тому й допомагала. Розуміла, що треба виживати, майже ніколи не сперечалася зі старшими. На її плечі рано лягла важка робота та іншого виходу не було. Окрім Ліди, ще троє треба зібрати до школи…. Галинка, хоч менша за Ліду всього на півтора року, зовсім не переймалася хатніми турботами. Любила поспати та, все не могла наїстися, часто нила, що голодна і ніхто на неї не звертає уваги. Сама ж не хотіла приділяти уваги меншим. Катеринка ж на три роки молодша за Галю, трохи бавилася з молодшими сестричками, адже в десять років, ще хочеться погратися. Миколка, як ковбой, бігав грався в війну, робив рогатку, дражниться з дівчатами. Дуже не хотів йти до школи та рано чи пізно, все ж треба навчатися. Олі минуло чотири рочки, найбільше любила гратися сама під наглядом Катрусі. А іншого разу було й разом з нею гралася в піску, чи то в траві, що за старою дерев`яною огорожею. А далі йшла смуга бузку і кущів шипшини, яка відділяла вулицю від поля. На поле батьки забороняли бігати, бо там в часи Великої Вітчизняної війни були склади снарядів. Ліда, час від часу навідувалася до дівчат, подивитися де знаходяться, вона добре пам`ятала війну і, як минулого року на цьому полі підірвалася жінка з двома дітьми. До наймолодшої доньки Ніни, комусь не вистачало часу, а в когось не було бажання бавитися з малою, все тікали від неї. Вона народилася кволою, худенькою, як трісочка, часто плакала, вередувала. Як була меншою, то все мама покладе в корито при землі, щоб не далеко падати, скаже, щоб старші приглядали. Іграшки б було дати, та де ж їх взяти, як грошей все катма. Оля, чи Катя принесе дерев`яні й алюміневі ложки, різні кришки від каструль, банячків, ото й іграшки були для маленької, щоб менше турбувала їх. Батько працював на залізниці, слюсарем в потягах далекого сполучення. Вдома був рідко, намагався частіше їздити , щоб більше заробити грошей. А мама займалася вихованням дітей. Часом було піде на роботу в «Радгосп», в поле, покине діти, а потім хворіють і хворіють, ледве дасть ради. Народжене маля в сорок років, то вважалася пізня дитина. В такі роки вже й сивина на висках, бавили всі. Хіба винна в цьому, дитина, що прийшла на цей світ? Що чекає її, чи виживе вона, чи благословить її Господь жити далі? Часто задавала мати собі питання. Важкий тягар на плечах несла, зранку й до ночі, все в роботі. Зварити їсти, майже щоденне прання руками, ще й криниця далеко. А корову, курей і город, треба все обійти. Дітям дати раду, ще й на базар якось треба вирвати час, щоб продати яйця, моркву, чи буряк. А, як зовсім скрутно то діло дійде й до курки, хоча вдома тримали не більше десяти - дванадцяти штук. То добре, що в селищі були будинки, гуртожитки від «Радгоспу», в основному тут жили люди по найму, приїжджі, не мали своїх городів, тому й мусили купувати продукти в місцевих господарів. Хоча й за дітей серце боліло та приходилося приховати якесь яйце, щоб продати, бо ж треба придбати взуття та одяг. Менші діти завжди носили одяг після старших та час йшов, діти ж підростали, треба було в щось одягати. А про взуття: чобітки, черевики, то вже, що говорити, по черзі в школу взували, бо не було за що купити всім окремо. На батьківську зарплатню в шістдесят дев`ять карбованців не дуже розженешся. Воно, якби ж сім`я менша, то можливо й не погано було б, а так, як вже є…. Коли Ніні минуло вісім місяців, вона дуже захворіла. Дитині б молока парного та саме в цей час корова ходила тільна. Нічний плач не давав спати старшим дітям. Бліде дівча капризувало, крутило голівкою і дуже кашляло. Мати носила на руках, молилася Богу, трохи помовчить, а згодом скаже, » Все в руках Всевишнього. Як вирішить так і буде». А потім гляне на дітей, пригорне до грудей і зі сльозами на очах, - Та чи вона житиме?». Ліда в цей час вже працювала в Харкові на швейній фабриці. Та зранку й після роботи намагалася допомогти по господарству. Вона я к почує ті слова від матері, сльози на очах, ставало страшно від таких слів, віяло холодом. Інший раз скаже, - Мамо, вона ж як квіточка маленька, що