Я знов просинаюсь у батьківській хаті,
Радіє світлиця ранковій зорі
В кутку рушники, як лелеки крилаті,
Мов гнізда, вкривають ікони старі.
Тут пахне дитинством і завжди спокійно,
В душі, озирнувшись назад, защемить.
І сонячний зайчик пройдеться по стінах,
Ввірветься, як спогад, і зникне за мить.
Згадаю, як вранці матуся будила:
«вставай, моя доню, до школи пора»
І вулиця наша стає галаслива,
Біжить на уроки її дітвора.
І тільки приходить субота-неділя,
У двір поспішаємо гратись у квачик,
В руках не планшет і не спінер з мобільним,
А плюшевий мішка, скакалка і м’ячик.
Це все ще було у дитинстві моєму,
Змінились бажання і пріоритети,
Підійду до мами і міцно обніму,
У неї в обіймах згадається все те.
А ти пам’ятаєш, питаю у мами,
Як вдвох вчили алгебру, твори читали,
І в грубці вогонь тріскотів вечорами
За те, щоб вернутись в той час – все віддала б.
Лишилося спогадів дуже багато,
Дивлюсь старі фото, сміюся чи плачу.
Частенько навідуюсь в батьківську хату,
Бо довгу розлуку вона не пробачить.
Дякую Вам!!! 
