Жили собі баба й дід,
Випить полюбляли.
По сто грамів у обід,
З ними й спать лягали.
В літню пору стара пара,
Картоплю копали.
Втомилися за ввесь день,
Бо не спочивали.
Вареників з капустою,
Баба наварила.
Пухкі такі та смачні,
Дідові годила.
Біля нього крутилася,
В лоба цілувала.
Давно гірка скінчилася,
Тяжкість відчувала.
Дід те швидко зрозумів,
І дав на пів літра.
Довго за столом сидів,
В радощах побігла.
Баба хитрою була,
Розважила все давно.
Половину надпила.
Довела, що так було.
Запідозрив дід неладне,
Коли бабу розвезло.
- Погукай сосідів, бабо,
Де Одарка і Павло?
Баба зразу ж зрозуміла,
Хоч п'яненькою була.
Іти з дому, то не діло,
Навпростець вона пішла.
Історія не скінчилась,
Її б зовсім не було.
На межі стояла ліса,
Бабу туди й повело.
В мить на неї почепилась,
Хоч низенькою була.
Не втрималась і звалилась,
У свій сад біля пенька.
Постукала баба в двері,
Чемно привіталась.
- І у вас вареники?
Вона здивувалась.
Не витримав того дід,
Вийшов із-за столу.
Бабо, ти що їб...сь?
- З вашого забору.