все хилить голівку донизу і чому так часто хворіє… Галинка ж брала книжку до рук і відразу десь зникала. А Катеринка, подивиться на маму, ледь всміхнеться, за звичкою, затисне зубами нижню губу і відійде мовчки. Миколка, якому минуло сім років, не переймався домашніми проблемами, все десь, то на печі грався, то в піску, чи просто в траві. А, як дощ надовго, то пропадав в сусідів, бігав гратися до однолітка Сашка. Вже минуло два місяці, а Ніна хворіла й хворіла…. Батьки заборонили дітям близько підходити до неї. Одна за другою хвороби, чіплялися до дівчинки. Спочатку був бронхіт, згодом запалення легенів, після цього скарлатина і коклюш. Та Ліді мама дозволяла бути з нею ввечері, вкладаючи маленьку спати, вона співала колискову пісню. Дівчинці вдома робили уколи, від лікарні мама відмовилася, бо лікарня в районі, а це ж далеко, більше двадцяти кілометрів, тож не покине дітей самих.… Та життя продовжується, час плинув…. Згодом Ніні стало краще, кашляла, але набагато менше. Вона в рік почала ходити, правда хода була смішною; стане, огляне всіх, рівно зробить два - три кроки, а потім, як пір`їнка летить до когось в руки… Та ця радість прийшла ненадовго, мала знову захворіла, ночами душив кашель. Вранці мати носила її на долину, до річки, так радили старі люди, казали, що кашель мине швидше. Останні дні жовтня дощило…. Жінка бідкалася, що треба йти далеко, кілометра три до скирт, щоб набрати соломи для корови. На полях майже пусто. То раніше, був такий час, що згнивала солома в скиртах, а цього року люди все розтаскали. Одного дня, таки трохи потепліло… Безхмарне небо, лагідно світило сонце, дарувало тепло, легкий вітерець, ледь-ледь просушував землю. Хоча в Ніни напередодні була підвищена температура та на ранок температура спала до норми. І жінка вирішила, таки піти по солому, чекати кращої погоди не варто, адже з кожним днем ставало холодніше й холодніше. Залишити Ліду вдома, думала та ні, вона ж найбільше з дітей принесе соломи, а Галинку лишити, то ще більше хвилюватиметься, бо та до всього байдужа, їй якби поїсти та поспати біля книжки, не пригляне за дитиною. За інших і мови не може бути…. Катеринка взяла Олю за руку, - Мамо ми готові йти, вже одяглися, подивися. Тут же підбіг Миколка з простирадлом в руці, - І я готовий, теж піду, не хочу з Сашком гратися сьогодні…. Мати, з сумом, дивилася на дітей, що робити? Але ж треба йти! В Марії, сусідки, не залишить, бо та на роботі з чоловіком, а свій був вдома коли саме дощило, тепер теж на роботі, не знати куди поїде й коли повернеться. Ліда вийшла з кімнати, тримала на руках Ніну, - Мамо, то, може я залишуся вдома, догляну Ніну, дивися, вона навіть на ніжки не хоче ставати, відразу сідає, хоча б їй зовсім зле не стало… Вона, щось про себе шепотіла, забирала Ніну до себе, - Я зараз її тепліше одягну і посаджу в коморі. Розстелю ватне одіяло, напою молоком, що їй, ще треба… Вона десь через годину - дві засне, а там і ми повернемося. Ліда зблідніла, тремтячи вся від хвилювання, - Мамо, а як почне кашляти, вона ж зможе задихнутися, чи зригне молоко, як вчора. То добре, що я підійшла вчасно, повернула її на бік… Потім хитнувши головою, дивлячись прямо їй в очі, - Це в яку комору, що на замку, там де сало в ящику? - Так, доню, не хвилюйся, їй буде тепло! - трохи сердито, відразу відповіла мати. - Та там же темно, комарі є й часом мухи… І павуки здорові в кутку, я бачила колись, - майже кричала Ліда. Мати кивнула рукою в сторону дітей, - Ви йдіть на вулицю, тільки Галі скажіть, хай з вами йде, а ми зараз вас доженемо… Ті, здивовано дивилися на суперечку та все ж обернулись і вирушили до дверей. - Лідочко, розумієш, - почала мати, - Вона хворіє давно, тому й квола. Ми робимо все, що можемо та бачиш, нічого не допомагає. Як вирішить Бог на життя, то так і буде. А помре, то руки ніхто не підкладе, як прийдемо буде жива, то думаю буде жити…. Який день, нам подарує Господь, світлий чи темний? Він сам вирішить, все в його руках….. Ліда, зі сльозами на очах, вибігла з хати на подвір`я. Перечити