* * *
Живу й не знаю де впаду,
Якщо вже й так, чи зможу встати.
Чи з тих колін ще підведусь,
Щоб знову йти і не вертатись.
В минуле те, що вже минуло,
В струмок той двічі не ввійти.
Там десь майбутнє промайнуло,
То може спробую дійти.
По тій дорозі, що не в квітах,
А в гострих каменях, в терні.
Бо й сам не знаю скільки жити
І що ще суджено мені.
Ніхто не знає, де й коли,
А може й нам не треба знати.
Як на вершину до скали,
Нам треба йти, не зупинятись.
Там в піднебессі голубім,
Там вище хмар, де сонце сяє.
Усе належить лиш тобі,
Хай доля дасть усе, що має.
2.02.2004р.(Михайло Чир)
