На камінні, вчепившись корінням,
Кривобока росте деревина.
Їй нелегко зростити насіння
Та у неї земля ця єдина.
І у небо їй не злетіти,
Хоч за вітром кошлатим так рветься
Від напруги аж тріскають віти,
Ще й над обрієм Сонце сміється.
Неродюча, скупа на вологу,
Їй ділянка у долю дісталась…
Та слухняна Всевишньому Богу,
В новім квітні щораз розквітає.
Обливає покорчені віти
Білим дивом весняної цноти,
Бо готова серденьком любити,
Попри долю, що повна скорботи.
Зустрічає, весь всесвіт чарує
Нареченої диво-фатою
В подарунок себе пропонує
Для майбутності золотої
І дівочу заквітчану мрію
Визирає між диким камінням
Та дарує цим скелям надію
На оживлення, воскресіння…
Кривобока, слабенька із виду,
А для стійкості сил вистачає.
Чи тумани, чи сльоту плаксиву,
Чи завій сніговища стрічає.
Деревино, відкрий мені правду
Хто дає тобі сил, щоб стояти
Може, я і для себе щось знайду,
Може, також зумію долати
Оцей шлях поміж вирвами болю,
Оцю стежку страждань і любові,
Аби бачити милу як долю,
До бурхливої радості в крові.
Деревина мовчала… мовчала…
Білоцвіттям весну зустрічала.
20.04.2017
Алегрично та повчально! Віддзеркалення природи - це ми! Гарно, Петре! 
