Моє життя кудись невпинно біжить,
Ледь-ледь встигаю сказати: "Спасибі!"
Але у ніч на суботу щось серце не спить,
Душа кличе Бога, - попала у сіті.
І наче нормально: живу, як усі,
Подумую, може, купити чоботі..
- Сьогодні дощ, може, таксі?
- А як там справи на новій роботі?
Хоча..., щось не так, це все не те!
Уже прийшла осінь, а в мене ще літо.
Чомусь листва уже вся в позолоті?
І де ті волошки, що сяяли цвітом?
А ще ріжуть пам'ять гладіолуси білі.
Їх цього літа було так багато!
Тоді ми, як діти, сміялись, любили,
А у монаха, що не день, було свято!
Чомусь із роботою все-все змінилось:
Батьки стали кволі, за них страх поселився.
Не стало права на слово "втомилась",
І радує лиш сон, що вчора приснився.
Та благо, що є ще та дитяча школа,
Куди ж іще бігти зранку в неділю?
Поробка, ноутбук, Аня, ти хвора!?
Аж раптом вітер з дощем пісеньку виє:
"Ах, Слава Богу, що все так само:
Стоїть Собор і дзвінниця б'є.
Може, для щастя комусь того мало,
Але для мене то сенс всього є!"
09.10.2016
ID:
778778
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 24.02.2018 13:22:57
© дата внесення змiн: 24.02.2018 13:22:57
автор: Доценко Анна
Вкажіть причину вашої скарги
|
