він сидить в парку на лавочці
і витріщається на дівчат явно з лихими думками.
йому холодно; шмарклі течуть йому з носа;
він сидить і смальцює собі штани
дебелими жирними пальцями.
гай, це ж мій старий акваланг
сушить кості собі на холоді,
спостерігаючи, як льотрають ці невгамовні спіднички. –
гай, аквалангові зле! він наче мертва качка,
і раз по раз випльовує свою недожовану долю.
сонце холодно сяє,
дід все тиняється: то в нього єдиний спосіб
вбити свій час; і ноги болять страшенно,
і поперек, коли нахиляється
зловити собаку за повідок.
йди до болота, діду: ноги в болоті зігріються.
почуваєшся, ніби самотній?
кавалерія вже в дорозі.
твій порятунок – дієта,
розпорядок і теплий чай.
аквалангу, старий друзяко,
ти вже втікаєш? то гріх для твойого віку.
не бійся, не падай, зажди, недохлику:
це ще тобі не смерть від інфаркту –
це я тут про тебе співаю сумної пісні.
це в допомогу. чи не забув ще того
туманного ранку грудневого?
мороз тоді схопив тебе за бороду,
йдучи на дно й волаючи рятунку;
ти також хапаєш повітря деренчливими кволими зойками
з якимось глибоководно-водолазним переполохом,
що буває, коли побачиш,
як взимку розквітли вишні.
о, не забув? та тепер акваланг не боїться:
він сидить собі в парку на лавочці
та коментує під носа, як льотрають босі дівчатка.
йому зле, він вже змерз; він вже, як дохла качка;
все течуть йому з носа шмарклі,
а якби він тепер, наприклад, пішов до болота –
жив би тоді, не тужив, лікував собі ноги гряззю
за твором: aqualung, jethro tull
