Хотів би, друзі, написати
Ще коротенького вірша,
Й про нашу юність нагадати,
Котра у нас колись була.
Бо тепер молодь зовсім друга, -
Не ті умови, не той світ.
Це Господа й батьків заслуга,
Що розцвітає так наш рід.
А ми колись, - згадаймо, люди,
Жили в страху і ночі й дні,
Бо від Збруча - весь захід, всюди
Гудів ще довго у війні.
І те тяглось не малі роки,
Не було спокою ніде.
Але шепталися пророки,
Що воля нам таки прийде.
Народ боровся, йшов в підпілля,
Росла й міцніла і УПА.
Гули Карпати і Поділля, -
Повстала сила не мала.
В таких умовах й ми зростали:
Нам душі краялись й серця,
Бо вороги людей зганяли
Й в Сибіри везли без кінця.
Чіпляли ярлики - "покійник"
Усім, хто вольності хотів:
Бандерівець, куркуль, підпільник, -
З усіх робили ворогів.
Та все ж ми волі дочекались
І в дружнім колі зажили.
Усі за рученьки побрались
І думали в Європу йти.
Але, як бачимо сьогодні,
Що витворяють вороги.
Ковтнули Крим, - звірі голодні,
Й на наші землі забрели.
І то сусідоньки, так звані,
Що зброю всю загребли в нас.
Колись брати були кохані,
А що зробилось з них в цей час?
Не довго тішились ми миром,
Щоб в спокою молодь росла,
Бо деспод духом, як кадилом,
Навіяв, щоб була війна.
І йде війна роки на сході, -
Стогнуть каліки, гине люд,
А із Кремля брехня йде в моді,
Що це свої друг друга б"ють.
А я віршем лиш нагадаю
З історії прості слова,
Бо всі і я це пам"ятаю, -
Бандитам в пеклі є смола.
Тай кара прийде, суд настане, -
Бандити своє понесуть.
А Україна мирна стане
І люди в щасті заживуть.
- = - = -
Мені тепер у мої роки
Не випадало б так писати,
Щоби ще юність на всі боки
Свою трусити і щипати.
Бо я давно прадід, панови,
Й горджусь нащадками нівроку,
Й крокую з ними у світ новий,
Котрий настав більш двадцять корів.
Ростуть ровесники свободи,
Що в Україні народились,
Коли раділи всі народи
Й за волю Господу молились.
А я згадав далекі роки,
Коли в війні усе кипіло,
Бо їх не викинуть й пророки
Й не захоронять душу й тіло.
Вони жевріють в серцях наших
І не потухнуть й не пропадуть,
Бо ще й тепер багато ласих
Живе з думками, що нападуть.
Але забудьте, вороженьки,
Дорогу в нашу Україну.
Ростуть вже юні козаченьки,
Котрі вборонять Батьківщину.
І радий я, що так мужніють
Усі ровесники свободи.
І впевнений - вони зуміють
Вести до світлості народи.
ID:
788684
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 23.04.2018 13:45:11
© дата внесення змiн: 23.04.2018 13:45:11
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
