Якщо помреш, колись… Я теж помру з тобою,
Навіщо березня мені квітучі дні?
Ти й так пів серця забереш у світ з пітьмою,
А щастя залишок задушиться в мені.
Віддам життя на страту, кину душу в прірву!
Всі сльози висушу і вижму з тіла кров,
Бодай за погляд твій єдиний навіть згину,
Та я не зраджу, нам даровану любов!
Дай обійму ще раз…А ти повернеш серця
Ту половинку, що у вічність понесла,
Нехай у грудях воно дзвонами заб`ється,
Аби бузком розквітла, зморена душа…
Якщо впадеш з небес, розчинишся в безодні
І станеш кішкою у іншому житті,
Тебе вмить видадуть зелено-сірі очі,
Та шарм і грація у надбаній душі.
Куди б не зникла ти: у інші паралелі,
В чужі світи пішла, чи другу площину-
Я, відшукаю неприкриті серцем двері,
Оселі затишної в грішному саду.
Бо стань хоч ким ти люба, кішкою, совою,
По неземним впізнаю, все одно, очам…
Спалили ж греки древні, за кохання, Трою,
А я, уламки спопелю свого життя.
І знов згрібатиму я з попелу руками
Останні вуглики в яких живе вогонь,
Щоб повернути собі, вірою й думками,
Твою блукаючу по Всесвіту любов.