мамі…. Вона пригадала давню розмову з нею, коли побачила під старою яблунею два горбики, які були колом огороджені товстими патиками. Довго допитувалася, що то за горбики та згодом мама зізналася, там поховані дві її сестрички, коли ще її не було на цьому світі. Адже так шкода, таких маленьких та чим завадити я можу… Знала, що суперечка нічого не дасть, вона доганяла дітей. Згодом, поспішаючи, з мішком за плечима, йшла за ними мати. Миколка по дорозі знайшов палку, як дзига крутився кругом всіх, вдавав з себе воїна, наставляв палку, торохтів, мов кулемет. Дівчатка поспішали за мамою, вона намагалася йти, якомога швидше. Часом брала Олю на руки, бо та ледь не плакала, жалілася, що пристала, болять ніжки. Ще половина дороги була не поганою, а далі, переоране поле, його прийшлося обходити, бо після дощів дуже мокра земля. А в такому взутті, як в дітей, не пройдеш. Ліда не розмовляла з мамою, сховалася сама в собі і думки про Ніну, як вона там сама, моя квіточка? Ой, їй там напевно страшно, бідненька…. Адже в коморі майже темно, тільки щілини між дошками. Хай би заснула і щоб не кашляла, дочекалася мене…. Довго прийшлося йти, доки нарешті побачили людей, що йшли назустріч, несли солому. Мама, трохи зрадівши, запитала, - Це де брали, адже скирт не видно? - О, Варю! Це, ще з кілометр, туди, відразу за посадкою, їх звідси не видно. Якби видно було, то вже б розмели всю солому. А ти прямо всією сім`єю йдеш, пристануть діти, - показуючи в сторону, а потім на дітей, говорила жінка. Діти, почувши ці слова, зраділи, полегшено перевели подихи. - Давайте швидше діти, ще трішки залишилося, ось, рукою подати, - кивнула головою мати. Де й сила взялася в дітвори, коли побачили напіврозібрану скирту, поспішали один перед одним. - Ну нарешті, - знесилено впала Галя на солому, - Давайте відпочинемо, в мене ноги болять! - І в мене, кліпаючи очима, скривила губки Оля. Миколка підбіг до мами, -Мамо, ви взяли, щось гризнути? Я дуже зголоднів! Мати з мішка дістала, хустинку в ній кілька кусочків чорного хліба і кускового рафінованого цукру, - На ось, роздай всім, тільки чесно поділися! Діти повеселішали, задоволено жували хліб, облизували доволі твердий цукор. Ліда з`їла хліб, а цукор поклала в кишеню, вирішила лишити для Ніни. Сутінки лягали до землі, коли вони поверталися додому. Окрім Олі всі несли солому, хто в мішку, хто в торбі. Мати ж ледь переставляла ноги від ваги двох мішків. Дякувати Богу , все наче добре, знервовано відкривала двері, -Заходьте! Діти роззуваючись ввалилися в двері і відразу до печі, грітися, хоча і впріли та в ноги добряче замерзли всі. Ліда здивовано подивилася на маму, не йде до комори, чому? Від хвилювання колотилося серце, як барабан. Мати, не заходячи, відразу в дверях, - Я зараз принесу дров, бо вже прохолодно, треба палити… Їй було страшно заглянути в комору, не знати жива чи ні? Та здається нічого такого не наснилося… А, що, як помре, що і як сказати дітям? Як перенесуть вони цю втрату? Хай Бог відведе… Ліда швидко зняла промоклі капці й до комори. Витягла замок, яким все закривали комору і легенько відчинила… Присіла…. Не могла наважитися подивитися… Де ж маленька? Що з нею? Раптом маленька ручка схватилася за бік дверей… Ліда дуже хвилювалася, відчула мороз по шкірі, на якусь мить завмерла… Ніна долонцями обпиралась на двері, кволо переставляла ніжки, виходила з комори. Виглянула, як сонечко, її оченята світилися щастям, ледь замурзане обличчя, на губах і біля них сиділо декілька мух . Деякі з них так прилипли, що не могли відірватися, а деякі вже не мали признак життя. Скрипнули вхідні двері…. Ліда наче пробудилася, не могла відірвати очей від сестрички. Вона тільки тепер освідомила, що дівчинка жива. Тіло пронизав струм, водночас гаряча кров підступила до обличчя, від хвилювання вся трусилася, в горлі ком, ледь видавила з себе, - Мамо…. Вона жива… Жива.. А потім гучно, - Чуєте мамо, вона жива! Значить буде жити! Вона буде жити! Викладені факти дійсно мали місце в житті. На фото частина селища в наш час.

ID: 809152
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.10.2018 11:03:18
© дата внесення змiн: 16.10.2018 18:13:44
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 24 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Юлія Еней, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S, Катерина Собова
Прочитаний усіма відвідувачами (274)
В тому числі авторами сайту (38) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

YarSlav 2018, 12.09.2019 - 07:41
apple give_rose hi Давно в Гості не заходите
 
Ніна Незламна відповів на коментар YarSlav 2018, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Юлія Еней, 23.03.2019 - 14:00
give_rose Дякую Вам за чудовий твір! Слава Богу за все!!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Юлія Еней, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада Вам. Та,я жива.Доля дала мені шанс... Ця проза написана з розповіді моєї сестрички Ліди..
Успіхів Вам! give_rose 21 22 22
 
ВАЛЕНТИНАV, 12.11.2018 - 18:37
Господи, що у нас за така великостраждальна країна.
Які страждання випадають на долю нашого народу.
Господи! Помилуй! 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар ВАЛЕНТИНАV, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Це пережито, все в минулому. give_rose 21 22 22
 
Не Тарас, 19.10.2018 - 21:15
Дуже хорошо.але сумно 12 12 osen2
 
Ніна Незламна відповів на коментар Не Тарас, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. То реальні події... 23 21 22 22
 
IRY_SKA, 19.10.2018 - 13:29
Добрий день подарував Господь...
Це перша проза (не бачила раніше, що прозу викладають), яку тут читаю...зворушливо...
 
Ніна Незламна відповів на коментар IRY_SKA, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!.Є тут кілька поетів- прозаїків. Заходьте читайте! Все з реального життя взято. Ви б прочитали там де "загрузити" Це сталося після дощу" та Після випускного"- 2 частини, гадаю не пошкодуєте, що витратили час.Гарних вихідних Вам! give_rose 21 22 22
 
IRY_SKA відповів на коментар IRY_SKA, 20.10.2018 - 14:33
дякую...із задоволенням почитаю...і сама люблю оповідки -замальовки писати....
 
Ніна Незламна відповів на коментар IRY_SKA, 01.01.1970 - 03:00
Буду рада,якщо сподобаються.Всього найкращого Вам! give_rose 21 22 22
 
Чайківчанка, 18.10.2018 - 19:11
give_rose 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Чайківчанка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 16 give_rose 21 22 22
 
ТАИСИЯ, 17.10.2018 - 19:51
Трогательные страницы...
Как тяжела судьба людей - особенно в многодетных семьях...Проза Ваша, Нина, - с глубокими знаниями
сельской жизни! hi 31 17 tender give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО! Приятно мне , словно на луне, что заходите в гости ко мне... give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Наташа Марос, 16.10.2018 - 18:27
31 flo31 31 Вражаюча розповідь... 17 17 17 hi osen1
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Наталочко! Рада,що завітали. Всього найкращого Вам!!! give_rose 21 22 22
 
Мама таке розповідала. Та й сумні були часи.
А я вчивя в школі, і коли хтось казав що нам дуже добре життя досталося. Завжди знав що це все тимчасово.
Така важка доля і таке важке існування. Дуже жаль і маму и Дідуся з бабусею. Так більше всього давить смуток, якже так? Чому и хто винній?
cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар Донець Олександр Віталійович, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас на своїй сторінці. Щиро дякую! Тоді такий час був...Багатьом скрутно жилося... Але Бог дає життя, напевно для того, щоб ми тут виконали якусь свою місію... Успіхів Вам! friends give_rose 21
 
Цілком з Вами згоден.
І я теж радий знайомству. 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Донець Олександр Віталійович, 01.01.1970 - 03:00
give_rose 21
 
Микола Холодов, 13.10.2018 - 19:16
12 Вражаючий твір! give_rose Сприймаю його як дещо мені знайоме. Адже у ньому є згадка про моє рідне місто. 17 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Холодов, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Так м Харків, колись я там працювала в Управлінні Південної залізниці.а сел. Козача - Лопань Вам напевно знайоме. В мене 2 сестрички живуть в Харкові. Такі справи шановний пане. З наступаючим святом Покрови Вас, з Днем захисників Вітчизни. Та з Днем Козачества. Доречі вільні козаки ховалися від влади на річці Лопань, це ви напевно знаєте. Тому й селище було назване на честь вільних козаків-Козача- Лопань. Гарних вихідних Вам!!! give_rose 21 22 22
 
Микола Холодов відповів на коментар Микола Холодов, 14.10.2018 - 10:36
Щиро дякую! Вас теж вітаю зі святом Покрови. flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Холодов, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Вячеслав Рындин, 11.10.2018 - 14:09
give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Вячеслав Рындин, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 give_rose
 
Шон Маклех, 10.10.2018 - 09:25
Дуже цікавий текст! Вразило.... give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шон Маклех, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Нові твори